Перші законопроекти команди Зеленського: плюси та мінуси

Аналізуємо ідеї, запропоновані для прориву у виборчій системі, управлінні державою та боротьбі з незаконним збагаченням  

З часу інавгурації президента Володимира Зеленського пройшло півтора місяця. За цей час його командою було запропоновано ряд кроків в законотворчій сфері, які можуть суттєво змінити політичний ландшафт України в майбутньому. Зокрема, мова йде про зміни до Виборчого Кодексу, про процедуру імпічменту та кримінальну відповідальність за незаконне збагачення. Спеціально для Укрінформу ініціативи детально проналізував експерт програми реформування правоохоронної та судової систем “Українського інституту майбутнього” (UIF) Олександр Чебаненко. Особливу увагу він прибілив спірним питанням у кожному з резонансних законопроектів. 

Аналізуємо ідеї, запропоновані для прориву у виборчій системі, управлінні державою та боротьбі з незаконним збагаченням  

Мажоритарка, давай, до побачення!

Законопроектом “Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку зі зміною виборчої системи для виборів народних депутатів України” пропонується давно наболіле – скасування мажоритарної системи виборів народних депутатів України. Вочевидь, підкуп виборців (та сама “гречка”, показушні ремонти доріг та лікарень, отримання регіоном субвенцій з держбюджету в обмін на “правильне голосування” депутата) — зло, яке має бути усунене. Мажоритарна система виборів в українських реаліях, на жаль, це зло підтримує. Є сподівання, що завдяки пропонованим змінам та в умовах реальної децентралізації влади казки про народного депутата – “батька” свого округу нарешті зійдуть нанівець.

Спірні питання законопроекту:

1.Зниження прохідного бар’єру з нинішніх 5% до 3%.

Пропозиція була аргументована, в першу чергу, необхідністю появи у владі “нових облич”. В умовах наших реалій абсолютна більшість існуючих партій та інших політичних утворень – це технічні проекти для вирішення тих чи інших питань бізнесу. Тому є висока вірогідність того, що через таке нововведення Верховна Рада України остаточно перетвориться на арену постійних протистоянь за участі маргінальних груп, далеких від, власне, державних інтересів. А за відсутності реальної відповідальності законодавців за виконання передвиборчих обіцянок, теза про “нові обличчя” найімовірніше так і залишиться старим міфом в новій обкладинці.

2. Введення виключно пропорційної системи виборів народних депутатів без запровадження обов’язкового розкриття списків кандидатів.

Тобто, з одного боку пропонується більш прогресивна в наших реаліях пропорційна система. Але з іншого, при збереженні нещодавніх нововведень про право змінювати партійні списки вже і після виборів — право громадян вибирати дійсно свого народного депутата насправді обмежується – через відсутність у виборців інформації про те, кого саме вони вибирають. Іншими словами, саме це, прописане в Конституції право, таким чином і не гарантується.

3. Зменшення мінімального для кандидата строку проживання на території України до 90 днів замість існуючих 5 років.

За дивним збігом обставин саме такий строк — 90 днів – встановлений законом для проведення передвиборної кампанiї і саме в ці 90 днів кандидат в депутати не може бути притягнутий до кримiнальної вiдповiдальностi, заарештований або пiдданий заходам адмiнiстративного стягнення, якi накладаються в судовому порядку, без згоди Центральної виборчої комiсiї. Таким чином, якщо не буде скасована депутатська недоторканність, ця пропозиція може привести до проходження в народні депутати осіб, до яких є питання у правоохоронних органів, включаючи тих, хто знаходиться в розшуку.

4. Відсутність норми про відповідальність (в тій чи іншій формі) за виконання передвиборчих обіцянок (політичних програм).

Така норма існує в більшості розвинутих країн. Як показує світовий досвід і вітчизняні дослідження, відповідальність може бути як політичною (наприклад, оголошення публічної політичної недовіри) так і політико-правовою (від попередження суб’єкта політичної діяльності про його незаконну діяльність до скасування державної реєстрації суб’єкта політичної діяльності та позбавлення повноважень представника певного суб’єкта політичної діяльності). На жаль, в запропонованому проекті відповідні пропозиції відсутні.

Цей президент зламався, несіть іншого

В проекті закону “Про особливу процедуру усунення Президента України з поста (імпічмент)” передбачається ряд норм як для забезпечення самої можливості процедури імпічменту, так і для її відкритості (обов’язковість ведення протоколів та стенограм засідань, обліку вхідних та вихідних документів, звітування перед ВР про хід розслідування тощо) та неупередженості (порядок формування складу та можливість відводу сторони обвинувачення та членів спеціальної комісії тощо).

Спірні питання законопроекту:

1. Внесення змін до чинних законів, а не до Конституції України.

Як відомо, існує рішення Конституційного Суду України (а воно, як ми знаємо, є обов’язковими, остаточними та таким, що не може бути оскарженим), в якому сказано, що єдиним способом притягнення Президента України до конституційної відповідальності є встановлена Конституцією України процедура імпічменту. Тому недотримання форми законопроекту, який передбачає лише зміни до інших законів, очевидно знову приведе до визнання такого закону неконституційним.

2. Не визначені чітко статус, права та обов’язки захисника Президента, свідків, службових осіб, експертів тощо під час процедури імпічменту. Без вирішення цих питань вказана норма має всі шанси стати лише декларацією.

Усе нажите непосильною працею

Основні пропозиції законопроекту “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів” – це запровадження інституту цивільної конфіскації незаконних активів та встановлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення.

Серед позитивних моментів можна назвати максимально широке коло активів, на які розповсюджується його дія. Це не тільки грошові кошти чи цінні папери, як було вказано в одному із аналогічних законопроектів, а ще й майно, зв’язані з ним права, роботи чи послуги. Крім того, конфіскацію незаконних активів пропонується проводити за рішенням суду у цивільному процесі (а не, наприклад, в цивільному процесі в рамках кримінального провадження – як пропонувалося в одному із попередніх законопроектів), без наявності обвинувального вироку стосовно особи.

Спірні питання законопроекту:

1. Обмеження тільки корупційними діяннями кола злочинів, щодо яких застосовується цивільна конфіскація незаконних активів.

Між тим, як це запроваджено в багатьох розвинутих країнах, незаконний обіг наркотиків, фінансування тероризму, кіднепінг, торгівля людьми тощо теж могли б бути причинами такої конфіскації.

2. Можливість цивільної конфіскації активів, набутих максимально за три роки до набрання чинності закону.

Застосування саме такого строку – три роки – наводить на думки про позовну давність. Нагадаю, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Існує ряд точок зору на питання щодо строків при цивільній конфіскації активів. В деяких державах строки існують, але вони пов’язані з часом розслідування пов’язаного з майном злочину. В деяких випадках строки відраховуються з моменту виявлення протизаконних дій. Тобто можна припустити, що в деяких випадках незаконно отримані активи ніколи не можуть стати законною власністю порушника або пов’язаної з ним особи. Крім того, неможливість цивільної конфіскації активів більше ніж через три роки після їх незаконного отримання викликає питання з точки зору справедливості.

3. Запровадження цивільної конфіскації не як окремого провадження щодо майна або зв’язаних з ним прав (як це пропонується існуючою практикою), а, фактично, як ступеню до кримінальної відповідальності.

Це може призвести до звинувачень в тому що цивільна конфіскація – завуальована кримінальна конфіскація і, відповідно, є покаранням – з відповідними наслідками.

Матіріал вперше опублікований: Укрінформ