» Доповіді, Новини » Доповідь: США і Україна: порядок денний за Байдена

Доповідь: США і Україна: порядок денний за Байдена

Експерти Українського інституту майбутнього Ілія Куса та Ігор Тишкеич презентують нову доповідь про ключові напрямки зовнішньої політики нового президента США Джо Байдена та про перспективи українсько-американських відносин. 

США і новий світовий порядок

Останнє десятиріччя можна сміливо назвати початком активної фази переходу від старої міжнародної системи, сформованої після Другої Світової війни і оновленої після 1989 року, до нового світового порядку, який визначатиме якісно нові: баланс сил, рівновагу, принципи взаємин і особливості могутності, типи лідерства та функціонал держав у світі.

Серед основних процесів, під знаком яких відбувається перетворення світової системи, ми виділимо наступні:

1. Криза суспільних відносин та нинішніх політичних систем, що виражається у соціальній радикалізації значної частини суспільства в країнах, що розвиваються, політичній поляризації через ідеологічні розколи і культурні війни, появі позасистемних гравців в умовах кризи помірних центристських сил і традиційних еліт. Це логічний процес, що підводить риску під політичними системами, заснованими після війни у 1950 роках. Хвиля глобалізації і неоліберальних революцій призвела до контрелітарних настроїв у суспільстві та кризи капіталізму як такого;

2. Зміна глобального балансу сил. Зростання нових економік (Китай, «азійські тигри», Іран, Бразилія, Індія, Туреччина та інші) супроводжується переформатуванням сфер впливу і реконфігурацією ролі окремих держав у вирішенні глобальних проблем. З’явилося безліч нових регіональних гравців, які хочуть і можуть кидати виклик наявному порядку, що, як вони вважають, не обслуговує їхні інтереси. Як наслідок, традиційні політичні центри впливу: Росія, США, Західна Європа втрачають ініціативу.

3. Криза міжнародних організацій, викликана загостренням великодержавного суперництва, зростанням національного егоїзму і економічного націоналізму, відмовою держав віддавати частину суверенітету наднаціональним інститутам.

4. Ерозія євроатлантичної архітектури безпеки, особливістю якої стали не тільки ревізіонізм Росії та Туреччини, а й інституційна стагнація НАТО, конкуренція на Заході (ЄС проти США, Франція проти Італії, Brexit, Східна Європа проти Західної) і криза майбутнього Європейського Союзу.

5. Криза світового лідерства. Сполучені Штати втратили безумовну ініціативу в глобальних економічних і політичних процесах, поступилисьу конкуренції новим гравцям та вступили в період внутрішньої трансформації.

Переформатування глобальних політичних систем і світової економіки підштовхнули США до переосмислення власної міжнародної політики, зважаючи на свої інтереси та ресурси. Головною метою Вашингтона стало утримання ролі політичного, економічного і технологічного лідера. Нехай не у вигляді єдиного гегемона, але хоча б у якості найбільш могутнього зі світових лідерів. Для цього США ставили перед собою ряд конкретних цілей:

Збереження темпів технологічних інновацій та інновацій, що забезпечують домінування під час розгортання нового технологічного укладу.Проявом такого підходу можна назвати «полювання за мізками», що посилило наукову конкуренцію з країнами ЄС, Японією, Кореєю і, звичайно ж, КНР;

• Отримати максимальний дохід від старого технологічного укладу. Саме тому, США активно увійшли у конкурентну боротьбу на ринках нафти і газу та перетворились з найбільшого імпортера на експортера вуглеводнів;

Втягнути потенційних конкурентів у процес фінансування глобальної безпеки, збільшивши таким чином їх витрати і відповідно – зменшивши свої. Як приклад можна навести вихід з договорів щодо контролю над озброєннями (з вимогою їх перегляду із залученням нових учасників), суперечки з ЄС з питань фінансування НАТО, передачу частини функцій забезпечення безпеки на союзників, активне використання ПВК у зонах конфлікту і зменшення присутності там американської армії;

• Створити систему міждержавних союзів, які б відповідали за безпеку і були б провідниками американських інтересів на регіональному і глобальному рівнях. Тут підходять приклади нещодавнього зближення між Ізраїлем і низкою арабських держав наприкінці 2020 року;

• Зберегти контроль над глобальними комунікаціями, які сьогодні представлені не тільки логістичними ланцюжками руху товарів, а й інформації. Найяскравішим прикладом останнього є «священна війна» США проти 5G у китайському виконанні;

• Створення власного екологічного порядку з урахуванням перерахованих вище завдань і подальше його нав’язування у якості основної моделі на глобальному рівні.

