Росія детально: події та тренди в РФ за минулий тиждень (27.06-01.07)

Події та тренди в РФ за 27.06-01.07

Висновки

1. Захист Донбасу та створення умов, які гарантують безпеку Росії Путін назвав «кінцевою метою спецоперації». Ані «демілітаризація», ані «денацифікація» всієї України не були згадані – навпаки, останнім часом спостерігається випадіння цих термінів з офіційного російського дискурсу. Тож, найвірогідніше, першочерговим завданням Росії буде вихід на адміністративні рубежі Донецької та Луганської областей. Після цього, ймовірно, відбудеться спроба анексії Донбасу та частин окупованих Херсонщини і Запоріжжя шляхом проведення там псевдореферендумів.

2. На тлі негативних демографічних процесів у Росії, Кремль зацікавлений у переселенні (і асиміляції) мігрантів з європейської частини колишнього СРСР. Але з огляду на те, що через свої розміри ні Білорусь, ні Молдова не можуть бути донорами міграції в потрібних обсягах, Росія концентрується на переселенні українців. Організуючи примусову депортацію українців на російську територію і подальший їх розподіл по країні, Кремль намагається зменшити таким чином негативний вплив демографічної кризи, що починається в РФ.

3. Українська тема була не єдиною на зустрічі Путіна та Лукашенка. Більше того, чим ширше поле для обговорення і чим більше тем, за якими позиції Мінська — пропонувати (а не просити), тим менше аргументів у Москви з українського питання. Це опосередковано підтверджує хід проведення «Форуму регіонів РФ та Білорусі» у Гродно 30 червня – 1 липня 2022 року. Путін та Лукашенко обмежилися відео-виступами із загальним словами. З іншого боку, агресивна риторика білоруської влади щодо сусідів, наявність військ біля кордону з Україною та російські обстріли українських міст, змушують Київ тримати досить великі угруповання військ для прикриття білоруського напрямку. Тобто обмежувати себе у можливостях перекидання підкріплень на лінію фронту. А це вже вигідно Кремлю.

4. Російські окупанти на Запорізькій АЕС вдаються до нових безпрецедентних дій, що загрожують ядерній безпеці та можуть зумовити ядерну катастрофу. При цьому окупанти не відмовились від планів приєднати ЗАЕС до енергосистеми РФ, щоправда, вкрай складно, якщо взагалі реально в умовах воєнного часу. На фоні складнощів приєднання окупанти намагатимуться звинуватити Україну в тому, чим займаються самі – порушенні правил експлуатації АЕС та використанні їх у воєнних цілях.

5. Кремль проводить цілеспрямовану політику на повне знищення антисистемної ліберальної опозиції. Арешт Іллі Яшина та нова редакція закону «про іноагентів» стали продовженням низки подій – арешту Навального, претензій до «Єльцин-Центру», закриття ліберальних ЗМІ. Причиною цього можна вважати острах перед можливими протестними акціями внаслідок ганебної війни проти України, чисельних людських втрат та падіння життєвого рівня рядових росіян. Найближчим часом на території Росії може взагалі не залишитися публічних опозиційних політиків чи блогерів.

6. Перший за час війни закордонний візит Путіна до країн Центральної Азії виявився скромним, поверхневим і безрезультативним. Але поїздка Путіна була радше превентивною та захисною, аніж про-активною, і пов’язана з регіональними трансформаціями і поступовим розмиттям впливу РФ у регіоні через піднесення інших гравців, місцеву інтеграцію та послаблення Москви на тлі війни в Україні.

Комюніке, підписане сторонами, за результати Каспійського саміту свідчить про те, що наразі обговорити серйозні проекти країни не готові. З одного боку через присутність підсанкційної Росії, а з іншого боку, через чутливість питання використання Каспію як потенційного джерела енергоносіїв для європейського ринку.

---

1. Путін особисто став командувати війною на Донбасі

Ймовірне призначення новим командувачем російських сил в Україні Геннадія Жидка замість Олександра Дворникова, яке сталося між 26 травня та 26 червня, не вплине на реальну структуру управління російським вторгненням. Є підстави вважати, що всією «операцією» керує особисто Володимир Путін. Це означає, що як і раніше, воєнні рішення будуть підпорядковуватися політичній логіці.

Постачання Україні нових типів озброєнь, а також чергове виділення макрофінансової допомоги з Заходу засвідчує готовність не просто надалі підтримувати Київ, але й забезпечити його технічну перевагу на полі бою. Затягування воєнних дій згубно відображається на економіках обох країн, але з плином часу ризики для російської зростатимуть сильніше.

