Лілія Гриневич відповіла на питання гостей Українського інституту майбутнього

Міністр освіти та науки України Лілія Гриневич пообіцяла письмово відповісти на питання гостей заходу “Хороша школа: що потрібно дітям майбутнього”, що відбувся в Українському інституті майбутнього 8 червня.

Із цією ініціативою Гриневич звернулася до аналітичного центру після того, як через непередбачувані обставини скасувала свою особисту участь у дискусії.

“На жаль, через незаплановану зміну робочого графіку, я не мала можливості взяти участь у дискусії “Хороша школа: що потрібно дітям майбутнього”, яка відбулася на базі Українського інституту майбутнього 8 червня 2018 року. Я дуже шкодую з цього приводу та щиро перепрошую у Вас та у всіх учасників заходу, що не змогла приєднатися до дискусії. Питання, що обговорювалися в межах заходу, та думка її учасників є вкрай важливими для Міністерства освіти і науки України та мене особисто. Ми готові підготувати письмові відповіді на всі ті запитання, що були адресовані Міністерству під час обговорення, для подальшого їх розміщення на сайті Українського інституту майбутнього”, — йдеться у офіційному листі Лілії Гриневич до співзасновника Українського інституту майбутнього Ігоря Ліскі.

Український інститут майбутнього розуміє розчарування гостей, які не змогли поставити нагальні питання під час дискусії. Тому ми зібрали усі питання та сформулювали їх до МОН.

uifuture.org публікує відповіді міністра.

В опитуванні, проведеним Українським інститутом майбутнього респонденти (переважно – батьки) також відзначили, що для них важливо чи дотримується педагог і балансу між роботою у групі і роботою наодинці і чи має він індивідуальний підхід до кожного учня. Серед інших пріоритетів респонденти відзначили: відкритий та інформативний підхід до оцінювання, гнучкий та розмаїтий шкільний розклад, тощо. Стратегічно йдеться про адаптивність стандартів та процедур. Шлях від усвідомлення проблеми усіма зацікавленими сторонами до управлінського рішення вряд чи буде легким, але які є шанси, що згадані очікування учасників освітнього процесу принаймні буде закріплена в управлінському порядку денному на рівні? 

— Проблема балансу між роботою в групі й роботою наодинці (індивідуалізації навчання) в нашій школі насправді існує: ми навчаємо усіх дітей за однаковими програмами, підручниками, методиками, виходячи з одних і тих же орієнтирів навчання та виховання і опираючись на одні й ті ж критерії оцінки. Державні стандарти, програми регламентують весь навчальний процес повністю, практично не залишаючи вибору для особистісно-зорієнтованого та  диференційованого навчання. До цього ж веде і переповнення класів, перевантаження навчального матеріалу, вчителів та учнів.

Але нині поступово ми намагаємось впроваджувати новації, зокрема, на рівні нормативних документів. Так, питання необхідності індивідуального підходу до кожного учня, розвитку індивідуальної траєкторії навчання закріплено починаючи з рівня Закону і до інших концептуальних документів, в яких закладено основу Нової української школи. Однак вирішення проблеми насамперед залежить від рівня підготовки вчителя, методики викладання.

Слід додати, що в деяких школах уже зараз в межах годин за вибором передбачають час на індивідуальні заняття з учнями.

Для того, щоби школа стала чутливішою до потреб і пізнавальних запитів учасників освітнього процесу необхідно розв’язати стратегічну дилему, де з одного боку  – максимальна свобода  для інноваційних та проективних педагогів, які уважно ставиться до кожної дитина; з іншого боку – чіткі важелі впливу на вчителя, який не зростає професійно, а відтак може нашкодити дитини: знеохочуючи її безсенсовими завданнями, несправедливими оцінками, нечулістю до її потреб, а подекуди – просто грубістю. Яке є бачення, щодо розв’язання згаданої дилеми, чи  можливо це в сьогоднішніх суспільно-політичних умовах?

Ці зміни насамперед стосуються кваліфікації вчителів, яких сьогодні близько 400 тисяч. Швидко змінити таку кількість людей – дуже важко, я навіть сказала б – неможливо. Однак ми все одно намагаємося це робити. Цього року підвищення кваліфікації проходить 22тис вчителів – усі, які беруть перший клас Нової української школи з 1 вересня 2018 року. Для цього підвищення кваліфікації багато що було вперше. Вперше ми впровадили змішане навчання – коли частина курсу читається дистанційно, вперше одночасно підвищуємо кваліфікацію для всіх вчителів повноцінної паралелі класів по країні, вперше долучили таку кількість зовнішніх експертів тощо.