З приходом до влади нової адміністрації Джозефа Байдена, дані цілі США нікуди не зникають. Під час президентства Трампа ця політика реалізовувалася з акцентом на раціональність, національні інтереси у вузькому розумінні і транзакційний бізнес-підхід. Основний підхід до оцінки партнерства з іншими гравцями був у відповіді на питання, які проблеми вони можуть взяти на себе та чим вони можуть бути корисними для США. Водночас Вашингтон прискорив процес виходу з кількох геополітичних майданчиків, стимулюючи створення проамериканських коаліцій. Ці союзи, з одного боку, покликані забезпечувати функції безпеки, з іншого балансувати інтереси інших світових держав та регіональних лідерів. До ключових ініціатив «передавання функцій на аутсорс» можна віднести:

Ініціативу Тримор’я у Східній Європі розширення старої ідеї Інтермаріуму за рахунок Хорватії, Румунії, Латвії та Естонії з подальшою перспективою формування союзу власної периферії та зон впливу.

Мета «Тримор’я» балансувати інтереси Німеччини і Росії в Європі та водночас залишатись провідником американських інтересів;

Коаліцію Ізраїлю і аравійських монархій на Близькому Сході, яка перебуває на етапі створення. Вона має на меті виконувати роль парасольки безпеки, стримуючи водночас посилення Туреччини, Ірану і в перспективіКитаю;

Спробу створення антикитайського півмісяця, до складу якого може увійти Південна Корея, Японія, Малайзія, Філіппіни та, можливо,Індія. Єдина мета такої системи економічне і політичне стримування КНР, відрив від Китаю країн його периферії.

З цих трьох конструкцій найбільш життєздатною є перша. Вона змогла оформитися і має шанси на подальший розвиток. Аравійськоізраїльський блок поки лише конструюється і має потенціал до посилення, однак залежить від різних внутрішніх розбіжностей у самому Ізраїлі, в арабських країнах і у регіоні. У Південно-Східній Азії успіхи США залишалися скромними. КНР зуміла запропонувати державам регіону концепцію Всебічного регіонального економічного партнерства (ВРЕП) найбільшу в світі зону вільної торгівлі, до якої зокрема увійшли і країни-партнери США. Єдиним успіхом американської дипломатії в Азії можна назвати відмову Індії від підписання фінальних документів щодо ВРЕП на Ханойському саміті 15 листопада 2020 року.

 

Вибори президента США і зовнішня політика Джо Байдена

Вибори президента США показали, що кардинальних поворотів у зовнішньополітичних цілях Вашингтона не буде. Навпаки, з’явилася теза про «виправдані на 80% кроки» і бажання лише внести корективи, змінити підходи, методи комунікації та інструменти впливу. Це можна пояснити, оскільки глобальні виклики, що стоять перед США, не змінюються з новоюадміністрацією Білого Дому. А пандемія COVID-19 прискорила глобальні трансформації тазагострила частину процесів, змушуючи Штати педалювати реалізацію власних ініціатив.

На відміну від Дональда Трампа з його бізнес підходом до міжнародних відносин і тяжінням до двостороннього формату взаємодії, Джо Байден є послідовником багатостороннього підходу з опорою на колективні дії, зовнішні союзи і категорії довіри, спільних цінностей і принципів.

США поступово провалюються у внутрішній порядок денний у міру накопичення проблем, пов’язаних з регіональними економічними дисбалансами, кризою національної ідентичності, ідеологічним загостренням, політичною поляризацією та ерозією суспільного договору. Це змушує нову адміністрацію, за будь-яких умов, більше часу і ресурсів виділяти саме для внутрішніх цілей: на потреби національної економіки, стабілізацію держфінансів, подолання наслідків пандемії COVID-19, оновлення інфраструктури, розвиток енергетики і транспорту, коригування своєї соціальної політики, особливо у сфері освіти і охорони здоров’я.