Це дозволяє припустити реальну, а не декларативну зміну Кремлем своїх цілей. 29 червня «кінцевою метою спецоперації» Путін назвав «захист Донбасу та створення умов, які гарантують безпеку Росії». Ані «демілітаризація», ані «денацифікація» всієї України не були згадані – навпаки, останнім часом спостерігається випадіння цих термінів з офіційного російського дискурсу. Найвірогідніше, першочерговим завданням Росії буде вихід на адміністративні рубежі Донецької та Луганської областей, для чого будуть застосовані усі наявні сили. Зокрема, цим пояснюється різке збільшення ракетних атак на фронті та в тилу України. Досягнення цього результату дасть можливість Путіну оголосити про «успіх спецоперації» та спробувати розпочати переговори з Києвом та Заходом із сильних позицій.

Прогнозоване оголошення про формальну анексію Донбасу та частин окупованих Херсонщини та Запоріжжя, ймовірно, буде прив’язане до проведення там «референдумів» на кшталт кримського. Один з орієнтовних термінів їхнього проведення – єдиний день голосування в Росії 11 вересня, однак можливо, що це відбудеться раніше, як заявив депутат Держдуми Леонід Слуцький: «Не виключаю, що це може статися вже в липні, не передбачатиму, де це відбуватиметься, але припускаю, що звільнені території проведуть референдум більш-менш одночасно».

Таким чином, Україні варто готуватися до посилення російського натиску на Донбасі в липні та серпні, метою якого стане закріплення позицій Росії до того, як вичерпання її сил стане очевидним.

---

2. Кремль вирішує питання демографічної кризи

за рахунок примусової депортації українців на територію Росії

Російські ЗМІ заявляють про “мільйон біженців з України” на території РФ. Українці, у свою чергу, говорять про механізми примусової депортації. Якщо ж подивитися на ситуацію в комплексі, можна зробити висновок щодо продовження політики Кремля стосовно вирішення демографічних проблем за рахунок вихідців з України.

Події

Базою для аналізу послужили 2 ключові новини:

1. Интервью Ленте.ру Світлани Ганушкіної (експерта ради, створеної при Уповноваженому з прав людини в Росії) з питань політики щодо українських біженців у 2022 році.
2. Материал RTVI з аналізом держзакупівель російських регіонів для організації прийому на території громадян України.

З попередніх інформаційних приводів на цю ж тему можна згадати:

а) Спробу роздачі російських паспортів мешканцям окупованих частин Херсонської та Запорізької областей

б) Зміна у порядку надання російського громадянства для дітей-сиріт – спрощення процедури для дітей, вивезених з України (включаючи території так званих ЛНР та ДНР).

в) Переселення частини мешканців Маріуполя до Хабаровського та Приморського країв.

г) Організація в Ростовській області фільтраційних таборів для українців з метою їх подальшого розселення на території Росії

д) Політику Росії 2019-21 років. А саме: чотири (!) етапи спрощення процедури громадянства, створення нових бюджетних місць у ВНЗ РФ та надання стипендій для студентів з України та Білорусі.

Аналіз

Україна довгий час була основним джерелом в’їзної міграції до Росії. Йдеться як про трудових мігрантів, так і про громадян, які бажали змінити місце проживання (і громадянство). Ситуація змінилася на рубежі 2018–19 років. І вже в лютому 2019 року російський ресурс РБК визнав, що «Україна перестала бути головним міграційним донором Росії».

Дана новина накладається на демографічні процеси в самій Росії, які почалися на рубежі 2000 року і продовжуються до сьогодні: Більшість «російських» регіонів Росії стрімко втрачає населення, натомість у частині ресурсодобувних суб’єктів Федерації та в малорозвинених національних автономіях навпаки зростає народжуваність. До цього варто додати загальну динаміку в демографії: негативний природний приріст населення, який компенсується міграційними потоками, насамперед із країн Центральної Азії. Таким чином, у Росії йде поступова зміна структури населення, що впливає на економіку, політику та ідеологічні засади російського суспільства.

Процес можна назвати незворотнім, але його перебіг можна було сповільнити. Саме з цією метою Кремль з 2019 року кардинально змінив підходи щодо стимулювання міграції з території України. Суть — збільшення частки «слов’янської складової» (чи недопущення її падіння) у низці регіонів і пом’якшення шоку депопуляції.

