Концепція педагогічної освіти: як підготувати вчителя, здатного пробудити жагу до пізнання?

Однією з основ Нової української школи є вмотивований і кваліфікований вчитель. Створення нової моделі педагогічної освіти є певним поворотним моментом у перезавантаженні процесу підготовки педагогів, внаслідок чого може розпочатися рух у кількох можливих, іноді кардинально протилежних напрямках. 12 березня  у Національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова відбулося фахове обговорення проекту Концепції розвитку педагогічної освіти за участю міністра освіти Лілії Гриневич, голови Комітету з питань освіти і науки Верховної Ради України Олександра Співаковського, президента Академії педагогічних наук Василя Кременя, ректорів низки університетів  та директорів шкіл.

Перш ніж перейти до розгляду того, що пропонується Концепцією розвитку педагогічної освіти, підготовленою робочою групою МОН, наголошу, що сам факт оприлюднення і фахового обговорення документа є безумовно позитивним кроком у напрямку до конструктивних змін. Усі зауваження і пропозиції, викладені у цьому коментарі, направлені на більш чітке фокусування і створення Концепції перспективнішою і практичнішою.

Метою Концепції визначена «випереджаюча модернізація педагогічної освіти для створення бази підготовки педагогічних працівників нової генерації та забезпечення умов для становлення і розвитку сучасних альтернативних моделей професійного та особистісного розвитку педагогів». Випереджальна модернізація, зокрема, означає, що школа долає суспільні стереотипи, а не покладається на них.  Такі підходи як емпатія і навчання через запит (inquired based learning),  заохочення дослідницької поведінки учнів і навчання через відкриття (discovery learning), проектне навчання і розвиток навичок розв’язання проблем, тощо, у провідних освітніх системах вже є поточною практикою. Отже, тут українській системі освіти доведеться передусім випередити саму себе та інерцію окремих спільнот, які прагнуть зберегти статус-кво.

Практики випередження передбачають такі якості як вміння брати під сумнів наявні межі  та обмеження, працювати над ситуаціями з багатьма невідомими, проявляти гнучкість мислення,  креатив, тощо. Для того щоб подібні якості вміння та навички закоренилися, варто переглянути кваліфікаційну шкалу педагогічної професії. Чи пропонує такий перегляд Концепція? Ствердної відповіді я наразі поки не знайшов.

Лейтмотивом Концепції є віднесення педагогічного фаху до регульованих професій. На думку розробників це дасть змогу підвищити статус педагогів і покращити ресурсне забезпечення, а головне – відповісти на запит суспільства щодо вчителя високої кваліфікації.

З одного боку проголошено, що для спеціальності 014 «Середня освіта» на освітньому рівні бакалавр доцільно здійснити поступовий перехід від наборів вузьких предметних спеціальностей до широких галузевих або міжгалузевих спеціальностей.

Проте в глосарії цілковито відсутнє таке поняття як міжгалузева спеціальність   або метапредметні компетенції. Крім того, здійснюється посилання на Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 14 червня 2000 року. У цьому документі інтегроване навчання згадане лише побіжно у посаді асистента вчителя загальноосвітнього закладу з інклюзивним навчанням. І текст Концепції, і нормативи, на які спираються її розробники, цілком випускають з поля зору такі важливі для сучасного педагогічного процесу посади (або позиції) як тьютор і коуч (зокрема – з профорієнтації). А це дуже важливі позиції для забезпечення права здобувачів освіти на індивідуальні освітні траєкторії, гарантовані Законом “Про освіту”.

Загалом, з контексту і риторики  документа з’ясовуємо, що педагог залишається орієнтованим переважно  на роботу у рамках класно-урочної системи. Тому віднесення педагогічної професії до категорії регульованих (за моделлю правничого фаху) може призвести до бюрократизації навчального процесу, а також буде пересторогою новаторам проти «зайвих» експериментів з програмами і методиками.  У підсумку це призведе до укомплектування старої моделі кількома новими опціями, але про випереджальний розвиток за такого підходу вести мову не доводиться.

