Росія детально: події та тренди в РФ за минулий тиждень (06.06-10.06)

Події та тренди в РФ за 06.06-10.06

Висновки

 

• Події минулих семи днів дозволяють зробити висновок про те, що «аудит» політики на українському напрямі частково завершено, і РФ починає поглинання окупованих територій. Куруватиме процес група «технократів-методологів» Сергія Кирієнка, яка стає однією з ключових в оточенні Путіна на найближчі 1,5-2 роки. Це зачіпає не лише питання війни в Україні, а й внутрішньополітичні процеси в Росії, де «повернення земель» буде представлене як досягнення, виконання «історичної місії» та водночас виправдання погіршення життя пересічних громадян. 

• Російсько-турецькі переговори в Анкарі завершилися частковими домовленостями щодо операції Туреччини в Сирії: вона буде обмеженою і, найімовірніше, не зачіпатиме життєво-важливі райони для Росії. У той же час, домовитися щодо “зернового коридору” з України сторонам не вдалося через незацікавленість у цьому самої РФ, відсутності довіри між сторонами та бажання Москви затягнути це питання якомога довше для отримання більших поступок від Заходу.

• Концепт «національного приниження» є одним з найважливіших у будь-якій авторитарній пропаганді. «Приниженням» Німеччини у Версалі обґрунтовували свою політику нацисти. «Приниженням» Росії у 1990-і роки тепер спекулює Путін. Таким чином, кожного разу, коли хтось на Заході всерйоз каже про неприпустимість «приниження Росії», він чи вона автоматично з’єднують свій голос с десятками тисяч вигуків в самій Росії. Заяви про зверхній Захід, який лише і шукає можливості когось принизити, стали невід’ємною частиною російського медіа простору. І кожна подібна фраза з вуст іноземця автоматично підтверджує те, що «приниження» нібито насправді мали місце. А це, своєю чергою, виправдовує «вставання з колін» у відповідь на це «приниження». Необережні висловлювання західних політиків, які не враховують контекст російського сприйняття «приниження», лише легітимізують політику Кремля в очах росіян, а відтак сприяють ескалації війни.

• З початку широкомасштабної війни в Україні проти Росії були введені обмежуючі фінансові та торговельні санкції з боку США, Великобританії, країн ЄС та інших. Список санкцій досить значний, але можливості для посилення тиску та введення нових обмежень ще не вичерпані. Введені на даний момент санкції не призвели до катастрофи та краху російської економіки. Допоки у РФ є можливість обходити санкції за допомогою криптовалют та паралельного імпорту, зберігати значні нафтогазові доходи та торгово-фінансові відносини з Китаєм, Індією, країнами Африки та Латинської Америки, ефект від санкцій для економіки РФ матиме довготерміновий характер. Санкції почали кликати на настрої росіян, але все ще є недостатніми для припинення військової агресії в Україні.

• Різкого посилення ЗС Білорусі у 2022 році очікувати не варто. Заяви про створення нового оперативного командування на практиці означатимуть роботу щодо формування з’єднань ТРО вздовж українського кордону з передачею їм частини техніки, виведеної зі зберігання. Частина такої техніки може бути продана РФ та пізніше використана російською армією на території України. Білоруська влада робить висновки з війни в Україні, змінюючи концепцію розвитку власних збройних сил. У найближчі 6-8 місяців буде суттєво скориговано оборонне замовлення. Найімовірніше кошти, які раніше передбачалося витратити на імпорт озброєнь буде перенаправлено на фінансування закупівель військової продукції білоруських підприємств.

 

---

1. Росія розпочала процес поглинання окупованих територій

 

У попередніх оглядах ми вже двічі зупинялися на посиленні групи технократів в оточенні Путіна та аудиті політики на українському напрямі, яку проводив Сергій Кирієнко. Події минулих семи днів дозволяють зробити висновок про те, що «аудит» частково завершено, і РФ починає поглинання окупованих територій. При цьому роль самого Кирієнка (та його групи) суттєво посилюється.

Це зачіпає не лише питання війни в Україні, а й внутрішньополітичні процеси в Росії, де «повернення земель» буде представлене як досягнення, виконання «історичної місії» та водночас виправдання погіршення життя пересічних громадян.