Однак це позаштатна ситуація, що стосується підготовки реформи, але ми маємо змінювати та вдосконалювати процедури, які мали б забезпечувати постійний розвиток педагогів. 

Зараз одним із найдієвіших важелів впливу на вчителя є атестація педагогічних працівників (здійснюється відповідно до Типового положення про атестацію педагогічних працівників, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 06.10.2010 № 930 “Про затвердження Типового положення про атестацію педагогічних працівників” (зі змінами і доповненнями, внесеними згідно з наказами Міністерства освіти і науки України від 20.12.2011 № 1473 та від 08.08.2013 № 1135).

Ця процедура себе повністю дискредитувала, тому ми змінюємо її на принципово інший процес – зовнішню незалежну сертифікацію педагогів. Згідно із законом (новий Закон «Про освіту», стаття 51) – це зовнішнє оцінювання професійних компетентностей педагогічного працівника, що здійснюється шляхом незалежного тестування, самооцінювання та вивчення практичного досвіду роботи. Спочатку воно буде добровільним, а, пройшовши його, вчителі зможуть отримати 20% надбавку до заробітної плати. Коли процедура буде достатньо відпрацьована – ми її масштабуємо на всю країну.

Таким чином, ми вже зараз створюємо реальні механізми, що впливатимуть на якість роботи вчителя та стимулюватимуть його до розвитку. Однак на все потрібен час, тим більш на процеси, які потребують зміни свідомості великої кількості людей.

Законом України «Про освіту» передбачено право учня на індивідуальну освітню траєкторію. Однак цей інструмент може так залишитися на маргінесі, якщо ЦОВВ та засновники навчальних закладів на будуть забов’язані створити умови для його застосування (у законопроекті «Про повну загальну середню освіту» залишилося формулювання:  «Індивідуальна освітня траєкторія в закладі освіти реалізується за умови наявності необхідних для цього ресурсів»). Якою є позиція Міністра з цього питання і готова реформаторська команда МОН до спільної з громадським організаціями адвокаційної кампанії? Якщо так, то з чого її варто розпочати

— Дійсно сьогодні школа має відповісти на запитання: «Як навчати всіх по-різному?» Найбільш успішно вирішує цю проблему той педагог, який знає й володіє набором різних змістів, форм і технологій освіти. Від такого вчителя потрібне безперервне переосмислення своїх дій і позицій, для нього стає звичною ситуація роботи у різному темпі з різними дітьми.

І зараз наші вчителі часто бояться такої форми роботи.

Тому МОН залюбки підтримає адвокаційну кампанію щодо популяризації цього питання, і я переконана, що почати її потрібно з учительством.

Сучасний бізнес і громадські організації готові давати робоче місце людям, які вміють розв’язувати складні проблеми, готові ефективно взіємодіяти у команді і досягати спільного результату, мислити критично і креативно. НУШ взяла курс на формування компетентностей, але теперішня метрика системи оцінювання «заточена» на оперування сумою фактів в жорстко заданих параметрах. Особливо відчутним це стає у 5-9 класах. Що необхідно змінити у змісті, формі і порядку проведення державної підсумкової атестації, щоби очікувані результати навчання відповідали викликам сучасності, а не лише були зручними з точки зору контролю? Які вектори розвитку мають бути закладені у новий Державний стандарт базової школи, зокрема у плані проектної роботи учнів, якості групової взаємодії, тощо? Що з цього реально реалізувати у найближчі роки з огляду на спротив консервативних посадовців?

— Вже зараз у нові освітні стандарти ми закладаємо принципово інші очікувані результати. Новий Держстандарт початкової освіти, за яким навчатимуться діти з 1 вересня 2018 року, вже передбачає компетентнісний підхід до навчання дітей – і це найголовніше.

Далі, що стосується ДПА. За останні роки внесено суттєві зміни до процедури проведення ДПА (Положення про державну підсумкову атестацію учнів (вихованців) у системі загальної середньої освіти, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 30 грудня 2014 року № 1547, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 14 лютого 2015 року за № 157/26602).

