» Аналітичні матеріали, Новини » Навіщо Лавров поїхав в Африку?

Навіщо Лавров поїхав в Африку?

Африканський вектор російської зовнішньої політики вирішує для Росії одну велику стратегічну задачу: розтягування часу. У Кремлі чудово розуміють, що війна із Заходом в Україні — це війна на виснаження.

На думку російського керівництва, чим довше розтягувати цей процес, тим більше у РФ шансів зрештою отримати перевагу та переломити ситуацію, вийти на вигідні переговорні позиції, як це було після анексії Криму в 2014 році та інтервенції у Сирію у 2015 році. Виграти час росіяни планують за рахунок: 

  • збереження своїх ринків та впливу в незахідних регіонах, де країни готові співпрацювати з РФ заради комерційної та іншої вигоди і тримають нейтралітет по Україні; 
  • пошуку шляхів обходу санкцій Заходу та побудови логістики під свій “паралельний імпорт” для компенсації втрат та технологій; 
  • розширення ситуативних політичних партнерств через наявні “точки входу” (наприклад, присутність найманців ПВК “Вагнер”, інтереси видобувних компаній або спільні проекти) або створення нових можливостей, насамперед у незахідних регіонах, оскільки вони є зручними та зрозумілими партнерами, які тримають нейтралітет по Україні, а також через те, що у цих регіонах сильними лишаються антизахідні постколоніальні настрої, на яких Росія уміє грати. Це стосується як Африки, так і Близького Сходу, Латинської Америки та Азії. 

        Водночас подібна політика матиме негативні наслідки для Росії. Вона ставатиме дедалі більш залежною від багатьох інших країн, що також використовують їхнє послаблення в Україні на  свою користь. Але варто зазначити, що російське політичне керівництво не даний момент не зважає на цей факт і вважає, що це прийнятна ціна за перелом ситуації у протистоянні із Заходом у середньостроковій перспективі. 

Що відбулося? 

         23 січня міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров розпочав своє турне країнами Африки. Це вже друга подібна поїздка за останні 8 місяців. Він відвідав Південноафриканську республіку (ПАР), Анголу, Есватіні та Еритрею. Для багатьох оглядачів візит Лаврова пройшов майже непомітно, а дехто висміяв його приїзд до крихітного королевства Есватіні, із яким голова російського МЗС підписав угоду про безвізовий режим. Утім, африканське турне Лаврова не варто сприймати як просту формальність або примху. Африка має суттєве значення для геополітичних, економічних та політичних інтересів Росії. 

         Інтереси РФ в Африці можна розділити на наступні категорії: 

  • Економіка та промисловість. 
  • Військово-політична співпраця. 
  • Геополітика. 

Геополітика. Вже другий за рік візит до ПАР — ключової та найбільш розвиненої країни Африки — є важливим компонентом політичного партнерства між РФ та цією державою. ПАР входить до складу групи БРІКС, організації, яка об’єднує переважно не-західні країни, які намагаються балансувати між Заходом та РФ у глобальних справах, зберігаючи стосунки з Москвою. В умовах практично тотального фінансово-економічного та енергетичного розриву із Заходом, санкційного тиску та ізоляції, Росія почала робити ставку на переорієнтацію своєї політики та зовнішньої торгівлі на не-західні ринки та системи у якості компенсації за втрати. Відтак пріоритетним для Кремля стала побудова широких ситуативних партнерств, замкнутих на не-західні ринки та фінансові системи, наприклад у межах організацій, які не так сильно залежать від Заходу, і можуть в перспективі сформувати власні, альтернативні системи. Саме тому, розвиток відносин із ПАР як членом групи БРІКС та «Великої двадцятки» є дуже важливим для Росії, як з погляду геостратегічних інтересів (перетягування Африки на свій бік та спільний з Китаєм вплив на континент), так і з погляду практичних потреб: обхід санкцій, забезпечення “паралельного імпорту”, пошук нових ринків збуту, збереження ринків збуту для своїх енергоносіїв, формування ситуативних партнерств для забезпечення тактичних цілей у різних секторах. 

         Оскільки РФ не має достатньо ресурсів, щоб посилювати свій вплив в Африці самостійно, Москва іноді намагається грати роль “молодшого партнера” КНР у регіоні. Зокрема, під час візиту Лаврова до ПАР обговорювалися спільні військово-морські навчання ПАР, РФ та КНР, які мають пройти 17-27 лютого поблизу берегів Південної Африки. 

         При цьому, росіяни грають на постколоніальних антизахідних сентиментах африканських держав, публічно підтримуючи тих африканських лідерів, які часто говорять про необхідність більш активного залучення Африки до світових справ. Зокрема, у ПАР Сергій Лавров не просто так нагадав про те, що США “мають понад 200 військових баз по всьому світу” і “вважають, що навчання можуть проводити лише вони одні”, тим самим підігруючи президенту ПАР Сірілу Рамафосі, який заявив, що проведення навчань з РФ та КНР — це суверенне право його країни. 

         Нарешті, з геополітичного погляду ПАР — це ключова країна для позицій РФ в Африканському союзі, ООН та у G20. Деякі країни регіону орієнтуються на позицію ПАР при голосуваннях в ООН. Зокрема, Есватіні, Ефіопія та Еритрея, які Лавров відвідав у ході свого турне, утримувалися при голосуванні у жовтні 2022 року за резолюцію, яка засуджувала РФ за анексію чотирьох українських областей, окупованих з 2014 року. 

