Прогноз 2022

На жаль, переважна частина Прогнозу на 2021 рік від Українського інституту майбутнього справдилася. Наступного ж року, за нашими прогнозами, позитивних сценаріїв практично немає. Тож ми змушені обирати між відносно поганими та поганими…

ЗАВАНТАЖИТИ “ПРОГНОЗ 2022” У PDF

РОЗДІЛ 1

Внутрішня політика 2022

Зміст:

Що збулося із Прогнозу на 2021 рік
Методологія
Базові умови на початок 2022 року
Успіхи та провали до початку 2022 року
Базові умови та межа можливостей для української влади у 2022 році
Цілі української влади на 2022 рік
Сценарії розвитку ситуації у 2022 році
Що збулося із Прогнозу на 2021 рік

Прогноз Українського інституту майбутнього на 2022 рік буде вже шостим з моменту заснування Інституту. Зрозуміло, що коли йдеться про такі продукти, ключовим питанням є: що, з того про що говорили, справдилося? Якщо події розвиваються за описаним сценарієм, методика роботи виправдовує себе (особливо, якщо таке повторюється кілька разів поспіль). Якщо ні, варто замислитись над підходами до аналізу інформації.

У прогнозуванні ми намагаємося оцінити процес з огляду на систему, де персоналії можуть відігравати важливу роль, але все ж, не виняткову. Процеси розвиваються під впливом багатьох факторів. І їхній хід визначає свободу маневру окремих груп чи особистостей.

Визначивши стартові умови, виклики та ризики, що стоять перед системою, можна побачити напрямок розвитку процесів та рамки свободи маневру окремих акторів. Це дає достатню основу висновків-прогнозів.

На цьому перейдемо до прогнозу на 2021 рік – на що звертали увагу і які висновки робили.

У політичній сфері, на внутрішньому полі, ключовими ризиками були визначені:

падіння рівня підтримки президента;
процес децентралізації та посилення регіональних еліт;
поглиблення протиріч з ФПГ і війна не тільки на медійному полі, а і за медійні ресурси;
проблеми в організаційній структурі партії влади;
наявність єдиного, відносно стабільного ресурсу (силового), що підштовхувало оточення Зеленського до вибору інструментарію щодо посилення своїх позицій.

На зовнішньому полі серед ключових ризиків були визначені:

можлива концентрація США на внутрішніх проблемах та вихід із зовнішніх конфліктів (зон присутності);
підвішений стан відносин із КНР;
концентрація Німеччини та Франції на внутрішньоєвропейському порядку денному;
ризик відновлення/поглиблення конфліктів із сусідами (Угорщина, Польща, Білорусь)
процес децентралізації та посилення регіональних еліт;
просування Росією свого бачення виходу з конфлікту на Донбасі на європейському та американському майданчиках;

Позиції України на початок 2021 року були оцінені як стан «керованої дестабілізації» (про методологію та визначення йдеться нижче). На наш погляд, оточення Зеленського мало намір сконцентрувати основні зусилля на внутрішніх питаннях. Насамперед – на покращенні керованості країною, посиленні своїх позицій та грі з відновлення підтримки серед населення.

На зовнішньому тлі завданням №1 було відновлення рівня підтримки, водночас питання зовнішньої легітимності були другорядними.

Далі наведемо цитату з Прогнозу на 2021 рік. На наш погляд, ситуація мала розвиватися наступним чином:

«Найімовірнішим сценарієм є формат підтримки відносин з Ахметовим, посилення позицій Пінчука та тактичними союзами з іншими групами. У такому форматі ймовірність кадрових перестановок не нижче. Вони просто відбуваються по-іншому – послідовною жертвою поодиноких фігур (або відбудеться повна відставка уряду для випуску пари в суспільстві). Імовірність такого сценарію – 55-60%.

Ситуація залишається у форматі “керованої дестабілізації”. Зазначені дії дозволяють стабілізувати становище як влади, так і олігархічних груп. Але це:

не відповідає запиту суспільства на зміни;
не знімає причин та гостроти конфлікту з регіонами;
не задовольняє інтереси нових політичних груп та проєктів;
несе додаткові ризики негативної реакції зовнішніх гравців.

Тому “керована дестабілізація” 2021 року має негативний вплив на перспективи розвитку ситуації вже у 2022 році».

Фактично на середину осені 2021 року ми мали тактичний союз з Ахметовим, нейтралітет Пінчука, протистояння з більшістю інших гравців. Кадрові зміни відбулися в точності з варіантом, вказаним нами як найімовірніший – послідовною жертвою поодиноких фігур.

Водночас оточення Зеленського використало наявний силовий ресурс (у вигляді РНБО) для стабілізації своєї ситуації та зупинення падіння показників легітимності.

Ближче до кінця жовтня ситуація почала змінюватися: намітилося протистояння партнерів щодо політичного союзу Ахметова та Зеленського. Частина спостерігачів говорить про повномасштабну політичну війну, частина – про суперечки партнерів, які закінчаться просіданням позицій президента.

І цей процес важливий як фактор, що впливає (серед інших) на розвиток подій початку 2022 року. У 2021 році відбулася тимчасова стабілізація ситуації. Але жодну проблему стійкості системи влади не вирішено, по суті. І це призводить до ризику втрати стійкості оточенням Зеленського.

Методологія

За основу методології ми використовуємо таблицю балансу кількох факторів.

Система влади, держави загалом (а також окремих груп) визначається:

рівнем легітимності — наскільки населення (групи еліт, зовнішні гравці, інші цільові групи) погоджуються з владою, її правом приймати обов’язкові рішення.
Економічними ресурсами, які поєднують як поточний стан фінансової сфери, так і сукупність інших матеріальних та нематеріальних засобів. Це природні копалини, трудові ресурси, технології, підприємницький потенціал. А також зовнішні чинники – клімат, попит на зовнішніх ринках.
Силові ресурси як механізм примусу виконання рішень влади. Цей набір ресурсів забезпечує безпеку, захист своїх інтересів.
Організаційні ресурси як система комунікації, аналізу, ухвалення рішень усередині групи чи держави. Наявність якісного організаційного ресурсу дозволяє уникати провалів у більшості позицій (крім тих, на які об’єктивно немає впливу. Наприклад, стихійні лиха, світові кризи).
Ідеологічний ресурс визначається системою ідей, цінностей, традицій, механізмів комунікації держави (групи) із зовнішнім світом.

Зовнішня підтримка – політична, економічна, військова, технологічна, ідеологічна (освіта, підготовка еліт) підтримка, яку надають зовнішні актори державі, елітам, суспільству. Важливо, що “зовнішня підтримка” не тотожна рівню зовнішньої легітимності. Вона більшою мірою залежить від наявності організаційних ресурсів, частково від ідеологічної стійкості.

У вигляді таблиці для української влади (та української держави) механізм виглядає так:


Легітимність	Зовнішня	Ключові гравці для аналізу: США, ЄС, РФ, Китай, окремо країни-сусіди.
Легітимність	Внутрішня	Населення (маси) еліти, регіональні еліти.
Ресурси	Економічні
	Силові
	Організаційні
	Ідеологічні
Зовнішня підтримка у різних формах (економічна, військова, політична тощо).

Це базова система, яка може трансформуватися, виходячи з кількості внутрішніх та зовнішніх акторів. Зокрема, у Прогнозі на 2021 рік, у розділі «Внутрішня легітимність» був доданий рядок «місцеві еліти».

Кожен їхній чинник має бути оцінений та позначений. Ми використовуємо просту шкалу +/-, без цифрових та інших індексів. Вже це дозволяє визначити основні ризики та межі можливого для країни, влади, окремих гравців.

		Стабільний				Керована дестабілізація	Некерована дестабілізація
Легітимність	Внутрішня	+			–	+	–
Легітимність	Зовнішня	+		–	+	+ або –	+ або –
Ресурси		+	–	+	+	–	–
Зовнішня підтримка		+	+	–	+	– або мінімальний +	–

Ключовий параметр – легітимність – наскільки ключові групи сприймають владні еліти та погоджуються з тим, що вони можуть приймати обов’язкові для виконання рішення.

Без внутрішньої легітимності політичний режим може бути стійкий лише за наявності решти чинників. Це називається «режим окупації».

У решті випадків стійкість можлива при випаданні одного з блоків-умов. Наприклад, відсутність зовнішньої легітимності компенсується внутрішньою (підтримкою населення) наявністю ресурсів. Відсутність ресурсів – зовнішньою підтримкою та зовнішньою легітимністю.

У разі повного провалу у двох блоках чи часткового – у трьох, ми отримуємо статус «керована дестабілізація». Характеристики стану:

неповний контроль за процесами всередині країни (економіка, політика, соціальна сфера): наявність областей, де рішення органів влади не виконуються або виконуються неналежним чином;
надзвичайна залежність від зовнішньої підтримки чи ресурсної бази, на яку влада немає впливу (наприклад, рівень ціни на світових ринках);

пріоритет тактичних завдань над стратегічними: система існує у режимі реакції на виклики, ресурсів (зокрема часу) на довгострокове планування немає, чи їх вкрай мало.

У разі просідання у трьох блоках (або часткового просідання у всіх), ми маємо стан дестабілізації. Фактично – це початок глибокої кризи, яка у більшості випадків призводить до краху існуючої системи. За вкрай рідкісного та вдалого збігу обставин, можливий вихід у стан керованої дестабілізації. Але це відбувається внаслідок зовнішніх процесів чи рішень, на які впливати зсередини системи неможливо.

Базові умови на початок 2022 року

Логіка розвитку подій 2021

На внутрішньому полі 2021 року завданням №1 для президента Зеленського стало питання відновлення параметрів внутрішньої легітимності, або якщо бути конкретнішими – рівня підтримки серед населення.

Друге завдання, яке вирішувалося паралельно, — спроба повернути керованість над процесами. Простіше кажучи, забезпечити виконання рішень центральної влади, незважаючи на позиції та протидію окремих груп інтересів.

Для досягнення результатів в обох напрямках було обрано єдиний доступний механізм, який дає, хай тимчасові, але передбачувані результати – Раду національної безпеки та оборони. На відміну від законів, які готуються тривалий час і не завжди виконуються належним чином, рішення РНБО є обов’язковими з моменту їхнього ухвалення. А підготовка займає нетривалий час. Досвід із каналами групи Медведчука кінця 2021 року та реакція суспільства на використання механізму підштовхнула до подальших дій.

З’явилося явище, яке у ЗМІ охрестили «турборежимом РНБО» – у щотижневому режимі ухвалювалися рішення про введення санкцій щодо окремих осіб, груп чи компаній. Послідовний удар по «токсичним» групам (контрабандисти, «злодії у законі», російські бізнеси тощо) не викликав різкого відторгнення у суспільства. А той факт, що рішення РНБО починали виконуватися одразу, створив передумови для зростання популярності президента. Населення відвикло від того, що нормативні акти можуть виконуватися швидко та без винятків.

Водночас питання законності ухвалених рішень (відповідності встановленим законами параметрам, що дозволяють вводити санкції), тимчасовий характер не порушувався.

Турборежим РНБО дав ефект на внутрішньополітичному полі. Навесні 2021 року, на тлі зростання популярності президента, відновилася «антиолігархічна» риторика. На цей момент під санкціями були «контрабандисти», «російський бізнес», «злодії в законі». Це ставило опонентів існуючій владі в заздалегідь невигідне становище: активна протидія, критика політики влади могла бути обіграна у медійному полі. Простіше кажучи, опонент ризикував стати одночасно лобістом криміналітету, контрабандистів, олігархів тощо.

У результаті всі ключові групи – ФПГ, місцеві еліти, політичні гравці – зайняли позицію очікування і не робили активних атак на владу. Обмежувалися черговою різкою критикою. А частина олігархів, як наприклад, Ахметов, Пінчук, представники агрокомпаній, пішли на тактичний союз із владою, наголошувано коректно використовуючи свої медійні ресурси та намагаючись отримати в обмін тактичні вигоди для свого бізнесу.

Це дозволило президенту Зеленському перейти до етапу боротьби за контроль над механізмами, які забезпечують керованість державою. Вже ближче до літа розпочався процес зміни наглядових рад у державних корпораціях, активізувалася боротьба за контроль за антикорупційною інфраструктурою (НАБУ, САП, НАЗК та інші). Процес викликав досить різку реакцію з боку ЄС та США, проте не став причиною глибокого конфлікту і поки що не призвів до зменшення рівня підтримки України.

Наступним етапом посилення позицій влади стала спроба пошуку додаткових фінансових ресурсів. Було запущено ринок землі, знято мораторій на азартні ігри, проведено через ВР законопроєкти, які посилюють фіскальну політику. Ці механізми не дали очікуваного результату.

Але на руку Україні зіграла і хороша кон’юнктура на світових ринках — рівень цін на основні українські експортні групи суттєво зріс. Конфлікт КНР з Литовською республікою та вичерпання резервів збільшення пропускної спроможності Білорусі, як транзитера товарів, створило передумови для нарощування експорту до Китаю.

Таким чином, держава отримала додатковий економічний ресурс, що дозволив стабілізувати ситуацію і продовжувати реалізацію частини масштабних проєктів («Велике будівництво»).

Водночас зазнала невдачі спроба оточення Зеленського отримати контроль над місцевими елітами. Великої «війни за вплив» не відбулося — регіональні групи на тлі турборежиму РНБО зайняли скоріше вичікувальну позицію. Але й спроби оточення Зеленського сформувати власну платформу комунікації через створення конгресу місцевої та регіональної влади, загалом провалилися. Асоціація міст України, яку сьогодні очолює В. Кличко, не зникла і є потужним конкурентом президентським ініціативам у галузі вироблення політики співпраці з місцевим самоврядуванням.

Варто згадати ще одну ініціативу — розтягнутий у часі та з безліччю окремих заходів форум «Україна 30». Майданчик, який планувався як механізм обміну думками, презентації ідей трансформації держави та база для посилення позицій президента, основа його популярності в майбутньому – мав обмежену ефективність. Форуми, як діалогові майданчики пройшли, і частина з них була корисна. Однак вони не дали результату у вигляді рейтингів і не привели до Зеленського групи, які могли б стати джерелом поповнення кадрів у системі управління. Ба більше, президент Зеленський та його політична сила втратили ототожнення з можливістю різкої трансформації. Якщо у 2019 році основою кредиту довіри була «можливість змін», то у 2021 році вони сприймаються як «чергова влада» – від них уже не очікують оновлення державної системи.

Невирішені питання в комунікації з місцевою владою, провал комбінації з «формування бачення майбутнього» з прив’язкою позитивних ідей до персони президента гостро порушили питання про контроль над медійним полем. Літнє пробуксування могло вилитися в політичні проблеми вже навесні 2022 року. Тому через «антиолігархічний закон» та тиск на ФПГ почався новий етап боротьби за медійні ресурси.

Успіхи та провали до початку 2022 року

Резюмуючи написане вище, можна стверджувати, що Зеленський зміцнив позиції у наступних сферах:

легітимність серед населення;
формування тактичних союзів з частиною еліт;
отримання додаткового (але нестійкого) економічного ресурсу;
збільшення силових ресурсів влади.

Однак був неуспішний (або досяг лише частини завдань) у сферах:

організаційного оформлення своєї політичної сили;
вибудовування системи взаємодії з регіональними елітами.

І ключовою втратою стала зневіра частини суспільства щодо трансформації державної системи з очікуваннями від Зеленського. Він уже не «потенційний реформатор», а лише «один із президентів», який може бути вдаліший чи невдаліший, ніж попередники.

На зовнішньому полі не вдалося вийти із зони конфліктів з Угорщиною, Польщею, за рік не з’явилося політики щодо Білорусі.

Відносини з ЄС та США будуються за принципом збереження підтримки та спроб отримати додаткові економічні ресурси (зміна квот на експорт, ревізія договору про асоціацію, відкриття ринків тощо). Водночас базові протиріччя щодо оцінок політики, що проводиться Зеленським, підходів до кадрової роботи залишилися.

З нових зовнішніх факторів варто зазначити:

початок діалогу США та ЄС із виробленням близьких підходів співробітництва, визначення ключових напрямів. До того ж, якщо у випадку зі Сполученими Штатами йдеться про озвучені на брифінгу тези, то Європейський Союз 16.06.2021 року прийняв документ, який описує контури нової європейської політики щодо російського напряму.

завершення будівництва газопроводу «Північний Потік-2» та запуск південного напрямку транзиту російського газу до ЄС. Україна вже зіткнулася з прямим контрактом на постачання газу до Угорщини, оминаючи свою територію. Запуск «Північного Потоку-2» дозволить Росії завершити створення «газового кільця», що дозволяє постачати продукцію «Газпрому» європейським споживачам в обхід України (і всього східноєвропейського регіону) як південним, так і північним маршрутами. Це суттєво зменшить вагомість України в очах європейських політиків, насамперед політичних еліт Німеччини та Франції.

Відновлення російської політики в українському напрямі. Зокрема – активне надання російського громадянства українцям, початок інформаційної кампанії, покликаної розширити серед європейських політиків тези про «близькість українців та росіян» та неадекватну політику офіційного Києва, яка йде в розріз із настроями частини власного народу. І, як наслідок, знову наполягти на внутрішньому характері «конфлікту на Донбасі» та недоцільності порушувати питання Криму.

Суть того, що відбувається, і стартові позиції української влади наприкінці 2021 року відображені в таблиці:

			Розвиток ситуації у 2021 році			План: 2022 рік
			Ситуація: грудень 2020 року	Бажане: 2021рік	Факт: 2021 рік	План: 2022 рік
Легітимність	Внутрішня	маси	+/- (спадає)	+/- зупинити падіння	+/- стабілізація на ядрі	+/- цементування ядра, збереження позицій лідера
		еліти	+/- (спадає)	+/- стабілізація відносин	+/- тактичні союзи, очікувальна позиція ключових гравців	+/- пропозиція нової системи взаємовідносин, оновлення тактичних союзів
		Регіональні еліти	+/- (спадає)	+ контроль над регіонами (або домовленості)	+/- відсутність різкого конфлікту, але водночас – не отримання контролю; лінія розрізу – Форум МСК/АМУ.	+/- перемога у протистоянні з АМУ – підконтрольність місцевих еліт
	Зовнішня		+/-	+\-	+\- підтримка є , але з негативними сигналами	+\- не впасти!
Ресурси	Економіка		–	+\-	+/- вдалий рік – добрий рівень цін на зовнішніх ринках, але країна не вийшла на стійкість за критичними напрямами	+\- отримання додаткових ресурсів за рахунок оновлення тактичних союзів з елітами та отримання загальної керованості процесами
	Силовий блок		+\-	+\- створення системи розподілу впливу	+ посилення позицій; зміна Авакова, призначення у МВС	+ завершення процесу отримання контролю над силовим блоком – антикорупційна інфраструктура
	Організація		– (погіршилась)	+/-	+/- покращення дисципліни у «СН», проте початок дроблення партії	+ формування своєї політсили, її сателітів; керована система та дроблення опонентів
	Ідеологія		–	–	–	– не актуально
Зовнішня підтримка			+\- (криза в економіці)	+\-	+\-	+\- не впасти!

Базові умови та межа можливостей для української влади у 2022 році

Прогноз на 2022 рік значною мірою заснований на стартових позиціях кінця 2021 року, зовнішніх та внутрішніх умовах.

Зовнішнє середовище

Серед основних зовнішніх факторів, що зумовлюють свободу маневру України, можна назвати:

Зміщення фокусу політики ЄС та США на внутрішні проблеми. Наслідки пандемії, необхідність відновлення власної економіки зумовлює поступовий відхід від зон, що здаються Берліну, Парижу та Вашингтону другорядними. Україна на тлі подій 2021 року ризикує випасти зі світового порядку денного. На цьому тлі критично важливим стає утримання рівня двосторонніх відносин з ключовими державами.

Вихід США з другорядних конфліктів прискорює процес стимулювання створення регіональних коаліцій, які виконуватимуть роль провідників американських інтересів у регіоні. У Східній Європі – це проєкт «Тримор’я». Для України стає критично важливим розвиток відносин із сусідами. Проте кінець 2021 року ознаменувався зростанням напруженості із сусідами — Польщею, Угорщиною. Таким чином, без виходу на рівні відносини зі згаданими державами, очікувати на зовнішньополітичні прориви на західному напрямку не варто.

Конфлікт США та КНР, що накладає відбиток на можливості проведення Україною інтенсивної політики у китайському напрямі. Києву необхідно знайти формат співпраці, який дозволить отримати ресурси (ринки збуту, інвестиції, технології) зі Сходу, не зіпсувавши водночас відносин із Вашингтоном.

Реальна перспектива запуску «Північного Потоку-2» дозволяє Росії створити «газове кільце» навколо України та суттєво знижує значущість нашої країни як транзитера газу європейським споживачам.

Нова політика США та ЄС щодо Росії, яка може бути побудована, виходячи з раціональних підходів та інтересів західних держав. США та Європейський союз у цьому напрямі згадують війну в Україні лише у зв’язку з виконанням Мінських угод (без варіанту їх перегляду), що дуже вигідно для Російської Федерації.

Оновлена політика України в українському напрямі. Москва активно надає громадянство українцям, керівники РФ висловлюються у тезовій конструкції «близькі народи, але неадекватне керівництво в Україні». Восени 2021 року розпочалася політика економічного шантажу України, яка супроводжується загостренням на Донбасі. Таким чином, у 2022 році очікуються спроби РФ домогтися прямих контактів керівництва ОРДЛО та України, формування робочих груп (у цьому складі) з метою представити «ЛДНР», а не Росію, стороною конфлікту. Не варто виключати можливості примусу України до компромісів з боку Франції та Німеччини.

Енергетична криза кінця 2021 року, з одного боку може призвести до зростання цін на продовольство, з іншого – до обвалу попиту (і можливо, цін) на інші групи українського експорту.

Політична криза в Білорусі та погіршення білорусько-українських відносин. Сьогодні офіційний Мінськ та Київ перебувають у стані політичного конфлікту. Однак як одна, так і інша сторона розуміють важливість збереження економічної взаємодії. Україна, на жаль, не має власної політики у білоруському напрямі, намагаючись балансувати між бажаннями наших партнерів та раціональними інтересами торгівлі. Це створює додаткові ризики обвалу економічної взаємодії та не дає перспектив виходу на плідний політичний діалог, навіть за умови зміни влади у Білорусі.

На цьому тлі завдання офіційного Києва — як мінімум, не провалитися з питань зовнішньої підтримки та зберегти рівень зовнішньої легітимності у прийнятному діапазоні. Якщо формулювати завдання коротко, то отримуємо фразу «не впасти!».

Імовірність суттєвих проривів у відносинах невелика, а просідання загрожуватиме стійкості української влади. Особливо на тлі ресурсного шантажу з боку Росії, який, навіть за успішного проходження опалювального сезону цієї зими, може відновитися восени 2022 року.

Ключова загроза на зовнішньому полі – рівень підтримки з боку партнерів та ціни на світових ринках. Обвал за товарними групами, які є основою українського експорту, призведе до істотного зменшення економічних ресурсів влади. На цьому фоні основним напрямом стабілізації стану стане політика «мінімізації зовнішніх ризиків». Коли ти не впевнений у стабільності зовнішнього ресурсу, є спокуса вимивати резерви всередині країни. Тому сміливі програми у податковій сфері малоймовірні. Натомість велика можливість спроб збільшити притоки від ФПГ і податкові збори шляхом «затискання гайок».

Внутрішні питання

Базовим досягненням оточення Зеленського стала стабілізація рейтингів та відновлення рівня легітимності. Це було досягнуто за рахунок рішень РНБО і дозволило стабілізувати парламент, розпочати наступ на власників медіа-активів, запустити ринок землі та нарешті – посилити позиції у силовому блоці, змінивши Авакова.

Але ключовою проблемою таких успіхів є тимчасовий характер механізму РНБО. Рішення цього органу ефективні протягом 12-18 місяців. Після цього групи, які потрапили під санкції та обмеження, знаходять механізми їхнього обходу і відновлюють свою діяльність (як і вплив). Це вже видно з виходу «на супутник» телеканалів «пула Медведчука», трансформація бізнесу осіб, які потрапили під санкції як «контрабандисти».

Найбільші ФПГ, які займали позицію очікування, будуть активнішими у 2022 році. Коаліція з Ахметовим, яка почала давати збій восени 2021 року, може бути відновлена взимку 2022 року, але це не вирішує проблеми:

інші групи спробують тиснути з метою увійти до «союзників» чи дискредитувати владу, показуючи схожість політики Зеленського з попередниками. Водночас керівники найбільших ФПГ проводитимуть пошуки форматів створення нових політичних проєктів, які зможуть змінити групу Зеленського.

І, найнеприємніше для президента, що політичні пошуки вестиме і Ахметов, навіть за збереження рівня співпраці з владою. Розвал формату співпраці з Ахметовим призведе до ідеального шторму в медійному полі, коли критикуватимуть президента Зеленського практично всі ключові медіа-групи країни. І, звичайно, будуть займатися пошуками альтернатив.

Місцеві еліти, які у 2021 році, на тлі турборежиму РНБО, утримувалися від відкритих конфліктів із центром, не забули про свої проблеми та претензії. Скоріше йдеться про те, що питання майбутніх взаємин «відкладені». І зі зменшенням ефекту від ухвалених на початку 2021 року рішень зростатиме рівень напруженості між центром та регіонами. Тим більше, що спроба Зеленського створити власну систему комунікації з регіональними елітами у рамках форуму «Україна 30» провалилася. Сьогодні є не до кінця оформлений Конгрес місцевої та регіональної влади та Асоціація міст України, що структурувалася, на чолі з Кличком.

Домінування теми COVID -19 у публічному просторі та спроба нейтралізувати можливих конкурентів Зеленського маленькими медійними війнами (наприклад, кейс із Кличком, робота на відставку Разумкова) не залишила можливостей просування позитивного порядку денного, бачення майбутнього України. Простіше кажучи, задуманий як серія важливих подій форум «Україна 30», пройшов у тіні дріб’язкових розбірок усередині українських еліт та суперечок про карантин та вакцини.

Це не залишає оточенню Зеленського інших можливостей утримання влади, крім роботи з підтримки рейтингів (утримання легітимності серед населення) та зміцнення власної ресурсної бази. Насамперед організаційної, силової. Це дозволить спробувати отримати додатковий економічний ресурс, вичавлюючи резерви зі старої системи. Про різкі експерименти у податковій сфері, у зміні бізнес-клімату не йдеться, оскільки будь-яке тимчасове погіршення може обвалити рейтинги влади, що суперечить базовим завданням на 2022 рік

Ще одним викликом, який зумовлює свободу маневру українського керівництва, є кадровий голод. Відновлення керованості країною вивело показник «лояльності» на перше місце серед якостей кандидатів на владу. І це, на тлі відсутності бачення майбутнього, відштовхнуло від партії влади значну частину фахівців, яких оточення Зеленського могло розглядати як кадровий резерв.

Таким чином, основний формат розвитку подій на 2022 рік можна описати формулою:

«не провалитися за рівнем зовнішньої підтримки та за рахунок підтримки рейтингу, посилити свої позиції». Кардинальних змін у країні від такого підходу не варто очікувати. А можливі сценарії розвитку ситуації описані нижче.

Цілі української влади на 2022 рік

Давайте ще раз подивимося на таблицю. Дамо дещо спрощений варіант «ситуація на кінець 2021 року – бажане у 2022 році».

			Стан на кінець 2021 року	Бажаний результат на кінець 2022 року
Легітимність	Внутрішня	маси	+/- стабілізація на ядрі	+/- цементування ядра, збереження позицій лідера
		еліти	+/- тактичні союзи, очікувальна позиція ключевих гравців	+/- пропозиція нової системи взаємовідносин, оновлення тактичних союзів
		регіональні еліти	+/- відсутність різкого конфлікту, але й неотримання контролю; лінія розрізу – Форум МСК/АМУ	+/- перемога у протистоянні з АМУ – підконтрольність місцевих еліт
	Зовнішня		+\- підтримка є, але з негативними сигналами	+\- не впасти!
Ресурси	Економіка		+/- вдалий рік – добрий рівень цін на зовнішніх ринках, але країна не вийшла на стійкість за критичними напрямами	+\- отримання додаткових ресурсів за рахунок оновлення тактичних союзів з елітами та отримання загальної керованості процесами
Ресурси	Силовий блок		+ посилення позицій; зміна Авакова, призначення у МВС	+ завершення процесу отримання контролю над силовим блоком – антикорупційна інфраструктура
	Організація		+/- покращення дисципліни у «СН», проте початок дроблення партії	+ формування своєї політсили, її сателітів; керована система та дроблення опонентів
	Ідеологія		–	– не актуально
Зовнішня підтримка			+\-	+\- не впасти!

Оскільки жодну з ключових проблем системи не було вирішено у 2021 році, то девізом української влади у 2022 може бути слово «втриматися». І, можливо, дещо посилити позиції щодо низки напрямків. Але проривів очікувати не варто. Тепер за пунктами:

Внутрішня легітимність серед мас. Сьогодні маємо стабілізацію рейтингів та рівня підтримки завдяки, в основному, механізму «турборежиму РНБО». Водночас ефективність рішень Ради національної безпеки та оборони не може бути використана як частина системи управління. Це, скоріше, тимчасовий і вимушений захід, який згодом втрачає свою ефективність, що ми починаємо спостерігати сьогодні. І вже ближче до квітня буде очевидно, що рішення РНБО весни 2021 року не працюють належним чином. Як результат — демонстрація нездатності влади вирішити проблеми та ризик провалу в рейтингах. Сюди ж додамо відхід частини команди «у вільне плавання», що послаблює позиції влади та атаки з боку опонентів у медійному полі. Тому ключовим завданням Зеленського та його оточення буде стабілізація ядра підтримки та збереження позицій лідера рейтингів. Про різке зростання підтримки як легкодосяжний результат не йдеться.

Внутрішня легітимність серед еліт (зокрема регіональних). Вона сьогодні обмежена і відсутність «наступу по всіх фронтах» обумовлюється позицією очікування частини гравців та небажанням працювати на усунення Зеленського тих, хто займає різку позицію. Крім того, не вирішене питання відносин з регіональними елітами. Таким чином, для оточення президента ключовим завданням є утримання позицій і вирішення головної проблеми — керованості. Пріоритет – боротьба з Асоціацією міст України за вплив на регіони та створення своєї системи контролю і комунікації. Щодо ФПГ – завдання запропонувати нову систему взаємовідносин, можливо, оновити тактичні союзи, але зі збереженням як мінімум рівноправності, як максимум — досягти свого домінування. Цілі та завдання ключових ФПГ схожі — оновлення тактичних союзів, але з ослабленням позицій Зеленського та переведенням того в розряд «молодшого партнера».

Зовнішня легітимність та зовнішня підтримка. Тут завдання влади просте – «не впасти». На тлі компромісів, що намітилися по лінії США-РФ і ЄС-РФ, важливо утримати рівень підтримки з боку своїх західних партнерів. Водночас не менш важливим є завдання досягти їхньої мовчазної згоди на подальше посилення впливу президента на систему управління, державні корпорації, антикорупційну інфраструктуру.

Ресурси. Не маючи впевненості у стабільності зовнішніх ринків, для української влади ключовим завданням є утримання рівня внутрішньої ресурсної бази. Серед ключових активів – силовий блок. І посилення МО, гальмування реформи СБУ, відхід Авакова, боротьба за вплив на антикорупційну інфраструктуру свідчать, що Банкова розглядає силовиків як ключовий актив. Завданням на політичному полі, як і раніше, є структурне оформлення партії «Слуга Народу». Вироблення ідеологічного базису для політсили неможливе. Тому вестиметься будівництво політичного проєкту — організації, яка лояльна президентові і змінює думки синхронно з бажаннями ОП. Паралельно відбуватиметься робота щодо гарантування постійної підтримки від однієї чи кількох груп у ВР. Можливий початок гри з регіональними політичними силами. Економічний ресурс – слабке місце. Частково позиції можна покращити, входячи в тактичні союзи з ФПГ, частково тимчасове покращення можливе «затисканням гайок» для малого та середнього бізнесу. Що й відбуватиметься.

Сценарії розвитку ситуації у 2022 році

Ключові виклики, що зумовлюють настання того чи іншого сценарію

Імовірність того чи іншого сценарію розвитку подій у 2022 році залежатиме від реакції українських політичних еліт (не лише влади, а й її опонентів) на такі можливі виклики.

Зовнішні:

нестійкість цін на світових ринках, зокрема ціни на основні позиції українського експорту. А також, ймовірність настання світової фінансової кризи;
регіоналізація зовнішньої торгівлі та формування кількох сегментів;
необхідність вжиття заходів щодо збереження (або посилення) присутності України у світових логістичних ланцюжках;
політична криза в Білорусі, яка в українському напрямі вже проявляється у вигляді різкого погіршення політичних відносин. Ризик провалу на рівні економічного співробітництва;
домовленості РФ з ЄС та США та примус України до компромісів з питань Донбасу та Криму;
Гра Російської Федерації на українському полі. Кремль перейшов до нової тактики, яка включає економічний шантаж, помножений на періодичне створення загрози у військовій сфері та стимулювання протестних рухів та явищ усередині країни («антивакси», паспортизація українців тощо). На зовнішньому полі РФ у 2021 році активно просувала ідею про «братні народи» та «неадекватну владу в Києві, яка не відображає інтересів українців».

Внутрішні:

зниження ефективності впливу рішень РНБО від 2021 року та, як результат, демонстрація нездатності влади проводити ефективну політику;
протистояння із ключовими олігархічними групами, політична війна за контроль над медійними та економічними ресурсами;
дискредитація влади та зростання розколу в суспільстві з низки питань («антивакси», регіональні проблеми, співпраця з РФ, ковідні обмеження);
відсутність ідеологічного ядра у партії влади та дефіцит кваліфікованих кадрів;
загальна десакралізація влади, дискредитація державних інституцій.

Відповідно, настання того чи іншого сценарію, його перебіг та результати залежать від наявності одного чи кількох із перерахованих викликів та реакції українських еліт на ситуацію, що склалася. Але в будь-якому з ключових варіантів Зеленський зберігає посаду президента. Верховна Рада найімовірніше так само залишається у сьогоднішньому складі. Однак, ймовірність дострокових виборів, нехай і невелика, все ж таки зберігається.

На цьому перейдемо до характеристик ключових сценаріїв.

Ідеальний шторм

Умови настання сценарію

Домовленості РФ та наших європейських партнерів змушують створити сприятливі умови для тиску на Україну з боку Кремля.

Росія розпочинає етап комплексного тиску, який може включати ескалацію на Донбасі, економічний тиск через торгові шляхи (обмеження судноплавства у Чорному та Азовському морях, обмеження із залізничним транзитом), відсутність стабільних постачань енергоносіїв, стимулювання внутрішньоукраїнських протестів.

Результатом стає розблокування переговорів у Нормандському форматі чи прямі консультації Києва з Москвою. А також, примус України до невигідних для себе компромісів (включно з прямими контактами з ОРДЛО). Економічний тиск та падіння світових цін на основні групи експорту призводять до зменшення фінансових ресурсів при владі.

Спроби стабілізувати ситуацію призводять до необхідності посилити тиск на ФПГ та посилити фіскальну політику.

Перебіг процесів

Провал на зовнішньополітичному полі та економічні проблеми, протистояння з олігархічними групами призводять до зростання напруженості в суспільстві, що може вилитися в масові протести з різних приводів: починаючи зі здачі позицій на Донбасі до падіння рівня життя.

