Міжнародна конференція «Наркотична та алкогольна залежність: безпека суспільства, захист неповнолітніх, психічне здоров’я»

Матеріали конференції

Вадим Денисенко, виконавчий директор Українського інституту майбутнього

Національне дослідження «Визначення масштабів наркотичної та алкогольної залежності. Громадські наслідки»

Український інститут майбутнього провів велике соціологічне опитування (2400 респондентів face-to-face) з питань наркотичної та алкогольної залежності в Україні. Результати дослідження пояснюють, чому Український інститут майбутнього вважає одним із своїх пріоритетів роботу над низкою законопроєктів, які могли б вирішити (бодай частково) проблему наркотичної залежності в країні.

Перше запитання дослідження «Чи є серед членів вашої родини, родичів, друзів, сусідів або колег по роботі особи з залежністю?». «Є з наркотичною залежністю», – відповіли 5% респондентів, «з алкогольною та наркотичною залежністю» – ще 5%. Тобто приблизно 10% українців зазначають, що в їхньому близькому колі є люди, які мають наркотичну і також алкогольну залежність. Ми спеціально не запитували «чи вживаєте ви особисто наркотики?», тому що відповідь на це питання ніхто не дав би.

Наступне запитання було про залежність від яких саме речовин. Канабіс зазначили 31% респондентів, амфетаміни – 18%, солі («дизайнерські наркотики») – 8%, макова соломка (т.зв. «ширка») – 7%, метадон – 6%, синтетична марихуана (спайси) – 6%, героїн – 4%, екстазі, трамазол і кокаїн – теж по 4%. Все інше – менше 4%.

Потім було поставлені запитання «Чи відомі вам випадки, коли ці особи були небезпечними для оточуючих?». Так, відповіли 14%. «Небезпечними для самих себе?», так сказали 19%. І ще 20% сказали, що ці люди були небезпечними як для оточуючих, так і для себе.

Наступне запитання «Чи скоювали ці особи щось із переліченого?». 38% сказали, що ці люди виносили речі з дому для продажу без дозволу інших членів родини. 23% крали гроші у рідних. Крали речі у сусідів – 18%. По суті, можна говорити, що основна частина побутових крадіжок скоюється людьми з наркотичною залежністю.

Крали гроші у сусідів, друзів, колег – 12%. Намагалися зашкодити собі/скоїти самогубство – 9%. Скоювали насильницкі дії відносно сусідів, друзів, колег ще 8%.

Важливим запитанням було також «Чи зверталися ці люди за допомогою для лікування від наркотичної залежності?». Зверталися до державних клінік всього лише 20%, до приватних закладів – 14%. 50% взагалі не зверталися за допомогою.

У відповідь на питання «Якщо зверталися, то який був результат?» лише 12% сказали, що це допомогло людині і вона кардинально змінилася. 44% зазначили, що це допомогло лише на невеликий проміжок часу. 40% відповіли, що це не дало жодного ефекту.

Оскільки 50% не звертаються за допомогою взагалі, ми запитали, чому так відбувається. 23% не вірять в те, що це може допомогти. 36% самі були проти такого звернення. 15% не мають грошей для лікування. 7% сказали, що не мали інформації з цього приводу. І 25% зазначили, що їм важко відповісти. Тобто, вони самі не розуміють причину своєї позиції, що свідчить про брак профілактики та роз’яснювальної роботи.

На запитання «Наскільки легко було б дістати наркотики на «чорному ринку» у вашому населеному пункті?» 8% сказали, що це неможливо. 6% говорять, що це скоріше важко. 15% – скоріше легко. І 31% сказали про те, що це дуже легко.

Далі ми спитали думку людей про те, які зміни могли би покращити допомогу особам з наркотичною залежністю. Виступили за зміни у законодавстві у бік посилення відповідальності за збут і розповсюдження наркотиків – 53% серед усіх респондентів і 54% серед тих, хто стикався з проблемою наркоманії. Вважають, що потрібно ввести примусове лікування від наркоманії – 36% усіх і 35% респондентів серед тих, хто стикався з проблемою. За посилення антинаркотичної пропаганди серед молоді виступили 32% респондентів, які не стикалися з проблемою і 25%, що стикалися. 27% вважають, що потрібно ввести обов’язкове анонімне тестування неповнолітніх на предмет раннього виявлення наркотичної залежності. Чверть опитаних вважає, що потрібно на всеукраїнському рівні доступно та зрозуміло інформувати про наявні державні програми лікування від наркотичної та алкогольної залежності і пояснювати алгоритм дій.

Дане опитування було проведено навесні 2021 року і його цифри стали приводом для цієї конференції, що присвячена проблемам наркотичної та алкогольної залежності. Мета якої – почати вирішувати цілий пласт наявних проблем, в тому числі через зміни у законодавстві.

Панель 1: “Державна політика щодо питань наркотичної та алкогольної залежності у дітей та дорослих. Міжнародний досвід та можливості його запровадження в Україні”

Антон Геращенко, заступник Міністра внутрішніх справ України

Відповідальність держави за організацію реабілітації осіб із залежностями заради збереження здоров’я нації та зниження рівня злочинності

Зависимость, вызываемая психоактивными веществами (наркотиками и алкоголем) – бич современного общества, не только украинского, но и мирового. Миллионы жителей Украины злоупотребляют алкоголем и используют наркотические средства для бегства от реальности. В итоге это приводит к ухудшению демографической ситуации. Люди, употребляющие психоактивные вещества, сокращают жизнь себе и – через провоцирование постоянных конфликтов в семьях – также и своим родным.

Это также приводит к преступности. Зависимый человек в поисках денег на приобретение наркотических средств или алкоголя идет на нарушение закона. По данным полиции, каждое третье имущественное преступление, кражи, грабежи, разбои вызваны тем, что совершающий их человек является лицом зависимым – ему хочется употребить алкоголь или наркотики и ради этого он преступает закон.

К сожалению, государство сегодня ничего не делает, чтобы помогать людям, попавшим в психическую зависимость от психоактивных веществ.

Решения, которые видит Министерство внутренних дел и которые нарабатываются совместно с общественными организациями Анны Мищенко и Украинским институтом будущего, заключаются в том, чтобы ввести в законодательство возможность для судов направлять людей, которые в состоянии зависимости совершают преступления, на социально-психологическую реабилитацию.

Сегодня разработан и разослан в общественные и правозащитные организации, уполномоченному по правам человека, Министерству юстиции, в Генеральную прокуратуру проект закона для согласования и обсуждения. После этого законопроект будет предложен народным депутатам и президенту.

Смысл данного законопроекта в том, чтобы государство взяло на себя ответственность за решение этой серьезнейшей социальной проблемы. Чтобы государство выделяло средства на финансирование реабилитации зависимых лиц.

В общих чертах это могло бы выглядеть следующим образом: после принятия законопроекта в государственный бюджет по линии социально-психологической реабилитации через Министерство социальной политики закладывались бы деньги на оплату лечения лиц, страдающих от зависимости. Если такое лицо совершило правонарушение и устанавливается факт, что нарушение было совершено вследствие того, что человек является психологически зависимым от употребления алкоголя или наркотиков, то суд может, кроме меры пресечения, направить его на обязательную социально-психологическую реабилитацию в систему негосударственных центров, находящихся на учете в Министерстве социальной политики и соответствующих государственным стандартам. Где могли бы работать люди, имеющие опыт борьбы с зависимостью, переборовшие ее – чтобы останавливать тех, кто находится на пороге гибели, социализировать их и возвращать в общество.

Такие центры уже работают в Украине. Но сегодня государство не несет за их работу абсолютно никакой ответственности, не помогает им, и они существуют фактически вне рамок правового поля. Задача, которую ставит Министерство внутренних дел, сотрудничая с общественными организациями в деле борьбы с зависимостями – через снижение уровня зависимости от психоактивных веществ, алкоголя и наркотиков, сохранять жизнь и здоровье людей, и предотвращать преступления.

Украине необходимо изучать мировой опыт работы с теми людьми, которые являются явно зависимыми, но еще не успели совершить преступление.

Именно государство должно взять на себя ответственность за социально-психологическую реабилитацию зависимых лиц – как в интересах сохранения здоровья нации и улучшения демографической ситуации, так и ради снижения преступности.

Мы рассчитываем, что если такой закон будет принят и государство станет финансировать социально-психологическую реабилитацию зависимых лиц, то в течении 4-5 лет можно будет увидеть значительное снижение количества совершаемых ими преступлений. Министерство внутренних дел Украины открыто к сотрудничеству для создания необходимого законодательного поля, чтобы помочь зависимым людям избавиться от своей зависимости.

Ігор Іващенко, заступник міністра охорони здоров’я України з питань європейської інтеграції

Стратегія державної політики щодо наркотиків на період до 2030 року: стан розробки та основні положення

Починаючи розробку Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2030 року ми прийняли ідею співпраці з іншими міністерствами, міжнародними організаціями, благодійними фондами, правоохоронними органами.

Стратегія передбачає 4 головні цілі і в їхньому розрізі проводилися роботи на міжвідомчому рівні.

Перша ціль – популяризація здорового способу життя, зменшення попиту на психоактивні речовини та наркотичні засоби. Відповідальним виконавцем за це буде Центр громадського здоров’я, який має активізувати як комунікаційні й адвокаційні кампанії, так і просвітницьку роботу.

Другою ціллю є протидія незаконному обігу наркотичних засобів і речовин, зменшення пропозиції на ринку. І це буде пріоритетом діяльності правоохоронних органів.

Для Міністерства охорони здоров’я пріоритетними є третя і четверта стратегічні цілі – забезпечення доступності наркотичних лікарських засобів для осіб, які потребують їх у лікуванні, розвиток та надання своєчасних та якісних послуг із профілактики, діагностики, медичної та соціально-психологічної, реабілітаційної допомоги особам із розладами психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин.

На даний момент стратегія опрацьовується в міністерстві юридичним департаментом, фіналізується її остання версія, яка буде опублікована для громадського обговорення і направлена на погодження до центральних органів виконавчої влади.

Що є важливим в цій стратегії і які ідеї в неї закладалися? Передусім, це фундаментальний документ, що буде охоплювати десятирічний період. Враховуючи тривалий період реалізації, будуть затверджуватися окремі трирічні плани операційної діяльності з відповідними індикаторами. Такі плани дозволять швидко оцінювати результати і вносити необхідні корективи.

В той же час, Міністерство охорони здоров’я, незважаючи на те, що стратегія ще знаходиться у стадії розробки, продовжує активно працювати над зменшенням незаконного обігу наркотичних речовин і взагалі зменшенням їхнього споживання серед українців.

Першим головним напрямом, на якому зосереджений МОЗ, є впровадження системи верифікації лікарських та наркотичних речовин. Фактично мова йде про унеможливлення витоку наркотичних речовин та прекурсорів у незаконний обіг. Кожен лікарський засіб буде мати відповідний ідентифікаційний 2D штрих-код, який дозволить повністю прослідковувати ланцюжок всього постачання даного засобу від пункту виробництва до кінцевого споживача. Таким чином це дозволить обмежити «сірий» нелегальний імпорт і контролювати обсяги споживання даних наркотичних речовин та лікарських засобів. У стратегії щодо імплементації 2D-кодування в Україні саме наркотичні речовини є пріоритетами через їхню шкоду суспільним інтересам та благополуччю.

В межах запровадження системи 2D-кодування і верифікації лікарських і наркотичних речовин передбачається створення відповідного органу, Національного органу з верифікації та моніторингу лікарських засобів, і надання повного доступу правоохоронним органам до даних – щоб вони змогли відслідковувати весь «життєвий цикл» обігу наркотичних речовин чи лікарських засобів.

Другим важливим елементом, над впровадженням якого працює МОЗ, є так званий «електронний рецепт». В майбутньому електронний рецепт буде прив’язаний до системи 2D-кодування.

Неодноразово піднімалося питання щодо правильного розуміння призначених наркотичних речовин і виписаних лікарями рецептів. Є одна перешкода, що не дозволяє швидко впровадити електронний рецепт на наркотичні речовини та ті засоби, які застосовуються за програмами зменшення шкоди. Говорячи про впровадження електронного рецепту, Міністерство охорони здоров’я розглядає його не лише як елемент статистичного контролю за кількістю виписаних рецептів на наркотичні засоби чи засоби, що застосовуються за програмами замісної підтримувальної терапії (ЗПТ). Мова йде одночасно і про імплементацію так званого «плану лікування».

В Україні вже досить активно реалізуються програми із замісної підтримувальної терапії з застосуванням як метадону так і бупренорфіну. Зараз ці програми реалізуються у межах програми медичних гарантій і ми маємо проблему щодо правильного й адекватного призначення даних лікарських засобів. Адже головною ідеєю таких програм є саме зменшення доз, які пацієнти мають отримувати. І саме для цього пропонується, щоб у майбутньому електронний рецепт був прив’язаний до плану лікування. Щоб можна було верифікувати не лише кількість виписаних рецептів, а й адекватність їхнього призначення, спрямованого на зменшення доз. Водночас це дозволить чітко оцінити роботу фахівців і лікарів, які працюють за даними програмами.

Україна зробила великий крок вперед у запровадженні програм із зменшення шкоди замісної підтримувальної терапії. Сьогодні головною ідеєю є, щоб на усі наркотичні речовини і програми ЗПТ відбувалося контрольоване призначення лікарських наркотичних речовин, не здійснювалося дубляжу, виписки додаткових кількостей. Електронний рецепт дозволить забезпечити абсолютну прозорість і контрольованість у даному сегменті.

Ці два напрями – впровадження 2D-кодування й електронного рецепту із планом лікування – дозволять значно зменшити обсяги виписаних лікарських засобів і наркотичних речовин, а також забезпечити прозорий моніторинг «життєвого циклу» і обігу даних лікарських засобів.

Третій аспект, над яким працювало Міністерство охорони здоров’я, і яке мало окремий резонанс у суспільстві, це внесення змін у списки наркотичних речовин, які дозволені для застосування. Зокрема, мова йде про лікарські засоби для зменшення болю, епілепсії і тому подібне. В Україні фактично були дозволені до застосування лікарські засоби, які мають ізольований канабінол та тетрагідроканабінол у комбінації з канабінолом, і дозволені лікарські засоби епідіолекс, набілон і набіксімолс.

Незважаючи на те, що питання легалізації медичного канабісу громадськими організаціями та ЗМІ оцінюється по різному, позиція МОЗу залишається наступною: будь-які дії, пов’язані із застосуванням наркотичних речовин у медичній практиці мають базуватися на засадах доказової медицини.

Приймаючи рішення МОЗ проводив аналіз протоколів лікування, стандартів надання медичної допомоги відповідно до рівня наукової доказовості їхньої застосування у таких країнах як Сполучені Штати, Канада, які мають досить «демократизовану» систему обігу наркотичних речовин. Проаналізовані протоколи та стандарти відзначають, що лікування даних видів захворювань має відбуватися виключно тими лікарськими засобами, які містять наркотичні речовини, але мають проведені клінічні дослідження і володіють необхідним рівнем доказовості. Також з них неможливо синтезувати наркотики, виділивши діючі речовини.

Позиція Міністерства охорони здоров’я України в регулюванні застосування лікарських засобів, які містять канабіноїди, є абсолютно зрозумілою та прозорою і ґрунтується на аналізі кращих світових практик та міжнародних стандартів.

Борис Лебедцов, заступник Міністра соціальної політики України

Державна політика щодо організації соціально-психологічної реабілітації осіб із залежністю: сучасний стан та перспективи розвитку

Від наркотиків страждає не лише сама людина, а й соціум в цілому. Наслідки вживання наркотиків та алкоголю призводить не тільки до порушень стану здоров’я, а й до ігнорування загальнолюдських цінностей і норм поведінки. Сім’я, друзі часто потрапляють у коло співзалежних відносин, терплять поведінкові негативні наслідки рідної людини. Але з часом можуть перестати довіряти їй і залишити залежного один на один із цією проблемою.

Сучасні дослідження приділяють особливу увагу розробкам нових підходів профілактики, спрямованих на зниження ризику захворювання наркоманії, токсикоманії та алкоголізму. Для Міністерства соціальної політики та соціального захисту населення проблема профілактики є дуже актуальною.

Профілактика повинна включати різноманітні заходи: від запобігання вживання наркотиків до зменшення спричинених ними негативних наслідків. Закон України «Про соціальні послуги» визначає засади надання соціальних послуг, спрямованих як на профілактику складних життєвих обставин, так і подолання або мінімізацію їх негативних наслідків.

Послуга соціально-психологічної реабілітації залежності від наркотичних засобів чи психотропних речовин включає декілька аспектів. По-перше, забезпечення найкращих інтересів осіб із залежністю, реабілітацію і психологічну підтримку.

По-друге, зменшення частоти або повна відмова від вживання наркотичних засобів.

По-третє, запобігання негативним соціальним і особистим поведінковим явищам.

Сьогодні існує державний стандарт, затверджений Наказом Міністерства соціальної політики №667 від 01.10.2020 року. Ключовим суб’єктом, що забезпечує надання соціальної послуги, визначено мультидисциплінарну команду, групу відповідних фахівців: фахівець з соціальної роботи, соціальний працівник, психолог, практичний психолог, лікар, юрист, педагог. Ключовим надавачем послуг для осіб з залежностями є Центр соціально-психологічної реабілітації.

Центр є спеціалізованим закладом соціального захисту, де на добровільних засадах тимчасово перебувають особи, які пройшли курс лікування від наркотичних засобів чи психотропних речовин у закладах охорони здоров’я та потребують отримання соціальних послуг.

Сьогодні діє три комунальні заклади в Донецькій, Миколаївській та Хмельницькій областях, загальної кількості 74 ліжка-місць. Протягом 2020 року, соціальні послуги в цих центрах отримали 1,5 тисячі наркозалежних осіб, у тому числі, 73 особи перебували в закладах на умовах цілодобового проживання.

Також є більше ніж 60 надавачів даної соціальної послуги з недержавного сектору.

Наркозалежні особи, які успішно закінчили курс ресоціалізації в центрах, проходять державну програму підтримки в центрах соціальних служб. Центр соціальних служб є закладом, що проводить соціальну роботу з дітьми, сім’ями та молоддю, які належать до вразливих груп населення та перебувають у складних життєвих обставинах. Під час здійснення соціального супроводу, робота проводиться не лише з залежними особами, а і з членами їхніх сімей.

За інформацією національних соціальних сервісних служб через центри соціальних служб соціальними послугами охоплено понад 10 тисяч сімей, осіб, де є алко- і наркозалежні члени родини, які вживають психоактивні речовии, (19 з цих осіб – діти). Також, станом на 26.02.2021, до реєстру надавачів соціальних послуг, які розміщені на офіціальному сайті Міністерства соціальної політики, було включено 32 надавача недержавного сектору, які, зокрема, надають соціальну послугу стаціонарного догляду.

Указом Президента України від 29.01.2021 «Про деякі заходи щодо забезпечення права громадян на якісні та безпечні соціальні послуги» визначено низку завдань, зокрема, щодо стимулювання розвитку ринку соціальних послуг, запровадження дієвого механізму державного контролю та дотримання державних стандартів соціальних послуг, їхньої якості та внесення у тримісячний строк на розгляд Верховної Ради відповідних законопроектів. Для виконання цих завдань, Постановою Кабінету Міністрів України №125 від 17.02.2021 за було утворено робочу групу з питання вдосконалення законодавства щодо розвитку і регулювання ринку соціальних послуг.

Основними завданнями робочої групи є: визначення шляхів, механізмів та способів вирішення проблемних питань з розвитку і регулювання ринку соціальних послуг, підготовка пропозицій з удосконалення законодавства у сфері надання соціальних послуг, дозвільна система у сфері надання соціальних послуг, державний нагляд, контроль та відповідальність у сфері надання соціальних послуг.

Було розроблено декілька проектів закону.

Перший – про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо запровадження дозвільних процедур та контролю у сфері соціальних послуг, де пропонується запровадити подання декларації впровадження господарської діяльності суб’єктами господарювання, що надають соціальні послуги. Декларацією суб’єкт господарювання повідомляє Національну соціальну сервісну службу про відповідність умов впровадження ним господарської діяльності вимогам законодавства.

Другий – це державний контроль за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки. Пропонується врегулювати питання підтримки та зміцнення державного контролю у сфері соціальних послуг, визначити Національну соціальну сервісну службу органом державного контролю, визначити її повноваження та способи здійснення державного контролю з урахуванням норм Закону «Про основні засади державного нагляду у сфері господарської діяльності».

Ще один документ, «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності у сфері надання соціальних послуг». Даним документом пропонується встановити відповідальність за порушення встановлених законодавством вимог щодо діяльності з надання соціальних послуг, за надання недостовірних відомостей (або не в повному обсязі) по декларації впровадження господарської діяльності у сфері соціальних послуг.

Триває напрацювання пропозицій з удосконалення фінансування соціальних послуг, механізмів стимулювання розвитку ринку соціальних послуг, в тому числі, спрямованих на розвиток недержавного сектору надавачів соціальних послуг.

Людмила Денисова, eповноважений Верховної Ради з прав людини

Стан додержання прав людини у реабілітаційних центрах для алко- та наркозалежних

Вживання алкоголю та наркотиків несе велику небезпеку для суспільства. Це спричиняє розвиток захворювань, як соматичних, так і психічних, збільшення рівня смертності, соціальну деградаціюта зростання кількості злочинів, вчинених на ґрунті залежності.

Я хочу привернути увагу до трьох питань: 1) лікування та реабілітація алко- і наркозалежних дітей, 2) діяльність приватних реабілітаційних центрів, 3) лікування наркозалежних в установах виконання покарань.

У 2020 році у центрах соціальних служб отримували послуги близько 10 000 сімей, в яких є 17400 дітей. Батьки алко- і наркозалежні, тобто, діти знаходяться під ризиком в цих сім’ях.

Цим сім’ям надавалися послуги соціального супроводу, консультування, сімейної профілактики, соціальної профілактики. Відповідно до статті 9 Закону України «Про органи і служби по справах дітей», ще у 1996 році було передбачено створення спеціальних центрів медико-соціальної реабілітації від алкоголізму і наркоманії для дітей. Проте, сьогодні в Україні відсутні такі заклади, останній центр припинив свою роботу в 2014 році.

Що відбувається з нарко- і алкозалежними дітьми?

Діти у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння не приймаються до притулків і центрів соціально-психологічної реабілітації. Можна констатувати, що сьогодні в Україні не створено належних умов для надання якісної, фахової допомоги дітям, які мають залежності і потребують підтримки держави.

Одним із шляхів допомоги алко- і наркозалежним дітям є поміщення їх до приватних реабілітаційних центрів. Окремі центри для неповнолітніх в Україні відсутні, тому діти поміщуються разом з дорослими особами з залежностями.

З метою моніторингу додержання прав людини на особисту безпеку та здоров’я, у 2020 році нами було проведено 40 моніторингових візитів до таких закладів, з початку 2021 року ми перевірили ще три заклади. За результатами моніторингових візитів було з’ясовано, що в закладах не забезпечені належні умови для реабілітації неповнолітніх. Немає лікарів-педіатрів, дитячих психологів, відсутні специфічні програми реабілітації для неповнолітніх. Діти перебувають у закладах разом із повнолітніми особами з залежностями, що може бути негативним прикладом для них.

Крім того, під час таких візитів були виявлені порушення прав людини на свободу та особисту недоторканість. Клієнти часто перебувають в установах без власної згоди, з обмеженням вільного пересування. Надання медичних послуг відбувається без ліцензії на здійснення господарської діяльності з медичної практики. Порушуються правила пожежної безпеки та забезпечення приватності.

Наразі відсутній механізм державного контролю за діяльністю приватних реабілітаційних центрів для осіб із залежностями. Засновниками таких центрів, у більшості випадків є благодійні або громадські організації. Їхня діяльність не ліцензується, отримання дозвільних документів законодавством не передбачається. А у їхніх статутах взагалі не зазначено надання послуг із реабілітації. Більшість таких закладів розміщується у приватних будинках, що надає можливість їх керівникам не допускати туди представників державних органів контролю.