         Крім того, Африканський союз є доволі потужною регіональною організацією, яка останнім часом робить дедалі сміливіші кроки до подальшої економічної та політичної інтеграції, і у стратегічній перспективі зможе грати важливу роль у міжнародних процесах. Росія чудово це розуміє, і намагається зберігати стабільні та дружні відносини з Південною Африкою, яка є політичним “важковаговиком” на континенті. 

         Так само, Еритрея, будучи бідною та далеко не найбільш розвиненою державою Африки, є “точкою входу” до стратегічного регіону Африканського Рогу, де нині спостерігається активне проникнення Китаю і спроби США протидіяти цьому, особливо у Судані та Ефіопії. Цей регіон є дуже важливим з погляду логістики та ринків збуту: Еритрея розташована на узбережжі Червоного моря, поблизу протоки Баб Аль-Мандаб, яка є головною артерією, що пов’язує Середземне море з Індійським океаном. Крім того, Еритрея — підсанкційна країна, яка, тим не менше, є зоною впливу регіональних держав, таких як ОАЕ та Саудівська Аравія, які в неї інвестують для посилення контролю над протокою та Червоним морем, і через вплив на Еритрею Москва теоретично може посилити своє партнерство з аравійськими монархіями, допомагаючи їм у регіоні. Нарешті, Еритрея є однією з країн, яку Росія розглядає як потенційне місце для своєї нової бази ВМС, замість тієї, яку так і не вдалося побудувати у Судані у 2019-2021 роках, який перебуває у стані хронічної політичної кризи. 

         Глобально, РФ розглядає Африку і Глобальний Південь в цілому як зручних партнерів, потенційні ринки збуту та арену, на якій Москва може грати на противагу своїм західним суперникам. Активізація РФ на африканському напрямку відбулася у 2018-2019 роках, якраз на тлі поступового послаблення колишніх колоніальних держав в Африці, наприклад, Франції, яка була змушена вивести свої війська з Сахелю, що відкрило РФ дорогу до Малі та ЦАР. 

         Економіка та промисловість. Африка є важливим ринком збуту для РФ, зокрема російської сільськогосподарської продукції. У цьому контексті турне Лаврова мало виконати дві задачі: переконати африканців, що у проблемах дефіциту зерна на континенті винні США та їхні союзники, а не Кремль, а також домовитися про продовження торгівлі. Зокрема, у Есватіні Лавров вмовляв короля Мсваті III укласти контракти на імпорт російського зерна і добрив, а також дозволити російським компаніям видобувати корисні копалини та вугілля на території королівства. 

         Більше того, окремі російські компанії мають свої активи в країнах Африки у галузі видобування дорогоцінних та рідкоземельних металів. Компанія “АЛРОСА”, яка належить олігарху з близького оточення Путіна Сергію Іванову, видобуває в Анголі алмази, намагаючись адаптуватися в умовах західних санкцій. У ПАР значну частку в місцевому секторі видобутку марганцевої руди має російська група компаній “Ренова”, яку контролює олігарх Віктор Вексельберг. 

         Але на макрорівні, торгово-економічна співпраця РФ з цими африканськими країнами невелика. Торгівля з ПАР, наприклад, займає лише менше 1% зовнішньої торгівлі РФ, тоді як зі США у ПАР товарообіг досягнув $ 21 млрд. Відповідно, для багатьох африканських держав співпраця з Росією не є заміною співпраці з Заходом, а радше зручним способом подратувати країни Заходу, вибиваючи з них поступки, а разом із тим посилюючи свої політичні позиції за рахунок диверсифікації зовнішніх зв’язків. Цим і користується Росія, намагаючись спертися на не-західні Глобальний Південь та Глобальний Схід як на альтернативні Заходу спільноти. 

         Військово-політична співпраця. У 2017-2021 роках на Росію припадало 44% поставок зброї на африканський континент. Іншими словами, Африка є величезним і стратегічним ринком збуту для російського ВПК, який нині під санкціями. Цілком імовірно, що Лавров просував інтереси ВПК під час свого турне, переконуючи африканські держави і надалі співпрацювати з Росією, попри західні санкції. 

         Крім того, Африка останнім часом стала активним “клієнтом” РФ у галузі безпекового партнерства. Російські приватні військові компанії помітно активізувалися на континенті за останні декілька років на тлі послаблення впливу Заходу та хронічної безпекової кризи у низці держав, з якою США та їхні союзники у Європі не змогли справитися. Російські найманці з ПВК “Вагнер” вже присутні у таких країнах, як Малі, ЦАР, Судан, Лівія, Мозамбік. Вони виконують там різні функції: від дорадчих до організації військових операцій, і встигли заробити собі непогану репутацію як “тих, які все вирішують”. Відтак, інші країни теж зацікавилися ідеєю найняти росіян для вирішення своїх безпекових питань. Це стосується Чаду, Нігеру, Мавританії та Буркіна-Фасо. Турне Лаврова в цьому контексті — ще одна можливість розширити географію своїх безпекових послуг за рахунок ключових країн Африканського Рогу, де Росія ще не має військово-політичної присутності.