Росія детально: події та тренди в РФ за минулий тиждень (04.12 – 09.12)

Події та тренди в РФ за 04.12 – 09.12

Висновки

1. В.Путін оголосив, що війна може бути тривалою. Це показує готовність Кремля до ведення затяжної війни на виснаження. Проте до тотальної війни не готові російські еліти, економіка та суспільство. Внутрішні фактори можуть стати важливим чинником у провалі ідеї ведення війни на виснаження.
   
2. Туреччина шукає спосіб отримати суттєву знижку на газ від ідеї Росії заднім числом на фоні ідеї Кремля створити в Туреччини газовий хаб для поставок у ЄС, Узбекистан відхрестився від ідеї газового союзу із Росією, а Кремль схоже намагається і далі спекулювати над темою газу, придбаного Молдови, який країна частково зберігає в українських сховищах. Проте усі ці дії продиктовані ризиком втрати ринків Росією після запровадження санкцій, але аж ніяк не існуванням у Кремля поля для маневру на газових ринках. 
   
3. Московська зустріч міністрів закордонних справ РФ та Азербайджану 5 грудня була спробою Росії зберегти ініціативу в регіональних процесах на Південному Кавказі та закріпити свою роль як посередника в азербайджансько-вірменських стосунках. Зі свого боку, Азербайджан тисне на РФ з вимогою віддати їм частковий контроль над транспортною логістикою у Нагірному Карабаху. Росія та Азербайджан мають спільний ситуативний інтерес у такій логістиці, що погіршує стосунки Москви та Єревана. 

---

Путін оголосив про готовність до тривалої війни на виснаження

7 грудня Путін провів відеоконференцію із російською Радою з прав людини. Варто відзначити, що за три тижні до засідання він змінив склад цієї ради, виключивши навіть відносно незалежних правозахисників. Під час засідання російський президент зробив ряд заяв, що не стосувалися тематики зустрічі. Очевидно, сам захід був використаний як майданчик для публічної комунікації. 

Путін зазначив, що «спецоперація» в Україні може бути «тривалим процесом», а придбання нової території є «суттєвим результатом» для Росії. Таким чином, оголошено нові цілі війни та її формат.

Кремль фактично визнає неспроможність досягати воєнних перемог на полі бою та провал концепції «швидкої переможної війни». Російські пропозиції щодо тимчасового перемиря були відкинуті Україною та її союзниками. Для всіх було очевидно, що Росія добивається оперативної паузи для накопичення резервів, але не бажає укладати реальний мирний договір та звільняти захоплені території.

Тепер Путін відкрито оголошує, що війна буде тривалою, і ця заява потребує відповідних дій від російського уряду і суспільства. Затяжна війна неминуче призведе до нових хвиль мобілізації, в тому числі через суттєві втрати серед мобілізованих цієї осені. Заклики до переводу економіки на воєнний режим роботи і перепрофілювання підприємств на випуск військової продукції мають обмежену можливість для реалізації в умовах економічних санкцій, низької мотивації населення та ембарго на імпорт багатьох комплектуючих.

Росія вірогідно і надалі буде продовжувати гуманітарні бомбардування української інфраструктури. Можуть бути загальмовані проекти з демілітаризації ЗАЕС та з транспортування аміаку до Одеського порту.

Публічно оголошені територіальні претензії до України підтверджують, що метою загарбницької війни є окупація частини території  суверенної держави та приєднання цих районів до Російської Федерації.

Курс на затяжну війну посилить напругу серед російських еліт. Тривала війна на виснаження автоматично означає продовження дії санкцій, втрату активів та доходів, ризики зростання соціального невдоволення населення. Перелік фізичних і юридичних осіб у санкційних списках лише зростає. Заяви західних дипломатів свідчать про визнання колективної відповідальності російського керівництва за злочин агресії та про перспективу притягнення їх до відповідальності. У таких умовах зростає вірогідність супротиву сценарію тотальної війни серед еліт. Частина високопосадовців буде шукати способи піти у відставку з посад, які передбачають участь у війні. Приклад А.Чубайса чи О.Кудріна можуть повторити і інші чиновники, перш за все з умовної групи системних лібералів. Для інших представників істеблішменту виходом може стати пошук каналів комунікації із Заходом та пропозиції співпраці в обмін на послаблення санкцій та звільнення від відповідальності. Також зростає вірогідність сценарію м’якого державного перевороту – передача влади колективному органу, оголошення Путіна неспроможним продовжувати виконання обовязків та покладання відповідальності за війну на одну з груп на чолі з самим російським президентом.

Заслуговує на увагу повернення погроз ядерною зброєю у риторику Путіна. Після заяв світових лідерів на саміті G20 про неприпустимість не лише застосування ядерної зброї, але навіть погроз її використання – ця тема зникла із публічних коментарів російських політиків. Проте тепер вірогідність ядерної війни знову озвучив російський президент. У поєднанні з іншими заявами це вкладається у ту ж схему ядерного шантажу: «Росія претендує на захоплення територій, а якщо їй будуть протистояти – то як аргумент зявляється ядерна зброя». 