У деяких випадках працівника секретаріату уповноваженого не допускали до цих закладів під час моніторингових візитів, оскільки ця територія є приватною власністю. Такі аргументи надавалися також працівникам поліції, які прибували за висновком членів моніторингових груп.

З метою забезпечення захисту прав осіб, які перебувають у приватних центрах, необхіднозаконодавчо врегулювати їхню діяльність та передбачити

відповідальність за здійснення такої діяльності без належного юридичного оформлення.

Станом на 01.01.2021 в установах Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС) перебували 2970 осіб з алко- і наркозалежністю. Під час моніторингу додержання прав і свобод людини в установах виконання покарань, нами досліджується питання надання належного лікування таким особам, зокрема, тим, які мають психічні і поведінкові розлади, в наслідок вживання наркотичних речовин.

Результати моніторингових візитів до двадцяти установ ДКВС, проведених з початку цього року, засвідчили, що лише у п’яти утримуваним особам надається лікування та проводиться детоксикація.

У рамках пілотного проекту USAID «Заради життя», у 2019-2020 роках у Бучанській виправнійколонії №85 проходило тестування та лікування ЗПТ наркозалежних в’язнів з розладами психіки. Наприкінці 2020 року цю установу було законсервовано, а проект перенесено до Північної виправної колонії №90.

Під час моніторингового візиту до даної установи було встановлено, що лікування ЗПТ отримують 35 осіб. Їм надається допомога наркологів та психіатрів. У 2021 році Міністерством юстиціїпланується розширити проект ще на три виправні колонії: Вільнянська (№20), Надержинщинська (№65) і Дар’ївська (№10).

Належне лікування і детоксикація ув’язнених з наркотичними залежностями має надаватися в усіх установах виконання покарань профільними лікарями-наркологами, про що уповноваженим Верховної Ради з прав людини неодноразово надавалася рекомендація Міністерству юстиції.

Жаннат Космухамедова

Голова Регiонального програмного офiсу у Схiднiй Европi Управлiння ООН з наркотикiв i злочинностi

Обгрунтування для лікування як альтернативи засудженню або покаранню

Управление ООН по наркотикам и преступности (УНП ООН) — подразделение ООН, занимающееся борьбой с незаконным оборотом наркотиков, оружия, организованной преступностью, торговлей людьми и международным терроризмом.

Важной частью наших программ является предоставление технической и экспертной помощи в предоставлении научно-обоснованных подходов к профилактике употребления наркотиков, лечения и реабилитации расстройств, связанных с употреблением наркотиков, программ снижения вреда и профилактики ВИЧ.

Дата основания: 1997 г. Штаб-квартира находится в Вене, Австрия. В мире работает более 80 офисов, Региональный офис в Украине работает в полном объеме с 2017 года.

Важной частью в мандате организации является предоставление технической помощи в научно-обоснованных подходах к профилактике употребления наркотиков, лечения и реабилитации расстройств, связанных с употреблением наркотиков, программ снижения вреда и профилактики ВИЧ – подходов, имеющих доказательную базу и доказавших свою состоятельность с точки соблюдения прав человека, защиты общественного здоровья и общественной безопасности.

Говоря об альтернативных мерах уголовного правосудия, мы опираемся на мировую экспертизу, которая доказала свою состоятельность с точки зрения соблюдения прав человека.

Внедрение альтернативных мер – важная область, к которой присоединились практически все страны, в том числе Украина. Такие меры отражают сбалансированный и пропорциональный подход в решении проблем, связанных с наркотиками в стране.

В рамках альтернатив как лечении УНП ООН предоставляет такую техническую помощь:

-Совершенствование правовых гарантий для заключённых;

-Внедрение и расширение сферы применения альтернатив осуждению или наказанию;

-Помощь в социальной реинтеграции;

-Поддержка улучшения лечебных услуг и обеспечение их качества;

-Обучение для поставщиков услуг;

-Политическое и техническое руководство;

Обязательной является оценка результатов, которая может показать насколько был эффективен тот или иной подход.

Противоправные действия и возможные ответы:

a) Владение, приобретение или выращивание альтернативных лекарств для немедицинского личного использования – личного потребления – рассматриваются только альтернативы (не обязательно лечение и реабилитации).
b) Мелкомасштабная продажа наркотиков для финансирования наркомании или международной перевозки ограниченного количества наркотиков – только альтернативы (не обязательно лечение и реабилитация).
c) Крупномасштабное производство и распространение наркотиков, связанных с насилием или организованной преступностью – уголовные санкции.
d) Ненасильственные имущественные преступления для финансирования наркомании – альтернативы.
e) Насильственные преступления под воздействием наркотиков – как альтернативы, так и уголовные санкции.

Необходимо подчеркнуть, что лишение свободы – всегда крайняя мера.

Пять аргументов в пользу лечения, как меры, альтернативной осуждению и наказанию.

Аргумент первый. Многие люди с расстройствами, связанными с потреблением наркотиков, подвергаются наказанию системой уголовного правосудия. Многие люди, прошедшие систему уголовного правосудия, имеют историю употребления наркотиков и расстройств.

Исследования показывают, что рискованное поведение (и употребление наркотиков) не прекращается в тюрьмах. Более того – оно усугубляется, поскольку идёт погружение в криминальную среду. Мелкие правонарушители, попадающие в тюремную систему, по выходу из нее оказываются личностями со сформированным криминальным типом поведения. Получается замкнутый круг, синдром «вращающейся двери», и из этого круга очень трудно выйти.

Кроме того, тюремное заключение повышает уязвимость к инфекционным заболеваниям. Так, вероятность заражения ВИЧ в тюрьме в 7,2 раза выше, чем среди взрослого населения. ВИЧ/СПИД и туберкулез являются одними из основных причин смерти в тюрьмах.

Аргумент второй. Обеспечение доступа к лечению является эффективной стратегией общественного здравоохранения.

Зависимость от вещества – не нарушение воли или силы характера, а медицинское расстройство, которое может затронуть любого человека. Зависимость – это хроническое и рецидивирующее расстройство, часто сопутствующее другим физическим и психическим состояниям (World HealthOrganization, 2004).

Наркотическая зависимость – не результат свободного выбора, а результат влияния многих факторов уязвимости, риска и защиты организма. Это многофакторное расстройство, поражающее мозг. Поэтому ответные действия должны быть чётко продуманы, и рассматривать все аспекты (биологию, генетику, социальные факторы и среду, в которой находится человек).

Как и при любых других расстройствах здоровья, расстройства, связанные с употреблением наркотиков, лучше всего можно устранить с помощью индивидуальной медицинской и социальной помощи.

Аргумент третий. Альтернативные меры значительно повышают эффективность уголовного правосудия.

Фармакологическое лечение уменьшает повторное совершение преступлений. Происходит сокращение числа арестов благодаря доказательному фармакологическому лечению. Метадоновая заместительная терапия (ЗПТ) является одним из самых эффективных методов лечения наркозависимости и стабилизации состояния человека, который употреблял наркотики. Детоксификация и ЗПТ длительная процедура. Однако длительность ее применения зависит от результатов.

Низко-пороговое лечение снижает уровень преступности. Исследование, проведенное в Китае (Zhang, 2017), где достаточно хорошо изучен опыт заместительной терапии, продемонстрировало, что уровень преступности снизился с 32,4% на исходном уровне до 2,2% (через 12 месяцев) и 1,6% (через 24 месяца). А количество трудоустроенных возросло с 24,3% на базовом уровне до 37,8% (через 12 месяцев) и 50,8% (через 24 месяца).

Аргумент 4. Лечение, как альтернатива, повышает эффективность как общественного здравоохранения, так и общественной безопасности.

Лечение улучшает качество жизни и приносит пользу обществу, уменьшает участие в преступной деятельности. Оно экономически эффективно по сравнению с не леченной зависимостью.

По оценкам, каждый доллар, потраченный на лечение зависимости, приносит обществу 18,52 доллара за счет сокращения числа заключенных и, связанных с этим затрат (Washington StateInstitute for Public Policy, 2006).

Аргумент 5. Применение альтернативных мер соответствует международной политике и правовой базе

УНП ООН является держателем трёх конвенций по наркотикам и Украина присоединилась к данным конвенциям. Это означает, что страна взяла на себя обязательства претворять их в жизнь.

Конвенции говорят о следующем.

Страны принимают все практические меры для предотвращения злоупотребления наркотиками, их ранней идентификации, лечения, профилактики, последующего ухода, реабилитации и социальной реинтеграции вовлеченных лиц.

Страны могут предоставлять эти меры либо в качестве альтернативы осуждению или наказанию, либо в дополнение к осуждению или наказанию.

Указанные выше меры в качестве альтернативы могут применяться в случаях правонарушений, связанных с употреблением наркотиков, случаев незаконного оборота наркотиков и в отношении несовершеннолетних.

В 2016 году на специальной сессии ООН по проблеме наркотиков был создан ещё один документ, к которому Украина также присоединилась. Это итоговый документ, в котором говорилось следующее:

Поощрять разработку, принятие и внедрение (с должным учетом национальных, конституционных, правовых и административных систем) альтернативных или дополнительных мер в отношении осуждения или наказания в соответствии с тремя международными конвенциями о контроле над наркотиками и учитывая соответствующие стандарты и правила Организации Объединенных Наций, такие как Минимальные стандартные правила ООН в отношении мер, не связанных с судом (Токийские правила).

Руководство по международным стандартам и нормам

Международное законодательство по правам человека – обеспечивает общими правилами о надлежащем процессе и обращении с правонарушителями

Токийские правила – разработка типов и реализации альтернатив, не связанных с тюремным заключением.

Бангкокские правила – основаны на принципе недискриминации: меры, не связанные с тюремным заключением для женщин-правонарушителей; обращение с женщинами-заключенными

Международные стратегии по правам человека включают в себя право на здоровье, право на личную свободу, право на справедливое судебное разбирательство, право быть свободным от пыток или жестокого, бесчеловечного или унижающего достоинство обращения или наказания, никто не может быть подвергнут без его свободной воли медицинским или научным экспериментам.

Другие соответствующие инструменты:

Основные принципы использования программ восстановительного правосудия в уголовных делах;
Декларация основных принципов правосудия для жертв преступлений и злоупотребления властью;
Обновленные типовые стратегии и практические меры по искоренению насилия в отношении женщин в области предупреждения преступности и уголовного правосудия.

Альтернативные стратегии зависят от сети доступных служб лечения в обществе. Необходимо тесное сотрудничество между Министерствами внутренних дел, юстиции, здравоохранения и социальных дел.

Альтернативы – это не только лечение и реабилитация. Это достаточно большой комплекс мероприятий, куда должны также быть вовлечены неправительственные организации. У которых, зачастую, уже наработан колоссальный опыт.

Неправительственные организации могут обеспечить услуги сопровождения, когда зависимый человек вступает на путь лечения. Это также мобилизация сообщества, взаимодействие с полицией. Схемы перенаправления, когда правонарушитель, появившись в общественном месте в облике оскорбляющем достоинство человека, может быть перенаправлен на различные услуги – в том числе, услуги снижения вреда. Это первичное определение потребления, снижение вреда, ВИЧ-профилактика.

Все политические документы, к которым присоединилась Украина, говорят о том, что: «…поощрять добровольное участие лиц с расстройствами, связанными с употреблением наркотиков, в программах лечения и только с их информированного согласия».

Тюрьма должна быть крайней мерой. А право на здоровье распространяется на всех людей, вступающих в контакт с системой уголовного правосудия, независимо от обвинения.

Joao Goulao, Національний координатор з питань наркотиків, наркоманії та зловживання алкоголем, Директор SICAD, Португалія

Португальська модель: громадське здоров’я та права людини протягом 20 років у центрі наркополітики

Ми розробляємо мультидисциплінарну десятирічну стратегію і залучаємо громадські спільноти, громадянське суспільство і працюємо, щоби поліпшити знання та обізнаність населення про профілактику та лікування залежності.

Наші стратегії досить багатофункціональні, вони стосуються поведінки тих, хто страждає від наркотичної залежності, алкогольної або ігрової залежності. Я представляю Міністерство охорони здоров’я, яке координує зусилля в розробці стратегії, реалізації й оцінці досягнутих результатів. Ця нова стратегія, вона є продовженням нашої першої стратегії 1999 року.

Після демократичної революції Португалія стикалася з дуже серйозним обсягом розповсюдженнянаркотиків та наркотичної залежності. Велика частина населення страждала від цього, і це призвело до вибуху зловживання наркотичними засобами та певних соціальних змін.

На жаль, це не набуло великої уваги, і згодом стало великою соціальною проблемою. Ми вирішували цю проблему, готуючи сильні рішення, сильні засоби реагування, намагалися рішуче заблокувати незаконний обіг наркотиків, але вже в 1990-х роках ми зрозуміли, що те, що ми робили було недостатнім.

Треба було вирішувати соціальні проблеми еволюції цього явища. Тоді ми зрозуміли, що треба було міняти підходи і з 1993 року були прийняті закони, які передбачали суворіші покарання для тих, хто розповсюджував наркотичні речовини.

Вже в середині 1990-х ми розширили стратегію та запропонували уряду розробити заходи соціального, охороноздоровчого спрямування, створити мережу центрів лікування, де турбота про пацієнтів здійснювалася би державними чи приватними – за підтримки держави – клініками, і, одночасно, пропонувалася би допомога на дому для пацієнтів.

Одночасно ми почали впроваджувати спеціальні політики у сфері правоохоронних засобів, метадонову замісну терапію і відстеження розповсюдження наркотичних речовин. Ми такожзмінили статтю антинаркотичного закону, яка стосується особистого вживання наркотичних речовин і розповсюдження, змінили адміністративні та кримінальні правила.

Впровадження цих політик було трохи подібно до використання паску безпеки в автомобілі. Тобто, якщо ти не користуєшься ним, то це є правопорушенням, але це не є кримінальним діянням – такий підхід ми застосували і до наркотиків.

У 2000 році підхід було схвалено. Вживання наркотичних речовин в Португалії досі заборонено, хоче це не є кримінальним діянням. Ми постійно відслідковуємо те, які наркотики вживаєнаселення, переслідується вживання наркотиків в публічних місцях.

Існують порогові значення, і якщо особа переходить ці порогові значення, то вона потрапляє під відповідальність. Тобто, можна вживати чи мати при собі певну кількість наркотичної речовини«для себе» або за приписом лікаря. Але людина підпадає під адміністративні санкції, перелік яких дуже широкий: від заборони виїзду за кордон до невидачі водійських прав.

Далі ми класифікуємо таких осіб: чи потребують вони лікування, чи є вони наркозалежними, і пропонуємо їм лікування. Вони не зобов’язані це приймати, але можуть погодитися, отримати консультацію професіонала, який розкаже про шкоду вживання наркотичних речовин.

Більшість людей, яких затримує поліція, заперечують, що вони наркозалежні, стверджуючи, що вживання наркотиків ними носить епізодичний характер.

Тим не менш, ми пропонуємо їм звернутися до медичних спеціалістів. Їх запрошують на спеціальну панель після затримання, де пропонують допомогу. Також певну допомогу людині може надавати громада, в якій вона проживає.

Наша мета – запропонувати людям здоровіший вибір, з одного боку й утруднити отримання наркотиків в майбутньому, з іншого.

Декриміналізація отримання наркотичних речовин в Португалії призвела до того, що вживати наркотики незаконно, але не кримінально. Хоча коли даний законопроект обговорювався, були побоювання, що це буде стимулювати «наркотичний туризм» до країни.

Вживання наркотиків розглядається як соціальна і медична проблема, і ми можемо залучати до її вирішення широкий спектр засобів. Отже, вся стратегія спрямована на зменшення кількості ВІЛ-інфекцій, інших загроз для здоров’я, а також збільшення віку тих, хто вперше зтикається з наркотиками. Цей вік збільшився відтоді як відбулася декриміналізація вживання наркотиків.

Очевидно, що дрібні злочини, дрібні правопорушення на ґрунті вживання наркотиків все одно трапляються, але важкі злочини значно зменшилися з моменту, як була проведенадекриміналізація.

Організація Об’єднаних Націй спочатку висловила упередженість щодо рішення Португалії декриміналізувати вживання наркотиків, але зараз цей досвід вбачається як такий, що відповідає домовленностям і міжнародним угодам ООН.

Отже антинаркотична стратегія держави має бути зосереджена на людях, їхніх потребах.

В контексті Групи зі співробітництва у боротьбі проти зловживання наркотиками та їх незаконного обігу (Групи Помпіду) у Раді Європи ми створюємо групу допомоги різним країнам, щоб допомогти їм оцінити власну політику попередження обігу наркотиків, те, чого бракує, і як ця політика узгоджується з правами людини, як зробити її корисним інструментом в суспільстві. Україна теж може скористатися можливостями даної групи.

Artur Malczewski, Голова Координаційного центру Reitox ЄМЦННЗ у NBDP, Польща

Piotr Jabłoński, Національний координатор з питань наркотиків, Директор Національного бюро з протидії наркоманії (NBDP), Польща

Проблема наркотиків і заходи реагування на неї у Польщі – спроба подолати розрив між політикою, практикою та дослідженнями

Бюро було засновано в 1993 році Міністерством охорони здоров’я Польщі для ініціювання та просування заходів, спрямованих на охорону громадського здоров’я.

Наша місія – ініціювати та просувати заходи, спрямовані на охорону громадського здоров’я за допомогою:

зменшення попиту на наркотики,
мінімалізації шкоди для здоров’я, спричинену вживанням наркотиків,
запобігання соціального виключення осіб, що вживають наркотики

на основі наукових досліджень, добрих практик, з повагою до прав людини, соціальної справедливості та верховенства права.

Наше завдання – охопити якомога більше коло учасників, щоб ніхто не залишився без допомогичи підтримки.

Роль Національного бюро з протидії наркоманії охоплює наступне:

1. Виконання завдань у сфері протидії наркоманії, що полягає у делегуванні та підтримці виконання державних завдань, разом із наданням субсидій для фінансування їх виконання на підставі довіреності міністра, уповноваженого у справах охорони здоров’я;

Ініціювання діяльності, спрямованої на обмеження вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх замінників або нових психоактивних речовин;

Ініціювання, підтримка і проведення аналізів та наукових досліджень наркоманії, включаючи підготовку епідеміологічної оцінки ризиків, пов’язаних з наркоманією;

4.Ініціювання роботи над новими законодавчими рішеннями для протидії наркоманії;

5.Періодичне оцінювання програм профілактики, лікування, реабілітації та реадаптації з точки зору ефективності у зменшенні вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх замінників або нових психоактивних речовин;

6.Розробка стандартів у сфері профілактики залежностей, а також лікування та реабілітації залежних осіб;

7.Ініціювання, організація та проведення тренінгів для людей, що виконують завдання в галузі профілактики наркоманії;

8.Надання професійної допомоги суб’єктам, що виконують завдання у сфері протидії наркоманії, в тому числі підрозділам місцевого самоврядування, та суб’єктам, що проводять освітньо-інформаційну, дослідницьку, профілактичну, лікувальну, реабілітаційну та реінтеграційну діяльність;

9.Співпраця з міжнародними організаціями, що діють у галузі протидії наркоманії;

10.Управління національною інформаційною системою щодо наркотиків та моніторинг заходів, що проводяться для протидії наркоманії на національному та міжнародному рівнях (Reitox Focal Point EMCDDA),

11.Здійснення втручань у разі скарг та заяв щодо протидії наркоманії, адресованих Бюро або міністру, уповноваженому у справах охорони здоров’я

12.Виконання інших завдань у галузі протидії наркоманії, визначених міністром, відповідальним за охорону здоров’я;

13.Співфінансування витрат на навчання в галузі протидії наркоманії;

14.Технічно-організаційне обслуговування Ради у справах наркоманії.

Антинаркотична робота держави повинна розглядатися не лише з точки зору скорочення попиту, але і з точки зору громадського здоров’я. Провідною установою в контексті антинаркотичної політики є Міністерство охорони здоров’я, і Міністр охорони здоров’я також очолює міжвідомчу раду протидії вживання наркотиків.

З 1993 року ми значно модернізували свою політику щодо обігу наркотиків, створили узгоджену політику щодо протидії розповсюдженню і зловживанню наркотиками. Нещодавно відбувся перегляд державної стратегії на 2020-2025 роки.

Вибудовується цілісний підхід до такого явища, як залежність і шукаються рішення рішення для будь-яких залежностей.

Це відрізняється від того, що було напочатку роботи, коли діяльність фокусувалася переважно на незаконному обігу наркотиків.

Бюро тісно співпрацює з неурядовими організаціями та місцевими органами влади. За нашими оцінками, можливо, 80% чи навіть 100% заходів, програм, спрямованих на допомогу, здійснюються неурядовими організаціями. В той час, як правоохоронні заходи здійснюються, в основному, державою. Тому, необхідна співпраця між цими трьома сферами – місцевими органамивлади, державними органами та неурядовими організаціями, якщо ми хочемо зменшити наслідки залежностей у суспільстві.

Фактично Національне бюро відповідає за вирішення цілого комплексу проблем: законодавчіініціативи, сертифікація тренінгів, підвищення якості профілактики, співпраця з місцевим самоврядуванням, освіта, регіональний і локальний моніторинг наркотиків.

Для ефективного виконання цих заходів необхідна стратегія, в тому числі – комунікаційна. Яка буде передавати знання, розповсюджувати інформацію, отримувати всю дані від усіх стейкхолдерів на державному і недержавному рівнях.

Громадська освіта і профілактика на громадському рівні можуть вплинути не тільки не попит, а й на постачання наркотиків, і сприяти вирішенню проблеми залежності.

Підвищення якості профілактики і лікування наркоманії – це один із пріоритетів держави, ми створили систему рекомендацій і стандартів профілактики наркоманії/алкоголізму, програм зміцнення психічного здоров’я. Система була створена в тісній співпраці з Бюро протидії наркоманії, Інститутом психіатрії і неврології, Державним агентством з вирішення проблем, пов’язаних з алкоголем та Міністерством національної освіти.

Також впроваджуються міжнародні програми, що ґрунтуються на наукових доказах. Наприклад,програма ,,Unplugged” для учнів середніх шкіл, програма ,,Fred” для підлітків, в яких вперше помічено наявність наркотиків, ,,Програма підтримки родин” для батьків та дітей, програма ,,CANDIS” для осіб, залежних від канабісу.

Основною стратегією для зменшення попиту є спрямованість на лікування замість покарання. Пропонуються різні засоби лікування: амбулаторні заклади, денні відділення, відділення детоксикації, стаціонарні заклади і, навіть хостели і спеціальні реабілітаційні квартири.

Головними правовими основами лікування є добровільність (для дорослих і неповнолітніх), безкоштовність, відсутність огляду на місце проживання.

Система лікування наркозалежних у Польщі охоплює 212 є амбулаторних закладів, 23 стаціонари для неповнолітніх, 53 – для дорослих, 28 хостелів та реабілітаційних квартир, 24 палати детоксикації, 22 програми замісної терапії, 28 центрів тестування на ВІЛ.

Багато польської молоді вживають канабіс, анашу або коноплю, і в наших інтересах не є їх ув’язнювати – держава зацікавлена в тому, щоб вирішувати дану проблему іншими методами.

Альтернативи покаранню у вигляді позбавлення волі:

Стаття 71. 1. – У разі засудження залежної особи за правопорушення, пов’язане із вживанням наркотичного засобу або психотропної речовини до позбавлення волі, виконання якого було умовно призупинено, суд зобов’язує засудженого пройти лікування або реабілітацію в медичній установі (.. .) та передає його під нагляд призначеної особи, установи чи асоціації.

Суд може постановити виконання умовного покарання позбавлення волі, якщо засуджений в період випробувального терміну ухиляється від обов’язку, про котрий мова в п. 1, або вчиняє грубе порушення правил закладу, куди був направлений.

У разі засудження залежної особи, з урахуванням умов, викладених у п.1, за покарання, пов’язане з позбавленням волі без умовного призупинення його виконання, суд може постановити розміщення винного у відповідному закладі охорони здоров’я до виконання вироку.

Тривалість перебування у закладі охорони здоров’я не визначається заздалегідь, однак вона не може бути більше 2 років; суд вирішує питання звільнення з місця позбавлення волі на підставі результатів лікування або реабілітації. Якщо засуджена особа не проходить лікування чи реабілітацію або грубо порушує норми медичного закладу, звільнення може також відбутися на вимогу установи, що забезпечує лікування.