Події

• Сергій Кирієнко в черговий раз провів інспекційну поїздку окупованими територіями України (ЛДНР, Херсонська область)
• Одразу після візиту Кирієнка у відставку було відправлено «уряд ДНР» на чолі з Олександром Ананченком. Новим “прем’єром” став громадянин РФ Віталій Хоценко.
• Через день першим «віце-прем’єром» так званої ЛНР був призначений громадянин РФ Владислав Кузнєцов
• У Мелітополі після візиту Кирієнка керівниця окупаційної адміністрації Галина Данильченко заявила про початок підготовки до референдуму (про входження до складу РФ)
• У херсонській області (окупована частина) розпочав роботу один із російських банків.
• Заступник керівника окупаційної адміністрації Херсонської області Кирило Стремоусов заявив, що питання про входження регіону до складу РФ «вже вирішено»
• Депутат ВР від партії «Слуга Народу» Олексій Ковальов перейшов на бік РФ і зробив заяву про те, що «Росія тут всерйоз і назавжди»
• Путін на зустрічі з молодими підприємцями провів паралелі з Петром Першим заявивши, що той «повертав території» і сьогодні «на нашу долю теж випало повертати та зміцнювати»

Аналіз

Аудит політики на українському напрямі, який проводився Кирієнко очікувано, мав привести до кадрових рішень. В результаті та інтервалом в 1 добу було змінено «уряд ДНР» і був призначений новий «віце прем’єр» в «уряд ЛНР». У обох випадках новопризначені особи є громадянами РФ. І, незважаючи на суттєві відмінності в їх кар’єрі, обидва належать до групи технократів.

Віталій Хоценкко («ДНР») та Владислав Кузнєцов («ЛНР») випускники одного потоку (4-й набір) «Школи губернаторів» – проекту Кирієнка та Грефа з підготовки регіональних еліт. При цьому Хоценко також є випускником та лектором «методичної програми «лідери розвитку інфраструктури» – проєкту Кірієнка з підготовки кадрів для регіональних урядів та центральних органів влади. Кузнєцов, у свою чергу, має зв’язки з Леонідом Міхельсоном — працював на керівних посадах у СІБУР Холдинг із 2005 по 2019 роки.

Призначення Кирієнком «своїх» людей на керівні пости у ЛДНР та заяви чиновників окупаційних адміністрацій у Херсонській та Запорізькій областях свідчать про те, що рішення щодо поглинання територій у Кремлі прийняте. Для контролю над процесом потрібні люди, яким Кирієнко може довіряти. У ЛДНР, де відносно сильні «місцеві еліти» виникла потреба призначати виконавців ззовні — брати зі свого кадрового резерву. І саме вони координуватимуть процес поглинання своїх областей Росією.

На окупованих частинах Херсонської та Запорізької областей ситуація інша. Для проведення «референдуму» можна скористатися ресурсами армії та росгвардії та контрольованих ними місцевих колаборантів. Проте процесу необхідно надати якусь ознаку «легітимності» і продемонструвати згоду еліт з поглинанням областей Росією. Тому кейс Олексія Ковальова дуже важливий. Більше того, РФ робитиме все можливе, щоб збільшити кількість подібних публічних персон, які виступають за «прихід Росії».

Рішення Кремля про анексію окупованих територій свідчить про те, що ця тема стає ключовою у питаннях посилення центральної влади. Населенню запропонують ідеологему про «відновлення величі країни» та «зміцнення суверенітету». Конкретика (у вигляді документально оформлених рішень, наприклад про референдуми), може з’явитися вже до осені 2022 року, до єдиного дня голосування. Проте, враховуючи, що цього року вибори будуть лише на рівні Суб’єктів Федерації (15 глав, 6 законодавчих зборів), процес можуть затягти. Наприклад, плануючи «приєднання» ближче до кінця 2023 року, щоб ефект зростання підтримки Путіна торкнувся електоральної кампанії 2024. Або проводити «приєднання» частинами — спочатку ЛДНР, потім (можливо) Південну Осетію та/або окуповані території України.

При цьому як підготовку «місцевих референдумів» на окупованих територіях України, так і електоральні кампанії в РФ курируватиме Кирієнко та група технократів. Або її частина, яку в ЗМІ називають «методологами». Дане угруповання в оточенні Путіна ризикує надзвичайно посилити свої позиції у найближчі 1,5-2 роки. Аж до претензій на вищу посаду в Російській Федерації (або в результаті відходу Путіна, або «палацового перевороту» за негативного для РФ завершення війни в Україні).