На поверхні лежать питання радикалізації суспільства, кризи політичної системи, які новій адміністрації доведеться вирішуватипершочергово. Однак перелік завдань набагато ширший. Серед проблем можна назвати такі:

• Вироблення моделей подолання соціального розшарування суспільства, формування робочих механізмів управління міграційними процесами та залучення якомога більшої кількості громадян в економіку;

Подолання диспропорції у розвитку між регіонами і вирівнювання структури економіки штатів;

• Збереження і посилення потенціалу освітньої системи, у першу чергу вищої школи, забезпечення наукового та науково-технічного домінування, зміна її з урахуванням прогресивного порядку денного Демократичної партії;

• Реформа медичної системи та системи соціальної підтримки;

• Вироблення власного «зеленого» порядку денного;

•Вироблення механізмів контролю над корпораціями, створення механізмів запобігання їх домінуванню у вирішенні політичних криз всередині США.

Таким чином,  і зовнішня політика Джо Байдена, що є прихильною до багатосторонньої дипломатії та відкритості, з високою часткою ймовірності буде базуватися на національних інтересах, пов’язаних з внутрішніми проблемами в США, попит на які різко зріс протягом останнього року. Зовнішня політика Джо Байдена буде виникати з необхідності врегулювати внутрішні розбіжності у суспільстві, щоб не допускати громадянського конфлікту в США, бажання консолідувати наявні ресурси і зберегти лідерство у світі в умовах турбулентності і кризи, а також з особливостей підходу Байдена до міжнародних відносин.

На відміну від Дональда Трампа, Джо Байден буде президентом, який спробує повернути «нормальність» до міжнародних відносин, як її бачать його прихильники: багатосторонність, ціннісно-орієнтований підхід, наголошення на дипломатії та зовнішніх альянсах.

Пріоритет зовнішньої політики адміністрації Байдена замкнеться на декількох ключових питаннях.

Китай. У період 2021-2025 років американсько-китайське суперництво вийде на новий рівень. Китай переходить до нового етапу реалізації своєї глобальної ініціативи «Один Пояс, Один Шлях» зі створенням точок опори у різних регіонах. КНР починає частковий експорт своєї цивілізаційної та світоглядної моделі, особливо після «перемоги» в історії з коронавірусом. Для американського істеблішменту Китай залишиться головним і основним геополітичним суперником найближчими роками. Відповідно тиск на Китай продовжиться з новою силою. Однак на відміну від Трампа, Байден буде робити ставку на створення гнучких багатосторонніх антикитайських коаліцій в Європі, Африці, Східній Азії і на Близькому Сході. Критичною для США стане позиція Індії. Відповідно,політика на найближчі кілька років буде концентруватися на посиленні індійської позиції і недопущенні створення індо-китайського альянсу, оскільки такий варіант автоматично означає отримання КНР статусу економічного гегемона вже до 2025-30 років.

Росія. Перехід від перманентної конфронтації до обережного діалогу в питаннях стратегічної безпеки. Російська Федерація залишиться одним із противників США на світовій арені. Однак побоюючись надмірного зближення РФ з Китаєм і стоячи перед необхідністю тактичної стабілізації міжнародної безпеки, США будуть розмовляти з Росією, зокрема для врегулювання криз, де ігнорувати Москву не вийде: Білорусь, Нагірний Карабах, Сирія, Лівія. З іншого боку, продовжиться політика стримування російських амбіцій у Східній Європі і, можливо, в країнах африканського континенту. На практиці такий підхід виявиться у спробах виробити механізми постійного робочого діалогу між США та РФ. Для Вашингтона пріоритетним буде підписання нових договорів щодо контролю над озброєннями та самостійна політика РФ у зонах китайської експансії. Для Москви інтереси більш глобальні – вихід на нову систему домовленостей з позначенням зон впливу і майбутньої взаємодії з США. З огляду на таке протиріччя, можна прогнозувати зрушення у питаннях глобальної безпеки, з подальшим скочуванням у «холодний діалог» між країнами.

Іран. Повернення США до ядерних переговорів як перший крок до поступової нормалізації відносин з Ісламською Республікою з метою регіональної стабілізації Близького Сходу і врегулювання\заморозки конфліктів, де у двох країн перетинаються інтереси: Сирія, Ірак, Ємен, Ліван, Палестина. Іран має потужну економіку, бачення своєї ролі в якості регіонального лідера, а також потенційно конкурентні відносини з КНР і хороші робочі відносини з Індією. Для США критично важливим стає посилення індо-іранської взаємодії і недопущення зближення Тегерана і Пекіна, яке сталося якраз у роки адміністрації Трампа через їхню «стратегію максимального тиску».