Після закінчення лікування або реабілітації суд вирішує, чи слід виконувати покарання у вигляді позбавлення волі.

Стаття 72. 1. – Якщо залежна особа чи особа, котра вживає психоактивні речовини в згубний спосіб, яку звинувачують у скоєнні злочину, пов’язаного із вживанням наркотичного засобу або психотропної речовини, що карається позбавленням волі на строк до 5 років, проходитиме лікування, реабілітацію або участь у освітньо-профілактичній програмі, котра проводиться лікувальним закладом або іншим суб’єктом, що діє в галузі охорони здоров’я, прокурор може зупинити провадження до закінчення лікування, реабілітації чи участі в програмі.

Розпочавши провадження, прокурор, беручи до уваги результати лікування, реабілітації або участі в освітньо-профілактичній програмі, вирішує, чи продовжити провадження, або звертається до суду з вимогою умовного припинення провадження.

Поправка до закону, Стаття 62А, говорить, що У разі наявності невеликої кількості наркотичних засобів або психотропних речовин для власного вживання, провадження також може бути припинено до винесення рішення про початок розслідування, якщо вирок проти винуватця покарання міг бути неефективними через обставини вчинення діяння та ступінь його соціальної шкоди.

Необхідно підкреслити, що багато досягнень у Польщі здійснені завдяки тісній співпраці з міжнародними фондами, адаптації міжнародних заходів і досвіду до реальної ситуації в Польщі. Скажімо, медична марихуана доступна з 2019 року. Умовою здійснення покупки є отримання рецепту. Виписати його може будь-який лікар, окрім ветеринара. На ринку продаються ліки, котрі містять від 1% до 22% TГК.

Це є проявом того, що ми намагаємося сконцентрувати політику на потребах людей і мінімізувати проблеми, з якими можуть зтикатися люди, які страждають від подібної залежності.

Анна Міщенко, громадський діяч, автор проекту “Соціальний діалог”, содиректор проекту “Залежність” UIF

Презентація проекту “Наркотична та алкогольна залежність: безпека суспільства, захист неповнолітніх, психічне здоров’я”

У березні 2021 року був перезентований проєкт ініціативи «Соціальний Діалог» на базі Українського Інституту Майбутнього «Наркотична та алкогольна залежність: безпека суспільства, захист неповнолітніх, психічне здоров’я»

Місія проекту – побудова ефективних і простих механізмів з попередження наркозалежності, надання належних, доступних і своєчасних медичних послуг і послуг соціально-психологічної реабілітації особам із залежністю в інтересах забезпечення охорони дитинства, особистої та громадської безпеки.

Проект включає ряд поступальних, планомірних дій, спрямованих на постановку і пошук варіантів вирішення питання Залежності через всебічне вивчення та висвітлення даного соціального явища і його наслідків та інтеграцію у державну політику через напрацювання дієвих алгоритмів чітких дій.

Проект «Залежність» є виключно соціальною ініціативою. І не має на меті лобіювання будь-чиїх інтересів. А також не використовує гранти для фінансування діяльності.

Об’єктами нашої діяльності є: по-перше, діти та підлітки, а по-друге, Люди з психічними розладами внаслідок вживання психоактивних речовин.

Стратегією проєкта є:

– Вивчення доказової бази

– Вивчення та впровадження світового досвіду

– Консолідація зусиль державного, приватного та громадського секторів

На даному етапі зусилля команди проекту зосередженні на таких аспектах:

Дитяча залежність:

національні програми профілактики;
законне лікування;
стигматизація;
єдина політика щодо неповнолітніх за розповсюдження.

Медицина:

проблематика лікувальних процесів;
стандарти лікування;
міжнародні практики;
психічне здоров’я внаслідок вживання ПАВ.

Лікувальні заклади та соціально-реабілітаційні центри

стандартизація;
чіткі, прозорі, єдині правила для бізнес сектору;
формування держ замовлення для пихічно хворих внаслідок вживання ПАВ;
програми перепрофілізації та працевлаштування;
дестигматизація явища.

Законотворча діяльність

внесення змін в Кримінальний та кримінально-процесуальний кодекс;
внесення змін в діючі нормативні акти щодо приведення до єдиної термінології;
альтернатива системі покарання залежних.

Основні завдання, які перед собою ставить проєкт:

Сприяння забезпеченню координації дій центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і відповідних закладів та установ

Підготовка пропозицій щодо формування та реалізації державної політики у сфері нароктичної та алкогольної залежності

Аналіз стану справ у сфері профілактики, лікування, соціально-психологічної реабілітації залежних

Моніторинг результатів діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій з питань, що стосуються залежності

Ініціювати законодавчу діяльність

До інструментарію, який використовується в проєкті, можна віднести:

– Постійні або тимчасові робочі групи

– Адаптація міжнародних практик та програм

– MVP (Пілотні проекти, проекти апробації)

– Соціальна бізнес модель для лікувальних закладів

– Залучення представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, незалежних експертів

– Актуалізація проблематики в публічному інформ-просторі та медіа-активність:

Фільми,
участь у передачах,
статті та колонки у ЗМІ,
інтерв’ю з експертами,
опитування та дослідження

– Наукові та практичні заходи: конференцій, семінарів, наради, кругли столи та ін.ня

Наприклад, у березні 2021 було проведено Всеукраїнське on-line дослідження «Визначення масштабів наркозалежності неповнолітніх в Україні»

У квітні представлено результати національного дослідження, проведеного компанією «Нью Імідж Маркетинг груп» національне опитування «Визначення масштабів наркотичної та алкогольної залежності. Громадські наслідки».

16 травня на платформі YouTube відбулася прем’єра документального фільму «НЕдитячі слабкості». У цьому фільмі ми звернулися до теми дитячої залежності і зовсім недитячих слабкостей: як сучасна поп-культура популяризує заборонені речовини; чому серед підлітків небезпечні пристрасті – це модно; що робити, якщо ваша дитина захопилася легкодоступними насолодами.

«НЕдитячі слабкості» – це друге відео із серії документальних стрічок, присвячених темі залежностей. Восени минулого року на YouTube-каналі «У_МИЩЕНКО» відбулась прем’єра першої серії проекту. Вона присвячена історії реабілітаційного центру в Косачовці під Києвом. Відео викликало великий резонанс у суспільстві. Його подивились понад півмільйона людей.

Вікторія Мозгова, помічник-консультант голови Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності, содиректор проєкту «Залежність» UIF

Презентація законодавчої ініціативи щодо внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо лікування та реабілітації осіб із залежністю від вживання психоактивних речовин

Вдосконалення чинного законодавства у сфері боротьби з наркотичною та алкогольною залежностями фокусується на наступних напрямах:

Надання лікування / медико-соціальної допомоги та реабілітації особам із алко- та наркозалежністю в цілому та тим, які вчинили кримінальні правопорушення.
Проблеми раннього виявлення відповідних розладів психіки та поведінки у дітей (у т.ч. суїцидальної поведінки), їх профілактики, особливостей лікування та реабілітації.
Визначення правового статусу закладів, що надають послуги немедичного характеру – соціально-психологічну реабілітацію («ребцентрів»); контролю за якістю їх діяльності, запровадження стимулів для їх прозорої роботи, здорової конкуренції.
Застосування примусового огляду і лікування в цивільному порядку (судовому).
Приведення у відповідність положень кримінального законодавства до чинного законодавства в сфері надання психіатричної допомоги неосудним, які вчинили кримінальні правопорушення.
Формулювання переліку строкових задач, які мають бути вирішеннями на підзаконному рівні з метою належної реалізації змін, пропонованих в межах наведених вище напрямів.

Перший напрям стосується проблеми лікування та реабілітації людей, у яких наркозалежність вже стала чинником вчинення неправомірних діянь. Для того, щоб максимально допомогти цим людям, щоб захистити суспільство від їхніх діянь, необхідний підхід, за якого такі особи були б умотивовані проходити лікування та реабілітацію.

Другий напрям стосується дітей. Відомо, що профілактика і раннє виявлення у дітей психічних розладів, які пов’язані з вживанням наркотиків (як і сам факт вживання дитиною психоактивних речовин) може відчутно вплинути на її майбутнє.

Третій напрям – питання роботи реабілітаційних центрів. Багато років Україна не має законодавчої бази, яка би визначила їх правовий статус і дозволила працювати на основі здорової конкуренції. Щоб держава і місцева влада могли би надавати їм певне фінансування, щоб знижувати рівень наркозалежності у громаді. Щоб жителі громади були спокійні за своїх дітей, інших членів родини, і знали, що місцева влада надасть необхідні можливості для того, щоб людина могла реалізувати своє право на отримання будь-якої допомоги у сфері наркозалежності.

Четвертий напрям стосується цивільно-правової сфери взагалі. Законодавство, з одного боку надає можливості примусового огляду чи лікування осіб, які в силу тих чи інших психічних розладів не можуть контролювати свої дії. Але з іншого, держава стикається з такою кількістю проблем – організаційних, фінансових, матеріально-технічних – що, фактично, законодавство непрацює належно. Такі питання можуть вирішуватися на підзаконному рівні.

П’ятий напрям осіб піднімає проблему осіб, які є неосудними, які не розуміють і не контролюють свою поведінку. Кримінальне законодавство може вживати до них певних заходів примусового лікування, але положення кримінального кодексу носять застарілий, ще радянський характер, і не враховують ні міжнародні стандарти, ні міжнародні практики. І це, в тому числі, створює проблеми у співпраці з європейськими партнерами.

Часто правильна реалізація закону залежить від підзаконних актів, які дозволяють консолідувати зусилля органів, що беруть участь у таких заходах лікування та реабілітації.

Сьогодні вже є напрацювання по першому напряму. Мета змін стосується того, щоб умотивувати особу, яка вчиняє злочинні діяння у зв’язку із наявністю у неї залежності, пройти лікування або реабілітацію та мінімізувати ризики вчинення повторних кримінальних правопорушень у зв’язку із наявністю у особи розладу психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин.

Серед запропонованих нововведень необхідно відзначити наступні.

Внесення в кримінальний кодекс поняття особи, яка вчиняє злочини у зв’язку із наявністю у неї того чи іншого психічного розладу чи поведінки, що пов’язані з вживанням наркотичних психоактивних речовин. Цей термін має бути погоджений з експертами та Міністерством охорони здоров’я України і максимально точно прописаний.

Якщо особа вчиняє кримінальне порушення, і слідчий, прокурор або суддя, бачать те, що ця особа могла вчинити кримінальне порушення у зв’язку із наявністю у неї залежності, то вони ставлять питання про проведення медичного огляду такої особи. Огляд може здійснюватися або за згодою особи, а якщо згоди немає, то за рішенням суду.

Якщо особа має залежність, і саме вона стала причиною вчинення нею кримінально-караного діяння, то ставиться питання про застосування до неї інших механізмів, які передбачені законодавством: звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування або застосування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

Також розглядається можливість знаходитися під домашнім арештом за місцем проходження лікування / реабілітації.

Коли особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності? Це стандартний інститут в кримінальному праві, який може застосовуватися до осіб, які спричиняють проступки або нетяжкі злочини: дійове каяття, примирення винного з потерпілим, передача особи на поруки.

Додатковою умовою в такому випадку є те, що після вчинення правопорушення, але до розгляду питання судом особа пройшла курс лікування/медико-соціальної реабілітації протягом мінімум трьох місяців, або взяла на себе зобов’язання пройти такий курс/реабілітацію.

Ще один блок нововведень стосується звільнення від кримінального покарання.

Коли мова йде про осіб, які вчинили злочин у зв’язку з наявністю у них залежності, тут існуютьпевні особливості застосування.

Особа, яка хоче звільнитися від відбування покарань у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, арешту, обмеження волі, позбавлення волі до 5 років може взяти на себе зобов’язання пройти визначений лікарем курс лікування/медико-соціальної реабілітації від 6 місяців до 3 років (3 роки є тим проміжком часу, коли особа, звільнена від відбування покарання, має знаходитись під контролем державних органів).

Також суд може додатково покласти на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, такі обов’язки, як утримання від вживання алкоголю, наркотичних/інших одурманюючих засобів або проходження курсу соціально-психологічної реабілітації тривалістю не менше 3 місяців.

При призначенні покарання не пов’язаних із позбавленням волі у вигляді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, суд може покласти обов’язок пройти курс соціально-психологічної реабілітації тривалістю не менше 3 місяців (не лікування, оскільки лікування може здійснюватися виключно за згодою особи).

Законопроект передбачає, що вказані особливості кримінальної відповідальності не застосовуються при випадках кримінально караних ДТП і разі невиконання взятого на себе обов’язку щодо проходження лікування / медико-соціальної реабілітації – застосоване звільнення «анулюється».

Курс лікування / медико-соціальної реабілітації до дітей-правопорушників віком до 14 років застосовується за згодою їх законного представника, а тривалість курсу становить від 3 місяців до 2 років.

Попереду великий шлях законодавчої роботи, законотворчої роботи, який вимагає долученняюристів, лікарів, реабілітологів для покращення ефективності боротьби з залежностями. Кожна сім’я, яка стикається із проблемами наркозалежності, інших видів залежності, завжди має знати, куди можна звернутися за якісною і доступною допомогою.

Панель 2: “Дитяча залежність”

Анна Міщенко, громадський діяч, автор проекту “Соціальний діалог”, содиректор проекту “Залежність” UIF

Актуалізація проблеми. Визначення масштабів наркозалежності неповнолітніх в Україні. Тенденції.

С 1 марта по 10 апреля 2021 года мы провели онлайн-исследование, определяющее масштабы наркозависимости несовершеннолетних. Анкеты были получены благодаря активным подписчикам Дмитрия Карпачёва, известного психолога.

Мы опросили 2200 респондентов. У 90% опрошенных людей, есть один или двое детей. Наибольший процент составили дети 6-9 и 10-12 лет.

Мы задали вопрос родителям: «Употребляют ли наркотики или алкоголь знакомые им дети и подростки?».

Выяснилось, что 35% знакомых детей и подростков употребляют или употребляли наркотики и алкоголь: 4,9% в возрасте 9-12 лет; 17,4% в возрасте 13-15 лет и 12,2% в возрасте 16-18 лет.

Можно констатировать, что проблема употребления наркотиков и алкоголя касается трети всех детей в Украине.

Следующий вопрос был о том, насколько легко, по мнению родителей, приобрести наркотики и алкоголь.

По мнению большинства опрошенных несовершеннолетнему в 2 раза легче сегодня приобрести наркотики, чем алкоголь (72,4% считают, что «абсолютно легко» можно приобрести наркотики и 43,6% – «абсолютно легко» можно приобрести алкоголь).

На вопрос, «Чем занимаются дети опрашиваемых в свободное время?», был получен ответ, что 60% из них проводят свой досуг, в основном, в телефоне, или в компьютере.

Относительно того, употребляют ли дети алкоголь, хотя бы иногда, ответили утвердительно родители 8% детей в возрасте 10-12 лет; 31% детей в возрасте 13-15 лет и 69% детей в возрасте 16-18 лет.

Также 13% родителей уверены, что их дети употребляли, или употребляют наркотики. При этом 64% опрошенных родителей не знают куда обратиться за помощью.

Всего лишь 6,6% обращались за помощью к специалистам по подростковой зависимости.

78% респондентов оценили проблему употребления наркотиков и алкоголя среди несовершеннолетних как максимально важную (по 10 балльной шкале).

Также большинство опрошенных считает, что государство плохо справляется с данной проблемой.

На вопрос родителям «Что необходимо сделать, по их мнению, для того, чтобы изменить имеющуюся ситуацию?» двумя самыми популярными решениями оказались изменения в законодательстве для усиления ответственности за сбыт и распространение наркотиков (более 70% опрошенных) и увеличение количества бесплатных организация досуга, кружков и спортивных секций (также почти 70%)

За усиление антинаркотической пропаганды среди молодежи, обязательное анонимное тестирование несовершеннолетних и обязательное принудительное лечение от наркомании выступили 59%, 45% и 28% соответственно.

Необходимо обозначить такой важный тезис, как мода на употребление алкоголя и наркотиков среди подростков. Эта мода транслируется через лидеров мнений – блогеров, музыкальные клипы, топ-артистов.

Таким образом тренд на употребление лёгких наркотиков и алкоголя сегодня укоренился в мозгах несовершеннолетних. И это огромный пласт работы и социальных компаний по внедрению антинаркотической пропаганды и пропаганды здорового образа жизни.

Важным вопросом является дети как распространители наркотиков – те, которые приносят их в вузы, в школы, и те, что зарабатывают «закладками».

Сегодня в Украине дети 10-12 лет зарабатывают деньги, разнося «закладки». Такие вакансии можно легко найти в интернете.

В Украине отсутствует нормативный документ, который четко определяет освидетельствование детей, находящихся под действием психотропных веществ. Не урегулирована законность тестирования детей, находящихся под действием химических психоактивных веществ, таких как соли и спайсы. Нет объективной и упорядоченной статистики выявленных детей, находившихся под действием психоактивных веществ. Нет медицинских протоколов и правого регулирование медицинского осмотра для таких детей, выявленных в учебных заведениях. Отсутствует правовое регулирование реабилитации и лечения детей – в том числе, в реабилитационных центрах – имеющих опыт употребления психоактивных веществ.

Не урегулирован порядок прохождения обязательных корректирующих мероприятий для родителей и детей, которые имеют опыт употребления.

Отсутствуют семейные, системно внедренные, программы. И одной из наших главных задач является определение того, что не обходимо сделать для того, чтобы данная ситуация изменилась.

Микола Кулеба, уповноважений Президента України з прав дитини

Формування життєвих навичок у підлітків – як стратегія превенції залежної поведінки

Згідно зі статистикою, частка підлітків, які хоч один раз вживали які-небуть наркотичні речовини,складає 20%. Тобто, – це кожен п’ятий, а серед дівчат цей показник зріс у 1,5 рази за останні п’ять років.

Щоб знайти ефективні рішення цієї проблеми, необхідно розглянути причини явища, зрозуміти, чому підлітки вдаються до вживань наркотичних речовин.

На це впливає декілька факторів.

По-перше, вони хочуть вписатися в певний підлітковий соціум і здобути відчуття приналежності. Для підлітків це надважливо – сприйматися в своєму середовищі, не бути «білою вороною». Вонипобоюються, що їх не приймуть в те соціальне коло, куди входять їхні однолітки, які вже вживають наркотики, вживають алкоголь – так це стає модним, формується тренд. Це посилюється певною руйнацією сімейних зв’язків, що відбувається сьогодні.

У підлітків часто складається враження, що більшість їхніх однолітків вживають наркотики. І щоб бути модним, прийнятним у середовищі, вони мають чинити так само. Тому дуже важливо доносити до підлітків думку, що насправді більшість їх однолітків цього не роблять, і це нормально.

Друга причина – підлітки вживають наркотики, щоб почуватися добре, тому що це викликає почуття задоволення. На жаль, сьогодні поруч з підлітком часто немає того, хто міг би пояснити, що саме відбувається, які наслідки бувають від вживання, і як керувати своїми емоціями табажаннями.

На тлі руйнації сімейних зв’язків, ті батьки, які намагаються не чинити насильства та формувати нормальні стосунки з дитиною, фахово не можуть пояснити, що відбувається у підлітковому віці і чому. Це стосується не тільки батьків, а й вчителів в школі.

Третя причина – наркотики вживаються, щоб полегшити біль, впоратися з важкими психічними або емоційними проблемами. Деякі підлітки страждають від депресії, соціальної тривожності. І вважають, що вживання наркотиків може зменшити відчуття стресу. Оскільки і соціальні мережі, і фільми якісь, і спілкування з іншими однолітками транслює цей «легкий шлях», . Мовляв, давай вживай, і ти не будеш відчувати болю, не будеш відчувати стресу, депресії, тривоги. Тим більше,коли є розірвані стосунки в сім’ї, з друзями, романтичні стосунки, погіршення або погане самопочуття, труднощі з самооцінкою, горе, травма – всі ті проблеми, з якими підлітки частозустрічаються у житті.

Звісно, це може привести до вживання речовин, які, на думку підлітка, можуть полегшити його емоційний стан.

Ще одна причина – вживання речовин, щоб досягти кращих результатів. Сьогодні люди живуть у дуже конкурентному середовищі, в суспільстві надвисокий рівень «боротьби». Велика кількістьблогерів, розповідають як бути «крутим» і дивлячись на це підліток гадає: «А чому я не можу цього досягнути?».

Бажання отримати успіх може штовхати на те, що підлітки звертаються до наркотиків.

Також серед причин потрібно назвати експериментування. Підліткам властиво експериментуватизі своїм здоров’ям та дуже часто – з життям. Це новий досвід, який підлітки завжди шукають. Досить часто у пошуках цього досвіду вони також вдаються до вживання наркотичних речовин іалкоголю.

Необхідно максимально підняти ці проблеми на державний рівень, щоб із кожним роком відбувався спад кількості підлітків, які вдаються до зловживань. Потрібні не тільки профілактичнізаходи, а й заходи, пов’язані з відновленням здоров’я, поверненням в соціум. Потрібна допомога батькам задля підвищення рівня обізнаності підлітків – і робота зі шкільними колективами, педагогічним складом працівників. Оскільки всі ці люди надважливі для того, щоб помітити вчасно біду і ті проблеми, які стаються з підлітком.

Єлизавета Якнунанс , Голова Національної ради дітей та молоді

Національна рада дітей та молоді є тією організацією, яка робить все можливе, щоб рішення, які стосуються дітей та молоді в Україні, приймалися за їхньої участі.

Організація постійно контакутє з лідерами шкільного самоврядування з усіх регіонів країни.

Можна відмітити головне прагнення сьогоднішніх підлітків – мати успішне життя. Вони хочуть реалізувати себе (і мають потенціал), вони хочуть піклуватися про своє здоров’я, але різні обставини в їхньому житті часто не дозволяють їм досягати успіху так швидко, як би вони цього хотіли.

Ми поспілкувалися з молоддю, щоб дізнатися, що відбувається у школах. Адже за даними Міністерства освіти та науки, у 2020 році було проведено близько півмільйона освітніх заходів – індивідуальних бесід, лекцій, тренінгів. І було важливо отримати зворотній зв’язок, про що спілкуються з дітьми, як спілкуються, наскільки доступною мовою, і наскільки діти задоволені цією послугою держави.

На жаль результат невтішний. Узагальнена думка така: тренінги або не проходять, або їх проводять «для галочки».

Ми задумались про те, наскільки це ефективно. Звичайно, підлітки мають знати про вплив психоактивних речовин, алкоголю на їхнє життя та здоров’я. Але, коли ми говоримо про превенцію, то маємо дивитися набагато глибше.

Мова іде про розвиток лайв-скілів, навичок успішного життя. Тих емоційних, інтелектуальних, психологічних інструментів, які допомагають, по-перше, боротися з викликами, з якими зіштовхуються підлітки щодня, а, по-друге, дійсно реалізувати свій потенціал, розкривати його і досягати успішного життя.

Коли ми говоримо про лайв-скіли, і, коли ми говоримо про превентивні заходи щодо попередження вживання психоактивних речовин, наркотиків, алкоголю – то маємо в першу чергу допомагати підліткам розвивати в собі здібності.

Дорослі також повинні навчити підлітків протистояти соціальному тиску з боку однолітків і приймати рішення щодо свого успішного майбутнього.

Також необхідно допомагати підліткам розвивати навички самокерування, розуміння себе, своїх станів, розуміння того, що це нормально, коли час від часу з’являються певні негативні емоції, стрес, тривожність. І що необхідно вміти розрізняти це в собі, керувати емоціями, керувати своїм стресом.

Потрібно будувати міжособистісну взаємодію, створювати оточення, яке буде стимулювати підлітка досягати результатів в житті. Оточення, в якому є значущі дорослі. В першу чергу бажано, щоб це були батьки, але може бути і вчитель, родич, просто знайомі. Дорослі, яким можна відкритися, розказати, поділитися, своїми турботами.

Підходи потрібно міксувати. Допомагати підліткам шукати відповіді на запитання, що виникають у них в житті.

