Як Польща бореться за українських трудових мігрантів

Як Польща бореться за українських трудових мігрантів

Ігор Тишкевич, аналітик Українського Інституту Майбутнього, “Хвиля”

Трудова міграція – загроза для держави – так вважає віце-прем’єр Зубко. Якщо це так – логічно було б очікувати вироблення дорожньої карти щодо мінімізації цього явища. На жаль, поки що навіть всередині Кабміну немає єдиної думки хоча б про кількість трудових мігрантів. Так, наприклад, в 2016-му році директор консульського департаменту МЗС України Андрій Сибіга заявив, що за межами країни живуть понад 5 млн українців і що ця цифра буде збільшуватися. Через два роки Міністр соціальної політики Андрій Рева озвучив іншу цифру – 3,2 млн українців, які постійно перебувають за кордоном. Якщо вірити обом цифрам, українці не виїжджають на заробітки, а навпаки, повертаються додому зі швидкістю 1 млн осіб на рік. Парадокс, який свідчить про те, що чиновники уряду Гройсмана побачили проблему, але як до неї підступитися — не уявляють. На цьому тлі Польща, яка активно залучає наших співгромадян, демонструє зовсім інший підхід. Поляки знають хто до них їде, скільки, звідки і розробляють механізми, які б стимулювали українців залишатися в цій країні жити. Варшава наочно демонструє що таке «міграційна політика» та як має виглядати адміністрування міграційних потоків.

 

Хто їде в Польщу на заробітки

 

В Україні створився стереотип про те, що типовий заробітчанин – громадянин країни з села, маленького населеного пункту, який, не маючи роботи вдома, змушений їхати до інших країн. Якщо говорити про Польщу, українські ЗМІ найчастіше говорять про зайнятість українців у сільському господарстві, сфері обслуговування або, у крайньому випадку, на будівельних майданчиках. При цьому, відпрацювавши вахтовим методом кілька місяців, людина повертається додому, везучи гроші сім’ї, яка чекає на Батьківщині.

 

Підтвердити так це чи ні, спираючись на українські джерела, неможливо – вивчення трудової міграції як явища, зріз за професіями, виявлення причин від’їзду і настроїв громадян в такому, комплексному вигляді, не доводилося. Є безліч приватних історій, немає даних для аналізу.

 

Польський підхід кардинально відрізняється від українського – дослідженням трудової міграції як явища протягом останнього десятиліття займаються кілька структур, в тому числі Національний Банк Польщі. З 2015 НБП видав уже два дослідження «українські заробітчани в Польщі». Перше — окреслило характер, географію міграції, зробило зріз за віком, статтю, професією. Друге — детально розглянув типову зайнятість на прикладі двох воєводств. І це не єдине джерело інформації: компанія Personnel Service провела дослідження настроїв українських працівників, Міністерство праці та соціальної політики дає повну статистику по кількості українських трудових мігрантів, щодо їх освітнього рівня, спеціальностям та вакансіям, на які вони претендують. Словом, по той бік кордону прекрасно знають хто до них їде і навіщо, і тільки українські чиновники плутаються у цифрах, не кажучи вже про демографічний зріз працівників.

 

Для економії часу читача я звів основні дані в якусь подобу інфографіки. З метою відстежити зміни структури працівників — подав порівняння за 2013 (або, 2008-13 роки) та 2017 років рік (або усереднений зріз 2014-15 років. Прості таблиці розбивають багато стереотипів сприйняття.

 

Перше, що варто відзначити – в Польщі існує кілька категорії працівників:

 

ті, хто отримав дозвіл на постійну роботу, як правило на підставі довгострокового контракту з тією чи іншою компанією.

ті, хто користується заявним типом працевлаштування – працівник і роботодавець подають заяви, староста оформляє документи протягом 7-ми днів. Заявний принцип не вимагає робочої візи і дає можливість працювати до 9 місяців у році. До 2018—го року сфера діяльності обмежувалась  сезонними роботами (перелік спеціальностей затверджувало Мінпраці). З 2018 систему спростили, дозволивши «заявне» наймання і на «несезонні» спеціальності на термін до 6 місяців у році.

власники карти поляка – ці громадяни України автоматично мають дозвіл на роботу і за своїми правами прирівняні (крім виборчого права) до громадян Польщі. Ця категорія українців не врахована в статистиці Нацбанку і Мінпраці.

У статистиці також не враховуються нелегальні працівники, зайняті переважно на сезонних роботах, що не вимагають високої кваліфікації. І, нарешті, в статистиці не враховуються студенти з України, яких в навчальному 2016/17 році було 35 584 особи. Підкреслю, що це так само без урахування власників «карти поляка».