Європа. Повернення «нормальності» у відносини з ЄС, вироблення нового формату взаємодії з Великою Британією після Brexit і формування нової політики щодо Німеччини і Франції після завершення епохи канцлера Ангели Меркель у 2021 році. Крім того, у спадщину від Трампа Байдену дісталася криза НАТО. Для адміністрації Байдена ключовим завданням є пропозиція варіанту переформатування альянсу, здатного нівелювати частину внутрішніх конфліктів і зберегти вплив США зі значно меншимифінансовими витратами. Нарешті, важливим завданням на європейському континенті стане оформлення нової політики співпраці з Великою Британією на тлі Brexit. Лондон, не стриманий рамками ЄС, буде більш активно діяти на зовнішньому полі, прагнучи посилити свій вплив. З одного боку – це робота з державами-учасницями Співдружності Націй, з іншого – власна позиція щодо підходів, які колись були спільними з ЄС.

 

Україна і США: базові інтереси

Основне, що варто відзначити відразу: Україна поки що залишається за рамками топ-пріоритетів американської політики. Втім, незважаючи на певну токсичність відносин (після скандалів з імпічментом Трампа у 2019-2020 роках), двопартійний консенсус у Конгресі щодо питання підтримки нашої країни зберігається. І це, мабуть, єдина перевага, яку сьогодні має Україна.

Рівень підтримки США обмежується відсутністю раціональних пропозицій щодо місця України у глобальній і регіональній системі. Офіційний Києв продовжує говорити про фінансову допомогу в питаннях безпеки і реформах у країні, не відповідаючи на ключове питання: навіщо Україна потрібна Сполученим Штатам як стратегічний союзник?

Протягом президентства Дональда Трампа, Україна могла грати лише на раціонально-прагматичному рівні – сформулювати свійфункціонал, який ляже в основу тісної взаємодії та посилення програм підтримки. Водночас питання внутрішньої перебудови та ефективності реформ можна було відсунути на другий план, тому що вони не сильно хвилювали адміністрацію Білого Дому. Головне було показати не рівень проникнення демократичних ліберальних цінностей або навіть боротьби з корупцією, а скоріше продемонструвати, як Україна може вирішувати конкретні завдання, зокрема неформального або персонального політичного характеру.

Прихід Джозефа Байдена до Білого Дому означає повернення до ціннісно-орієнтованої політики. Україні доведеться доводити свою відданість демократії, реформуванню країни, а це повертає на порядок денний питання судової реформи, боротьби з корупцією, трансформації економіки, відходу від олігархічного консенсусу як основи української політики.

На зовнішньому полі Україна опиниться на перетині відразу декількох процесів, замкнутих на позиціях США, які будуть народжувати різні незручні дилеми:

США і ЄС.  Вже сьогодні очевидними стають відмінності у підходах прихильників «єдиної Європи» і прихильників концепції «Тримор’я» щодо важливих для України питань: безпеки, стримування РФ, енергетики, інфраструктури. Трансатлантичний альянс вже зовсім не той, що був раніше. Конкуренція між Європою і США загострилася протягом останніх років, а через Трампа посилилися кризові явища інституційно-ідеологічного характеру всередині Євросоюзу і НАТО. Україна залежить від фінансової та політичної підтримки ЄС (особливо Німеччини та Франції), але водночас економічно, політично та логістично більш близька до країн-учасниць «Тримор’я» (Польща, Угорщина, Словаччина, Литва, Латвія, Румунія, Чехія, Естонія та інші), які користуються підтримкою США. А як відомо, між східно-європейським і західно-європейським блоками також існують серйозні суперечності з основних питань функціонування Союзу та його політики. Таким чином, Україна опинилася затиснутою у трикутнику «ЄС«Тримор’я»США».

США і Туреччина. Протягом останніх декількох років Україна очевидно віддає Туреччині пріоритет у партнерстві з питаньбезпеки і оборони, а також у політиці щодоКриму. Однак невирішені питання всередині НАТО і криза у відносинах Анкари з Вашингтоном ставлять Київ на політичну розтяжку, особливо, якщо за Байдена турецько-американські відносини погіршаться ще більше.