Це множиться на потужні медійні атаки на владу з боку ключових ФПГ (ЗМІ, що їм належать, пов’язаних з ними політичних сил тощо). До цих проблем додається зростання протиріч та наростання напруги протистояння в регіонах. Що вкрай небезпечно для Зеленського, враховуючи слабкість регіональної мережі партії «Слуга Народу» (не за кількістю філій партії, а за їхньою самостійністю та впливовістю) та відсутність ефективної системи впливу на рішення місцевого самоврядування.

Спроби взяти під контроль ситуацію за допомогою силового блоку на тлі припинення ефекту від рішення РНБО 2021 року дають лише тимчасову стабілізацію на 2-3 місяці. У цьому сценарії Україна входить у 2023 рік у стані глибокої політичної кризи та гострого протистояння влади з опонентами. Але без електоральних кампаній — Зеленський побоїться йти на вибори, ризикуючи втратити важелі впливу на ситуацію.

Ймовірність

Неприємний сценарій, який можливий у 2022 році, у разі довгої послідовності помилкових рішень влади. Однак його ймовірність вкрай мала – не більше 10%.

Війна проти всіх на внутрішньому полі

Умови настання сценарію

Базові умови цього сценарію схожі на попередній з різницею у причинах проблем української влади. У «ідеальному штормі» важлива роль належить зовнішнім чинникам, у цьому сценарії – внутрішнім.

Важливою є відмінність від попереднього сценарію за критерієм зовнішніх ресурсів: підтримки, рівня цін на світових ринках. Простіше кажучи, варіант коли можливий провал на зовнішніх ринках компенсується наявністю ресурсного підживлення від партнерів, демонстрацією політичної солідарності і под. Проте зі своїми обмеженнями: цей сценарій може також супроводжуватись (або бути спричиненим) політичними домовленостями Росії з ЄС та США, запуском «Північного Потоку-2».

Можливий тиск на Україну з питань компромісів із РФ. Але він не критичний і залишає можливість для Зеленського та оточення зволікати. Крім того, на відміну від попереднього сценарію, згода офіційного Києва на компроміси може дати додатковий економічний ресурс (допомога від ЄС, розблокування торгівлі з РФ, фінансування Кремлем «програм відновлення» тощо).

Перебіг процесів

За наявності економічного ресурсу оточення Зеленського потрапить під спокусу зміцнити свої позиції, розпочавши наступ на потенційних опонентів. Насамперед – олігархічні групи.

Це спричинить різку протидію та медійну «війну», яку ключові канали будуть вести проти влади. Вже цей процес негативно впливатиме на рейтинги президента. А якщо «війна проти всіх» супроводжуватиметься зовнішньополітичними провалами, то можливі й масові вуличні протести. Крім того, окремою сюжетною лінією почне проявлятися протистояння центру та регіонів.

Атака на оточення Зеленського буде супроводжуватися згадками про можливість дострокової електоральної кампанії. Частина опонентів буде напряму вимагати розпуску Верховної Ради та відповідно нових виборів. Частина — грати на темі рейтингів, демонструючи зростання популярності потенційних супротивників Зеленського на наступних президентських перегонах. Одним з напрямів боротьби буде спроба зруйнувати «монобільшість» – домогтися ситуації, коли завдяки процесам розколів фракції «Слуга Народу» президент втратить гарантовані 226 голосів. Це можна конвертувати або в посилення тактичних союзів, або в паралізацію роботи парламенту.

Проте вірогідність виходу саме на дострокові вибори залишається невеликою. Сторони, ймовірно, будуть говорити про їхню неминучість, ніж організовувати умови за яких вибори будуть оголошені.

На цьому тлі, намагаючись зберегти свої позиції, Зеленський змушений йти на оновлення тактичних союзів із однією чи кількома ФПГ. Але вже з суттєвим здаванням позицій. У гіршому випадку — як молодший, залежний партнер, у кращому (для себе) – граючи на балансі інтересів, як слабкий гравець (намагаючись знайти ситуативну допомогу в різних груп, граючи на їхніх протиріччях), але водночас не залежить від одного ключового партнера. Під нову систему відносин варто чекати чергових перестановок в уряді і, можливо, електоральної кампанії (але з меншою ймовірністю).

Наступним етапом такого сценарію є старт політики із зачистки поля від ключових опонентів за допомогою поступової їхньої дискредитації та (за допомогою підконтрольного силового блоку, ЗМІ) наступу на їхні економічні ресурси. Тобто ми маємо повторення ситуації осені 2021 року. У кращому випадку для Зеленського – із збереженням ядра підтримки серед населення, у найгіршому — з просіданням рівня підтримки.

Ймовірність такого розвитку процесів досить велика – до 50-55%.

Перші кроки, щоб стати Лукашенко

Суть цього сценарію можна виразити алгоритмом: маючи фінансовий ресурс (кон’юнктура на зовнішніх ринках та/або різке зростання зовнішньої підтримки), «засипаєш» нагальні проблеми грошима і виходиш із популістськими ідеями до населення, посилюючи рівень своєї підтримки. Далі, спираючись на фінансовий ресурс та показники внутрішньої легітимності серед мас, пропонуєш опонентам новий формат співіснування, де ти є більш значущим гравцем.

Умови настання сценарію

Як бачимо з опису, базовою умовою настання цього сценарію є збереження загальної сприятливої кон’юнктури на зовнішніх ринках, хоча б до літа 2022 року. Або наявність гарантованої підтримки із боку зовнішньополітичних партнерів.

Але водночас – усвідомлення владою пробуксування у виконанні раніше ухвалених рішень РНБО, відсутності стійкої коаліції з однією чи кількома ФПГ (і гарантій отримання їхнього медійного ресурсу в майбутньому). Із зовнішніх факторів — збереження рівня підтримки з боку США та ЄС, але до того ж –посилений тиск у питаннях пошуку компромісів щодо Донбасу та Криму.

Говорячи простими словами, стабільна ситуація з ідеальним «штормом» на горизонті. Оскільки оточення Зеленського працює за логікою підтримки рівня легітимності та з прицілом на другий термін, буде велика спокуса отримати «кредит довіри», зберігаючи свої позиції в парламенті, контроль над урядом та кадровою політикою.

Перебіг процесів

У цьому сценарії влада має розуміння необхідності поставити під контроль медійні активи ФПГ, зробити самі групи залежними від Банкової (але ніяк не навпаки і не у форматі рівних партнерів), попередити можливу фронду місцевих еліт.

Запасу підтримки популярності, використовуючи механізм РНБО, вже не буде. І на цьому тлі йде створення (оновлення) тактичного союзу з однією чи кількома групами, що мають медійні активи. У разі просідання на зовнішніх ринках (але наявності підтримки) це може виглядати як «купівля лояльності» – доступ до ресурсів, в обмін на медіа.

Таким чином, формується набір впливу: частина ЗМІ, силовий блок та контроль бюджетної підтримки регіональних програм із центру. Йде політика популістських ініціатив, спрямованих на підтримку рейтингів та одночасний тиск на окремі ФПГ та політичні групи. Наприклад, серія гучних арештів та, що важливо в українських реаліях, реальних рішень суду.

Ключовий підхід (з урахуванням досвіду 2021 року та обмеженості у виборі механізмів) – протиставлення та створення опонентам іміджу «сил, які працюють проти змін».

Ще одним механізмом посилення своїх позицій є електоральна кампанія. Але оскільки Рада і так підконтрольна, йти на дострокові вибори немає сенсу. Альтернатива — референдум із вибором питання, що з великою ймовірністю підтримає населення. Такими можуть бути питання щодо врегулювання на Донбасі, що дасть підстави сказати «ні» тиску з питань компромісів із РФ. Це максимум. Серед варіантів можуть бути питання, що нічого не значать з точки зору зміни системи. Наприклад, зміна кількості депутатів ВР, або перехід до двопалатного парламенту. На перший погляд, це зміна Конституції, але баланс сил не змінюється. А парламент у разі перемоги працює у «підвішеному стані».

У кожному з варіантів (з референдумом чи без) ми виходимо на:

• коаліцію Банкової з однією або декількома ФПГ на початку року;

• політикою щодо монополізації впливу на медійне поле (війна за ЗМІ продовжиться);

• формування системи контролю за місцевими елітами — функціонал держадміністрацій може бути переглянутий.

Після досягнення ключових цілей (або після референдуму) відбувається оновлення персоналій у системі управління. І вже на наступному етапі перегляд відносин з партнерами, які були ключовими на початку 2022 року.

Ймовірність

Сценарій є найбажанішим (з погляду результатів) для оточення Зеленського. Він вирішує проблеми реформування системи, не запускає процеси швидкої модернізації. Він «всього лише» посилює (у разі референдуму — різко посилює) позиції теперішньої партії влади, даючи можливість приймати, зокрема непопулярні рішення протягом наступних 6-12 місяців. Це можуть бути рішення, що призведуть до згаданої модернізації держави. А може стати фундаментом будівництва невеликої автократії.

Але цей сценарій дуже залежить від сприятливих зовнішніх умов. Нагадаємо, що він можливий у разі збільшення зовнішніх надходжень — від торгівлі, переказів від трудових мігрантів, від програм допомоги, кредитів. І мовчазною згодою ключових зовнішньополітичних партнерів.

Оскільки такий набір стартових умов отримати складно, то ймовірність настання сценарію (за умови його сильної привабливості для оточення Зеленського) не більше 30-40%.

Варіант «Батько нації»

Умови настання сценарію

Ключовою умовою настання сценарію є подія, яка стане потрясінням для українського суспільства. Або подія, яку за допомогою ЗМІ, можна уявити такою. Це масштабне стихійне лихо, проблеми техногенного характеру чи відкрита агресія з боку Росії. Не йдеться про повноцінне вторгнення: досить різкого загострення на Донбасі.

Подія має бути досить масштабною для того, щоб викликати реакцію у зовнішніх партнерів та призвести до збільшення підтримки України. І надати гарантії (обіцянки) подальшого збільшення обсягів.

Перебіг процесів

Різкі потрясіння здатні мобілізувати суспільство. І оточення президента виходить із різкою риторикою, яка вкладається у формулу «забуваємо чвари і працюємо разом заради спільного порятунку». На цьому тлі будь-яка критика вжитих заходів видається як підступи ворога і спроба «розхитати ситуацію зсередини».

Альтернативою (проте тим же сценарним планом) є варіант, за яким проходять потужні масові заворушення та швидка зміна влади. Президентом (в.о. президента) стає інша особа.

У разі початку сприятливих процесів (зростання довіри, популярності президента, внутрішня мобілізація суспільства), президент (Зеленський або новий президент):

виходить зі старих тактичних союзів із ФПГ та починає тиск на олігархічні групи;
відіграє роль «провідника справедливості», забезпечуючи, наприклад, судові рішення щодо резонансних справ;
демонструє «турботу про пересічного громадянина», пропонуючи програми фінансової чи іншої допомоги окремим категоріям. Водночас обсяги допомоги не відповідатимуть масштабам PR-компанії – ресурсів буде мало.

Результатом стає різке посилення ролі президента, тимчасове ослаблення його політичних опонентів і можливість розпочати у 2023 році трансформацію системи влади. Однак цей варіант без довгострокових рішень, що змінює характер відносин в українській політиці, має обмеження за часом. Зі зникненням зовнішніх факторів йде і ефект мобілізації суспільства. Якщо до цього часу не створено сталої системи, президентові доведеться повертатися до тактичних союзів з олігархічними групами. У найкращому випадку – з позицій рівного гравця.

Ймовірність

Щоб оцінити ймовірність такого сценарію, варто почитати розділ про завдання Росії в українському напрямі та поставити запитання: «Чи потрібно Кремлю запускати процес посилення української влади без посилення свого впливу в Україні?».

Таким чином, ймовірність сценарію «батька нації» вкрай мала і не перевищує 5%.

І все ж реформи?

З точки зору аналітика-оптиміста, не можна відкидати ще один варіант. Різкий відхід від політики підтримки рейтингів та перехід до пошуку кадрів ззовні. Тобто запрошення у владу людей за принципом професіоналізму, а не потенційної лояльності до президента, або його оточення. Залишимо для оптимізму можливість у 2-3%.

РОЗДІЛ 2

Російський фактор в українській політиці

Зміст:

Деескалація через ескалацію: спільні інтереси Кремля на найближчі три роки
Контури російської політики та інтереси Кремля
Дії РФ у 2022 році

Цей розділ є почасти новим у нашому прогнозі — тема Росії традиційно порушується у інших розділах. Однак 2021 рік став періодом декларації про необхідність пошуків нових підходів у співпраці з Кремлем з боку країн ЄС та США. Цього ж року відбулася чергова корекція російської політики в українському напрямі. І те, що навесні здавалося дивним, до осені набуло рис готової конструкції. Тому варто окремо розглянути позиції РФ та те, як це може вплинути (точніше впливає) на українські процеси.

Деескалація через ескалацію: спільні інтереси Кремля на найближчі три роки

Одна з основних помилок, яких найчастіше припускаються під час аналізу російської агресії проти України — небажання зіставити дії Кремля в українському напрямі з його загальною політикою, спрямованою на утримання російської держави в ядрі світової системи.

Російська Федерація на початку ХХІ ст. не входить до групи лідерів світової економіки. Проте вона залишається найважливішим гравцем на сировинному ринку та в галузі безпеки. З огляду на це, основні цілі російських еліт – зберегти статус глобального політичного гравця, який має ключову роль у забезпеченні безпеки та стабільності відразу в кількох регіонах. Це дозволить, незважаючи на відносно скромні розміри своєї економіки, отримати можливість технологічного ривка і забезпечити собі майбутнє в ядрі (або напівпериферії) нового індустріального укладу. Грубо кажучи, інші учасники процесу готові передати необхідні ресурси (знання, технології, гроші) під виконання РФ своїх функцій як учасника системи забезпечення світового порядку. Але вони навіть не намагатимуться проводити таку політику щодо РФ – сировинного експортера.

Український напрямок є важливим, оскільки країни колишнього СРСР (особливо Вірменія, Білорусь, Україна, Молдова, Казахстан, Киргизстан, Грузія) російські еліти сприймають як зону свого домінуючого впливу — російську периферію. Відповідно будь-які політичні рішення та програми співпраці з іншими геополітичними гравцями, на думку Кремля, неможливі без урахування російських інтересів.

Але Україна – не єдиний кризовий майданчик. Протягом останнього десятиліття (з 2012 року) РФ наочно демонструє підхід до зовнішньої політики за формулою «ескалація заради ескалації» – активно входить до багатьох криз, з огляду на подальші глобальні домовленості щодо форматів співіснування.

Мета залишається тією самою — вихід на систему домовленостей із США та ЄС. Те, що в Росії називають «багатополярним світом». Фактично збереження за Росією статусу важливого партнера та супердержави (у політичному та військовому вимірі). І, як наслідок, переділ сфер домінуючого впливу в регіоні та світі, з визначенням зон «російської периферії», куди, за задумом Кремля, входить більшість країн колишнього СРСР.

На цьому фоні існує друга пастка — спроба оцінювати політику Кремля у короткостроковій перспективі, ігноруючи можливі середньострокові та довгострокові плани. Наприклад, розмірковування про момент виходу з-під санкцій, спроби аналізувати можливості загострення конфлікту в Україні (зокрема і в інших регіонах) «зараз», не намагаючись брати до уваги процеси всередині РФ, розраховані на кілька років.

І, пов’язана з цим, третя помилка — небажання бачити логіки в політиці російських еліт. Трактування дій Путіна через прості шаблони «диктатор» та «агресор» не дозволяє побачити як процесу трансформації планів Кремля, так і слабких сторін РФ на кожному з етапів їхньої реалізації.

2021 рік став важливим періодом для трансформації російських еліт. Осінні вибори завершили процес взяття під контроль місцевих еліт. У більшості суб’єктів федерації керівництво регіонами відійшло до надісланих із центру осіб (і груп), хоча ще у 2012 році можна було говорити про посилення впливу регіональних угруповань. Фактично Путін та його оточення створили близький до ідеального кадровий набір для перезапуску Держради — надзвичайно важливої структури на період після 2024 року. І, нарешті, поява ще однієї партії у Державній Думі, яка для зовнішніх гравців демонструватиме присутність європейського ліберального порядку денного у російському політичному полі.

Але якщо оцінювати процеси внутрішньої трансформації та галузеві програми, час завершення конструкції, оформлення у вигляді формальних та неформальних домовленостей, планується російськими елітами на період із 2024 року до 2026 (максимум 2027) року. Це період оформлення нової системи влади, можливого транзиту. І цей період показує розподіл на етапи галузевих економічних програм. Їхні автори справедливо вказують на старий технологічний уклад російської економіки, на санкції, як стримувальний фактор залучення технологій. Але водночас вони планують завершити підготовку до початку масштабної технологічної співпраці з країнами ЄС та США після 2024 року. До цього періоду оптимізація державних резервів, посилення своєї ролі, як постачальника енергоресурсів у європейському регіоні, розвиток транспортної інфраструктури та створення сприятливої для інвесторів нормативної бази. Перший етап, хай і не в запланованих темпах, виконується.

Таким чином, коли мова йде про політику РФ в українському напрямі, варто відштовхуватися від логіки розвитку подій у 3-4-річній перспективі. Тобто Кремль планує завершити процес домовленостей про формат співіснування з глобальними гравцями на зламі 2024-26 років. Зокрема – оформивши контури домовленостей і щодо України.

Водночас 2021 рік продемонстрував зміну російської політики щодо України. Російські еліти намагаються задати нові рамки, які, ймовірно, визначатимуть розвиток українсько-російських відносин у найближчі 12-18 місяців.

Контури російської політики та інтереси Кремля

Якщо ще 2 роки тому РФ на зовнішньому полі виступала в ролі гравця, який піднімає ставки, то останні 12 місяців відразу на кількох майданчиках Кремль намагається позиціонувати себе як сила, здатна стабілізувати ситуацію. Відкинувши Карабах (на який звертали увагу в Україні) варто згадати ЦАР, Лівію, Афганістан та події у Білорусі. У всіх конфліктних зонах тезова конструкція Росії виглядає так:

Місцеві еліти – слабкі, непослідовні і не повною мірою відображають інтереси населення;

Силовий та економічний тиск інших геополітичних гравців лише посилює ситуацію;

РФ намагається входити у конфлікт як посередник, медіатор і, якщо необхідно, сила, здатна стабілізувати ситуацію з насильством.

За тією ж логікою відбувається трансформація конструкції РФ Україною. Але є своя специфіка, з огляду на важливість напряму для Кремля. Опишемо основи, базові тези, які так чи інакше, починають (або продовжують) використовуватися російськими політиками.

Теза про близькість народів України та Росії. Пам’ятна стаття Путіна на історичні теми була лише початком комбінації. Протягом наступних місяців за подібним зразком висловилися Медведєв, Шойгу, Лавров.

Практично ця теза підкріплюється результатами процесу паспортизації українців. І йдеться здебільшого не лише про мешканців ОРДЛО. Наприклад, наведемо таблицю з даними МВС Росії щодо прийому українців у громадянство РФ.

Рік	2017	2018	2019	2020	6 місяців 2021	Всього
Посвідка на проживання	144 530	170 638	155 863	124 258	105 144
З них отримані вперше	67 022	64 861	53 378	36 790	16 202	238253
Громадянство	85 119	83 081	299 422	409 549	184 385	1061556

Ключова цифра: з 2017 року до липня 2021 року громадянство РФ отримали 1 061 556 громадян України. З них, за російськими даними, станом на 01.07.2021 року, лише 611 тисяч є мешканцями Донецької та Луганської областей. Підкреслюємо — всіх областей, а не ОРДЛО, як намагається нав’язати частина українських спікерів.

Водночас зменшується кількість звернень за посвідкою на проживання в РФ і залишається відносно стабільною кількість осіб, які стоять на міграційному обліку. Таким чином, можна зробити висновок про те, що видача російських паспортів відбувається і для жителів інших регіонів України.

«Проявом» тези про близькість народів є російська активність навколо Донбасу — допуск до голосування до Держдуми та нещодавнє рішення про часткове відкриття російського ринку для продукції ОРДЛО. З одного боку, це зменшення витрат на утримання територій, з іншого — політична комбінація, покликана продемонструвати бажання Кремля «допомогти» українцям.

Теза про слабкість української влади. Не нова теза, але якщо раніше російські політики та медіа зосереджувалися лише на тезі «Україна — Failed State», то сьогодні конструкція розширена.

Акцентується увага на «нездатності» офіційного Києва забезпечити базові потреби громадян України. Це гра на темі енергетичної кризи, яка ведеться як у російських ЗМІ всередині країни, так і на зовнішньому полі. Серед додаткових – тема боротьби з пандемією, теми міграції та конфліктів із сусідніми державами. Суть підходу — показати нездатність офіційного Києва навіть до короткострокового планування своєї діяльності.

Наголошується (і стимулюється) наявність внутрішньополітичних конфліктів. Влітку в якості одного з напрямків було обрано політику активізації РПЦ з тезою про «утиск громадян за ознакою віри». Ближче до осені на порядку денному з’явилось питання «антиваксів». І таких тем у 2022 році буде кілька. Завдання — показати, що українська влада не відображає настроїв своїх громадян.

Теза про нездатність українських еліт самостійно вирішити свої проблеми. На даному етапі це виявляється у педалюванні ідеї про «зовнішнє управління» в Україні. До того ж, говорячи про «зовнішнє управління», Москва підкреслює, що воно здійснюється країнами ЄС та США і водночас не дає належних результатів. Як приклад осені 2021 року, можна назвати розмови про нездатність України забезпечити гарантований транзит товарів (не лише газу) маршрутом «Схід-Захід».

На основі цієї конструкції Москва демонструє показове небажання говорити з Києвом. Можливість консультацій та переговорів представляється як безперспективна — нема чого говорити зі слабкими «несамостійними» партнерами, які не відображають інтересів свого населення. Найпростіше вести консультації з тими, хто «керує Україною ззовні».

Дії РФ у 2022 році

Ключове завдання Росії у 2022 році – дестабілізація внутрішньополітичної ситуації в Україні. Водночас не виходячи за межі загальної політичної конструкції, яку вибудовує Кремль – «РФ як сила, яка вирішує проблеми».

Росія починає просування тези про прагнення миру і наявність таких самих настроїв в Україні. Як підтвердження подає темпи паспортизації, відкриття торгівлі з ОРДЛО. До того ж, говорячи про відкриття ринків, варто звернути увагу на ще одну пастку. Сьогодні в новому режимі РФ може офіційно купувати вугілля на окупованих територіях. І на тлі паливної кризи його ж пропонуватиме українським компаніям.

На цьому тлі РФ всіляко стимулюватиме зростання невдоволення в українському суспільстві, масові акції протесту та громадянської непокори. В економіці створювати пастки, пов’язані із зовнішньою торгівлею. Серед інструментів насамперед треба зазначити найскладнішу енергетичну ситуацію, в яку Україна може потрапити з початком наступного опалювального сезону. І тут ключовим завданням для РФ є вихід на прямий контракт «Газпрому» зі схваленою державою Україна трейдером (для росіян неважливо хто це буде – державний «Нафтогаз» або прокладка «РосУкрЕнерго-2»).

Важливим елементом політики буде спроба дискредитації офіційного Києва в партнерських очах. Більшість протестних акцій, проблеми в економіці, претензії Москви до Києва просуватимуться на європейському та американському інформаційних полях. Ініціативи України в гуманітарній, культурній сфері протиставлятимуться тезам Кремля про «єдність народів» та штучне обмеження частини українців у правах їхнього ж уряду.

На Донбасі мета Росії — створити картину кількох протиставлень політики країн. Наприклад, «блокада ОРДЛО з боку України — торгівля з РФ», «закриття КПВВ — відкриття кордонів із РФ», «енергетичні проблеми звільнених частин Донбасу — відсутність таких у ОРДЛО (або наявність, спричинена діями української сторони)» тощо. Водночас буде заморожено вирішення більшості питань, і РФ продовжить підштовхувати Україну до прямих контактів з т.з. «ЛДНР». Можлива обмежена ескалація на лінії зіткнення, як база для активізації консультацій за тим самим принципом «Київ+сепаратисти+ОБСЄ», але без Росії як безпосереднього учасника.

Мета РФ на 2022 рік — змусити Україну до прямих контактів та прямих домовленостей із ОРДЛО. Не обов’язково у всьому спектрі питань — важливим є підписання документів, навіть за другорядними напрямками. Наприклад, постачання вугілля, контроль режиму перетину лінії фронту цивільними особами тощо. Наявність прямих, без участі Росії, форматів буде використовуватися на наступному етапі, вже у 2023 році.

Як і паспортизація громадян України, яка є частиною довгострокової комбінації. Вона, серед усіх інших завдань, покликана дати ще один аргумент на користь анексії Криму — мовляв, є регіони, які прагнуть зближення з Росією і є «влада в Києві», яка перешкоджає цьому. Сьогодні це неможливо. А з переведенням політичних консультацій на лінію «Київ-ОРДЛО» – це може стати одним із аргументів на користь зняття кримського питання з міжнародного порядку денного.

РОЗДІЛ 3

П’ять кризових тенденцій в ОРДЛО

Зміст:

Сценарії розвитку ситуації на Донбасі
Російська паспортизація
Знищення економіки
Екологічна катастрофа
Трудова еміграція
Вимирання від COVID-19

Сценарії розвитку ситуації на Донбасі

Розвиток ситуації в окупованих Росією окремих районах Донецької і Луганської областей (ОРДЛО) залежатиме передусім від планів президента РФ Володимира Путіна. Є чотири сценарії, які Кремль може реалізувати на Донбасі протягом найближчих двох-трьох років. Ці сценарії принципово відрізняються один від одного, але кожен з них є негативним для України.

Перший сценарій — новий наступ та анексія. Мається на увазі наступ російських окупаційних військ з метою захоплення всієї території Донецької і Луганської областей і приєднання їх до складу РФ, подібно до того, як у 2014 році було приєднано Кримський півострів.

Наразі українські війська здатні дати гідну відсіч. Однак небезпека підвищується через те, що Москва може розглядати наступ на Донбасі, як частину масштабнішої воєнної операції проти України.

У будь-якому разі, Кремль продовжуватиме шантажувати Київ цим сценарієм, домагаючись домогтися згоди України на мир на російських умовах, включно з вимогою визнання російського статусу Криму. Цю загрозу він, як і раніше, регулярно підкріплюватиме локальними провокаціями на лінії фронту, навчаннями і підсиленням окупаційних військ тощо. Вірогідність цього варіанту наразі невисока і складає 10-15%.

Другий сценарій — анексія без нового наступу. Тобто це приєднання маріонеткових «народних республік» до складу РФ у їхніх нинішніх фактичних межах.

Технічно організувати це дуже просто. Кремлівські маріонетки в Донецьку й Луганську звертаються до Путіна з проханням «захистити громадян РФ на Донбасі», Рада Федерації РФ миттєво дає згоду — і Кремль одразу ж заявляє про введення російських військ, тобто легалізує ті окупаційні війська (1-й і 2-й армійський корпуси), які вже наявні на окупованій території Сходу України. Усе це може бути зроблено зненацька, буквально протягом кількох годин.

Домагатися «максимальної інтеграції Донецької та Луганської народних республік в Російську Федерацію» пообіцяв депутат новообраної Державної Думи РФ від пропутінської партії «Єдина Росія», голова правління «Союзу добровольців Донбасу», колишній «голова Ради міністрів ДНР» Олександр Бородай.^[1]Отже, ця тема буде регулярно звучати у Держдумі РФ. Схоже, саме для цього Бородаю дали там посаду заступника голови комітету у справах СНД, євразійської інтеграції та зв’язків із співвітчизниками.

Тож можна спрогнозувати, що цим сценарієм, як і першим (воєнним), Кремль також продовжуватиме шантажувати Київ, тільки ще активніше, ніж раніше. Не виключено, що Києву буде висунуто ультиматум: або Україна негайно виконує вимоги Кремля, або Росія офіційно бере Донбас під свій збройний захист. Також не виключено, що Росія інспірує casus belli, наприклад якесь локальне загострення на лінії фронту, щоб скористатися ним як приводом для офіційного введення російських військ.

Варіантом цього сценарію є офіційне визнання Росією «народних республік», як незалежних держав без їх приєднання до складу РФ. Аналогічним чином Росія у 2008 році визнала як незалежні держави Абхазію та Північну Осетію. Але ця незалежність фіктивна. Фактично це все одно анексія, просто без надання окупованим територіям статусу суб’єкта РФ і відповідних формальних прав. Вірогідність такого сценарію значно нижча, ніж першого і не перевищує 5%.

Третій сценарій — збереження нинішнього статус-кво. Москва і Київ, як і попередні сім років, звинувачуватимуть одне одного у невиконанні та порушенні Мінських домовленостей. Кремль продовжить спроби посварити Україну з західними партнерами, сподіваючись, що Захід зрештою відмовиться від антиросійських санкцій.

Цей сценарій можна було б вважати найбільш ймовірним. Адже саме він фактично реалізується протягом усього часу після підписання «Мінська-2» (тобто «Комплексу заходів з виконання Мінських угод»^[2]) 12 лютого 2015 року. Проте у Путіна є ще один сценарій. Вірогідність такого сценарію складає 50%.

Четвертий сценарій — реалізація Мінських домовленостей на умовах Кремля. Слід одразу наголосити, що небезпека цього сценарію полягає не лише в умовах Кремля. І якщо увага української громадськості буде прикута саме до кремлівських умов, це означатиме, що українці вже потрапили у кремлівську пастку.

Справа в тому, що Путін розглядає ОРДЛО як отруйний гачок, на якому можна буде тримати всю Україну. І він може задатися метою, щоб Україна проковтнула цей гачок до нового виборчого циклу. Заради цього він може і відмовитися від якихось дрібних вимог, які нічого принципово не змінюють. Тобто українці радітимуть якимось тактичним виграшам, в той час як у Кремлі готуватимуться святкувати стратегічну перемогу.

Згідно з Конституцією України, чергові вибори президента України мають відбутися в останню неділю березня п’ятого року повноважень нинішнього президента, тобто 31 березня 2024 року. А чергові вибори до Верховної Ради — в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень нинішнього парламенту, тобто 29 жовтня 2023 року. Згідно з Виборчим кодексом, Центральна виборча комісія оголошує про початок виборчого процесу виборів народних депутатів не пізніше, як за 61 день до дня голосування, тобто не пізніше 29 серпня 2023 року.

Звісно, Путін прагнутиме кардинально змінити електоральну ситуацію в Україні, щоб проросійські сили отримали більшість місць у Верховній Раді та сформували свій уряд. Саме для цього Путін може формально повернути Україні ОРДЛО. Усі інші мотиви (такі як зняття західних санкцій та економія на видатках на ОРДЛО) – для нього другорядні. А от можливість за допомогою електорату ОРДЛО здобути контроль над усією Україною — це та мета, заради якої Путін може погратися у дрібні поступки в питаннях алгоритму реалізації Мінських домовленостей.

Щоб населення ОРДЛО могло взяти участь у чергових виборах Верховної Ради, формальне повернення ОРДЛО Україні має завершитися хоча б на кілька місяців раніше початку виборчої кампанії, інакше організувати виборчий процес на території ОРДЛО буде неможливо технічно. Тому можна очікувати, що Путін визначиться із своїми планами щодо ОРДЛО вже у 2022 році. І якщо він обере сценарій реалізації Мінських домовленостей, то вже наприкінці 2022 року має початися втілення цих планів у життя. Адже процес формального повернення ОРДЛО Україні не може бути швидким. Зокрема, він має включати місцеві вибори в ОРДЛО, організація яких теж потребуватиме кількох місяців.

З огляду на ці перспективи, слід зауважити, що нинішня ситуація на окупованих територіях Сходу України набагато гірша від тієї, яка була на час підписання «Мінська-2». І можна спрогнозувати, що протягом 2022 року вона ще серйозно погіршиться. Якщо Путін і поверне Україні ОРДЛО, то у максимально сплюндрованому вигляді.

Гачком для України мають стати не лише кілька мільйонів проросійськи налаштованих виборців. І не лише ті кремлівські умови, які буде змушений виконати Київ, на кшталт особливого статусу ОРДЛО. Якби справа була лише в цьому, то Кремль повернув би ОРДЛО Україні ще до кінця 2015 року, як це й передбачалося «Мінськом-2». І Росії не довелося б терпіти стільки років західні санкції, накладені за невиконання Мінських домовленостей, та витрачатися на утримання ОРДЛО й окупаційних військ.

Отруйним гачком для України мають стати також величезні проблеми, які спеціально створювалися в ОРДЛО російськими окупантами протягом усіх років окупації. Ці проблеми мають надовго або й назавжди унеможливити політичну єдність і економічне відродження України та зруйнувати перспективи здобуття Україною членства в НАТО і Європейському Союзі.

Можна виділити п’ять кризових тенденцій, які особливо загостряться і визначатимуть ситуацію в ОРДЛО протягом 2022 року. Це російська паспортизація, знищення економіки, екологічна катастрофа, трудова еміграція і вимирання від COVID-19.

Вірогідність такого сценарію складає 35%.

Російська паспортизація

24 квітня 2019 року Путін підписав указ «Про визначення з гуманітарною метою категорій осіб, які мають право звернутися із заявами про прийом до громадянства Російської Федерації у спрощеному порядку». ^[3] В указі визначено, що цими категоріями є «особи, які постійно проживають на територіях окремих районів Донецької та Луганської областей України». Варто відразу звернути увагу на те, що російська паспортизація запущена і в інших регіонах, про що докладніше ми пишемо в розділі про РФ, а тут зосередимося на російській паспортизації в ОРДЛО.

Російська паспортизація населення прискорилася перед виборами до Державної Думи РФ, які відбулися 17-19 вересня 2021 року. Кремль вирішив скористатися жителями ОРДЛО для підвищення результатів партії «Єдина Росія».

Секретар Ради національної безпеки та оборони України Олексій Данілов повідомив на брифінгу 17 вересня, що, за різними даними, на окупованих територіях Сходу України паспорти РФ отримали від 630 до 740 тис. осіб. ^[4]

Голова комісії з міжнародного співробітництва Ради з прав людини РФ Кирило Вишинський заявив 19 вересня, що в ОРДЛО «величезна кількість людей — понад 650 тис. — вже є громадянами РФ, отримали паспорти». ^[5]

Російська паспортизація населення ОРДЛО була потрібна передусім як підґрунтя для фальсифікацій на виборах. «Участь у так званих виборах до Держдуми РФ взяли 230 тис. громадян України, які мешкають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях. Їх було примусово паспортизовано і вивезено для голосування на територію Росії. Ще 150 тис. працівників бюджетної сфери та студентів, за обов’язкової реєстрації на порталі «Держпослуги», голосували у 255 «інфоцентрах» на Донеччині та у 141 — на Луганщині», — повідомила 22 вересня уповноважений Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова. ^[6]

Можна спрогнозувати, що Кремль спробує повторити цю практику, зокрема, на президентських виборах в РФ, які очікуються 17 березня 2024 року. А щоб забезпечити можливість ще масштабніших фальсифікацій, буде нарощуватися чисельність жителів ОРДЛО з російськими паспортами.

