Трамп та пакет санкцій: що із цим робити?

Почав діяти другий пакет американських санкцій проти Росії у справі про отруєння в британському Солсбері екс-співробітника ГРУ Сергія Скрипаля та його дочки Юлії.

Чому українські ЗМІ переважно мовчать про це? Чи дійсно санкції – це надійна зброя проти нашого ворога? Хто має диктувати умови санкцій?  Про це розповів Ілія Куса, експерт з питань Міжнародної політики та Близького Сходу UIF.

– Чи дійсно Америка впевнена, що введення цих санкцій змусить Росію змінити свою поведінку, чи санкції – це швидше формальність?

– Через введені санкції Росії відтепер заборонено брати борги на первинних ринках запозичення, але  нічого не сказано про вторинний ринок. Іншими словами, брати в борг у американців вони не можуть, але через вторинні структури – можуть.

Кожен журналіст, аналітик, експерт, який читає таку новину, повинен задавати питання: коли в останній раз Росія брала в борг у американців? У 90х роках.

Тому, ці санкції не є ефективними, вони дійсно більше схожі на формальність.

Вони на ситуацію серйозно не впливають і потрібні американцям для того, щоб демонструвати відданість зобов’язанням, які Америка дала різним країнам. 

– Чи варто розраховувати на те, що санкції допоможуть Україні?

– Питання санкцій в Україні завжди  сприймається так, ніби це  –  той інструмент,  який використовує Захід аби протистояти Росії, у тому числі захищаючи Україну. Але по факту, ці твердження базуються на поверхневих міркуваннях про санкції. В Україні за 5 років ніколи не було глибокого і серйозного аналізу і дискусій з приводу санкцій проти Росії, що і породжувало простенькі уявлення про те, що таке санкції, як вони діють, які існують санкції, тощо.

У нас санкції розглядатися як факт. Мовляв, ось  –  вони є і це чудово, ми всім дякуємо за ці санкції, хоча по факту вони не працюють. Але для того, аби мати вимоги, журналісти, а не політики, повинні вивчати цю проблему і  ставити правильні питання. Потрібно підняти дискусію: чи потрібні нам санкції? Чи відповідають вони нашим національним інтересам? Приймалися ці рішення з урахуванням наших інтересів або чиїхось інших (як у випадку з американцями)? Яка наша переговорна позиція? Хочемо ми посилення санкцій або ж збереження?

– Чому Трамп з одного боку – запрошує Путіна до G7, а з іншого – Америка вводить санкції проти Росії? У чому логіка?

– Дональд Трамп  прокачує свої переговорні позиції перед зустріччю з Володимиром Путіним. Тактика Дональда Трампа полягає у батогу і прянику. Батіг – санкції, а пряник – Путіну треба повернуться у велику 7ку. Тому ми і бачимо таку подвійність в його політиці.

 

– Чи має Україна диктувати умови санкцій?

– Для початку потрібен якісний аналіз того, чи працюють санкції взагалі та чи захищають вони нас від подальшої ескалації. Відповіді на ці питання можуть серйозно скорегувати нашу зовнішню політику.

Але звичайно, в ідеальному варіанті (якби ми були державою, яка має вагомий вплив), ми б мали диктувати умови санкцій, оскільки ми –  учасник конфлікту, ми  –  жертва агресії і ми повинні самі всіх закликати, які санкції вводити, як вводити і за них стояти горою!

Але в нинішній ситуації, ми не маємо ніяких прямих важелів впливу на ситуацію, на ту ж саму Росію, Німеччину або Францію, що б вони приймали рішення з урахуванням наших інтересів. Але тим не менш, це не означає, що Україна не повинна піднімати це питання.

Є така теза, що санкції – це продукт компромісу між Заходом і Росією. Це твердження, яке має право на життя. І тут треба зрозуміти, що ми, як держава, яка більше залежить від однієї зі сторін, які про це домовилися, не можемо вимагати. Просити – можемо, але чи є в цьому сенс?

Це в корені міняє все наше сприйняття відношень з заходом. Якщо санкції – продукт компромісу, то в такому випадку, нам потрібно загострювати увагу на чомусь іншому.  Усі сподіваються  на санкції з закордону, а значить  –  перекладають відповідальність з себе на інші країни. Це породжує пасивність і політичну імпотенцію, яка проявляється на виборах у вигляді популізму і відображається на настрої електорату.

 

– Тобто, якщо ми не візьмемо на себе відповідальність за своє майбутнє, то ми приречені на популізм у політиці?

– Так. Cаме так народжуються популісти. Я зараз на прикладі ставлення українського суспільства до санкцій, пояснив чому цим харчуються популісти. Ми сприймаємо санкції, як зброю, яку використовує хтось чужий проти нашого ворога і ми при цьому нічого не робимо. Таким чином, наші політики перекладають відповідальність на когось іншого за свої помилки.

Наприклад, деякі російські компанії за останні 2 роки були виведені з-під американських санкцій, наприклад компанія «Русал» Олега Дерепаски. Ніхто це питання не висвітлював і суспільство про нього не знає. Його вирішуємо не ми, а інші: хтось у Брюсселі, хтось у Парижі. Наша справа – це просто сидіти. Такий погляд на події  породжує абсолютну байдужість суспільства  до подібних питань. Цим харчуються популісти, які приходять, коли настає розчарування.

Наприклад, ми віримо в щось одне, потім те, у що ми віримо  – руйнується, як було з ситуацією з ПАРЄ. Коли російську делегацію повернули в Парламентську асамблею Ради Європи, для багатьох це був шок з причини, що всі на це питання закривали очі.  Так народжуються популісти: вони приходять до влади на хвилі розчарувань. Тому, розчаруватися не треба, інакше наша країна приречена на вічне життя в перманентному політичному популізмі, який зараз процвітає.

Тому санкції – це потенційна бомба уповільненої дії, яка потім нам відгукнеться на чергових виборах.

– Чи можливо таке, що Росія і далі буде порушувати міжнародне право, а Європа та Америка більше не будуть реагувати на це та скасують санкції?

– Вони їх не скасують офіційно. Це скоріше буде у більш складній, завуальованій формі, тому що Захід та Америка намагаються зберегти обличчя. Принаймні, про повне зняття санкцій не йтиметься. Кримський пакет залишиться, оскільки анексію Криму ніхто ніколи не визнає.