Прогноз

Найближчими тижнями Росія активно займатиметься створенням політичної інфраструктури на окупованих територіях Півдня України. Для цього підбиратимуть (шукатимуть) українських політиків та/або бізнесменів, які готові працювати на користь РФ. На відміну від попередніх місяців, коли подібні особи приховували свої симпатії до окупантів, зараз їх робитимуть максимально публічними, відрізаючи таким чином «шляхи до відходу». Подібна практика (у разі її успіху) може також використовуватися як механізм деморалізації частини українського суспільства.

Рішення про проведення референдумів прийматиметься не пізніше середини липня. У такому разі реальне проведення «голосування» припадає на період електоральної кампанії в самій РФ. Проте рішення про приєднання «нових територій» у 2022 році може бути обмеженим, наприклад, лише ЛДНР. Або бути перенесеним на початок 2023 року.

Усередині Росії Кирієнко продовжить спроби посилення свого впливу. 5 із 15 кандидатів на виборах керівництва суб’єктів Федерації вже призначено з приставкою «в.о.» У найближчі 2-3 тижні можливі нові відставки губернаторів та нові призначення «виконувачів обов’язків». Паралельно з цим, група технократів посилюватиме свої позиції у ключових міністерствах, просуваючи на посади керівників департаментів випускників згаданої вище «методичної програми».

Резюме

У Кремлі ухвалили рішення про майбутнє приєднання окупованих територій. Куруватиме процес група «технократів-методологів» Сергія Кирієнка, яка стає однією з ключових в оточенні Путіна на найближчі 1,5-2 роки.

 

---

 

2. Росія поки не збирається вести ніякі переговори по розблокуванню експорту зерна

8 червня в Анкарі відбулися важливі переговори між міністрами закордонних справ РФ і Туреччини. Ключовими були дві теми: вивезення зерна з України та військова операція Туреччини в Сирії.

Судячи із заяв сторін, домовитися щодо “зернового коридору”, який пропонувала Анкара, не вдалося. Принаймні, заяви як Сергія Лаврова, так і Мевлюта Чавушоглу, були поверхневими та розмитими. Варто зазначити декілька факторів, які ускладнюють досягнення домовленостей з цього питання.

Перше — відсутність довіри між сторонами. Пропозиції РФ надати усні гарантії ненападу на Одесу у разі розмінування порту для створення “зернового коридору” є неефективними, оскільки ні Україна, ні країни Заходу не довіряють таким гарантіям. Крім того, розмінування портів послабить обороноздатність Одеси і створить загрозу нападу на неї з боку РФ. Відтак, безпекові та оборонні питання наразі є пріоритетом №1 для України, оскільки війна все ще триває в активній фазі.

Питання довіри також стосується і участі Туреччини. Враховуючи тісні стосунки Анкари з Москвою та її власну зацікавленість у цьому питанні, а також уразливість перед Росією в інших питаннях (енергетика, регіональна безпека, туризм, торгівля, продовольство), чим може скористатися РФ, немає абсолютної впевненості, що Анкара здатна грати роль посередника та відповідальної за безпеку Одеси та кораблів із зерном.

Друге — відсутність особливого бажання у РФ серйозно займатися цією темою. На відміну від країн Європи, для яких продовольча безпека та стабільність суміжних регіонів — Магриба, субсахарської Африки, Близького Сходу — є головним викликом, для Росії ця криза не є критичною. У Москві можуть дозволити собі зачекати і продовжити шантажувати Захід, допоки там не погодяться на більш прийнятні для РФ умови розблокування вивезення зерна, наприклад — зняття або послаблення санкцій.

Третє — Росії не потрібне швидке вирішення “зернової проблеми”. У Москві мають намір або затягнути цей процес, паралельно вибудовуючи через підконтрольні медіа наратив про “безкомпромісність України, яка не дає вивозити зерно на світові ринки”, або дати дозвіл на вивезення зерна, але замикаючи це на собі: лишаючи можливість заблокувати коридор в будь-який момент і змушуючи Україну розмінувати підходи до Одеси та інших важливих портів, що задекларовані Росією як основні військові цілі.

