» Аналітичні матеріали, Новини » Війни всередині Кремля: навіщо отруїли близького друга Кадирова?

Війни всередині Кремля: навіщо отруїли близького друга Кадирова?

Отруєння Апти Алаутдінова слід розглядати як частину внутрішньополітичного протистояння у Росії. Традиційні елітні групи та силові структури намагаються стримувати нетрадиційні, несистемні групи, що останнім часом посилили свої позиції на тлі війни в Україні та агресивної воєнної пропаганди у РФ.

До таких «нових силових центрів» відносяться чеченські підрозділи, лояльні особисто Рамзану Кадирову, найманці приватної військової компанії «Вагнер» Євгена Пригожина та окремі громадські та медійні персони на кшталт Ігоря Гіркіна, Володимира Соловйова та ряду, так званих, воєнкорів. 

Отруєння одного з найближчих до Кадирова людей є посланням самому голові Чечні та іншим несистемним групам, із якими Кремль поки що не знає, що робити, та у які структури інтегрувати, не створюючи для себе потенційної загрози. Центральна влада намагається втримати керованість процесами, не втратити монополію на насилля та не допускати занадто відвертого «самостійництва» у силовому секторі, який нині виходить на перший план з огляду на війну в Україні. 

Детально

13 лютого голова Чечні Рамзан Кадиров повідомив у соцмережах, що його найближчий соратник, друг і помічник, командир чеченського спецпідрозділу «Ахмат», генерал-майор Апти Алаутдінов був отруєний, і потрапив до лікарні, однак вже «йде на поправку». Мовляв, загрози його життю немає. 

Отруєння фактично стало поворотом у відносинах між російською центральною владою та різноманітними несистемними військово-політичними групами, які останнім часом почали проявляти все більшу самостійність на полі бою та у медіа-просторі. Мова йде насамперед про найманців Євгена Пригожина з приватної військової компанії «Вагнер», яку він активно рекламує всюди, навіть ціною прямого конфлікту з військовим командуванням РФ, окремих персонажів, які мають велику аудиторію та вплив на ура-патріотичних громадян – Володимир Соловйов, Ігор Гіркін, воєнкори, а також про регіональних важковаговиків на кшталт Рамзана Кадирова з його чеченськими підрозділами. 

Усі вищезазначені несистемні групи за час війни розширили свою аудиторію, зміцнили свої політичні позиції, отримали публічну трибуну для виступів, а також стали флагманами у воєнній пропаганді, що її розгорнула Москва для управління внутрішньою аудиторією. Як це часто буває у подібних ситуаціях, такі несистемні, але амбітні виконавці у певних обставинах можуть почати грати свою гру, набирати ресурс для створення власних політичних проектів, ставати все більш автономними усередині системи, аж до виходу за її межі. 

Це прямо суперечить інтересам Кремля, адже створює цілу низку ризиків: 

  1. Розмивається монополія держави на насилля. Нові гравці збирають навколо себе групи силовиків, лояльність яких починає давати тріщину. 
  2. Відбувається розфокус уваги внутрішньої аудиторії. Чим більше альтернативних центрів тяжіння, тим більше альтернативних думок і оцінок, а відтак слабшає системна пропаганда. 
  3. З’являється пряма загроза політичній владі.Центр дискретидується появою різних альтернативних центрів сили, які можуть перетягувати на себе частину потоків, впливу та уваги. А це шлях до створення опозиції та конкурентів. 

Найбільш яскравим проявом цієї кризи стало зростання популярності бренду «вагнерівців» Євгена Пригожина. Він усіляко рекламує їхні дії на фронті, і заради цього навіть вступив у відкритий публічний конфлікт із начальником Генштабу Валерієм Герасимовим та міністром оборони Сергієм Шойгу. Минулого року, коли «вагнерівці» вбили свого бійця Євгена Нужина кувалдою, зняли це на відео і відкрито хизувалися цим фактом, вони фактично підірвали позиції офіційних органів влади у РФ, які мали б розслідувати подібні інциденти. 