Так, тепер ДПА проводиться виключно в письмовій формі. Завдання для проведення атестації укладаються навчальними закладами відповідно до орієнтовних вимог до змісту атестаційних завдань, затверджених Міністерством освіти і науки України. Ці вимоги готуються щорічно й надсилаються до навчальних закладів. У зазначених рекомендація подано суто і лише загальні підходи до складання завдань. Тобто ми дали максимальну свободу творчості для вчителя. 

Наприклад, рекомендації до предмета «Правознавство»: 

• спрямування завдань на перевірку вмінь і навичок учнів, передбачених Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти; 
• відповідність завдань концепції та змісту чинної навчальної програми з предмета; 
• різноманітність завдань, що уможливить виявлення й оцінювання рівня сформованості правової предметної компетентності дев’ятикласників у сукупності таких компетенцій як інформаційна (правові знання), логічна (розвиток юридичної логіки), процесуальна (правові вміння), аксіологічна (емоційно-ціннісне ставлення учня до правових явищ і процесів); 
• поточні зміни в чинному законодавстві України.

Як ви бачите, форма завдання абсолютно не регламентована, при цьому ми постійно ознайомлюємо педагогів із формою завдань у міжнародних порівняльних дослідженнях, наприклад, TIMS і PISA.

Ми плануємо, що разом зі зміною змісту навчання, участю України у міжнародних дослідженнях, професійним розвитком вчителя покращуватиметься й якість цих завдань.

Ми також паралельно працюємо над вдосконаленням ЗНО, щоб теж зробити його більш орієнтованим на перевірку компетентностей, а не суто знань.

Наступним кроком може стати створення сервісів для підтримки інноваційних освітніх практик, зокрема індивідуального навчального плану та проектно-орієнтованого навчання. Що з цього може бути зроблене на рівні центральних органів влади? Де мають активніше проявитися органи місцевого самоврядування? Яка допомога потрібна від громадських організацій та батьківських спільнот?

— Основне завдання місцевих органів самоврядування – забезпечувати умови для навчання дітей. Сьогодні використання багатьох інноваційних методик неможливе без відповідного технічного забезпечення – меблів, дидактики, комп’ютерів тощо. Зі свого боку МОН готове підтримати органи місцевого самоврядування – ми виділили більше 3млрд грн цього року виключно на підтримку та обладнання шкіл, але після реформи децентралізації місцеві органи мають відповідний ресурс і мусять почати його використовувати. Що стосується батьків, ми чекаємо, що вони допоможуть нам контролювати витрати цих коштів, адже вони чи не найбільше зацікавлені у благополуччі дітей.

Хороша школа – це не лише нові комфортні меблі, обладнання і матеріали, але й атмосфера і культура. Проте управляти можна лише тим, що можна поміряти. Чи є на сьогодні інструменти, які дозволяють відстежувати емоційну, психологічну атмосферу у навчальних закладах і на основі цих замірів робити управлінські висновки?

— Сьогодні, на жаль, – ні, але ми починаємо їх створювати. І найперший проект, який ми запланували, це протидія булінгу. Гадаю, що з часом ми зможемо його повноцінно презентувати. 

У частини батьків є запит на формування практичних навичок, прогресивні вчителі вже готові шукати можливості відкрити у школі майстерню з верстами і швейними машинками, але регуляторні бар’єри і застарілі норми фактично ставлять таку діяльність поза правовим полем. Чи вивчалося фахівцями МОН згадана проблема? І якщо так, то які є пропозиції щодо усунення суперечностей між практикою та нормативами?

— Я переконана, що це не точна інформація. Якщо така проблема дійсно існує, мені потрібно більше даних про це – яка школа, яке обладнання тощо.

Я знаю, що чинне положення про кабінети трудового навчання доволі гнучке і має давати широкий спектр можливостей, що стосується обладнання.

Які інформаційно-просвітницькі кампанії плануються командою МОН та партнерськими організаціями для батьків для кращого розуміння ними суті освітніх трансформацій?

— Ми плануємо одну інформаційну кампанію, яка матиме різні складові – і розповсюдження матеріалів, і ролики, і використання інших каналів для комунікації. Також уже близько року діє сайт НУШ, де можна знайти вичерпну інформацію про реформу.

В Українському інституті майбутнього відбулась дискусія на тему “Хороша школа: що потрібно дітям майбутнього”.