 З іншого боку, не можна стверджувати, що Росія абсолютно проти вивезення зерна за будь-яких умов. Наразі вони набивають політичну та економічну ціну, розігруючи цю карту з декількома ключовими зовнішніми сторонами. Із Заходом — вимагаючи послаблення санкційного тиску або, як мінімум, неприйняття нових санкційних пакетів. Із Туреччиною — вимагаючи обмеження своєї військової операції у Сирії лише неважливими для РФ районами. Із аравійськими монархіями Затоки — вимагаючи поступок в питаннях глобальної енергетичної політики, наприклад збереження позицій РФ у новій нафтовій угоді ОПЕК+. Із країнами Африки та Південної Азії — вимагаючи не-приєднання до західних санкцій та обмежень в обмін на забезпечення надійних поставок зерна на ринки. Щойно умови для РФ будуть прийнятні, Москва може погодитися на “зерновий коридор”, пропонований Туреччиною. Але це все одно лишає відкритим питання позиції України та розмінування портів. Росія сподівається, що затягування переговорів дозволить їм медійно перекинути вину за “шантаж голодом” на Україну, а політично вибити більше поступок із різних країн, по мірі загострення глобальної продовольчої кризи.

Друга тема, яка піднімалася на турецько-російських перемовинах, виявилася більш інформативною. Судячи із заяв С. Лаврова, Туреччині вдалося переконати Росію дозволити їй провести обмежену військову операцію у декількох районах на півночі Сирії проти місцевих сирійських курдів, яких підтримують США та західні партнери. Виглядає так, що Москва в цілому не проти вторгнення Туреччини та послаблення проамериканських курдських сил на північному сході Сирії. Але при цьому Лавров переконував турецьких партнерів не зачіпати операцією життєво-важливі райони, які мають стратегічне значення для РФ, зокрема трассу М4, яка поєднує західну і східну Сирії, даючи сирійським урядовим військам доступ, серед іншого, і до курдських територій, і до східних кордонів з Іраком. Крім того, Росія, очевидно, вмовляла Туреччину більше зосередитися на північно-східних районах курдів ближче до зони впливу США, аніж РФ.

Висновок

Російсько-турецькі переговори в Анкарі завершилися частковими домовленостями щодо операції Туреччини в Сирії: вона буде обмеженою і, найімовірніше, не зачіпатиме життєво-важливі райони для Росії. У той же час, домовитися щодо “зернового коридору” з України сторонам не вдалося через незацікавленість у цьому самої РФ, відсутності довіри між сторонами та бажання Москви затягнути це питання якомога довше для отримання більших поступок від Заходу.

---

3.Заклики з Заходу «не принижувати» Росію лише підживлюють війну

Президент Франції Емманюель Макрон заявив в інтерв’ю журналістам регіональних ЗМІ вечері 3 червня, що Росію «не можна принижувати, щоб коли бої припиняться, можна було знайти вихід із ситуації дипломатичним шляхом».

У відповідь глава МЗС України Дмитро Кулеба написав, що «заклики не допустити приниження Росії можуть лише принизити Францію чи будь-яку іншу країну, яка закликатиме до цього. Тому що Росія принижує сама себе».

Коментуючи заяву Макрона, президент Володимир Зеленський зазначив: «Я не зовсім розумію, що таке приниження Росії. Росії якої? Ми говоримо про багато років. Про що? Про те, що більше восьми років вони вбивають наших людей?.. Про які приниження ми говоримо?».

Через таку позицію Макрона Володимир Путін може зважитися на нову агресію, про це написавколишній глава британської служби розвідки МІ-6 Джон Соерс.

Президент Польщі Анджей Дуда 8 червня розкритикував той факт, що канцлер Німеччини Олаф Шольц і глава французької держави Емманюель Макрон продовжують вести телефонні переговори з Путіним. «Хіба хтось під час Другої світової війни говорив подібним чином з Адольфом Гітлером?.. Хтось казав, що той повинен зберегти обличчя? Що необхідно діяти так, щоб це не було принизливим для Гітлера?».

Концепт «національного приниження» є одним з найважливіших у будь-якій авторитарній пропаганді. «Приниженням» Німеччини у Версалі обґрунтовували свою політику нацисти. «Приниженням» Росії у 1990-і роки тепер спекулює Путін. Більш того, якщо судити за заголовками російської преси, то американські військові в Грузії в 2002 році та Севастополі у 2007 – це «приниження Росії», то «список Магницького» у 2012, то викриття вживання росіянами допінгу на Олімпіаді-2014 у 2018 (втім, вираз значно старший, у 1840-х так називали укладення миру з Наполеоном в Тільзіті).

