Ігор Тишкевич, Український інститут майбутнього, «Хвиля»
30 травня об 11 ранку українська преса повідомила про обшук, який розпочався в ТОВ «Міранда». Це та сама компанія, яку обрало ПрООН як розробника софту для знаменитої системи приймання та обробки електронних декларацій. Зізнатися, не здивований і переконаний, що це може бути прекрасним кейсом, об який розбиваються кришталеві замки мрійників та любителів кричати «зрада».
Історія питання
Уперше назва ТОВ «Міранда» виплила влітку 2016 року, коли Держспецзв’язок навідріз відмовився приймати в експлуатацію відверто сирий продукт, у якому не було передбачено елементарних заходів щодо забезпечення безпеки та цілісності даних. Державі, простіше кажучи, намагалися впихнути аналог інтернет-магазину – на більше продукт не тягнув.
Однак замовником виступало представництво ООН в Україні та ціла низка НВО, що займаються, якщо судити по їхніх сайтах та рекламі, боротьбою з корупцією, що й змусило державну машину дати задній хід. Не відразу – були публікації в шановних ЗМІ (як, наприклад, «Українська правда»), були брифінги та заяви для преси.
При цьому проста перевірка за допомогою пошуку в мережі показувала, що аргументи «борців з корупцією» та захисників програми, якщо не брехливі, то дуже й дуже вільно поводяться з поняттям істини. Як, наприклад, вказівка на «тестування, яке проводилося авторитетними організаціями».
Набір прикрашав простий і нікому досі невідомий виконавець зі скромним сайтом та юридичною адресою на приватній квартирі в місті Миронівка на вулиці Бузницького.
Але сила громадської думки, підігріта хорошими щедрими бюджетними статтями «робота з пресою» грантових програм зробили свою справу: тих, хто критикував систему, у кращому випадку, звинуватили в дилетантстві (або відразу в «зраді»). Я пишаюся тим, що в розпал скандалу, у серпні 2106 року спробував донести свою позицію, указавши, що не все так гладко з системою електронного декларування й Держспецзв’язок 1000 разів мав рацію, відмовляючи в запуску системи.
Тим не менше, ми всі отримали перший урок – на тлі розмов про боротьбу з інформаційними атаками, відносно невелика група НВО та представництв міжнародних організацій виявилася спроможною створити необхідне тло для того, щоб державна машина здалася. Президент доручив Держспецзв’язку доопрацювати програму, давши на все 2 тижні.
Будь-хто, хто хоч поверхово знайомий із програмуванням, розуміє, що розібратися в чужому коді, доопрацювати його за 14 днів неможливо. Але елементарна логіка на той момент нікого не цікавила.
Всі були зацікавлені запустити хоч якось, про ефективність уже ніхто не говорив. Підхід був надзвичайно вигідним:
- Чиновникам – корупціонерам. Краще мати продукт, який спочатку викликає запитання за своєю функціональністю, щоб потім намагатися дискредитувати всю систему і, на тлі чергових скандалів, вихолостити ідею електронного декларування.
- Існуючій владі. Тиск міжнародних структур, які вже не переймаються, а відверто розлютовані «особливостями української боротьби з корупцією». Необхідна була наочна демонстрація, а демонструвати «хоч щось» замість продуманої системи стало вже традицією. Згадаймо закони «для безвізу», «для траншу МВФ» і так далі – у жодному такому випадку мова не йшла про закони «для того, щоб за ними жила країна».
- Політикам із числа критиків влади. Тут навіть коментувати не варто – будь-який збій у такому важливому та розрекламованому процесі є ніщо інше, як можливість набрати додаткові бали, кричачи «зрада».
- Неурядовим організаціям із числа борців із корупцією. Сира система означає довгий процес її впровадження, збоїв у роботі. А значить, можна знову просити грошей на моніторинг роботи е-декларування, на критику, нові пропозиції і так далі. Система, яка працює, як годинник, навпаки створювала б небезпеку: справа зроблена, спонсору більше не потрібно витрачати гроші, НВО без наступного гранту. Погано.
- ТОВ «Міранда». Адже програму брали в експлуатацію, а значить – можна галочку поставити і хвалитися серйозним проектом, списуючи всі недоліки на «криворукість» тих, хто доводив пакет до розуму.
Насправді ж мали дивовижну ситуацію: ПрООН за якимись своїми критеріями вибрав підрядника на створення системи обробки даних декларацій у масштабах України. Розробник не впорався із завданням, але замість заходів щодо його заміни спонсор заявляє: «Все ок». Поважній міжнародній структурі вторять її грантоотримувачі з числа НВО та ЗМІ. У цьому, уже політичному, шумі, відходять на другий план питання захисту та ефективності.