 

Тепер поговоримо про кількісну оцінку. У 2013 році дозволи на роботу (всіх видів) отримали 256 тисяч чоловік. З них на постійну роботу — всього 20 тисяч. При цьому варто врахувати, що середній термін дозволу типу А на роботу – 3 роки, з яких, за даними польських досліджень, 35-40% працівників знаходиться на території країни в середньому 25,5 місяців. Тобто можна говорити про те, що як мінімум 35% тих, хто отримали право працювати, постійно живуть у Польщі, виїжджаючи за її межі лише на відпочинок.

 

За результатами 2017 року ситуація докорінно змінилася. Дозволи типу S, які дають право працювати на тимчасових і сезонних роботах (до 6 або 9 місяців на рік в залежності від сфери діяльності) отримали вже 1,715 мільйона українців. Я говорю про отримані та реалізовані дозволи – кількість заяв перевищило 1,9 млн. Право постійно працювати у Польщі отримали 216 тисяч українців. Тобто кількість наших співгромадян, які прагнуть поїхати на сезонні роботи, зросла у 7,2 рази, а кількість людей, які хочуть працювати постійно, у 10,8 рази. Тренд очевидний. Його підтверджують дані сплати внесків на пенсійне та соціальне страхування. Станом на початок 4 кварталу 2017 року пенсійні відрахування добровільно робили 423 тис. іноземців, з яких 308 тисяч – українці. Дані на початок березня 2018 інші: вже 476 тисяч іноземців збирають на пенсію в Польщі. Якщо припустити, що співвідношення українців залишилося таким самим (а воно збільшилося), то учасниками польської пенсійної системи до цього моменту стали 346 тисяч громадян нашої країни. За 5 місяців кількість українців, що пов’язують своє майбутнє з сусідньою країною, збільшилася на 38 тисяч осіб – середня швидкість 7,6 тисяч працівників, які не будуть (вже ніколи) поповнювати український пенсійний фонд. За 5 років кількість таких (якщо динаміка зберігатиметься на тому ж рівні) ми втратимо 456 тисяч платників пенсійних відрахувань. Додавши це до 346 тисяч, які вже виїхали, отримуємо 802 тисячі – серйозна цифра і серйозний виклик для української пенсійної системи, адже за найоптимістичнішими підрахунками у нас працює і платить ЄСВ не більше 13 млн чоловік.

 

Очевидним є і інший тренд міграційних процесів – з кожним років в сусідню країну їде все більше розумних і кваліфікованих працівників. Їде молодь. Так, згідно з дослідженнями Нацбанку Польщі, до 2013 року більшість українських заробітчан була у віці 36 років і більше, при цьому 48% – старші 45 років. Середні показники за 2014-15 роки докорінно змінили картину – 64,8% працівників ще не відсвяткували свій 36-й день народження. При цьому 38,8% – молодь у віці 18-25 років. Змінився зріз одружених українців – якщо до 2013 року переважна більшість вдома мали сім’ю і як мінімум одну дитину, то вже у 2014-15 році 46% тих, хто виїхав були неодружені або не заміжні, більшість не мали  дітей.

 

Змінюється характер зайнятості. Загальні дані у порівнянні 2013 і 2017 року подані в інфографіці.

 Коротке резюме – в категорії сезонних та постійних працівників зменшується частка осіб, зайнятих в сільському господарстві, на роботах, що не вимагають високої кваліфікації. Серед тимчасових працівників «робота у селі» вона впала з 53% до 17%, серед «постійних» — з 8,5% до 4,3%. Однак  зростає кількість і частка кваліфікованих фахівців – робітників на заводах, інженерів, менеджерів. Окремо варто згадати вчених, людей зайнятих у науково-технічній сфері. Частка таких виросла у 3 рази серед тимчасових працівників і у 2 рази (до 10,6%) серед постійних. Я не включив в окрему категорію (таблички і так в малому масштабі), але є у переліку на сайті Мінпраці Польщі дані про 1500 програмістів, 300 медиків, 675 фахівцях публічного адміністрування та навіть 8 артистів, які в 2017 році отримали право постійно працювати у сусідній країні. Підкреслю – це не абсолютні цифри, а динаміка 2017 року. Схожа динаміка і в розділі «тимчасові працівники».

 

Контури польської політики

 

На перший погляд процес трудової міграції є природним і, якщо вірити нашим ЗМІ, польське суспільство і уряд не мають єдиної думки про масове переселення українців. У реальності, якщо дивитися дані, які готують міністерства, акценти в доповідях аналітичних служб і навіть підбір питань соціологів, зрозуміло, що Польща веде політику управління міграційними потоками. Так, на сайті Міністерства Інвестицій та Розвитку є програмна стаття “Пріоритети урядової міграційної політики”, в якій, серед іншого, міститься наступний факт: до 2030 року з можливих 20 мільйонів вакансій в польській економіці поляки зможуть зайняти лише 16 млн – на більше не вистачить населення. Вихід – залучення мігрантів як на тимчасові роботи, так і на постійне проживання у країні. Ця теза міститься і в концепції довгострокового розвитку Польщі (Długookresowa Strategia Rozwoju Kraju), презентованої в 2013 році. Там відкритим текстом говориться, що до 2020 року уряд повинен змінити політику залучення мігрантів і вивести в’їздні міграційні потоки на рівень 1,5 мільйона осіб.