Аналогічна риторика застосовується і на Заході. До прикладу, у The National Interest статті із застереженням проти «приниження Росії» публікувалися 25 лютого 2021 року, а в цьому році – 11 березня, 4 травня та 27 травня. The Washington Post 30 листопада минулого року писала: «Російський лідер хоче, щоб Америка сприймала його всерйоз, але, крім цього, він хоче розплати за приниження Росії після краху комунізму». The Daily Telegraph у статті 4 лютого цього року підкреслила, що зустріч Путіна із китайським лідером Сі означала, що «після десятиліть принижень автократичні наддержави світу піднялися з колін і тепер перевернуть несправедливий світовий лад після холодної війни».

Це надзвичайно важлива цитата, позаяк вона демонструє зв’язування наративу «приниження» з наративом «вставання з колін» у спільний дискурс виклику та відповіді. Вперше про те, що «Росія піднімається з колін і виймає кляп із рота» заявив 1990 року один маловідомий російський письменник. А уже 1991 року ця фраза потрапила до інаугураційної промови Бориса Єльцина. Однак тоді вона звучала мирно: «Велика Росія піднімається з колін! Ми обов’язково перетворимо її на процвітаючу, демократичну, миролюбну, правову та суверенну державу». Геть інакше її вимовив Путін 1999 року: «Росія може піднятися з колін і як слід уперіщити». Всього президенти РФ вживали метафору колін не менше 70 разів, переважно в агресивному ключі.

Таким чином, кожного разу, коли хтось на Заході всерйоз каже про неприпустимість «приниження Росії», він чи вона автоматично з’єднують свій голос с десятками тисяч вигуків в самій Росії. Заяви про зверхній Захід, який лише і шукає можливості когось принизити, стали невід’ємною частиною російського медіа простору. І кожна подібна фраза з вуст іноземця автоматично підтверджує те, що «приниження» нібито насправді мали місце. А це, своєю чергою, виправдовує «вставання з колін» у відповідь на це «приниження».

Необережні висловлювання західних політиків, які не враховують контекст російського сприйняття «приниження», лише легітимізують політику Кремля в очах росіян, а відтак сприяють ескалації війни.

---

4.У росіян оптимізму стає менше, але війну це поки що не зупинить

 

З початку широкомасштабної війни в Україні проти Росії були введені обмежуючі фінансові та торговельні санкції з боку США, Великобританії, країн ЄС та інших. Список санкцій досить значний, але можливості для посилення тиску та введення нових обмежень ще не вичерпані.

Росія втратила частину цивільної авіації та половину накопичених резервів, втратила західні технології та торговельні преференції, частина банків відрізана від світової фінансової системи, а економіка залишилась без інвестицій від G7.

Введені на даний момент санкції не призвели до катастрофи та краху російської економіки. Допоки у РФ є можливість обходити санкції за допомогою криптовалют та паралельного імпорту, зберігаються значні нафтогазові доходи та торгово-фінансові відносини з Китаєм, Індією, країнами Африки та Латинської Америки, ефект від санкцій для економіки РФ пом’якшується і має довготерміновий характер.

Короткотерміновий економічний ефект на собі вже відчула значна частина населення. Прості громадяни залишилися без робочих місць.

Московський аеропорт Шереметьєво відправив у вимушений простій близько 40% працівників на тлі різкого падіння повітряного трафіку після введення західних санкцій. Окрім призупинення роботи на багатьох підприємствах роботодавці мають право скорочувати заробітну плату через форс-мажорні обставини, що мають прямий вплив на робочий процес, сюди ж і відносяться санкції. Заможні росіяни втратили доступ до закордонних активів та права виїжджати на Захід.

За даними опитування «ФОМ», погіршення економічного стану в останні місяці помітили 37% населення Росії, причому найбільше це стосується людей середнього та передпенсійного віку. Лише 8% заявили про покращення свого матеріального стану за останні 2-3 місяці, а абсолютна більшість респондентів (55%) повідомили, що їхній стан не змінився.

54%  громадян РФ оцінюють свій матеріальний стан як середній (відсоток цих респондентів не змінився з початку війни). Частка тих, хто оцінює свій стан як хороший і поганий – по 22%.

