Розібратися в білорусах: в UIF презентували доповідь щодо особливостей білоруського суспільства

Експерт програми “Міжнародна та внутрішня політика” UIF Ігор Тишкевич презентував доповідь “Розібратися в білорусах: як не виглядати безглуздо, намагаючись впливати на політичні процеси в Білорусі”.

За його словами, Лукашенко є співучасником агресії проти України, але при цьому всередині країни відбуваються два, на перший погляд не узгоджені між собою процеси:

1. Становище білоруських владних еліт стабілізується. Це фіксують не лише білоруські державні соціологи, а й незалежні дослідники, яких важко запідозрити у симпатіях до Лукашенка.
2. Водночас у суспільстві фіксується стійкий консенсус щодо неучасті білоруських ЗС у бойових діях проти України.
   

Таким чином, питання «Що робити з Білоруссю?» у 2023 році стало як ніколи актуальним.

Тож , для України (за умови бажання впливати на ситуацію в Білорусі) існує дві ключові цілі:

1. Підтримувати консенсус у білоруському суспільстві з питань неучасті ЗС Білорусі у війні. Це певний обмежувач для дій Лукашенка: ухвалення рішення, яке не сприймає понад 70% населення, не лише похитне його владу, а й створить можливості для широкої підтримки населенням дій у відповідь.
2. Стимулювати популярність ідей дистанціювання Білорусі від Росії. Не лише зараз, під час війни, а й у майбутньому.
3. Впливати на зміни настроїв громадян Білорусі, які можуть стати основою створення стійкої, національно орієнтованої (білорусоцентричної) конфігурації у суспільстві. А вона, своєю чергою, призведе до зміни політичного режиму в сусідній країні.
   

Ігор Тишкевич умовно поділив білоруське суспільство на групи “Байдужі”, “Ті, хто формуюються”, “Радянські”, “Проросійські” та “Свідомі”. Зокрема, він розібрав варіант роботи з білоруським суспільством за тезами співробітництво з РФ/дистанціювання від Росії.

Знаючи, на що звертають увагу громадяни, досить легко підібрати рамки меседжів, які не виходять за межі їхнього ціннісного набору, але відіграють потрібну роль.

«Байдужі» – складна та неоднорідна група. Більшість її – люди з відносно невеликим доходом, залежні від соціальної політики держави. Але й тут є над чим працювати, «Байдужі» активізуються на страху. У цьому разі – посилення фізичної небезпеки:

• Російський солдат у Білорусі – можливість «прильоту».
• Ядерна зброя – не гарантія. Навіть якщо буде застосована одна боєголовка (якщо вдасться застосувати), ударом у відповідь половину Білорусі буде стерто в порошок.

Другий напрямок – залежність від соціальних програм:

• Гроші на ЯЗ = менше соціальних гарантій.
• Білоруська влада бездумно пішла на конфлікт із сусідами *(уникати слово Захід – усіма крім РФ), це означає створили проблеми нормального життя.
• Лукашенко, мабуть, і був виразником настроїв народу. Але засидівся. «Втратив хватку», став дурнішати.

«Ті, хто формуються» (і частина «Байдужих», які відносяться до середнього класу). Ця група має гостре неприйняття «радянських наративів». Тому проста група тез (з прикладами ідіотизму) – «совок це відстій». Про прізвище Лукашенка згадувати навіть не варто, люди додумають самі. Друга складова – націленість на особистий успіх. У такому разі маємо посили, які можна вкласти в конструкцію «з Росією перспективи не буде» (це проблемно – потрібно досліджувати і створювати конструкції) і «з Лукашенком теж» (а ось тут може спрацювати). І на противагу, приклади того, що національна ідентичність важлива і є частиною успіху держави, але як такі варто наводити країни, які перебували (з точки зору розвитку національної ідентичності) на схожих позиціях – Норвегія, Ірландія, Данія, із сучасних – старт Узбекистану та Казахстану. Україна (на даному етапі враховуючи політичні кризи та роботу пропаганди) буде невдалим прикладом (хоч би як це не звучало прикро для українців).

«Радянські». Найцікавіша група, яка тримається за Лукашенка як за Бога. Але і тут є слабкі місця. По-перше, гра на ідентичності та факторі Росії. У РФ написали безліч кумедних статей про «штучні нації» та просування «російського світу». В Україні їх бачили та аналізували. Але якщо Кремль припускає концтабори для українців, то чому він не може допустити того ж таки для білорусів. Особливо, якщо ті не надто прагнуть прощатися зі своєю ідентичністю на користь «російської зі знаком якості». Другий напрямок – патерналізм та радянські конструкції світосприйняття. Тут ще простіше знайти «слабку ланку». Лукашенко радянський за духом, але система у Білорусі вже далеко не радянська. Просто конструкція, що «в БРСР такого не було – це була дичина». Щодо чиновників, соціальних гарантій, навіть щодо засилля російської. Причому важливі паралелі саме не з СРСР, а БРСР – з одного боку, використовується енергія «прорадянської риторики Лукашенка», з іншого створюється розвилка. Адже Папа Коля говорить про «радянське минуле», не надто виділяючи унікальність БРСР. А «радянські» білоруси позаяк мають свою ідентичність, яка пов’язана не з СРСР, а саме з БРСР.

Це лише кілька дуже простих ідей, взятих «на ходу». Однак, навіть вони є наочною ілюстрацією того, що якщо є бажання впливати на іншу націю, її треба хоч трохи вивчити. Спроби екстраполювати «свою картину світу» регулярно робить Росія. До речі, тому вона була здебільшого не надто успішною в Україні. І навіть цей приклад має бути попередженням про неприпустимість застосування російських підходів в українському виконанні.

Водночас за грамотної оцінки стартових позицій та раціонального розподілу ресурсів (а це не так гроші, як люди, час, знання), можна досягти бажаних результатів.

Читайте повну версію доповіді “Розібратися в білорусах: як не виглядати безглуздо, намагаючись впливати на політичні процеси в Білорусі” та дізнавайтесь:

Розкол білоруського суспільства – міф чи реальність;

Джерело стійкості (і нестійкості) білоруської влади;

Якою є формула успіху у зміні влади.

Дякуємо за участь у дискусії усім присутнім, зокрема Артему Брухану, аналітику Народного антикризового управління та співорганізаторам заходу – полку імені Кастуся Калиновського.