Найлегше буде примусити отримати російський паспорт тих, хто вже отримав «паспорт» маріонеткової «республіки». За даними окупаційних адміністрацій, таку «паспортизацію» пройшли понад 1,3 млн жителів ОРДЛО. Зокрема, так звана «міграційна служба МВС ДНР», повідомила 26 жовтня 2021 року, що вона видала вже 824 тис. «паспортів громадянина ДНР».^[7] Так званий «глава ЛНР» Леонід Пасічник ще 1 жовтня 2020 року заявив, що «паспорти громадянина ЛНР» отримали понад 500 тис. осіб. ^[8]

Російська паспортизація населення ОРДЛО потрібна Кремлю також і для того, щоб створити додаткові проблеми Києву у разі формального повернення ОРДЛО Україні. Наявність у складі населення Сходу України сотень тисяч громадян РФ використовуватиметься Москвою для того, щоб вимагати від Києва легалізації та узаконення подвійного громадянства України і РФ в масштабах усієї України. Якщо Київ погодиться на цю вимогу, то метастази російської паспортизації загрожуватимуть усім регіонам України, передусім тим, де фіксується найбільший вплив російських медіа і кремлівської пропаганди. Тобто зараз ця проблема обмежена окупованими територіями, але після формального повернення ОРДЛО під контроль Києва вона може швидко охопити всю Донеччину і Луганщину, а також Харківщину, тим більше що Москва всіляко цьому сприятиме.

Крім того, наявність у складі населення Сходу України сотень тисяч громадян РФ використовуватиметься Москвою, як підстава для перманентного втручання у внутрішні справи України і висування різноманітних вимог. Протягом усіх років незалежності України Москва регулярно висувала Києву вимоги начебто з метою «захисту російськомовного населення України». Зокрема, це вимоги надання російській мові статусу другої державної, збереження й розширення мережі російськомовних навчальних закладів тощо. Слід готуватися до того, що вимоги начебто з метою «захисту російських громадян у складі населення України» можуть бути ще нахабнішими як за формою, так і за змістом. А якщо Київ відмовлятиметься їх виконувати, то Росія зможе використати це як привід для вторгнення, «щоб врятувати своїх громадян». Це показали останні бойові дії на Донбасі, коли російські ЗМІ, поки маргінальні, починають піднімати тему «вбивств» російських громадян українськими військовими. І, судячи з усього, такі сценарії є одними з базових для РФ.

Тобто насправді нинішня ситуація докорінно відрізняється від тієї, яка була до появи указу Путіна про спрощене надання громадянства РФ жителям ОРДЛО. У 2015-2018 роках можна було сподіватися, що після деокупації ОРДЛО тамтешнє населення поступово реінтегрується в українське політичне життя. Однак тепер перспектива інша: навіть якщо Кремль формально поверне ОРДЛО Україні, значна частина тамтешнього населення залишиться з російським громадянством. До того ж, чимало осіб з російським громадянством можуть відмовитися вважати себе громадянами України, особливо якщо їх підбурить Москва. І така ситуація зможе зберігатися десятиліттями.

Москва домагатиметься, щоб ОРДЛО після формального повернення Україні, мали статус території подвійного російсько-українського підпорядкування. І саме таким змістом Москва прагнутиме наповнити «особливий статус ОРДЛО». А це, своєю чергою, буде використано як підстава для вимог про зміну державного устрою (федералізація) та зовнішньополітичної орієнтації України (відмова від курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію).

Отже, російська паспортизація населення ОРДЛО є одним з ключових елементів планів Путіна щодо України. І слід готуватися до того, що 2022 року Кремль інспірує нову хвилю нав’язування жителям ОРДЛО громадянства РФ. Можна очікувати, що наступного року РФ видасть від 300 до 600 тисяч російських паспортів в ОРДЛО, а повна «паспортизація» відбудеться до 2024 року, коли щонайменше 70-80% жителів окупованих територій матимуть російські паспорти.

Знищення економіки

Економіка ОРДЛО під час російської окупації невпинно деградує. Типовими явищами на промислових підприємствах окупованих територій Сходу України стали припинення капіталовкладень, зростання заборгованості з виплати заробітної плати, скорочення робочих місць і повне закриття виробництв через відсутність ринків збуту продукції. Чимало машинобудівних підприємств було вивезено до Росії ^[9] або й просто порізано на металобрухт.

У жовтні 2020 року Східна правозахисна група поінформувала, що за час окупації ОРДЛО окупаційні адміністрації закрили на Донеччині 19 вугільних шахт і 15 великих підприємств інших галузей (ХК «Топаз», Донецький казенний завод хімічних виробів, Ясинуватський, Горлівський, Сніжнянський машинобудівні заводи, ТОВ «Донбаскабель», завод «Норд», Новоазовський вітропарк, Донецький металургійний завод, Донецький завод «Точмаш», концерн «Стірол», Донецький електротехнічний завод, хлібозавод у м. Дебальцевому, Сніжнянський завод хімічного машинобудування, роздрібна мережа «Амстор»), на Луганщині — 22 вугільні шахти і 12 великих підприємств інших галузей (ПрАТ «Луганський патронний завод», завод електронного машинобудування «Машзавод-100», Луганський машинобудівний завод ім. Пархоменка, завод гірничорятувальної техніки «Горизонт», завод «Юність», Лутугинський науково-виробничий валковий комбінат, Стаханівський вагонобудівний завод, Луганський електромашинобудівний завод, «Луганський машинобудівник-43», компанія «Полі-Пак», Луганський трубний завод, Брянківський рудоремонтний завод). «За нашими підрахунками, через дії окупаційних адміністрацій РФ в ОРДЛО знищено близько 100 тис. робочих місць», — повідомили правозахисники.^[10]

Внаслідок зростання безробіття в ОРДЛО утворився великий надлишок робочої сили. Тому робоча сила дедалі знецінюється. В умовах зростання цін купівельна спроможність зарплат рік-у-рік падає.

Деградація економіки ОРДЛО прискорилася після 1 березня 2017 року, коли маріонеткові «республіки» «націоналізували» усі активи українських компаній. Більшість цих активів було переведено під управління ЗАТ «Внешторгсервис» (ВТС), зареєстрованого у Південній Осетії (територія Грузії, фактично окупована Росією). Ця схема була потрібна для легалізації фінансово-економічних взаємин між РФ і ОРДЛО. Росія офіційно не визнає «народні республіки» на сході України, але їх визнає Південна Осетія, з якою Росія має дипломатичні взаємини.

Реальним бенефіціаром ВТС є тандем генерал-полковників ФСБ Сергія Бесєди і Сергія Чемезова, які живуть по сусідству в підмосковному дачному селищі Акулініно. Бесєда з 2009 року керує 5-ю службою ФСБ (Служба оперативної інформації і міжнародних зв’язків) і є куратором ОРДЛО від ФСБ. Чемезов з 2007 року є гендиректором збройової держкорпорації «Ростех»; він давній друг Путіна (в 1980-х вони разом працювали в НДР в дрезденській резидентурі КДБ СРСР і жили в одному будинку).

Оперативне управління підприємствами ВТС в ОРДЛО отримала компанія «Газ-Альянс» з Нижнього Новгорода (РФ), підконтрольна Сергію Курченку — втікачу з України, пов’язаному з «сім’єю» Януковича. За чотири роки господарювання нового «інвестора» провідні промислові підприємства ОРДЛО увійшли в глибоку кризу. В робітничому середовищі посилилися протестні настрої. Зокрема, у лютому і квітні-травні 2021 року страйкували працівники Алчевського металургійного комбінату на Луганщині. Це стало приводом для заміни Курченка на нового «інвестора». 7 червня 2021 року в Ростові-на-Дону (РФ) відбулася нарада, в якій взяли участь «глава ДНР» Денис Пушилін, «глава ЛНР» Леонід Пасічник і директори всіх так званих «філій» ВТС — тобто підприємств, віджатих у законних власників в березні 2017 року. Головував на нараді заступник міністра економічного розвитку РФ Сергій Назаров, який з 15 грудня 2014 року очолює російську «Міжвідомчу комісію з надання гуманітарної підтримки постраждалим територіям південно-східних районів Донецької та Луганської областей України». ^[11] Назаров повідомив присутнім, що ЗАТ «Внешторгсервис» зберігається в існуючому вигляді, всі його контракти і заборгованості зберігаються, юридична особа ЗАТ «Внешторгсервис» не змінюється, однак оператор в особі компанії «Газ-Альянс» відсторонений від управління підприємствами, управління передано новій особі — Євгену Юрченку. ^[12] Назаров представив Юрченка, і той виступив з обіцянками поліпшити ситуацію.

11 червня Пушилін і Пасічник виступили із спільною заявою «про переведення філій ЗАТ «Внешторгсервис» під управління нового інвестора». «У зв’язку із складною ситуацією на промислових комплексах, переданих Республіками в управління ЗАТ «Внешторгсервис», де заборгованість із заробітних плат набула хронічного характеру, перед керівництвом Республік постало питання про пошук нового інвестора. Наразі Урядами Республік завершено переговори з представниками інвестиційної групи, яка забезпечить фінансування та розвиток металургійних та коксохімічних підприємств, що перебувають в управлінні ЗАТ «Внешторгсервис». Основною умовою досягнутих домовленостей є погашення всіх накопичених підприємствами боргів і насамперед із заробітної плати», — повідомили Пушилін і Пасічник. ^[13]

Спочатку Юрченко називав себе керівником керуючої компанії «Фінансові активи». 11 жовтня він провів у Донецьку прес-конференцію, де презентував себе вже як власник компанії «Южный горно-металлургический комплекс» (ЮГМК). «ЮГМК — це приватна компанія, яка на 100% належить мені. Я є інвестором цієї структури. Вона призначена тимчасовим адміністратором семи найбільших підприємств металургійного та коксохімічного виробництва ЛНР і ДНР: «Єнакіївський металургійний завод», «Макіївський металургійний завод», «Макіївкокс», «Ясинівський коксохімічний завод», «Комсомольське рудоуправління», «Алчевський металургійний комбінат» і «Стаханівський феросплавний завод». Це в жодному разі ніяка не приватизація, це планова та вивірена робота щодо відродження промисловості Донбасу, — заявив він. — Я буду саме тією людиною, яка відкрито узгоджуватиме з главами та урядами обох республік свої виробничі програми, фінансуватиме їх і контролюватиме».^[14]

Насправді Юрченко не має власних ресурсів для інвестування в ОРДЛО. Керуюча компанія «Фінансові активи», яку він придбав 2011 року, отримала 2020 року чистий збиток 11,5 млн руб., а її активи скоротилися до 73,3 млн руб. ^[15] Функція Юрченка інша — фактично він став намісником Путіна в ОРДЛО. Слід зазначити, що він має досвід керівництва територіями: у квітні-жовтні 2018 року він тимчасово виконував обов’язки заступника губернатора Воронезької області РФ.

В українському експертному середовищі сформувалася думка про те, що Євген Юрченко є людиною Сергія Іванова — людини з найближчого оточення Путіна. У 1976-1977 роках Іванов був співробітником 1-го відділу управління КДБ СРСР по Ленінграду та Ленінградській області, де працював в одному підрозділі з Путіним.

У 2009-2010 роках Юрченко був генеральним директором державного холдингу «Связьинвест» і на цій посаді тісно співпрацював з Івановим. З травня 2008 р. по грудень 2011 р. Іванов працював заступником голови уряду РФ і був куратором, зокрема, телекомунікаційної галузі. Саме під його керівництвом у 2009-2011 роках проводилася реформа держхолдингу «Связьинвест»: вісім дочірніх компаній холдингу (сім міжрегіональних компаній зв’язку та «Дагзв’язінформ») приєдналися до ВАТ «Ростелеком», після чого керуючий холдинг припинив існування.

З грудня 2011 року до серпня 2016 року Іванов був керівником адміністрації президента РФ Путіна, а з серпня 2016 року обіймає скромну посаду спеціального представника президента РФ з питань природоохоронної діяльності, екології і транспорту. Однак це не єдина його посада. З червня 2015 р. він очолює раду директорів ПАТ «Ростелеком». Крім того, у квітні 2017 року Путін призначив його членом наглядової ради держкорпорації «Ростех». Гендиректором цієї корпорації, як вже зазначалося, є інший давній друг Путіна (з часів спільної роботи в КДБ СРСР) Чемезов, який разом з куратором ОРДЛО від ФСБ РФ Сергієм Бесєдою є кінцевим бенефіціаром ЗАТ «Внешторгсервис». В роки, коли Іванов очолював адміністрацію Путіна, московські політологи говорили про «групу Іванова — Чемезова» як про одну з «башт Кремля».

Версію про те, що Юрченко є людиною Іванова і саме тому став «інвестором» ОРДЛО, ще 13 червня сформулював політичний оглядач Олег Поліщук, який веде в «Діловій столиці» регулярну рубрику «Тиждень в ОРДЛО».^[16] 30 червня аналогічну думку в коментарі українському державному телеканалу «Дом» висловив засновник Східної правозахисної групи Павло Лисянський: «Компанія «Ростелеком», головою ради директорів якої є Сергій Іванов, свого часу поглинула «Связьинвест», якою керував Юрченко. Наша інформаційно-аналітична група з’ясувала, що це не два партнери, [Юрченко] це його [Іванова] людина, тому що Юрченко — дуже маленький для такої політичної величини в Росії, як Сергій Іванов». ^[17]

Заміна Курченка на Юрченка в ролі оператора «націоналізованих» підприємств в ОРДЛО означає, що Кремль відмовився від використання осіб з оточення Януковича в ролі проміжної ланки і вирішив напряму управляти промисловістю окупованих територій Сходу України. Юрченко як намісник Путіна стоїть над обидвома маріонетковими «республіками» та їхніми «главами» Пушиліним і Пасічником.

І саме Юрченко приймає оперативні рішення щодо переданих під його управління промислових підприємств. Тобто маріонеткові «республіки» взагалі не мають впливу на «націоналізовані» ними підприємства українських компаній. Весь вплив тепер в руках Кремля.

Проєкт Радіо Свобода «Донбас Реалії» розповів про наявний у нього документ — затверджену російським урядом «Програму пришвидшеного соціально-економічного розвитку територій на 2022-2024 роки», у якій окуповані території Донеччини і Луганщини названо відповідно «територія 1» і «територія 2». Згідно з цим документом, РФ упродовж найближчих трьох років виділить на соціально-економічні потреби ОРДЛО понад 900 млрд руб., тобто близько $12 млрд (утримання окупаційних військ фінансується окремо). «Сценарні програми, які були ухвалені урядом РФ, спрямовані на повну інтеграцію окупованого Донбасу в російську економіку. Нещодавно урядом РФ було проведено окреме засідання, присвячене окупованим територіям, і там було ухвалено програму підтримки Т1 і Т2, як вони називають наші окуповані території. Після цього засідання уряду Назаров приїхав у Ростов, провів нараду з представниками так званих «урядів» Донецька і Луганська, довів керівні вказівки, і уже ми бачимо реалізацію», — розповів представник одного з розвідувальних органів України. Згідно з даними української розвідки, фінансування відбувається через московський Благодійний фонд підтримки міжнародних гуманітарних проєктів, наглядову раду якого очолює той-таки Назаров.^[18]

Засновником цього фонду є комерційний банк «Міжнародний розрахунковий банк», зареєстрований у Південній Осетії.^[19]Отже, кремлівські гроші, як і раніше, йдуть в ОРДЛО через Південну Осетію, тільки тепер ними розпоряджається путінський намісник Юрченко.

Хоча Москва начебто пообіцяла виділити ОРДЛО протягом наступних трьох років $12 млрд, тобто $4 млрд на рік, але реальні обсяги напевно не збільшаться порівняно з попередніми роками, тобто будуть приблизно в межах $1,5-2 млрд на рік. Стратегія Кремля полягає не в розвитку економіки ОРДЛО, а навпаки, в її поступовому занепаді і знищенні.

Про намір Москви економити на утриманні ОРДЛО опосередковано свідчить і «Договір про створення єдиної митної території та розвиток економічної інтеграції», який підписали Пушилін і Пасічник 15 вересня 2021 року.^[20]На виконання цього «договору» дві «республіки» з 1 жовтня припинили митне оформлення товарів, що перетинають «кордон» між ними, та прибрали блокпости. Завдяки тому, що тепер товари вільно переміщаються через «кордон між ДНР і ЛНР» без декларування та «державного» контролю, Москва отримала можливість скоротити витрати на утримання митниць в обидвох «республіках».

Що ж стосується російських фінансових вливань в економіку ОРДЛО, то їх явно замало, щоб зупинити падіння промислового виробництва. За роки після окупації особливо сильно погіршилася ситуація у вугільній промисловості ОРДЛО. Закрито вже близько половини шахт. Спочатку закривалися шахти, які видобували дешеве енергетичне вугілля. Але вже черга дійшла і до найкращих підприємств, які виробляють дороге коксівне та антрацитове вугілля.

Дуже символічним стало закриття в Донецьку шахти ім. Засядька, яка до окупації була одним з найбільших і найрентабельніших виробників коксівного вугілля на Донбасі. Її директор і фактичний власник Юхим Зв’ягільський був народним депутатом України восьми скликань (з 1990 року до 2019 року), у 1993-1994 роках виконував обов’язки прем’єр-міністра України. У березні 2017 р. цю шахту «націоналізували», а 23 вересня 2021 року на ній відбулася пожежа, після якої видобуток вугілля було припинено. За словами так званого «голови Донецької профспілки працівників вуглепрому» Геннадія Ковальчука, дві лави, що діяли на шахті, сильно затоплені; знадобиться, як мінімум, півроку, щоб відкачати воду, провести гірничо-відновлювальні роботи, відремонтувати обладнання, яке опинилося під водою. Затоплення шахти сталося як через останню аварію, так і через слабкість старих насосів, які до того ж часто зупинялися через відключення електроенергії. Наразі невідомо, чи буде взагалі відновлено роботу шахти, оскільки з підприємства звільняються фахівці, без яких відродження видобутку неможливе. Також у шахти немає коштів на покупку потужніших насосів та іншого обладнання. ^[21]

Можна прогнозувати, що у 2022 році негативні процеси в економіці ОРДЛО поглибляться. Зокрема, триватиме закриття вугільних та інших підприємств, доведених до банкрутства.

Не виключено, що на деякий час стабілізується ситуація на семи великих металургійних і коксохімічних підприємствах, які взяла під своє управління компанія ЮГМК російського «інвестора» Юрченка. Але це не альтруїзм Москви, ці підприємства вже фактично інтегровані в економіку РФ, їх продукція поставляється російським компаніям.

Невпинна деградація економіки ОРДЛО протягом понад семи років окупації переконливо показала, що Путін не має намірів перетворювати маріонеткові «республіки» на «вітрину руського миру» (хоча попервах такі сподівання у деяких наївних місцевих мешканців були). Також для Путіна немає сенсу інтегрувати ОРДЛО до складу РФ: з геополітичної точки зору ця смуга землі не є особливо цінною (на відміну від Кримського півострова, який для Кремля є стратегічно важливим), а з економічної точки зору ця депресивна територія є зайвим тягарем.

Вивезені до Росії виробництва, порізані на металобрухт цехи, затоплені шахти — усе це свідчить на користь версії про те, що Путін планує врешті-решт нав’язати ОРДЛО Україні. Нав’язати у стані з ущент зруйнованою економікою та розбитою інфраструктурою, щоб ця територія стала для держбюджету України чорною дірою. Україна буде змушена витрачати на відродження цієї території колосальні ресурси, економлячи на усіх інших програмах, у тому числі й на програмах розвитку своїх Збройних Сил, оборонної промисловості, сфери охорони здоров’я тощо. Водночас Україна за рівнем свого економічного розвитку, як і за рівнем зарплат і пенсій, ще більше відстане від сусідніх країн ЄС, а це фактично унеможливить прийняття України до складу Євросоюзу.

Тож слід готуватися до того, що у 2022 році, як і в попередні роки, економіка ОРДЛО не просто занепадатиме, а навмисно знищуватиметься. Перехід найбільших металургійних і коксохімічних підприємствах під оперативний контроль російського «інвестора», а фактично путінського намісника Юрченка означає, що виробничі потужності цих підприємств можуть бути фізично знищені (шляхом диверсії або навмисного порушення виробничої технології) будь-якої миті.

Екологічна катастрофа

Також за роки окупації значно погіршилася екологічна ситуація в ОРДЛО. Це зумовлено двома чинниками. По-перше, після окупації практично припинилося фінансування заходів, спрямованих на розв’язання екологічних проблем. Не робиться майже нічого для переробки породних відвалів вугільних шахт, рекультивації земель, очищення річок і водойм. А по-друге, деградація економіки та інфраструктури спричиняє виникнення нових локальних техногенних катастроф.

Особливо небезпечна для здоров’я людей ситуація склалася в ОРДЛО з питною водою. Навіть до російського вторгнення Донецька область була найпроблемнішою в Україні за трьома критеріями: найбільше споживання водних ресурсів; найнижча забезпеченість користувачів водними ресурсами; найвища забрудненість поверхневих водних об’єктів (річок, озер тощо) і ґрунтових вод.

Як повідомив гідрогеолог, кандидат геолого-мінералогічних наук, головний науковий співробітник відділу природних ресурсів Інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору Національної академії наук України Євген Яковлєв ^[22], у 2016 році на підконтрольній та непідконтрольній Україні територіях Донбасу було проведено дослідження якості води у приватних свердловинах, колодязях, джерелах, водосховищах. Воно показало, що 90% проб не відповідають санітарним нормам. У цих пробах вчені знайшли залізо, марганець, важкі метали, ртуть, мідь, цинк, свинець, нафту та хімпродукти, тобто весь спектр речовин, які надходять на полігони відходів, у водойми технічних стоків та скиди шахт. Використовувати таку воду для споживання людям не можна.

Російська окупація прискорила закриття шахт. Як наслідок, збільшилася кількість неконтрольованих витоків шахтних вод, які забруднюють не лише поверхові, але й підземні води. Тому Євген Яковлєв дав невтішний прогноз щодо водозабезпечення регіону. По-перше, посилюватиметься забруднення там, де воно вже проявилося, — на ділянках, які прилягають до шахт. По-друге, внаслідок збільшення кількості шахт, де рівні шахтних вод наблизяться до поверхні, забруднення пошириться на Сіверський Донець, Кальміус, інші річки Донбасу, які перетинають райони розташування шахт. І по-третє, це вплине також і на гідрохімію вод Азовського моря.

У жовтні 2018 року журналіст Informator.media Марина Курапцева описала ситуацію в м. Єнакієвому: «За повідомленнями співробітників промислових підприємств Єнакієвого, на території міста шахти вже не функціонують. Нова «влада» наказала розпочати підготовку до затоплення наших шахт ще у 2016 році. Тоді гірники зустрічалися з «комісіями» з Петербурга і Москви та намагалися довести росіянам, що донбаські шахти мають іншу специфіку. Вони мають іншу системи водовідливу, ніж ростовські, — поверхневий водовідлив категорично їм не підходить, тому що донбаські шахти мають велику глибину, розгалужену мережу пустот під землею, куди треба блокувати потрапляння води. «У якийсь момент ми нарешті зрозуміли, що російським комісіям це байдуже, у них зовсім інша мета: руйнування промисловості Донбасу. І тепер ми чекаємо зарплати за 2017 рік. А шахт вже немає», — повідомляє працівник шахти з Єнакієвого».^[23] Ця ситуація є типовою для шахтарських міст і селищ на окупованій території Сходу України.

Навесні у 2018 році окупаційна влада припинила відкачування води з шахти «Юнком» (на території Єнакіївської міськради), де у 1979 році радянський уряд здійснив ядерний вибух з метою зниження механічної напруги в гірському масиві. 23 травня 2018 року прокуратура Донецької області внесла відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочину, передбаченого ст. 441 (екоцид) Кримінального кодексу України. «Окупаційна адміністрація РФ розуміє, що такі дії можуть спричинити екологічну катастрофу, яка полягатиме у радіоактивному, хімічному забрудненні ґрунтових та поверхневих вод місцевості і, як наслідок, забрудненні екосистеми Азовського моря», — констатувала прокуратура.^[24]

В результаті затоплення шахти радіоактивні продукти вибуху (передусім цезій-137 і стронцій-90) вже забруднюють поверхневі ґрунтові води. На цьому факті наголосив постійний представник України в ООН Сергій Кислиця на дебатах в Генеральній асамблеї ООН щодо ситуації на тимчасово окупованих Росією територіях України 23 лютого 2021 року. ^[25]

16-18 лютого 2021 року у Києві відбулася конференція «Зменшимо загрозу: екологічні та техногенні ризики на сході України». На ній експерт ОБСЄ з питань екології Дмитро Аверін повідомив, що в ОРДЛО підтоплюються або вже повністю затоплені 39 шахт. Шахти затоплюються через припинення енергопостачання, руйнування інфраструктури, демонтаж насосного обладнання тощо, повідомив експерт. Він наголосив, що затоплення шахт впливає на рівень ґрунтових вод і геологічну стійкість земної поверхні, воно може призводити до осідання ґрунту і виведення з експлуатації об’єктів міської інфраструктури та промисловості, в тому числі елементів регіональної системи водопостачання.^[26]

У серпні 2021 року жителі окупованої Горлівки повідомили, що річка Залізна балка стала коричнево-рудою через заповнення шахтними водами. Колір води говорить про те, що вона насичена речовинами і металами, які проникли в воду з устаткування, залишеного в закритих шахтах. Це наслідок того, що на зупинених шахтах не працюють водовідливи. ^[27]

У 2022 році ситуація може стати ще гіршою, якщо окупанти здійснять свої наміри закрити в Донецьку шахту ім. Скочинського. За рахунок цієї шахти утримуються шахти ім. Абакумова, ім. Челюскінців, №17-17-біс, «Лідіївка», які діють в основному в режимі водокачки.^[28] Отже, якщо окупанти затоплять шахту ім. Скочинського, то разом з нею буде затоплено ще чотири шахти.

Український державний телеканал «Дом» підрахував, що у 2014 році під окупацією опинилися близько 70 шахт. За сім років окупаційні адміністрації закрили понад 70% вугільних підприємств. І майже всі шахти були затоплені. Керівник громадської організації «Нове місто» Володимир Єлець з Торецька (на контрольованій Україною території) повідомив: «Ще один із факторів, який ми спостерігаємо, — просідання ґрунту. Це видно з повідомлень у соцмережах щодо Горлівки, Макіївки. У нас, у Торецьку, поки не помічені ці просадки. Звичайно, всі шахтарські міста — Горлівка, Макіївка, Єнакієве, Торецьк — перебувають над шахтними виробками. Тобто під ними порожнечі. І не дай Боже почнеться підтоплення, будинки можуть почати складатися просто цілими районами». ^[29]

Слід наголосити, що кожне затоплення шахтних виробок — це умисний акт окупантів, який фактично є екологічним злочином, актом екоциду. І це не поодинокі випадки, а систематична політика, яка має на меті завдати Україні та українцям максимальної шкоди. Кремль прагне перетворити ОРДЛО на територію, малопридатну для життя і господарської діяльності (через отруєння ґрунтових вод і просідання ґрунту). Затоплюючи шахти, окупанти вже створили в ОРДЛО майже півсотні локальних екологічних катастроф, від яких потерпають жителі не лише ОРДЛО, а й прилеглих територій України. І слід готуватися до того, що протягом найближчих кількох років окупанти можуть створити ще зо два десятки таких катастроф, затопивши решту шахт.

Трудова еміграція

Ще одним проявом економічної деградації ОРДЛО є міграція робочої сили за межі маріонеткових «народних республік». Ця проблема штучно підсилюється Росією і дедалі загострює демографічну кризу в ОРДЛО, яка, слід наголосити, проявилася ще до окупації.

Як відомо, Донеччина і Луганщина серед усіх областей України є найбільш урбанізованими, тобто мають найменшу частку сільського населення. А для міського населення порівняно із сільським характерною є значно нижча народжуваність. Також ще з радянських часів на Донбасі найгірша в Україні екологічна ситуація, яка спричиняє скорочення тривалості життя. І вже кілька десятиліть триває занепад більшості міст і селищ Донбасу через закриття вугільних та інших промислових підприємств, що змушує тамтешніх мешканців шукати кращої долі деінде.

Не дивно, що ці дві області стали лідерами за темпами скорочення населення. За даними Держстату України, протягом 2004-2013 років, тобто за останні 10 років, перед російським вторгненням, населення Донецької області скоротилося за рахунок усіх факторів (низької народжуваності, високої смертності, міграційного відтоку) на 8%, Луганської області — на 9,4%, а решти регіонів України — на 3,9%. Це означає, що на Донеччині і Луганщині населення скорочувалося більш ніж удвічі швидшими темпами, ніж у інших регіонах України.

Якщо ж говорити не про всю територію Донеччини та Луганщини, а лише про окуповану, то там ці відмінності виглядають ще контрастніше. Окупантам вдалося захопити територію, на якій лише 5,1% населення проживали у сільській місцевості. Фактично ОРДЛО — це суцільна промислова смуга від Луганська до Донецька, у якій перемежовуються житлові зони, зони вугільних та інших промислових підприємств (у багатьох випадках давно збанкрутілих і закритих або ж зупинених нещодавно, вже за окупаційної влади) і величезні зони промислових відходів (зокрема, терикони з відпрацьованої породи після видобутку вугілля), що забруднюють повітря і ґрунтові води. З точки зору економіки ця територія є депресивною, з точки зору екології — суцільною зоною екологічної катастрофи, а з точки зору демографії — зоною найшвидшого (не лише в Україні, а й у всьому світі) скорочення населення.

Після російського вторгнення демографічні тенденції в ОРДЛО різко погіршилися. Першим наслідком окупації стала хвиля біженців. Багато людей мали підстави боятися за своє життя, бо займали чітку проукраїнську позицію. Для молодих сімей важливим мотивом було бажання не наражати на небезпеку своїх дітей. Також чимало чоловіків прагнули уникнути примусової мобілізації до окупаційного війська. До мотивів особистої безпеки додавалися економічні мотиви: дедалі більше людей втрачали бізнес або залишалися без роботи. Чимало різноманітних підприємств закрилися через розірвання зв’язків із партнерами з інших регіонів України або ж через те, що їхні власники переїхали разом із своїм бізнесом на територію, яка залишилася під контролем України. Крім того, з окупованих Донецька і Луганська було евакуйовано державні установи, вищі навчальні заклади тощо.

Серед тих, хто виїхав з ОРДЛО, переважали молодь і люди середнього віку (у т.ч. з дітьми дошкільного та шкільного віку), а частка людей передпенсійного і похилого віку була порівняно невеликою. Типовим явищем було, коли дорослі діти перебиралися на територію, контрольовану Україною, а їхні батьки-пенсіонери залишалися, щоб не кидати напризволяще квартиру. Цей процес триває, оскільки щороку з ОРДЛО масово виїжджають випускники шкіл, щоб вступати до українських вишів, тим більше що для цієї категорії абітурієнтів встановлено спеціальну, спрощену процедуру вступу. Також усі роки окупації триває трудова міграція населення, яка стимулюється зростанням безробіття і знеціненням робочої сили.

Загальним наслідком усіх зазначених тенденцій стало суттєве спотворення демографічної структури населення ОРДЛО. Вона і до війни характеризувалася нижчою, ніж в середньому по Україні, часткою молодих поколінь, а за роки окупації ця частка впала ще сильніше, і за її рахунок зросла частка пенсіонерів. Це означає падіння народжуваності та зростання смертності. Таким чином, російська окупація загнала ОРДЛО в демографічну спіраль вимирання.

Наведемо тепер кількісні показники, що характеризують масштаб демографічних проблем в ОРДЛО.

За даними Держстату України, на тій частині території Донецької та Луганської областей, яка наразі є окупованою, станом на 1 січня 2014 року (тобто до окупації) проживало відповідно 2379 тис. і 1515 тис., сумарно — 3894 тис. осіб.

Так звані «держслужба статистики ДНР» і «держкомітет статистики ЛНР» говорять про наявні 2224 тис.^[30] і 1414 тис.^[31]жителів окупованих Росією територій Донеччини і Луганщини станом на 1 жовтня 2021 року, сумарно — 3638 тис. осіб. Водночас зазначається, що розрахунок чисельності населення здійснюється за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, з урахуванням природного та міграційного руху населення, за інформацією реєстраційних органів.

З цих даних виходить, що протягом майже восьми років окупації населення ОРДЛО скоротилося лише на 256 тис. осіб. Однак цим даним не можна вірити, оскільки вони не враховують реальний міграційний відтік. Здебільшого люди знімаються з реєстрації за місцем проживання в ОРДЛО лише у разі, коли сім’я продає квартиру і виписується (водночас там реєструються нові власники). Але переважна більшість тих, хто виїхав з ОРДЛО, житло не продали і з реєстрації не знялися. Зазвичай хтось з членів сім’ї (старше покоління) залишається доглядати за житлом, або ж власники час від часу самі навідуються до своїх квартир чи довіряють ключі комусь із сусідів. Це практикується вже чималий час і може тривати ще багато років.

У квітні 2021 ррку Український інститут майбутнього презентував дослідження «Чому за колабораціонізм в Україні нікого не засудять?»^[32], у якому, зокрема, було зроблено достовірнішу оцінку чисельності населення в ОРДЛО. За цими розрахунками, за роки окупації кількість жителів окупованих територій Сходу України скоротилася з 3,9 млн до 2,9 млн, тобто на 1 млн осіб. З них 0,7 млн — це міграційний відтік, а 0,3 млн — так зване природне скорочення населення, тобто різниця між кількістю померлих і кількістю новонароджених.

У вересні 2021 року проєкт «Донбас Реалії», посилаючись на наявний у нього документ, розповів, що, згідно з внутрішніми російськими даними, на окупованому Донбасі проживає близько 2,9 млн осіб, 38% з них — пенсіонери. Чинником відтоку робочої сили названо те, що середня зарплата в ОРДЛО — лише 15 тис. руб., на 20 тис. руб. менше, ніж у сусідній Ростовській області РФ.^[33]

Отже, внутрішні російські дані, якими оперує уряд РФ, збіглися з оцінками, які УІМ оприлюднив кількома місяцями раніше: в ОРДЛО залишилося близько 2,9 млн жителів. Дослідження УІМ також містить прогноз, що протягом наступних п’яти років (тобто до 2026 року) населення ОРДЛО скоротиться ще приблизно на 0,4 млн осіб, у т.ч. на 0,2 млн — через міграційний відтік і ще на 0,2 млн — через так зване природне скорочення.

Подальший розвиток подій засвідчив, що темпи знелюднення ОРДЛО можуть прискоритися і що це навмисно стимулюватиме Росія. Зокрема, російські компанії вже почали організовано переселяти до себе робочу силу з ОРДЛО разом з сім’ями, тобто назавжди.

Гучний приклад подав вугільний холдинг «Колмар», який перевіз із Донбасу до Якутії 2 тис. шахтарів та їхні сім’ї. Компанія допомогла їм отримати російські паспорти та поселила в Нерюнгрі. Про це повідомив генеральний директор «Колмару» Артем Левін, виступаючи на сесії «Виклики і перспективи російської праці» Східного економічного форуму у Владивостоку 2 вересня 2021 року.^[34]

13 вересня 2021 року МВС РФ оголосило про ініціативу включити жителів ОРДЛО в російську державну програму переселення співвітчизників, які проживають за кордоном. ^[35]Вона пропонує пільги, допомогу, роботу і в деяких випадках навіть житло. Але переселятися потрібно в пріоритетні для уряду Росії регіони — це суб’єкти РФ, що входять до складу Далекосхідного федерального округу (від Якутії і Чукотки до Бурятії і Приморського краю). ^[36] Особливо затребувані там якраз характерні для Донбасу професії: шахтар, металург, токар тощо.

Заохочуючи працездатне населення ОРДЛО переселятися на далекий схід Росії, Кремль вирішує одразу два завдання. По-перше, він забезпечує ці свої регіони трудовими ресурсами. А по-друге, він поглиблює демографічну кризу в ОРДЛО і таким чином ще більше ускладнює відродження економіки ОРДЛО у разі деокупації цієї території.