Разом підлітками, базуючись на найкращих міжнародних практиках, спільно, з українськими соціальними працівниками, фахівцями, ми з командою розробили проект «Y1317» – навички успішного життя для дітей та молоді.

Підлітків зараз цікавить кілька ключових тем і перша – їхнє життя та здоров’я. Але часто вони не розуміють, як це почати робити, щоб набути необхідних звичок, щоб це було трендом.

Одна з програм, яка в тому числі працює на попередження вживання різних речовин, де з дитиною спілкуються про її сильні сторони, переваги, цінність її життя. А також про те, наскільки важливо слідкувати за чистотою своїх думок, поведінки, емоцій. Інші програми, які так само цікавлять підлітків – це фінансова грамотність, лідерство і професійна орієнтація, побудова здорових стосунків, романтичних стосунків.

Це все становить систему розвитку навичок успішного життя підлітків проекту «Y1317».

Георгій Даниленко, директор Інституту охорони здоров’я дітей та підлітків НАМН України

Вплив шкідливих звичок на якість життя учнівської молоді

Сьогодні ми маємо визнати, що проблема поширення алкоголю та наркотичних речовин серед дітей набрала гострого забарвлення. Проблема має політичний, соціальний і контекст збереження, та зміцнення здоров’я.

І тому важлива профілактика, як система впливу на дитину для забезпечення здоров’я у самому широкому контексті. Тобто, здоров’я: соціального, психологічного, і фізичного.

Профілактика – це соціальна політика, що має на меті збереження та зміцнення здоров’я населення шляхом підвищення життєвої спроможності організму, знешкодження причин і умов, що сприяють захворюванням, на основі комплексу соціально-економічних і медичних заходів, що впроваджують державні органи, суспільні організації та заклади системи охорони здоров’я.

Сьогодні вже у початковій школі діти залучаються до куріння і вживання алкоголю. А у підлітковому віці ця проблема надбиває особливої гостроти.

Так, згідно з дослідженнями у Харкові у 2021 році, за останні 12 місяців вживали наркотики 7% опитаних; протягом життя вживали наркотики 18%; вживають часто 4%; вживають регулярно 2%.

Протягом життя вживали алкоголь 88%, вживають часто 43%, вживають регулярно 13%.

Протягом життя палили тютюн 60%, палять часто 13%, палять регулярно 21%

Протягом життя палили електронні сигарети 56%, палять часто 11%, палять регулярно 5%.

Вік опитаних – 17-25 років.

Важливою є активно-конструктивна профілактика, де людина розглядається як суб’єкт впливу, який спроможний до саморефлексії і саморегуляції, до активної зміни оточуючого середовища більше, ніж до пасивної реакції на нього.

Ми маємо досвід спостереження за ефективністю освітніх програм. Наприклад, предмету «Основиздоров’я», де піднімаються теми профілактики і шкідливості алкоголю і енергетичних речовин. В якихось класах вона мала ефект зменшення вживання, в якихось ні. Чому? Тому що не було системи, не були враховані особливості розвитку дітей.

Тобто, сам лише інформація, подана не своєчасно, без врахуванням духових особливостей дітей може мати зворотній ефект.

Необхідно розуміти, що сьогодні немає універсальною механізму вирішення проблеми. В кожному освітньому колективі, кожному освітньому закладі на певних етапах розвитку потрібновідстежувати ситуацію та цілеспрямовано працювати разом: батькам, вчителям, неформальним організаціям.

Є важливий показник – якість життя, благополуччя дітей. Це той індикатор, дивлячись на який ми можемо прогнозувати ефективність наших заходів і виявляти проблеми. Тому що дійсно важливо знайти чутливі місця, коли підлітки будуть готові реагувати на проблеми, які перед ними встають, вирішувати їх.

Існують необхідні освітні технології та стратегії, цілісне використання яких дозволяє більш ефективно консолідувати зусилля освітян, педагогів, і лікарів. Пряме подання інформації сьогоднівже рідко досягає ефекту.

Дуже важливо розуміти фізіологічні та психологічні особливості підлітків, які актуальні для цьогочасу. І на кожному віковому етапі потрібно давати дітям саме ту інформацію, яку вони готові будуть сприйняти.

Альона Іванченко, Начальник відділу виконання функцій прокуратури, які перебувають у конфлікті із законом Департаменту захисту інтересів дітей та протидії насильству Офісу Генерального прокурора

Чи є наркотична залежність підставою притягнення підлітка до кримінальної відповідальності?

За даними кримінальної статистики, у 2020 році вдвічі збільшилася кількість кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми у сфері незаконного обігу наркотичних засобів івчинених неповнолітніми в стані алкогольного сп’яніння. Набула значного поширення реалізація наркотичних засобів із застосуванням електронних комунікаційних мереж. Розповсюдженими є факти збуту наркотичних засобів через телеграм-канали, з залученням неповнолітніх.

На практиці фіксувалися випадки залучення до розповсюдження наркотичних засобів навіть десятирічних дітей. Наразі, Офісом Генерального Прокурора із залученням прокурорів на місцях проводиться масштабне вивчення проблемних питань при здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і їхніханалогів або прекурсорів, вчинених неповнолітніми. Процесуальними керівниками всі зусилля спрямовуються на дорослих організаторів. Основною метою є встановлення джерел придбання неповнолітніми наркотичних засобів та притягнення до відповідальності дорослих осіб, які втянули дітей у злочинну діяльність.

Дитина, яка придбала наркотичний засіб уже перебуває у конфлікті з законом, незалежно від мети такого придбання: для власних потреб чи з метою подальшого збуту, адже за ці дії передбачена кримінальна відповідальність. Вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, згідно з Кримінальним Кодексом України, є обтяжуючою обставиною і впливає на вид і розмір покарання.

Кримінальна відповідальність за вчинення кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів настає з 16 років. Таким чином, діти, що не досягли цього віку, не несуть кримінальну відповідальність за вчинення таких кримінальних правопорушень – і саме цим користуються дорослі злочинці.

Неповнолітні, які розповсюджують наркотичні засоби, як правило, є також їх споживачами. А задля того, щоб заробити на чергову дозу, втягуть в це однолітків.

Втім, заробіток – не єдиний мотив, через який діти погоджуються цим займатися. За даними психологічних досліджень, майже половина підлітків пояснили, що їм це подобається. Ще чверть стверджувала, що їм було цікаво спробувати дію психоактивних речовин. Решта не хотіла відставати від своїх друзів.

Особистість підлітка, який вживає наркотики або зловживає алкоголем значно відрізняється за деякими параметрами від звичайних підлітків. Це дає підставу стверджувати, що існує схильність до зловживання наркотиків або алкоголю. Діагностика такої схильності дає змогу своєчасно виявити підлітків, які потребують особливої уваги.

Чи потрібно таких дітей карати? На наш погляд, з такими дітьми слід проводити спеціальні медичні та психолого-психологічні заходи, спрямовані на корекцію їх поведінки та особистості.

Кримінальним Кодексом України передбачено, що особа, яка звернулася до лікувального закладу і почала лікування від наркоманії – звільняється від кримінальної відповідальності. Однак, на практиці з цим виникають серйозні проблеми. Наразі, в Україні відсутня така мережа спеціальних лікувальних закладів, де на безкоштовній основі нарко- чи алкозалежним підліткам надавалася би належна медична та психологічна допомога. На наш погляд, лише вжиття спільних, скоординованих закладів правоохоронних та інших державних органів, дотичних до цієї проблеми, громадських та міжнародних організацій, сприятиме протидії злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів.

Володимир Жовнір, Генеральний директор НДСЛ «Охматдит»

Медичні аспекти застосування наркотичних та психотропних засобів у дітей: досвід Охматдиту

Охмадит на даний час являється провідничою лікарнею, яка зустрічається з будь-якою патологією, і ми концентруємо у себе в лікарні найважчих хворих. Приблизно 20 тисяч дітей проходять тут лікування, близько 60 тисяч консультується і проводяться понад 10 тисяч операцій.

В складі лікарні знаходиться 80 підрозділів. Один з основних – центр медико-психологічної та соціально-реабілітаційної допомоги. Він надає допомогу дітям, які стикнулися з використанням психотропних препаратів.

Так само в лікарні потужний центр токсикології, який має справу з дітьми з гострими отруєннями.В останні 2 роки, можливо, за рахунок карантинних заходів і того, що діти предоставлені собі, знизилася кількість дітей, які мають гостре отруєння.

Якщо говорити про отруєння психотропними речовинами, до яких відноситься етанол та наркотичні засоби, то то можна констатувати, що за останні два роки вони мають тенденцію до зменшення. Якщо дивитися, хто отруюється психотропними засобами, то найбільша кількість отруєнь у дітей після 14 років.

Якщо розглядати, чим саме отруюються діти, то на першому місці знаходиться етанол (тобто,спирт).

Також у списку є інші препарати, в тому числі канабіноїди, їх синтетичні аналоги, «солі», амфетамін і метамфетамін, синтетичні опіоїди (метадон). ЛСД та кокаїн зустрічаються вкрай рідко.

За перший квартал 2021 року в Охматдиті було надано медичну та соціально-психологічну допомогу 39 дітям з отруєнням речовинами психотропної дії. Переважна кількість дітей, які отруїлися, перебували у віці 12-18 років.

Найбільше отруєнь припало на амефтаміни (46%), канабіноїди (36%), галюциногени (13%), бупренорфін (5%).

Психологи «Охматдиту» проаналізували мету вживання наркотиків. Найбільша кількість дітей(35%) приймає наркотичні засоби з метою отримання задоволення.

За перший квартал 2021 року з отруєнням етанолом звернулося 20 дітей. Переважно це старша вікова група, діти 15-16 років, які пізнають світ, вперше пробують алкоголь, самостверджуючисьза рахунок його застосування.

Психологи лікарні виявили дві причини вживання: біологічна (спадковість) і психологічна (необхідність самоствердження або необхідність психологічного захисту і втеча від проблеми за рахунок застосування психотропних препаратів).

Соціально-психологічні ризики вживання психоактивних речовин дітьми можна поділити таким чином:

порушення сімейних стосунків: важкий психологічний клімат, конфлікти батьків;
низький соціально-економічний рівень сімей: алкоголізм в родині, вживання психоактивних речовин, втрата батьків;
відсутність опори дорослого, який би займався дитиною;
особливість підліткового віку схильність до ризикової поведінки;
відсутність друзів;
пошук групи підтримки, вплив групи однолітків;
серія невдач у навчанні, спілкуванні, міжособистісних відносинах з родичами та дорослими;
низький рівень самоконтролю.

Головною «вакциною» проти дитячої адикції є уважність, чуйність та підтримка близьких. Навітькарантин показав, що якщо сім’я поряд, то кількість отруєнь і застосування психотропних засобівпідлітками різко знижується.

Діяльність лікарні «Охматдит» спрямована не лише на лікування, але також на профілактику.

Коли держава, люди, які співпереймаються цією проблемою, батьки і лікарі будуть діяти разом;коли вони будуть інформувати суспільство про ту проблему і про ті загрози, які є на шляху розвитку дитини – тільки в такому випадку ми зможемо зменшити загрози проблем наркозалежності, застосування психотропних засобів в українському суспільстві.

Емілія Михайлова, Провідний науковий співробітник відділення психіатрії «Інституту охорони здоров’я дітей та підлітків НАМН України»

Психічне здоров’я сучасних дітей і підлітків. Фокус: депресія і залежні форми поведінки

Проблема сохранения здоровья детей и подростков приобретает в современных условиях особое медико-социальное значение и является залогом экономического становления государства, важной составной частью национальной безопасности.

В настоящее время ВОЗ в глобальном масштабе оценивает долю детей с проблемами психического здоровья в 20%, а проведенные в Европе специальные исследования дают оценку в пределах 14-30% в зависимости от возраста группы детей. На этом фоне выделяются данные из США, согласно которым, четверть (25%) подростков имеют нарушения психического здоровья за последний год и треть в течение жизни. Что касается диагнозов, то на первом месте у подростков выявлены тревожные расстройства, далее следуют поведенческие нарушения и нарушения аффективной сферы с потреблением психоактивных веществ (ВОЗ, В.А. Розанов,2018)

В Украине намечается общемировая тенденция возрастания депрессий и поведенческих расстройств в детско-подростковой популяции. По данным исследования различных когорт детско-подростковой популяции среди детей школьного возраста (6 тыс.), детей беспризорников (100 человек) и детей с пограничными психическими расстройствами (3920 больных) установлен высокий удельный вес расстройств адаптации и поведения (НИР отделения психиатрии ГУ «ИОЗДП НАМН», 2004-2018 гг.)

Удельный вес суицидального поведения у детей младшего школьного возраста с депрессивными расстройствами составляет 15,8%. У подростков с депрессивными расстройствами – 12,6%. (НИР отделения психиатрии ГУ «ИОЗДП НАМН», 2012-2020 гг.)

Общая степень недоучета самоубийств в официальной статистике оценивается в 25- 40 %. На 1 случай завершенного суицида приходится до 10 суицидальных попыток.

Следует отметить, что Украина входит в список стран с высоким уровнем по суицидальному поведению, в том числе, у детей и подростков. У 65% детей и подростков, которые совершили суицидальную попытку, выявлены депрессивные расстройства. Частота депрессии в детско-подростковой популяции варьируется в достаточно широких пределах от 0,4 до 40% (Blanchard L. Т.,2011, Weller Е В., Kloos А., 2016, Марценковский И.А., 2017). Средний возраст манифестации депрессии составляет 9 лет (Шевченко Ю. С, Иовчук Н. М., 2012; Угрин Д., Банарси Р., 2018).

Официальные статистические данные Министерства здравоохранения Украины лишь частично отражают реальную ситуацию с распространённостью депрессивных расстройств среди детей и подростков. Согласно исследованиям ВОЗ, не более 20% украинских граждан обращаются за медицинской помощью по поводу депрессий у своих детей. Лишь 10% детей больных депрессией обращаются за медицинской помощью, чаще к неврологу или педиатру. Только в 20% случаев депрессия диагностируется своевременно.

Распространенность депрессии связывают с увеличением количества разнообразных социальных стрессогенных событий, провоцирующих развитие депрессии. Депрессии часто возникают в связи с кризисными событиями.

Различают пять различных вариантов рассмотрения кризисного события: 1)житейский, 2)психологический, 3)социологический, 4)философский, 5)технический.

Психологический анализ кризисного события включает параметры:

неблагоприятные условия для жизнедеятельности
событие имеет угрожающий характер
резкое возрастание внутри личностной напряженности
истощение адаптационных ресурсов и “прорыв” адаптационного барьера
изменение динамических стереотипов поведения, кризис личности

Ближайшее последствия травматических событий, это страх, депрессия, ужас и беспомощность.

Длительность состояний колеблется от нескольких минут до нескольких лет, и зависит от силы внешнего воздействия и характера человека.

Кризисные, жизненные ситуации описываются следующими понятиями: стресс, конфликт, фрустрация

Главная задача преодоления – удержать ребенка в состоянии психического равновесия, когда он попадает в ситуацию неопределенности.

Среди психологических установок родителей, которые влияют на формирование депрессии у детей и подростков, можно выделить:

переживаемый родителем страх потери ребенка (31,4 %);
проекция на ребенка собственных нежелательных черт (31,4 %);
предпочтение родителем женских или мужских качеств (17,1 %);
воспитательная неуверенность родителя, при которой происходит перераспределение власти в семье в пользу ребенка (44,3 %).

Также важно отметить особенности родительских воспитательных
стратегий в семьях подростков с депрессивным
расстройством поведения, среди которых значение имеют:

гиперпротекция (чрезмерная опека) — 42,9 % родителей;
недостаточность требований-обязанностей — 48,6 % родителей;
недостаточность требований-запретов — 34,3 % родителей;
минимальность санкций, отказ от наказаний — 40,0 % родителей.

Дети и подростки являются одной из самых психологически уязвимых групп в силу неразвитой и нестабильной психики. Депрессиям дети подвержены больше, чем взрослые люди, а последствия ее ещё опаснее.

Основные симптомы депрессии у детей: постоянно подавленное настроение, раздражительность. Постоянно присутствует заметное ослабление интереса к какой-либо деятельности, отсутствие чувства удовлетворения, практически от любой деятельности.

Важно знать, что для постановки диагноза в детско–подростковом возрасте значение имеют:внешний вид ребенка (неухоженность, неопрятность, замкнутость, отстраненность от окружения; раздраженный, беспокойный, печальный); поведение (не смотрит в глаза, застывшая поза; «ломание рук», психомоторная заторможенность или ажитация); речь (тихая и замедленная); настроение (пониженное, депрессивное, печальное, несчастное, опустошенное, безнадежное).

Дополняют картину депрессии проявление кризиса подросткового возраста, в частности биполярность (переменчивость и противоположность) настроений:

ранимость и показная дерзость
застенчивость и развязность
чувствительность и холодность
независимость и выраженная жажда быть замеченным и признанным
отрицание авторитетов и подражание кумирам
философствование и фантазирование.

Способы, с помощью которых подростки «отыгрываются» в попытке справиться с эмоциональной болью следующие: сбегание из дома, злоупотребление наркотиками и алкоголем, зависимость от интернета, безрассудное поведение, включая и экстремальные виды спорта, насилие.

Следует также отметить, что в детско-подростковом возрасте депрессивные расстройства имеют различные «маски»:

«Маски» в форме психопатологических расстройств:

тревожно-фобические
обсессивно-компульсивные (навязчивости)
ипохондрические
неврастенические

«Маски» в форме нарушения биологического ритма:

бессонница
гиперсомния

«Маски» в форме вегетативных, соматизированных и эндокринных расстройств: ВСД, головокружение, синдром гипервентиляции, синдром раздраженной толстой кишки, нейродермит, кожный зуд, анорексия, булимия, нарушение менструального цикла.

С какими факторами наиболее часто связанно развитие депрессии у детей и подростков? Это насилие, эмоциональная и физическая жестокость в семье, физический (умышленные толчки, удары, побои) и психологический (насилие, связанное с действием на психику, носящее психологическую травму путем словесных оскорблений или угроз, преследований, запугиваний, которыми умышленно причиняется эмоциональная неуверенность) школьный буллинг.

Важным моментом являются конфликты подростков с родителями как предикторы депрессии. Это конфликт неустойчивости родительского отношения, конфликт сверх заботы, конфликт неуважения прав на самостоятельность, конфликт отцовского авторитета.

К факторам риска возникновения повторных рецидивов депрессии у детей следует отнести:

Первичное депрессивное расстройство в раннем детстве (до 10 лет);
Сопутствующие коморбидные расстройства психики;
Нейрокогнитивные нарушения;
Наследственная отягощенность по депрессии;
Низкий социально-экономический статус ребенка;
Наличие хронических стрессов.

Следует помнить, что стресс всегда предшествует депрессии. Первый опасный период приходится на 3-5 лет. Это первичная тревога – неумение справляться с напряжением и беспокойством.

Второй опасный период приходится на 12-15 лет. Дебют депрессии у девочек – 12-14 лет, у мальчиков – 15-20 лет

В последнем классификате DSM-5 у детей и подростков выделены 3 группы депрессии: большая депрессия, дистимические расстройства, расстройство регуляции настроения с разрушительным поведением.

В DSM-5 вводится новый спецификатор, указывающий на дефицит просоциальных эмоций. Спецификатор Дар’ївська (№10 «с ограниченными просоциальными эмоциями» является результатом попыток поиска маркеров депрессивных расстройств у детей и подростков.

Поведенческие проблемы в англоязычной литературе не принято связывать с повреждением или дисфункцией мозга. Подростки страдают от таких факторов как запугивание, самоубийство, последствия травм, дискриминации гендерной идентичности, психическое и физическое насилие со стороны сверстников и родителей.

Депрессия является наиболее распространённым психическим расстройством, сопутствующим гэмблингу (патологической склонности к азартным играм). Показатель распространённости у детей и подростков достигает колеблется от 50% до 75%.

Следует отметить и отрицательные стороны интернета, такие как сокращение круга общения подростков, уход от реальных проблем, ощущение вседозволенности, наличие массы сайтов, развращающие влияющих на ребенка, быстро формирующаяся зависимость.

У детей и подростков с депрессивными расстройствами очень часты когнитивные и эмоциональные нарушения, социальные нарушения, тревога, агрессия и высокий уровень стресса.Среди нарушенных форм поведения у подростков с депрссией агрессия констатирована у всех; характерологические и патохарактерологические реакции, коммуникативные девиации – практически у всех; аутоагрессия – у половины; безнравственное и аморальное поведение – у трети, неэстетическое поведение – у четверти. Даже «селфи», примерно у каждого пятого.

Аутоагрессивным действием, которое совершают пациенты с депрессивными расстройствами являются порезы в различных частях тела, прижигание сигаретами, глубокие повторны раны. Длительное время ни родители, ни взрослые не обращают на них внимания, поскольку это скрытые одеждой части тела.

У подростков с депрессией обнаруживаются такие варианты аддиктивного поведения:

связанные с употреблением пищи 33,9 %
связанные с употреблением табака 69,2%
связанные с употреблением алкоголя 51,6%
с увлеченностью просмотров телепередач 46,8%
с увлеченностью Интернетом 75,8%
с увлеченностью азартными играми 58,1%
с увлеченностью компьютерными играми 67,7%
с употреблением каннабиноидов (препараты конопли –гашиша, марихуаны, драпа, анаши) 67,7%

Нами зафиксированы расстройства, связанные с употреблением опиоидов (вытяжка из мака, трамадол) в 11,3% случаев; связанные с употреблением психостимуляторов (кокаина, амфетамина, экстази, производных эфедрина в том числе получаемые из препаратов Колдакт, Трайфед) – 17,4%; связанные с употреблением летучих органических растворителей (эфира, бензина, ацетона, клея Момент) в 11,3%; связанные с употреблением кофе\чая – в 8,1%; с увлеченностью шопингом – в 20,9%

Рассматривая гендерный аспект аддиктивного поведения у подростков с депрессивными расстройствами, следует сказать, что у девочек 12-14 лет наиболее часто зафиксированы аутоагрессия, нарушение пищевого поведения в виде анорексии, деструктивное поведение. У мальчиков 12-14 лет – игровая зависимость, интернет зависимость. У подростков 15-18 лет – гэмблинг, зависимое поведение от наркотиков и курения.

Необходимо отметить, что практически у всех пациентов зарегистрировано в прошлом наличие первого или второго эпизода, или рекуррентной депрессии в анамнезе.

Задача при лечении депрессивного расстройство поведения у подростков состоит не только в ликвидации симптомов болезни, но и в улучшении качества жизни пациента, что выражается в изменении социальной и личностной адаптации.

Модусы психологического преодоления направлены, прежде всего, на решение проблемы или на изменение собственных установок в отношении ситуации. Это поиск социальной поддержки, анализ ситуации, эмоциональная экспрессия и поведенческое или когнитивное решение проблемы.

Для осуществления эффективной профилактики нарушений психического здоровья у детей и подростков необходимо, чтобы медицинская служба, психологическая, педагогическая социальная служба, во главе с семьёй интегрировано работали и реализовывали стратегию профилактики и раннего выявления депрессивных детей и подростков, так как они наиболее привержены не только к асоциальному поведению, но и к зависимым формам поведения.

Олександр Переверзєв, Громадський діяч, адвокат, автор комплексної програми первинної профілактики вживання ПАР у шкільному середовищі

Про результати впровадження комплексної тренінгової програми первінної профілактики негативних явищ у шкільному середовищі

Совместно с командой был реализован тренинг – комплексная программа первичной профилактики негативных явлений среди молодёжи и в школьной среде. На тренинге подается информация о здоровом образе жизни, химической/не химической зависимостях, говорится о том, как быть успешным человеком, о целеполагании, и об умении говорить «нет».

В 2019-2020 годах в Харькове был запущен пилотный проект «Чистый город».

В Украине это первая программа, которая вышла на уровень города, местной власти, департамента образования. Пилотный проект стартовал в одном из районов Харькова.

Тренинг прослушали седьмые, восьмые, девятые классы – 6 736 человек. Также проводились тренинги для педагогов, где рассказывалось о симптомах и признаках употребления психоактивных веществ. Чтобы взрослые люди смогли распознать эти признаки и не думать, что это – кажущиеся проблемы, вызванные переходным возрастом. 3550 родителей также прослушали тренинг.