 

Природно, що першим етапом, який включав у себе роздачу «карт поляка» істотних змін досягти не вдалося. Українці хоч якось їхали, але, наприклад, з 100 тисяч розданих білорусам карт, скористалися ними для цілей еміграції або хоча б навчання / роботи не більше 2%. Зростання кількості українських працівників вселив надію, але мінусом було те, що значна частка мігрантів (станом на 2013 рік) – жителі сільської місцевості, які приїжджали на пару місяців заробити грошей.

Поляки поставили перед собою мету — привернути більше кваліфікованих працівників, молодих і, бажано, тих, хто в перспективі може осісти в країні. Для цього змінили підходи до видачі робочих віз, а також ввели формат «дозволу на роботу» за типом S, який видається місцевим органом самоврядування (старостою). Уявіть собі в Україні, щоб голова сільської ради давав дозвіл на роботу іноземцю. При цьому спрощений режим працює «не для всіх» – законом визначено всього 5 держав (Україна, Білорусь, Молдова, Грузія, РФ), чиї громадяни можуть працювати за «заявним принципом».

Почалося залучення студентів до польських ВНЗ – тут брали як рівнем освіти, так і ціновою політикою. Студентам дають можливість працювати і заробляти, полегшують процедуру повторного отримання (продовження) дозволу на перебування у Польщі (Kartу pobytu).

 

Структура працівників змінилася за 2014-17 роки. Змінився і характер їх перебування – все більша частина залишається у країні на довший термін. Але все одно, якщо брати «заробітчан» загалом, значна їх частина (за даними, наприклад, згаданого дослідження компанії Personnel Service 73,8%) не має наміру осідати в країні. При цьому українці активно переводять гроші на Батьківщину – за 2017 рік було відправлено понад 3,14 млрд доларів. Інтерес Польщі в тому, щоб ці гроші залишилися у  національній економіці. І, оскільки іноземні працівники повинні відправляти кошти сім’ям – сім’ї треба перевезти до країни.

 

Тому вже в найближчі місяці почне працювати норма про те, що члени сімей працівників на постійних контрактах або сезонних робітників, які проводять в країні не менше півроку, можуть автоматично отримувати право на перебування і право на роботу. Поляків цікавлять саме ті, чия голова і чиї руки коштують дорого – таким компанії пропонують довгострокові контракти. Другий етап, який обговорюється і, швидше за все буде реалізований – отримання доступу іноземних працівників до іпотечних кредитів за ставками, які можуть застосовуватися для громадян РП.

 

Важливим кроком у залученні мігрантів стало відкриття Польської пенсійної системи для іноземців та агітація за користування можливістю робити пенсійні накопичення в стабільній країні з гарантією виплат.

 

Якщо людина 10 місяців за рік перебуває в країні, в ній йде його робочий стаж, йдуть пенсійні накопичення, вона отримує можливість придбати нерухомість, її сім’я матиме ті ж права, дітей візьмуть у школу – вона перевезе рідних. Дуже простий розрахунок.

 

Для того, щоб збільшити число постійних працівників, польський уряд пішов на ще більш різкий крок – внесення змін до процедури отримання дозволів на кшталт S. Тепер через заяву старості можна отримати право не тільки на сезонну роботу – до 6 місяців у році так можуть працевлаштуватися і представники цілого ряду спеціальностей – кваліфіковані працівники, вчені, інженери, фахівці в області ІТ і таке інше). Мета – дати можливість людині спробувати працевлаштуватися з надією, що вона, в наступний свій приїзд, залишиться на довший термін.

 

І, нарешті, залучення мігрантів зі східних областей країни. З одного боку це робочі спеціальності, з іншого є ще кілька причин:

Людям далеко і довго повертатися додому – вони з великим задоволенням залишаться в Польщі.

Настрої населення. Це, значною мірою російськомовні українці. Зробити з них польськомовних можна – це вимога на роботі. А ось їхні діти будуть польськомовним тому, що це для них буде природно.

На сході і південному сході України дещо інше сприйняття історії Другої світової війни і, серед іншого, діяльності ОУН-УПА. Ще один важливий камінець на користь асиміляції 2-3 покоління переселенців.