Вимирання від COVID-19

Ще одним чинником демографічної кризи в ОРДЛО стала надвисока смертність від COVID-19. Станом на 7 листопада 2021 року, так зване «міністерство охорони здоров’я ДНР» повідомило про 91135 зареєстрованих випадків зараження і 7059 смертей ^[37] , а «міністерство охорони здоров’я ЛНР» — про 19251 зараження і 2554 летальних випадки.^[38] Сумарно в ОРДЛО 9613 померлих від COVID-19. Якщо співвіднести цю кількість з «офіційною» чисельністю населення 3638 тис. осіб, виходить 2642 смерті на 1 млн жителів, а якщо поділити на достовірнішу оцінку 2,9 млн осіб, виходить 3315 смертей на 1 млн жителів.

За даними Worldometers ^[39], Україна і Росія на цю дату мали удвічі меншу смертність від COVID-19: відповідно 1662 і 1690 смертей на 1 млн жителів. Звісно, усі ці дані (по ОРДЛО, по Україні, по Росії) сильно занижені. Але в будь-якому разі ситуація в ОРДЛО виглядає особливо поганою.

24 жовтня Східна правозахисна група повідомила результати проведеного нею моніторингу. Дві третини лікувальних закладів в ОРДЛО заповнені хворими на COVID-19. У більшості міст ОРДЛО хворими на COVID-19 заповнені також і гінекологічні відділення (операції з гінекології проводяться лише у Луганську та Донецьку в обмеженій кількості). Виняток становлять лише відділення онкологічні, їх поки що не віддають під COVID-19. ^[40]

Одна з причин такого стану справ — дуже низькі темпи вакцинації в ОРДЛО. Окупаційна влада заборонила будь-які вакцини, окрім російських. Але при цьому Росія не поспішає забезпечувати окуповані території своїми вакцинами. Тобто в ОРДЛО штучно створюється дефіцит вакцин.

Як відомо, для багатьох країн, зокрема й для України, одним з джерел отримання вакцин є COVAX — глобальна ініціатива, яка проголосила своїм завданням забезпечити вакцинацію щонайменше 20% населення кожної країни і доступ усіх країн до різних вакцин.^[41] Цими можливостями користуються жителі навіть найбідніших країн світу. Але Москва руками своїх маріонеток у Донецьку й Луганську зробила населення ОРДЛО заручником єдиного виробника вакцин — російського, не взявши водночас на себе ніяких зобов’язань щодо обсягів і термінів поставок.

Це дає підстави прогнозувати, що у 2022 році ОРДЛО залишаться одними з найгірших місць на планеті за ситуацією з COVID-19. І це теж буде одним з «дарунків» Україні від Путіна.

РОЗДІЛ 4

Міжнародна політика 2022

Зміст:

Глобальне суперництво КНР та США
Міжнародна енергетична криза
Реконфігурація політичної влади у Росії
Політична криза у Білорусі
Переосмислення відносин між Україною та країнами Заходу
Міжнародні амбіції Туреччини
Реструктуризиція регіональних порядків
Польсько-європейська конфронтація

Глобальне суперництво КНР та США

Американсько-китайське суперництво у 2021 році остаточно оформилося у повноцінне великодержавне протистояння з контурами «нової холодної війни». Адміністрація Дж. Байдена продовжила стратегічний курс на конфронтацію з КНР, який розпочався ще за часів Б. Обами, і дійшов активної фази під час президентства Д. Трампа.

Відносини між Китаєм і США стали магістральним сюжетом у розвитку сучасних міжнародних відносин. Вони визначатимуть майбутнє світового порядку на наступне десятиліття як мінімум, а також матимуть вплив на військово-політичні, ідеологічні та фінансово-економічні процеси у світі. За оцінками британського Центру економічних і ділових досліджень, економіка Китаю випередить американську вже у 2028 році [42].

Те, що розпочалося за адміністрації Д. Трампа як торгова війна з метою врівноважити торговий баланс між країнами, зараз поширюється й на інші сфери співпраці та все більше нашарується на політико-ідеологічні протиріччя між двома великими державами. Ці протиріччя стають ледь не головним маркером розколу між Сходом і Заходом. Адміністрація Дж. Байдена не скасувала і не послабила торгові обмеження, запроваджені своїми попередниками, і навіть навпаки – після пандемії COVID-19 між ними розпочалася запекла глобальна політична боротьба, яка увібрала у себе абсолютно нові смисли та ідеї.

Ключова ідея — поступовий занепад ліберального світового порядку, який був сформований на чолі зі США після Другої Світової війни, і оновлений у 1991 році із розпадом Радянського Союзу. Хвиля демократизації та лібералізації країн світу, яка розпочалася у 1990-х, вже за 20 років змінилася зростанням націонал-консервативних настроїв, антиглобалістських сентиментів та поширенням антизахідних ідеологій, особливо у деколонізованих, соціально-уразливих або економічно слабких регіонах, таких як Близький Схід, Африка, Південна Азія і Центрально-Східна Європа. Саме поступова втрата Сполученими Штатами та Європою першості у світовій економіці та послаблення їхньої безумовної ініціативи на міжнародній арені призвели до сходження регіональних гравців і появи альтернативних наративів про те, як слід розвиватися, жити, мислити, керувати та воювати. Саме у цьому контексті слід розглядати загострення протистояння між США, які за будь-яку ціну хочуть зберегти свої позиції у ядрі інноваційних світових лідерів, і Китаєм, який стає головним конкурентом Штатів у битві за статус наддержави.

Всесвітня коронакриза 2020-2021 років поставила питання про ефективність різних моделей соціально-економічного розвитку та держуправління. В умовах різкого зростання попиту на вирішення етичних питань (соціальна несправедливість, економічна нерівність, бідність, беззаконня, бажання «нормальності») та на тлі постковідної соціальної радикалізації значної частини населення, Китай почав просувати наратив кризи західної демократії та капіталізму, наголошуючи на тому, що модель розвитку країн Заходу не придатна для життя у світі майбутнього, несправедлива та неефективна, а глобалізацію, як її бачать китайці, має очолити саме Пекін. За словами голови КНР Сі Цзіньпіна, його країна «не прагне гегемонії», але бачить себе у самому центрі світової торгівлі, ядром нової глобалізації, державою, яка зможе розмити монополію західних країн у виборі міжнародних правил гри [43].

У відповідь на такий виклик, США чудово розуміють, що без змін у власній політиці їх очікує поразка. А відтак, Вашингтон сам пішов на закриття ліберального світового проєкту, уособленням чого стало обрання президентом США Дональда Трампа у 2016 році. Необхідність підтримувати динамічну стратегічну конфронтацію із Китаєм повернуло в американську політику примат національних інтересів та принципи геополітичного мислення у боротьбі за конкретні сфери впливу. Політичний прагматизм, який завжди був притаманний саме Штатам, знову переміг ідеалізм, і поступово стає основним маркером американської зовнішньої політики. Очікувано, це призвело до суттєвих зрушень у зовнішній політиці США та сприйняття Америки в інших країнах, у тому числі й в Україні, де це сприйняття якраз засновувалося на «ліберально-ідеалістичному образі» США 1990-х років.

Маючи намір лишатися лідером умовного «західного світу» (хоча сьогодні Захід — це поняття дуже різноманітне та неоднозначне), США пішли на відмову від ролі «глобального поліцейського», про що публічно заявив ще Д. Трамп у 2018 році у ході візиту на американську військову базу в Іраку [44]. Роль гегемона, який захищав демократію і намагався поширювати всюди свої ліберально-демократичні цінності, виявилася занадто виснажливою і дорогою. Тому, як сказав президент США Джозеф Байден, виступаючи зі своєю «афганською промовою» у серпні 2021 року, Вашингтон не займатиметься більше національним будівництвом закордоном, а присвятить час та увагу внутрішнім проблемам [45].

На тлі пандемії COVID-19 США загострили антикитайську риторику, запровадили додаткові санкції і почали вибудовувати новий глобальний альянс на кшталт західного блоку, який існував у часи «холодної війни» з СРСР. Пріоритет зовнішньої політики США почав переміщуватися у Азійсько-Тихоокеанський регіон, де Вашингтон взявся за інституціоналізацію своїх відносин з регіональними партнерами, яких вдається переконати у необхідності стримування Китаю. Наприкінці вересня США уклали угоду про оборонну співпрацю з Австралією і Британією (AUKUS), а у тому ж місці з’явилася інформація про те, що Сполучені Штати готові запросити Індію, Японію та Південну Корею у свій «Альянс п’яти очей». У Східній Європі США посилили співпрацю зі своїми традиційними союзниками з числа країн-учасниць «Ініціативи Тримор’я».

Окрім формування нових регіональних альянсів та об’єднань, ще одним наслідком загострення китайсько-американського протистояння стала реконфігурація балансу сил. США почали тиснути на країни, які співпрацювали з Китаєм, вмовляючи їх відмовлятися від великих інфраструктурних проєктів та китайських інвестицій. У свою чергу, Пекін активізував свою дипломатію у кількох важливих для США регіонах, наприклад у Латинській Америці та Східній Європі.

Боротьба між КНР і США вплинула й на загострення низки конфліктів уздовж геополітичної периферії Китаю, зокрема у Гонконзі, М’янмі, Південно-Китайському морі, Афганістані, Кашмірі та в районі Тайванської протоки. Все це змінює регіональний баланс сил, змушуючи різні країни робити вибір у цьому глобальному протистоянні.

Ідеологізація великої кількості міжнародних процесів також стала прямим наслідком китайсько-американського протистояння. Навіть питання «зеленого енергетичного переходу», як показав кліматичний саміт в Глазго, стало політизованим і розколює країни. Китай та Росія демонстративно проігнорували саміт COP26, тоді як США використали це, щоб звинуватити їх у намірах саботувати розвиток «зелених технологій».

У цьому контексті Україна опинилися у доволі непростій ситуації. Китайсько-американська «нова холодна війна» створила політичні розтяжки для багатьох країн, які намагалися розвивати стосунки як з однією, так й з іншою стороною.

Для нас Китай — найбільший торговельний партнер. За результатами 2020 року, на Китай припадало $ 16,4 млрд, а це понад 16% від усієї зовнішньої торгівлі України [46]. За останні 5 років обсяги китайських інвестицій в українську економіку сягнули $ 260 млн [47]. З 2014 року Україна офіційно бере участь у глобальній ініціативі Пекіна «Один Пояс, Один Шлях», хоча й безуспішно. Китайський напрямок є одним з найбільших для українських агротрейдерів. За перші 11 місяців допандемійного 2019 року національний АПК отримав $ 1,8 млрд від експорту сільськогосподарської продукції у Китай.

З іншого боку, США для України — головний партнер у сфері безпеки та оборони, політичний та ідеологічний союзник. Під час робочого візиту президента України В. Зеленського до Вашингтона на початку вересня сторони підписали масштабну рамкову угоду про стратегічну співпрацю в оборонному секторі [48]. Крім того, у листопаді Україна та США перепідписали інший фундаментальний документ — Хартію про стратегічне співробітництво, яку не оновлювали з 2008 року. Щорічно, Україна отримує від США $300 млн військової допомоги, а у 2021 році Вашингтон додатково виділив $60 млн на поставки нової партії ПТРК «Javelin» та $45 млн на гуманітарну допомогу. З 2014 року через програми Держдепартаменту та Пентагону США виділили Україні $2,5 млрд на програми тренування та спорядження Збройних сил, а загальний обсяг безпекової підтримки США за ці 7 років сягнув $4,6 млрд [49].

Суперництво між КНР і США ставить Україну у невигідну ситуацію вибору. Як показала історія із заводом «Мотор Січ», який Україна намагалася продати китайським інвесторам, США готові тиснути на Київ з метою недопущення поглиблення співпраці України з Китаєм. У свою чергу, це псує стосунки останніх і наражає Україну на ризики економічних, торгових та фінансових санкцій з боку Пекіна: скорочення обсягів торгівлі, запровадження торгових обмежень, відмова від імпорту українських товарів, позитиви у міжнародних арбітражах тощо. Це шкодить міжнародним зв’язкам України, і змушує Київ обирати між Сполученими Штатами та КНР. Будь-який вибір автоматично позбавляє Україну цілого зовнішньополітичного вектору, який є надзвичайно важливим для державних інтересів та інтересів бізнесу.

Крім того, глобальне суперництво двох великих держав прискорює конкуренцію країн у кількох критичних галузях: «зелена енергетична трансформація», боротьба за ринок рідкоземельних металів, відкриття транспортних коридорів та битва за міжнародні логістичні вузли. Україна поки що не готова пропонувати конкретні ініціативи на цих напрямках, а відтак, протистояння Китаю і США маргіналізує Україну, і робить із неї «державу-фронтир», яка перебуває на самій лінії глобального протистояння між Заходом і Сходом — роль, яку сама Україна та українська влада грати не бажають. Може скластися ситуація, що через китайсько-американські протиріччя і взаємний тиск з обох сторін, Україна не ризикне входити у будь-які міжнародні інфраструктурні та логістичні проєкти, а відтак випаде з регіональних програм розвитку.

Від боротьби США і Китаю змінюється міжнародний порядок денний. Стабільність світових ринків напряму впливає на економічну стабільність України. Міжнародна енергетична криза, яка розпочалася у жовтні з різкого росту цін на енергоносії в Азії, призвела до суттєвого погіршення соціально-економічної ситуації в Україні та підірвала позиції правлячої партії та уряду В. Зеленського. Звісно, це падіння не було безпосереднім наслідком кризи в Європі, але опосередковано, воно показало, що Україна — залежна від того, наскільки передбачуваною і стабільною є ситуація на світових ринках.

Більше того, китайсько-американське суперництво змінює міжнародну архітектуру безпеки і роль у ній Росії, що для нас є ключовим елементом цього процесу. Це стосується не лише здатності США захищати своїх союзників на прикладі Тайваня, але також і вірогідності домовленостей між Росією і США.

Після Женевського саміту Путіна-Байдена та запуску оголошеного президентом США «стратегічного діалогу» з Москвою, стало очевидно, що адміністрація Білого Дому прагнутиме досягти взаємопорозуміння із РФ через вихід на «впорядковану конфронтацію», заручившись щонайменше нейтралітетом Росії у глобальному протистоянні Вашингтона та Пекіна. Однак віртуальні переговори між президентом США Джозефом Байденом і лідером КНР Сі Цзіньпіном 16 листопада завершилися напрочуд конструктивною розмовою і відновленням «гарячої лінії» зв’язку між військовим керівництвом двох держав. Це означає, що і США, і Китай вирішили на найближчий час взяти паузу у своєму активному протистоянні.

Не виключено, що необхідність у перерві пов’язана із усвідомленням сторін про неможливість або небажання прямого лобового збройного зіткнення між собою у випадку подальшої ескалації, особливо навколо Тайваня, по якому Байден різко пом’якшив риторику у розмові з китайським колегою. Китаю необхідно ще приблизно від 5 до 10 років, щоб вирівняти військово-політичний паритет зі США і стати спроможними балансувати воєнну потужність США як мінімум у регіоні і у своїй периферії. Для Вашингтона «пауза» необхідна, перш за все, заради стабілізації внутрішньополітичної ситуації, а також для переговорів з Росією. У США розуміють, що Китай і Росія разом будуть набагато важчим суперником, аніж поодинці.

Відтак, імовірно, що тактична мінірозрядка, яка мала місце на переговорах Сі Цзіньпіна і Джо Байдена, є прелюдією до спроби США вирішити спершу питання Російської Федерації у найближчі роки, перш ніж здійснити наступні кроки у протистоянні з Китаєм. Вирішення питання Росії можливе за двома базовими сценаріями:

Варіант 1. Домовитися із Москвою, піти на політичні поступки у декількох важливих для росіян питаннях. Цей пакет обов’язково включатиме питання України, ролі Росії як ситуативного партнера в галузі безпеки та позицій РФ на світових енергетичних ринках.

Варіант 2. Спровокувати кризу в Росії, спробувати «розхитати» ситуацію і дестабілізувати її, щоб нейтралізувати РФ і переорієнтуватися на Китай, не хвилюючись за умовний «європейський фронт». Однак у цьому разі виникає забагато ризиків і невизначеностей, в тому числі можливий спротив з боку європейських партнерів, які не бажають погіршення ситуації на своїх кордонах і збройної конфронтації з Росією.

Судячи з усього, у 2022 році буде спроба реалізувати перший варіант. Про це свідчать як «стратегічний діалог» Путіна-Байдена, так і візити до Москви директора ЦРУ Вільяма Бернса та заступниці держсекретаря США Вікторії Нуланд у жовтні-листопаді. Росія намагатиметься користуватися такою нагодою і схиляти США до підтримки їхньої інтерпретації Мінських угод, щоб разом тиснути на Київ у цьому питанні.

Таким чином, від китайсько-американського суперництва напряму залежить питання майбутнього України і ролі Росії у ньому.

Чим більше загострюється конфронтація між Китаєм і США, тим складнішим стає міжнародне положення України. Геополітичні розтяжки заганяють правлячі групи у вузькі рамки взаємовиключного вибору. В умовах слабкої економіки, сильної залежності від зовнішніх економічних та політичних факторів, слабкості політичних інститутів і нестабільності внутрішньополітичної ситуації, це легко приводить Україну у стратегічний кут на міжнародній арені, в якому вона вже опинилася за результатами 2021 року.

Міжнародна енергетична криза

Різке зростання світових цін на газ підірвало підготовку України до зимового періоду. До вже існуючих на той момент проблем додалися ще декілька: зростання цін для компаній, загроза підвищення тарифів на електроенергію (навіть дискусії про це вдарили по політичних рейтингах партії влади [50]) та посилення енергетичного тиску з боку Росії.

Енергетична криза розпочалася з цілої низки факторів, які збіглися у часі, породивши різке зростання світових цін на газ. Холодна зима 2020-2021 років призвела до збільшення споживання природного газу, а відтак — до виснаження газових сховищ у країнах Європи та Азії. Постковідне економічне відновлення призвело до зростання попиту на електроенергію. Економіки країн Східної та Південно-Східної Азії, які почали виходити з коронакризової стагнації, потребували додаткових обсягів газу, а тому основні світові постачальники ресурсу, такі як США та Катар, переорієнтували більшість своїх поставок на преміальний для них азійський ринок, де разом із попитом почали зростати ціни. Безвітряна погода у Північному морі та інші погодні фактори зменшили обсяги виробництва електроенергії з відновлювальних джерел, що також наклалося на дефіцит електроенергії, спричинений поступовою відмовою країн Європи від викопного палива та атомної енергії. Нарешті, були й проблеми з постачанням газу з Норвегії через технічні причини.

«Російський фактор» став одним з визначальних елементів цієї кризи для України. Не можна стверджувати, що Російська Федерація винна у енергетичній кризі в Європі. Як вже було зазначено, криза стала результатом збігу цілої низки обставин. Однак Москва вміло скористалася ситуацією, і почала спекулювати на ній, в тому числі ціною на газ з метою виторгувати для себе якомога більше довгострокових контрактів з європейськими країнами, на яких РФ зможе зберегти свої домінантні позиції на енергетичних ринках ще принаймні 7-10 років, а також пережити період «зеленої трансформації», яка в Кремлі сприймається як загроза для їхнього промислового розвитку, базованого на старому паливно-енергетичному комплексі: нафта, газ та вугілля.

Звісно, енергетична криза дала Росії ще одну можливість — розгорнути нову енергетичну війну проти України з метою тиску на Київ, паралельно схиляючи європейських партнерів до якомога скорішої сертифікації газопроводу «Північний потік-2». Це форсувало плани Кремля замкнути газове кільце в обхід України, яке будувалося протягом останніх 10 років, починаючи від проєктів «Турецького потоку» і завершуючи епопеєю з «Північним потоком-2». До того ж, російська влада почала маніпулювати й вугільним питанням. 29 жовтня Росія зупинила поставки енергетичного вугілля в Україну, яке покриває третину усього споживання в країні. 4 листопада стало відомо, що Росія почала блокувати транзит енергетичного вугілля з Казахстану. А за декілька днів припинилися поставки електроенергії з Білорусі. При цьому, запаси вугілля в Україні є надзвичайно низькими [51]. А транзит газу через Україну у січні-вересні цього року знизився на 17% [52]. З’явилася реальна загроза перекриття поставок газу з Російської Федерації.

Для України, яка є залежною від імпорту природного газу, на тлі послаблення транзитної ролі, ця ситуація є потенційною загрозою енергетичній безпеці та самодостатності держави.

У 2022 році наслідки міжнародної енергетичної кризи змусять Україну шукати альтернативні шляхи забезпечення себе газом, а також збереження своєї транзитної ролі. Модернізація енергетичної інфраструктури, яка є необхідною для повноцінної участі України у нових «зелених проєктах» у Європі, ще не розпочалася. А отже, цей процес може затягнутися у часі. Наступні роки, починаючи з 2022 року, стануть справжнім викликом для енергетичної безпеки України, і у найгіршому сценарії можуть завершитися посиленням залежності країни від зовнішніх газових поставок, у тому числі з РФ, та \ або зростанням ціни за поставки газу, що відбиватиметься на соціально-економічному становищі мільйонів українців. А питання тарифів на електроенергію є одним з найтоксичніших у відносинах української влади та населення.

Українська влада не змогла підготуватися до кризи як слід. За 7 років конфлікту з Росією, Україна не зуміла зменшити залежність від імпорту енергоносіїв з Росії та Білорусі, а отже, повторення ситуації «газової війни» 2014 року було доволі очікуваним. До того ж, уряд не зміг заповнити запаси газу та вугілля влітку, коли ціни ще були стабільні, що також зумовило уразливість України на тлі зростання цін та припинення зовнішніх поставок.

До того ж, модернізація як спосіб вийти на нові проєкти в області енергетики, є дуже дорогою, а отже потребуватиме значних іноземних інвестицій. Точних розрахунків щодо вартості модернізації у державних органів поки що немає. За приблизними оцінками експертів, лише модернізація ТЕС до 2030 року коштуватиме Україні 5,2 млрд євро [53]. Це означатиме, що у 2022 році Україна ще більше залежатиме від стабільності політичних відносин з потенційними країнами-донорами, а отже буде змушена підтримувати ці стосунки, інакше ризикуватиме втратити можливості зберегти свій енергетичний потенціал. На практиці це обернеться збільшенням залежності України від політичної волі правлячих груп у США, Британії та країн Європейського Союзу на чолі з Німеччиною і Францією.

Нарешті, міжнародна енергетична криза посилить позиції РФ щонайменше у короткотерміновій перспективі. Зокрема, це стосуватиметься здатності Москви впливати на енергетичну ситуацію на світових ринках, а також тиснути на Україну з метою зберегти її у залежності від власних газових поставок. Навряд чи РФ використає кризу для нового збройного нападу на Україну. Скоріше за все, Кремль використовуватиме політичні та економічні важелі тиску, схиляючи Україну до поступок у питаннях врегулювання конфлікту на Донбасі.

Наприклад, російська влада шантажуватиме Україну невизначеністю питанням газового транзиту після 2024 року, зменшуватиме обсяги поставок нафтопродуктів та ядерного палива, а також може почати схиляти Київ до відновлення поставок вугілля з окупованих територій, або навіть офіційно їх визнати, щоб Україна розпочала прямі переговори з проросійськими бойовиками на сході. Таке рішення потенційно може підірвати внутрішньополітичну ситуацію в Україні, особливо з урахуванням нещодавнього падіння рейтингу В. Зеленського та його партії після відставки спікера парламенту Д. Разумкова і початку конфліктів з кількома фінансово-олігархічними групами [54].

Реконфігурація політичної влади у Росії

Парламентські вибори у Держдуму Росії 17-19 вересня продемонстрували, що питання транзиту політичної влади після 2024 року досі не врегульоване [55]. Російська влада одночасно працює над «перезапуском термінів» президентської вертикалі, і на пошук кандидатів у наступники В. Путіна. «Кастинг» серед кандидатів охоплюватиме як уряд, так і Держдуму та бізнес-групи в оточенні президента. Входження до п’ятірки лідерів правлячої партії «Єдина Росія» важковаговиків на кшталт С. Лаврова та С. Шойгу було як способом збільшити рейтинги партії напередодні голосування, так і спробою зробити партію більш медійно-персоналізованою, аніж колективно-сірою. Тим не менше, після виборів конфігурація влади суттєво не змінилася, що демонструє неготовність Путіна та його оточення до завершення транзиту, який вони розпочали у 2020 році.

Актуальною залишається і проблема відносин між центром і регіонами. Зачистка місцевих еліт, що розпочалася у 2016 році з «чистки губернаторів», завершилася тактичною перемогою для Кремля. Щоправда, як показали масові протести та вибори у Хабаровському краї, повністю підпорядкувати собі регіони Москві не вдалося. Відсунуті від влади еліти все ще зберігають частковий вплив на свій електорат, і боротьба по лінії «центр-периферія» у 2022 році продовжиться, і загостриться по мірі спроб центрального уряду посилити свої позиції, десантуючи своїх людей у регіони.

Інституціоналізація ролі Держдуми та Держради у політичній системі Росії завершується, і доволі успішно. Після виборів 2021 року Держдума відіграватиме більшу роль як квазідемократична вітрина, а Держрада поступово ставатиме головним координаційним органом Росії. При цьому, на цих виборах влада вперше розпочала загравати з ідеєю створення нової ліберальної опозиції, підконтрольної Кремлю. Зокрема, про це свідчили і заведення у парламент п’ятої партії «Нові люди», і кампанія Олексія Навального, яка зіграла більше на користь правлячих еліт, аніж опозиції.

Початок політичного транзиту на тлі фундаментальних змін у міжнародній системі загострюватиме боротьбу елітних груп навколо В. Путіна, які претендуватимуть на те, щоб делегувати свого ставленика на роль наступника президента. Чимало питань внутрішньої і зовнішньої політики РФ підпорядковуються цій логіці. Наприклад, завершення будівництва «Північного потоку-2» та укладення Росією довготермінових газових контрактів може зміцнити позиції елітної групи «Газпрому» та Олексія Міллера. І навпаки: провал на цьому напрямку, разом із невдачею на переговорах з Китаєм кілька років тому, може призвести до втрати Міллером своїх позицій, і посилення групи Ігоря Сєчіна та його оточення. Тут же грає і група «Росатома» на чолі з Олексієм Ліхачовим та Сергієм Кірієнком, що відповідають, зокрема, за розвиток Північного морського шляху.

Усі ці процеси у Росії ставлять перед Україною питання майбутньої моделі відносин з Кремлем. Зміни балансу сил в елітних групах РФ може вплинути на їхню переговорну позицію щодо Донбасу. Зараз основна боротьба триває між групами силовиків (ФСБ проти ГУ Генштабу), політиків (група Козака-Назарова), дипломатів (МЗС, АП). Усі вони об’єднані навколо єдиної магістральної мети — зберегти конфлікт на Донбасі у якості тліючого, щоб використовувати його для тиску на українську владу. Однак різниця між ними — у підходах до управління окупованими територіями та у методах комунікації на переговорах. Відтак, перемога ФСБ означатиме встановлення більшого порядку на окупованих територіях та послаблення «автономних» проросійських груп бойовиків ДНР та ЛНР. Перемога групи Козака-Назарова посилить тиск на переговорах, а Росія активніше використовуватиме невоєнні інструменти тиску на Київ.

Крім того, від динаміки внутрішньополітичних процесів залежатиме, чи буде Росія йти на ескалацію в Україні, яка для них — інструмент міжнародних торгів із Заходом та спосіб мобілізації населення у випадку різкого обвалу рейтингів президента та партії влади. До прикладу, якщо у результаті внутрішньополітичної боротьби за владу між різними елітними групами під час транзиту ситуація у РФ буде дестабілізована, не виключено, що політичне керівництво може піти на збройну ескалацію проти України, щоб відволікти увагу населення від потенційних проблем, не дати можливості опозиції мобілізувати протестний потенціал, а також оновити ідеологічну базу Росії як «обложеної фортеці», як це було під час Чеченської війни, конфлікту з Грузією, «арабської весни», масових протестів на Болотній площі та у 2014 році.

Потенційний конфлікт між центром і регіонами у Росії може бути важливим для України у протистоянні з Росією і для просування вигідніших нам умов щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. Дестабілізація, яка може наступити в ході загострення такої боротьби, послабить управління Росією окупованими територіями, відкриваючи Україні шанс посилити свою присутність: інформаційну, політичну, гуманітарну та економічну, і зміцнить переговорні позиції у межах Мінського процесу.

Попит на оновлення політики у РФ дозволяє Україні у 2022 році визначатися, чи будемо ми грати роль у формуванні частини російських еліт, зокрема з числа представників опозиційно налаштованих політиків, бізнесменів, журналістів. Простіше кажучи, 2022 рік може стати для України одним з ключових, коли ми матимемо можливість визначитися зі своєю стратегічною позицією щодо Росії і Донбасу.

Політична криза у Білорусі

2021 рік минув для Білорусі як період поступового затишшя. Білоруська влада зуміла перегрупуватися і повернути втрачені у 2020 році позиції, запустивши політичний транзит. Попри це, президент Білорусі О. Лукашенко був суттєво послаблений і втратив частину внутрішньої та зовнішньої легітимності. Санкції США та ЄС і загострення конфліктів з Литвою і Польщею змусили Лукашенка шукати підтримку в Москві. Тиск країн Заходу заганяв його у все більшу залежність від Кремля, обмежуючи поле для політичного маневру на переговорах з В. Путіним.

Зрештою, станом на кінець 2021 року, можна із впевненістю зробити декілька висновків:

Президент Білорусі О. Лукашенко втримався при владі і стабілізувався, що дає йому можливість вийти тактичним переможцем з політичного протистояння, яке розпочалося у серпні 2020 року. Ключовий процес, який визначить його майбутнє — конституційна реформа 2022 року;
Тактичну перемогу у Білорусі отримала Росія. Фактично, Москва лишається головним бенефіціаром усіх політичних процесів, які нині тривають у та навколо Білорусі, починаючи від політичного транзиту влади і завершуючи «міграційною кризою» на кордоні з Литвою та Польщею;
Білоруська влада на чолі з О. Лукашенком була суттєво послаблена, втративши значну частину зовнішньої та внутрішньої легітимності. Це обмежує поле для маневрів Лукашенка на переговорах з Росією щодо створення Союзної держави та розширення присутності РФ на білоруському ринку. Зокрема, російській владі вперше вдалося змусити Білорусь зобов’язатися створити спільний ринок нафти та газу у 2022-2023 роках;
Білоруська політична опозиція увійшла у стан ідейної стагнації та розкололася на декілька таборів: група С. Тихановської (Вільнюс), група П. Латушка (Варшава), група Супраціу, група ШОС, група «старих» дисидентів-емігрантів, групи старих політичних партій всередині Білорусі, група Ю. Воскресенського (Мінськ), група В. Бабарико.

Від того, як процеси розвиватимуться у Білорусі, залежить національна безпека та економічна стабільність України.

Вперше за 20 років, білоруська влада та опозиція почали грати на внутрішньоукраїнській політичній арені, просуваючи власні наративи через конкретні політичні групи. Втягування України у кризу в Білорусі за відсутності власної, чітко оформленої позиції, призвело до погіршення стосунків між Києвом і Мінськом, розірванням персональних каналів комунікації, які раніше були основними для двох держав. Це заблокувало Україні можливості відновити повноцінний діалог із Мінськом, а також грати роль посередника.

Політична криза у Білорусі має дві головні загрози для України.

Перша — це економічна та енергетична залежність України від білоруського напрямку. Україна залежна від імпорту білоруських бензину, дизельного пального, електроенергії та авіаційного палива. Конфронтація із урядом О. Лукашенка створює ризик припинення цих поставок, що вже сталося за останній рік.

Друга загроза — небезпека подальшого посилення РФ у Білорусі, внаслідок чого Москва зможе використовувати Білорусь як ще один напрямок для дестабілізації України. Різке посилення Росії у результаті політичного транзиту в Білорусі (Москва просуває свій варіант конституційної реформи, в якому передбачається посилення ролі політичних партій у парламенті) призведе до зміцнення позицій проросійських політичних сил у Білорусі, яких Лукашенко раніше намагався тримати подалі від себе. Крім того, розширення доступу росіян до енергетичної інфраструктури в Білорусі зробить залежність України від імпорту енергоносіїв ще ризикованішою і нестабільнішою. Нарешті, доступ росіян до військових об’єктів на території республіки потенційно перетворить кордон з Білоруссю на ще один небезпечний напрямок, за яким Україна буде змушена постійно спостерігати.

У 2022 році на тлі конституційної реформи та політичного транзиту в Білорусі, Україні необхідно буде визначатися зі своєю позицією: або встати на бік опозиції повноцінно, або почати відновлювати діалог з Лукашенком, або зайняти прагматичну позицію, відмежовуючи економічну співпрацю від політики. Інакше, 2022-й рік може завершитися для України поразкою на білоруському напрямку, яка маргіналізує наші позиції у регіоні ще більше.

Переосмислення відносин між Україною та країнами Заходу

Останній рік був непростим для відносин України та її західних партнерів. Прихід до влади у США адміністрації Дж. Байдена створив нову міжнародну реальність, до якої Київ виявився не готовим.

Зокрема, це стосується наступних змін, які в Києві викликали змішану та неоднозначну реакцію:

Переорієнтація США на азійсько-тихоокеанський напрямок і зменшення ролі США у світових процесах, передача частини відповідальності партнерам у регіонах;
Загострення протистояння між КНР і США, між якими опинилася Україна;
Трансформація ролі РФ з «ворога №1» у «джокера» китайсько-американського протистояння. Це завдало удар по магістральних ідеях національної безпеки та зовнішньої політики України після 2014 року, які базувалися на вірі українців у те, що стримування РФ буде головним пріоритетом Заходу;
Зменшення глобальної військово-політичної присутності США там, де пріоритети змінилися. Зокрема, виведення військ з Афганістану та домовленості Вашингтона з Берліном про «Північний потік-2», а також Женевський саміт з Путіним вдарили по іміджу США як лідерів прозахідних країн, «сили добра», яка готова захищати своїх партнерів за будь-яку ціну, особливо якщо вони виконуватимуть ті побажання, які озвучують у Вашингтоні щодо внутрішніх економічних та політичних реформ.

Ці міжнародні трансформації призвели до часткового розчарування українців у західному векторі. Звісно, це не призведе до розвороту України убік РФ або Китаю, оскільки для цього не існує політичних груп, які здатні реалізувати такий розворот. Але проблема навіть не в цьому. Розчарування у ілюзіях, збудованих українськими політиками, призведе до втрати впевненості щодо західного вектору України, який після 2014 року став чи не єдиним безальтернативним напрямком для українського суспільства. За останні 7 років жодних інших ідей не з’явилося. А відтак, може утворитися вакуум смислу та самоідентифікації України на міжнародній арені, який демотивує велику кількість людей.

Це один з найбільших викликів для зовнішньої політики України за усі 30 років незалежності. Безсумнівно, це найбільший зовнішньополітичний виклик для В. Зеленського та його команди. Прийшовши до влади на хвилі обіцянок прагматичної та виваженої політики, президент України продовжив зовнішньополітичний курс свого попередника, а згодом зайшов у глухий кут, коли у 2021 році виявилося, що засаднича політико-ідеологічна база цього курсу не відповідає оперативній реальності.

Головна загроза 2022 року у контексті відносин Заходу та України — це взаємне розчарування та звуження цінності України до предмету переговорів поміж глобальних гравців. У той же час, ця ж ситуація породила й можливості на 2022 рік. Переосмислення стосунків із країнами Заходу може допомогти Україні зробити їх ефективнішими, тверезішими та наближеними до реальності, а також диверсифікувати зовнішню політику Києва за прямої участі західних партнерів, яким не вигідно втрачати Україну у глобальному протистоянні з Росією і Китаєм.