Агресія 2022 породила кілька хвиль міграції на територію РФ. Серед ключових можна назвати:

 а) Міграцію мешканців ОРДЛО;

б) Добровільний виїзд частини громадян України з територій, на яких ведуться бойові дії;

в) Примусова евакуація (або відсутність альтернативи) з прифронтових територій.

Але якщо аналізувати кінцеві пункти переміщення громадян України, можна побачити певну закономірність. Для наочності ми зібрала в одну таблицю дані RTVI щодо бюджетних витрат на прийом громадян України в частині регіонів та дані щодо демографічних процесів на цих територіях.

Область	Населення (2021 р.),	Коефіцієнт прир. Приросту (на 1000 людей)	Коефіцієнт Приросту, 2021 рік до 2020 року	Сума тендерів (млн рос. Рублів)
Белгородська	1 541 259	-10,24	-1,50	195
Володимирська	1 342 099	-14	-1,34	107
Калужська	1 000 980	-10,8	-1,26	68
Нижньогородська	3 176 552	-11,57	-1,24	381
Приморський край	1 877 844	-7,7	-0,89	57
Ростовська	4 181 456	-10,22	-1,72	726
Рязанська	1 098 257	-14,5	-1,55	62
Тамбовська	994 420	-13,5	-1,34	83
Тульська	1 449 115	-14,4	-1,47	297
Хабаровський край	1 301 127	-6,65	-0,92	67
Середній приріст по РФ за 2021 рік		-7,1

Як видно з таблиці, у всіх регіонах, крім Далекосхідних, рівень природного приросту населення близький до катастрофічного. При середньому показнику по РФ за 2021 -7,1 чоловік на 1000 населення (вимирання) в більшості областей фіксуються цифри в 2-2,5 рази більші. Тобто, процес депопуляції йде катастрофічно швидкими темпами. Причому, якщо порівняти показники приросту за 2021 та 2020 рік, процес йде з прискоренням. Це справедливо навіть для Калузької, Рязанської та Тульської областей, де райони, що межують із Московською областю демонструють приріст населення.

У зв’язку з цим, програми стимулювання переселення українців, ініційовані місцевою владою, виглядають логічно. За рахунок українців там розраховують послабити негативний вплив демографічних процесів. А, в ідеалі, суттєво їх загальмувати. На що витрачаються значні кошти.

Із загальної картини вибиваються Приморський та Хабаровський краї, де демографічні процеси мають порівняну із середньоросійськими показниками динаміку. Однак тут варто враховувати низьку щільність населення, великі процеси міграції з регіонів у минулі роки та міграційний тиск з боку Китаю. Тому ці два Суб’єкти Федерації залишаться серед регіонів, зацікавлених у розселенні громадян України та їх асиміляції.

Прогноз

Організація штучних міграційних процесів та проведення політики заміщення населення – звичні механізми політики імперій 18-19 століть. Для сучасної Росії це й сьогодні. На тлі негативних демографічних процесів у країні, Кремль зацікавлений у переселенні (і асиміляції) мігрантів з європейської частини колишнього СРСР. Але з огляду на те, що через свої розміри ні Білорусь, ні Молдова не можуть бути донорами міграції в потрібних обсягах, Росія концентрується на переселенні українців. Йдеться як про окуповані території, так і про можливе стимулювання переїзду громадян України й з інших регіонів.

Тому в найближчі 3-5 місяців РФ концентруватиметься на розподілі українських громадян, що перебувають у фільтраційних таборах, за суб’єктами федерації. Також проводити масову паспортизацію українців на окупованих територіях з метою використовувати їх як міграційний резерв на найближче майбутнє.

---

 3. Зустріч Путіна та Лукашенка: посилення російського впливу на Білорусь

та обговорення тем, не пов’язаних з Україною

Минулого тижня відбулася чергова зустріч Лукашенка та Путіна. Водночас із території Білорусі відновилися ракетні обстріли України. А в українських ЗМІ почала мусуватись інформація про можливий швидкий напад ЗС Білорусі на українську територію. І нібито саме це питання буде ключовим на зустрічі. Реальність дещо інша.

