Unaccounted aspects for the bill on dual citizenship (ua)

20 березня цього року в “Українському інституті майбутнього” відбувся “круглий стіл”, присвячений президентським ініціативам у сфері громадянства. Під час його проведення народний депутат України Андрій Артеменко продемонстрував свій канадський паспорт, правда, уже анульований. Але не цією милої витівкою народного обранця запам’ятається проведений захід.

Адже законопроект № 6175 у сфері реалізації права на зміну громадянства (далі – законопроект), внесений у парламент президентом Порошенком, у разі його прийняття торкнеться інтересів безлічі простих людей – як в Україні, так і за її межами. Тому тут потрібен інший формат, інші принципи розкриття суті передбачуваних змін, ніж ефектна PR-акція представника депутатського корпусу.

На нашу думку, для адекватної оцінки президентського законопроекту необхідно враховувати такі моменти:

1. Прямої заборони на подвійне громадянство в чинній Конституції України немає й ніколи не було. І хоча в ст. 4 Основного Закону йдеться про те, що в Україні існує єдине громадянство, проте ст. 2 чинного Закону про громадянство 2001 року роз’яснює, що під принципом єдиного громадянства слід розуміти відсутність громадянства адміністративно-територіальних одиниць. Інакше кажучи, у нашій країні не може бути громадянства Київської, Миколаївської або Харківської областей, не говорячи вже про громадянство невизнаних ДНР / ЛНР. Але це аж ніяк не означає, що на конституційному рівні українцеві заборонено мати громадянство будь-якої іноземної держави.

2. У різних країнах світу, які пройшли нетотожній історичний шлях, останнім часом якщо не прямо заохочують, то принаймні досить спокійно ставляться до придбання їхніми громадянами другого громадянства. Наприклад, .у Росії та США конституційними нормами прямо дозволено їхнім громадянам мати подвійне громадянство. Правда, у цих країнах робляться певні винятки для державних службовців. Наприклад, у США конгресмени та сенатори можуть мати друге громадянство, але президент країни уже не має. Ряд держав-метрополій на знак виконання боргу правонаступника визнають подвійне громадянство з незалежними державами, які входили до їх складу, а в деяких випадках навіть продовжують вважати їх своїми громадянами. Скажімо, у Великобританії та Іспанії, колишніх метрополіях, укладені договори з їхніми колишніми володіннями – країнами відповідно англійської та іспанської мов – про визнання громадянства один одного.

Але особливо нейтрально ставляться до отримання другого громадянства в тих країнах, де існуює мобільна робоча сила або потужна національна діаспора за кордоном. Найяскравішим прикладом таких держав є Румунія та Угорщина, які прекрасно усвідомлюють цю обставину.

Тому немає нічого дивного в тому, що в нашій країні проживають, за різними експертними оцінками, від 50 до 100 тис. українців, які мають румунське громадянство, і близько 100 тис. українців, які мають угорське громадянство. Примітно, що ані Угорщина, ані Румунія не бачать ніякої трагедії в тому, що наші співвітчизники, поряд з паспортами їх держав, продовжують зберігати українське громадянство.

Та й у нашій країні хоча б формально придбання іноземного громадянства розглядається як підстава для втрати громадянства українського (ст. 19 Закону про громадянство), однак на практиці ця норма не працює, оскільки українці, які отримали друге громадянство, просто не повідомляють компетентні органи України про такий факт, а самі іноземні держави, навіть якщо до них звертаються українські органи влади, просто ігнорують відповідні запити на тій підставі, що це – конфіденційна інформація.

3. При безпосередній оцінці законопроекту необхідно враховувати, що іноземці, які бажають отримати громадянство України через територіальне походження (якщо вони або їхні батьки раніше проживали на території України) або на загальних підставах, тепер будуть змушені відмовитися від свого іноземного громадянства. В законопроекті міститься чітке розпорядження, згідно з яким протягом 1 місяця вони зобов’язуються повернути свій іноземний паспорт і протягом 10 днів повідомити про це компетентні органи України. Очевидно, що в умовах політичної та правової нестабільності, що гуляє сьогодні по Україні, мало хто з іноземців, які навіть щиро симпатизують нашій країні, вирішаться на такий ризикований крок, як відмова від свого колишнього громадянства. Однак, у такому випадку, повторимося, вони не зможуть отримати українське громадянство.

4. Але найболючіше законопроект б’є по наших співвітчизниках на окупованій території, особливо в АРК. У “прикінцевих положеннях” законопроекту міститься норма, відповідно до якої громадяни України, які до моменту набрання чинності цього Закону, мають паспортні документи іноземних держав, зобов’язані протягом 6 місяців здійснити кроки, спрямовані на припинення свого іноземного громадянства. Очевидно, що для майже 2 мільйонів кримчан, які проживають сьогодні на півострові, припинити російське громадянство є справою абсолютно немислимимою через безліч факторів. Однак формально-юридично, якщо вони цього не зроблять, за новим регулюванням їх можна буде вважати особами, які втратили громадянство України. Очевидно, що в такому разі всі надії на їх повернення в лоно Української держави виявляться марними раз і назавжди.