Що й було продемонстровано подальшої історією запуску системи, коли декларацію подавали: і королева Британії, і Кролик Роджер, і багато інших забавних персонажів.
Потім суспільство дивувалася мільйонам гривень готівкою в народних обранців, але ключовим був не шум у пресі, а функціонування системи та збереження підходів незмінними. Адже самі по собі гроші не є злом – перші декларації були всього лише точкою відліку. Ключовим параметром є зміна даних у деклараціях за роками – динаміка. Про це я писав восени 2016 року, уже працюючи в Українському інституті майбутнього.
І ось на цьому етапі – зрив можливості порівняти дані – недопрацьована система надала унікальну можливість. Уже в березні 2017-го, коли після напливу нових клієнтів, сервери «впали», не впоравшись із перевантаженням, депутати раптом вирішили торкнутися й теми підходів до декларування. Ідей було безліч, і якби всі їх вдалося реалізувати пару місяців тому, держава опинилася б у початковій точці – перед необхідністю знову формулювати завдання, створювати продукт і так далі.
До речі, під час березневого скандалу, знайти винних було неможливо: адже НАЗК стверджувало, що «програма не наша», Держспецзв’язок справедливо нагадував про «викручування рук з вимогою зробити неможливе», фірма-розробник, природно, апелювала до громадської думки, стверджуючи, що система ідеальна.
Над усім цим стояло представництво ООН в Україні, чиї підходи до спонсорування програми стали однією з причин безладу. Але ПрООН не може бути винним – міжнародні структури взагалі не схильні публічно визнавати провали своїх політик і навіть окремих проектів. Кому цікавий розбір польотів з декларуванням 2017-го та балансом інтересів, пропоную ознайомиться з коментарем на цю тему на сайті Інституту.
І що тепер?
Розібравшись з передісторією, можна перейти до теми обшуку та звинувачень в ухиленні від сплати податків. Для розуміння ситуації слід відповісти спочатку на два запитання:
«Чому з обшуком прийшли тепер?» І «Що тепер робитиме компанія Міранда»?
Відповідь на перше запитання криється в історії приймання продукту та зафіксованій соціологією кризі довіри всередині українського суспільства. Говорячи простими словами, українці не вірять жодному державному інституту та готові повірити будь-кому, навіть найбільш абсурдній тезі міжнародних організацій і власних «борців з корупцією», особливо, якщо такі називають себе НВО.
Виходячи із зазначеного вище, вибір періоду обшуків (збігається зі скандалом навколо російських ІТ-компаній) може бути частиною плану або справою випадку, але він украй вигідний для ДФС, оскільки увага обивателя відвернута на більш глобальні теми: Яндекс, 1С, соціальні мережі.
ТОВ «Міранада», якщо вибере тактику захисту за допомогою шуму в ЗМІ, може скористатися «допомогою залу», заявивши, що проблеми є помстою корупціонерів за систему е-декларування або взагалі наміром зірвати подачу електронних Декларацій. Правильно озвучена розробником тема змусить включитися у висвітлення теми НВО, які живуть на темі боротьби з корупцією, висловиться і ПрООН – проект, як-не-як, їхній. Те, що «Міранда» не має відношення до подання декларацій та обробки даних, нікого цікавити не буде, як, утім, і історія створення системи. Але такий розвиток подій мене особисто переконає в тому, що ДФС має всі підстави для своїх підозр. Надзвичайно активна позиція «громадських працівників», окрім іншого, може бути свідченням того, що й цим організаціям є що приховувати – як-не-як за одним проектом з «Мірандою» працювали. ПрООН, як завжди, буде ні при чому – ця організація займається допомогою Україні і, якщо вірити їхнім звітам, – не має жодного провального проекту. Тобто, усі грантоотримувачі й контрагенти спрацювали, як мінімум, ефективно, досягнувши поставлених цілей. Можливі осічки – це обставини і злий рок, але ніяк – не якість планування, прийняття рішень у міжнародній структурі.
У будь-якому випадку кейс із ТОВ «Міранда» прекрасно демонструє необхідність наявності твердої позиції державних структур: принциповість літа 2016 року дозволила б уникнути фарсу та комедії осені 2016-го та весни 2017-го.
Ще один висновок уже стосується громадських працівників і журналістів – скандал із розробником (навіть заснований на реальних фактах) створює передумови для нової атаки на декларації. Необхідно розділяти процеси обговорення ТОВ «Міранда» та е-декларування, це – різні речі. Будь-яка спроба змішати в купу буде першим сигналом про те, що нас з вами намагаються «трошки обдурити».