США і Китай. За Дональда Трампа США діяли з позиції сили щодо можливих програмукраїнсько-китайського співробітництва. Зміна адміністрації навряд чи призведе до зміни цієї політики. Для США природно бажати збереження свого домінуючого впливу в Східній Європі. Таким чином, кажучи про проєкти, пов’язані з китайською присутністю, Києву необхідно буде займати більш жорстку позицію і вести збалансовану прагматичну політику, щоб уникнути прямої конфронтації з Вашингтоном або Пекіном. Для України США важливий партнер у питанні стримування РФ, проте Китай не менш важлива країна у галузі торгівлі, економіки та інфраструктури. Україні доведеться або вести політику, яка буде балансувати між двома центрами впливу, або здатися одному партнеру і стати заручником його порядку щододругого.

Європа і Китай. У ЄС немає єдності щодо Китаю. Частина країн не проти тісної взаємодії з Пекіном у телекомунікаціях, вакцинації та безпеці. Інші вважають КНР загрозою і системним противником та розділяють підхід США. Треті (зокрема, Франція і Німеччина) виступають проти «блоковості» щодо китайського питання, для них КНР це загроза в одних сферах і можливості в інших. Для України така різнорідність у підходах до Китаю буде також стимулювати додаткові дилеми втрикутнику «США-ЄС-Китай», поки ми не виробимо чітку стратегію.

США і Росія. США навряд чи підуть на домовленості з РФ щодо України, хоча такий ризик списувати ніколи не варто. Однак це не означає, що Кремль не спробує вийти на подібні угоди. Росія потрібна Штатам для переговорів з питань стратегічної та регіональної безпеки (контроль за озброєннями, ядерне нерозповсюдження, стабілізація Близького Сходу, конфлікти на пострадянському просторі, Афганістан). Цілком можливо, що Москва спробує пов’язати ці питання з поступками щодоукраїнського напрямку. Для України критично важливим стане утримання питання територіальної цілісності (і регіональної безпеки) поза порядком денним ймовірних обмінів поступками між США і Росією.

США та Іран. Рішучий намір Джо Байдена повернутися до переговорів з Іраном у рамках нормалізації відносин і стабілізації Близького Сходу ставлять перед Україною питання про подальшу конфронтацію з Тегераном: потрібна вона чи ні? Особливо якщо врахувати тривалу суперечку з приводу краху українського Боїнга в січні 2020 року. Для України іранський ринок збуту це колосальні можливості. Якщо дипломатія Байдена стане успішною, в України з’явиться можливість встановити контакти з Іраном в рамках науково-технологічного та торгового співробітництва. Існують перспективи і у військово-технічній галузі, особливо щодостворення малих надводних кораблів («москітного флоту»), якщо з Ірану знімуть санкції.

• «Ініціатива трьох морів» і ЄС. КраїниЦентрально-Східної Європи, що створюють проамериканську коаліцію в регіоні, можуть стати нашими пріоритетними партнерами. Однак Україна поки що лежить поза базовою схемоюстворення альянсу і сприймається як його периферія, буферна територія, що відокремлює їх від Росії. Вирішення конфліктів з сусідами, залучення до регіональних інфраструктурних, енергетичних та політичних конструкцій, підсилює позиції країни, а з іншого боку, сприяє розвитку відносин з США і підсилює сприйняття нашої країни американськими політичнимиелітами як зони своїх інтересів чи інтересів своїх партнерів. Водночас треба пам’ятати, що дилема буде полягати у тому, що країни Західної Європи (особливо Німеччина і Франція) розглядають «Тримор’я» як конкурентний проєкт.

З приходом адміністрації Байдена, Сполучені Штати будуть оцінювати події в Україні за двома напрямами: раціональним і ціннісним. Де перше – функціонал країни в регіональній і світовій системі, наявність вимірюваних критеріїв ефективності підтримки з точки зору Сполучених Штатів і/або їх союзників. Друге – ціннісне – наскільки українські еліти готові до реформування країни з точки зору цінностей європейської демократії. За цим напрямом будуть відслідковуватися успіхи України в реформуванні державної системи, правосуддя, боротьби з корупцією.

Алгоритм використання «особистих» контактів і неформальних домовленостей, безумовно, буде працювати, але у разі України стане менш ефективним. Загалом через негативну історію коливань українських еліт між політичними таборами в США у 2016-2020 роках і скандал з імпічментом Трампа у 2019 році. Це призвело до зростання токсичності у комунікації України з американськими представниками, які не ризикують вступати у домовленості з Києвом.