Прогнози щодо майбутнього рівня добробуту показують, що 26% росіян сподіваються на покращення ситуації, а 17% говорять про погіршення, при цьому більшість (37%) не чекають на істотні зміни цього року.

Які прогнози дають Росії:

Згідно з останнім опитуванням ЦБ, проведеним серед економістів у червні, поточного року вони очікують:

• Зниження економіки на 7,5%, наступного — нульове зростання, а у 2024 та 2025 роках — підвищення ВВП на 1,8%. Очікувані середні темпи зростання ВВП у 2026-2030 роках оцінили на рівні 1,5% на рік. (у квітні ВВП Росії знизився у річному вираженні на 3%).
• Динаміка доходів населення буде гіршою, ніж динаміка ВВП, оскільки загальні витрати економіки зростатимуть, витісняючи витрати на працю.
• Зниження частки експорту на 5–7 процентних пунктів до 2030 р. (за даними СБ, в останні роки частка експорту у ВВП Росії становить – 25-30%).
• Інфляція за підсумками 2022 р. очікується на рівні 17% (у квітні очікувалась – 22%.). До цільового показник (4%) інфляція повернеться в 2025 р.
• Прогнозована середня ключова ставка становитиме 11,1%, 2023 — 8%, 2024 — 7%.
• Середній курс долара, на думку аналітиків, у 2022 р. складе 75 RUB/USD, у 2023 – 80 RUB/USD, у 2024 – 85,1 RUB/USD.

Серед основних ризиків на довгостроковий період економісти назвали втрату макроекономічної та соціальної стійкості, технологічне відставання, а також посилення демографічних проблем.

Світовий банк у своїй доповіді Global Economic Prospects очікує зниження ВВП Росії у 2022 році на 8,9%. У квітні Світовий банк прогнозував зниження російської економіки за підсумками року на 11,2%. В 2023 році прогнозує зниження ВВП Росії на 2% (у квітні прогнозувалося зростання на 0,6%), 2024 року організація прогнозує зростання російської економіки на 2,2% (у квітні — на 1,3%).

Як бачимо, санкції почали кликати на настрої росіян, але все ще є недостатніми для припинення військової агресії в Україні.

---

5.Створення «народного ополчення» збройних сил у Білорусі не призведе до різкого збільшення чисельності білоруської армії у 2022 році

 

У Білорусі заявлено про створення третього (Південного) оперативного командування Збройних Сил. Олександр Лукашенко заявив про необхідність створення «народного ополчення», а у збройних силах анонсовано навчання з «виконання заходів із переведення з мирного на воєнний час».

Однак, незважаючи на гучні заяви, різкого посилення білоруської армії найближчими місяцями очікувати не варто. Йдеться швидше про перегляд концепції будівництва ЗС Білорусі з урахуванням успішного досвіду України щодо відторгнення російської агресії.

Події

Для повного розуміння процесів, що відбуваються в Білорусі, варто в переліку подій згадати заяви та рішення початку-середини травня 2022 року. Зокрема:

• 10 травня на нараді з силовим блоком Лукашенко заявив про надзвичайну ефективність мобільних груп ЗСУ у війні проти РФ та необхідність перегляду концепції будівництва ЗС Білорусі.
• 14.05 Керівник Держвійськпрому Білорусі заявив про те, що військам в рамках оборонного замовлення концерн постачає «100% білоруську продукцію»
• 26.05 на нараді в МО Білорусі Лукашенко говорить про зміну «підходів до розвитку армії» як факт, що відбувся.
• У той же день було заявлено про створення «Південного оперативного командування» (хоча вперше такі плани були озвучені 21.02.2022).
• 27 травня А. Лукашенко дав доручення Міноборони Білорусі опрацювати питання організації «народного ополчення»
• 7 червня в рамках чергового етапу навчань з бойової готовності в Білорусі розпочалося відпрацювання заходів щодо «виконання заходів з переведення з мирного на воєнний час»

І, нарешті, інформація про збільшення до 80 тисяч чисельного складу ЗС Білорусі не має іншого підтвердження, крім зведення даних Генштабу ЗСУ. Тобто в білоруських медіа згадки про зміну чисельності і конкретніших цифр немає.