Саме тому, від початку року, російське політичне керівництво взялося за придушення потенційних конкурентів та проблемних діячів, із якими вони не знали і не знають, що робити. Минулого тижня Євген Пригожин був вимушений заявити про припинення набору в’язнів у російських тюрмах до лав своєї ПВК. З російських медіа зникпють часті згадування найманців і самого Пригожина, про них почали менше писати та знімати сюжети у мейнстримних каналах, а сам він перестав гостро критикувати військове керівництво РФ, хоча й сам вважає, що «деякі невдахи, які ні на що не здатні, плітуть інтриги, щоб поставити хрест на ПВК «Вагнер». Нарешті, 13 лютого (у той же день, коли отруїли чеченського генерала) Пригожин раптом опублікував відео, з якого видно, що Дмитро Якущенко– ще один нібито «дезертир», якого напередодні на відео вбили кувалдою – попередньо живий, і продовжує воювати у лавах ПВК «Вагнер», таким чином  повністю здаючи назад в історії зі своїми відвертими стратами людей, які очевидно не дуже подобалися окремим російським елітам. 

Чеченські підрозділи, які беруть участь у війні в Україні, також мають декілька важливих рис, які роблять їх потенційно небезпечними для Кремля:

  • Вони представляють дуже активний моноетнічний регіон, який має неоднозначні відносини з центром на культурному, політичному, соціальному та історичному рівнях; 
  • Вони набираються бойового досвіду в Україні, і можуть стати проблемою у майбутньому, наприклад якщо між Москвою і Чечнею раптом спалахне черговий конфлікт; 
  • Вони є лояльними не Путіну або Кремлю, а особисто Рамзану Кадирову, який є фактично автономним правителем на своїх землях, залежний від центру, але із власними амбіціями. 

У цьому контексті отруєння Апти Алаутдінова виглядає як спланована операція російських спецслужб (або інших силових структур), яка, утім, навряд чи була спрямована саме на вбивство чеченського командира, а скоріше на залякування Кадирова та інших несистемних політиків, які вирішили за час війни розширити свої впливи. Меседж Кремля полягає у тому, що Кадиров, Пригожин та їхні бійці повинні лишатися у межах існуючої системи військового командування, керованої Кремлем інформаційної кампанії, і не критикувати військове командування без наказу зверху. Останнім часом той самий Кадиров дозволяв собі чимало одіозних висловлювань, які нерідко вибивалися із загального кремлівського мейнстриму, а Пргожин, крім власних заяв, судячи з усього тримав під контролем цілий ряд відомих воєнкорів, які ретранслювали саме його меседжі У свою чергу, це заважало Москві формувати єдину, цілісну інформаційну та політичну лінію. 

Удар по Апти Алаутдінову – це удар по найближчому оточенню Кадирова, і одночасно з цим по його регіональним політичним амбіціям. Ще минулого року Алаутдінов, який став одним з ключових командирів чеченських підрозділів на українському фронті, увійшов до керівництва силових структур так званої «ЛНР», а невдовзі отримав високу посаду голови Радбезу Чечні. Можна припускати, що через нього Кадирова мав можливість розширювати свій вплив на окуповані Росією регіони, інтегруючи свої силові пірозділи у місцеві структури, що могло суперечити інтересам Кремля або інших про-кремлівських груп, які ведуть на окупованих територіях власну політику. Але паралельно з Кадировим – це і попередження всім, що «недоторканність» має свої межі і може бути «переглянута». Наголосимо – поки це більш виглядає саме на акт попередження.

При цьому, не важливо, чи було отруєння узгоджене з Путіним, чи ні. Боротьба між центральними силовими структурами та несистемними вже перебуває у гострій фазі, а відтак не виключено, що подібні інциденти могли статися як результат цього конфлікту, який Путін не завжди контролює. Саме втрата керованості процесами є головним страхом Путіна та його оточення, а тому йти на радикальні кроки проти своїх потенційних суперників, але дуже корисних у нинішній війні, він все ще не готовий.