---

Гра в імітацію: Кремль продовжує газові маніпуляції в сусідніх країнах

Як ми писали у попередніх оглядах, протягом минулих двох місяців Кремль анонсував наміри утворити газовий хаб на базі Туреччини, сформувати газовий союз із Узбекистаном та Казахстаном, а також погрожував скоротити транзит газу територією України, маніпулятивно звинувативши українську сторону в крадіжках газу. Ключова мета чого намагається досягти Кремль – наростити власну суб’єктність в мовах кризи, шукати нових партнерів, диверсифікувати поставки в середньотерміновій перспективі після намірів ЄС відмовитися від російських енергоресурсів, а також впливати на ціну на європейському ринку газу в короткотерміновій перспективі.

1. Узбекистан. Ключова ідея союзу із Узбекистаном та Туркменістаном для РФ – пошук нових ринків збуту, зокрема і можливостей експорту природного газу до Китай через розширення інтерконнекторів із Казахстаном. Але 8 грудня міністр енергетики Узбекистану зробив заяву, що країна не зацікавлена в такого роду утвореннях та співпраці. Єдине в чому може бути зацікавлений Ташкент, так це, за словами міністра, в можливості купувати дешевий газ на кордоні, якщо Росія робитиме таку пропозицію, але не більше. 

2. Туреччина. Інша потенційна поразка для Кремля – газовий хаб у Туреччині. За намірами Москви, саме цей регіон мав би замістити поставки до ЄС, які раніше через Балтійське море. Раніше ми детально пояснювали, чому ця ідея приречена на невдачу. А згодом, і повідомлення із ЄС підтвердили наші скептичні очікування. 

За нашими раніше опублікованими нашими оцінками, Туреччина підтримає ідею Кремля, але лише на словах, не маючи намірів вкладати власних коштів у ці проекти. Іншим мотивом для Анкари формально підтримувати ідею намагання отримати знижку на газ або ж відстрочки платежів за газ, у зв’язку із високою його ціною.

Цього тижня стало відомо, що Анкара домагатиметься від Москви знижки на газ у розмірі щонайменше в 25 %, і до того ж ретроспективної – як б охопила поставки 2022-ого року. А якщо ці плани проваляться, то хоча би добиватись від Москви відстрочки платежів за газ до 2024 року. Тому ми і далі спостерігатимемо підігрування Анкарою ідеї Кремля про турецький газовий хаб.

У 2021 році  Туреччина імпортувала 58,7 млрд кубометрів газу, з яких 26,54 із Росії. У 2018-2019 частка Росії у загальному імпорті була нижчою – 33%, і це сталося саме за рахунок можливості отримувати дешевший ресурсів від інших постачальників; у попередні роки частка Росії перевищувала 50%. За попередніми оцінками вартість енергоресурсів спожитих у Туреччині в 2022 році може скласти 100 млрд доларів – майже удвічі більше ніж попереднього року. А скорочення витрат на імпорт енергоресурсів часто було серед пріоритетів енергетичної політики Ердогана, особливо зважаючи, що Туреччина практично цілком імпортозалежна по газу.

Росія стоїть перед достатньо складним вибором. З одного боку, Москва зменшила поставки до ЄС і при зниженні цін падатиме експортна виручка, що не сприятиме наданню знижки. З іншого Кремль, вона намагатиметься проштовхувати ідею газового хабу і має перспективу укладення довгострокового контракту із Туреччиною. Кількома роками раніше, між двома країнами тривала довга суперечка про знижку в 10,25% при умові будівництва газопроводу Турецький потік. Крім цього, РФ має й інші економічні інтереси в Туреччині, як-от будівництва атомної електростанції Акуйю. 

Протягом останнього тижня біля Босфору зібралась велика черга танкерів, які завантажені та очікують на прохід протокою, а відтак ростуть витрати на фрахт цих суден – уже 13 мільйонів доларів. Затримка склала рекордну тривалість за останній рік – 10 днів. Ситуація є наслідком запровадження Туреччиною нових правил перевірки страхування суден. 

За повідомленнями Анкари, нові правила перевірки страхування – це результат нещодавнього запровадження механізму цінових обмежень на російську нафту (адже країни-учасниці альянсу заборонили страхування суден, які перевозять російську нафту дорожчу ніж 60 доларів ). Проте самі країни-учасниці альянсу, зокрема і США,  заперечують факт зв’язку із механізмом обмеження ціни російської нафти і вже вступили у переговори із Анкарою для вирішення проблеми. В черзі затримуються не лише російські танкери, але й казахські з каспійською нафтою з КТК. Малоймовірно, але все ж не виключено, що Анкара створила додаткову переговорну позицію при подальших дискусіях із Кремлем про знижку на газу. Росія висловила свою стурбованість чергами танкерів.