Події та аналіз

Спочатку планувалося, що зустріч Лукашенка та Путіна відбудеться на білоруській території в рамках чергового форуму Білорусі та Росії у Гродно (30 червня – 1 липня 2022 року). Проте вона пройшла на російській території п’ятьма днями раніше — 25 червня у Санкт-Петербурзі. Водночас Путін вирішив не їхати до Білорусі на форум регіонів, який формально є найважливішим заходом у розвитку співпраці двох держав. На тлі зустрічі відбулися відразу кілька подій, формально з нею не пов’язаних:

• з території Білорусі відновились ракетні обстріли України. Російські дальні бомбардувальники залітають до білоруського повітряного простору, здійснюють пуски ракет і повертаються на аеродроми базування в РФ.
• у ЗМІ України, Росії та низки країн ЄС з’являється інформація про можливий воєнний конфлікт у районі «Сувалкського коридору» (польсько-литовське прикордонне — найкоротший шлях із Калінінграда на територію Білорусі).
• Лукашенко заговорив про можливе розміщення ядерної зброї на території Білорусі, а Путін заявив про можливу передачу білоруській стороні засобів розміщення та носіїв (наприклад, ракетні комплекси «Іскандер-М»).

Така ситуація наштовхує на думку про можливу швидку участь Білорусі до війни проти України силами своїх Збройних Сил. Мовляв, Путін, дотискає Лукашенка.

Однак, якщо звернутися до передісторії зустрічі та процесів останніх двох місяців, можна зробити й інші висновки. Зокрема:

• Зменшення впливу Росії на процеси у Середній Азії. Це виявляється у посиленні фактора Китаю, Туреччини та співробітництва в рамках ШОС у регіоні. У тому числі у сфері безпеки, де програми цієї організації замінюють собою програми у рамках ОДКБ. Показовий виступ Токаєва на ПМЕФ стосувався не лише й не стільки ЛДНР, а готовності Казахстану стати ланкою у російському ланцюзі обходу санкцій. На цьому тлі скромніші можливості білоруського напряму (Білорусь менша за розмірами економіки і сама знаходиться під санкціями) стають знову привабливими для Росії.
• Консультації РФ з державами, що її підтримують, у пошуках виробничих потужностей для покриття дефіциту елементної бази
• Часткове вичерпання запасів боєприпасів та складності із розконсервацією техніки на складах зберігання в РФ.
• Спроби Білорусі розпочати самостійну гру на зовнішньому полі та активне просування тези про власну (відмінну від російської) позицію офіційного Мінська по Україні. У тому числі активне педалювання ідеї залізничного транзиту українських вантажів до портів країн Балтії в обмін на відміну частини санкцій.
• Внутрішньополітичні процеси та швидкий запуск чергового етапу трансформації системи влади. Лукашенко заявив про початок «партійного будівництва», попередивши свій актив про те, що партії, що створюються, мають бути вільними від впливів «як зі сходу так і із заходу».
• Дані білоруської соціології, які свідчать, що російські наративи щодо України мають обмежений вплив на суспільство в Білорусі. Опитування Chatham House, Української аналітичної майстерні, закриті дослідження Інституту Соціології НАН Білорусі дають приблизно однакову цифру: російську позицію щодо України тією чи іншою мірою підтримує від 35 до 38% населення Республіки Білорусь (негативно ставляться 53-55%). При цьому до використання білоруської території для атак України негативно ставляться 61-65% опитаних (до простого перебування ЗС РФ негативне ставлення 49-52%). А участь білоруської армії у війні підтримали б не більше ніж 11% білорусів (82-85% проти)
• Втрата українського ринку палива вдарила по білоруській економіці, але водночас послабила залежність від російських постачань нафти. Аналогічна ситуація з енергетикою – запуск АЕС дозволив Білорусі заощаджувати до 30-35% споживання газу для електрогенерації.

Все перераховане вище створювало для Лукашенка додаткове поле політичного маневру та торгу як із РФ, так і з країнами ЄС.

Авіаудари ВКС РФ із білоруської території суттєво ускладнили для офіційного Мінська можливості сепаратних консультацій з європейськими країнами з питань дистанціювання від політики Росії щодо України. Це силова демонстрація того, що оточення Лукашенка не може повністю гарантувати взяті на себе зобов’язання. Розмови про ядерну зброю мають ту саму мету. З одного боку, це підвищення ставок Путіним, з іншого створення ситуації, за якої контакти з Лукашенком залишаються такими ж (якщо не більше) токсичними для європейських політиків. При цьому реально передавати (під контроль Білорусі) ядерну зброю РФ не збирається. Ядерна палиця у офіційного Мінська — загроза не лише НАТО, але Кремлю.