Міжнародні амбіції Туреччини

Турецько-українські відносини за останній рік були одними з найдинамічніших. Посилення Туреччини у якості регіональної супердержави, до статусу якої Анкара прямує, створило поле для України розширити цю співпрацю та розвивати цей напрямок у кількох аспектах.

Туреччина грає для України важливу роль у декількох напрямках: торгівля ($5 млрд на рік), інвестиції, дорожня інфраструктура, безпека Чорного моря, розвиток ВПК та підтримка кримських татар. У 2022 році всі ці напрямки мають потенціал до поглиблення \ розширення.

Найперспективнішою лишається сфера ВПК. Зокрема, Україна і Туреччина налагодили тісну співпрацю у виробництві безпілотників, і навіть вийшли на спільне підприємство зі створення БПЛА «Bayraktar», які нині користуються популярністю на ринку.

Поставки турецького озброєння Україні в цілому посилюють національний ВПК, але погіршують регіональну безпекову ситуацію. Як показав інцидент із використанням турецького ударного БПЛА «Bayraktar» на Донбасі, Росія вдаватиметься до ескалації на сході по мірі зміцнення обороноздатності України та збільшення поставок озброєння з боку інших країн, зокрема Туреччини. Це так само загострюватиме «м’яке суперництво», яке триває між Анкарою і Москвою на міжнародному рівні, у тому числі в Чорному морі. У 2022 році Україні необхідно буде розпочати відродження свого флоту та розбудову логістики на чорноморському узбережжі, щоб грати якусь роль у забезпеченні безпеки судноплавства в акваторії Чорного моря.

У лютому 2022 року очікується підписання Угоди про Зону вільної торгівлі між Туреччиною і Україною. Хоча вона пожвавить товарообіг і збільшить його, сама угода є неоднозначною з погляду інтересів українських вітчизняних підприємств, які можуть постраждати від неї. Відтак, підписання угоди може стати головною подією у турецько-українських відносинах у 2022 році, але при цьому ж суттєво вплинути на ситуацію на українському ринку, більше навіть у негативному плані.

Посилення впливу Туреччини на кримськотатарську спільноту допомагає Україні зберігати питання порушення прав меншин у Криму у міжнародному порядку денному. З іншого боку, занадто великий фокус на кримських татар у кримській політиці України відчужує інші соціальні групи, з якими також має працювати Україна у протистоянні з Росією. Через це, наприклад, питання кримськотатарської автономії викликає неоднозначну реакцію у суспільстві, і єдиної думки щодо цього немає як на рівні населення, так і політичних еліт.

Посилення Туреччини також впливає на стосунки України з країнами ЄС і США. Погіршення відносин Анкари із Заходом ставить Україну у потенційну «розтяжку» між необхідністю розвивати міцніші стосунки з Туреччиною і бажанням зберігати добрі та стабільні відносини з ЄС і США. Подальше погіршення турецько-західних відносин штовхає Анкару все більше на схід та південь, у тому числі до РФ і Китаю. Залежність України від підтримки ЄС і США, а також прозахідний вектор зовнішньої політики можуть створити загрозу виникнення ситуації жорсткого вибору, у разі, якщо між Туреччиною і Заходом виникне серйозна криза.

В останні місяці контури такої кризи проявляються все помітніше. Це пов’язано з амбіціями турецького політичного керівництва. У ході свого африканського турне, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган виступив із промовою, в якій піддав сумніву нинішній світовий порядок, і фактично заявив про претензію своєї країни на участь у глобальних процесах. З початку 2020 року Туреччина розпочала розвідку газових покладів на кіпрському шельфі, що викликало кризу у відносинах із Грецією. Військова присутність Туреччини у Сирії, Лівії та Іраку погіршує їхні стосунки з іншими гравцями, які також претендують на регіональне лідерство.

Зовнішньополітичні амбіції Туреччини не зовсім відповідають ідеологічним і ціннісним засадам української політики. Частина українського суспільства сприймає геостратегію Ердогана підозріло і негативно, зокрема й регулярні контакти Анкари з Москвою. Парадокс ситуації полягає у тому, що Туреччина є для Україною однією з небагатьох держав «нетрадиційного» зовнішньополітичного вектору, з якою у Києва розвиваються динамічні контакти та міцна точкова співпраця. Але з іншого боку, військово-політична та ідеологічна основа турецької політики не завжди корелюється із настроями та позицією української влади. Цей хиткий трикутник «Захід-Україна-Туреччина» є стабільним і передбачуваним, поки у цих відносинах не з’явиться принципова ситуація, яка вимагатиме жорсткого вибору.

Враховуючи те, що між Туреччиною та США \ ЄС відносини поки що кращими не стають, у 2022 році загроза «загубитися» у їхніх численних відтінках стосунків лише зростатиме.

Реструктуризиція регіональних порядків

На регіональному рівні Україна все частіше стикається з суттєвими змінами балансу сил.

Різке посилення Туреччини за останні декілька років у Балто-Чорноморському регіоні створило можливості для тіснішої співпраці між країнами та її інституціоналізації за участі країн Східної Європи, Балкан, Балтії та Чорноморсько-Каспійського регіону. Дедалі очевидніше відокремлення країн «Вишеградської четвірки» як самостійного політико-ідеологічного блоку всередині ЄС також створює нову субрегіональну реальність. Друга карабахська війна у жовтні-листопаді 2020 року змінила баланс сил на Південному Кавказі, так само відкриваючи можливість перерозподілу транспортних і логістичних потоків у регіоні у 2022 році. Залежно від результатів переговорів, можна очікувати розблокування транспортних маршрутів на Кавказі, які у свою чергу дозволять пожвавити торгівлю між Центральною і Південною Азією з одного боку та Центрально-Східною Європою та Балканами з іншого боку.

Для України все це становить як ризики, так і можливості. Розширення геополітичної периферії Туреччини у відповідності з їхньої амбітною зовнішньою політикою після 2016 року створює базу для посилення ролі України у Чорному морі, яке є для нас одним з пріоритетних напрямків. Цілком можлива реанімація організації ГУАМ і підключення до неї нових членів, особливо якщо у Чорноморсько-Каспійському та Балто-Чорноморському просторах розпочнуть вибудовувати нові транспортно-логістичні коридори у межах таких ініціатив як «Один Пояс, Один Шлях» або «Тримор’я».

Ситуація на Кавказі активізувала переговори регіональних країн щодо транспортних маршрутів «Південь-Північ» та «Південь-Захід», які до цього багато років не розвивалися. Україна з 2014 року є учасницею проєкту «Північ-Південь», але жодних результатів не досягла. Тим не менше, потенціал для участі України у розбудові цих транспортних мереж лишається доволі високим, однак для цього необхідні стабільні відносини з ключовими учасниками, особливо Іраном, Індією, Туреччиною.

Головний ризик для України полягає у небезпеці не стати учасниками жодного з потенційних проєктів. Іншими словами, мова йде про те, що зміни регіональних порядків змушують країни адаптуватися до них і, як мінімум, реагувати, а як максимум, пропонувати своє бачення майбутнього і свій функціонал у ньому. Якщо Україна не зможе знайти собі місце у регіональних процесах, існує серйозна загроза випадання України на міжнародну периферію. Це може завершитися маргіналізацією позиції України у світі та регіоні, її перетворення на «необов’язкову» державу, до якої будуть ставитися здебільшого як до буферної зони або розмінної монети, за рахунок якої вирішуватимуться різноманітні задачі.

Польсько-європейська конфронтація

Серйозна криза, яка виникла у відносинах між Варшавою і Брюсселем, у жовтні 2021 року, матиме декілька наслідків для України у 2022 році.

По-перше, стає очевидним те, що конфлікт між Польщею та ЄС — це не просто сварка або черговий спір. Ставки дуже високі. Мова йде про майбутнє функціонування Євросоюзу, який вже багато років розривається між прихильниками та противниками його розширення, поглиблення та посилення наднаціональної компоненти. Зрозуміло, що для багатьох країн ситуація з Польщею — це прецедент. Від того, як вона буде врегульована, залежатиме майбутня стабільність та міцність Європейського Союзу, а отже й євроінтеграційні прагнення України.

По-друге, подальший тиск ЄС на Польщу може змусити правлячі у Варшаві еліти вдаватися до розігрування націоналістичної карти для мобілізації прихильників. Це означатиме повернення у польсько-український дискурс питань національної пам’яті та історії. У комбінації із подібною проблемою у стосунках із Угорщиною, це може завдати відчутного удару по зовнішній політиці України у Центрально-Східній Європі, особливо якщо українська влада також вирішить піднімати ставки.

По-третє, поступове виокремлення країн «Вишеградської четвірки» всередині ЄС створює окремішність групи країн-членів ЄС, з якою Україні у перспективі доведеться узгоджувати деякі питання додатково, не лише з Євросоюзом як таким. Поява нового елементу у регіональній політиці може як полегшити інтеграцію України на цьому рівні та зближення з сусідами, так і ускладнити комунікацію з Брюсселем, Парижем і Берліном. Певною мірою це змушуватиме Україну формулювати окремі дипломатичні треки для таких країн, як Польща, Угорщина, Румунія тощо.

РОЗДІЛ 5

Енергетика 2022

Зміст:

Дефіцит запасів ресурсів
Цінова кон’юнктура та пов’язані із нею загрози
Віялові відключення чи імпорт?
Загрози для інтеграції української енергосистеми до європейської
Спроби політизації енергетичної залежності України у 2022 році
Інші невирішені проблеми теплової генерації
Передумови для зростання ціни й тарифів
Сценарії для українського енергосектору

Енергетична безпека у 2022: через граблі у прірву?

Ситуація в енергетичному секторі України ніколи не була ідеальною: кожного року існували проблеми, з вирішенням яких влада зволікала. Проте на опалювальний сезон 2021-2022 років, а також на подальші місяці 2022 року накладаються додаткові чинники, що сприятимуть дестабілізації: недостатність запасів енергоресурсів та рекордні ціни на енергетичних ринках. Під загрозою опиняться надійність енергозабезпечення споживачів, а у випадку комерційних підприємств – прийнятність цін енергоносіїв. Вкрай високий ризик використання Росією слабкості українського енергосектору у 2022 році для втягування у негласні політичні переговори чи примус до поступок у різних сферах.

В загальному така ситуація може породити кризові явища в українській енергетиці, які впливатимуть на економіку, соціальне та політичне життя, та в цілому виступатимуть сприятливим середовищем для посилення загроз національній безпеці.

Дефіцит запасів ресурсів. У 2022 році ключова загроза надійному енергопостачанню, а також енергетичній незалежності України (під якою в академічному сенсі розуміють здатність країни убезпечити вплив зовнішніх постачальників енергоресурсів на провадження внутрішньої та зовнішньої політики держави) полягає у недостатності складських запасів енергоресурсів для проходження осінньо-зимового періоду. Так, протягом жовтня-листопада 2021 року – період не лише початку опалювального сезону, але й у який, як і за практикою деяких попередніх років, на вугільних складах повинні зберігатися пікові обсяги вугілля, фактичні запаси у 2021 році були у 3,8-4,2 рази меншими за потребу.

Ситуація із запасами газу у сховищах за результатами 2021 року була значно кращою, ніж із вугіллям. Проте, як очікується, протягом зими та початку весни 2022 року НАК «Нафтогаз України» буде змушений додатково закуповувати газ для покриття потреб населення, компаній теплокомуненерго та бюджетних організацій, які отримують ресурс від «Нафтогазу» за ціною суттєво нижчою ніж ринкова. При цьому, в 2022 році державні компанії очікувано скоротять видобуток природного газу, на відміну від приватних.

Цінова кон’юнктура та пов’язані із нею загрози. Ситуація із дефіцитом запасів енергоресурсів буде суттєво ускладнена вкрай високими цінами на енергоресурси, які спостерігались наприкінці 2021 року і, як очікується, залишатимуться такими впродовж зими 2021-2022 років. Загалом, цінова кон’юнктура енергоресурсів на 2022 рік є вкрай важко прогнозованою. Серед чинників, які можуть сприяти зниженню ціни на газ на європейських хабах є очікуване нарощення пропозиції газу після ймовірного запуску газопроводу «Північний потік-2», традиційне скорочення попиту на енергоносії навесні 2022 року, або ж у випадку початку економічної кризи в Азії чи Європі, що в кінцевому рахунку зумовить скорочення попиту, а відповідно і цін на енергоносії.

Проте навіть у випадку початку економічної кризи, не варто очікувати впливу на ціни до початку весни, а отже, на період зимового періоду 2021-2022 років варто очікувати, що ціни залишатимуться на високому рівні. Це своєю чергою здорожчуватиме імпорт вугілля та газу, а відповідно чинитиме серйозний тиск на фінансовий стан українських компаній, які відчуватимуть дефіцити коштів та касові розриви. В умовах економічного постковідного відновлення, підстави вважати, що ціни на газ у другій половині року залишаться достатньо високими.

Зважаючи, що на початку року ціна газу на вільному ринку зберігатиметься суттєво вищою, аніж ціни відпуску для «захищених» категорій, матиме місце фінансове навантаження на «Нафтогаз», який змушений буде запозичувати кошти, або ж звертатись до уряду в пошуку інших варіантів покриття касових розривів. Подібна ситуація матиме місце і з компаніями теплової генерації. Висока ціна імпортного вугілля визначатиме високу собівартість електроенергії та високу її ціну на ринках (в межах прайс-кепів на РДН); проте в умовах існування обмеження цін, чинитиме тиск на фінансові результати компаній.

Високі ціни на вугілля та газ на вільних ринках, суттєва потреба в імпорті з високою імовірністю зумовлять збитковість компаній теплової генерації та «Нафтогазу» у 2022 році. До того ж, «Енергоатом», маючи достатні запаси ядерного палива, в у мовах очікувано високого попиту, завершить рік із позитивним фінансовим результатом.

Віялові відключення чи імпорт? Дефіцит вугілля та висока ціна імпортного ресурсу зумовлюють вкрай високу імовірність дефіциту електроенергії та високої її ціни на ринках України. Крім цього, теплоелектроцентралі, велика кількість яких працює з використанням газу, через ціну ресурсу вироблятимуть відносно менші обсяги електроенергії, що лише посилюватиме тиск на інші групи генерації та загострюватиме проблему дефіциту.

Своєю чергою це зумовлюватиме необхідність значних обсягів імпорту електроенергії, передусім в Об’єднану енергетичну систему України із Росії та Білорусі задля уникнення запровадження графіків обмеження потужності чи й узагалі віялових відключень.

Для влади буде принципово важливим продемонструвати, що «зима проходить нормально», а пріоритетність надійного та безперебійного постачання електроенергії буде озвучуватись як ключовий аргумент для такого імпорту.

Загрози для інтеграції української енергосистеми до європейської. На 2023 рік заплановане приєднання української електроенергетичної системи до європейської мережі операторів ENTSO-e, що передбачає від’єднання Об’єднаної енергетичної системи України від систем Росії та Білорусі.

Передумовами інтеграції до ENTSO-e є технічна готовність енергосистеми України, відповідність регулювання на ринку європейським нормам, а також самодостатність української енергосистеми, що має бути підтверджене здатністю надійної роботи в ізольованому режимі: функціонування протягом одного тижня в лютому та липні без імпорту. Технічно, за оцінками представників ENTSO-e, енергосистема України готова, але регуляторна компонента все ще вимагає змін. Зокрема, необхідною є імплементація норм Регламенту ЄС № 1227/2011 процілісність і прозорість оптового ринку електроенергії (REMIT), першим етапом якої є прийняття Верховною Радою відповідного закону, що, як очікується, і станеться у найближчі місяці. Крім цього, цілком ймовірно, європейська сторона наполягатиме на перегляді правил покладення спецобов’язків на ринку електроенергії, скорочення розмірів кроссубсидування шляхом скорочення розриву величини тарифу на електроенергію для населення та ринковою ціною, послаблення обмеження на різних сегментах ринку електроенергії.

Відтак до початку періоду ізольованої роботи у лютому потрібно мати достатні запаси енергоресурсів та достатньо генеруючих потужностей готових до роботи. В умовах дефіциту енергоресурсів, ймовірно, що для забезпечення належних обсягів вугілля вдаватимуться до імпорту електроенергії у попередні тижні.

Природно, що для Росії від’єднання енергосистеми України означатиме втрату одного із важелів впливу, а відтак ймовірними є спроби зриву процесу від’єднання, в тому числі й проходження роботи в ізольованому режимі. Так, не виключеними є можливі саботажі та диверсії з метою створення на енергетичних об’єктах

Спроби політизації енергетичної залежності України у 2022 році. Україна є вже традиційно залежною від поставок нафтопродуктів із Росії та Білорусі. Так, за результатами 2020 року, на ці дві країни 65 % споживання дизелю в Україні, 40 % бензинів та половини зрідженого природного газу (LPG). У 2020 році Олександр Лукашенко фактично погрожував Україні можливим припиненнями постачанням нафтопродуктів, а восени Росія вдавалась до блокування поставки вугілля, а також оголошувала наміри блокування поставок LPG та вугілля з Казахстану. Варто відзначити, що дизпаливо є ключовим для українського ринку – його споживання майже вдвічі перевищу споживання бензинів та LPG. При цьому, ключовими споживачами дизпалива є збройні сили, аграрні підприємства та «Укрзалізниця».

Відтак критична залежність у споживанні нафтопродуктів, часткова залежність у поставках вугілля із Росії, залежність України від транзиту природного газу із РФ до ЄС, цьогорічна критична ситуація із запасами вугілля в Україні та потенційна залежність України від Росії та Білорусі у разі дефіциту електроенергії, з високою імовірністю можуть підштовхнути РФ до організації перебоїв у постачанні енергоресурсів в Україну задля примушування до політичних переговорів та поступок, в окремих випадках навіть непублічних, на предмет вразливих соціальних, політичних та безпекових питань.

Впродовж 2022 року, а також у наступні роки до моменту закінчення чинного транзитного контракту наприкінці 2024 року, Росія намагатиметься скорочувати обсяги транзиту газу територією України. Незважаючи на гарантії оплати, відповідно умов контракту «транзитуй або плати», скорочення обсягів транзиту частково підвищуватиме операційні витрати на обслуговування газотранспортної системи. А суттєве скорочення обсягів транзиту ускладнить «віртуальний реверс» та імпорт природного газу. А в разі мінімальних обсягів транзиту та необхідності прямого його імпорту з ЄС, ймовірно це впливатиме і на ціну імпортованого ресурсу.

На фоні потенційних труднощів, з якими зіткнеться Україна у разі скорочення обсягів транзиту, в майбутньому можна очікувати пропозицій від Росії по прямих поставках газу та створення нової компанії-прокладки, відповідальної за ці поставки, на кшталт «РосУкрЕнерего». Така компанія може стати джерелом збору корупційної ренти для фінансування проросійських сил в Україні. Щоправда, у 2022 році ймовірність такого розвитку подій нижча, аніж потенційно у 2023-2024 роках.

Інші невирішені проблеми теплової генерації. Окрім дефіциту вугілля для забезпечення виробництва електроенергії, є певна невизначеність і стосовно майбутнього окремих теплоелектростанцій. Так, в Україні діє Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок, який визначає графік встановлення систем очищування викидів від пилу, оксидів сірки та азоту на спалюваних установках, а також графік скорочення забруднення, зумовлюваного ними, графіки виведення з експлуатації окремих установок. Теоретично, невстановлення системи очищування означає необхідність зупинки роботи спалювальної установки.

На 2022 рік план передбачає початок функціонування систем очищування на 24 блоках українських ТЕС та ТЕЦ. Проте генеруючі компанії не мають коштів для встановлення таких систем і не готові до цього наступного року. Найімовірніше, зважаючи, що джерела коштів на встановлення систем очищування не визначені, а загальний графік скорочення викидів від теплоелектростанцій виконується, графіки зупинки блоків без встановлених систем очищування буде відтерміновано.

Крім цього, на кліматичному саміті у Глазго COP26, у листопаді 2021 року, президент Володимир Зеленський озвучив про наміри відмови України від використання вугілля до 2035 року. І такий намір однозначно має скоригувати політику країни відносно енергетичної галузі та Нацплан скорочення викидів, зокрема, який передбачає покращення екологічних показників роботи ТАС та ТЕЦ до 2033 року для продовження їхньої роботи в подальшому.

Передумови для зростання ціни й тарифів. На фоні суттєвих обсягів імпорту енергоресурсів, ціни на які зростають, високоімовірною буде тенденція зростання цін на електроенергію та природний газу для комерційних споживачів. Влітку, у період очікувано нижчих цін на газ та вугілля, додатковим чинником, який сприятиме вищій ціні буде зростаюча частка зеленої генерації і відповідний попит на вугільну генерацію зі скороченням генерації АЕС.

Тарифи для населення на газ та електроенергію вже традиційно залишаються суттєво нижчими від собівартості, що звісно ж, впливає і на фінансовий стан компаній енергетичного сектору. З одного боку, потенційні збитки компаній, а також міжнародні донори, як-от МВФ, підштовхуватимуть владу до поступової реальної лібералізації тарифів. Проте загальний очікуваний рівень інфляції та рівень життя населення на фоні прагнення збереження електоральних симпатій, цілком ймовірно, стримають владу від суттєвого підвищення тарифів: якщо ж підвищення тарифів і відбудеться у 2022 році, то скоріше «формальне», яке не забезпечить зростання до рівня реальної собівартості.

Загальна оцінка перспектив для енергосектору у 2022 році та сценарії для українського енергосектору.

Вочевидь влада намагатиметься стримати зростання цін, оскільки воно, безумовно впливатиме, на конкурентоспроможність промисловості та зумовлюватиме подорожчання її продукції, що визначатиме вищі темпи інфляції. В таких умовах високойморвіними є посилення протистояння влади та ключових приватних гравців у енергетиці, з використанням інструментів накладення санкцій чи введення тимчасових адміністрацій в компанії, як спроба не лише продемонструвати «боротьбу» з олігархами, але й отримати відступні, які сприяли б нижчим цінам на енергоносії та послуги енергопостачання.

Ризик суттєвого погіршення становища в енергосекторі у 2022 році, цілком ймовірно, відволікатиме увагу влади від вирішення уже існуючих проблем, як-от наростаючі борги на ринках, збитковість державних компаній чи низька енергоефективність, особливо у житлово-комунальному секторі.

Внутрішньополітична кон’юнктура та прогнози ситуації на глобальних енергетичних ринках взагалі не дають підстав для очікування позитивних зрушень в енергетичній політиці та ситуації в енергетичному секторі країни у 2022 році. Складається враження, що єдиним чинником, здатним змусити владу на зміну енергетичної політики, може стати повноцінна енергетична криза. Проте допустити таку кризу означитиме втратити будь-які довіру, рейтинги та легітимність у праві управляти енергетичним сектором.

Зрозуміло, що існує велика кількість варіантів розвитку подій на зовнішніх енергоринках, відносинах України із ключовими постачальниками енергоресурсів, величини та структури попиту на енергоресурси в Україні, особливостей провадження енергетичній політиці країни тощо. Проте, виходячи із перспектив розвитку подій, розглядаючи рівень сприятливості ключових чинників для надійного та прийнятного енергозабезпечення, можна виокремити три сценарії для українського енергосектору у 2022 році: оптимістичний, базовий та песимістичний.

Песимістичний сценарій. Низькі температури взимку, а також спекулятивні дії на ринках зумовлюють високі ціни на природний газ та вугілля, разом із достатньо високому обсягами споживання у зимові періоди. Для проходження опалюваного сезону «Нафтогазу» потрібно буде додатково придбати близько 3 млрд кубометрів газу. Загалом протягом року країна потребуватиме близько 10 млрд кубометрів імпортованого газу. Середні ціни на природний газ складають $ 750-950 за тисячу кубометрів. При цьому, в другій половині 2022 року суттєво скорочується транзит газу територією України, що ускладнює віртуальний реверс при підготовці до осінньо-зимового періоду 2022-23 років, та використовується Росією для примушування України до прямих поставок газу.

Внаслідок морозів та підвищеного попиту взимку 2021-2022 років, спостерігається висока частота виходу з ладу енергоблоків, дефіцит електроенергії, обмежені можливості його імпорту. Крім цього, через наміри Росії дестабілізувати ситуацію, обмежуються поставки електроенергії, вугілля та нафтопродуктів в Україну. Усе це зумовлює необхідність запровадження графіків обмеження споживання електроенергії та в окремі періоди – графіки обмеження електричної потужності. Також умови, що складатимуться, призведуть до зриву проходження режиму ізольованої роботи енергосистеми, що поставить під загрозу приєднання Укарїи до ENTSO-e.

Базовий сценарій включає зниження цін на енергоносії на ринках разом із скороченням попиту навесні – до $ 600 за тисячу кубометрів. Для проходження зими 2022-2022 років, «Нафтогаз» для покриття попиту населення, бюджетних організацій та теплокомуненерго змушений додатково імпортувати 4 млрд кубометрів газу до березня 2022 року, а загалом протягом 2022 року потреба в імпорті газу складе 10-11 млрд кубометрів, зважаючи на помірне падіння внутрішнього видобутку газу. Транзит газу територією України залишається відносно стабільним: хоча й у менших обсягах, ніж передбачено чинним контрактом, але на рівні, що не створює технічних проблем для транспортування газу поміж регіонами країни.

Оптимістичний сценарій для України вкрай малоймовірний. Він охоплює потенційне зниження цін на газ наприкінці весни до рівня $ 340-470, а також збереження сприятливих цінової кон’юнктури на наступний осінньо-зимовий період. Для проходження опалюваного сезону «Нафтогазу» потрібно буде додатково придбати 4 млрд кубометрів газу, а загалом у 2022 році потреба в імпорті природного газу не перевищить 12 млрд кубометрів. Дефіцит вугілля та електроенергії буде покритий за рахунок імпорту, перешкод для якого не створюватиметься зі сторони Росії.

Наступний рік, а передусім поточна зима, характеризуються глибокою невизначеністю. І саме ця невизначеність ускладнює формулювання високоймовірного прогнозу на 2022 рік. Так, серед ключових невизначеностей є наступні:

погодні умови визначатимуть фактичну потребу у вугіллі та газі, та на даний момент є непрогнозованими;
незрозумілою є ситуація із майбутніми поставками вугілля на електростанції – як вітчизняного та імпортованого та чи не зумовлюватиме це простоїв блоків та скорочення генерації електроенергії;
незрозумілими є ті обсяги та вартість газу, які відповідальні особи готові витратити для виробництва електроенергії в умовах дефіциту вугілля;
непрогнозованою є поведінка Білорусі та РФ у поставках електроенергії для України, а також у поставках нафтопродуктів та можливого блокування їхніх поставок із Казахстану;
чи не будуть виходити із ладу українські енергоблоки та чи не буде цілеспрямованих диверсій, інспірованих із-за кордону;
цінова ситуація на ринках вугілля та газу;
обсяги транзиту газу територією України – на скільки Росія готова скоротити прокачку відносно гарантованих обсягів прокачки у 40 млрд кубометрів .

Проте, слід розуміти, що навіть за найгіршого розвитку подій, який включає дефіцит ресурсів та енергетичний шантаж з боку Росії, Україна буде здатна пройти зиму і матиме шанси вдало підготуватися до наступної зими. Щоправда, за це потрібно буде заплатити відповідну ціну – як скороченням споживання (мова зокрема і про відключення електроенергії), так і великими сумами за імпорт енергоносіїв.

Для Росії ключове у цьому сценарії – схилити Україну до політичних переговорів про прямі поставки газу для України з використанням умовної схеми на кшталт «РосУкрЕенерго». Водночас не варто сподіватись на поставки СПГ, наприклад через термінал у Польщі, допоки ціни на ринках Азії залишаються високими. Але протягом поточної зими, Україна цілком здатна забезпечити потреби у газі імпортом зі сторони ЄС – питання лише ціни газу. Простіше кажучи, перейти до закупівлі газу в РФ Україна може тільки через політичні рішення на найвищому рівні. І, судячи з усього, на схиляння до цього варіанту буде направлена левова частка інформаційної кампанії РФ в Україні.

В той же час існує невелика вірогідність газової кризи у Європі, коли країни ЄС потерпатимуть від суттєвого дефіциту газу. І в такому випадку, Україна буде змушена йти на прямі переговори з РФ, хоча вірогідність такого сценарію поки не перевищує 10%.

РОЗДІЛ 6
Економіка 2022

Зміст:

Економіка. Підсумки 2021 року
Глобальні тренди, які будуть визначати ситуацію у світі в 2022Е
Ризики та можливості для України 2022Е
Сценарії для України 2022Е
Бюджет-2022
Курсовий прогноз на прогноз платіжного балансу 2022Е

Економіка. Підсумки 2021 року.
Наші найгірші очікування не реалізувалися в 2021 році, але економіка все одно зросла слабше. ВВП України зростає у 2021 році повільніше, ніж ми закладали у наш базовий сценарій. За підсумками року приріст реального ВВП, найімовірніше, становитиме 2% проти очікуваних роком раніше +4% р/р (прогноз UIF на 2021 рік).

Немає інвестицій – немає зростання

Немає інвестицій – немає бази для зростання. У такій парадигмі українська економіка існує з Великої рецесії (2008-2009 роки). З 2008 року частка інвестицій у ВВП України не перевищує 19%, що критично мало для країни з економікою, що розвивається, якщо вона прагне наздогнати розвинуті країни (оптимальним вважається показник на рівні 25-35% ВВП, а в таких країнах як Узбекистан, Китай, Алжир, Іран він досягає 40-46%). За підсумками 2021 року частка інвестицій у ВВП України, як очікується, не перевищить 10%. Власні кошти підприємств залишаються основним джерелом фінансування інвестиційних програм.

Серед причин, які обмежують зростання прибутку, представники бізнесу зокрема називають «нестачу кваліфікованих кадрів». Цього року, згідно з опитуванням EBA, дефіцит якісного персоналу знову посилився, що відобразилось у зростанні зарплат. Ми виділяли цей ризик у нашому Прогнозі на 2021 рік: «В Україні давно є проблема професійної деградації, дефіциту кваліфікованої робочої сили, а з урахуванням ситуації з COVID і відтоком трудових ресурсів на тлі погіршення загальноекономічної ситуації, потреба в якісних фахівцях тільки посилиться. Роботодавцям, цілком ймовірно, доведеться конкурувати за окремих працівників, підвищувати зарплати, збільшувати витрати на премії і бонуси». Більшість підприємств демонструють мінімальний рівень прибутку, але й частина цієї суми (18%) вилучається державою у вигляді податку на прибуток. Незважаючи на анонсовану президентом Зеленським реформу щодо заміни податку на прибуток податком на виведений капітал (2019 рік), політичної волі для запуску ПнВК немає.

Водночас у 2021 році український уряд продовжив курс на фіскалізацію, особливо малого та середнього бізнесу (законопроєкт 5600, реалізація ухвалених з-тів 1210 і 4184, фіскалізація ФОПів), все ще не було створено умов для розвитку ринку капіталу. У березні 2021 року Кабмін ухвалив Національну економічну стратегію до 2030 року, але, як ми й очікували, документ поки що залишається тільки на папері. В українського бізнесу, який на тлі фіскалізації та невизначеності у світі через ковід опиняється на межі виживання, немає ані прибутку, ані доступу до дешевого кредитного ресурсу, а найголовніше – впевненості в завтрашньому дні і хоч якоїсь передбачуваності з боку державної політики.

Передумов для істотного зростання внутрішніх інвестицій в Україні немає, а зовнішні інвестори здебільшого не йдуть у країну, де немає місцевих інвестицій. За 9 місяців 2021 року приплив зовнішніх інвестицій в Україну склав 0,7 млрд дол. (попри це, високі реінвестовані доходи підприємств продовжували забезпечувати значні надходження прямих іноземних інвестицій, сальдо ПІІ за Платіжним балансом за 9 міс. склало 4,8 млрд дол.).

Ціни на сировину перевершили прогнози

Таблиця 1. Прогнозні та фактичні значення сировинних індексів та цін на сировину 2021 від Міжнародного валютного фонду та Світового банку

Прогнози МВФ	Прогноз на 2021	Фактичні ціни (9 міс.)	*Відхилення від прогнозу, %*
Commodity Industrial Inputs Price Index includes Agricultural Raw Materials and Metals Price Indices	128,5	182,4	+42%
Commodity Non-Fuel Price Index includes Food and Beverages and Industrial Inputs Price Indices	120,6	146,9	+22%
Commodity Price Index includes both Fuel and Non-Fuel Price Indices	114,4	154,7	+35%
Прогнози Світового Банку
Пшениця, HRW, $/mt	207	271*	+31%
Кукурудза, $/mt	160	262	+64%
ЗРС, $/dmt	105	178	+70%
Нафта, $/ bbl	44	66	+50%

* SRW

Джерело: IMF, https://www.worldbank.org/en/research/commodity-markets

Світові ціни на більшість груп сировинних товарів виявилися значно вищими за прогнози МВФ і СБ. І хоча ми писали, що «…зростання цін на сировинні товари (зокрема на енергоносії), буде стимулювати прискорення інфляції», ми, безумовно, не очікували такого різкого зростання цін на газ.

Так само, як і не закладали у свій базовий прогноз енергетичну кризу. Збіг одразу цілого ряду обставин, таких як погодний фактор, геополітичні рішення, природні катаклізми у вигляді посух і безвітря, активніше, ніж очікувалося, зростання попиту на енергоносії на тлі стимулювання економік, слабке відновлення видобутку після коронакризи та ін., призвів до того, що в 3-му кварталі ціни на природний газ у Європі зросли до рекордних рівнів. Висока ймовірність, що світ входить у перехідний період декарбонізації економік, коли всі енергоресурси будуть дорогими.

Очікування з приводу інфляції виправдалися

Ми мали рацію щодо наших інфляційних очікувань стосовно України. Наш прогноз щодо споживчої інфляції у базовому сценарії на кінець 2021 року становив 9,5% грудень до грудня, що досить близько до оцінки НБУ на кінець року – 9,6% (інфляційний звіт НБУ за жовтень 2021 р.). Але за рахунок вищого дефлятора та відносно міцного курсу гривні номінальний ВВП у доларах виявився вищим, ніж ми прогнозували.

Високі експортні ціни та рекордний урожай забезпечили приплив валютної виручки в Україну, надавши підтримку гривні. Скоротився зовнішньоторговельний дефіцит. Попри це, сальдо поточного рахунку за 9 міс. 2021 року погіршилося, порівняно з аналогічним періодом минулого року (-1,4 млрд дол. проти +4,6 млрд дол. у січ.-вер. 2020 р.). Це зумовлено виведенням прибутку з України: виплати за доходами від інвестицій за 9 міс. зросли у 1,9 разів.

Світ у 2021 – дисбаланси наростають

В цілому світ зміг впоратися з викликом у вигляді COVID-19, або принаймні знайти релевантну відповідь у вигляді поширення вакцин та посилення ролі держав в економіці та приватному житті людей. Це дозволило уникнути жорстких локдаунів, подібних до тих, які були в 2020 році. Ми залишаємо відкритим питання – наскільки така політика державного втручання була виправданою та ефективною з огляду на довгострокові перспективи, вважаючи, що найкоректнішу оцінку можна буде дати через декілька років.
Світова економіка досить швидко відновилася у 2021 році завдяки безпрецедентним фіскальним та монетарним стимулам. Сумарний обсяг вливань за 2020-2021 роки обчислюється десятками трильйонів доларів. Тільки США виділили на підтримку економіки 8,6 трлн дол., включно з 4,8 трлн дол. у вигляді фіскальних стимулів та 3,8 трлн дол. у вигляді купівлі активів ФРС. Фіскальні стимули в ЄС станом на травень 2021 року становили близько 1,7 трлн дол. (11% ВВП), а обсяг програми ЄЦБ із стимулювання через купівлю облігацій до березня 2022Е оцінюється у 2,2 трлн дол.