3. Молдова та Україна. 23 листопада Кремль звинуватив Україну у крадіжці газу, який транзитується до Молдови. Інформація була заперечена офіційно як українською, так і молдовською стороною, аргументувавши, що частину свого газу Молдова залишає на зберіганні в українських сховищах. При цьому Москва пригрозила скоротити обсяги транзиту газу. Як ми пояснювали, це перш за все спосіб вплинути на ціни на ринках ЄС, але сенсу зупиняти поставки, виходячи із логіки енергетичного шантажу немає сенсу до лютого-березня 2023.

7 грудня Путін знову повернувся до цієї теми, доручивши міністерству енергетики РФ розібратися із питанням зберігання молдовського газу в Україні і встановити навіщо Молдова зберігає газ в Україні. Нагадаємо, що ця країна не володіє потужностями зі зберігання газу, а вони є способом оптимізовувати витрати та балансувати сезонні коливання споживання ресурсу. Це не що інакше як спроба тиснути на Кишинів та привносити хвилювання на газові ринки Європи з метою впливу на ціну.

---

Боротьба Заходу та Росії за Південний Кавказ

5 грудня до Москви прибув Міністр закордонних справ Азербайджану Джейхун Байрамов на зустріч з російським колегою Сергієм Лавровим. Переговори Азербайджану та РФ стосувалися однієї теми — врегулювання конфлікту між Азербайджаном та Вірменією. За результатами зустрічі, сторони погодилися працювати над підписанням мирного договору між Азербайджаном та Вірменією, а також над реалізацією тристоронньої заяви від 2020 року, яка завершила тогорічну Другу карабахську війну. 

Тема Карабаху та мирного врегулювання на Південному Кавказі стала надзвичайно важливою для Росії та Азербайджану з початку російського вторгнення в Україну. 

Азербайджан давно схиляє Москву до того, щоб змусити вірмен погодитися на контроль Баку над ключовим транспортним коридором, який би з’єднав Азербайджан з Нахічеванем, частково пролягаю через південні території Вірменії, а не лише через Карабах. Для офіційного Баку це б закріпило їхню “перемогу” у 2020 році, дало б суттєві геостратегічні переваги над Вірменією, розблокувало б регіональну логістику з домінуючими позиціями Азербайджану. Коли Росія зав’язла у боях в Україні, азербайджанська влада почала використовувати ослаблення РФ для більш активного лобіювання своїх інтересів, у тому числі шляхом прямого, але обережного, тиску. Останні тижні не були виключенням. Азербайджанський уряд почав критикувати російських миротворців, які присутні в Карабаху, у використанні неправильних топонімів на місцях (себто, вірменських, а не азербайджанських назв), а пізніше навіть звинуватив росіян у нібито контрабандних схемах через Лачинський транспортний коридор, і на деякий час вони коридор був заблокований азербайджанською стороною. Це змусило командувача російського миротворчого контингенту Андрія Волкова пообіцяти, що вони розберуться з “іранськими диверсантами”, які нібито беруть участь у контрабанді, і навіть встановлять “мінімитницю” на кордоні. Усі ці зусилля Азербайджану спрямовані на те, щоб переконати Москву пристати на вимоги Баку, оскільки саме Росія де-факто контролює процеси на півдні Вірменії. 

Зі свого боку, Росія останнім часом зближується з позицією Азербайджану, при цьому уникаючи відвертої зради інтересів свого формального союзника Вірменії. На зустрічі з Дж. Байрамовим, голова російського МЗС С. Лавров натякнув на те, що РФ готова сприяти Азербайджану в виконанні тристоронніх заяв від листопада 2020 року, і фактично закликав Вірменію прийняти умови Азербайджану, що було негативно сприйнято в Єревані. Для РФ той варіант логістики, який пропонує Азербайджан, став надзвичайно цікавим з огляду на наслідки війни в Україні: транспортний коридор, у якому не беруть участь західні країни, і який де-факто може контролюватися російськими військовими та прикордонниками — це потенційна можливість замкнути на собі нову регіональну логістику та використовувати її в обхід західних санкцій, в тому числі для цілей “паралельного імпорту”. Крім того, ситуативне партнерство з Азербайджаном розглядається у Москві як спосіб зберегти свій вплив на Кавказі на тлі активних зусиль країн Заходу перехопити ініціативу Росії, користуючись їхньою зайнятістю Україною. 

Зокрема, нещодавно у Брюсселі за посередництва ЄС мала відбутися зустріч між президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим та прем’єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном, яка могла закласти підвалини під підписання двостороннього мирного договору. Але зустріч була зірвана в останній момент, що дало змогу Росії одразу запросити обидві сторони до себе і провести такі переговори у Москві. Відтак, для РФ важливим є недопущення посилення впливу на Кавказі західних країн, і випадання Вірменії з-під свого контролю за рахунок розвитку відносин з країнами Європи або США. Останні активізували свою дипломатію на цьому напрямку, зокрема висловлюючи пряму підтримку вірменській владі. Натомість, Росія відповідає зближенням з Азербайджаном і тиском на Єреван через поступки офіційному Баку, як це було у вересні цього року, коли азербайджанська армія вторглася на територію самої Вірменії у Сюнікській області за повної пасивності та, очевидно, мовчазної згоди Росії.