Найближчими роками Україні доведеться діяти на обох майданчиках – ціннісному і прагматичному. Київ повинен продемонструвати здатність планувати реальні економічні та політичні проєкти на балансі інтересів зовнішніх гравців і вміння створювати умови для їх реалізації. Оскільки довіра до України підірвана, час на імплементацію проєктів буде скорочено, а від Києва чекатимуть більш рішучих і конкретних речей, без загальних слів, декларацій і поверхневих заяв про наміри.

З огляду на стратегічний курс США на створення своїх альянсів і коаліцій, ключовими партнерами для нас стають країни «Тримор’я» з їх політичними, економічними та інфраструктурними проєктами. Шлях до Вашингтона буде лежати не тільки через Білий Дім, але і через Будапешт, Варшаву, Прагу, Бухарест, Вільнюс та Братиславу.

Таким чином, першим пріоритетом зовнішньої політики України має стати вихід з конфліктів із країнами-сусідами з подальшоюорганізацією двосторонніх і багатосторонніхформатів співробітництва. Це може бути як розвиток «Люблінської трійки», так і створення нових майданчиків.

Інші питання, які складатимуть американсько-український порядок денний, можна розділити на тематичні та географічні блоки.

Титанова галузь. Україна має 20% світових запасів титану, в якому зацікавлена ​​американська промисловість (зокрема, компанія Boeing залежить від титанових поставок з РФ).

Продовольство. Україна і США найбільші світові експортери кукурудзи. Україна, Канада і США забезпечують більше 40% світового ринкупшениці. Водночас у зовнішньому напрямку (укитайському, наприклад) ми, звичайно ж, є конкурентами. Однак цілком логічним був би проєкт України щодо створення системи підтримки світових цін та американських інвестицій в сільське господарство, такий собі аналог ОПЕК у сфері продовольства і зернових поставок, особливо в світлі погіршення глобальної продовольчої безпеки в регіонах (Близький Схід і Африка).

Кібербезпека. Україна має необхідний потенціал для того, щоб запропонувати свою територію для створення «полігонів апробації технологій захисту інформації». Спеціальні ізольовані зони, на яких будуть відпрацьовуватися механізми відбиття атак на інформаційну інфраструктуру держав і корпорацій.

Реформи. З огляду на сьогоднішню політичнуситуацію, країна навряд чи зможе запропонувати швидкі успіхи в судовій реформі, боротьбі з корупцією або в посиленні державних інститутів. З іншого боку, без зрозумілих і незмінних правил ведення бізнесу, на прихід серйозного інвестора розраховувати не доводиться. Одним з варіантів виходу може стати створення спеціальної фінансової зони анклаву британського права, який буде захищати інвестиції американських (і не тільки) інвесторів.

Енергетика. Залучення американських видобувних компаній до розвідки і видобуткуприродного газу в Україні, використання української ГТС для транзиту і зберігання газу, долучення України до регіональних схемпоставок нафти з Центральної Азії, Кавказу і Каспію до Східної Європи через трубопровід «Одеса-Броди» з подальшою переробкою на НПЗ Європи. США і їх союзники, що експортують нафту, отримають ринок збуту, а Україна зменшить залежність від імпорту російських нафтопродуктів. Україна також може брати участь у створенні енергетичної системи в рамках «Триморя» і добудувати блоки АЕС за американські кредитні кошти, замінити російські паливні збірки на американські на чинних атомних станціях.

Транспорт та інфраструктура. ДолученняУкраїни до регіональних транспортних коридорівза участю США (наприклад, Балто-Адріато-Чорноморський), залучення американських інвестицій в будівництво доріг, магістралей, портів та залізниці.

Молдова і Придністров’я. Вирішення питання контрабанди за співпраці з США і посилення взаємодії з Румунією для вироблення спільної стратегії щодо Придністровського врегулювання.

Білорусь. Пропозиція посередницької ролі України для вирішення тривалої політичної кризи до середини 2021 року. З огляду на складний характер відносин Білорусі з Польщею і Литвою, Україна має всі шанси стати посередником употенційному діалозі.

Висновки 

1. Україна та пріоритети американської політики

Україна знаходиться поза сферою пріоритетних інтересів США. Спроби посилення позицій через пошук особистих контактів з представниками американських еліт, які не давали належних результатів раніше, матимуть обмежений ефект і найближчими роками. Ба більше, такий підхід на тлі радикалізації політичного поля в США створює додаткові ризики.