За підсумками 2020 року світова економіка скоротилася на 3,1%, що помітно краще за торішню оцінку МВФ (-4,4%), а за підсумками 2021 року, як очікується, буде зафіксовано рекордне зростання в 5,9% (проти очікуваних МВФ роком раніше 5,2%). В той же час структурні проблеми глобальної економіки, такі як накопичені борги, погіршення демографії та слабке зростання продуктивності праці в розвинених країнах, нікуди не поділися і створюють ризики для майбутнього зростання.

Проте 2021-й, як ми й писали рік тому у своєму базовому сценарії, дав можливість «видихнути» після коронакризи та жорстких локдаунів: «Загалом 2021 рік можна назвати роком «відтягування кінця» або «затишшям перед бурею» – фіскальні стимули і грошові вливання ще продовжують давати свої плоди, загальний настрій, «що кризу вдалося пережити», стимулює ділову активність, а зростаючі фінансові ринки створюють ілюзію загального благополуччя. У світі продовжує надуватися «боргова бульбашка», зростають ризики для країн, що розвиваються, наростає загроза колапсу всієї світової фінансової системи, але це проблеми не 2021 року»

Різкий зліт попиту у світі на тлі безпрецедентної державної підтримки призвів до збоїв у постачанні, дефіцитів на окремих ринках та стрибків цін, у такий спосіб черговий раз запустивши дискурс про можливу гіперінфляцію. Економісти розділилися на тих, хто вважає, що інфляційний тиск не вийде з-під контролю, і тих, хто впевнений, що інфляція неминуча (і навіть пророкують світові стагфляцію).

Тарифи на контейнерні перевезення у поточному році збільшились у 4-6 разів, зросли й тарифи на залізничні та вантажні перевезення. Індекс менеджерів з логістики, який ґрунтується на щомісячному опитуванні керівників корпоративних служб постачання щодо того, якими вони бачать витрати на запаси, транспортування та склади, перебуває на своїх рекордних рівнях з 2018 року. Можливо, світ матиме складнощі з тим, щоб довести пропозицію товарів до рівня, що відповідає попиту. А це стимулюватиме зростання цін. Інфляційні очікування посилюють стурбованість щодо збереження стимулів та політики дешевих грошей, формуючи ґрунт для підвищення відсоткових ставок та корекції на світових фінансових ринках у 2022Е.

Таблиця 2. Порівняння прогнозів UIF з фактичними показниками за 9 місяців та оновленим прогнозом на 2021 рік.

Показник	2021Е Песиміст.	2021Е Базовий	2021Е Оптиміст.	Факт за 9 міс. 2021	2021Е
*Ймовірність реалізації сценарію*	*10%*	*75%*	*15%*	–	–
Номінальний ВВП, млрд грн	4 161	4 727	4 786	н/д	5 280
*Зміна реального ВВП, %*	*-5,0%*	*+4,0%*	*+5,2%*	*н/д*	*+2,0%*
ІСЦ (грудень до грудня), %	8,0%	9,5%	8,5%	7,5%	10%
Дефлятор ВВП, %	9,0%	13,2%	13,2%	н/д	23,5%
Номінальний ВВП, млрд $	139	162	163	н/д	194
Середньомісячна зарплата, грн	11 800	13 700	14 000	13 604	13 800
Інвестиції (валове нагромадження), у % ВВП	4%	12%	13%	н/д	9%
Експорт товарів і послуг, млрд $	55,4	65,9	67,3	57,3	81,2
Імпорт товарів і послуг, млрд $	58,9	73,0	77,0	58,4	82,9
Темпи зростання експорту, %	-5,4%	+12,7%	+15,1%	+32%	+34%
Темпи зростання імпорту, %	-2,0%	+21,5%	+28,1%	+30%	+32%
Сальдо торгового балансу, млрд $	-3,5	-7,1	-9,7	-1,0	-1,7
Сальдо торгового балансу, % до ВВП	-2,5%	-4,4%	-6,0%	–	-0,9%
Сальдо поточного рахунку, млрд $	2,4	-0,8	-2,3	-1,4	-1,3
Сальдо поточного рахунку, % до ВВП	1,7%	-0,5%	-1,4%	–	-0,7%
Прямі іноземні інвестиції (сальдо), $ млрд	0,3	2,5	4,0	4,8*	6,9*
ПІІ у % до ВВП	0,2%	1,5%	2,5%	–	3,6%
Міжнародні резерви НБУ, млрд $ (на кінець року)	23,6	24,4	24,4	29,7**	31,8
Середньорічний офіційний курс USD/UAH	30,0	29,1	29,3	27,4**	27,25

Джерело: Укрстат, НБУ, оцінки і прогнози Ukrainian Institute for the Future

* Цифри з урахуванням реінвестування. Без урахування реінвестування за 9 міс. лише 0,7 млрд дол.

Глобальні тренди, які будуть визначати ситуацію у світі в 2022Е

Нижче наведені тренди, які здебільшого є довгограючими та виходять далеко за рамки одного 2022 року. І все ж, ми вважаємо важливим їх зазначити, оскільки це та рамка, яка буде визначати поведінку глобальних гравців, логіку їхніх рішень, виклики та можливості для України в 2022Е.

Кліматична адженда

У 2022Е турбота про клімат буде ключовою цінністю, крізь призму якої ухвалюватимуться рішення у міжнародній політиці та бізнесі. 64 країни, включно зі світовими лідерами, — країни ЄС, США, Південна Корея, Японія, Китай – уже анонсували програми переходу на безвуглецеву економіку до 2035-2060ЕЕ. Для порівняння: Фінляндія планує перейти до вуглецевої нейтральності до 2035Е, Австрія й Ісландія — до 2040Е, Швеція й Німеччина — до 2045Е, Україна — до 2060Е. Але не всі країни рухаються синхронно. Європа, наприклад, впевнено йде «зеленим шляхом».

У 2019 році Євросоюз ухвалив план Green Deal, згідно з яким Європа має стати кліматично «нейтральним» континентом до 2050Е. Водночас більшість країн, що розвиваються, не мають таких фінансових можливостей, або просто роблять ставку на підвищення конкурентоспроможності своїх економік, створення робочих місць і підвищення добробуту населення будь-яким шляхом. Використовуючи дешеві корисні копалини, не інвестуючи в модернізацію, вони забезпечують собі економію і виграють цінову конкуренцію на зовнішніх ринках. Наприклад, серед 54 країн Африки, лише Південно-Африканська Республіка має мету перейти на безвуглецеву економіку до 2050Е.

Складається ситуація, за якої одні регіони інвестують у відповідальне споживання енергії, а інші нехтують цим задля економічної переваги. Цілком очевидно, що лідери в «зелених» інноваціях будуть прагнути вирівняти дисбаланс. У Європі активно обговорюється введення т. зв. прикордонного податку (трансвуглецевого) на імпорт до ЄС вуглецевмісної продукції. Уся продукція, вироблена з використанням «брудної» енергії, обкладатиметься карбоновим податком.

Уже названо 7 галузей, які потраплять під оподаткування до 2026Е, а саме: чорна металургія, виробництво електроенергії, цементу, алюмінію, добрив, паперу, скла. Нав’язування стандартів дасть Євросоюзу певні
переваги для власної продукції та створить додаткові витрати для країн-експортерів продукції в ЄС.
Така політика стосується не лише передових країн ЄС, але й усього західного цивілізованого світу.
Країни, що мають ресурси і впроваджують нові технології, – це майбутні світові лідери, водночас країни, які не мають грошей на декарбонізацію економіки, ризикують надовго залишитися на задвірках цивілізації.

Якщо говорити в межах 2022 року, є ймовірність, що ключові актори, які є слабшими гравцями в цій галузі, – США, РФ – здійснюватимуть спроби зірвати/сповільнити «зелений перехід», щоб мати час наздогнати Європу у питанні декарбонізації.

Цілком можлива також боротьба за модель «зеленого переходу», яка буде впроваджуватись у світі. Якщо Китай, Росія та Європа домовляться про єдиний формат «зеленого переходу», виникне євразійська інтеграція, яка матиме негативні наслідки для США. Країни другого і третього світу, зокрема Україна, постануть перед вибором моделі: євразійська, американська чи своя. Україна неминуче адаптуватиметься до світового кліматичного порядку денного, підвищуючи екологічні стандарти до середньоєвропейських, використовуючи технології з вторинного перероблення та сортування, запускаючи декарбонізацію галузей, хоча б тому, що так диктують світові країни-лідери, які задають правила гри на глобальній карті.

Нав’язування Євросоюзом стандартів створить додаткові витрати для українських виробників та експортерів. Щоб уникнути або мінімізувати сплату карбонового податку в ЄС, спочатку українські металурги, виробники електроенергії, будівельних матеріалів, скла, мінеральних добрив, а згодом й інші, включно з аграріями, будуть змушені інвестувати в декарбонізацію своїх виробництв. Це вимагатиме від компаній значних ресурсів. Наприклад, потреба сектора ГМК в інвестиціях для впровадження технологій та методів управління для приведення рівня викидів українських підприємств у відповідність до європейських стандартів оцінюється у 6,6 млрд дол. (оцінки GMK Center).

Вся українська промисловість, енергоємність якої у 5–10 разів перевищує показники більшості європейських країн, перебуває в зоні ризику, з огляду на введення Євросоюзом карбонових квот. Україна за поточних умов не може собі дозволити «зелений перехід» (через високу вартість технологій), тому має здійснювати масштабні інвестиції в науково-технічні розробки та пошук нових технологій, щоб хоча б у перспективі 5–10–15 років здійснити цей перехід дешевше.

Міграція
З одного боку, глобальне потепління створює загрозу здатності до виживання великих груп людей, як наслідок призводить до збільшення міграційного потоку. Вже сьогодні мешканці Близького Сходу активно купують нерухомість у Європі та формують там свої громади. Ми також спостерігаємо вплив клімату на потоки туристів. Жителі Саудівської Аравії виїжджають з країни в літні місяці, коли температура сягає 50° С і вище. Традиційно вони їдуть у країни Євросоюзу.

У 2021 році, коли в більшості країн ЄС вводилися «ковідні» обмеження, арабські туристи змінили свої маршрути, зокрема на користь України. За перше півріччя Україну відвідало понад 17 тис. туристів з арабських країн. Очікується, що підсумкова цифра за рік досягне 30 тис. осіб.За оцінками Міжнародної організації з міграції, кількість кліматичних біженців зросте з 30 млн у 2020 році до 1,2 млрд людей у 2030Е. Все це формує передумови для міграційної кризи, до якої Україна має підготуватись, розробивши національну міграційну політику.

З іншого боку, у світі відбуватиметься боротьба за міграційні потоки (за кваліфіковані кадри). Більшість розвинених країн у світі переживає демографічну кризу (і не лише розвинених, як показують віково-статеві піраміди по країнах.

Подібна проблема спостерігається в Китаї, і навіть у таких країнах, як Туреччина, Іран, Малайзія, де різко підвищується рівень освіченості жінок. Як наслідок, жінки стають соціально активнішими, виступають у ролі серйозних агентів на ринку і планують своє життя крізь призму кар’єри і самореалізації).

Перевага міграційного припливу в тому, що країна, в якій є проблема з відновленням трудових ресурсів, отримує відразу готових кваліфікованих працівників у віці споживання, яких не потрібно виховувати, навчати. Активну міграційну політику використовує, наприклад, Польща щодо українців, стимулюючи переїзд не лише працівників, але і їхніх сімей. Те саме починає впроваджувати Угорщина та інші країни Європи.

Глобальна криза капіталізму

(борги, зростання нерівності, протекціонізм і торгівельні війни, посилення ролі держав, «лівий поворот» в
економічній політиці тощо)

Зростання глобальної економіки сповільнюється. Після кризи 2008–2009 років ФРС вливала трильйони доларів у вигляді QE[56] в американську економіку, але її зростання було найслабшим за всю повоєнну історію. Економісти визначили нові критерії успішності. Для країн з ВВП на душу населення менше від 5 тис. дол. хорошим тепер вважається зростання економіки навіть на 5% у рік, з ВВП на душу населення 5–1 5 тис. дол. — 3-4% на рік, 15–25 тис. дол. – 2–4% на рік, понад 25 тис. дол. – 1,5% на рік.

Підтримувати економічне зростання дедалі складніше через цілу низку проблем:

збільшення нерівності між країнами і всередині країн;
скорочення середнього класу, демографічна криза і слабке зростання продуктивності праці в розвинених країнах;
накопичені у всьому світі борги як держав, так і приватного сектора.

Статки 26 найбагатших жителів Землі еквівалентні доходам половини населення планети. Водночас понад 70% населення світу ж иве в умовах зростання нерівності в доходах і багатстві. Наприклад, понад 1 млрд людей не мають доступу до електроенергії. У деяких країнах Африки, Азії та Центральної Америки через відсутність електрики у лікарнях немає можливості зберігати вакцини, багато школярів не можуть виконувати домашнє завдання в темний час доби. Висока соціальна нерівність гальмує економічне зростання. Американський середній клас наразі володіє меншою часткою багатства США, ніж верхній 1%.

Згідно зі звітом Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), у Західній Європі та Північній Америці середній клас скорочується. З кожним новим поколінням дедалі менша частина населення отримує середній дохід. Вартість житла стає тягарем для середнього класу.

За даними ОЕСР, витрати на житло, вищу освіту та охорону здоров’я у розвинених країнах зростають
швидше за середній дохід. Близько 57% населення світу володіє активами на суму менше від 10 тис. дол., тоді як менше від 1% населення належать активи на суму понад 1 млн дол.

Між багатими і бідними країнами існує значний розрив у науці, технологіях та інноваціях. А тепер ще й в доступі до вакцини від COVID-19. Існує велика ймовірність, що в найближчі роки цей розрив лише зростатиме. Бідні країни страждатимуть від технологічного відставання не лише на глобальному рівні, а й усередині країни. Це буде створювати тиск на рівень і якість життя.

У розвинених країнах існує інша проблема. Через автоматизацію та роботизацію процесів скорочуються робочі місця, люди втрачають роботу, зникають цілі професії і ремесла. Людям доводиться перевчатися, опановувати нові навички або знаходити нову професію, щоб знову повернутися на ринок праці. Нерівність і безробіття створюють запит на участь держави в житті людей. У деяких країнах громадяни, «підсаджуючись» на соціальну допомогу з безробіття, стають залежними від своїх урядів. Окремі держави, такі як Німеччина, Фінляндія, тестують безумовний базовий дохід[57] – виплату г ромадянам певної щомісячної суми. Формується новий досвід проникнення держави в життя людей.

Втручання держави в економіку порушує головні принципи капіталізму – вільний ринок, свобода вибору та обмежена роль держави в економіці. Торгові війни і протекціонізм порушують принципи конкуренції та вільного перетікання товарів і послуг між країнами. Символом хвилі протекціонізму стала торговельна війна між Китаєм і США. З 2018 року до 2020 року Китай збільшив митні тарифи проти США з 8 до 25%, натомість США проти Китаю – з 3 до 24%.

Як очікується, у перспективі 2–3 років торговельні обмеження негативно позначаться на темпах зростання глобальної торгівлі, а вже у 2025Е через протекціонізм світова економіка може втратити 10 трлн дол. Така сама тенденція спостерігається в геополітиці. Відбувається регіоналізація міжнародних відносин, посилення регіональних та субрегіональних гравців, спроба заповнити ними вакуум впливу, який виник з ослабленням глобальних гравців. Йдеться про такі країни, як Туреччина, Індія, Китай, Південна Корея, Польща, Швеція, ОАЕ, Нігерія, Ефіопія, країни Південної Африки і Африканського союзу.

А втім, посилення ролі держав – це глобальний тренд, особливо після того, як епідемія коронавірусу показала ефективність жорстких урядів. Набуває вжитку термін «державний капіталізм».
Державний капіталізм п роявляється у д вох а спектах:

зовнішній контур – корпорації та публічні компанії, за якими стоїть жорстка державна полі-
тика;
державний капітал і заходи держави щодо захисту внутрішнього ринку і витіснення конку-
рентів.

Є і третій контур, де корпорації, фінансуючи політичні кампанії, по суті, впливають на державну політику. Глобально проблема полягає у системній кризі капіталізму. Коли все добре, економіка зростає, а разом із нею зростають і доходи, громадяни і бізнес не мають причин звертатися до держави по допомогу і підтримку. Інша справа – коли ринкова система не справляється і щось іде не так.

Підтримка сталого зростання в межах капіталізму неможлива без постійного поглиблення спеціалізації та поділу праці. А це досягається шляхом ринкової експансії і/або науково-технічного прогресу. Постійне розширення ринків збуту обмежене географічно. Це означає, що світу потрібні інноваційні технології та інноваційний прорив, які дозволять кардинально знизити вартість ресурсів і підвищити продуктивність праці.

Потрібні інновації, які не скорочуватимуть попит на людську працю, а навпаки, створюватимуть нові галузі та сегменти, де потрібна робоча сила. Інновації вимагають інвестицій. Водночас рентабельність капіталу у світі падає, а витрати компаній зростають, зокрема витрати на обслуговування старих боргів.

У результаті компанії залучають дедалі більше позикових грошей для підтримки наявної моделі зростання, а держави дедалі більше накачують свої економіки грошима, збільшуючи боргову бульбашку.

У боротьбі з коронакризою держави застосовували безпрецедентні фіскальні й грошово-кредитні стимули. Світова криза 2020 року не стала класичною кризою, коли через банкрутства економіки очищуються від неефективних підприємств і токсичних боргів, навпаки, країни вийшли з кризи зі ще більшим борговим навантаженням. Через COVID-19 світовий борг зріс до рекордного рівня: станом на ІІ квартал 2021 року обсяг глобального боргу сягнув 296 трлн дол. або 350% ВВП 2020 року.

Підтримувати економічне зростання з таким боргом стає складніше. Дедалі більше грошей іде на обслуговування старих позик, а не на розвиток економіки. Країни, що розвиваються, найуразливіші в цій ситуації, особливо ті, чиї експортоорієнтовані економіки залежать від коливань цін на сировинних ринках. У разі падіння цін на коммодітіз та девальвації національних валют, обслуговування валютних боргів може стати для них непосильним тягарем.

У деяких країнах, насамперед у Європі, ситуацію погіршує демографічний фактор. В умовах демографічних криз, коли скорочуються трудові ресурси (податкова база) і зростають витрати бюджету на соціальне забезпечення пенсіонерів, держави будуть змушені й далі нарощувати борги. У середньостроковій перспективі зберігається ризик кризи суверенних боргів і настання дефолтів.

Боргова криза в таких економіках, як китайська чи турецька, може мати серйозні наслідки для всього
світу: корекція на фінансових ринках, падіння світового попиту і глобальної економіки, банкрутство постачальників, порушення ланцюгів постачання продукції, зрив контрактів тощо.

Як довго економіки зможуть існувати у моделі накачування ліквідністю і зростання боргу, ніхто поки відповісти не може, як, власне, і запропонувати світові нову модель зростання (наприклад, таку, за якої від економічного зростання виграють найбідніші верстви населення, без прямого «забрати у багатих і поділити»).

Кризу капіталізму супроводжує «лівий поворот» в економічній політиці. Це означає, що зростатимуть соціальні витрати держав, витрати, пов’язані з екологією та турботою про довкілля, охороною здоров’я, а також на інфраструктуру. Одну частину з них буде покрито через збільшення дефіцитів бюджетів, іншу – через підвищення податків для багатих, корпорацій і середнього класу (політика Байдена, курс Рузвельта).
Ідея універсального або безумовного базового доходу в горизонті наступних 10 років дедалі реалістичніша, особливо в країнах ЄС. Частка держвитрат у ВВП зросте, розшириться роль держав. Виграють країни з найефективнішим державним управлінням.

У світі вже сформувався тренд на розворот від грошово-кредитних інструментів до фіскальних. Регулювання макроекономічного циклу переходить у бюджетну політику. Це продемонструвала криза 2020 року у вигляді потужної фіскальної відповіді від держав, чого не було під час кризи 2008–2009 років.

Якщо впродовж останніх десятиліть у фокусі були відсоткові ставки центральних банків, у наступному десятилітті увага буде зосереджена на дефіцитах бюджетів і фіскальних програмах. Високий рівень державного боргу значно знижує ефективність грошово-кредитної політики. Крім того, ключові відсоткові ставки у всьому світі перебувають на мінімумі, а в деяких країнах практикуються негативні ставки. Інструменти грошово-кредитної політики для стимулювання економічного зростання практично вичерпані.

У 2021 році відбувся масштабний перегляд глобальних податкових правил – 136 країн уклали угоду про єдину ставку податку з міжнародних корпорацій не менше від 15 % з 2023 року. Рішення націлене на те, щоб зібрати якомога більше податків з великих корпорацій і розподілити їх через державні бюджети.

Очікується, що для стимулювання і підтримки економічного зростання уряди будуть нарощувати державні інвестиції, реалізовувати масштабні інфраструктурні проєкти. Як от США, що затвердили план розвитку інфраструктури на суму понад 3 трлн дол.

План передбачає інвестиції в дороги, мости та залізничні колії, а також розширення доступу до питної води та забезпечення кожного американця високошвидкісним інтернетом. Крім прямого економічного ефекту, фізична реконструкція економіки даватиме політичні дивіденди тим, хто її реалізує. Популярною буде теза про національну гордість і згуртованість нації навколо стійкої програми зростання на основі інвестицій та всебічної модернізації.

Матиме попит такий інструмент державної політики, як державно-приватне партнерство (ДПП). Цілком можливо, що нинішня системна криза завершить етап капіталізму в історії людства, і ми побачимо абсолютно нову модель – «життя після капіталізму». Чи буде це соціалізм –дуже дискусійне питання. Поки що зрозуміло одне – капіталізм вміє добре заробляти, але погано розподіляє. Соціалізм вміє розподіляти, але водночас губляться стимули для розвитку.

Макроекономічні дисбаланси, зростання глобальної волатильності на ринках

Лейтмотивом 2021 року стали дефіцити, які своєю чергою призвели до прискорення інфляції. Після коронакризи 2020 року попит почав відновлюватися швидше, ніж передбачалося від самого початку. Ключові центробанки та уряди були єдині у своєму прагненні врятувати економіки, накачуючи їх дешевими грошима та іншими стимулами. Довідково: з 2015 року баланс ФРС США збільшився майже в 2 рази з 4,5 трлн дол. до 8,6 трлн дол. станом на листопад 2021 року. (на початку 2008 року баланс Федрезерву становив лише 0,9 трлн дол.).

Попит швидко відреагував на надагресивні стимули, що призвело спочатку до порушення логістичних зв’язків, затримки в термінах постачань, зростання вартості транспортування (зокрема морського – у 4-6 разів), формування дефіцитів, а потім до зростання індексу цін виробників та зрештою – до зростання споживчої інфляції. У жовтні 2021 року річна інфляція у США становила 6,2%, що є максимумом з початку 1990 року. А ФРС США оголосила про скорочення обсягів викупу активів з метою «охолодження» економіки та стримування інфляційних настроїв.

Наразі думки економістів розходяться – чи очікувати наступного року високу інфляцію у реальному секторі, чи підвищення цін цього року не вкорениться; чи відреагує випуск на зростання попиту та цін, чи буде масштабний дефіцит. Однозначної відповіді ці питання немає і в нас. Очевидно одне – світ перебуває у стані розбалансування, а надлишок дешевих грошей може легко підштовхнути ринки як в один бік, так і в інший. Ризики нових збоїв та дисбалансів у світовій економіці зростають.

Індекс Баффета[3], розрахований для фондового ринку США, станом на 18.11.2021 року складав 217%, що свідчить про «перегрітість» акцій. Індекс, розрахований для світового ринку, досяг 142% у вересні поточного року, перевищивши попередній рекорд з часів бульбашки доткомів – 121%.

З 2008 року центральні банки Великої Британії, США, Японії та ЄС направили у свої економіки понад 25 трлн дол., з них у період коронакризи – понад 9 трлн дол.

Розширення грошової пропозиції та зростання дефіцитів бюджетів (особливо в період COVID-19) призводять до глобальної волатильності на фінансових ринках, ринках коммодітіз, волатильності валют. Зростають ризики формування бульбашок, зокрема на ринку нерухомості.

Згідно з документом UBS Global Real Estate Bubble Index, 9 із 25 досліджених міст світу перебувають у зоні ризику утворення бульбашки на ринку нерухомості. Ось п’ятірка лідерів: Франкфурт, Торонто, Гонконг, Мюнхен, Цюрих.

З відновленням світової економіки багато стимулів згортатимуться, закриються разові програми, націлені на мінімізацію наслідків COVID-19. Згортання надагресивної державної політики може призвести до серйозних дисбалансів і створити загрозу криз, банкрутств і навіть колапсу всієї фінансової системи. Яскравий цьому приклад – дії влади Китаю і один із найбільших забудовників Китаю – Evergrande.

Загальний борг компанії складає 310 млрд дол. за вартості активів близько 350 млрд дол. Загальні борги всіх китайських забудовників оцінюються у 5 трлн дол. (за оцінкою Nomura Holdings). Стабільність фіатних валют та фінансових ринків у найближчі роки буде під великим питанням, що серйозно ускладнює процеси планування та прогнозування як у бізнесі, так і в макроекономічній політиці держав.

Цифрова трансформація та розвиток економіки екосистем

COVID-19 став тригером для процесів, що почалися задовго до, і, по суті, прискорив трансформації. Багато компаній були змушені оцифровувати робочий простір і безліч бізнес-процесів, переводити працівників на віддалену роботу (без втрат для компанії). Найімовірніше, що «робота на дистанційці» стане довготривалим трендом. Насамперед тому, що це вигідно бізнесу.

І далі відбуватиметься віртуалізація відносин. Низку процесів, неефективних у звичайній економіці, вдасться вдосконалити у разі переходу в цифрову. Це стосується і комунікацій у держсекторі.COVID-19 спровокував перехід багатьох державних сервісів у режим онлайн, по суті, прискоривши процес запуску e-government.

Компанії активно запускають мобільні застосунки, платформи електронної комерції, онлайн-рішення,
рішення для самообслуговування, освоюють нові ніші, працюють на перетині галузей і сегментів, перетворюються на майданчики і платформи, де пропонують своїм клієнтам не просто продукт, а розв’язання будь-яких проблем, отримання досвіду, цінності та вражень, стають цілими екосистемами.

Очікується, що в найближчому майбутньому модель організації економіки трансформується в економіку екосистем: продуктовоцентрична модель перетвориться на людиноцентричну. Нинішня модель економіки створювалася за галузевим принципом, де всі процеси були зосереджені навколо конкретного товару або послуги.

Економіка екосистеми буде побудована і зосереджена навколо споживача. Продукт стане вторинним. На першому місці буде людина з її потребами. За деякими оцінками, цифрові екосистеми, включно зі сховищами даних, новими технологіями та інноваційними платформами, стануть основним фактором, який сприятиме отриманню т. зв. цифрових дивідендів у розмірі 100 трлн дол. до 2025Е. Це більше, ніж сьогоднішній світовий ВВП. Економіка екосистем – це виклик не лише для бізнесу, але й для держав, яким буде необхідно створювати нові підходи і методи регулювання нової економіки.

У 2022Е ще більше посилиться конкуренція за технологічне лідерство (компанії змагатимуться у своїй технологічній архітектурі). У зв’язку з тотальною цифровізацією відбуватиметься зростання витрат на інформаційну безпеку.

Кіберзагрози – один із головних викликів економіки 20-х років ХХІ століття. Кількість хакерських атак зростатиме, бізнес і державні установи збільшуватимуть витрати на продукти і послуги у сфері кібербезпеки. Лідерство у світі визначатиметься володінням технологіями кібербезпеки.

Цифрові валюти

Поширення цифрових грошей кидає виклик грошово-кредитній політиці центробанків та взагалі існуванню нинішньої світової валютної системи. Ключові центробанки (ЦБ) світу вже тестують цифрові валюти й оцінюють ефективність їхнього запуску, серед них: ЄЦБ, ЦБ Південної Кореї, Японії, Китаю, Швеції.

Регулятори деяких країн, що розвиваються, запустили цифрові валюти 2020-2021 років: ЦБ Камбоджі, Багамських островів, Нігерії, Східно-Карибський ЦБ (у 4 з 8 країн Карибського басейну – Антиґуа і Барбуда, Ґренада, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія).

У 2017 році цифрові валюти було відмінено у Еквадорі (через низький рівень довіри до ЦБ) та Сенегалі (через небажання ЦБ західноафриканських держав підтримувати проєкт). У 16 країнах, зокрема і в Україні, проводяться пілотні запуски цифрових валют, у 15 країнах запуск цифрових валют знаходиться на стадії розробки, у 39 країнах – на стадії досліджень. У 8 країнах було заявлено про ініціацію цифрових валют, однак зараз це питання не активно.

У 2022Е цифрову валюту планують запустити:

Китай
Ямайка
Пд. Корея
Чилі

Існує ймовірність, що у перспективі 5-10 років цифрові валюти стануть альтернативою долару, а це фактично означатиме втрату американською валютою резервного статусу і падіння Ямайської валютної системи. Навіть більше, існує ймовірність, що ФРС США, ЄЦБ, ЦБ Японії для розв’язання проблем надлишкової ліквідності у світі перезапустять свої валюти, припинивши обіг старих фіатних валют, замінивши їх цифровими.

Крім держав, у бік цифрових грошей рухаються приватні корпорації. Наприклад, Асоціація Diem Association, яка була співзасновником Meta (раніше Facebook) як Libra Association, працює над проєктом криптовалюти Diem — стейблкоїна, який буде прикріплений до долара. Мета проєкту — надати людям, які не мають банківських рахунків, доступ до онлайн-платежів, а також спростити і здешевити систему грошових переказів. Meta вже має доступ до 3 млрд клієнтів – потенційних власників такої валюти. Компанія є одним із 27 членів Асоціації. Очікується, що їхнє число зросте до 100. Таким чином, стейблкоїн – це не валюта однієї компанії. Марк Цукерберг сподівається, що використання криптовалюти збільшить число користувачів FB, відповідно зросте попит і ціна на рекламу в соцмережі.

Африка – новий Китай.

За африканські ринки вже активно змагаються країни-світові лідери: Китай, США, Франція, Велика Британія. Африканські країни – це величезний потенційний ринок збуту, який поки переважно неплатоспроможний. Але все може змінитися. Завдяки технологізації, глобалізації, а також великій частці молодого та освіченішого покоління, африканські країни можуть значно підвищити продуктивність праці у регіоні.

Економісти визначають 4 рушії економічного зростання регіону:

Великий споживчий ринок, що швидко зростає. Сьогодні чисельність населення Африки становить 1,4 млрд людей і, за прогнозами, зросте до 2,5 млрд у 2050Е.
Сільське господарство. Прогодувати населення, що невпинно збільшується, лише завдяки імпорту буде складно. Навіть сьогодні, попри імпорт продовольства і гуманітарну допомогу, мільйони африканців помирають від голоду. Варто зазначити, що в Африці зосереджено 60% світових орних земель, тож, якщо місцеві аграрії матимуть доступ до нових технологій, продуктивність праці зросте
в рази. Це дозволить розв’язати проблеми з продовольством у регіоні та сприятиме економічному зростанню.
Виробництво. Конкурентною перевагою Африки є дешева робоча сила і наявність природних ресурсів. В умовах зростання споживчого ринку Африки, країни розвиватимуть виробничі потужності не лише для експорту, але й для внутрішнього ринку. Наприклад, Руанда вже запустила повний цикл виробництва смартфонів для місцевих користувачів.
Послуги. У цьому секторі активно розвиваються фінансові послуги банків і страхових компаній, особливо з поширенням мобільних телефонів. Зростає електронна комерція, а такі країни, як Мадагаскар, Марокко і Туніс, уже розвивають ринок аутсорсингу бізнес-процесів.

Ми вважаємо, що Африка в 2030Е – це Китай 10 років тому (з точки зору економічного зростання та зростання споживання). У горизонті 10 років сюди будуть переносити виробництво великі корпорації, за африканські ринки розгорнеться конкурентна боротьба між світовими лідерами. Маючи доступ до інтернету та смартфон у руках, африканці стануть покупцями величезної кількості товарів та послуг онлайн.

Ризики та можливості для України 2022Е

Значущість: 1 – найменш значущий пункт, 10 – найбільш значущий пункт

Імовірність: 0 – дуже низька ймовірність (імовірність відсутня), 100% – дуже висока ймовірність

ЗОВНІШНІ ПОЛІТИЧНІ РИЗИКИ (пояснення)

Ризики розміщені у порядку зменшення за коефіцієнтом, розрахованим як значущість події для України помножена на ймовірність настання події

1. Випадіння України із логістичних проєктів

Україна не входить до регіональних логістичних проєктів, транспортних коридорів (наприклад, «Тримор’я», «Один пояс, один шлях», «Північ-Південь», транспортна мережа TEN-T тощо), не використовує можливість створення альтернативи транссибірській магістралі (через Чорне і Каспійське море), щоб перенести вантажні потоки з Китаю з російського напряму на український.

У результаті Україна буде виконувати роль буферної зони та знизить геостратегічну цінність, переміститься на периферію та перетвориться на острів, який обходять всі транспортні мережі.

2. Енергетична блокада з боку РФ

Спроби Росії влаштувати енергетичну блокаду для України – обмеження власних поставок (електроенергія, вугілля, нафтопродукти), а також схиляння до цього Білорусі (електроенергія та вугілля), блокування транзиту з Казахстану (вугілля та LPG), зокрема для формування до весни передумов для вирішення ключових запитань: Донбас, довгострокові контракти з газу, енергетики, зрив європейської енергетичної інтеграції тощо.

3. Домовленості Заходу та РФ щодо України

Ризик домовленостей між США, ЄС та РФ, зокрема щодо питань, пов’язаних з Україною.

4. Втрата підтримки Заходу

Втрата Україною фінансової, політичної, воєнної підтримки західних країн (США, Європа).

5. Наслідки політичної кризи в Білорусі

Ризик енергетичної безпеки України, воєнно-політичні ризики. РФ може розширити воєнну інфраструктуру на кордоні України з Білоруссю, впливати на поставки е/е та нафтопродуктів. Є 2 варіанти політичної кризи в Білорусі:

– Лукашенко залишається і стає більш підконтрольним Росії;

– У Білорусі з’являється новий слабкий президент, яким Росії керувати буде ще простіше.

6. Випадіння з тренду «зеленого переходу»

Україна не потрапляє до клубу країн, що здійснюють «зелений перехід», відстає технологічно та залишається об’єктом міжнародних відносин.

7. Фінляндизація України Росією

Росія зв’язує Україну економічними договорами. Україна залишається у ролі посередника між Росією і Заходом.

8. Втрата Китаю як торгового партнера

Оскільки в Україні немає концепції балансування між США та КНР, Україна має ризик потрапити у ситуацію жорсткого вибору між двома партнерами.

9. Погіршення стосунків з поляками та литовцями

Спроба України покращити стосунки з Білоруссю, що може призвести до погіршення стосунків з Польщею та Литвою.

10. Конфлікти з Польщею, Угорщиною

Правлячі партії у Польщі та Угорщині можуть йти на конфлікти з Україною в питаннях історії, національної пам’яті, прав меншин для рішення політичних задач з ЄС, мобілізації прибічників.