Щодо участі у війні проти України, торг офіційного Мінська з Москвою триває. Причому, враховуючи фактори Казахстану, загальні проблеми в РФ позиції білоруської сторони не ослабли, а, як мінімум, залишилися такими ж як у квітні місяці. Насправді, найімовірніше, дещо посилилися: з’явилися додаткові теми для обговорення з Росією. Тому у військовій сфері ключовими темами могли бути:

• Передача частини білоруських боєприпасів російської армії. У Республіці Білорусь 13 складів озброєнь та техніки (два роки тому було 15), на яких сформував арсенал, виходячи з потреб наступальних операцій Білоруського військового округу СРСР. За планами утилізації боєприпасів, необхідно утилізувати до 20-22 тисяч одиниць боєприпасів на рік. Насправді утилізувалося в середньому від 13 до 15 тисяч. Таким чином, сторони цілком могли обговорювати питання передачі частини запасів до Росії. Кремль, найімовірніше, хоче отримати безкоштовно. Лукашенку – продати. Можливо, щодо оплати за більш сучасну зброю з РФ.
• Така сама логіка щодо бронетехніки, яка знаходиться на зберіганні. Частина запасів у робочому чи ремонтопридатному стані. Враховуючи проблеми Росії з поповненням втрат у техніці та коротким логістичним плечем поставок з Білорусі це, найімовірніше, стало ще однією темою для обговорення.

Але головним напрямом залишалися внутрішньобілоруські процеси. Або, якщо бути точнішим, процес посилення російського впливу на Білорусь. Основною проблемою для Росії на білоруському напрямі є вибір виконавців і партнерів. Олександр Лукашенко, зміцнюючи власну владу, не допускав створення проросійської формалізованої політичної сили. Аж до видавлювання російських послів, які намагалися самостійно створювати свою мережу контактів (кейс у послом Бабичем).

Трансформація політичної системи із запуском партійних проектів та змінами підходів до формування парламенту важливі для Кремля. Це дозволить створити 1-2 проросійські політичні партії, що рано чи пізно призведе до вибору альтернатив Лукашенку. Тому заяви про партійне будівництво «без західних та східних впливів» виглядали для Путіна тривожними та вимагали дій.

Аналогічна ситуація із економікою. Затверджені «Союзні програми» мали допомогти з входом російського бізнесу в ключові галузі білоруської економіки. Санкції, які накладалися на Білорусь у 2020-21 роках, сприяли процесу. Однак, після лютого 2022 року самі російські компанії опинилися під санкційними обмеженнями і це дало можливість маневру для білоруської сторони. Більше того, зараз офіційний Мінськ пропонує формати кооперації на більш вигідних для себе умовах.

Держвійськпром Білорусі та співробітництво в галузі ВПК. Одна з небагатьох тем, де Росія досягла значного успіху. Відповідно, завдання Кремля на найближчі роки полягає у спробі повернення до ситуації 2013 року, коли понад 80% продукції білоруського Держвійськпрому являло собою комплектацію для російської зброї і поставлялося на російський ринок. Для довідки: частка РФ в експорті білоруської воєнки у 2019 році склала лише 26%.

Фінансовий ринок. Санкції проти білоруської фінансової (і банківської системи) значно слабші, ніж обмеження, накладені на РФ. Це вже створює передумови для роботи низки російських банків із використанням білоруського плеча. Але є ще один варіант обходу обмежень – використання бірж криптовалюти. У Білорусі легальні всі операції у цій сфері (майнінг, продаж, обмін, випуск токенів тощо. буд.). Проте, білоруські криптобіржі поки що намагаються мінімізувати роботу з російськими компаніями, які потрапили під санкції.

Всі ці питання є досить важливими для російської верхівки. Тому українська тема була не єдиною на зустрічі Путіна та Лукашенка. Більше того, чим ширше поле для обговорення і чим більше тем, за якими позиції Мінська — пропонувати (а не просити), тим менше аргументів у Москви з українського питання.

Це опосередковано підтверджує хід проведення «Форуму регіонів РФ та Білорусі» у Гродно 30 червня – 1 липня 2022 року. Путін та Лукашенко обмежилися відео-виступами із загальним словами, рівень присутності російської політичної верхівки на порядок нижчий. І навіть увага білоруських державних ЗМІ до цієї «ключової події російсько-білоруських відносин» дуже посередня. Що говорить про лише частковий успіх зустрічі в С. Петербурзі та продовження білорусько-російського політичного торгу.

