Фінансування вищої освіти: формула стагнації

Система управління вищою освітою, як і її якість, упродовж останніх десяти років є предметом критики роботодавців, експертного середовища, та й самих учасників процесу. Відповіддю на скептичну оцінку спроможності ВНЗ підготувати кваліфікованого фахівця для внутрішнього ринку і, тим більше, конкурувати на міжнародних ринках освітніх послуг, стало поступове скорочення видатків на вищу освіту з боку держави. Скажімо, якщо у 2009 році цей показник становив 3,5 % ВВП, то у 2017 році вже — 1,4 % ВВП. Посадовці, які урізають фінансування ВНЗ, часом посилаються на те, що, мовляв, рівень державних витрат на вищу освіту в розвинених країнах становить близько 1% ВВП. Але загалом скорочення витрат відбувається що називається “на око”, без чітких критеріїв. Виправити ситуацію українські урядовці взялися у 2017 році. На початку року було створено робочу групу при МОН, а у середині вересня аналогічну групу було скликано за наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі. Щоправда, в результаті діяльність однієї групи у персональному складі іншої не додалось ані ясності, ані впевненості у розв’язанні проблем фінансування вищої школи.

МОНівська група наразі офіційно не оприлюднювала свої напрацювання, проте з повідомлень у соціальних мережах її представників стало відомо, що основним результатом діяльності стала формула, запропонована Академією фінансового управління. При цьому, за словами члена згаданої групи Єгора Стадного, інших учасників фактично відсторонили від процесу роботи над формулою. Що ж таке недоступне для розуму “непосвячених” запропонувала Академія фінуправління?

Це формула розподілу бюджетних коштів

F = H∑ kiSi+∑EkQk

Де F – сума коштів, які мають призначатися вищому навчальному закладу у наступному бюджетному році;

Н – базовий показник, який означає мінімально допустиму вартість навчання студента упродовж року.

Ki коефіцієнт підвищення розміру видатків за індикативною спеціальністю,

Si – – кількість студентів за за індикативною спеціальністю,

Ek – норматив додаткових видатків за коефіцієнтним показником,

Qk – числове значення коефіцієнтного показника

По суті, основною величиною представленої формули є такий показник як “мінімально допустима вартість навчання студента впродовж року”. Це обумовлює ставки викладачів, відповідно до кількості годин, що вони мають відчитати у навчальному закладі. Відповідно до Методичних рекомендації щодо запровадження Європейської кредитно-трансферної системи та її ключових документів у вищих навчальних закладах річний бюджет часу студента становить 1800 годин. Однак критерії якості того, що викладачі несуть до аудиторії, не визначені. Професор, який навчає на основі власних досліджень, результати яких підтверджені публікаціями у виданнях, що індексуються SCOPUS, має оцінюватися значно вище, ніж доморощені адепти “лептонних богів”, які публікуються у виданнях власного ВНЗ накладом 300 – 500 примірників.

Не менш важливим питанням є матеріально-технічна база для проведення досліджень. З одного боку, у більшості університетів вона є фізично та морально застарілою; з іншого – там, де вдається модернізувати навчальну базу через міжнародних донорів або співпрацю із бізнесом, вона використовується вкрай неефективно

Третій аспект, на який варто звернути увагу: які саме університети матимуть право на бюджетне фінансування? Усі 280 ВНЗ, які на сьогодні змагаються за державне замовлення на підготовку студентів? Це означає розмащувати кошти тоненьким шаром по безодні. Принаймні варто зважати на те, чи беруть участь університети у наукових проектах (підтверджені реферованими публікаціями), чи залучають до досліджень студентів, яким є рівень міжнародної співпраці, як і де працевлаштовуються випускники та якою є їхня зарплатня. Зрештою – яким є студентське самоврядування й інфраструктура для нього.

Формула фінансування також має полегшити залучення позабюджетних коштів та розпорядження ними. Тут варто звернути увагу на рекомендації Заключного звіту незалежного європейського аудиту національної системи досліджень та інновацій України. Зокрема, експерти наголошують: “Надлишковий бюджет, генерований дослідницькими установами та університетами, не слід повертати до скарбниці, натомість його використання має здійснюватися інститутами та університетами автономно (див. Рекомендацію 7, документу). У цьому контексті університетам слід забезпечити права та можливості відкривати та користуватися валютними рахунками, що необхідно для успішного долучення до участі у європейських проектах, зокрема, у ролі координаторів таких проектів”.

Отже, формула Академії фінуправління може призвести лише до подальшої стагнації вищої освіти в Україні. Маневри робочих груп і відсутність взаємодії між ними сигналізуютьє про брак візії щодо ролі університетів в українському суспільстві. Як зазначила Інна Совсун у панельній дискусії “Майбутнє університету” у межах тематичного кластера “Освіта”, організованого UIF: “питання «де брати гроші?» є вторинними до питання «для чого це нам потрібно»”?