11. Політична дестабілізація/криза у Туреччині

Це несе політичні та гуманітарні ризики для Європи, що опосередковано вплинуть на Україну.

12. Нелегальні мігранти і біженці

Ризик напливу нелегальних мігрантів та біженців у Європу через Україну, яких зараз стримує Туреччина.

13. Прихід до влади в Європі націоналпопулістів і правоконсерваторів

Це несе ризик конфлікту України з ЄС.

14. Міграційна криза. Приплив мігрантів, зокрема пов’язаний з кліматичними змінами.

Значущість: 1 – найменш значущий пункт, 10 – найбільш значущий пункт

Імовірність: 0 – дуже низька ймовірність (імовірність відсутня), 100% – дуже висока ймовірність

Значущість: 1 – найменш значущий пункт, 10 – найбільш значущий пункт

Імовірність: 0 – дуже низька ймовірність (імовірність відсутня), 100% – дуже висока ймовірність

ЗОВНІШНІ ЕКОНОМІЧНІ РИЗИКИ	РИЗИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ	МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ
1. Глобальна інфляція. Перехід ЦБ країн-лідерів до жорстоких монетарних політик, підвищення процентних ставок	– Зростання цін на енергоресурси, енергетична криза, яка призведе до економічної кризи; – Імпортована інфляція, падіння реальних доходів населення; – Скорочення інвестицій; – Відтік капталу з України; – Зростання конкуренції за капітал серед країн, що розвиваються (зокрема для України), зростання вартості капіталу та подорожчання обслуговування зовнішнього боргу; – Флуктуації та корекції на фінансових ринках (зокрема ринках коммодітіз).	– Стимулювання нарощення видобутку власних енергоресурсів, зокрема газу, із залученням іноземних інвесторів (не дасть ефекту в короткій перспективі, але критично важливо з точки зору довгострокової перспективи. Немає сприятливішого періоду для запуску заходів, які дозволять Україні вийти на енергетичну незалежність) – Запуск державної програми «Велике енергетичне будівництво», що включатиме модернізацію енергетичної інфраструктури, підвищення енергоефективності та енергозбереження для зменшення споживання енергії – Інфляційне зростання доходів бюджету – можливість для запуску реформ, що потребують фінансування дефіциту бюджету на першому етапі (пенсійна реформа, ПнВК) – Стимулювання інвестицій, зокрема через запуск ПнВК, ефективну роботу інвест-нянь, ухвалення законів про запуск спеціальних економічних зон (СЕЗ) – Розвиток та розширення інвестиційних інструментів (вторинний ринок ОВДП, муніципальні облігації тощо)
2. Суперцикл цін на сировину або сировинні ножиці (зростання цін на енергоресурси за збереження відносно низьких цін на інші товарні групи)	– Зростання цін на імпортовані енергоресурси
3. Підвищення волатильності на фінансових ринках (зокрема на ринках коммодітіз)	Непрогнозовані ціни на сировину, погіршення зовнішньої кон’юнктури, непередбачуваність, неможливість планування	– Розвиток інструментів хеджування – Стимулювання розвитку внутрішнього ринку (зокрема через кредитування, зменшення податкового навантаження на бізнес, фіскальні стимули для виробництв товарів із більшим ступенем переробки і високою доданою вартістю) – Розвиток транспортної, енергетичної та цифрової інфраструктури – Збільшення експорту послуг – Розширення ринків збуту (диверсифікація експортної корзини) – Розвиток та розширення інвестиційних інструментів (вторинний ринок ОВДП, муніципальні облігації тощо)
4. Стагфляція	Стагфляція в Україні	– Оновлення інфраструктури: збільшення попиту з боку держави такими проєктами як «Велике будівництво», державними замовленнями у військовому секторі. Доцільне посилення монетарної політики НБУ (підвищення облікової ставки) із одночасним фіскальним стимулюванням – Помірна девальвація гривні – може збільшити прибуток експортних галузей, сприяти капітальним інвестиціям – Залучення фінансування міжнародних фондів до державних або приватних проєктів в Україні (які в умовах гіперінфляції шукають реальні проєкти для збереження грошей)
5. Продовольча криза: зростання цін на продовольство внаслідок зростання цін на газ, сировину, добрива	Зростання цін на імпортовані продукти харчування, чинник інфляції, ризик зростання соціальних невдоволень	– Зростання експорту українських аграріїв (за обов’язкової заборони чиновникам обмежувати експорт агропродукції з України) – Збільшення внутрішнього виробництва продуктів харчування з високою доданою вартістю – Нові геополітичні союзи з глобальними гравцями (США) в галузі продовольства – Запуск програм імпортозаміщення
6. Згортання програм стимулювання у світі	Уповільнення темпів зростання світової економіки та попиту на українську продукцію на міжнародних ринках, волатильність на ринку сировинних товарів	– Розвиток внутрішнього ринку (стимулювання українського споживання): § реалізація внутрішніх інвестиційних програм із високим ступенем локалізації, зокрема масштабних інфраструктурних проєктів § зниження податкового і адміністративного тиску на МСБ § просування на всіх рівнях «купуй українське», кредити під українську продукцію § стимулювання довгострокової іпотеки вартістю до 10% річних (ставка за існуючою програмою «Іпотека під 7%» фактично перевищує 10% з урахуванням комісій та інших супутніх витрат)
7. Світова фінансова криза з різних причин, наприклад: – криза суверенних боргів – схлопування бульбашок, зокрема на ринку нерухомості – банкрутства у корпоративному секторі тощо	Втеча капіталу, зростання вартості запозичень, подорожчання обслуговування валютних боргів, ризики девальвації гривні, падіння цін на сировинні активи та експорту із України. Зниження попиту на українські метали внаслідок краху на ринку нерухомості (скорочення будівництва).	– Створення внутрішнього ринку капіталу: § запуск 2-го рівня пенсійної системи § запуск страхової медицини § розвиток фондового ринку, запуск міжнародного фінансового центру «Київ» (МФЦК) § ухвалення ефективного законопроєкту щодо Дія Сіті – Нарощення внутрішнього кредитування – Збалансована бюджетна політика (з метою зниження залежності від зовнішніх позик) – Реструктуризація боргів, заміщення зовнішніх боргів внутрішніми – Забезпечення завантаженості металургії, направленої на українські потреби (через запуск інфраструктурних проєктів)
2. Нові штами вірусу, які призведуть до жорстких локдаунів та рецесії	Уповільнення темпів зростання або падіння світової економіки та попиту на українську продукцію на міжнародних ринках, рецесія в Україні	– Реалізація Антикризового плану 2.0: § якісна програма комунікацій з населенням щодо вакцинації § кредитна, фіскальна підтримка підприємств, що страждають від карантинів/локдаунів § підтримка населення (компенсація невідпрацьованого робочого часу робітниками, які були вимушено відправлені на карантин) § секвестр бюджету (неефективних статей) з одночасним підняттям верхньої межі дефіциту, зміна фокусу витрат на інфраструктуру, охорону здоров’я, безпеку, енергетику – м’яка девальвація гривні, підвищення цінових конкурентних переваг експортерів
3. Руйнування і зміна логістичних ланцюгів	Випадіння України із регіональних логістичних проєктів, транспортних коридорів. Україна буде виконувати роль буферної зони та знизить геостратегічну цінність, переміститься на периферію та перетвориться на острів, який обходять всі транспортні мережі. Зовнішні гравці не матимуть інтересу інвестувати та розвивати на території буферної зони високотехнологічні сектори економіки.	– Включення питання входження України в регіональні логістичні проєкти до пріоритетних напрямків роботи державних органів – Створення Концепції української політики та правильної комунікації з країнами-учасницями логістичних проєктів та коридорів
4. Протекціонізм, торгівельні війни у світі	Погіршення умов міжнародної торгівлі, невизначеність, зростання трансакційних витрат	– Протекціонізм з боку України, зокрема: § створення стратегії імпортозаміщення § ухвалення закону про локалізацію § популяризація української продукції – «Добре, бо українське» – Створення плану розвитку експортної політики – Підвищення вимог до якості та відповідності українських товарів як шанс «зайняти» нові ринки, залишені попередніми ключовими гравцями – Пошук нових ринків збуту і партнерів у зовнішній торгівлі. Експансія на ринок Африки, Азії – Антидемпінгові заходи та посилення ролі України в СОТ – Активізація міжнародних перемовин щодо зняття обмежень та квот на основний український експорт – Відхід від сировинного експорту на користь високотехнологічного (преференції для експортерів високотехнологічної продукції)
5. Сильніша просадка економіки Китаю, ніж очікується (або навіть криза в Китаї)	Скорочення попиту на українську продукцію у світі, падіння цін на сировинні товари, експортером яких є Україна	– Вихід на нові ринки збуту – країни Африки, Індія та інші країни Азії – Активізація роботи із зняття обмежувальних мит для залізорудної сировини (ЗРС) у інших потенційних країнах-імпортерах – Стимулювання глибшої переробки української металопродукції – Розвиток внутрішнього ринку через забезпечення завантаженості металургії, направленої на українські потреби: § переорієнтація на внутрішнє споживання ЗРС § запуск інфраструктурних проєктів § стимулювання довгострокової іпотеки вартістю до 10% річних

Значущість: 1 – найменш значущий пункт, 10 – найбільш значущий пункт

Імовірність: 0 – дуже низька ймовірність (імовірність відсутня), 100% – дуже висока ймовірність

ВНУТРІШНІ ЕКОНОМІЧНІ РИЗИКИ	МОЖЛИВОСТІ
1. Енергетична криза: – Ризик надійності енергопостачання в Україні – Недостатньо ресурсів, щоб покрити високу волатильність цін на енергоресурси, вичерпання запасів газу у сховищах, нестача для опалення. Ризик віялового відключення електроенергії – Ризик фінансової стабільності енергетичних компаній, зокрема які працюють з імпортом енергоресурсів, проблеми касових розривів, негативні фінансові результати	– Стимулювання нарощення видобутку і виробництва власних енергоресурсів, зокрема видобутку природного газу, виробництва біопалива тощо, із залученням іноземних інвесторів (не дасть ефекту в короткій перспективі, але критично важливо з точки зору довгострокової перспективи. Немає сприятливішого періоду для запуску заходів, які дозволять Україні вийти на енергетичну незалежність) – Запуск державної програми «Велике енергетичне будівництво», що включатиме модернізацію енергетичної інфраструктури, підвищення енергоефективності та енергозбереження для зменшення споживання енергії – Цифровізація сектору послуг для зменшення енергоспоживання – Зміна державної політики щодо енергетичних компаній, усунення корупційних ризиків – Підвищення конкуренції та прозорості в енергетичному секторі через антимонопольні обмеження для приватної генерації – Залучення позикового капіталу (випуск цільових облігацій), кредити МФО (ЄБРР, СБ тощо), врегулювання взаємних боргів
2. Низький рівень інвестицій (нижче 10-15% ВВП)	– Цивілізоване вирішення наявних суперечок в Україні із західними інвесторами. Дерегуляція. Судова реформа. Антикорупційна реформа. Захист прав інвесторів та гарантія забезпечення права власності. – Податкова реформа (ПнВК, заміна ПДВ податком з продажів, зниження податків на працю) – Розвиток внутрішнього ринку капіталу (див. п 7) – Промо України у світі та українських проєктів на зовнішньому ринку (першими особами держави) – Пошук міжнародних партнерів для реалізації енергетичних проєктів, видобутку водню, будівельних, інфраструктурних проєктів – Запровадження ефективної інвест. політики: запуск вільних економічних зон, ефективна робота інвест-нянь.
3. Підпорядкування НБУ Офісу Президента	– Застосування монетарних стимулів розвитку економіки з супутніми ризиками (інфляція тощо)
4. Посилення фіскальної політики (фіскалізація)	– Використання бізнесом легальних інструментів підвищення ефективності використання ресурсів (Інститути спільного інвестування, ФОПи) – Консолідація бізнесу і нав’язування владі економічного порядку денного (невдоволення реального сектору і тінізація сприятимуть актуалізації питання про необхідність ліберальної податкової реформи)
5. Дефіцит палива в Україні. Блокування Росією поставок зрідженого природного газу з РФ, Казахстану і Білорусі (2/3 потреби українського ринку) та інших нафтопродуктів	– Розвиток нафтохімічної галузі: створення потужностей з переробки моторного масла, інтенсифікація видобування нафти, модернізація українських НПЗ – Прискорення переходу на альтернативні види палива – Інвестиції в R&D та технології, що в майбутньому дозволять Україні зробити «зелений перехід» дешевшим (не дасть ефекту в короткій перспективі, але критично важливо з точки зору довгострокової перспективи) – Перехід від машин на велосипеди, стимулювання до піших прогулянок – підвищення рівня фізичної активності населення
6. Споживча інфляція більше 10%	– Зростання номінальних доходів бюджету, бізнесу – Інфляційне зростання доходів бюджету – можливість для запуску реформ, що потребують фінансування дефіциту бюджету на першому етапі (пенсійна реформа, ПнВК) – Прихід нерезидентів в ОВДП за умови підвищення відсоткової ставки НБУ (притік валюти, зниження вартості обслуговування державного боргу) – Проведення помірної девальвації, стимулювання експортерів – Оновлення інфраструктури: реалізація інфраструктурних проєктів
7. Зростання вартості запозичень для бізнесу (внутрішніх та зовнішніх)	– Розвиток внутрішнього ринку капіталу: § пенсійна реформа § запуск страхової медицини § розвиток фондового ринку § запуск МФЦК § ухвалення ефективного законопроєкту щодо Дія Сіті – Розвиток небанківського кредитування – Спрощення банківських процедур, які стимулюють кредитування – Впровадження програм пільгового кредитування, цільових кредитів із компенсацією відсотків з боку держави – Збільшення обсягів фінансування за програмою «Доступні кредити 5-7-9%» щонайменше до 10 млрд грн у 2022Е для обслуговування пулу вже виданих кредитів за зниженими ставками
8. Запуск ПП-2, цілковита зупинка транзиту через Україну	– Можливість довести в арбітражному суді, що РФ зловживає своїм ринковим положенням – Модернізація ГТС із залученням інвесторів, виведення з експлуатації непрацюючих потужностей – Реалізація проєкту зі зберігання в Україні страхового запасу газу для ЄС (більша наповненість сховищ збільшить можливості України з відбору газу зі сховищ та поглибить співпрацю з ЄС).
9. Погіршення інфраструктури – енергетичної, транспортної, державної	Створення державою якісної енергетичної, цифрової, транспортної інфраструктури – Реалізація державою масштабних інвестиційних проєктів, зокрема із залученням іноземних інвестицій – Реалізація масштабних проєктів у форматі ДПП – Реалізація програми «Індустрія 4.0» і концепції «смарт-фабрика» (створення твердої і м’якої цифрової інфраструктури)
10. Сповільнення зростання приватного споживання через зниження темпів зростання номінальних зп	– Запуск стимулів для зростання економіки – Якісна комунікаційна політика з боку Офісу Президента для зняття напруги в суспільстві, політика НБУ, спрямована на зниження інфляційних очікувань (підвищення довіри у суспільстві до влади) – Стимулювання підприємництва, розвиток малого та середнього бізнесу (МСБ) – Зростання споживчого кредитування та мікропозик, зокрема з боку небанківських фінансових установ, що дасть можливість посилити нагляд над ними з боку НБУ
11. Бюджетна криза (зростання дефіциту бюджету, проблеми з фінансуванням), наростання проблем у державних компаніях	– Реформа держапарату: ліквідація старих неефективних державних органів, трансформація держави в сервіс, повноцінний запуск e-government, спрощення адміністрування – Секвестр неефективних витрат Бюджету, контроль за ефективністю розпорядників, раціональне і довгострокове бюджетне планування – Переорієнтація на фінансування програм з мінімальним імпортом і високою локалізацією створення доданої вартості (наприклад, бетонні дороги замість асфальтних) – Залучення дешевих кредитів від МФО (для розвитку економіки) – Антикорупційний контроль над роботою держкомпаній – Стимулювання економічного розвитку для збільшення в майбутньому бюджетних надходжень – проведення податкової реформи
12. Помірна девальвація гривні	– Забезпечення м’якої девальвації (зростання доходів експортерів, збільшення прибутку експортерів та інвестиційного попиту з їхнього боку) – Зростання споживання товарів українського виробництва та шанс для програми імпортозаміщення (через зростання вартості імпорту), розвиток внутрішнього ринку

Акцентуємо увагу, що без радикальних змін в системі освіти, реалізація вказаних можливостей матиме обмежений у часі позитивний вплив і не нестиме системних змін в економіці. В Україні гостро стоїть питання розриву між освітою та реальним попитом на ринку праці, що визначає багато фундаментальних проблем в економіці.

Без реальної реформи ситуація й надалі розвиватиметься інерційно, як впродовж останніх 30 років. Виникне петля негативного зворотного зв’язку: коли економічна ситуація негативно впливає на рівень освіти, а освіта кожного наступного покоління визначає слабкий економічний розвиток країни. Кроки та проєкти, які необхідно реалізувати в системі освіти у 2022Е:

Новий освітній простір для базової школи (5-9 кл.).

Необхідно розробити покроковий план запуску, закласти обсяги фінансування в Бюджет на 2023Е. Середовище, зокрема – фізичне, дає змогу зробити досвід навчання для учнів максимально позитивним і таким, що заохочує і розвиває навички застосування знань. Тому наступним кроком втілення концепції «Нова українська школа» має бути трансформація шкіл: планування і дизайн аудиторій, насичення їх пристосуваннями для активних форматів навчання – зокрема мейкерства, винахідництва, наукових і підприємницьких експериментів.

Зважаючи на високий рівень недовіри до Уряду і низький рівень легітимності теперішнього керівництва МОН, Міністерству варто делегувати частину імплементації концепції альянсу незалежних педагогічних об’єднань та громадських організацій, створених на підтримку реформи. За МОН має залишитися функція адвокації на рівні КМУ і розпорядника бюджетних коштів:

Одним із основних кроків на 2022-2023 навчальний рік має бути адміністративне і організаційне впровадження нового державного стандарту базової школи у 5 класі.
Фінансове забезпечення видання відповідних дидактичних матеріалів.

2. Старт трансформації системи вищої освіти

Мета – формування мережі університетів та інших вишів, що відповідатимуть потребам високотехнологічних секторів економіки України, які формуватимуть високу додану вартість, передусім завдяки інтелекту. Оскільки у 2021 році Уряд ухвалив розпорядження Кабінету Міністрів України щодо залучення коштів позики від Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР – інституція Групи Світового банку) для реалізації проєкту «Удосконалення вищої освіти в Україні заради результатів» у розмірі 200 млн дол., це має бути використано як стимул для початку системних перетворень.

2.1. Перед початком реалізації згаданої програми доречно ухвалити відповідну Концепцію, що має охоплювати керівні принципи, передбачені проєктом Світового банку. Документ має, зокрема, включати такі положення:

Диференціація інституцій вищої освіти на університети та професійні школи. До того ж, трансформовані університети мають стати центрами досліджень і розробок та отримати значну частину фінансування на розвиток перспективних наукових досліджень. Професійні школи мають бути передусім зосереджені на розвитку практичних навичок і значною мірою фінансуватися за кошти роботодавців, які стають замовниками необхідних їм фахівців. Водночас інститут державного замовлення має бути скасований. За винятком безпекової сфери та медицини (первинна ланка);
Надання трансформованим університетам повної автономії, що включає: а) академічну; б) кадрову; в) фінансову; г) управлінську. Це, зокрема, передбачає, що зарплатня викладачів не має бути прив’язана до тарифної сітки і будуватися на ринкових засадах;
Розвиток моделі корпоративного управління в інституціях вищої освіти;
Формування дослідницької інфраструктури і відповідної матеріально-технічної бази в університетах;
Розвиток академічного підприємництва.

2.2. Проведення перемовин і консультацій із зацікавленими сторонами (інноваційним бізнесом, кращими приватними університетами, представниками муніципалітетів, громадських об’єднань) щодо залучення їх до процесу змін і моніторинг реалізації проєкту Світового банку.

2.3. Підготовка пакету законодавчих змін (зокрема до Кодексу «Про працю») щодо полегшення умов для поєднання студентами навчання і роботи/стажування та працевлаштування іноземних студентів.

3. Розвиток інфраструктури для інновацій.

3.1. Підтримка (зокрема – фінансова та адміністративна) створення наукових парків, зокрема спроможними університетами, у межах чинного закону і розширення законодавчого поля до створення науково-технологічних парків, як основи для екосистеми інновацій.

3.2. Допомога із презентації потенційним інвесторам тим територіальним громадам, стратегії яких передбачають умови для релокації наявних або відкриття нових R&D підрозділів високотехнологічних компаній із можливістю працевлаштування у них студентської молоді. А також – формування цілісної екосистеми інновацій.

3.3. Запровадження низки адміністративних і бюджетних стимулів для територіальних громад щодо збільшення кількості підприємців і компаній, що використовують високотехнологічні (інтелектуальні) рішення.

Сценарії для України 2022Е

Український Інститут Майбутнього традиційно підготував 3 сценарії для світу і України:

Базовий
Оптимістичний
Песимістичний

Базовий сценарій. Інфляційний

У 2022 році темпи зростання світової економіки сповільнюються, зокрема через високі ціни на енергоресурси, поступове згортання стимулюючих заходів, нові спалахи пандемії. Країни відновлюються нерівномірно. У зв’язку з цим, лідери країн G20 ухвалюють Меморандум про політику помірного зростання, яка дозволить стримати світову економіку від фінансової та економічної кризи, стагфляції. У межах цього Меморандуму вдається дійти згоди з Китаєм про скорочення скупки енергоресурсів, а Росія без труднощів запускає «Північний потік – 2». Економіка Китаю сповільнюється, але все ж зростає.

Інфляція у світі прискорюється.
Змінюється природа інфляційних процесів. Якщо у 2021 році зростання цін було викликано шоками з боку попиту, то у 2022 році ми спостерігаємо інфляцію пропозиції. Зростають ціни на енергоресурси, підвищуються витрати виробників, що посилює ризики стагфляції – одночасного спаду виробництва та підвищення рівня інфляції. Однак завдяки згуртованим діям світових регуляторів сценарію стагфляції вдасться уникнути.

За таких умов центробанки змушені балансувати між необхідністю стримування інфляції та стимулюванням економічного зростання. Умови на світових фінансових ринках стають жорсткішими, згортання програм кількісного пом’якшення призводить до більшого інтересу інвесторів до менш ризикових активів розвинутих країн. Монетарна політика в країнах, що розвиваються, залишається доволі жорсткою і орієнтованою на забезпечення макроекономічної стійкості.

Відбувається подальша зміна логістичних ланцюгів. Країни намагаються максимально локалізувати виробництва у своїй або сусідніх країнах. Україна випадає із регіональних логістичних проєктів, транспортних коридорів («Тримор’я», «Один пояс, один шлях», «Північ-Південь», транспортна мережа TEN-T тощо). Україна також не використовує можливість створення альтернативи транссибірській магістралі (через Чорне і Каспійське море), щоб перенести вантажні потоки з Китаю з російського напряму на український. Україна поступово перетворюється в буферну зону та втрачає геостратегічну цінність. Ціни на енергоресурси у світі залишаються високими, попри сповільнення ділової активності. Зростає вартість палива, а відповідно збільшуються витрати на транспортування, зростають ціни на кінцеві споживчі товари.

Водночас РФ, яка лише виграє від високих цін на енергоресурси, використовує ситуацію для посилення впливу у регіоні та протистояння США. Росія тисне на Україну через обмеження енергетичних поставок. Європа ж займає позицію «політичної невинності» та спокійно спостерігає за тим, що відбувається у взаємовідносинах між Україною та Росією.

Внаслідок значного подорожчання добрив зростають ціни на продовольство, що грає на руку українським аграріям. Ближче до літа світові регулятори починають активно посилювати грошово-кредитну політику через зростання інфляційних очікувань, а уряди країн-лідерів (головним чином США) – скорочувати фіскальні стимули, зокрема урізають соціальну підтримку безробітних. Пропозиція на ринку праці збільшується, це стримує зростання зарплат, а відповідно й цін.

Згортання заходів підтримки викликають розпродажі на фондових ринках та корекцію цін на сировину, зокрема на ЗРС, сталь, тобто ключові позиції українського експорту. Ліквідність частково перетікає з фінансових ринків до реального сектору. Після тимчасової просадки ціни на сировинні товари українського експорту відновлюються. Середньорічний індекс цін на сировину у 2022 році перевищує рівень 2021 року. Обсяги українського експорту та імпорту зростають.

НБУ продовжує підвищувати облікову ставку для стримування інфляції (ставка зростає до рівня 10-12%). Уряд змушений стримувати зростання бюджетних видатків, обмежуючи зокрема інвестиційні витрати (на проєкти «Велике будівництво» тощо).

Але з огляду на високу корупційну складову таких проєктів та низький мультиплікатор інвестицій, економіка практично не відчуває цього зниження. Зростання цін викликає соціальну напругу, у суспільстві зростають протестні настрої, що спричиняють тиск на уряд і Президента, які і без того втрачають довіру.
Інфляція на кінець року становить 9,5% (грудень 2022 до грудня 2021). «Зелений» порядок денний Європи змушує українські компанії інвестувати в модернізацію своїх виробництв, але в незначних обсягах, оскільки власні ресурси обмежені, а кредитні кошти для українських компаній – дорогі.

Загальні інвестиції (валове накопичення капіталу) перебувають на рівні 12% ВВП. За результатами 2022 року ВВП України зростає на 1,7%. У 1-2 кварталі економіку стримують ковідні обмеження та дисбаланси у світовій економіці, у 3-4 кварталі – падіння виробництва продовольства через високу вартість добрив та енергоносіїв.

Українська економіка виживає завдяки тіньовій економіці, зростанню зовнішнього попиту на українські товари (переважно сировинні). Зростання експортної валютної виручки стримує гривню від суттєвої девальвації. Позитивний вплив має й поступове поширення вакцинації, що дає змогу уникнути локдаунів чи інших обмежень для економічної діяльності. Це зокрема допомагає повноцінно відновитися сектору послуг.Номінальний ВВП у доларах зростає до 219 млрд дол. Проте тригером зростання виступає інфляція, а не реальне виробництво, тому населення майже не відчуває цього покращення на своїх доходах та якості життя.

Ключовий ризик д ля У країни в ц ьому с ценарії – виникнення ефекту «сировинних ножиць», коли ціни на енергоресурси тримаються на високому рівні, а на решту сировинних товарів (руду, сталь) – низькому. У цьому сценарії висока ймовірність реалізації підсценарію «Фінляндизація України». Коли погіршення зовнішньої кон’юнктури, перспективи скорочення валютної виручки та доходів експортерів, виснажлива війна всіх з усіма всередині країни похитує і так слабку ситуацію в економіці. Побоюючись соціальних протестів та майдану восени, Президент Зеленський йде на домовленості з РФ, що дає тимчасову підтримку українській економіці, проте має вкрай негативні наслідки у довгостроковій перспективі: неможливість становлення України як суб’єкта, неможливість набуття економічної самостійності та побудови сильної економіки.

Оптимістичний сценарій. Відновлення балансу

У світі відбувається відновлення балансу. Глобальна економіка зростає в межах прогнозів МВФ на 4,5-5,0%. Хвилі пандемії спадають та стають контрольованими. Вакцинація дозволяє суттєво знизити госпіталізацію та смертність у більшості розвинутих країн та країн, що розвиваються ще у першому півріччі 2022 року, сезонні спалахи коронавірусу не відрізняються суттєво від спалахів грипу.

З одного боку, посилення монетарної політики ключовими ЦБ та високі ціни на енергоресурси (паливо) знижують попит, який був розігрітий у попередні два роки безпрецедентними заходами
державної підтримки.

З іншого боку, відновлюється логістика – компанії вже змогли вирішити основні проблеми, пов’язані з транспортуванням, інфраструктура поставок задовольняє споживчий попит, не спричиняючи напруги, що призвела до зростання цін у 2021 році. Рівень завантаження потужностей у країнах дозволяє збільшувати виробництво релевантно до попиту. Всі хочуть наздогнати втрачені можливості. Інфляцію вдається взяти під контроль.

Втім, дефіцити, з якими зіткнувся світ у 2021 році, не залишились непоміченими, держави і корпорації інвестують в модернізацію і розширення пропускної спроможності мережі постачання, реалізують масштабні інвестиційні проєкти. Нерівність у світі продовжує зростати, наближаючись до свого піку та підштовхуючи країни до того, що ми називаємо лівою політикою (або «лівим поворотом» в економіці).

Конструкція, яка активно використовується Штатами у вигляді зростання витрат на охорону здоров’я, інфраструктуру, екологію, соц. підтримку, поширюється на весь світ – рівень держвитрат у ВВП має тенденцію до зростання у багатьох країнах. Як наслідок, зростають дефіцити бюджетів, підвищуються податки. Зростання глобальної економіки гальмують торговельні війни та протекціонізм. Геополітична напруга між ключовими гравцями посилюється, зростає кількість провокацій, кібератак, поширення дипфейків, посилюються прямі заборони та обмеження.

Ціни на сировину продовжують висхідний рух, з короткостроковими корекціями вниз протягом року. По суті, вже можна говорити, що світ увійшов у суперцикл цін на сировину. Зростання світової економіки, зокрема економік Єврозони, Китаю та США призводить до зростання попиту на українську продукцію, а відповідно і валютної виручки від експорту. Зиму Україна проходить завдяки теплій погоді, висновки зроблено, і в країні формується стратегічний запас енергоресурсів. Влада публічно вибудовує ефективну комунікацію з населенням ібізнесом.

Українська економіка зростає на 3,6% завдяки сприятливій зовнішній кон’юнктурі та всупереч неефективній внутрішній політиці, яка виражається у відсутності реформ та фіскалізації. Уряд нічого не робить для створення ефективних інститутів, відповідно, трансакційні витрати для українського бізнесу залишаються високими (вирати на укладення договорів, юристів, суди, витрати на логістику та обслуговування капіталу). І це серйозно знижує конкурентоспроможність українських компаній на зовнішніх ринках. «Зелений перехід» у світі підштовхує український бізнес до модернізації своїх виробництв, принаймні тих, хто працює на європейському ринку, і це стимулює зростання інвестиційних витрат.

Хороші фінансові результати компаній 2021 року створили базу для збільшення інвестицій. Стабілізація ситуації у світі дещо вселяє впевненість в український бізнес, рівень інвестицій зростає до 13% ВВП. Ключова проблема початку 2022 року – інфляція, яка витіснила на другий план навіть корупцію та слабке економічне зростання.

У зв’язку з цим, у І-му півріччі 2022 року в Україні проводиться жорстка монетарна політика, що дозволяє знизити рівень інфляції до 5%. У другому півріччі НБУ знижує облікову ставку до 7-8% та дає старт відновленню кредитування бізнесу. Додатково регулятор продовжує скасування кредитних вимог та обмежень у корпоративному кредитуванні.

За результатами 2022 року інфляцію вдається знизити до рівня 7% (грудень 2022 до грудня 2021). Доступ до кредитних ресурсів та відновлення споживчого попиту стимулюють зростання виробництва та нарощення експорту, особливо у II-му півріччі. Збільшення валютних надходжень сприяє стабілізації курсу гривні, накопиченню валютних резервів, стабільному погашенню боргових зобов’язань.

Розпочинає роботу Дія Сіті, запроваджується стимулююча інвестиційна політика: запуск вільних економічних зон, розширення мережі індустріальних парків, реалізація великих інвестиційних проєктів уряду, більш-менш ефективна робота інвест-нянь.

Українські компанії проходять цифрову трансформацію своїх бізнес-моделей, але роблять це із суттєвим запізненням порівняно зі своїми міжнародними конкурентами. У той час як у світі все більше компаній створюють екосистеми та переходять на людиноцентричну модель, український бізнес у переважній більшості, як і раніше, працює у старій парадигмі (продуктовоцентричній моделі).

Зростає український IT-сектор. Відносно високізарплати залучають молодих людей до ІТ-компаній. Наростає тенденція, коли люди у досить зрілому віці йдуть на курси, перенавчаються та стають
айтішниками.

Песимістичний сценарій. Крах

Світова економіка знову занурюється в рецесію. Можливі два підсценарії:
1)світова криза;
2) стагфляція.

У разі реалізації підсценарію №1 відбувається світова фінансова криза і скорочення глобального ВВП. Тригером кризи стає будь-яка з нижче зазначених причин:

схлопування бульбашок на фінансових ринках
криза на ринку нерухомості
криза суверенних боргів (країн, що розвиваються, або розвинених країн, таких як країни PIGS)
банкрутства у корпоративному секторі
інше

Зростає ризик неплатежів у світі та Україні, відбуваються серії банкрутств компаній, банків. Падають ціни на сировину, відповідно скорочується експортна виручка українських компаній. З іншого боку, падіння цін на енергоресурси позитивно впливає на економіку України і частково нівелює можливості тиску з боку Росії.

Ціни на продовольство тримаються на відносно високому рівні через дорогі добрива, що викликано зростанням ціни на газ у 2021 році (це підтримує українських експортерів аграрної продукції).

На тлі загальної кризи відбувається втеча капіталу з України, зростає вартість запозичень та обслуговування валютних боргів. Зростають ризики девальвації гривні та повернення НБУ до політики валютних обмежень. Відбуваються тимчасові призупинки українських виробництв, зростає рівень безробіття. Повертаються українські заробітчани, що призводить до зменшення їхніх грошових переказів та погіршення поточного рахунку платіжного балансу. Однак експорт дорогого продовольства дозволяє утримувати сальдо платіжного балансу на прийнятному рівні.

Падають реальні доходи населення, відповідно і їхня купівельна спроможність, скорочується внутрішній споживчий ринок. В Україні заморожують частину анонсованих інвестиційних проєктів. Загальні інвестиції (валове накопичення капіталу) падають нижче 4-5% ВВП.

Виникають проблеми із виконанням бюджету, який не отримує прогнозованих коштів як від ПДВ, так і передбачуваного зростання зарплат в економіці. З іншого боку, держава змушена збільшувати видатки бюджету для підтримки економіки (виплати системоутворювальним компаніям для уникнення їхнього банкрутства, соціальні виплати). Це призводить до необхідності звертатися за макрофінансовою допомогою.

За таких умов очікується падіння української економіки на 3-4% з невеликою девальвацією національної валюти. Інфляція очікується на рівні 5-6% (грудень 2022 до грудня 2021). Кризові процеси економіки допомагають стримати зростання цін.

У разі реалізації підсценарію №2 інфляція більшості країн виходить з-під контролю.
Стрімке та стійке зростання цін на енергоресурси призводить до зростання цін на кінцеву продукцію.
Ціни на продовольство також різко зростають.

Працівники вимагають підвищення зарплат, що ще більше штовхає вгору ціни на споживчі товари. Спіраль «зарплати-ціни» розкручується, доводячи інфляцію більшості країн до двозначних показників. Монетарна політика світових ЦБ різко посилюється для утримання інфляції, але це не дає бажаного ефекту, тому що інфляційні очікування вже розкручені.

У світі відбувається ще більше закручування гайок, згортаються урядові програми підтримки, економіки окремих країн скочуються в рецесію. Інвестиційна активність практично припиняється. Розпочинається стагфляція – спад виробництва та підвищення рівня інфляції.

Жорстка монетарна політика негативно впливає на фінансові ринки, відбуваються розпродажі. В першу чергу, здуваються Hi-tech компанії та ринок криптовалют.

Висока вартість енергоресурсів призводить до суттєвого скорочення виробництва добрив, зниження врожайності, подорожчання продовольства як у світі, так і в Україні. Дорожчає паливо і, відповідно, логістика. Зрештою, це призводить до продовольчої кризи у світі.