Сегодня программа охватывает Харьков целиком, и мы хотим распространить ее на всю Украину.

Данная программа даёт понимание структуры здорового образа жизни. Это важно в свете того, что сегодня дети, зачастую, в большей степени заинтересованы не здоровым образом жизни, ни спортом, ни развитием, а виртуальной реальностью. Примерно 6-8 часов в день проводит в интернете сегодняшний семиклассник.

Поэтому на тренингах мы говорим также об интернет-зависимости и целеполагании для выхода в реальный мир.

Одним из важных умений для ребенка является умение говорить «нет». Потому что, попадая в компанию ребят старшего возраста, дети часто реагируют на рискованные предложения формулой «А почему бы и нет?», чтобы не обидеть ребят и самому не быть белой вороной.

Сегодня появилось огромное количество новых синтетических психоактивных веществ, которые «зашли» в школы. Отдельно необходимо обратить внимание на снюс, некурительный табак, который запрещен в ЕС.

На данный момент снюс свободно продаётся в Украине через интернет – в том числе, несовершеннолетним. И это стало частью моды для тех, кто употребляет «официальные» наркотики, употреблять снюс. Который также вызывает зависимость и провоцирует онкологические заболевания.

Наши тренинги показали, что информационная составляющая чрезвычайно важна. Учителя, социальные педагоги, родители должны знать признаки, по которым они могут определить, что ребенок начал употреблять наркотики. И, видя эти признаки, могли максимально быстро принимать меры.

Юлія Ячнік, Координатор проекту International Technology Transfer Center Ukraine (ITTC Ukraine)

Профілактика вживання психоактивних речовин у дітей та підлітків: підхід, заснований на доказах

Міжнародні стандарти профілактики були розроблені UNODС сумісно із WHO у 2013 році, і у 2018 році були переглянуті. Наразі вийшло друге редаговане видання.

Стандарти включають опис втручань, які, з огляду на наукові дослідження, довели свою ефективність в профілактиці для різних вікових груп та середовищ. Вони фокусуються на змісті втручань, структурі, а також на тому, що працює і не працює в певних вікових групах та певних категоріях.

Ще один важливий для профілактики документ – Європейські стандарти якості профілактики, які фокусуються на тому як планувати, вибирати та впроваджувати профілактичні втручання для забезпечення якості. Перед тим як створити профілактичне втручання, важливо ознайомитися, як правильно його впровадити або адаптувати в країні для того, щоб воно відповідало стандартам якості.

Оскільки профілактика, заснована на науковому підході, є відносно новим напрямом, в 2020 році за ініціативи Коломбо плану була випущена універсальна навчальна програма з профілактики – великий навчальний курс, матеріали якого є у вільному доступі на сайті issup.net. Матеріаливключають мануали для тренерів, учасників та презентації. Матеріали розділені на дві серії: серія для менеджерів та супервізорів профілактичних програм (9 курсів, 288 годин) та серія для спеціалістів, які безпосередньо впроваджують та здійснюють програми профілактики (вступний курс 48 годин + спеціалізовані модулі профілактики в школі/ сім’ї/ робочому місці/ медіа та інші) 100-140 годин). Це інтенсивна навчальна програма, яка вимагає приділення великої кількості часу.

Також у 2019 році була розроблена додаткова європейська навчальна програма з профілактики, більш стисла. Це короткий довідник для тих, хто приймає рішення, для політиків, для тих, хто здійснює адвокацію і тих, хто визначає політику з науково обґрунтованої профілактики вживання речовин. Він містить збірку доказів щодо того, що є ефективним, а що – ні, а також приклади програм.

Наразі, довідник буде адаптуватися в Україні, і кожний, хто хоче бути залученими до цього процесу, може написати на адресу Українського моніторингового центру, який цим займається [email protected])

Отже, що є доказовим в профілактиці вживання психоактивних речовин у дітей та підлітків.

Якщо дивитися на раннє дитинство, вік до 5 років, то у є три види втручань, які мають доказову ефективність. Але все ці втручання спрямовані на групи ризику, тобто, вони не є універсальними.

Це втручання, спрямовані на вагітних жінок з залежністю, пренатальні візити/візити до матерів з немовлятами та навчання в ранньому дитячому віці.

Кожне з цих втручань має різну ефективність. Так, навчання в ранньому дитячому віці має дуже добру ефективність щодо профілактики вживання психоактивних речовин далі в підлітковому віці.

Пренатальні візити та візити до матерів немовлят мають достатню ефективність. Втручання, спрямоване на вагітних з залежністю мають обмежений рівень доказовості.

Втручання, спрямовані на вагітних з залежністю від психоактивних речовин включають терапію залежності, терапію супутніх розладів, які є у цих жінок, а також навчання батьківських навичок. Вони, зазвичай, надаються в рамках комплексного лікування навченими медичними працівниками.

Як вже було зазначено, ефективність цих втручань є обмеженою з огляду на те, що це буде впливати на вживання потім підлітками і дітьми психоактивних речовин.

Пренатальні візити та візити жінок з немовлятами для матерів, які страждають від вживання наркотичних речовин або пов’язаних із цим проблем, можуть бути ефективними тоді, коли дотримується низка умов. Вони а)надаються навченими працівниками (медичними сестрами); б)структуровані (регулярні відвідування дитини до 2 років, спочатку кожні 2 тижні, а потім щомісяця); в)включають навчання базовим навичкам батьківства; г)включають підтримку матерям їхнього фізичного та психічного здоров’я, житла, харчування та працевлаштування, коли це необхідно.

Навчанням в ранньому дитячому віці є будь-яке дошкільне навчання, яке фокусується на когнітивних, соціальних та мовних навичках та готує дитину до школи.

Згідно з дослідженнями, якщо дитина з сім’ї у складних життєвих обставинах або з сім’ї, де є проблема з залежністю відвідує у дошкільному віці таке навчання, то в підлітковому віці ця дитина має менший ризик вживання канабісу та кращі результати в навчанні, соціальну інтеграцію та психічне здоров’я.

Якщо говорити про середнє дитинство, 6-10 років, тут є багато універсальних програм, щоспрямовані на всіх дітей, які навчаються. Також є селективні програми, які можуть бути спрямовані на дітей з зони ризику.

Вони теж мають різну ефективність. Так, найбільшу ефективність мають програми батьківських навичок. Добру ефективність мають програми навчання особистим та соціальним навичкам та програми покращення середовища в класі. Достатню ефективність має політика, спрямована на відвідування школи.

Програми батьківських навичок зосереджені на зміцненні сімейних зв’язків та наданні батькам / опікунам навичок для:

теплого виховання дітей
встановлення правил прийнятної поведінки
відстеження вільного часу та моделей дружби
дотримання позитивної та відповідної розвитку дисципліни
Залучення батьків до навчання дітей

Треба також зазначити те, що не працює: фокус лише на дитині; якщо основною формою навчання є лекції; якщо відбувається надання інформації про наркотики лише батькам чи вихователям; а також втручання, які підривають авторитет батьків.

Щодо навчання особистим та соціальним навичкам (тренінг життєвих навичок), то він, зазвичай, починається з перших років навчання в школі. До нього активно залучають усіх учнів і орієнтуються на розвиток навичок подолання стресу, особистих життєвих навичок, соціальних навичок. Додатково можуть посилювати компетенції вчителів щодо управління класом та підтримувати соціалізацію дітей.

Одним із прикладів програми покращення середовища в класі, є Good behaviour game («Гра в добру поведінку»). Це відома програма, яку навчають вчителів впроваджувати протягом уроків. Вона починається в молодших шкільних роках. Викладачів навчають стратегіям реагування на неадекватну або складну поведінку дитини, стратегіям реагування на добру поведінку, як давати зворотній зв’язку щодо доброї і поганої поведінки, а також про очікування від дитини.

Такі програми відбуваються в ігровій формі протягом уроку, активно залучають учнів і демонструють добрі результати.

Політика, спрямована на відвідування школи – політика адміністративна, і ці втручаннязастосовуються, зазвичай, в країнах з низьким та середнім рівнем доходів. Вона включає підвищення доступу до школи: будівництво нових шкіл, забезпечення транспортом, забезпечення харчуванням чи надання економічних стимулів для сімей.

Додатково слід сказати про вирішення проблем із психічним здоров’ям. Емоційні та поведінкові розлади в дитинстві далі пов’язані з підвищеним ризиком вживання психоактивних речовин, тому важливим є надання своєчасного поведінкового та психологічного втручання (і, за потреби, фармакологічного втручання для корегування цих розладів).

У підлітковому віці, 11-18 років, ефективними для профілактики є наступні втручання: навчання, засноване на особистих та соціальних навичках та соціальному впливі; шкільна політика та культура; вирішення індивідуальних психологічних вразливостей.

Перші дві є універсальними програмами для всіх учнів, а вирішення індивідуальних психологічних вразливостей – для тих осіб, які мають ризик.

Найкращу ефективність мають програми спрямовані на навчання особистісних та соціальних навичок та протидії соціальному впливу. Ці програми, крім тренінгу життєвих навичок, включають навички відмови від речовин, протидії соціальному тиску, розглядають уявлення про ризик та про шкоду (наприклад, помилкові уявлення щодо нормативного характеру вживання речовин, коли підлітки можуть думати, що більшість підлітків вживають, і це є нормальним у такому віці).

Також вони надають точну інформацію, яка допомагає підліткам зважити наслідки вживання і відповідні очікування від вживання.

Потрібно зважати на те, що працює, що добре працює, а що не працює в таких програмах. Не працюють лекції, неструктуровані спонтанні дискусії, які більше спираються більш на інтуїцію чи думку вчителя, а не на мануали. Не працюють будь-які поодинокі активності – тобто, це має бути довготривала структурована програма. Не працюють постери чи листівки.

Докази щодо ефективності навчання «рівний-рівному» є слабкими, тому краще проводити навчання навченими фасилітаторами або викладачами. Докази щодо того, щоб проводити повторні зустрічі чи навчання, через рік чи декілька років після завершення програми знов є слабкими, тому, наразі, це не є рекомендованим.

Не працюють:

підвищення інформованості учнів щодо конкретних речовин, це може зробити їх більш обізнаними та підігріти їхню цікавість;
інтерв’ю з колишніми споживачами наркотиків – це може зробити образ вживання більш гламурним та підвищити прихильність до вживання наркотиків;
зосередженість лише на формуванні самооцінки;
рандомне тестування на наркотики в школі і тактика залякування,

Що таке шкільна політика в даній сфері? Це політика школи щодо вживання психоактивних речовин. Вона працює тоді, коли вона розробляється з залученням зацікавлених сторін (учнів, вчителів школи та батьків), чітко визначає речовини, на які вона спрямована, місця та заходи, до яких ця політика застосовується. Вона має поширюватися на всіх – учнів, вчителів, персонал, відвідувачів і так далі, і на всі психоактивні речовини (тютюн, алкоголь, наркотики).

У школах із жорсткою забороною вживання психоактивних речовин, було менше споживання даних речовин речовин учнями.

Порушенням політики мають бути не покарання, а, навпаки, позитивні санкції. А саме: саме консультації, лікування, медичні та психосоціальні послуги.

Політика має застосовуватися до всіх, хто є в школі, послідовно, оперативно, включати позитивне підкріплення за дотримання.

Для вирішення індивідуальних психологічних вразливостей, таких, як, наприклад, підвищена імпульсивність, пошук відчуттів, чутливість до тривоги, знижений настрій, відчуття безвиході – якщо діти демонструють такі ознаки, то важливо провести скринінг з допомогою варіатизованих інструментів. Якщо скринінг є позитивним, то запропонувати короткотривалі втручання, які дають навички позитивно справлятися зі своїми емоціями та з психологічною вразливістю. Зазвичай,маються на увазі короткострокові втручання, орієнтовані на 2-5 занять, які проводяться кваліфікованими фахівцями.

Менторство, про яке сьогодні часто говорять, наразі, не має вагомих доказів ефективності. Єокремі дослідження, які кажуть, що воно може бути ефективним, якщо є структурованим, і, якщо проводиться тими, хто пройшов відповідне навчання.

Також треба сказати про деякі інші види профілактики: державну політику щодо алкоголю та тютюну, медіакампанії, короткі втручання.

Державна політика щодо алкоголю та тютюну, яка включає віковий ценз, доступність, вартість та інші механізми, має найбільший рівень ефективності.

Ефективність медіакампаній є обмеженою.

Короткі втручання, які здійснюються, коли підліток вже вживає психоактивні речовини, спрямоване на підвищення мотивації зменшити вживання або припинити вживання психоактивних речовин. Воно базується на мотиваційному інтерв’ю і проводиться індивідуально. Такий вид профілактики теж демонструє дуже добру ефективність.

Приклади програм можна знайти на сайті Європейського моніторингового центру. В реєстрі програм превенції можна подивитися, розглянути кожну з цих програм, обрати або отримати більше інформації про будь-яку програму.

Світлана Макогон, параюристка Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок “ВОНА”

Випадки порушення прав і свобод дітей залежних від ПАР в Дніпропетровській області

Тема молодежной наркозависимости чрезвычайно остра, поскольку сейчас, с развитием технологий, наркотики доступны как никогда ранее. Спайсы, соли очень быстро вызывают зависимость, человек становится недееспособным.

Многие подростки, для которых проводятся занятия в реабилитационных центрах, часто упоминают о проблемах в семье. Например, что де-юре родители есть, де-факто – нет, по разным причинам: то ли работают, то ли лишены родительских прав.

Возможно, предотвратить проблему наркозависимости можно при помощи квалифицированной и доступной психологической помощи. Но в украинском обществе не принято «выносить сор из избы», не принято обращаться к психологам.

Есть такое направление, когда наркозависимые ходят в школу и рассказывают о собственном опыте употребления, но эффективность данного метода находится под вопросом. Когда экс-наркоман рассказывает, что его друзья умерли от передозировок, от наркотиков, то у ребенка уже готово возражение: ведь сам он жив. Значит, смог справиться с проблемой, значит – думает ребенок – и я смогу. И это еще больше подстегивает его попробовать.

Что можно сделать для детей, которые уже начали употребление наркотиков?

Здесь три очень важных момента. Во-первых, это вопрос того, насколько качественную реабилитацию они получают.

Очень важно, чтобы в реабилитационном центре сотрудники умели найти подход к подросткам, чтобы там они действительно получали необходимую помощь и поддержку, а реабилитация не сводилась к бесплатной рабочей силе.

Второй, не менее важный момент – доступ к программе снижения вреда. Если подросток употребляет наркотики, то, в условиях ограниченного доступа к денежным ресурсам, должен быть доступ к средствам контрацепции и к стерильному инструментарию. Это поможет подростку сохранить здоровье, убережет от ВИЧ-инфекций, а девушек от внеплановой беременности.

Следует отметить, что наркотики часто распространяются через так называемые «закладки» и человек фактически не знает, какое вещество он приобретает. За границей существует практика тестирования наркотиков на качество, и, по данным их исследований, большинство людей, если узнавали, что приобретают не то вещество – отказывались от употребления.

Подростки, употребляющие наркотики, обычно боятся вызывать скорую. Они

Меньше боятся умереть, чем сообщить родителям, полиции или врачам.

Поэтому третий важный пункт – вещества, которые разрешены для хранения. В Украине строгие ограничения. Человек может иметь вещество для себя, но окажется виноватым. И если говорить о подростках, то с судимостью им будет намного сложнее вернуться в социум.

Панель 3: “Медицина: стандарти лікування залежності від різних типів ПАР”

Вікторія Мозгова, помічник-консультант голови Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності, содиректор проекту “Залежність” UIF

Медицина є однією з найважливіших сфер суспільного життя. Рівень життя в державі часто визначається якістю її медицини.

Те, як держава піклується про кадри в сфері психотерапії та психології, говорить про те, як держава піклується не тільки про здоров’я населення, а також про громадську безпеку. Дуже часто психічні розлади особи, особливо, внаслідок вживання психоактивних речовин, можуть стати криміногенним фактором.

Медико-соціальна реабілітація є комплексним поняттям. Ми звертаємо увагу на те, що не тільки лікування важливе, але й важливим є повернення особи у суспільство. Щоб суспільство їїприйняло, щоб були вирішені проблеми, які стали причиною появи залежності. Перед усім цепсихологічні, внутрішні проблеми особи.

Це включає допомогу людині соціалізуватися, влаштуватися на роботу; допомогу в комунікації зі своїми родичами, сім’єю. Це допомога сім’ям – розказати їм, як спілкуватися із особою, яка опинилася в ситуації залежності.

Заслужений лікар України Геннадій Михайлович Зільберблат виділив чотири блоки, які розкривають проблеми у сфері медицини та лікування психозалежних. Це: кадри, фінансування, медико- та матеріально-технічна база і законодавство.

Що стосується кадрів, то в Україні недостатньо готується психіатрів та адиктологів. Більше того, адиктологи не визначені в Україні як професія. Хоча саме вони найбільше приймають участь у психологічній реабілітації залежної людини.

Важливим моментом є також фінансування. Особи, які впадають у ситуацію з залежністю, далеко не завжди мають кошти для того, щоб самостійно сплатити лікування. Їхні сім’ї теж не завжди можуть покрити ці розходи. Мінімальна вартість, яка потрібна на лікування залежної особистановить близько 20 000 гривень в державних установах. У приватних цифра може бути в два рази вищою.

Сьогодні пакету безплатних послуг, який щороку виділяється, не вистачає на таке лікування. Тому потрібно розуміти, як матеріально покривати дані витрати.

Інше питання – це матеріально-технічна база. Часто медичні заклади недостатньо фінансуються державою для того, щоб вони могли забезпечити адекватні умови перебування пацієнтів та відповідні умови роботи лікарів.

Наступне питання – законодавство. Наразі в Україні є проблема з необхідною кількістю стандартів і програм лікування. Того, що на національному рівні визнається, як методика, взірець того, як потрібно лікувати людину з певним типом залежності.

Але найбільше вражає питання профілактики. Сьогодні системи профілактики фактично немає. Крім того, ми не володіємо повними даними щодо ситуації з залежностями в країні. Звіт за 2019 рік щодо наркотичної та алкогольної ситуації в Україні у розділі «Вживання наркотиків, поширення та його тенденція» говорить, що «В Україні дослідження поширеності вживання наркотичних речовин серед населення вікової категорії 15-64 роки не проводиться. Саме тому, насьогодні в Україні немає повного обсягу зведеної інформації з цього питання».

Фактично, ми не знаємо, наскільки поширеним є вживання наркотичних засобів, психоактивних речовин в Україні. Так, ще з 1995 року проводяться опитування школярів, учнівської молоді на предмет вживання чи невживання наркотичних засобів. Але навіть ці опитування проводиться не за ініціативою держави, а за технічної допомогою європейських партнерів силами громадських організацій.

Відповідно, важко планувати стратегію боротьби з наркозалежністю у державі, дуже важко планувати заходи з цього питання, коли відсутнє повне розуміння проблематики.

Втім, нещодавно була затверджена методологія, і ми сподіваємося, що вже скоро ми побачимо нові, більш повні, цифри, нові показники – адже Україна вже достатньо доросла держава, щоб серйозно підходити до вирішення проблеми наркозалежності.

Максим Ткаченко, Заступник голови депутатської фракції ПП «Слуга Народу», перший заступник голови Комітету ВРУ з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та АР Крим, м. Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин

Проблеми, пов’язані з наркозалежністю на території Луганської та Донецької областей на тлi бойових дій в регіоні з 2014 року

Проблемы Донбасса не ограничиваются войной, разрушениями и нелегальным оборотом оружия. Сегодняшняя ситуация на Донбассе обостряет худшие человеческие пороки: постоянный риск для жизни, отсутствие надежного контроля правоохранительных органов, безработица – являются серьезными факторами роста алкоголизма и наркомании на Донбассе.

Война и сопровождающий ее посттравматический синдром ведут к увеличению употребления наркотиков. Согласно нашей статистике, среди опрошенных 534 жителей востока Украины в 2021 году, 7% сказали, что их знакомые являются наркозависимыми; 23% из наркозависимых представляли опасность для себя и окружающих; 38% выносили вещи из дома для продажи без разрешения других членов семьи. 16% наркозависимых крали вещи у знакомых с целью продажи. 20% воровали деньги у родных. 11% совершали кражу денег у знакомых. 16% наркозависимых совершали домашнее насилие. 6% наркозависимых совершали насильственные действия относительно коллег, друзей, знакомых. 10% зависимых пытались навредить себе или совершить самоубийство.

И только 20% наркозависимых и их родных обращались в заведения помощи наркозависимым. Это очень низкий процент.

Более 50% опрошенных заявили, что в их населенном пункте легко достать наркотические вещества.

Серая зона является благоприятным местом для развития наркотрафика в регионе. Посттравматический синдром у ветеранов операции объединенных сил, гражданских людей, переживших стресс от войны – благодатная почва для вовлечения в ряды наркозависимых все новых и новых членов. Как следствие такого роста втянутых в наркоманию, происходит увеличение случаев агрессии и преступлений на бытовом уровне.

Данная проблема может быть решена только комплексно – как на уровне борьбы с незаконным оборотом наркотиков, так и на уровне оказания квалифицированной медицинской помощи и реабилитации лиц, страдающих не только от наркозависимости, но также от посттравматического синдрома или имеющих другие психические расстройства, связанные с пережитыми ими тяжелыми событиями на Донбассе.

Ігор Лінський, директор ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України»

Що треба знати про поширення станів залежності від ПАР в Україні

Коли кажуть про поширення вживання чи залежності, дуже важливо розрізняти, про що саме йдеться. Медична статистика оперує зазвичай особами залежними, у яких вже з’явився паталогічний стан і вони звернулись по медичну допомогу. І критика медичної статистики – що вона не охоплює всіх, хто має проблеми с алкоголем чи з наркотиками – справедлива лишечастково. Бо часто змішуються поняття «вживання», «зловживання» і «залежності».

Від чого залежить те, стане людина залежною чи ні? Чи перейде вона з категорії споживачів в категорію залежних осіб? Це залежить від генетичної схильності, середовищних факторів і властивостей самої речовини. Тобто, від її так званого, адиктивного потенціалу – спроможності речовини викликати залежність.

Опіоїди, наприклад, мають більший потенціал ніж алкоголь. А найвищій адиктивний потенціал має тютюн, який навіть не віднесений офіційно до наркотичних речовин. Хоча залежності від тютюну доволі важко позбутися.

У скільки разів вище ризик потрапити в залежність від різних ПАР при наявності досвіду куріння тютюну?

На основі нашого дослідження, в якому взяли участь майже 1500 респондентів, можна побачити, що за на явності досвіду вживання тютюну формування, наприклад, залежності від психостимуляторів, зростає в 6 разів, алкоголю, майже – в 7 разів. Що стосується галюциногенів, опіоїдів, то ми взагалі не зустрічали залежних без досвіду вживання тютюну.

Якщо говорити про те, яку роль грає алкоголь як каталізатор формування залежності, то тут показники ще вище. Так, не було знайдено залежних від опіоїдів, канабіноїдів, леткихрозчинників та галюциногенів без досвіду вживання алкоголю.

Споживання ПАР і його динаміка в Україні протягом останніх років виглядає наступним чином (за звітами ВООЗ). Що стосується алкоголю, то в 2010 році Україна займала 5 місце серед 188 країн світу з показникам 15,6 літрів абсолютного алкоголю на душу населення. У 2016 році – 60 місце серед 190 країн, з показником 8,6 літрів.

Як що подивитися на звіти, які описують вживання тютюну, тут теж відбулося певне зменшення. У 2008 році ми посідали 57 місце серед 129 країн світу (палило 27,4% дорослих українців), а у 2018 – 34 місце серед 148 країн з 23% дорослих курців.

Що стосується наркотиків, то ситуація в Україні істотно не змінилася: 1,16% споживачів опіоїдів було в країні у 2008 році, і 1,05% – у 2012.

Близько 2,50% населення споживали канабіноїди у 2008 році, у 2015 їх стало 2,13% .

Що до «екстазі», то тут теж є певне зменшення, від 0,70% у 2008 році до 0,57% у 2015.