З іншого боку, агресивна риторика білоруської влади щодо сусідів, наявність військ біля кордону з Україною та російські обстріли українських міст, отже, змушують Київ тримати досить великі угруповання військ для прикриття білоруського напрямку. Тобто обмежувати себе у можливостях перекидання підкріплень на лінію фронту. Це вже вигідно Кремлю.

---

4. Дії російських окупантів на Запорізькій АЕС можуть зумовити

ядерну катастрофу континентального масштабу

Російські окупанти на Запорізькій АЕС вдаються до нових безпрецедентних дій, що загрожують ядерній безпеці та можуть зумовити ядерну катастрофу континентального масштабу. Встановлена потужність Запорізької АЕС 6 ГВт – найбільша у Європі та майже половина потужностей усіх АЕС України.

Окупанти силою намагаються вибити з працівників станції зізнання начебто про схрони зброї на дні охолоджувальних басейнів. Басейни забезпечують охолодження води, що використовується для охолодження контуру, і є важливою частиною технологічного процесу та вимогою ядерної безпеки. Окупанти мають намір осушити басейни, що несе ризики аварії на енергоблоках.

Ключовою метою таких дій може бути спроба звинуватити Україну у плануванні теракту на об’єкті чи використання його як військової бази. А власне саме цим займаються самі росіяни.

На ЗАЕС знаходиться близько 500 російських військових та фахівці корпорації Росатом, які намагаються вивчити особливості роботи станції, нового обладнання та програмного забезпечення, особливості використання ядерного палива Westinghouse.

Крім цього, окупанти мають наміри підключити ЗАЕС до енергосистеми РФ. У травні віце-прем’єр РФ Марат Хуснуллін заявив, що окупанти мають намір підключити Запорізьку АЕС до енергосистеми РФ. У березні окупанти цікавились можливістю підключення ЗАЕС для живлення анексованого Кримського півострова. А технічні спеціалісти країни-окупанта і справді відвідують окремі об’єкти Об’єднаної енергосистеми України на окупованих територіях та намагаються зрозуміти можливості підключення до РФ. Окупанти планують встановити контроль над АЕС з 1 вересня поточного року.

Запорізька АЕС – майже половина потужності усієї атомної енергетики України. Будучи частиною Дніпровської енергосистеми, ЗАЕС – важливе джерело постачання електроенергії у промислово розвинутому регіоні України. Втрата такого об’єкту енергосистемою країни може зумовити суттєві проблеми в Об’єднаній енергетичній системі країни.

Проте, технічно реалізація задачі приєднання ЗАЕС до енергосистеми РФ видається надскладною, якщо і взагалі реальною в умовах воєнних дій.

Слід розуміти, що енергосистеми РФ та України працюють в різних синхронних зонах. Безпосереднє приєднання енергосистеми України та РФ після того, як українська ОЕС була синхронізована із європейською у березні 2022 року – технічно неможливе, навіть виходячи із міркувань безпеки роботи енергосистем РФ та РБ. Водночас спроби відділення лише частини (наприклад в межах окупованих територій) від усієї об’єднаної енергосистеми для подальшого її приєднання до енергосистем РФ та РБ вимагає кількох місяців тестувань та моделювань на предмет оцінки стійкості енергосистеми, значного обсягу інженерних та технічних робіт. А ця стійкість в кінцевому рахунку може бути порушеною військовими засобами.

Для приєднання ЗАЕС до РФ неможливо використати лише існуючу інфраструктуру: наприклад, високовольтна лінія ЗАЕС-Південнодонбаська знижена внаслідок воєнних дій, аналогічно як і деякі підстанції. Використання підстанції Новокаховська 330 сьогодні теж ускладнене технічно.

Будівництво нової інфраструктури для виведення ЗАЕС із енергосистеми України – високовольтних ліній та підстанцій, навіть за найшвидшою процедурою вимагатиме 1-2 роки та понад сотню мільйонів доларів. При цьому, ця інфраструктура може бути зруйнована військовим ударом, особливо зважаючи на степовий ландшафт.

Інакше кажучи, на сьогодні заяви про план приєднання ЗАЕС до енергосистеми РФ є видаванням бажаного за дійсне, спрямоване перш за все на внутрішні аудиторії з меседжем про «досягнення» від окупації територій. Крім цього такі заяви можуть бути спрямованими на стурбованість Європи з приводу надійності роботи української енергосистеми в синхронному режимі з енергомережою континентальної Європи. На фоні складнощів приєднання окупанти намагатимуться звинувати Україну в тому чим займаються самі – порушенні правил  експлуатації АЕС та використанні їх у воєнних цілях.

