Інклюзивне зростання КНР: соціально-економічний ефект
14.05.2018
Матеріал був опублікований на сайті Української асоціації китаєзнавців
Серед ключових тем цьогорічного Всесвітнього економічного форуму (WEF) у Давосі було представлено методику оцінювання розвитку країн – індекс інклюзивного розвитку. На думку експертів WEF, новий підхід є більш комплексним і дозволяє врахувати не тільки традиційні макроекономічні показники, а й добробут населення та якість його життя.
За визначенням OECD, інклюзивне зростання – це економічний розвиток, в рамках якого виникають можливості для всіх верств населення, справедливо розподіляються матеріальні та нематеріальні блага у суспільстві для підвищення його добробуту. У цьому контексті, йдеться не лише про подолання прірви між багатими та бідними, а й про рівні умови здобуття освіти, забезпечення охорони здоров’я та безпеки. Тому інклюзивний підхід до зростання передбачає тривалу стратегію, яка базується на продуктивній зайнятості.
Разом із політикою відкритості, стратегія інклюзивного розвитку стала невід’ємною частиною економічних реформ китайського уряду. Починаючи з 2004 року, Китай ухвалив концепцію «гармонійного суспільства», яка базується на принципах інклюзивності: економічне зростання, рівність, сталий та стабільний розвиток. Китайське гармонійне суспільство – це демократія та законність, рівність і справедливість, довіра, співіснування людини та природи.
Стратегію інклюзивного економічного розвитку відображено у П’ятирічних Національних планах економічного та соціального розвитку КНР (табл.1), а також у тривалих стратегіях до 2030 та 2050 років, де основною метою є глобальне інноваційне лідерство та інноваційна нація.
Таблиця 1. Стратегія інклюзивного розвитку у П’ятирічних планах КНР
| Період | Стратегічний документ | Особливості та цілі соціального розвитку |
| 2006 | 11й п’ятирічний Національний план економічного та соціального розвитку 2006-2010 | – розбудова гармонійного суспільства паралельно з інноваційним розвитком країни; – фокус на якості життя населення, екології та на суспільному розвитку; – побудова «нового соціалізму» у сільській місцевості. |
| 2011 | 12й п’ятирічний Національний план економічного та соціального розвитку 2011-2015 | – подолання нерівності та створення середовища для сталого розвитку; – стимулювання внутрішнього споживання та попиту; – покращення соціальної інфраструктури. |
| 2016 | 13й п’ятирічний Національний план економічного та соціального розвитку 2016-2020 | – створення більш інклюзивного суспільства та підвищення якості життя, що забезпечить формування середнього класу, «безпечного» споживання та надання суспільних послуг. |
Джерело: складено автором.
Згідно із 13м П’ятирічним планом, ключовими компонентами економічної стратегії КНР є інноваційна економічна структура, інтенсивна промисловість, скоординовані регіональні системи, зелений розвиток, інклюзивне суспільство, відкритий світогляд та економічні інститути. Саме інклюзивне суспільство передбачає фокусування на освіті, науці, культурі та охороні здоров’я, активізацію зусиль у подоланні бідності. Інклюзивна модель розвитку побудована на основі соціальної справедливості та стимулюванні внутрішнього споживання.
За даними Central Intelligence Agency, 2017 року в КНР лише 3,3% населення перебувають за межею бідності, тобто мають дохід менше 1,9 дол./день. У 1990 році цей показник становив 66,6%, а у 2010 р. – 11,2%, 2013 р. – 6,5%. Наприклад, в Україні 24,1% населення заробляють менше 1,9 дол., у США – 15,1%, у Кореї – 12,5%.
Останні 10 років економіка Китаю уповільнила темпи зростання, що саме і обумовлено переорієнтацією на стимулювання внутрішнього попиту. Середньорічні темпи зростання реального ВВП становлять 8,4%, а на душу населення ВВП виріс із 3010,9 дол. у 2006 р. до 6772,6 дол. – 2016 р. (рис.1).
Рис. 1. Динаміка ВВП на душу населення в КНР, дол.
Зростання доходів на душу населення супроводжується скороченням розриву між багатим та бідним населенням КНР. За даними World Bank, коефіцієнт нерівності розподілу доходів GINI 2016 року становив 0,465 пунктів, що перевищує рівень «попередження» про підвищений ризик соціальних заворушень, встановлений ООН – 0,4 (рис.2). Такий високий показник свідчить про концентрацію доходів у певних груп населення. Однак за останнє десятиліття спостерігається тенденція до зниження коефіцієнту GINI з 0,487 до 0,465, що є позитивним сигналом для уряду КНР та підтверджує вектор економічної політики.