Високі ціни на природний газ призводять до зростання попиту на мазут та електроенергію для опалення будинків та підприємств. Зростають ризики блекаутів. Завдяки зростанню цін зростає вартість українського експорту та імпорту (зокрема валютна виручка аграріїв), хоча натуральні обсяги торгівлі скорочуються.

Національна валюта девальвує, створюючи подальші проінфляційні ризики. Негативно впливає на курс гривні потреба в імпорті дорогих енергоресурсів. Навпаки – підтримувальним фактором є високі ціни на український експорт, ковідні обмеження, що мінімізують міжнародний туризм українців, невпевненість населення в майбутньому, що стимулює економити.

Реальні доходи населення падають, що на фоні високої інфляції тягне за собою різке зниження споживчого попиту і подальше скорочення виробництва. Знижується індекс ділової активності. Відбуваються затримки з виплат заробітних плат. Зростає рівень безробіття. Інфляційний тиск, втрата інтересу інвесторів до українських цінних паперів та відтік капіталу призводять до впровадження жорсткої монетарної політики НБУ (ключова ставка 15% і вище), повернення валютних обмежень, зупинки кредитування, зростання проблемних боргів і банкрутств.

Ситуацію в українській економіці дещо спрощує відносно низький рівень виплат за зовнішніми боргами у 2022 році (виплата тіла кредиту – близько 2,5 млрд дол.). Відбувається перевиконання доходів Бюджету за рахунок високої інфляції та стримування зростання видатків (нижче 40% ВВП). Це дає можливість збільшити пенсії та соціальні виплати.

За такого сценарію очікується падіння української економіки на 0,4% ( зміна р еального В ВП у гривнях). Інфляція на кінець року становить 15% (грудень 2022 до грудня 2021). Доларовий номінальний ВВП знижується до 188 млрд дол. Номінальні доходи населення якщо і зростають, то повільніше, ніж інфляція. Індексація пенсій та соціальних виплат теж буде нижчою за інфляцію.

Відбуваються затримки з виплат заробітних плат. Зростає рівень безробіття. Інфляційний тиск, втрата інтересу інвесторів до українських цінних паперів та відтік капіталу призводять до впровадження жорсткої монетарної політики НБУ (ключова ставка 15% і вище), повернення валютних обмежень, зупинки кредитування, зростання проблемних боргів і банкрутств.

За такого сценарію очікується падіння української економіки на 0,4% ( зміна р еального В ВП у г ривнях). Інфляція на кінець року становить 15% (грудень 2022 до грудня 2021). Доларовий номінальний ВВП знижується до 188 млрд дол. Номінальні доходи населення якщо і зростають, то повільніше, ніж інфляція. Індексація пенсій та соціальних виплат теж буде нижчою за інфляцію.

Таблиця 3. Основні макроекономічні показники України 2021-2022Е (за 3-ма сценаріями розвитку)

Показник	2021Е	2022Е Песиміст. (стагфляція)	2022Е Базовий	2022Е Оптиміст.
*Ймовірність реалізації сценарію*	–	*15%*	*65%*	*20%*
Номінальний ВВП, млрд грн	5 280	6 207	6 251	6 229
*Зміна реального ВВП, %*	+2,0%	-0,4%	+1,7%	+3,6%
ІСЦ (грудень до грудня), %	10%	15%	9,5%	7,0%
Дефлятор ВВП, %	23,5%	18%	16,4%	13,9%
Номінальний ВВП, млрд $	194	188	219	227
Середньомісячна зарплата, грн	13 800	15 000	15 800	15 800
Інвестиції (валове нагромадження), у % ВВП	9%	4%	12%	13%
Експорт товарів і послуг, млрд $	81,2	81,8	86,9	89,2
Імпорт товарів і послуг, млрд $	82,9	84,0	94,8	103,5
Темпи зростання експорту, %	34%	+0,8%	+7%	+10%
Темпи зростання імпорту, %	32%	+1,4%	+14%	+25%
Сальдо торгового балансу, млрд $	-1,7	-2,2	-7,9	-14,3
Сальдо торгового балансу, % до ВВП	-0,9%	-1,2%	-3,6%	-6,3%
Сальдо поточного рахунку, млрд $	-1,3	+0,3	-4,0	-7,0
Сальдо поточного рахунку, % до ВВП	-0,7%	+0,2%	-1,8%	-3,1%
Прямі іноземні інвестиції (сальдо), $ млрд	6,9*	-0,5	6,0	7,5
ПІІ у % до ВВП	3,6%	-0,3%	2,7%	3,3%
Міжнародні резерви НБУ, млрд $ (на кінець року)	31,8	25,8	29,0	32,0
Середньорічний офіційний курс USD/UAH	27,25	33,0	28,5	27,5

Джерело: Укрстат, НБУ, оцінки і прогнози Ukrainian Institute for the Future

* Цифра з урахуванням реінвестування.

Бюджет-2022

Виконання Бюджету-2021

У Прогнозі на 2021 рік ми вказували, що дефіцит Бюджету 2021 року буде нижчим, ніж був закладений у нього (на рівні 4,1% ВВП). Проте зараз наша думка щодо виконання Бюджету-2021 ще оптимістичніша, і ми оцінюємо його з дефіцитом менше 3% ВВП. Це спричинено насамперед інфляційним розвитком економіки та великим зростанням цін як у світі, так і в Україні. Приріст імпорту становить 30-35%, що дозволяє суттєво перевиконувати доходи з ПДВ (у базовому бюджеті Мінфіну було закладено зростання імпорту в розмірі 10%). Відповідно, доходи від ПДВ будуть перевиконані на 60 млрд від базового плану.

Крім того, зростання експортних цін, яке є суттєво вищим за всі прогнози, дозволило експортноорієнтованим підприємствам отримати набагато більше прибутку, що дозволяє очікувати перевиконання доходів з податку на прибуток на 40 млрд грн.

У зв’язку зі зростанням цін на газ, суттєво буде перевиконано доходи з ренти (20 млрд). Також ми відзначаємо дуже велике зростання власних доходів бюджетних підприємств, які цього року отримають понад 100 млрд грн доходів, за первинного плану – до 60 млрд. Все це дозволяє говорити, що за підсумками року консолідовані доходи держави перевищать базовий план на 200 млрд грн.

І хоча держава протягом року поступово розширювала видаткову частину бюджету, все ж його розширення не таке суттєве як приріст доходів. Тож за підсумками 9 місяців Зведений бюджет держави все ще залишався профіцитним. Також ми прогнозували у 2020 році, що у 2021-му витрати на обслуговування боргу та частину соціальних витрат (насамперед, пов’язаних з народженням дітей) буде витрачено менше коштів. Цей прогноз підтверджується. У бюджеті, за нашою оцінкою, буде заощаджено приблизно 15 млрд грн за статтею щодо обслуговування боргу та кілька млрд за іншими соціальними видатками. Водночас уряд розширив витрати на пенсії та субсидії ЖКГ у зв’язку зі зростанням цін на газ.

Загалом ми очікуємо, що у зв’язку з великим інфляційним зростанням економіки, державні витрати у 2021 році впадуть з планових 45% ВВП до позначки 40% ВВП. Підсумковий дефіцит бюджету у 2021 році залежить від розширення кошторису щодо економічної діяльності наприкінці року. До того ж, ми прогнозуємо дефіцит державних фінансів менше 150 млрд грн або нижче 3% ВВП.

23 серпня Україна отримала кошти від МВФ у розмірі 2,7 млрд дол. у результаті розподілу квот. Частина з них (близько 1,3 млрд дол.) пішла на виплати за зовнішніми боргами у вересні. Ми впевнені, що бюджет буде виконано у повному обсязі. Його фінансуванню допоможе решта коштів МВФ, які будуть використані для покриття дефіциту у грудні. Іншу частину фінансування бюджету буде здійснено через випуск ОВДП у грудні.

Прогноз Бюджету-2022

Держава перебуває у ситуації, коли необхідно скорочувати дефіцит бюджету, який був суттєво розширений під час кризового 2020 року. Тому Міністерство фінансів підготувало обмежений у зростанні державних видатків Бюджет на 2022 рік. Закладено дефіцит 3,7% ВВП за номінального ВВП у 2022 році у 5369 млрд грн.

І хоча Міністерство фінансів планувало доходи, виходячи з поточних прогнозних показників у 2021 році, все ж невизначеність розвитку економіки наступного року провокує питання – чи дійсно буде виконаний бюджет і чи реалістичні його доходи або витрати. В цілому ми вважаємо, що у базовому інфляційному сценарії розвитку економіки на наступний рік бюджет може бути виконаний доволі легко.

За нашими оцінками, доходи за базовим сценарієм розвитку будуть перевиконані на 130 млрд грн. Насамперед за рахунок ПДВ (ефект бази 2021 року та зростання імпорту, особливо – енергоресурсів) – на 30 млрд. Власні доходи бюджетних підприємств мають резерв у 60 млрд грн.

З іншого боку, менший дефіцит бюджету у 2021 році, а також безвідсоткові гроші МВФ, частина з яких буде використана для покриття дефіциту бюджету, вимагатиме значно менше коштів для обслуговування боргів наступного року. Тому наша оцінка наступна: у 2022 році, за статтею про обслуговування боргу, держава матиме економію у 25 млрд грн від базового прогнозу Мінфіну. Проте також, за нашою оцінкою, потрібно більше коштів на виплати пенсій (до 30 млрд) і компенсацій населенню за дорогі енергоресурси, які вимагатимуть не менше 60 млрд грн.

Водночас ми вважаємо, що дефіцит Бюджету 2022 року, за базовим планом Мінфіну, поданого до першого читання, складе менше 1,5% ВВП, що значно нижче за прогноз Мінфіну.

Таблиця 4. Консолідований бюджет 2017-2022 років, млрд грн

Консолідований бюджет 2017-2022 років у млрд грн

Показники	2017	2018	2019	2 020	2021 МФУ	2021 E	2022 МФУ	2022 E
ВВП, млрд грн	2983	3559	3975	4194	4504	5280	5369	6251
ВВП, млрд дол.	112	130	153	156	155	194	188	219
Зростання ВВП, %	2,5%	3,3%	3,2%	-4,0%	4,6%	2,0%	3,8%	1,7%
Курс грн/дол., середній	26,6	27,3	25,9	26,9	29,1	27,2	28,6	28,5
Держ. борг, млрд грн, кінець року	2142	2169	1998	2552	2909	2615	3093	2945
Держ. борг, % ВВП	71,8%	60,9%	50,3%	60,8%	64,6%	49,5%	57,6%	47,1%
Доходи, млрд грн	1198	1412	1563	1671	1765	1971	2110	2242
ЄСВ, млрд грн	181	228	273	294	342	347	376	398
Доходи зведеного бюджету, млрд грн	1017	1184	1290	1377	1423	1624	1734	1844
Податок з доходів фізичних осіб	186	230	275	295	346	348	408	398
Податок на прибуток підприємств	73	106	117	118	120	157	174	174
ПДВ	314	375	379	401	468	530	584	625
Акцизний податок	121	133	137	154	154	178	179	190
Рентна плата та плата за користування надрами	51	50	52	57	46	65	73	73
Мито	25	27	30	30	33	37	37	45
Місцеві податки	53	61	74	76	84	91	96	98
Інші податки	5	5	6	5	6	6	7	7
Неподаткові надходження	154	193	213	234	163	207	169	230
Інші доходи	34	5	7	6	5	5	5	5
Показники	2017	2018	2019	2 020	2021 МФУ	2021 E	2022 МФУ	2022 E
Видатки, млрд грн	1238	1478	1644	1890	2021	2115	2302	2316
Загальнодержавні функції	166	192	203	205	259	242	296	269
Загальнодержавні функції	56	75	83	84	97	96	111	111
Обслуговування боргу	111	116	120	121	161	146	185	158
Оборона	74	97	107	120	119	124	136	136
Громадський порядок, безпека та судова влада	88	118	141	160	167	173	179	179
Економічна діяльність	103	141	154	263	216	266	239	250
Охорона навколишнього середовища	7	8	10	9	13	10	10	10
Житлово-комунальне господарство	27	30	34	32	28	31	37	37
Охорона здоров’я	102	116	128	176	194	204	227	227
Духовний та фізичний розвиток	24	29	32	32	44	43	55	55
Освіта	178	210	239	252	296	316	391	391
Соціальний захист та соціальне + пенсійне забезпечення	467	537	595	641	684	706	732	762
ПФУ	295	359	425	479	495	519	531	562
Субсидії ЖКГ	70	70	45	36	37	47	38	60
Інша діяльність у сфері соціального захисту	101	109	125	125	152	139	163	140
Дефіцит бюджету, млрд грн	40	66	80	219	256	144	192	74

Джерело: Казначейство, Міністерство фінансів, розрахунки, оцінки та прогнози Ukrainian Institute for the Future

Таблиця 5. Консолідований бюджет 2017-2022 років, % ВВП

Показники	2 017	2 018	2019	2 020	2021 МФУ	2021 E	2022 МФУ	2022 E
Доходи, % ВВП	40,1%	39,7%	39,3%	39,8%	39,2%	37,3%	39,3%	35,9%
ЄСВ, %ВВП	6,1%	6,4%	6,9%	7,0%	7,6%	6,6%	7,0%	6,4%
Доходи зведеного бюджету, % ВВП	34,1%	33,3%	32,5%	32,8%	31,6%	30,7%	32,3%	29,5%
Податок з доходів фізичних осіб	6,2%	6,5%	6,9%	7,0%	7,7%	6,6%	7,6%	6,4%
Податок на прибуток підприємств	2,5%	3,0%	3,0%	2,8%	2,7%	3,0%	3,2%	2,8%
ПДВ	10,5%	10,5%	9,5%	9,6%	10,4%	10,0%	10,9%	10,0%
Акцизний податок	4,1%	3,7%	3,4%	3,7%	3,4%	3,4%	3,3%	3,0%
Рентна плата та плата за користування надрами	1,7%	1,4%	1,3%	1,4%	1,0%	1,2%	1,4%	1,2%
Мито	0,8%	0,8%	0,8%	0,7%	0,7%	0,7%	0,7%	0,7%
Місцеві податки	1,8%	1,7%	1,9%	1,8%	1,9%	1,7%	1,8%	1,6%
Інші податки	0,2%	0,1%	0,2%	0,1%	0,1%	0,1%	0,1%	0,1%
Неподаткові надходження	5,2%	5,4%	5,4%	5,6%	3,6%	3,9%	3,1%	3,7%
Інші доходи	1,1%	0,1%	0,2%	0,1%	0,1%	0,1%	0,1%	0,1%
Показники	2 017	2 018	2 019	2 020	2021 МФУ	2021 E	2022 МФУ	2022 E
Видатки, % ВВП	41,5%	41,5%	41,4%	45,1%	44,9%	40,0%	42,9%	37,0%
Загальнодержавні функції	5,6%	5,4%	5,1%	4,9%	5,7%	4,6%	5,5%	4,3%
Загальнодержавні функції	1,9%	2,1%	2,1%	2,0%	2,2%	1,8%	2,1%	1,8%
Обслуговування боргу	3,7%	3,3%	3,0%	2,9%	3,6%	2,8%	3,4%	2,5%
Оборона	2,5%	2,7%	2,7%	2,9%	2,6%	2,4%	2,5%	2,2%
Громадський порядок, безпека та судова влада	3,0%	3,3%	3,6%	3,8%	3,7%	3,3%	3,3%	2,9%
Економічна діяльність	3,4%	4,0%	3,9%	6,3%	4,8%	5,0%	4,5%	4,0%
Охорона навколишнього середовища	0,2%	0,2%	0,2%	0,2%	0,3%	0,2%	0,2%	0,2%
Житлово-комунальне господарство	0,9%	0,9%	0,9%	0,8%	0,6%	0,6%	0,7%	0,6%
Охорона здоров’я	3,4%	3,3%	3,2%	4,2%	4,3%	3,9%	4,2%	3,6%
Духовний та фізичний розвиток	0,8%	0,8%	0,8%	0,8%	1,0%	0,8%	1,0%	0,9%
Освіта	6,0%	5,9%	6,0%	6,0%	6,6%	6,0%	7,3%	6,3%
Соціальний захист та соціальне+пенсійне забезпечення	15,6%	15,1%	15,0%	15,3%	15,2%	13,4%	13,6%	12,2%
ПФУ	9,9%	10,1%	10,7%	11,4%	11,0%	9,8%	9,9%	9,0%
Субсидії ЖКГ	2,3%	2,0%	1,1%	0,9%	0,8%	0,9%	0,7%	1,0%
Інша діяльність у сфері соціального захисту	3,4%	3,1%	3,2%	3,0%	3,4%	2,6%	3,0%	2,2%
Дефіцит бюджету, % ВВП	1,3%	1,9%	2,0%	5,2%	5,7%	2,7%	3,6%	1,2%

Джерело: Казначейство, Міністерство фінансів, розрахунки, оцінки та прогнози Ukrainian Institute for the Future

Такий стан державних фінансів дозволяє Україні мати резерви для запуску податкового стимулювання економіки, або ж для зростання власних витрат на економічну чи соціальну діяльність. Ми також позитивно налаштовані щодо розміру державного боргу та можливості України обслугувати зовнішні зобов’язання у 2021 році. За нашою оцінкою, на кінець 2021 року розмір державного боргу становитиме 50% ВВП, що на 11% нижче, ніж на кінець 2020 року.

Це значно нижче за прогноз Міністерства фінансів навіть на кінець 2022 року, оскільки прогнози Мінфіну будуються на ВВП у 5369 млрд за 2022 рік. На кінець 2022 року державний борг, за базовим сценарієм розвитку, знизиться до позначки 47% ВВП.

Слід зазначити, що 2022 рік є простим з огляду на зовнішні виплати кредиторам. У 2022 році Міністерству фінансів необхідно погасити тіло зовнішніх кредитів у розмірі 2,5 млрд дол., з яких 1,4 млрд припадає на вересень 2021 року.

Також цій структурі необхідно виплатити приблизно 1,8 млрд відсотків за зовнішніми позиками. Виплати НБУ тіла та відсотків МВФ становитимуть близько 1 млрд дол. Загалом, отримання 700 млн дол. від МВФ, 600 млн євро від ЄС та випуск валютних ОВДП Мінфіном дозволить на початок року мати на своїх рахунках 1,5-2 млрд дол. резервів для покриття зобов’язань 2022 року. Це дозволяє здійснювати виплати у спокійному темпі.

До того ж, за базовим сценарієм розвитку, на тліполітичної турбулентності та економічної невизначеності, ми не очікуємо, що у 2022 році Мінфін ще отримає гроші від МВФ. Водночас Міністерство фінансів планує залучити наступного року ще 3 млрд від МВФ. Найбільш ймовірним є залучення 3 млрд євробондів під 5-6% річних.

За внутрішніми боргами у 2022 році через низький прогнозний дефіцит бюджету ми не очікуємо проблем із заміщенням ОДВП. Також ми прогнозуємо зростання ставок за внутрішніми запозиченнями до 13-14% річних за базовим сценарієм. Лише закінчення року вимагатиме від Міністерства фінансів додаткових зусиль для фінансування дефіциту бюджету наприкінці року.

Курсовий прогноз на прогноз платіжного балансу 2022Е

Курсова ситуація у 2021 році розвивалася краще, ніж було прогнозовано в оптимістичному сценарії. З одного боку, ковідні обмеження українського уряду та європейських країн мінімізували відтік коштів через туризм українців. З іншого боку, зростання експорту виявилося вищим за всі очікування на тлі зростання цін як на метали, так і продовольство. Тож ми очікуємо за підсумками року зростання експорту на 34%, яке буде навіть вищим за зростання імпорту. Додатковим зміцнювальним фактором стало чергове зростання переказів заробітчан, які за нашими очікуваннями, перерахують до України 13,8 млрд за підсумками 2021 року проти 12,2 млрд у 2020-му.

Також ми бачимо вкрай негативну тенденцію, яка впливає на зростання української економіки. Основою такої ситуації є недовіра великого бізнесу України до держави, яка проводить репресивну економічну політику.

У результаті – половина приросту українського експорту виводиться із України транзитом. Ми очікуємо зростання відтоку прибутку з країни 3 за підсумками року на 10 млрд дол. або більш ніж у 2 рази – з 8,6 до 18,6 млрд дол. Таким чином, за підсумками 2021 року рахунок активних операцій очікується на рівні -1,3 млрд проти профіциту 5,2 млрд рік тому.

Основний вплив на фінансовий рахунок, на тлі низьких зовнішніх виплат і дефіциту бюджету нижче планового рівня, зробили реінвестиції виведеного прибутку, які очікуються за підсумками року на рівні 6,8 млрд дол., а також виведення населенням грошей у валютний кеш, який прогнозується на рівні 5 млрд. Це відповідно відображає і негативне ставлення населення до економічної політики держави.

Головним чинником збільшення міжнародних резервів у 2021 році став транш МВФ у розмірі 2,7 млрд дол. на підтримку економік світу. У 4-му кварталі ми очікуємо рекордний експорт на тлі високих цін на агропродукцію, прихід 700 млн дол. від МВФ після ухвалення бюджету та припливу іноземців до гривневих ОВДП у грудні для фінансування дефіциту бюджету. Як наслідок, ми очікуємо на міцний курс гривні на кінець 2021 року (до 27 гривень проти 28,2), а міжнародні резерви зростуть до позначки 31,8 млрд.

Розвиток ситуації у 2022 році може бути багатовекторним з огляду на представлені сценарії. У базовому – ми очікуємо на продовження зростання цін на енергоресурси, а також зростання зарплат на тлі гальмування темпів зростання українського експорту.

Випередження темпів зростання імпорту над експортом сприятиме збільшенню дефіциту торговельного балансу. Ми очікуємо погіршення торгового сальдо в 2022 році за базовим сценарієм до -7,9 млрд з -1,6 млрд цього року. На цьому фоні ми очікуємо на продовження конфронтації держави та великого бізнесу, що сприятиме низькому зростанню економіки та високому виведенню прибутку з країни. У той же час ми прогнозуємо, що прибуток бізнесу в 2022 році буде нижчим, що позначиться також на зниженні виведення прибутку з економіки. У базовому сценарії ми його оцінюємо на рівні 17 млрд дол.

Врівноважувальним чинником буде черговий рекорд із переведень від заробітчан в українську економіку, які, за нашими оцінками, сягнуть 15 млрд дол. у 2022 році.

Фінансовий рахунок за базовим сценарієм розвитку буде схильний до подібних процесів, що відбуваються у 2021 році. Насамперед це досить високий рівень реінвестицій виведеного прибутку, низькі виплати за зовнішніми боргами та низька активність іноземців у портфельних інвестиціях на тлі прогнозного дефіциту бюджету, який нижче запланованого, а також – поповнення доларового кешу громадянами на фоні провальної нульової декларації і недовіри населення до влади і банківської системи.

Наступного року НБУ та Мінфін мають виплатити близько 2,3 млрд дол. МВФ. До того ж, незважаючи на те, що Мінфін заклав до бюджету отримання 3 млрд дол. позик від МВФ, ми вважаємо, що Україна в умовах великої політичної турбулентності та невизначеності в економіці не отримає гроші від МВФ у 2022-му, і їй доведеться вирішувати питання виплат через випуск євробондів. Втім, за умови того, що державний борг країни знизиться нижче позначки 50% ВВП — це завдання, яке можна здійснити.

Щодо курсу гривні до долара, ми очікуємо на погіршення ситуації у другій половині 2022 року. Україні доведеться готуватися до опалювального сезону за низьких запасів енергоресурсів після зими, що вимагатиме додаткових валютних ресурсів. А це негативно впливатиме на курс національної валюти. Тому трендовий прогноз курсу на наступний рік матиме зворотній до цього року характер. Якщо у 2021-му протягом року спостерігалося зміцнення гривні, то у 2022-му очікується поступове ослаблення гривні. Прогноз платіжного балансу до кінця 2021 року та за трьома сценаріями 2022 року наведено в таблиці нижче.

Таблиця 6. Прогнозний платіжний баланс 2021-2022 років, млн дол. США


млн дол. США
Статті платіжного балансу	2021						2022
Статті платіжного балансу	I	IІ	ІІІ*	січ-вер*	IV	*рік*	Базовий	Опт.	Пес.
A. Рахунок поточних операцій	-874	221	-759	-1 412	156	-1 256	-3 975	-6 975	325
Баланс товарів та послуг	-925	546	-658	-1 037	-600	-1 637	-7 900	-14 300	-2 200
Баланс товарів	-1 898	-297	-1 383	-3 578	-1 400	-4 978	-11 000	-15 500	-5 400
Експорт товарів	12 484	14 972	17 110	44 566	19 100	63 666	68 100	70000	64600
Імпорт товарів	14 382	15 269	18 493	48 144	20 500	68 644	79 100	85500	70000
Баланс послуг	973	843	725	2 541	800	3 341	3 100	1 200	3 200
Експорт послуг	3 803	4 230	4 735	12 768	4 800	17 568	18 800	19200	17200
Імпорт послуг	2 830	3 387	4 010	10 227	4 000	14 227	15 700	18000	14000
Баланс первинних доходів	-995	-1 379	-1 387	-3 761	-735	-4 496	-1 575	1 825	-2 975
Надходження	3 221	3 503	3 720	10 444	3 771	14 215	15 450	15850	14050
Виплати	4 216	4 882	5 107	14 205	4 506	18 711	17 025	14025	17025
Оплата праці (баланс)	3 117	3 389	3 608	10 114	3 659	13 773	14 875	5275	13475
Надходження	3 122	3 395	3 614	10 131	3 665	13 796	14 900	15300	13500
Виплати	5	6	6	17	6	23	25	25	25
Доходи від інвестицій (баланс)	-4 112	-4 768	-4 995	-13 875	-4 394	-18 269	-16 450	-13450	-16 450
Надходження	99	108	106	313	106	419	550	550	550
Виплати	4 211	4 876	5 101	14 188	4 500	18 688	17 000	14000	17 000
у т.ч. реінвестовані доходи	1 795	1 735	1 655	5 185	1 667	6 852	6000	5000	1000
Баланс вторинних доходів	1 046	1 054	1 286	3 386	1 491	4 877	5 500	5 500	5 500
B. Рахунок операцій з капіталом	6	7	-2	11	5	16	30	35	-5
*Чисте кредитування (+)/ чисте запозичення (-) (=A+B)*	*-868*	*228*	*-761*	*-1 401*	*161*	*-1 240*	*-1 078*	*-2 318*	*-3 396*
C. Фінансовий рахунок	93	-1 040	872	-75	-1 877	-1 952	-3 500	-9 500	4 000
Прямі інвестиції (сальдо)	-1 458	-1 337	-2 046	-4 841	-2 027	-6 868	-6 000	-7 500	500
Портфельні інвестиції (сальдо)	-347	-2 171	1 854	-664	-650	-1 314	-1 000	-1 000	-1 000
Інші інвестиції (сальдо)	2 148	2 901	1 805	6 854	1 300	8 154	3 500	-1 000	4 500
Помилки та упущення	250	433	741	1 424	500	1 924	0	0	0
D. Зведений баланс (= A + B – C)	-961	1 268	-1 633	-1 326	2 038	712	-445	2 560	-3 680
E. Резерви та пов’язані статті	-961	1 268	-1 633	-1 326	2 038	712	-445	2 560	-3 680
Резервні активи	-1 610	1 268	449	107	2 558	2 665	-2 773	232	-6 008
Кредити МВФ	-649	0	-648	-1 297	520	-777	-2 328	-2 328	-2 328
Розподіл СПЗ	0	0	2 730	2 730	0	2 730	0	0	0

Джерело: НБУ, розрахунки, оцінки та прогнози Ukrainian Institute for the Future.

СПИСОК ПОСИЛАНЬ

[1] https://govoritmoskva.ru/news/291745/

[2] https://www.osce.org/files/f/documents/5/b/140221.pdf
[3] http://kremlin.ru/acts/news/60358
[4] https://www.unian.ua/war/na-okupovanomu-donbasi-pasporti-rf-otrimali-vid-630-do-740-tisyach-osibdanilov-novini-donbasu-11549095.html
[5] https://www.unian.ua/war/u-rosiji-skazali-skilki-zhiteliv-ordlo-progolosuvali-na-viborah-do-derzhduminovini-donbasu-11550190.html
[6] https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3320270-na-viborah-do-derzdumi-golosuvali-blizko-230-tisacukrainciv-u-rosii-denisova.html
[7] https://www.ostro.org/donetsk/society/news/621211/
[8] https://www.ostro.org/lugansk/society/news/598294/
[9] https://sila-prava.org/uk/news-uk/oprilyudnenij-perelik-pidpriyemstv-vi/; https://vchasnoua.com/donbass/32500-kakie-predpriyatiya-vyvezla-rossiya-iz-okkupirovannykh-luganskoj-i-donetskikh-oblastej
[10] http://www.vpg.net.ua/fullread/373
[11] http://government.ru/docs/16219/
[12] https://telegra.ph/Vneshtorgservis-otstranili-ot-raboty-v-LDNR-06-11
[13] https://dnronline.su/sovmestnoe-zayavlenie-glavy-dnr-denisa-pushilina-i-glavy-lnr-leonida-pasechnika-operevode-filialov-zao-vneshtorgservis-pod-upravlenie-novogo-investora/
[14] https://www.donetsk.kp.ru/online/news/4473570/
[15] https://checko.ru/company/uk-finansovye-aktivy-1077764148802
[16] https://www.dsnews.ua/ukr/nedelya_v_ordlo/kurchenko-na-yurchenko-chto-oznachaet-smenaupravlyayushchego-promyshlennostyu-ordlo-13062021-428133
[17] https://kanaldom.tv/uk/dobraya-ruka-moskvy-o-novom-investore-ordlo-evgenii-yurchenko-govorim-skonstantinom-skorkinym/
[18] https://www.radiosvoboda.org/a/31478804.html
[19] https://www.list-org.com/company/2809949
[20] https://www.interfax.ru/world/791575

[21] https://www.ostro.org/donetsk/economics/news/621055/

[22] https://nv.ua/ukr/ukraine/events/defitsit-vodi-cherez-10-15-rokiv-i-pusteli-cherez-80-jaki-problemi-zvodopostachannjam-chekajut-na-ukrajinu-2459126.html
[23] https://jfp.org.ua/blog/blog/blog_articles/35
[24] https://lb.ua/society/2018/05/23/398421_zatoplenie_boevikami_dnr.html
[25] https://www.dsnews.ua/ukr/politics/ukraina-prosit-oon-pomoch-s-ocenkoy-ushcherba-ekologiiokkupirovannogo-donbassa-23022021-416718
[26] https://novosti.dn.ua/news/308846-zatopleny-39-shakht-v-obse-nazvaly-zony-osedanyya-grunta-nadonbasse
[27] https://dn.depo.ua/ukr/donetsk/v-okupovaniy-gorlivtsi-richka-stala-korichnevo-rudoyu-cherezzapovnennya-shakhtnimi-vodami-202108131356671
[28] https://www.ostro.org/donetsk/economics/news/621125/
[29] https://kanaldom.tv/uk/iz-za-zatoplennyh-shaht-v-ordlo-okruzhayushhaya-sredadonbassa-na-granikatastrofy-video/
[30] http://gosstat-dnr.ru/pdf/naselenie/chisl_naselenie_0921.pdf
[31] https://gkslnr.su/files/chisl_261021.pdf
[32] https://uifuture.org/publications/chomu-za-kolaboraczionizm-v-ukrayini-nikogo-ne-zasudyat/#more-8119
[33] https://www.radiosvoboda.org/a/31478804.html
[34] https://www.rbc.ru/rbcfreenews/61302e6a9a7947fff5cec48f
[35] https://www.dsnews.ua/ukr/society/mvd-rf-proponuye-vklyuchiti-meshkanciv-ordlo-do-programipereselennya-spivvitchiznikiv-shcho-ce-oznachaye-13092021-436812
[36] http://aiss.gov.ru/
[37] https://dnronline.su/v-dnr-issledovaniya-na-covid-19-ne-provodilis/
[38] https://www.donetsk.kp.ru/online/news/4506255/
[39] https://www.worldometers.info/coronavirus/#main_table
[40] http://www.vpg.net.ua/fullread/551
[41] Інформаційний центр COVAX
[42] https://www.bbc.com/ukrainian/news-55430892
[43] https://www.cnbc.com/2021/04/20/chinese-president-xi-jinping-on-globalization multilateral-trade.html
[44] https://www.rferl.org/a/trump-surprise-visit-u-s-troops-iraq/29678078.html
[45] https://www.whitehouse.gov/briefing-room/speeches-remarks/2021/08/31/remarks-by-presidentbiden-on-the-end-of-the-war-in-afghanistan/

[46] https://www.radiosvoboda.org/a/news-kytay-ukrayina/31043704.html
[47] https://www.radiosvoboda.org/a/kytai-ukrayina-investytsiyi-kredyty-knr-kpk/31487078.html
[48] https://www.kmu.gov.ua/news/u-minoboroni-nazvali-5-golovnih-perevag-ramkovoyiugodi-mizhministerstvami-oboroni-ukrayini-ta-ssha
[49] https://www.state.gov/u-s-security-cooperation-with-ukraine/
[50] https://www.pravda.com.ua/rus/news/2021/10/20/7311008/
[51] https://ua.energy/zagalni-novyny/robota-energosystemy-25-31-zhovtnya-2021-roku/
[52] https://www.unian.ua/economics/energetics/z-pochatku-roku-tranzit-gazu-cherezukrajinu-istotnoskorotivsya-operator-gts-novini-sogodni-11569726.html

[53] https://ua.interfax.com.ua/news/greendeal/750972.html
[54] https://ua.interfax.com.ua/news/press-conference/777831.html
[55] https://uifuture.org/publications/derzhduma21-osnovni-vysnovky-ta-naslidky-dlya-ukrayiny/
[56] Кількісне пом’якшення (англ. Quantitative Easing) — монетарна політика, яку центральні банки вико-
ристовують для стимулювання національних економік.
[57] Безумовний базовий дохід – виплати державою фіксованої суми кожному громадянинові, незалежно
від рівня його доходу і без виконання ним необхідної роботи.
[58] Індекс Баффета – показник, який розраховується як відношення сукупної ринкової капіталізації всіх публічних компаній та останнього квартального показника ВВП.

ЗАВАНТАЖИТИ “ПРОГНОЗ 2022” У PDF

Таким чином, основний формат розвитку подій на 2022 рік можна описати формулою:

Цілі української влади на 2022 рік

Давайте ще раз подивимося на таблицю. Дамо дещо спрощений варіант «ситуація на кінець 2021 року – бажане у 2022 році».

Перші кроки, щоб стати Лукашенко

Умови настання сценарію

Перебіг процесів

Ключовий підхід (з урахуванням досвіду 2021 року та обмеженості у виборі механізмів) – протиставлення та створення опонентам іміджу «сил, які працюють проти змін».

У кожному з варіантів (з референдумом чи без) ми виходимо на:

• коаліцію Банкової з однією або декількома ФПГ на початку року;

• політикою щодо монополізації впливу на медійне поле (війна за ЗМІ продовжиться);

• формування системи контролю за місцевими елітами — функціонал держадміністрацій може бути переглянутий.

Ймовірність

Варіант «Батько нації»

Вам також буде цікаво:

Залишити Коментар Скасувати коментар

Анатолій Амелін

Сергій Громенко

Ольга Оніщук

Микола Скиба

Ілія Куса

Андріан Прокіп

Ігор Тишкевич

Яна Лаврик

Аріна Цатурян

Ігор Попов