Польські ЗМІ стверджують, що в середньому в будь-який момент року у країні перебуває не менше 0,9 млн українців (станом на 2016 рік). З них за станом на той же рік 0,3 млн робили пенсійні відрахування – вони, з великою ймовірністю, залишаться там жити. До 2020 року таких стане не менш 600 тисяч – це якщо нововведення міграційної політики 2018 роки не дадуть ніяких результатів. Хороший результат для концепції залучення мігрантів, яка була сформульована, нагадаю, у 2013 році.

 

Є ще один аспект української міграції, який свідчить про особливості польської політики – Матеуш Моравецкій заявляв, що його країна не буде масово приймати сирійських і африканських мігрантів, оскільки вона “приймає мігрантів з України”. У заявах польського прем’єра є ознаки маніпуляції, але це поширена думка, що відображає підходи польської держави. Польські ЗМІ відкрито протиставляють міграційні потоки з Африки і Сирії українським заробітчанам, кажучи, що перші не є хорошим варіантом для ринку праці. Офіційні дані це лише підтверджують – під величезним тиском Брюсселя, Варшава послабила «міграційне сито» і дала право на проживання аж 6 тисячам мігрантів за 5 місяців 2018 року.

 

Що робити Україні

 

Те, що наші чиновники говорять про проблему трудової міграції – вже добре. Деякі пишаються тим, що «українці рятують» економіку сусідньої країни, Мінфін і НБУ розраховують на перекази з-за кордону, які рятують фінансову систему. Але розуміння того, що сусідня держава на рівні уряду проводить політику «пилососа і сита» щодо українців поки немає.

 

Польща висмоктує працівників, «просіює» їх і створює умови для того, щоб найбільш кваліфіковані, розумні, активні вже не поверталися додому. У 2013 році, коли поляки сформулювали завдання нової міграційної політики, ми не побачили проблеми 2017 року. Сьогодні вже 0,3 млн громадян (не рахуючи студентів і школярів) найімовірніше залишаться у сусідній державі. Через 5 років їх кількість перевищить мільйон (з урахуванням динаміки розвитку ситуації). Це молоді люди, які перебувають у працездатному і фертильному віці. Тобто в країні на 1 млн працівників стане менше, а ось пенсіонерів  більше, пільговиків – стільки ж, судячи з останніх популістких ініціатив народних депутатів. Далі пояснювати довго не буду – писав про це досить великі тексти. Наприклад, ось цей.

Необхідно діяти і починати хоча б з найменшого:

 

1 — Самостійно вивчити характер трудової міграції з України. З’ясувати які причини змушують людей виїжджати, і, що більш важливо, повертатися. Вірити в те, що причина – «голий патріотизм» – залишитися без працівників з купою пенсіонерів і пільговиків в країні.

2 — Розібрати причини повернення працівників на об’єктивні чинники і те, на що можемо впливати ми, на що можуть впливати уряди інших країн.

3 — Виробити державну політику утримання працівників (без заборон – стимулюванням і спираючись на які утримують фактори, з пп.1-2)

4 — Відповісти чесно на питання «Коли повернеться Крим» і «Коли повернеться Донбас». Якщо цього не передбачається в перспективі 5-7 років – почати цілеспрямовану програму стимулювання переселення молодих громадян (як мінімум до 35 років) у країну. Це освіта, робота, допомога з житлом і таке інше. Нам потрібні трудові ресурси сьогодні і тут. І, врешті-решт, якщо людині, проукраїнськи налаштованій, некомфортно жити на окупованих територіях, ми зобов’язані її  перетягнути до себе, а не вмовляти «почекати ще років 10 і буде (може бути) добре». Мені можуть заперечити, що це позбавляє нас підтримки «з того боку». Можливо, але ми отримуємо «біженця», якого будемо пред’являти світу – людина не змогла перенести окупаційний режим – згадаємо про кейс польського уряду щодо мігрантів з України і Африки.

Зрештою, зайнятися швидкими реформами у країні. Нагадаю, поляки запланували зміни в міграційній політиці на рівні концепції в 2013-му, прийняли корективи у 2014, на початок 15—го вже мали подвійне зростання. І далі так само, змінюючи правила у бік найбільшого ефекту, проводять політику. Наш уряд про загрозу міграції устами міністрів говорить приблизно півроку. Де не те, що політика – де дослідження причин. Поки починати менше базікати і більше робити.

 

І маленька ремарка – зібрати всі ці дані у мене зайняло дві доби. Дві години – зробити інфографіку (тому вона проста – вибачте), ще 4 години – написати цей текст. Важливе питання: кажучи про загрозу трудової міграції, що заважало будь-якому з наших міністерств виконати хоча б цю роботу з аналізу польських джерел? Півтора роки з моменту першої артикуляції проблеми, на мій погляд, достатній термін.