Щодо законопроєкту «Про державну політику перехідного періоду»

Фото: Радіо Свобода

Наприкінці грудня 2020 року Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій завершило розробку проєкту закону «Про державну політику перехідного періоду» і направило на розгляд для надання пропозицій центральним органам виконавчої влади, державним службам та фондам, місцевим органам влади, науковцям, міжнародним організаціям, громадським організаціям, експертному середовищу, судовим органам, прокуратурі, органам військового управління, представництву Президента України в АРК та іншим.

Законопроєкт створює єдині рамки для роботи з окупованими територіями, і у разі його ухвалення будуть скасовані кілька інших законів, або до них буде внесено суттєві зміни. Законопроєкт досить об’ємний і його можна умовно розділити на два великі блоки: перший – створює правовий механізм повернення окупованих територій під контроль законної української влади. Другий блок – унормовує відносини між українськими органами влади з одного боку, та громадянами України – мешканцями окупованих територій – з іншого, на період до завершення деокупації.

Формулювання законопроєкту зберігають політичні «червоні лінії», принципові для українського суспільства. Закон регулює як статус окупованих районів Донецької та Луганської областей, так і статус АР Крим. Перші вибори місцевих органів влади пропонується провести не раніше, ніж через два роки після деокупації.

Під час постконфліктного періоду створюються перехідні державні адміністрації та міжнародні перехідні адміністрації, які потім і передадуть владні повноваження новим обраним органам влади.

Після деокупації пропонується запровадження особливого режиму інвестиційної діяльності для звільнених територій.

Законопроєкт передбачає ухвалення окремого закону про амністію, проте вже застерігає, що амністія не буде поширена на осіб, які вчинили злочини, що підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Україна не ратифікувала Римський статут, проте дане формулювання закладає рамки для подальшої дискусії про модальність можливої амністії. Також не підпадатимуть під амністію особи, які учинили умисні тяжкі та/або особливо тяжкі злочини, якщо під час них сталося заподіяння смерті; умисні тяжкі та/або особливо тяжкі злочини проти життя та здоров’я особи, проти волі, честі та гідності особи, проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Досить широкі формулювання виключень із амністії очевидно приведуть до заперечень російської сторони, і це навряд чи дозволить знайти компромісні методи проведення амністії чи помилування. Також законопроєкт пропонує люстрацію для осіб, які працювали на посадах в окупаційних адміністраціях.

Загалом блок щодо проведення виборів та амністії не зовсім відповідає тексту Мінських угод і тому може викликати критику російської сторони. Проте, пропонована технологія реінтеграції відповідає сучасним політичним і безпековим реаліям і тому є найбільш системним документом, розробленим українською стороною. Саме ці алгоритми можуть бути політичними директивами для українських делегацій на всі переговори з питань мирного врегулювання. Практичне застосування даних алгоритмів можливе лише в разі згоди на ці умови з боку Російської Федерації. Вірогідно, це не станеться у найближчій перспективі. Проте, розроблений механізм буде чекати, коли відкриються відповідні можливості.

Разом з тим, частини закону, які регулюють відносини з мешканцями окупованих територій, матимуть практичне застосування одразу після ухвалення закону. Закон надає право українським судам та органам реєстрації цивільного стану враховувати інформацію, яка міститься у документах, виданих окупаційними адміністраціями. Це не легітимізує незаконні адміністрації, проте вирішує ряд правових проблем, які існують у житті українських громадян. Ідеться про заповіти, свідоцтва про народження і шлюб, свідоцтва про смерть та інші подібні документи. Громадяни зможуть отримати легітимні українські документи, але для їх видачі українські органи влади зможуть використати інформацію з тих довідок, які до цього заборонено визнавати в українському правовому полі. Це полегшить гуманітарні стосунки з мешканцями окупованих територій, спростить вступ абітурієнтів до українських університетів. Водночас не підлягають конвалідації правочини про захоплення майна громадян, державної чи комунальної власності.

Загалом законопроєкт відповідає основним рекомендаціям, які Український інститут майбутнього опублікував у доповіді «Гібридний мир». Визнається, що політична реінгетрація повинна проходити поступово та поетапно. І вона може відбутися лише за умови роззброєння і демілітаризації, переходу від конфліктного до постконфліктного етапу. А поки що пріоритетами мають бути унормування гуманітарних та економічних відносин з окуповакними територіями. Законопроєкт є найбільш системним і об’ємним планом мирного врегулювання і має стати основою для подальших дискусій. Вірогідність його скорого ухвалення у Верховній Раді – невелика, кожна фракція матиме свої заперечення проти окремих положень, проте народні депутати всіх фракцій повинні долучитися до його обговорення та висловити свої політичні оцінки і пропозиції.

Ігор Попов, експерт з питань виборчого законодавства Українського інституту майбутнього