Сполучені Штати значною мірою будуть звалюватися у внутрішній порядок денний. Узовнішньополітичному напрямку зусилля будуть сконцентровані на невеликому наборі пріоритетів. Відносно решти майданчиків політика буде реалізовуватися через проамериканські регіональні коаліції та альянси. У нашому регіоні це «Тримор’я».

Водночас зберігається міжпартійний консенсус у питаннях підтримки України. США не буде згортати чинні програми, але кардинальний їх перегляд зі збільшенням обсягів допомоги та цільових сфер є малоймовірнним.

2. Два підходи політики США

За Джо Байдена, на відміну від періоду президентства Дональда Трампа, для України буде важлива не тільки раціональна, але і ціннісно-орієнтована складова політики. Тобто:

1. Необхідно буде демонструвати свою прихильність до демократії, реформування країни, включно з питанням судів, боротьби з корупцією, відходу від олігархічного консенсусу.

2. Залишається важливим раціональний напрям пропозиції з нашого боку спільних проєктів і програм, що лежать у площині американських інтересів у регіоні та у світі.

3. Україна і міжнародне позиціонування США

Найближчими роками Україна опиниться на геополітичній розтяжці між інтересами США та іншими центрами сили. Простий вибір однієї зі сторін не гарантує різкого посилення українських позицій, скоріше навпаки у короткостроковій перспективі (5-10 років) це буде означати погіршення відносин з іншими державами. Серед ключових осей протистояння можна назвати:

• Стратегічне протистояння США і Китаю, що охоплює питання економіки, логістики, технологій, політики;

• Різний підхід європейських партнерів України до співпраці з КНР та інтереси США;

• Політичні розбіжності у трикутнику: «США-«Тримор’я»-ЄС» (франко-німецькаповістка);

• Питання реформування НАТО і створення європейських сил безпеки;

• Проєкти енергетичної експансії США (і союзників) на європейський ринок проти російської політики створення нової ГТС («Турецький потік», «Північний Потік-2», нафтові проєкти);

• Криза між США і Туреччиною, що стосується питань НАТО, торгівлі вуглеводнями, військово-технічного співробітництва, безпеки у регіоні.

До можливостей розширення географії міжнародного співробітництва можна віднести індійський напрямок і, після виходу на нову ядерну угоду між Вашингтоном і Тегераном, Іран.

До ризиків варто віднести можливий діалог РФ і США з питань глобальної безпеки. Для України критично важливим стає питання збереження теми російської агресії поза полем можливих обмінів поступками між Вашингтоном і Москвою.

4.Проблема глобального гегемона

Сполучені Штати Америки у середньостроковій перспективі позбуваються статусу гегемона на міжнародній арені. Поява нових центрів сили в економіці і політиці ставить перед Україною питання вибору: грати на балансах інтересів або намагатися вибрати одну зі сторін, автоматично погіршуючи відносини з іншими.

Будь-який вибір вимагає інституційного зміцнення держави і роботи щодо посиленняміжнародних позицій. Тобто потрапляння у сферу пріоритетів для глобальних і регіональних центрів сили.

5.Реальна оцінка перспектив

Оцінюючи перспективи розвитку відносин зі Сполученими Штатами Америки на найближчий час, варто зосередитися на кількох ключових питаннях:

Прагненні уникати зовнішньополітичних розтяжок, які формуються протиріччями і конфліктами США з регіональними та глобальними центрами сили;

Власній суб’єктивізації на міжнародній арені за рахунок інституційного зміцнення держави і пропозицій свого місця в регіональній і глобальній системах;

Пріоритетності співпраці з регіональними альянсами держав як спосіб посилення власних позицій. У європейському напрямку це «Тримор’я»;

Пропозиції кількох економічних проєктів, що належать до сфери інтересів США і не суперечать інтересам потенційних союзників: титан, енергетика, продовольство, кібербезпека, логістика;

Тверезій оцінці майбутнього балансу сил у світі і вироблення своєї середньострокової та довгострокової стратегії на міжнародній арені.

Інна Гордієнко

PR-директор Українського інституту майбутнього

+380 44 537-17-78

Вам буде цікаво:

Підтримай UIF та отримай книгу «Візія України 2030»!

Читати далі