Росія детально: події та тренди в РФ за минулий тиждень (19.11 – 25.11)

Події та тренди в РФ за 19.11 – 25.11

Висновки 

1. 23 листопада російський газовий монополіст Газпром звинуватив Україну у крадіжці газу, який транзитується території України до Молдови, та пригрозив скоротити обсяги транзиту. Миттєво європейські газові ринки відреагували зростанням цін, а Україна заперечила усі звинувачення зі сторони Газпрому. Одна із ключових вигод, яку може отримати Газпром і Кремль від таких заяв – це спекулятивне підвищення цін на газ у Європі.

Виходячи із можливої логіки спроб спровокувати енергетичну кризу у Європі, зупинка поставок Росією газу до ЄС можлива у лютому чи березні, коли запаси газу у сховищах будуть малими, а попит ще достатньо великим. У такому разі, країни ЄС відчують фізичний реальний дефіцит газу з відповідними наслідками. Припинення поставок газу Росією, у разі якщо запас природного газу в ЄС становитиме менше 25 відсотків від номінальної ефективної  потужності сховищ, означатиме реальний дефіцит природного газу на ринку.

2. Російська Федерація через загальну деградацію системи зіштовхнулася зі складнощами у реалізації національних проектів, потребує технологій і компетенцій працівників. Відмову від концепції «нацпроектів» Кремль дозволити собі не може, оскільки це буде свідченням провалу внутрішньої політики (помилок влади). У результаті – наповнюються грошима напрями, які не потребують технологічної бази та кваліфікованого персоналу. А проекти, які подавалися як «проривні», фінансуватимуться за залишковим принципом із поступовим зменшенням уваги ЗМІ до їхніх цілей та завдань. За такого підходу навіть мінімальний успіх подаватиметься населенню як висока результативність роботи.

---

Маніпуляція та шантаж Газпрому про крадіжу газу для Молдови

23 листопада російський газовий монополіст Газпром звинуватив Україну у крадіжці газу, який транзитується території України до Молдови, та пригрозив скоротити обсяги транзиту. Миттєво європейські газові ринки відреагували зростанням цін.

Одразу ж Україна заперечила усі звинувачення зі сторони Газпрому. Так Оператор газотранспортної системи України пояснив, що усі обсяги природного газу, які призначені для Молдови, передані у власність компанії цієї країни. Водночас частина цього газу залишена у підземних газових сховищах України в режимі зберігання. Оператор ГТС пояснив, що віртуальний реверс використовується Молдовою починаючи із вересня цього року, таким чином Молдова використовує можливості зберігання газу в українських сховищах. 

Інформацію українського оператора газотранспортної системи підтвердили і у Молдові. Віце-прем’єр Молдови Андрій Спину заявив: “Ті обсяги газу, про які Газпром говорить як про осідання в Україні – це наші заощадження і запаси, які зберігаються на складах в Україні”. Наразі Молдова вже має резерв у ПСГ України та Румунії більше 200 млн куб. м газу. Голова Молдовагаз Вадим Чебан повідомив: “Оператори передавальних мереж України та Молдови завжди забезпечували передачу Молдовагазу обсягів природного газу, зазначених у підтверджених номінаціях. Цей факт підтверджується місячними комерційними актами, підписаними як між Молдовагаз та Газпром, так і між операторами передавальних мереж України та Молдови”.

Газпром не вперше звинувачує Україну у крадіжках газу: такий наратив активно поширювався у минулі десятиліття, а у 2005 та 2008 роках став одним із формальних приводів для газових воєн. Тим не менше, Газпрому ніколи не вдавалося довести факти крадіжок газу. Спроби переконувати Європу у тому, що Україна є ненадійним газовим партнером, використовувались як аргумент у необхідності будувати нові газопроводи в обхід України. Не виключено, що і зараз Газпром намагатиметься поширювати такий наратив.

Одна із ключових вигод, яку може отримати Газпром і Кремль від таких заяв – це спекулятивне підвищення цін на газ у Європі. За рахунок того, що країни Європи повністю заповнили свої газові сховища, а пропозиція скрапленого природного газу фактично перевищувала попит, ціни на природний газ знизились, а це відразу відбилося на доходах Газпрому. 

Малоймовірно, що найближчим часом Газпром піде на суттєве скорочення чи зупинку поставок газу до Європи через Україну. Такий крок вплине на ціну, але не зумовить дефіциту природного газу у Європі та відповідної енергетичної кризи, оскільки сховища газу у Європі заповнені. Відтак країни Європейського Союзу зможуть наперед підготуватися до фактичного скорочення поставок газу. 