Якщо говорити про кокаїн, то тут відбулося певне зростання. В 2008 році це була скоріше «екзотика», яку вживали для 0,20% українців. В 2015 цей показник зріс до 0,32%.

Перейдемо до національних реалій з точки зору медичної статистики. Вона піддається справедливій критиці, за те, що не відображає всю ситуацію. Але навіть за «верхівкою айсбергу» можна робити певні висновки.

Наш інститут збирає медичну статистику з 1954 року. Завдяки ній можна побачити дві хвилі «епідемії залежності» в Україні протягом останніх 70 років.

Спочатку була хвиля залежності від алкоголю. Пік цієї хвилі прийшовся майже на початок відомої антиалкоалкогольної кампанії, запровадженої Михайлом Горбачовим. А пік епідемії наркоманії всіх типів, за даними диспансерного обліку, прийшовся на 1995-96 роки. З того часу захворюваність, тобто кількість свіжих випадків, що реєструються щорічно, зменшилось в 3,4 рази. Чому це сталось таким чином, ми поговоримо трошки пізніше.

Найважчі форми алкогольної залежності це – алкогольні психози, які призводять до психотичнихрозладів, так званої «білої гарячки». Якщо порівняти алкогольні психози та динаміку наркоманії, не можна не звернути увагу, що після розпаду Радянського Союзу спостерігався майже повний паралелізм – дуже високий показник кореляції між цими захворюваннями. І це не випадково.

В цей же час подібним чином змінювались динаміка злочинності, самогубств, загальна смертність.

Цю кореляцію доволі легко зрозуміти, адже перераховані майже всі маркери суспільного неблагополуччя. А це був час тяжкої економічної та світоглядної кризи.

Так, 1994 рік був найгіршим роком для української промисловості, закривалися виробництва, людям не виплачували зарплату. І за рік-два ми спостерігали найвищі рівні алкогольних психозів та реєстрації нарко-токсикоманії.

Якщо звернутися до досліджень американських колег, що відбувалось «почуттям щастя» в нашій державі, то ми побачимо як стрімко зменшилось кількість людей, які відчували себе щасливими: з70% у 1981 році (СРСР, Росія) до 40% в Росії у 1995 році, а в Україні навіть нижче – до 35%.

Ця велика кількість людей, які не відчували себе щасливими у власній країні, ставали залежними.

Чому за останні роки в Україні спостерігається зменшення?

Не тільки тому, що з’явились нові форми надання допомоги або менше людей стало потрапляти в медичну статистику. Скажімо, динаміка народжуваності в Україні зараз на 53,5% менша, ніж на початку Незалежності. Стало набагато менше дітей і підлітків, а саме у підлітковому віці відбувається перше знайомство з психоактивними речовинами.

Таке зменшення, майже вдвічі, кількості молодих людей та дітей, відображається на кількості захворювань. Тобто, значною мірою, це є не нашим здобутком, не результатом наших зусиль, арезультатом тієї демографічної катастрофи, яка спостерігається протягом останніх років.

Поширеність розладів внаслідок вживання ПАР (динаміка протягом 1954-2020 рр. і результати її аналізу з точки зору популяційної екології)

Чим в медичній термінології поширеність відрізняється від захворюваності? Поширеність – це накопичена захворюваність, додана протягом останніх років за винятком тих, хто одужав чи помер.

Сумарна чисельність диспансерної групи (ті, хто хворів, і мав потім спостерігатись) досягла піку в 1987 році і з того часу зменшилась, насамперед, за рахунок зменшення хворих, залежних від алкоголю.

Розглянемо детальніше останні двадцять років, період незалежності України. Зокрема, можна побачити зменшення поширеності алкогольної та наркотичної залежності між 2013 та 2020 роками, яка обумовлена також тим, що частина території була анексована протягом війни з Росією. Внаслідок чого зменшилася кількість людей, які потрапляють у статистику.

Як змінюлась питома вага наркоманії та алкоголізму? За останні роки майже не змінювалась. Але в самих психоактивних речовин (не алкогольних) відбувались цікаві зміни.

Для опіоїдів розроблені чіткі протоколи, розроблена замісна терапія. Що стосується великої кількості інших психоактивних речовин, то навіть в самих розвинутих країнах не має загально прийнятих протоколів з доказовою базою, які б дозволяли лікувати ці розлади.

Частка опіоїдних наркотиків (ті, що виробляються із маку або іх синтетичні похідні) зменшуться. Але зростає кількість інших наркотиків – насамперед так званих «дизайнерських наркотиків».

Найвищу питому вагу серед неопіоїдних наркотиків мають так звані «полінаркоманії» – коли людина не має стійких уподобань і вживає значну кількість різних психоактивних речовин. Це можуть бути солі, психостимулятори, ефедриноподібні речовини, кокаїн (хоча його питома вага невелика).

Другі за часткою це канабіноїди, і потім вже ідуть інші психоактивні речовини.

Необхідно ще раз підкреслити, що йдеться про тих, хто захворів, має ознаки залежності і потрапив поле зору медицини.

Існує думка, що дані медицини – це 1/5, 1/10 чи навіть 1/15 від вживання. Ми проводили спеціальні дослідження, і потрібно сказати, що, наприклад, опійна наркоманія, не та хвороба, яку можна приховувати протягом життя. Рано чи пізно людина вимушена звертатись до медичних органів, але її туди приводять вже адміністративна система, оскільки вона починає скоювати злочини. Зазвичай, період приховуваного розвитку хвороби триває приблизно 3-4 роки.

Як можна аналізувати поширеність, чи є підходи, щоб її прогнозувати?

Було встановлено, що поширеність підкорюється загальним законам популяційної екології. Рівняння Ферхюльста, яке є основним в цій дисципліні, пов’язує між собою поточну чисельність популяції і темпи її зростання:

∆n = mn – rn²

де:

n – поточна чисельність популяції;

∆n – поточний темп зростання популяції;

m – мальтузіанський коефіцієнт

(«енергія зростання»);

r – ферхюльстів коефіцієнт

(«опір середовища»).

Це дає змогу зрозуміти, як пов’язана кількість приросту, кількість нових членів популяції (в даному випадку – залежних від алкоголю чи наркотиків) з уже досягнутою чисельністю цієї групи. Можна побачити, що на початку спостерігається швидке зростання, потім відбуваєтьсяуповільнення і нарешті достягається точка стабілізації, коли ємність середовища більше не вміщає членів цієї популяції. Майже таким чином це відбувається і в наших даних.

Якщо питання залежності в Україні описати рівнянням Ферхюльста, можна побачити, що це – класична парабола і ми вже пройшли точку найвищого розквіту цієї «популяції». Зараз відбувається відкат, оскільки істотно змінюються умови.

Необхідно зазначити, що рівняння справедливо тільки тоді, коли ведеться про стаціонарні умови. Ми ж спостерігаємо зміну формації, незалежність України, демографічну кризу, тому подальший розвиток вже не можна описати рівнянням Ферхюльста. Але і значних сплесків, внаслідок критично малої кількості молодого населення, очікувати не варто.

Що ще можна почерпнути з цих рівнянь? Ми можемо дізнатись про енергію росту, бо тут присутні два члени: один описує енергію росту популяцій, а другий – опір середовища. Ми побачимо наступне: енергія росту залежних від алкоголю, популяція залежних від алкоголю, вища, ніж віднаркоманії. Як це могло відбутися, враховуючи, що наркомани один одного активно залучають до споживання для того, щоб отримати власну дозу?

Це – ціна легалізації. Хоча кажуть, що дуже легко здобути наркотик, але тютюн і алкоголь здобути ще легше. Вони є абсолютно доступні і їх вживання лімітоване лише кишенею споживача.

Залежна від наркотиків особа «плодоносить» (тобто приводить щє одну в середовище) раз на три роки, а особа залежна від алкоголю – кожні два роки. Але це робить не тільки вона, це робить також держава, яка не тільки продає, але також рекламує алкогольну і тютюнову продукцію.

Внесок розладів внаслідок вживання ПАР в загальну психопатологію

Дані захворюваністю на 2017 рік свідчать, що гостра інтоксикація та інші наслідки вживання психоактивних речовин становили більше половини всіх причин госпіталізацій до психіатричних та наркологічних закладів. Для порівняння: майже 80 000 осіб було госпіталізовано в 2017 році через інтоксикації/розлади психіки внаслідок вживання ПАР і приблизно 2000 – з таким важким розладом, як шизофренія.

Подібна ситуація і з накопиченою захворюваністю (поширеністю). Більше половини всієї психопатологією в Україні зумовлена розладами внаслідок вживання психоактивних речовин.

Питома вага генетичних і середовищних факторів у формуванні і розвитку розладів внаслідок вживання ПАР (результати популяційно-генетичного аналізу)

Ми обстежували родини осіб залежних від алкоголю, наркотиків і тютюну і можемо сказати, що в кожному з цих захворювань (якщо брати залежності за окремими психоактивними речовинами)пропорція генетичних і середовищних факторів є різною.

Найвищою генетична компонента є в алкоголю. Потім ідуть тютюн та інші психоактивні речовини. А в самому кінці – так звані «нехімічні залежності», наприклад залежність від ігри в карти, чи комп’ютерні ігри і тому подібне. Тобто в нехімічних залежностях середовищна компонента домінує.

Щоб розрахувати який внесок робить генетична та спадкова компонента, потрібно розглянути мінімум три покоління в двох парах, це батьки–діди і власно кажучи пробанд, тобто безпосередньо обстежений і його батьки.

Маємо сказати, що в усіх випадках, в усіх видах залежності перехід від категорії батьки-діди до пробанди-батьки, тобто до сьогодення, супроводжувалася зростанням середовищної компоненти. Хоча розповсюдженою є думка, що у того, хто вживає психоактивні речовини, накопичуються генетичні помилки, стає «погана генетика». І варто було очікувати зростання саме генетичної компоненти.

Аналіз ситуації дозволив сказати, що тут немає помилки. Останнім часом середовище настільки насичено психоактивними речовинами, інформацією про них, настільки вони доступні, що зараз починають хворіти навіть ті люди, у яких невелика генетична спадкова схильність.

І це, з одного боку погана новина, бо середовище стало більш «токсичним». Але з іншого боку, на відміну генетики, на середовище можна впливати, очищувати його.

Ірина Пінчук, Директор Інституту психіатрії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Регіональний директор Міжнародного центру обміну технологій в Україні

Міжнародні стандарти лікування залежності. Огляд рекомендацій

«Міжнародні стандарти лікування залежності» є надзвичайно важливим документом, який можна використовувати як основу для створення національної нормативної бази у сфері лікування залежності.

Для початку потрібно розглянути, які органи ООН мають засновані на конвенціях повноваження для того, щоб працювати над проблемами наркотичних речовин.

До таких органів належать:

Комісія з наркотичних засобів (CND) – орган ООН з 53 державами-членами – керівний орган UNODC

Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) – доручено надавати допомогу державам-членам у питаннях, пов’язаних з незаконними наркотиками та злочинністю
ВООЗ – договірний орган, уповноважений відповідно до конвенцій оцінювати медичні та наукові властивості психоактивних речовин, і давати рекомендації щодо того, чи слід їх підпорядковувати міжнародному контролю
Міжнародний комітет з контролю за наркотиками (INCB) – квазісудовий орган моніторингу міжнародних конвенцій з контролю за наркотиками.

У 2013 році UNODC та ВООЗ розпочали Об’єднану програму UNODC-WHO в сфері лікування залежності та догляду. Метою програми є сприяння та підтримка науково-обґрунтованої та етичної політики, стратегій та заходів, спрямованих на зниження медичного та соціального тягаря вживання наркотиків та залежності

Держави-члени ООН неодноразово закликали до розробки стандартів охорони здоров’я для лікування розладів, пов’язаних з вживанням наркотичних речовин, оскільки не існує стандартів, що застосовуються до всіх держав-членів.

Чому ми говоримо саме про міжнародні стандарти лікування?

Справа в тому, що у світі лікування залежності доступне менш ніж 10% людей, які потребують лікування. Навіть при цьому більшість людей не отримують науково-доказового лікування, а отримують менш ефективні, неефективні або навіть шкідливі способи лікування. Постачальники лікування є розрізненими, механізми контролю якості – відсутні. Також потрібно докладати великих зусиль для сприяння науково-обґрунтованим лікувальним підходам, щоб зменшити розрив між наукою та практикою. Сприяти практикам, які поважають права людини і припиненню тих, що не поважають.

Метою міжнародних стандартів є надання державам-членам ООН практичного і всеосяжного технічного інструменту для розробки політики, планування, організації та управління послугами з лікування залежності, оцінки втручань, розвитку робочої сили, використання ресурсів для фінансування найбільш ефективного лікування.

Це – конкретний документ, яким можуть користуватися всі держави-члени.

Цілі стандартів можна окреслити як такі, що:

Допоможуть досягти результатів
Є економічно ефективними
Застосовуються до країн у різних соціально-економічних ситуаціях
Є практичними для політиків.

Стандарти відрізняються від настанов тим, що відповідають на різні питання. Настанови відповідають на те «Як надати ефективне лікування?», а стандарти – «Що має бути для надання ефективного лікування?»

Сьогодні в Україні є вже багато вже настанов, затверджених Міністерством охорони здоров’я. Алене існує стандартів, затверджених МОЗ.

Структура стандартів змінювалася протягом роботи, і сьогодні набула наступного вигляду за розділами:

Принципи лікування
Методи лікування та втручання

Аутрич-робота на рівні соціуму
Скринінг, короткотривалі втручання та направлення на лікування
Короткотривале лікування в умовах стаціонару або реабілітаційного центру
Амбулаторне лікування
Довготривале стаціонарне реабілітаційне лікування
Заходи щодо підтримання ремісії

Особливі групи пацієнтів
Характеристики ефективної системи надання послуг.

Кожний з розділів також має також свою структуру, яка складається з короткого визначення та опису умов; цілей; типів клієнтів для різних умов; моделей лікування, методів, доз в різних умовах (тривалість та інтенсивність); конкретних вимог (діяльність, документація, штатний розклад); критеріїв завершення програми та показників ефективності; оцінки сили доказів; основних посилань.

Велике значення мають також дефініції. За останні 10 років відчутно змінився погляд на розвиток залежності і сьогодні дуже важливо розрізняти визначення – що таке «вживання», що таке«зловживання» і що таке «залежність».

Вживання речовин – Будь-яке вживання будь-якої речовини. Визначається ринковими запитами.

Зловживання – Вживання, яке може завдати шкоди собі чи іншим. Визначається наслідками.

Залежність – Компульсивне вживання та втрата контролю над ним. Визначається прогресуючими змінами мозку.

Розбудовуючи систему організації допомоги, обов’язково потрібно звертати увагу на те, з чим саме вона буде працювати, а відтак – які заходи будуть вживатися.

Також потрібно дати визначення поняттю лікування, яким критеріям воно має відповідати.

Для того, щоб будь-яка діяльність розглядалася як лікування, вона має відповідати 4 критеріям, а саме: 1)зменшувати симптоми, 2)запобігати ускладненням, 3)покращувати функціонування, 4)поважати права людини.

Оскільки для лікування залежності необхідне державна підтримка, необхідно також визначити критерії, які можуть допомогти при прийняті рішень про фінансування. В цьому може допомогти відповідь на наведені нижче питання.

Чи є докази того, що пропоноване втручання призводить або сприяє зниженню компульсивного потягу до наркотику (зниження вираженості симптомів) або скорочує ризик повернення до прийому наркотику у особи, що припинив його вживання?
Чи є докази того, що таке втручання призводить або сприяє поліпшенню фізичного, психологічного та / або соціального функціонування і благополуччя?
Чи є докази того, що таке втручання може знизити або сприяє зниженню загроз для здоров’я і соціальних наслідків вживання наркотиків?

Важливо зазначити 7 основних принципів лікування розладів, пов’язаних з вживанням наркотичних засобів.

Принцип 1. Лікування повинно бути доступним, привабливим і відповідним потребам.

Принцип 2. Дотримання етичних норм при проведенні лікування.

Принцип 3. Сприяння лікування розладів, пов’язаних з вживанням наркотичних засобів, за допомогою ефективної координації між системою кримінального правосуддя та системами охорони здоров’я і соціального забезпечення.

Принцип 4. Лікування повинно ґрунтуватися на наукових доказах і відповідати специфічним потребам осіб з розладами, пов’язаними з вживанням наркотичних засобів.

Принцип 5. Реагування на потреби конкретних підгруп і конкретні умови.

Принцип 6. Забезпечення належного клінічного управління послугами та програмами лікування розладів, пов’язаних з вживанням наркотичних засобів.

Принцип 7. Інтегровані тактики, послуги, програми, підходи і взаємозв’язку в лікуванні повинні піддаватися постійному моніторингу та оцінки.

Методи лікування та втручання у свою чергу поділяються на аутрич-роботу на рівні соціуму; скринінг, короткотривалі втручання та направлення на лікування; короткотривале лікування в умовах стаціонару або реабілітаційного центру; амбулаторне лікування; довготривале стаціонарне реабілітаційне лікування; заходи щодо підтримання ремісії.

Особам, що вживають канабіс і психостимулятори, коли вони виявляються в неспеціалізованих медичних установах, мають пропонуватися короткострокове втручання. Короткострокове втручання повинно складатися з одного сеансу тривалістю 5-30 хвилин, включаючи індивідуальний зворотний зв’язок та рекомендації щодо скорочення або припинення вживання канабісу/ психостимулятора і пропозиція наступних заходів. Люди з поточними проблемами, пов’язаними з вживанням канабісу або психостимуляторів, що не реагують на короткострокове втручання, повинні направлятися на обстеження.

Коли йдеться про короткотривале лікування в умовах стаціонару або реабілітаційного центру, стандарт говорить про втручання протягом від одного тижня до чотирьох місяців. В Україні це відбувається у стаціонарних психіатричниих та наркологічні відділеннях. Треба зазначити, що рекомендації стандартів дещо відрізняються від реальної практики в країні. Тому доцільним є певна зміна «ідеології» лікування при розвитку вже наявної організаційної структури.

Що стосується амбулаторного лікування, то за рекомендаціями ВООЗ, воно охоплює такі втручання:

Психологічні втручання, в тому числі ситуаційний вплив і когнітивно-поведінкова терапія і сімейна терапія можуть пропонуватися для лікування залежності від психостимуляторів.
Психосоціальні втручання на основі когнітивно-поведінкової терапії, мотиваційно стимулюючої терапії або сімейної терапії можуть проводитися при лікуванні каннабіоідной залежності.
Поведінкові втручання щодо дітей та підлітків і навчання навичкам догляду можуть пропонуватися при лікуванні поведінкових розладів.
Психосоціальні втручання, включаючи когнітивно-поведінкову терапію, терапію подружніх пар, психодинамическую терапію, поведінкову терапію, терапію за участю найближчого соціального оточення, ситуаційне взаємодія і мотиваційні втручання, а також 12-крокову групову терапію, можуть застосуватися для лікування алкогольної залежності.

Що стосується довготривалого стаціонарного реабілітаційного лікування, то в Україні цю нішу займають реабілітаційні центри, де лікування та супровід пацієнтів становить до 24 місяців. Але стандарти зазначають, що пацієнти можуть знаходитися і в психіатричних лікарнях (в т.ч., пацієнти, які вживають психоактивні речовини). Сьогодні в Україні не існує фінансування протягом 24 місяців перебування пацієнта в стаціонарному державному закладі. Лише розбудовується нова система фінансування з боку Національної служби здоров’я і інших видівфінансування. І це потребує залучення парламентарів, представників виконавчої влади, щоб ввести практику лікування в стаціонарах, яка може займати роки, для тих категорій пацієнтів, які цього потребують.

Якщо говорити про заходи щодо підтримання ремісії, то такі втручання взагалі в Україні відсутні. Досі існує ставлення до залежності як до гострого захворювання і відсутня відпрацьована система ставлення до цього як до хронічного захворювання. Даний розділ необхідно вивчати, адаптувати і вибудовувати різні альтернативні організаційні форми.

До особливих груп пацієнтів належать вагітні жінки; новонароджені, які перебувають під пасивним впливом опіатів в утробі; діти і підлітки з розладами, пов’язаними з вживанням психоактивних речовин. А також лікування в умовах системи кримінального правосуддя, де йдеться про лікування як альтернативу позбавлення волі.

В стандарті визначено, що це один із поширених підходів, який визначає осіб зниженого ризикута організовує для них інтенсивний судовий або громадський нагляд в якості альтернативив’язниці. Доведено, що такий підхід дає судам більше варіантів при винесенні вироку й економить ресурси.

Заходи, що не ведуть до позбавленняя волі стосовно незначних злочинів, пов’язаних із вживанням наркотиків, в прямій формі передбачається конвенціями по боротьбі з наркотиками.

Є три таких документа, Україна їх підписала, але сьогодні вони фактично не виконуються.

Суди у справах пов’язаних з наркотиками, є новою формою, яка сьогодні лише розвивається. Такі спеціалізовані суди засновуються в складі існуючих адміністративно-територіальних утворень з метою курування організації наркологічного лікування під наглядом суду і адміністративного нагляду за особою. Судова процедура у справах, пов’язаних з собами, які вживають наркотики,буває різною. Але вона зобов’язує учасників здавати аналізи, проходити консультування від наркозалежності, регулярно відвідувати судових приставів, або співробітників по нагляду за умовно вільними і також часто зобов’язує брати участь у групах взаємодопомоги.

Підводячи підсумки, необхідно сказати, що у даному документі кожен рівень є доказовим, яктакий, що несе позитивний результат. Україні було би надзвичайно корисно адаптувати для початку хоча б мінімальні стандарти, з поступовим якісним розвитком лікування залежності.

Ольга Мишаківська, Асистент кафедри психіатрії та психотерапії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, регіональний координатор Національних підрозділів, Міжнародне товариство професіоналів у сфері профілактики та лікування розладів внаслідок вживання психоактивних речовин (ISSUP)

Розлади внаслідок вживання стимуляторів амфетамінового ряду – особливості проблеми та підходи до лікування. Роль ISSUP у світі та в Україні

Речовини амфетамінового ряду – це стимулюючі препарати, які змушують швидше рухатися сигнал, повідомлення між мозком, підвищують настороженість і збудження, стимулюючи нервову систему.

Психостимулятори амфетамінового ряду використовуються як легально, так і нелегально. Легально при лікуванні ожиріння, нарколепсії, при синдромі дефіциту уваги з гіперактивністю.

Незаконні амфетаміни зустрічаються в різних формах: таблетки і капсули, порошок і паста, кристали і рідина. Їх використовують різними способами: ковтають, втирають в ясна, вдихають через ніс, вводять в вену, курять. У незаконному обігу стимулятори вживаються в дозах, що значно перевищують терапевтичні і мають шкідливі наслідки для здоров’я.

До цієї групи відносяться: амфетамін, метамфетамін, меткатінон (сленгові назви «ефедрон», «джеф» і т.ін.) , пемолін, фенетилін, метилфенідат та інші. А також кокаїн-крек – дешева версія кокаїну, суміш кокаїну і харчової соди, яку курять.

Стимулятори мають схожу будову з дофаміном – нейромедіатором, що вивільняється природним шляхом при таких фізіологічних процесах як, наприклад, їжа та секс і приносять людині відчуття задоволення і піднесення.

У проведених дослідах, коли піддослідному щуру, якого тривало не годували, давали їжу, його рівень дофаміну піднімався від 100 одиниць до 150. Рівень дофаміну підвищувався до 200 одиниць при сексуальному контакті щурів – це приносить більше задоволення, ніж прийом їжі.

Це ж явище – вивільнення дофаміну – можна спостерігати і при вживанні наркотиків. Проте в більшій мірі, ніж при їжі та сексі. Кокаїн викликає вивільнення дофаміну приблизно до 350 одиниць, алкоголь збільшує рівень дофаміну до 125, нікотин до 225. При вживанні метамфетаміну можна зафіксувати величезний викид дофаміну, приблизно до рівня 1100 одиниць. В природі не існує нічого схожого, що може так підвищувати рівень дофаміну, як метамфетамін.