Аналіз

Війна в Україні (як і раніше етап АТО/ООС) уважно відстежується в Білорусі. В результаті приймаються рішення про зміну підходів до розвитку ЗС. Зокрема Білорусь, можливо, відмовлятиметься від масових закупівель дорогого озброєння (авіація, танки), зосередивши зусилля на постачанні військам продукції свого оборонного комплексу. Насамперед, засобів РЕБ, Зв’язку, комплексів ППО (як розробленого з КНР комплексу Бук-МБ3К, так і модернізованих радянських зразків), ракетної техніки (РСЗВ Полонез, РСЗВ Флейта) і легкої бронетехніки.

При цьому частина рішень Лукашенка, як заяву про створення «народного ополчення», продиктована його особистими враженнями від інформації про роботу української ТРО і навряд чи буде реалізована в озвученому вигляді. У Білорусі вже близько 9 років активно намагаються впроваджувати свій формат територіальної оборони (під нього є відповідна нормативна база) і найімовірніше «ополчення» буде інтегроване у вже опрацьовані формати.

Створення «Південного оперативного командування» неможливе за теперішньої структури (і чисельності) військ. Подібна структура, крім іншого, передбачає будівництво нових пунктів дислокації військових частин уздовж українського кордону. Однак у Західному та Північно-Західному ОК немає резерву частин, які можна перепідпорядкувати новій структурі та передислокувати на нове місце. Водночас у бюджеті країни немає вільних коштів для створення нового угруповання «з нуля». Тому, найімовірніше, на початковому етапі Південне оперативне командування працюватиме з «прикомандованими» зведеними підрозділами (БТГ, що стоять уздовж білорусько-українського кордону) та формуватиме повноцінні підрозділи територіальної оборони на півдні Брестської та Гомельської областей. З 2023-24 року можливе формування 1-2 механізованих бригад.

Водночас зберігається інформаційний наратив про «загрозу з боку України». Питання бойової підготовки ЗС, навчання, що проводяться на півдні країни, проводяться підкреслено публічно. Логіка подібних дій подвійна:

• з одного боку робота в російському порядку через створення умов, що змушують Україну тримати досить великі з’єднання на білоруському кордоні;
• з іншого боку (і це є ключовим) є внутрішньополітична потреба. У кожному авторитарному суспільстві втрата контролю за частиною процесів (чи територій) сприймається як ознака слабкості влади. Тому після агресії РФ із білоруської території оточення Лукашенка підкреслено демонструють свою «силу» та здатність контролювати кордони.

Як приклад можна навести і заяви Генштабу про перевірку можливості «переходу до воєнного часу». Подібні комплексні тренування (за участю МО, МНС, МВС, місцевих органів влади) проходять не рідше одного разу на 2 роки і зазвичай збігаються з навчаннями ТРО. У рамках «заходів» проводиться аудит баз даних військовозобов’язаних, техніки на зберіганні (а також техніки, що передається до військ при загрозі війни). Що стосується навчань територіальної оборони — заклик частини військовозобов’язаних на збори. Раніше такі перевірки проходили без зайвої публічності.

У 2022 році необхідність перевірки актуальна у зв’язку з ідеями створення «народного ополчення» та створенням Південного оперативного командування. Оскільки у бюджеті не передбачено коштів на створення нових військових з’єднань та купівлю озброєнь та техніки, зняте зі зберігання частково буде використано для створення парку частин територіальної оборони. А в майбутньому можливо нових бригад. У цій логіці лежить і перевірка баз даних військовозобов’язаних — необхідний людський резерв для формування з’єднань ТРО.

Прогноз

Різкого посилення ЗС Білорусі у 2022 році очікувати не варто. Заяви про створення нового оперативного командування на практиці означатимуть роботу щодо формування з’єднань ТРО вздовж українського кордону з передачею їм частини техніки, виведеної зі зберігання. Частина такої техніки може бути продана РФ та пізніше використана російською армією на території України.

У найближчі 6-8 місяців буде суттєво скориговано оборонне замовлення. Найімовірніше кошти, які раніше передбачалося витратити на імпорт озброєнь (наприклад, контракт з танків, літаків) буде перенаправлено на фінансування закупівель військової продукції білоруських підприємств. Зокрема, легкої бронетехніки, систем РЕБ, ППО.

Резюме

 

Білоруська влада робить висновки з війни в Україні, змінюючи концепцію розвитку власних збройних сил. При цьому (попри жорсткі заяви) очікувати різкого збільшення чисельності ЗС Білорусі у 2022 році не варто.