Рис. 2. Динаміка коефіцієнту GINI в КНР, 2006-2016 рр.
Одним із пріоритетів інклюзивного економічного зростання КНР є стимулювання внутрішнього попиту та споживання. За допомогою бюджетного стимулювання, уряд КНР зменшує залежність від зовнішнього попиту шляхом нарощування попиту внутрішнього. Саме завдяки цьому вдається зберігати зростання економіки Китаю, але із помірним уповільненням.
У 2016 році структура валового внутрішнього продукту має такий розподіл:
44% – інвестиції;
39,3% – споживання населення, у т.ч. 30,7% – в містах, 8,6% – в селах;
14% – державні витрати;
2,7% – чистий експорт.
У зв’язку з високим рівнем урбанізації в КНР – майже 55%, спостерігається зростання витрат на споживання міського населення в середньому на 14% щорічно. Зворотною є ситуація у сільській місцевості: за 11 років обсяг витрат на споживання зменшився майже у 3 рази. Саме урбанізація є одним із інструментів зменшення розриву між багатими та бідними, а також сприяє формуванню середнього класу.
Рис. 3. Динаміка частки споживання населення у структурі ВВП КНР, %
За розподілом валового регіонального продукту у п’ятірці лідерів є провінції (рис.4):
Гуандун 8085,49 млрд. юанів;
Цзянсу 7738,82 млрд. юанів;
Шаньдун 6802,44 млрд. юанів;
Чжецзян 4725,14 млрд. юанів;
Хенань 4047,18 млрд. юанів.
Найвищі показники ВРП на душу населення в Пекіні (118 тис. юанів), Шанхаї (116 тис. юанів), Тяньцзіні (114 тис. юанів), Цзянсу (96,7 тис.), Чжецзян (84,5 тис. юанів).
Завдяки регіональним стратегіям економічного та інноваційного розвитку, які обумовили створення сприятливого інвестиційного середовища шляхом відкриття спеціальних економічних, індустріальних, техніко-економічного розвитку та експортних зон, забезпечили виробниче лідерство наведених вище провінцій. У них сконцентровано фінансовий, виробничий, інноваційний потенціал та людський капітал.
Рис. 4. Валовий регіональний продукт КНР, 2016 р.
Джерело: розроблено автором на основі даних Національного статистичного бюро КНР.
Як уже зазначалося, ВВП характеризує виробничу потужність держави, однак для повного аналізу ситуації в країнах необхідно враховувати показники якості життя. За даними Numbeo Database, у 2018 році Китай посідає 55 місце (індекс – 99,43) за індексом якості життя серед 60 країн між Бразилією та Філіппінами. Україна має 57 позицію (95,96), а лідером є Данія (197,75) Серед китайських міст високий рівень якості життя мають Сучжоу (144,54), Ханчжоу (137,58), Ухань (127,39), Ченду (126,95), Фучжоу (126,63), Гуанчжоу (108,98).
Якість життя у цих містах забезпечена високим рівнем безпеки, захисту навколишнього середовища, охороною здоров’я, низькими витратами на проживання та швидким трафіком. Натомість забруднення повітря є загальною проблемою для всього Китаю.
У той же час Пекін має низький рівень якості життя (65,92), що обумовлено дуже високим індексом забруднення, повільним трафіком та суттєвими витратами на власність (рис.5).
Рис. 5. Субіндекси індексу якості життя міст КНР, 2017
За оцінками WEF, які представлено у звіті «The Inclusive Development Index 2017», Китай посідає 15 сходинку серед 79 країн, що розвиваються. Конкурентними перевагами КНР є: заощадження із врахуванням інвестицій у людський капітал; тривалість життя, рівень зайнятості, ВВП на душу населення.
Гальмують інклюзивний розвиток такі фактори: нерівність розподілу доходів та багатства, зростання коефіцієнту демографічного навантаження (відношення чисельності утриманців до працездатного населення), а також інтенсивність викидів діоксиду вуглецю.
Рис. 6. Індекс інклюзивного розвитку за методикою WEF, 2017
Резюмуючи вищезазначене, можна підсумувати, що в сучасних умовах стале економічне зростання потребує інклюзивного розвитку. Китайський уряд, розуміючи виклики майбутнього та глобальні проблеми людства, взяв курс на внутрішній розвиток у поєднанні з відкритістю та інноваційністю економіки. Це забезпечить у тривалій перспективі соціально-економічний ефект – стале економічне зростання, доступність середньої та вищої освіти, медицини, формування середнього класу та інноваційної нації.