Раз ви просили, то вирішив написати про те, чому Анатолію Гриценку «не вдається». Спочатку кілька слів про Гриценка. Ми не є добрими знайомими, так кілька разі пересікались на різних заходах, ніколи по душам не говорили. У мене абсолютне нейтральне ставлення до нього, і в політичному плані я його не підтримую, але й ніякого особливого негативу в мене немає. Раніше мені здавалось, що він міг би виконати функцію заведення в політику нових політиків. Зараз я переконаний: він абсолютно неспроможний це зробити. І нижче про те, чому.
1. Культ рейтингу
Якщо ви подивитесь на старт політичної кампанії Гриценка – він завжди схожий. Спочатку в нього з’являється досить високий рейтинг. Це дає йому підстави активізуватись. Пізніше, його починають мочити і рейтинг в підсумку скочується в зону 3-4%. Власне, цей первинний високий рейтинг і є причиною всіх його політичних невдач. Можливо це професійна деформація (робота в Центрі Разумкова), але високий рейтинг робить Гриценка своїм заручником. Всі політичні переговори він веде з позиції свого рейтингу, всі перші політичні кроки – присвячені рейтингу. В нього завжди один й той же меседж «дивіться у мене високий рейтинг, влада мене боїться, всі йдіть до мене». Рейтинг для нього як «моя прелесть» для Голлума.
На жаль, «Стєпанич» не розуміє, що рейтинг до початку виборчої кампанії – це ні про що. Якщо б він намагався розібратись з природою свого рейтингу, то розумів би, що він в основному складається з «невизначених», «проти всіх», і тому подібне. Є таке поняття «ядерний електорат» – це база, яка чітко стоїть за свого кандидата. Так-от, відсутність такого ядерного електорату, означає, що рейтинг тимчасовий, крихкий. Ядерним електоратом може бути цільова група або за інтересами, або за віком, або за регіоном тощо. Наприклад, ядерним електоратом регіоналів завжди був Схід, у Юлі – це бабусі, у Порошенка – бюджетники і Вінниця. У Гриценка немає такого ядерного електорату. Тому високий рейтинг він мав би сприймати не як свою «прелесть», а як певну політичну кон’юктуру, який зникне разом з нею.
Культ рейтингу має своїм наслідком те, що Гриценко концентрується не на пріоритетних речах. Так він чомусь вирішив, що раз в нього високий рейтинг, то всі політичні «брати менші» мають прийти і підтримати його. Саме на цю коаліцію він кидає всі свої сили. Інші ж тягнуть час, рейтинг його тане, і поступово смисл союзу взагалі втрачається. Що натомість мав би робити Гриценко? Так, наприклад, літом, коли в нього був найвищий рейтинг – йому треба було формувати потужну структуру, а не коаліції. Якщо тебе підтримує під мільйон людей – то варто їх знайти, створити з ними пряму комунікацію, організувати їх в осередки, штаби, мобілізувати через участь тощо. Цього не сталось. Кадрові призначення в регіонах відверто слабкі. Структуру Громадянської позиції фактично мертва, і це видно по участі у виборах в ОТГ, на які Гриценко не звернув увагу. А саме в цих виборах і «закалялась сталь» майбутніх виборчих структур Порошенка і Тимошенко.
2. Конфлікт образу
Формування образу політика – це один з перших пунктів будь-якої передвиборчої стратегії. Однак, у Гриценка схоже цей пункт взагалі пропустили, і тому постійно мають справу з «першим непрохідним». Я регулярно питаю своїх знайомих про асоціації з кандидатами, і Гриценко має найбільше розкидання відповідей. Хтось каже, що він принциповий, хтось – військовий, хтось – гарний аналітик і розумний, але більшість взагалі важко називають асоціації, які з ним виникають. Це все є наслідком провальної передвиборчої роботи. Так, наприклад, Гриценко зробив своїм слоганом «Чесних більше», що є продовженням його манії зробити коаліції з менших політичних союзників. Але як цей меседж відповідає його попереднім зусиллям робити з себе «військового Бонда», ефективного міністра оборони?
Гриценко постійно перебуває в конфлікті свого образу. Він хоче здаватись різким, принциповим, жорстким військовим. Але, власне, Україна переживає війну, і як ці речі практично проявили себе в його особі? Що саме він робив під час війни, що пропонував? Я тільки зафіксував, що він постійно щось вимагав від Порошенка. Це дуже мало на фоні того, як тисячі українців шукали можливості зробити свій внесок в перемогу.
Гриценко хоче здаватись крутим потужним аналітиком. Але потужний аналітик мав би видавати серйозні якісні документи. Я от постійно чекаю від нього «Стратегії вирішення конфлікту на Донбасі». Натомість я чую якісь невнятні речі, про якісь секретні документи передані генералам НАТО, ЦРУ і тому подібне. Хіба це не дурня? Я глибоко в цій темі, і уявлення не маю, які можуть бути секретні розробки у кандидата, не причетного до військових дій. Але я точно знаю, що можна представити свої позиції і стратегію без будь-якого «секретного пафоса». І мене, як думаючого виборця, а саме на таких орієнтується «Стєпанич» – це цікавить.
3. Аналітик власних поразок
На завершення ще одна річ, яка особливо є проблемною в кампаніях Гриценка. Він майстер пояснювати свої поразки і невдачі. Він займається цим навіть процесі кампанії, яка ще не завершилась. Ці пояснення завжди однакові. По-перше, його блокують в медіа і в нього недостатньо ресурсу, бо він чесний. Друге – влада його мочить, тому він програє. При чому ці пояснення повторюються з кампанії в кампанію. Я б сказав, що може пора вибудувати цьому серйозну протидію у вигляді ефективних структур на місцях, сильних зрозумілих меседжів і образу, розбудові соціальної мережі прихильників? Але це питання точно полетить в пустоту.
Віктор Андрусів, виконавчий директор Українського інституту майбутнього
Вам також буде цікаво:
Фабрики зомбі: яким вийде зі школи нове покоління росіян?
Абхазько-грузинський конфлікт: які висновки може зробити Україна
Бюджет України 2017: підсумки І півріччя (doc)
Інвестиції в енергетику змінять структуру ринку газу в Україні
Happy New Year, “Bonduelle”. Who’s next?
Мистецтво у середній школі: більше ніж малювання