Що ж варто зробити, щоби перезавантажити систему підготовки педагогічних працівників? Передусім – знайти нові сенси цієї професії, побачити у вчителеві спеціаліста з навчання та розвитку людського потенціалу. Тому основними якостями педагога стають вміння навчатися і розуміння принципів формування і роботи головного мозку, розуміння потреб і пізнавальних запитів дитини,  уміння скерувати учнів до дослідницької діяльності та підтримати мотивацію, управляти груповою динамікою, співпрацювати, будувати ефективні комунікації з учнями і батьками, бути креативним, тощо. Звісно, у школі потрібні спеціалісти з інших галузей знань: лінгвістичних, математичних, природничих, цифрових, гуманітарних і соціальних, тощо. Але їхня  кваліфікаційна шкала має бути диференційована від того, що очікуємо від вчителя.

Пропоную оптимальний варіант: спеціалісти згаданих напрямків за своїми якостями і покликанням є, передусім, дослідниками, а не лише трансляторами готових знань. Тоді можна побудувати ланцюжок: вчитель як спеціаліст з навчання і розвитку розкриває потенціал дитини, формує дослідницьку поведінку і розвиває навички навчатися. Підтримуючи мотивацію відповідними педагогічними методиками, спеціаліст з конкретної галузі допомагає досягнути практичного результату і опанувати спеціалізовані знаннями.

На підтвердження своїх слів наведу результати дослідження, надані наприкінці 2017 року  World Social Science Report (WSSR)191. А це вісімсот метааналізів, що охоплюють 50 тис. досліджень, в яких впродовж трьох років взяло участь 80 млн. учнів і студентів. Результати підтвердили і уточнили вже відомі факти: рівень розуміння матеріалу значно знижується, якщо застосовувати пасивні педагогічні методи, як-от читання та слухання лекцій, натомість ефект від навчання максимізується там, де учасники процесу працюють над спільними цілями, наприклад у дискусії чи групових проектах або комбінованому навчанні. Скажімо, при пасивному прослуховуванні лекцій в класі середній показник засвоєння матеріалу склав 5% , практичні заняття збільшили показник засвоюваності до 75%, але формат, у якому учні навчали одне одного, дало 90 % засвоєння знань і навичок. Отже, коопероване навчання та взаємне наставництво (peer-tutoring) створюють позитивний ефект для  результатів навчання.

Я цілком свідомий того, що педагог має справу з найціннішим – з майбутнім наших дітей, їх здоров’ям і потенціалом. Але у мене є сумнів, що віднісши педагогічний фах до регульованих професій і збільшивши кількість нормативних актів та органів здійснення контролю, суспільство отримає когорту вчителів, які будуть дбайливіше і відповідальніше ставитися до учнів, ніж тепер. Втім, є ризик, що збільшення тиску на вчителя призведе до зростання рівня стресу у школі і до відтоку з професії креативних людей.

Значно менш витратним і більш сталим є спосіб контролю якості освіти і кваліфікації вчителя через розвиток навичок емоційного інтелекту, самооцінки, вибудовування каналів зворотного зв’язку між педагогами і батьківськими спільнотами та громадою. Представники регульованих професій дуже часто є непублічними, натомість вчителю варто бути не лише публічною, але й соціально впізнаваною і привабливою постаттю. Так можна буде підняти самооцінку педагогів і, зрештою, – підняти престиж професії. Ну а функцію контролю найкраще зіграє саморегуляція всередині самоорганізованих фахових спільнот вчителів, які мають прийти на заміну теперішнім профспілкам.

Отже, розділи, в яких йдеться про модернізацію вищої педагогічної освіти та про шляхи підвищення кваліфікації педагогічних працівників, варто доповнити позиціями, що передбачають опанування відповідних методик підготовки майбутніх педагогів, зокрема через розвиток емоційного інтелекту, дослідницьку діяльність, знайомство з найновішими технологіями, науковими гіпотезами, досягненнями нейронаук, з соціальними інноваціями, що мають потенціал у недалекому майбутньому стати мейнстрімом. 

У пропозиції переглянути сенс і функцію педагогічного фаху є і прагматичний бік питання. Оцінка реального стану української економіки дає змогу прогнозувати, що у найближчий час не доведеться очікувати значного зростання. Адже в бюджеті бракуватиме коштів для суттєвого підвищення зарплати педагога. А це означає, що йому варто дати можливість заробляти більше завдяки власній ініціативі та кмітливості. Так ось якщо вчитель буде насамперед спеціалістом з розвитку, а не спеціалістом з викладання певної дисципліни, у нього буде можливість додатково заробляти, не втрачаючи кваліфікацію і не ставлячи під загрозу власну репутацію.