Для розвитку залежності важливими є лобна і скронева частки мозку. Стимулятори підвищують рівень дофаміну у мозку, тим самим впливаючи на систему винагородження, стимулюючи задоволення. Коли ця система неодноразово стимулюється препаратами, лобна частка втрачає гальмівний контроль над вживанням препарату.

Метамфетамін за структурою схожий на амфетамін, але суттєво відрізняється від кокаїну. Хоча ці стимулятори мають схожу поведінкову фізіологічну дію, є деякі важливі відмінності в основних механізмах дії.

На відміну від кокаїну, який швидко виводиться і майже повністю метаболізується в організмі, метамфетамін має значно більшу тривалість дії і більший відсоток наркотику залишається незмінним в організмі. Це призводить до того, що метамфетамін довше присутній в мозку, що в кінцевому підсумку призводить до тривалих ефектів.

Період напіввиведення метамфетаміну становить приблизно 10 годин, а період напіввиведення кокаїну – приблизно 2 години.

Метамфетамін є нейротоксичним (на відміну від кокаїну). Індукований метамфетаміном параноїдний стан може тривати від 7 до 14 днів і довше, тоді, як при вживанні кокаїну, зазвичай, проходить через 4-8 годин після припинення вживання наркотику.

При прийомі психостимуляторів у людини знижується потреба в сні, пропадає відчуття втоми, з’являється ейфорія, збудження, яке деякі споживачі описують, як навіть оргазм у всьому тілі. Якщо подивитись на зображення позитронної емісійної томографії, на скани головного мозку, можна побачити зменшення дофамінових D2-рецепторів мозку людини залежної від кокаїну, порівняно з зображенням скану мозку людини, яка не вживає наркотики. Система дофаміну важлива для оцінки стану, мотивації і такі зміни в мозку є частково відповідальними за зменшення чутливості до природніх винагород, які розвиваються при залежності.

На зображеннях позитронно-емісійних сканувань, який показує вплив тривалого вживання кокаїну на мозок, рівень функціонування мозку позначений жовтим кольором. Нормально функціонуючий мозок без наркотиків з активною мозковою діяльністю має дуже багато жовтого кольору.

Якщо порівняти мозок людини з кокаїновою залежністю через 10 днів без вживання кокаїну і через 100 днів, можна побачити збільшення жовтого кольору в останньому випадку. Є покращення, проте мозок людини все ще не повертається до нормального рівня функціонування. І вчені стурбовані тим, що в мозку можуть залишатись ділянки, які ніколи не зможуть повністю відновитись.

Гостра інтоксикація стимуляторами нагадує маніакальний стан. В низьких дозах стимулюється сексуальна активність людини. Але гостра інтоксикація стимуляторами може призвести до судом, сплутаності свідомості, пригніченого дихання, болю у грудях, серцево-судинних порушень.

Тривалість негайних ейфоричних ефектів кокаїну, серед них – гіперстимуляція, зменшення втоми та психічна настороженість – залежить також від способу введення. Відчуття піднесеності при прийомі через ніздрі – нюхання, може тривати від 15 до 30 хвилин, від куріння – 5-10 хвилин.

Кокаїн зменшує потребу в сні та їжі.

Від 40 до 80% осіб, які мають розлад, пов’язаний з вживанням стимуляторів, повідомляють про психотичні симптоми в стані інтоксикації. Психоз може виникати також після одноразового або короткого вживання. У деяких людей може розвинутися персистуючий психоз.

Також вживання психостимуляторів асоціюється з високим рівнем суїцидів і важких депресій: суїцидальні думки спостерігаються у 46% людей і спроби в 14%, що є дуже високим показником.

Також зустрічаються й інші наслідки для здоров’я людини: інсульт, судоми, когнітивні порушення, психоз, аритмія, бруксизм і так далі. В тому числі, при вживанні метамфетаміну часто виникає компульсивне пошкодження шкіри, через відчуття повзання комах під шкірою. А це в подальшому призводить до інфікування та виразкування.

В більшості людей спостерігається порушення когнітивного статусу, що стосується не лише пам’яті, а й швидкості оброки інформації, порушення виконавчих функцій і планування.

Є також специфічні небажані явища, пов’язані зі способом введення наркотика.

Якщо людина нюхає – це втрата нюху, кровотеча з носа, хрипота, хронічний нежить, проблеми з ковтанням, можливі навіть перфорації носової перегородки.

При курінні – важкі захворювання ясен і зубів, при ковтанні – розвиток гангрени кишківника.

Вживання метамфетаміну призводить до важкого руйнування зубів і ясен, зуби часто ламаються або випадають, аж до повної їх втрати – так званий, «мет рот».

Метамфетамін викликає зменшення виділення слини, крім того викликає, так званий, бруксизм – не контрольоване тертя, скреготіння зубів. І в багатьох користувачів спостерігається серйозне зношення зубів.

Абстиненція психостимуляторами не загрожує життю з медичної точки зору. І, на відміну від алкоголю чи барбітуратів, не вимагає фармакологічного втручання. Характерний синдром відміни зазвичай розвивається протягом годин (до днів) після припинення тривалого важкого вживання стимуляторів.

На даний час ефективні методи лікування залежності від кокаїну і метамфетаміну базуються на поведінковій терапії. Дослідження показують, що поєднання фармакологічних та поведінкових втручань є найбільш ефективним методом зменшення вживанням наркотиків у довгостроковій перспективі.

Доведена ефективність при проведенні мотиваційного консультування – це когнітивно-поведінкова терапія, програма «12 кроків».

Показником успішного амбулаторного лікування є тривалість понад 90 днів з продовженням наступні 9 місяців. Лікування повинно включати від 3 до 5 відвідувань клініки на тиждень (принаймні перші 90 днів) і залучення сім’ї. 12-крокові програми покращують результати.

Завжди рекомендований контроль стану – регулярний аналіз сечі, принаймні, щотижня.

На даний час не існує лікарських препаратів, дозволених для використання в лікуванні порушень, що виникають внаслідок вживання кокаїну або метамфетаміну. Досліджується кілька сполук на предмет їхньої безпеки та ефективності, включаючи кокаїнову вакцину, яка б не дала кокаїну з крові потрапити у мозок.

Рекомендовані поведінкові методи лікування: когнітивно-поведінкова терапія, матрична модель амбулаторного лікування, мотиваційне інтерв’ю, мотиваційні стимули, 12-крокова терапія, фізична активність.

Важливо при розробці плану лікування зважати на когнітивний статус пацієнта і на те, що споживачі метамфетаміну часто не можуть сприймати емоції інших людей. Це пов’язано з органічними порушеннями мозку, які часто можуть бути незворотніми.

Клініцисти можуть відповісти на це зміною протоколу лікування: скороченням тривалості сеансів (увага, пам’ять); можуть робити структуровані перерви, змінюючи увагу, фокус; збільшенням частоти сеансів; повторними терапевтичними процедурами (2 тижні, 4 тижні, 1 місяць, 3 місяці тощо); фокусом на мультимодальних презентаціях – аудіо, візуальні, експериментальні, словесні, моделюючі ситуації тощо.

Другий виступ

ISSUP – глобальна неурядова організація, що підтримує професійний розвиток кадрів в області профілактики, лікування залежності від психоактивних речовин. На даний час ISSUP налічує понад 18 тис. членів і 24 національних підрозділи.

ISSUP створює мережу організацій окремих осіб, які працюють в сфері скорочення попиту на наркотики або в суміжних областях, наприклад, охороні здоров’я у світі.

ISSUP є членською організацією, що прагне розширити своє членство як на глобальному, так і на національному рівнях. В організацію запрошуються всі, хто працює або зацікавлений в сфері зменшення попиту на наркотики. Це дослідники, практики, психіатри, наркологи, психологи, соціальні працівники, медсестри, вчителі, студенти, волонтери, члени сімей, провідники суспільств, особи, які визначають політику в даній сфері, юристи й інші зацікавлені особи.

ISSUP фінансується Бюро Держдепартаменту США по боротьбі з міжнародним обігом наркотичних речовин і правоохоронної діяльності (INL), і входить до складу глобальних організацій, які закликають до координації і співпраці у цій галузі (Бюро Держдепартаменту США по боротьбі з міжнародним обігом наркотичних речовин і правоохоронної діяльності, План Коломбо, УНЗ ООН, ВООЗ, Міжнародне наукове співтовариство щодо застосування профілактики, Африканський союз, Європейський центр моніторингу наркотиків і наркозалежності, Канадський центр з проблем зловживання психоактивними речовинами).

Особливо тісно ISSUP співпрацює з світовим консорціумом університетів ICUDDR.

ISSUP в своїй роботі використовує три канали доставки інформації:

цифрові канали (веб-сайт www.ISSUP.net , мережеві групи за інтересами, соціальні медіаканали (фейсбук, твітер, ютуб), інформаційний бюлетень, який розсилається раз на місяць;
події ISSUP, міжнародні конференції, вебінари;
робота національних підрозділів ISSUP.

Кожний член ISSUP має вільний доступ до навчальних матеріалів. На сайті організації є повна версія універсального плану лікування розладів, що виникають внаслідок вживання психоактивних речовин, універсального плану профілактики та відновлення.

Членство в ISSUP є безкоштовним. Крім того на сайті можна ознайомитися з списком провайдерів тренінгів в вашому регіоні, а також з оголошеннями про вакансії у всьому світі.

ISSUP має величезну бібліотеку, де в вільному доступі можна знайти останні публікації, звіти, книги, презентації щодо проблем, що стосуються психоактивних речовин.

Щорічно, починаючи з 2015 року, ISSUP організовує велику міжнародну конференцію.

Національний підрозділ – організація, яка офіційно представляє ISSUP в Україні. Дії національного підрозділу координуються центральним офісом ISSUP і їм надається технічна підтримка.

ISSUP Україна працює під керівництвом Інституту психіатрії при Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка.

Місія ISSUP в Україні – просування обґрунтованих знань. Також ISSUP має стати тією платформою, яка об’єднує всіх працюючих над зменшенням попиту на наркотики. ISSUP відкриває можливість ділитися досвідом всередині країни і на глобальних заходах, співпрацювати з іншими партнерським організаціями, а також забезпечувати доступ усім бажаючим до навчання.

Сергій Рудий, Національний програмний офіцер Регiонального программного офiсу у Схiднiй Европi Управлiння ООН з наркотикiв i злочинностi

Люди, які вживають НПР/стимулятори: основні потреби та перепони доступу до медичних та соціальних послуг в сфері ВІЛ в Україні. Звіт про дослідження

Управління ООН з наркотиків та злочинності (УНЗ ООН) визначає нові писхоактивні (НПАР) як речовини, які не контролюються Єдиною конвенцією про наркотичні засоби 1961 р. або Конвенцією про психотропні речовини 1971 р., але їх немедичне вживання може становити загрозу для здоров’я населення.

Відповідно до звіту УНЗ ООН за 2017 рік про всесвітню наркоситуацію, у проміжок 2009-2016 рр. надійшло повідомлення про 739 НПАР, з них 36% – стимулюючі препарати.

Близько 271 мільйона людей у всьому світі (5,5% від 15-64-річного населення) вживав препарат принаймні один раз протягом 2016 року. (співвідношення 1:18). Майже 35 мілйонів, які вживають наркотики, залежні (13% споживачів)

УНЗ ООН, узагальнюючи світовий досвід та долучаючи до роботи практики від неурядових організацій, фахівців з урядування, вчених, лікарів, працює над розробкою великої кількості стандартів і керівництв. Протягом 2018-2021 років УНЗ ООН разом з ВООЗ та іншими агенціями випустило, наприклад такі, як «Лікування розладів, пов’язаних із вживанням стимуляторів: сучасні практики та багатообіцяючі перспективи»; Intrenational standards for the treatment of drug use disorders; HIV prevention treatment, care and support for people who use stimulant drugs.

Дослідження, про яке йдеться в доповіді, проводилося в квітні 2020 року. Оскільки в Україні це був початок карантину, довелося оперативно змінювати дизайн дослідження та способи досягнення споживачів нових психоактивних речовин.

Під час дослідження не вдалося дуже чітко виконати досягнення популяції, але завданням було хоча б зрозуміти те, чому споживачі нових психоактивних речовин і стимуляторів не є частимиклієнтами сервісів з лікування і сервісів з тестування на ВІЛ.

Необхідно зазначити такі обмеження дослідження, як не репрезентативність вибірки (через відсутність даних щодо кількості представників ЦГД, на начальному етапі були проблеми з визначенням генеральної сукупності, а відповідно й вибіркової сукупності); відсутність повної об’єктивності й надійності висновків (респонденти самі вибирали, що їм говорити та висловлювали свою суб’єктивну думку по ряду питань) та запровадження карантину на території України (зміна методу опитування «віч-на-віч» на онлайн-опитування).

Метою дослідження було виявлення основних потреб споживачів нових психоактивних речовин та/або стимуляторів та визначення перешкод, що заважають доступності медичних і соціальних послуг щодо профілактики, тестування та лікування щодо ВІЛ для представників цих ключових груп.

Ціль – визначити фокус адвокаційних зусиль для сприяння досягненню Україною цілей Стратегії UNAIDS «90–90–90» і запобігання зловживанню стимуляторами та новими психоактивними речовинами (НПАР) у середовищі представників груп ризику.

Завдання дослідження були сформульовані наступним чином:

Визначити та проаналізувати фактичні моделі вживання НПАР/стимуляторів в Україні;
Встановити основні потреби щодо доступності медичних послуг представників спільнот з числа цільових груп дослідження (ЦГД);
Встановити основні потреби щодо доступності соціальних послуг представників спільнот з числа ЦГД;
Проаналізувати проблемні питання/бар’єри, що перешкоджають доступу до комплексу послуг представників КГ та їх найближчого оточення;
Запропонувати шляхи залучення нових клієнтів з числа ЦГД до отримання медичних і соціальних послуг.

Дослідження поєднувало кабінетні методи (визначення й аналіз фактичних моделей використання НПАР/ стимуляторів в Україні); якісні методи (фокус-групові дискусії (ФГД) з представниками і лідерами спільнот з числа КГ);

кількісні методи (анонімне онлайнове опитування із використанням опитувальника для представників КГ).

Цільові групи дослідження:

Споживачі психоактивних речовин та/або стимуляторів, у тому числі
секс-працівники (СП),
Чоловіки, які мають сексуальні стосунки із чоловіками (ЧСЧ – зокрема ЧСЧ, які застосовують практики хімсексу),
Клієнти жінок-СП і
Трансгендерні люди.

Дослідження проводилося у двох містах України – Київі та Одесі – ,які визначено відповідно до Стратегії ЮНЕЙДС «Fast-Track Cities».

Було опитано 258 респондентів (209 осіб у базовому опитуванні, 49 осіб взяли участь у фокус-групових дискусіях, ФГД).

Критерії відбору респондентів були такі: кожен з учасників є представником однієї з категорій ЦГД; учасниками є особи, які досягли 18-річного віку і більшість свого часу перебувають/проживають у м. Києві чи м. Одесі; термін споживання НПАР/стимуляторів неін’єкційним шляхом не менш ніж 90 днів (3 місяці); учасники дали згоду на участь у дослідженні; розподіл за статево-віковими квотами – не сувора квота (оскільки переважно споживачі НПАР/стимуляторів є особи чоловічої статі).

Учасники ФГД не брали участь у базовому опитуванні.

Дослідженням був охоплений доволі великий перелік питань. Це:

Фактичні моделі вживання НПАР/стимуляторів в Україні (види наркотичних речовин і практика їх уживання; найбільш популярні НПАР/стимулятори серед КГ; практики і досвід уживання НПАР/стимуляторів серед представників КГ; уживання алкоголю на тлі вживання ПАР; умови споживання НПАР/стимуляторів; випадки передозувань на тлі вживання ПАР; потреби, пов’язані зі вживанням НПАР; доступ до отримання НПАР/стимуляторі; доступ до отримання НПАР/стимуляторів під час карантину (COVID-19); інші потреби).

Основні потреби щодо доступності медичних послуг для представників спільнот з числа ЦГД (стан користування медичними послугами представників спільнот; відвідання медичного закладу, обстеження; тестування; лікування захворювань; відмова від медичних послуг; обізнаність респондентів щодо ризиків для їхнього здоров’я та відповідними медичними послугами; усвідомлення ризику ін’єкційного вживання наркотиків; часть у програмах ЗПТ; доконтактна профілактика; допомога при передозуванні; лікування від наркозалежності; джерела інформації про ВІЛ/ІПСШ/гепатити, медичні та соціальні послуги).

Основні потреби щодо доступності соціальних послуг представників спільнот з числа ЦГД (обізнаність респондентів із соціальними послугами; потреба в соціальних послугах; потреба у послугах психологічного спрямування; потреба у юридичних послугах).

Проблемні питання та перешкоди в доступі представників КГ та їхнього найближчого оточення до комплексу послуг (надання допомоги медичними працівниками, якість медичних послуг; сприйняття респондентами готовності медичних працівників надавати допомогу; організація надання медичних послуг; професійний рівень медичних працівників; ставлення медичних працівників, розголошення статусу, прояви стигми; якість медичних послуг; стосунки з державними та недержавними інституціями; стосунки з громадськими організаціями: обізнаність, ставлення, отримання послуг; стосунки з поліцією; криміналізація вживання ПАР).

Шляхи залучення нових клієнтів з числа ЦГД до отримання медичних і соціальних послуг (ставлення до осіб, які змінюють поведінку на більш здорову; залучення статевого партнера до захищених статевих стосунків, тестування та проходження медичного огляду; спільне вживання наркотичних речовин; статеві стосунки на тлі вживання алкоголю/ПАР; користування презервативами; користування лубрикантами; обстеження; тестування на ВІЛ, гепатити, ІПСШ; вплив комунікації з батьками (родичами) на користування послугами; моделі взаємодії з батьками (родичами); вплив стосунків на обговорення та вирішення питань здоров’я; залучення родичів до тестування та проходження медичного огляду; залучення друзів до обговорення та вирішення питань, пов’язаних зі здоров’ям; обговорення тематики в колі друзів; допомога друзів у питаннях здоров’я і профілактики; залучення друзів до тестування)

В Києві дослідження досягнуло 122 респондентів. Клієнтів жінок – секс-працівників – 4%; секс-працівників – 14,8%; чоловіків, які мають секс з чоловіками – 23,8%; трансгендерних людей – 0,8%. 56% не віднесли себе до жодної ключової групи.

В Одесі досягли 109 осіб. Клієнтів жінок – секс-працівників – 0,9%; секс-працівників – 14,7%;чоловіків, які мають секс з чоловіками – 30,3%; трансгендерних людей – 0,9%. 53% сказали, що вживають стимулятор, але не відносять себе до жодної ключової групи.

Гендерний розподіл: в Києві – 72,4% чоловіків, 26,7% жінок; в Одесі – 64,4% чоловіків, 34,6% жінок (те, як люди ідентифікувли себе за статтю).

В Києві вдалося більше досягти молодь від 18 до 24 років, а в Одесі, навпаки, більше досягли людей середнього та старшого віку і менше досягли молодь.

Щодо розподілу учасників опитування за категоріями і віком, то, переважно, клієнтами жінок-секс працівників є люди старшого віку, 40-59 років. Секс-працівниці і чоловіки, які мають секс з чоловіками – це переважно молодий вік, 18-24 роки.

Оскільки записувалися лише відповіді респондентів щодо вживання ПАР без оцінювання іхньої правдивості, то багато людей сказали, що не вживали протягом останніх 90 днів (22,9% в Києві, 38,5% в Одесі).

1-3 рази на місяць вживають 35,2% респондентів у Києві та 26,9% в Одесі.

1-2 рази на тиждень – 27,6% Київ і 25% Одеса.

3-4 рази на тиждень – 9,5% Київ, 5,8% Одеса.

Кожний день вживають 4,8% респондентів у Києві та 2,9% в Одесі.

Тобто наявне доволі активне споживання амфетаміну і в Києві, і в Одесі, навіть карантинні заходи не дуже вплинули на доступність препарату. Ресрнденти зауважили, що отримувати речовини стало трохи складніше, але не значно, і вони використовували інші методи: не закладки, а персональну доставку через різні служби.

Вживання метилендіоксиметамфетаміну (MDMA, екстазі) розподіляється таким чином:

Не вживали протягом останніх 90 днів – 47,6% респондентів у Києві та 59,6% в Одесі. 1-3 рази на місяць вживають 41,9% у Києві, 26,9% в Одесі. 1-2 рази на тиждень – 4,8% у Києві та 11,5% в Одесі. 3-4 рази на тиждень та кожний день – майже не вживають.

Вживання метамфетаміну у вигляді порошку (кристалів):

Не вживали протягом останніх 90 днів – 72,4% в Києві та 74% в Одесі. 1-3 рази на місяць вживають 24,8% у Києві та 19,2% в Одесі. 1-2 рази на тиждень вживають 1% в Києві та 5,8% в Одесі. 3-4 рази на тиждень і кожний день майже не вживають.

Вживання амфетаміну в кристалах (ефедрин):

Не вживали протягом останніх 90 днів – 72,4% у Києві, 81,7% в Одесі. 1-3 рази на місяць вживають 19% у Києві та 6,7% в Одесі. 1-2 рази на тиждень – 3,8% в Києві та 7,7% в Одесі. 3-4 рази на тиждень та кожний день – майже не вживають.

Така, можна сказати, не дуже щільна частота вживання свідчить про те, що ці стимулятори не викликають такої виразної залежності, як це роблять опіати. Хоча респонденти та пацієнти більшесхильні до рекреаційного вживання стимуляторів, це не означає, що відсутні люди, які мають залежності.

Також дослідження мало з’ясувати, які є знання і передумови для користування медичними та соціальними послугами. Спектр відповідей розподілився діаметрально, від «зовсім нічого не знаю» до гарнообізнаних.

Передумовами для користування медичними та соціальними послугами є особисті якості (готовність розкрити статус, визнати та обговорити проблеми зі здоров’ям; турбота про власне здоров’я); довіра до медичних працівників, відсутність стигми та дискримінації, отримання якісних послуг; обізнаність; розуміння та підтримка з боку статевих партнерів/родичів/друзів, отримання допомоги/підтримки/поради від друзів; залучення до тестування та отримання медичних/соціальних послуг загалом.

Перешкодами є приховування статусу, нехтування здоров’ям, нерозуміння ризиків власної поведінки; боязнь візиту до медичного закладу, досвід або боязнь стигми, відсутність інформації про можливості отримання соціальних послуг; необізнаність щодо ВІЛ, гепатитів, ІПСШ; осудливе ставлення та байдужість до здоров’я респондента в сім’ї, колі друзів, їхня необізнаність з ризикованою поведінкою або заохочення до неї.

Аналіз показав, що нам вдалося поговорити з споживачами стимуляторів, які ніколи не підпадали під сервіси, які надаються неурядовими організаціями. Ці люди говорили про повну необізнаність, стигму та боязнь. Респонденти, які вже мали досвід спілкування із неурядовими організаціями і мали досвід отримання соціальних послуг з тестування, мали досвід участі у програмах ЗПТ – були дуже добре інформовані і знали всі питання, які стосуються і зменшення шкоди, і небезпек інфекцій, і практик вживання, і передозування.

Результати дослідження потрібно перевести в практичну площину і ми зараз проходимо процес укладення контрактів для того, щоб запровадити механізми залучення пацієнтів або споживачів стимуляторів до соціальних послуг і тестування, лікування на ВІЛ і до послуг із лікування залежностей.

Відповіді респондентів під час дослідження дали показали, що вони воліють більше використовувати онлайн-інструменти, аніж персональні контакти із ВІЛ-працівниками, з соціальними працівниками. Тому ми розробити серію з 10 відео для споживачів стимуляторів, якірозміщені на сайті організації та будуть використовуватися як інструмент для поширення знань, інформації щодо зменшення шкоди, ризикованої поведінки серед споживачів нових психотропних речовин, стимуляторів.

Ми будемо тісно співпрацювати з неурядовими організаціями за методикою, яку адаптована із наявних методик, рекомендацій ВООЗ і УНЗ ООН і рекомендації, які є в інших організаціях, які вже пройшли цей шлях.