 

---

5. Кремль проводить зачистку залишків несистемної ліберальної опозиції

27 червня під час прогулянки у парку був затриманий Ілля Яшин. Яшин – один із найбільш відомих опозиційних політиків Російської Федерації, обирався депутатом Красносільської райради міста Москва і навіть був головою цієї ради, брав участь у всіх московських виборах, активно виступав у ЗМІ. Яшину інкримінують непокору працівникам поліції, але за прогнозами йому можуть оголосити і кримінальну підозру та відправити під арешт.

29 червня Державна Дума РФ ухвалила нову редакцію закону про «іноземних агентів». Поправки значно розширили можливе коло осіб, які можуть отримати такий статус. Тепер це можуть бути будь-які громадяни, які отримують допомогу від іноземних джерел. Також до реєстру можуть попасти журналісти чи блогери, які поширюють «неправильну» інформацію. Навіть публічні звернення до влади чи проведення опитувань можуть стати підставою для включення до реєстру. Політичні свободи і громадянські права включених до реєстру осіб будуть серйозно обмежені. Такі громадяни не зможуть бути організаторами публічних заходів, надавати пожертви на політичну діяльність, займатися освітніми чи антикорупційними проектами.

Висновки

1. Кремль проводить цілеспрямовану політику на повне знищення антисистемної ліберальної опозиції. Арешт Олексія Навального, претензії до «Єльцин-Центру», закриття ліберальних ЗМІ стали частинами єдиної кампанії.
2. Ухвалення жорсткої редакції закону «про іноагентів» фактично створює сегрегацію у суспільстві за політичними поглядами і остаточно скасовує свободу думки і переконань, гарантовану статтею 29 російської Конституції.
3. Кремль відмовився навіть від бутафорської демократії та наявності керованої опозиції. Виконання Загальної декларації прав людини ООН та Хельсінкського Акту ОБСЄ були лише імітацією та зараз демонстративно порушуються.
4. Причиною запровадження жорстких механізмів контролю політичної діяльності власного населення можна вважати острах перед можливими протестними акціями внаслідок ганебної війни проти України, чисельних людських втрат та падіння життєвого рівня рядових росіян.
5. Приводом для протестних акцій могли стати вибори в кількох областях, заплановані на 11 вересня. Ці вибори російська влада розглядає як вотум довіри за курс на продовження війни та міжнародну ізоляцію і прагне показати високі результати підтримки кандидатів від партії влади.
6. Решта нечисельних представників опозиції та незалежних журналістів опинилися перед складним вибором: повторити шлях Навального і Яшина або піти на угоду із владою. Показовим стало те, що після арешту Яшина низка відомих ліберальних блогерів обійшли мовчанням трагедію у Кременчуці, коли російські ракети вбили мирних жителів у торгівельному центрі. Найближчим часом на території Росії може взагалі не залишитися публічних опозиційних політиків чи блогерів.

 

Таким чином, можна резюмувати, що Кремль проводить цілеспрямовану політику на повне знищення антисистемної ліберальної опозиції. Арешт Іллі Яшина та нова редакція закону «про іноагентів» стали продовженням низки подій – арешту Навального, претензій до «Єльцин-Центру», закриття ліберальних ЗМІ. Причиною цього можна вважати острах перед можливими протестними акціями внаслідок ганебної війни проти України, чисельних людських втрат та падіння життєвого рівня рядових росіян. 

---

6. Перший закордонний візит Путіна у країни Центральної Азії

під час війни виявився поверхневим та безрезультативним

Вперше за час війни в Україні, президент РФ Володимир Путін виїхав за межі Росії та здійснив офіційний візит у країни Центральної Азії. Вибір саме цього регіону обумовлений декількома причинами:

1. Країни Центральної Азії не приєднувалися до санкцій Заходу проти РФ, і зберігають політичний нейтралітет;
2. Країни Центральної Азії — це регіон, який має потенціал для допомоги Росії у протидії західним санкціям та прориву політичної ізоляції шляхом налагодження “паралельного імпорту”, часткової переорієнтації на азійські ринки, укладання нових угод, переведення торгівлі у національні валюти тощо;
3. Країни Центральної Азії — один з регіонів, який Росія не може втратити повністю, інакше опиниться в ізоляції ще й зі східного напрямку, а відтак, має демонструвати активність і продовжувати розвивати з ними відносини, особливо враховуючи тенденцію до геополітичної автономізації регіону та бажання країн грати більш самостійну роль у міжнародних справах і диверсифікувати зовнішньополітичні зв’язки.