Виходячи із можливої логіки спроб спровокувати енергетичну кризу у Європі, зупинка поставок Росією газу до Європейського Союзу можлива у лютому чи березні, коли запаси газу у сховищах будуть малими, а попит ще достатньо великим. У такому разі, країни Європейського Союзу відчують фізичний реальний дефіцит газу з відповідними наслідками. Припинення поставок газу Росією, у разі якщо запас природного газу в Європейському Союзі становитиме менше 25 відсотків від номінальної ефективної  потужності сховищ, означатиме реальний дефіцит природного газу на ринку.

---

Національні проекти в Росії: гроші замість майбутнього

У РФ вибірково врізається фінансування низки національних проектів. Насамперед «під ніж» йдуть ті,  які могли б (у разі успішної реалізації) створити базу для якісного зростання російської економіки. Водночас зберігається фінансування програм соціальної допомоги та фактично роздачі грошей. Таким чином, Кремль на тлі необхідності демонстрації ефективної політики обирає формулу «гроші замість майбутнього».

Події та аналіз

Володимир Путін, зустрічаючись із «солдатськими матерями», зробив заяву про незмінність підходу стимулювання розвитку РФ (і суспільства) через національні проекти. Але водночас зв’язав реалізацію такої політики через «спільну роботу», в тому числі з ходом війни – «Але вони можуть бути реалізовані, якщо ми так само разом з вами вирішуватимемо всі проблеми, всі питання, які стоять перед країною – і в рамках цієї спеціальної операції, і в рамках, так скажемо, як говорили раніше, трудових наших буднів».

Примітно, що за декілька днів до цього Державна Дума Росії ухвалила закон «Про федеральний бюджет на 2023 рік і на плановий період 2024 і 2025 років», який передбачає часткове зниження фінансування низки національних проектів. Так, наприклад, у бюджеті на 2022 рік (плановий період 2023-2024) запланована сума у 2,88 трильйона рублів ($47,8 млрд.). Насправді бюджетом на 2023 рік передбачено сума 2,84 трильйона російських рублів ($ 46,9 млрд). Але, враховуючи, що бюджет охоплює трирічний період планування, загальні витрати на нацпроекти, за даними аналізу «Известий», знижуються не менше ніж на 240 млрд рублів ($3,9 млдрд). Водночас найбільше врізання йде за напрямами, які так чи інакше можна пов’язати із створенням нових рамок російської економіки. Зокрема:

• – цифрова економіка (зниження на 40% порівняно з 2022 роком);

• – комплексний план модернізації та розширення інфраструктури: зниження в 3 рази (!) з $6,8 млрд доларів (за поточним курсом) до $2,1 млрд.

Водночас проекти, що передбачають прямі виплати громадянам (наприклад, проект з демографії) або зведення соціальної інфраструктури (школи, лікарні) зберегли або збільшили бюджетне фінансування. Більше коштів виділяється на ремонт/модернізацію мережі автомобільних доріг.

Дивна, на перший погляд, ситуація з вибором пріоритетів пояснюється під час аналізу реалізації нацпроектів у 2022 році. Так, за даними Мінфіну РФ, реалізація згаданого проекту «цифрова економіка» на початок листопада становила 42,3% від плану. Причинами цього є кілька факторів:

• Санкції та обмеження поставок обладнання та ПЗ на російський ринок;

• Дефіцит кадрів: російські ВНЗ на тлі демографічних проблем та відтоку викладачів не можуть підготувати достатню кількість кваліфікованих працівників. До цього пункту можна додати еміграцію частини громадян РФ після оголошення мобілізації.

Таким чином, незважаючи на активний піар цього проекту, його успіх викликає сумнів навіть у російських політиків. Аналогічна ситуація з нацпроектом «КПМІ», який передбачав роботу щодо створення нових транспортних коридорів, нових логістичних можливостей. Враховуючи санкції, дефіцит кваліфікованих працівників проект не є актуальним для російської верхівки.

Водночас російській владі необхідно демонструвати «успішність» та «піклування про громадян». У результаті різко збільшується фінансування проектів, що передбачають роздачу грошей із федерального бюджету (програми соціальної допомоги, матеріальні виплати малозабезпеченим), а також програми будівництва соціальної інфраструктури. При цьому специфіка бюджетування національних проектів за цими напрямками дозволяє, у разі провалу, перекласти відповідальність на регіональну владу. Простіше кажучи, гроші з Федерального центру йдуть у регіони на заздалегідь затверджені проекти, відповідальність за реалізацію яких покладена на керівника Суб’єкта Федерації. Він фактично і адмініструє розподіл коштів. Таким чином, «економія» на фінансуванні чи провал у реалізації подібних нацпроектів дозволяє Кремлю у разі потреби «призначати» винних із числа губернаторів. До того ж, самі губернатори, які є «парашутистами» – зовнішніми призначенцями, а не представниками місцевих еліт, – обмежені у можливостях активних дій, як у вимогах планового фінансування, так і в протестах проти спроб перенесення відповідальності.