 

Центральноазійське турне Путіна складалося з двох частин. Перша — візит до Таджикистану, багаторічного партнера Росії і країни, яка досі залежна від Москви в деяких питаннях (зокрема через грошові перекази заробітчан, яких лише офіційно у РФ 1,6 млн осіб). Візит президента Росії був спрямований не лише на те, щоб в інформаційному просторі створити ілюзію збереження російського впливу у регіоні, але й на посилення своїх зв’язків на тлі регіональних змін. Після того, як США пішли з Афганістану у серпні минулого року, Таджикистан почав зближення з двома регіональними країнами, які є конкурентами Росії у регіоні — Китаєм та Іраном. Саме з ініціативи Душанбе і за підтримки Пекіна Іран минулого року став членом Шанхайської організації співпраці (ШОС), яка є конкурентом ОДКБ. Крім того, цього року Таджикистан відкрив на своїй території підприємство з виробництва іранських безпілотників. Обидві країни також зблизилися на базі спільної антипатії до талібської влади в Афганістані, тоді як Росія підтримує “Талібан”.

 

Отож, візит Путіна був радше реакцією на активізацію інших країн на таджицькому напрямку. Росія намагатиметься щонайменше зберегти свій наявний вплив у Душанбе (який все ще зберігається, поки президентом є Емомалі Рахмон, із яким Путін має 20-річний досвід співпраці і неформальні домовленості), як максимум — посилити його, наприклад через затягування Таджикистану у свій Євразійський економічний союз або участь у політичному транзиті влади, який нині обговорюється серед керівних еліт республіки, зокрема передача влади президента своєму сину Рустамі Рахмону, як це сталося у Туркменістані минулого року. Більше того, Таджикистан, будучи другорядним партнером Росії, може розглядатися Кремлем у якості одного з хабів обходу західних санкцій, особливо після того, як президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв чітко висловився, що не допомагатиме Москві.

Друга частина візиту президента РФ — участь у Каспійському саміті. Для Росії ця регіональна платформа — одна з небагатьох (разом із БРІКС, ШОС, G20, ОДКБ), які, на думку Кремля, можуть бути використані для посилення між-регіональних зв’язків Росії на тлі західної ізоляції. Іншими словами, Каспійський саміт став першим дипломатичним заходом, де прийняли Путіна, а також це регіональна платформа, яка може дати Росії можливості для переорієнтації своєї політики на схід і південь. Присутність Путіна була важливою у тому числі через регіональні трансформації, які складаються не на користь Росії: піднесення впливу регіональних держав (Іран, Казахстан, Узбекистан, Саудівська Аравія, ОАЕ, Індія тощо), послаблення безумовної ініціативи традиційних великих держав (США, РФ, ЄС), автономістсько-самостійницькі тенденції у зовнішній політиці регіональних країн (виражені, зокрема, петербурзькими заявами президента Казахстану Токаєва), посилення впливу Китаю, який хоче використовувати наявні багатосторонні формати у своїх цілях глобального суперництва зі США, що “розмиває” роль Росії у світових справах.

Окремим пунктом візиту Путіна на Каспійський саміт стало питання енергетичної співпраці. На тлі війни в Україні та намірів Європи відмовитися від імпорту російських енергоносіїв, саме Каспій може стати одним із альтернативних маршрутів експорту газу та нафти в Європу у довгостроковій перспективі. Росія та Іран раніше блокували проекти будівництва трубопроводу для перекачування газу з Каспію у Європу. Зараз, Іран зацікавлений у таких проектах, особливо якщо з нього знімуть санкції Заходу після переговорів зі США. У таких умовах Росії необхідно сформулювати свою позицію у цих питаннях: або погодитися на розвиток енергетичної співпраці для збереження своїх відносин з каспійськими партнерами і для короткотермінової вигоди, або навпаки, і далі блокувати подібні проекти, щоб не дати Європі розпочати зменшення імпорту російських енергоносіїв у найближчому майбутньому.

Зрештою, результати Каспійського саміту були доволі скромними. Комюніке, підписане сторонами, свідчить про те, що наразі обговорити серйозні проекти вони не готові, з одного боку через присутність підсанкційної Росії, а з іншого боку, через чутливість питання використання Каспію як потенційного джерела енергоносіїв для європейського ринку.