В процесі роботи буде використовуватися команда із аутріч-працівників, лікаря-нарколога і лікаря-інфекціоніста, аби забезпечити весь мінімальний пакет для послуг із тестування, лікування і коректного адресування питань залежності і соціальних питань.

Ірина Іванчук

Начальник відділу вірусних гепатитів та замісної підтримувальної терапії ДУ “Центр громадського здоров’я МОЗ України”

Нормативне регулювання постановки діагнозу психічних та поведінкових розладів, пов’язаних із вживанням ПАР. Існуюча система постановки діагнозу як бар’єр доступу до лікування

Всі медичні інтервенції, які надаються, мають базуватись на доказовості, економічній і клінічній ефективності, та мати доцільність.

І в розрізі доступу до лікування необхідно розглянути першу точку доступу до взагалі медичних послуг, яка починається з діагностики психічних та поведінкових розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин (ПАР).

Ключовою умовою ефективності надання медичних послуг є забезпечення чіткого маршруту пацієнта починаючи з перших етапів, від проведення скринінгу до встановлення діагнозу. Якщо на цьому етапі є перешкоди, то діагноз не буде встановлено і, звичайно, що людина бути мати певні обмеження щодо отримання медичної допомоги і медичних послуг.

Кодування діагнозів в Україні відбувається відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб та проблем, пов’язаних з здоров’ям (МКХ-10). Наразі, існує два закони України, які регулюють процедуру встановлення діагнозу і створюють юридичну колізію. Це закон «Про психіатричну допомогу», і закон «Про заходи протидії незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними». Перший закон доволі «лікувальний», другий – більше «правоохоронний».

Ці два закони дуже по-різному описують процедуру постановки діагнозу. У законі «Про психіатричну допомогу» діагноз розладів о психіки та поведінки, пов’язаний з вживанням психотивних речовин, може встановлюватись одноосібно лікарем психіатром. І лише в окремих випадках, там де є потреба у визнанні людини непридатної до виконання окремих видів діяльності, призначається встановлення діагнозу лікарською комісією, за участі лікаря психіатра.

Тобто є лише певні особливі умови, коли лікар-психіатр не має можливості самостійно поставити цей діагноз.

Водночас, у законі «Про заходи протидії незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» визначено, що діагноз встановлюється лікарсько-консультативною комісією в умовах стаціонару.

Також цей закон оперує таким застарілим поняттям як «наркоманія», якого не існує в МКХ-10. В даному законі законі визначається, що діагноз «наркоманія» ставиться комісією. І на цей закон, який регулює таку жорстку систему постановки діагнозу, існує низка нормативних актів, які прописують, що діагноз може ставитись в умовах стаціонару, який може тривати до 10 днів.

Якщо подивитися на роз’яснення Міністерства юстиції України, можна побачити, що закон «Про психіатричну допомогу» має вищу юридичну силу, а отже, саме ним мають послуговуватися в процедурах встановлення діагнозу.

Проте, нажаль, на практиці все відбувається не зовсім так і ці складнощі призводять до значних бар’єрів у доступі до лікування пацієнтів.

У 2019 році ми збирали дані у закладах охорони здоров’я наркологічного профілю і питали як відбувається на практиці постановка діагнозів. В заповненні опитувальника взяли участь 24 заклади.

Виявилося, що більшість послуговується не законом «Про психіатричну допомогу». Багато закладів утримують пацієнтів в умовах стаціонару із середньою кількістю часу для постановки діагнозу 5 днів (мінімальна кількість часу – 1 день, максимальна – 13 днів). Це дуже велика кількість часу.

Наступне питання було про те, що відбувається з людиною, коли вона знаходиться в стаціонарі так довго для того, щоб їй поставили діагноз?

Можна було очікувати, що проводяться особливі інтервенції, необхідні заходи – адже на це витрачаються кошти державного бюджету.

Крім стандартних процедур як огляд лікаря-нарколога, збір анамнезу, дослідження крові і сечі,також проводяться огляди лікарів інших спеціальностей, УЗД черевної порожнини, різні опитування та тести (скажімо, тест Люшера) щодо доцільності яких виникають питання під час саме постановки діагнозу.

На запитання лікарів про переваги і проблеми одноосібного встановлення діагнозу і для чого потрібна лікарська консультативна комісія, була отримана відповідь, що одноосібне встановлення діагнозу лікарем більш економічно-ефективне, воно спрощує процедуру постановки діагнозу. Аотже, людина має більше шансів на те, щоб максимально швидко отримати допомогу. Крім того, це не відлякує наркозалежних людей перспективою провести 5-7 днів у стаціонарі.

Лікарі також навели переваги лікарсько-консультативної комісії (ЛКК). Серед них побоювання щодо суб’єктивності прийняття рішень в одиночку, можливої корупційної складової, можливостей гіпер- або гіподіагностики і традиційне бажання розділити відповідальність за постановку діагнозу.

Якщо проаналізувати зазначені переваги ЛКК, то можна відзначити, що суб’єктивність у прийнятті рішення вирішується кваліфікацією лікаря, а також за допомогою стандартів, які затверджують процедури діагностики, лікування, дають чіткі та дієві алгоритми для лікарів.

Якщо говорити про розлади психіки та поведінки, пов’язані із вживанням психоактивних речовин,в Україні є стандарт «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів», що був затверджений наприкінці минулого року.

Він містить твердження, що лікування має розпочинатися максимально швидко, бажано, в перший день звернення пацієнта. Відповідно, і діагноз має ставитися максимально швидко, бажано, в перший день, без затримання. Враховуючи, що середній час встановлення діагнозу в Україні складає 5 днів, існує реальний ризик того, що пацієнт не закінчить процедуру встановлення діагнозу і не зможе отримати необхідне лікування.

З метою забезпечення максимально швидкого доступу пацієнтів до лікування, необхідно привести національну нормативно-правову базу у відповідність до міжнародних практик та усунути наявнунормативну колізію, яка затверджує в Україні різні підходи до постановки діагнозу. Це можна зробити шляхом скасування положень закону «Про заходи протидії незаконного обігунаркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними», що затверджують постановку діагнозу, та впровадження в практику закону «Про психіатричну допомогу».

Наталія Біла

Директор «Обласного медичного психіатричного центру з лікування залежностей зі стаціонаром» ДОР»

Профілактика наркологічних захворювань серед населення Дніпропетровської області

Днепропетровская область является одной из самых больших в плане количества населения и, соответственно, распространения наркомании.

Острой проблемой является расширения перечня психоактивных веществ и распространение их употребления среди несовершеннолетних 14-15 лет. Химическая составляющая многих новых веществ зачастую неизвестна и не изучена.

В течении многих лет в области был единственный реабилитационный центр для несовершеннолетних на 30 коек. Центр объединял воспитателей, психологов, психотерапевтов. Однако после перехода в Национальную службу здоровья Украины (НСЗУ), реабилитационнный пакет такого рода не был включен, и реабилитация для таких категорий несовершеннолетних стала невозможной.

Поэтому необходимо остановиться именно на практическом решении проблемы.

В начале 2021 года, несмотря на ограничения, связанные с пандемией КОВИД-19, мы обратились к Днепропетровской областной раде, с просьбой поддержать идею профилактики зависимостей.

В марте был создан координационный совет, куда вошли работники образования, здравоохранения, полиции и социальные службы.

В конце апреля состоялось итоговое совещание относительно первого месяца работы координационного совета. С марта по май команда наркологов, психиатров и психологов посетила практически все крупные города Днепропетровской области.

Также мы стараемся общаться с самими детьми, рассказывая им о результатах употребления, наглядно донося те негативные последствия, с которыми они могут столкнуться. Что употребление, например, амфетамина или отравление, которое вызывает употребление психоактивных вевществ в детстве, может полностью перечеркнуть их будущую профессию и саму их личность.

Мы ждем завершения пандемии, чтобы включить в эту работу также родителей, поскольку онлайн-формат не заменяет общения лицом к лицу. Наша задача – обучить родителей, чтобы они могли распознать первые признаки наркомании.

В области сегодня сохранена наркологическая «тактическая» служба для работы с подростками, занимающаяся вопросами профилактики и лечения наркотической зависимости. Однако, также необходимы стандарты для оказания медицинской помощи.

И, конечно, необходима стационарная реабилитация. За 21-30 дней стационара можно успеть донести до сознания подростка, употребляющего психоактивные вещества, весь вред этого действия.

Чтобы преодолеть проблему наркотической зависимости среди подростков, необходимы заинтересованность руководителей, департамента образования – чтобы наладить профилактику и потом меньше сталкиваться с лечением уже самой зависимости.

Панель 4: “Лікувальні заклади та соціально-реабілітаційні центри. Прозоре функціонування, напрями взаємодії та державна підтримка”

Анна Міщенко, громадський діяч, автор проекту “Соціальний діалог”, содиректор проекту “Залежність” UIF

Лікувальні заклади та центри соціально-психологічної реабілітації. Актуалізація проблеми

К центрам реабилитации в Украине сложилось противоречивое отношение. С одной стороны – это места, куда люди идут лечиться, где они получают мотивацию, второй шанс на жизнь, где они находят комьюнити и снова начинают строить себя в социальной системе координат. С другой стороны, центры реабилитации, по бытующему мнению – это учреждения, которые находятся вне юридического поля, где нарушаются права человека.

По третьей версии, кто-то может сказать, что центры реабилитации – это объекты, которые часто освещаются сейчас в СМИ: их закрывают, на них осуществляются рейдерские атаки.

Однако, центры реабилитации бывают разные, условно их можно разделить на несколько категорий. Первая – так называемые, «светские тюрьмы». Это места, куда родственники отправляют членов своих семей, которые находятся в острой фазе зависимости и мешают жизни окружающих. В таких закрытых центрах пациенты зачастую проходят реабилитацию принудительно (как минимум первый период). Несмотря на то, что это не законно, так работает огромный сектор в этой сфере в Украине.

Следующими центрами реабилитации являются центры открытого типа, куда приезжают люди по собственной воле. Там они выбирают себе методики, практики и различные превенции, как медицинские, так и социально-психологические, направленные на их выздоровление.

Третья часть – учреждения, которые находятся не только вне поля медицины, но и в принципе занимаются противоправной деятельностью, такой, например, как трудовое рабство.

Все эти объекты присутствуют в Украине. Многие из них ставят себе гриф «Центры социально-психологической реабилитации», зачастую ими не являясь.

Поэтому необходимо внести ясность в то, какие бывают центры, в каких правилах они существуют и что необходимо сделать для того, чтобы данные учреждения наконец получили статус, возможно, частично финансируемых государством или принимающих от государства заказы на лечение.

Это учреждения, которые могут иметь стандарты и практики реабилитации, в том числе международные. Учреждения, которые совместно с государственными органами такими, как, например, Центр занятости могут не только лечить своих пациентов, но и перепрофилировать их, помогать им трудоустраиваться. А также реализовывать много других программ.

Олег Рикун, заступник начальника 2-го управління (організації боротьби з торгівлею людей) – начальник 1-го відділу Департаменту міграційної поліції Національної поліції України

Кримінальні правопорушення, які вчиняються під прикриттям роботи соціально-реабілітаційних центрів

Одним з основних завдань Департаменту міграційної поліції, зокрема, Управління боротьби з торгівлею людьми визначено участь у реалізації державної політики у сфері протидії торгівлі людьми; попередження та виявлення, припинення правопорушень у сфері торгівлею людьми, зокрема, які вчиняються членами організованих злочинних груп та злочинних організацій. І один з важливих напрямів діяльності – ідентифікація жертв постраждалих торгівлею людьми та надання їм допомоги.

Ще 10-15 років тому, наркотики та торгівля людьми були пов’язані в призмі виключно сексуальної експлуатації громадян. Саме молодих жінок примусово втягували у наркотичну залежність, з метою подальшого їх використання у проституції.

Пізніше почали з’являтися нові форми експлуатації. Так, в 2017 році нами була припинена діяльність організованої злочинної групи, яка займалася втягненням громадян України у злочинну діяльність пов’язану з розповсюдженням наркотичних засобів на території Російської Федерації. Також траплялися випадки, коли українців використовували в якості кур’єрів наркотичних засобів з однієї країну в іншу і їх затримували на території іноземних країн.

Протягом останніх чотирьох років до правоохоронних органів надходить все більше інформації та звернень громадян щодо вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, які здійснюються під прикриттям діяльності так званих центрів реабілітації для осіб з наркотичною та алкогольною залежністю.

Зокрема, мова йде про незаконне позбавлення волі, викрадення людей, трудову експлуатацію громадян, катування, психологічне насильство тощо (одразу хочу наголосити, що мова йде виключно про центри, які фігурували у кримінальних провадженнях).

У 2020 році правоохоронцями припинено діяльність чотирьох організованих злочинних груп, які здійснювали трудову експлуатацію та позбавляли волі під виглядом роботи центрів на території Волинської, Львівської та Київської областей. Вказані групи використовували різні злочинні схеми.

Також відомі випадки, коли рідні, під час перебування залежних у реабілітаційному центрі, переоформлювали та продавали нерухомість останніх.

Відповідно до іншої схеми, злочинці змушували безоплатно працювати нарко- або алкозалежних на будівництві, в сільському господарстві, виконувати чорнові роботи. Кошти, отримані від замовників цих послуг, працівники, так званих центрів, використовували на власні потреби.

Лише з початку поточного року поліцейськими міграційної поліції викрито три злочинні групи, які використали примусову працю під прикриттям реабілітаційних центрів. Це відбувалось на території Київської, Львівської областей та міста Києва. В одному з випадків оперативники звільнили з центрів більше п’ятдесяти осіб, яких незаконно утримували в так званих центрах.

Злочинні дії причетних осіб в таких випадках кваліфікуються статтею 146 Кримінального кодексу України (Незаконне позбавлення волі або викрадення людини), за що передбачене максимальне покарання – 10 років позбавлення волі, та статтею 149 (Торгівля людьми), за що передбачено максимальне покарання – позбавлення волі до 15 років з конфіскацією майна.

Для пересічного громадянина поняття торгівля людьми уміщається в схему «передачі» за гроші однієї особи іншій. Але з погляду з боку українського та міжнародного законодавства, навіть вербування, переміщення людини, переховування людини, яка перебуває в уразливому стані з метою експлуатації, є вже закінченим складом злочину.

Згідно з нашим аналізом, на території України здійснює діяльність біля трьохсот закладів, які позиціонують себе, як реабілітаційні центри. Невелика кількість зазначених центрів мають державну форму власності, але переважна більшість зареєстровані як юридичні особи. Проте існують і такі, які працюють без будь-якої реєстрації взагалі. Умови перебування залежних в деяких реабілітаційних центрах не відповідають потребам пацієнтів, часто відсутній кваліфікований медичний персонал. А протиправна діяльність окремих осіб, які вчиняють злочини під виглядом благодійників, які нібито турбуються за долю залежних осіб, може призводити до непоправних наслідків.

Частина залежних громадян в той чи інший період, бажають позбутися залежності та повернутися в суспільство, соціалізуватися. Проте, будучи обізнаним про такі випадки, такі громадяни з власної ініціативи уникають реабілітаційні заклади.

Тому в частині зміни законодавства Національна поліція повністю підтримує ініціативу законодавчого врегулювання діяльності таких закладів. Це полегшить роботу поліції, позитивно вплине на імідж України. Ми готові долучитися до розробки всіх необхідних нормативно-правових актів в нашій компетенції.

Ігор Щеглов, голова Правління Громадської спілки «Міжнародна Антинаркотична Асоціація»

«Психо-соціальні реабілітаційні центри. Прозоре функціонування, напрями взаємодії та державна підтримка»

«Міжнародна Антинаркотична Асоціація» вже давно здобула репутацію соціально активної та відповідальної організації серед місцевих та всеукраїнських неурядових організацій, органів державної влади та місцевого самоврядування. Головна мета організації – повернення залежних людей, особливо молоді, до повноцінного соціального та громадського життя. А також – зменшення попиту щодо вживання психоактивних речовин.

Довгострокова та короткострокова соціально-психологічна реабілітація визнана одним з найефективніших методів лікування відповідно міжнародним стандартам лікування розладів, пов’язаних з вживанням наркотичних засобів, прийнятими Управлінням з наркотиків та злочинності ООН (УНЗ ООН) та Всесвітньою організацією охороні здоров’я. Також розвиток даних послуг визнано одним із пріоритетів стратегій державної політики України щодо наркотиків до 2030 року.

За час існування асоціації було відкрито понад п’ятдесят центрів соціальної реабілітації для алко- та наркозалежних в двадцяти регіонах України. А також за кордоном, в таких країнах як Грузія, Молдова, Казахстан, Азербайджан.

З середини 1990-х років ХХ століття, з самого початку існування та розвитку центрів реабілітації в Україні, склалося три умовних напрями реабілітації: так звана, релігійна реабілітація; так звана, трудова реабілітація та психосоціальна реабілітація. Іноді ці напрями можуть перетинатися.

Наша спілка представляє саме соціально-психологічну реабілітацію. При цьому, в Україні така діяльність не регламентувалась, не регулювалась та не контролювалась державою. Така ситуація, в свою чергу, призвела до злочинних випадків порушення прав людей з боку недобросовісних центрів реабілітації з одного боку, а з іншого боку до юридичної та правової незахищеності організацій, які дійсно займаються реабілітацією.

Саме з метою впорядкування визначення змісту, обсягу, умов, принципів та порядку надання послуг психосоціальної реабілітації в Україні, наша організація останні три роки веде адвокаційну компанію щодо захисту та просування прав організацій, які надають послуги психо-соціальної реабілітації.

Центри реабілітації зобов’язані забезпечувати дотримання прав людини, відповідати етичним принципам (включаючи інформовану згоду, право конфіденційність та вільний доступ), залучати кваліфікованих фахівців і співробітників (психологів, психотерапевтів, наркологів та інших). Необхідна наявність програми з обов’язковим індивідуальним планом для кожного клієнта центра. Засоби програми реабілітації мають надаватися в приміщеннях з гідними побутовими умовами, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам і вимогам пожежної безпеки.

Необхідно звернути увагу, що поруч із значними успіхами та досягненнями в Україні в сфері реабілітації, наразі, існує ряд невирішених питань.

А саме: щодо прозорості функціонування даних закладів, виникають труднощі з веденням реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, не розроблено чітких дієвих механізмів подачі та включення в реєстр надавачів таких послуг.

Цей реєстр сьогодні єдиний в Україні. Існує чимало перепон та труднощів для потрапляння туди організаціям та юридичним особам. Крім того, немає механізмів та інструментів з боку держави та органів місцевого самоврядування, які б заохочували організації та центри, що займаються реабілітацією включатися до вищезгаданого реєстру.

Що стосується державної підтримки, то в останні роки ми часто стикаємось з фактами коли, реагуючи на заяви з безпідставними та з необґрунтованими звинуваченнями у незаконному утриманні людей у реабілітаційному центрі, не перевіряючи інформацію, правоохоронні органи застосовують надмірні силові дії, та відкривають кримінальні провадження по статті 146 Кримінального кодексу (Незаконне позбавлення волі або викрадення людини).

Тому ми зі свого боку наполягаємо, щоб були розроблені нормативно-правові документи та протоколи, які б чітко регулювали дії правоохоронців в таких випадках, щоб запобігти перевищенню повноважень. Також рекомендуємо під час реагування на подібні заяви враховувати, яким чином умовно-постраждалий потрапив до реабілітаційного центру, чи давав він письмову згоду на проходження реабілітації , чи зафіксовано це на відео, чи відповідають умови проживання, побутові умови, харчування і таке інше, відповідним стандартам. Тільки після перевірки такої інформації потрібно застосовувати ті чи інші процесуальні дії, а тим більше силові акції із залученням спецпризначенців по звільненню начебто умовно-постраждалих.

Євген Лінчевський, заступник начальника управління пожежної безпеки Департаменту запобігання надзвичайним ситуаціям ДСНС України

Основні вимоги пожежної безпеки при влаштуванні реабілітаційних центрів

Сьогодні проблема пожежної безпеки в державі перебуває на слуху. Чимало трагічних пожеж сталися в Україні протягом нетривалого часу на об’єктах соціального направлення, до яких можна віднести і реабілітаційні центри.

Після останніх пожеж нашою службою за відповідним дорученням Прем’єр міністра України проводилися перевірки закладів, де перебувають люди. Не тільки соціальних закладів, але також готелів, хостелів, пансіонатів , реабілітаційних центрів, які офіційно функціонують в Україні, будинки для осіб похилого віку. Загалом було виявлено 38 000 порушень вимог пожежної безпеки.

Головна проблема – «офіційність» подібних закладів. Якщо вони функціонують офіційно, то з ними можна взаємодіяти, втому числі і – перевіряти та підказувати, як забезпечити пожежну безпеку. Але основна більшість таких закладів відкривається без оформлення документів, без реєстрації суб’єктів господарювання. Вони знаходяться в житловому секторі, і контролюючі органи, принаймні такі як Державна служба з надзвичайних ситуацій, не знають про їхнє існування. Це унеможливлює не тільки перевірку такого об’єкту, але й корегування відповідних планів пожежогасіння, внесення зазначених об’єктів до району виїзду пожежних частин.

Потрібно також враховувати специфіку людей, які проходять реабілітацію в центрах наркозалежних. Тому до таких закладів висуваються дещо більш жорсткі вимоги пожежної безпеки. Які, втім, не є надмірними.

Якщо мова йде про великі реабілітаційні центри, які будуються спеціально під ці завдання, тут діють вимоги Державних будівельних норм (ДБН), зокрема вимоги пожежної безпеки викладені в ДБН В2.2.18 2007 року «Будинки і споруди. Заклади соціального захисту населення», які розповсюджуються, в тому числі, на будинки нічного перебування громадян, центри реінтеграції бездомних громадян, центри соціальної адаптації осіб.

Втім виникає питання що робити, коли такі центри відкриваються у пристосованих приміщеннях. Для подібних об’єктів в Україні діють правила пожежної безпеки, затверджені наказом Міністра внутрішніх справ №1417 від 2014 року. Наказ розбитий на розділи вимогами. Якщо відкривається центр, то такі вимоги, як навчання персоналу, який цілодобово перебуває в цьому центрі, порядок дій при пожежі, розробка відповідних планів евакуацій, інструкцій тощо – такі заходи пожежної безпеки не потребують особливих фінансових витрат. Коли цілодобово перебуваючий в закладі персонал має засоби захисту, знає, як діяти й організовувати евакуацію людей, то такі знання можуть зменшити вірогідність жертв при пожежі в подібних закладах.

Так, чимало власників таких центрів скаржаться, що виконання заходів пожежної безпеки потребує серйозних витрат. Як правило, це не об’єкти підвищеної небезпеки, тому автоматичної системи пожежогасіння там не передбачено. Втім, такі витрати не є дорожчими, ніж, наприклад, встановлення системи відеонагляду, контролю доступу, охорони і т.ін.

У кожному головному управлінні ДСНС в кожній області утворені відповідні консультаційні центри. І будь-який громадянин або суб’єкт господарювання може звернутися за відповідною консультацією, які мінімальні вимоги пожежної безпеки необхідно виконати для того, щоб організувати роботу свого закладу в законній площині. Це не перевірка, вона не тягне наслідків чи штрафних санкцій!

Державна служба з надзвичайних ситуацій відкрита до спілкування для розробки відповідних стандартів, нормативних актів для безпосередньо реабілітаційних центрів і для надання консультацій будь-яким людям, які хочуть надавати дані послуги в законній площині та відповідної якості.

Олег Олішевський, керівник терапевтичної програми наркологічного відділення N 5, КНП КМНКЛ “Соціотерапія”

Принципи надання соціально-психологічної реабілітації особам з наркотичною залежністю в державному закладі охорони здоров’я

Під реабілітацією, в широкому сенсі цього слова, розуміють сукупність соціальних, економічних, медичних, професійних, психологічних та інших заходів з боку державних і громадських організацій, спрямованих на відновлення можливостей людини, порушених внаслідок тієї чи іншої причини.

Згідно рекомендаціям ВООЗ, реабілітацію поділяють на медичну, професіональну і соціальну.

Можна виокремити 4 основних принципи побудови програм реабілітації:

Встановлення робочого союзу між клієнтом та фахівцями.

Наслідком встановлення такого робочого союзу має стати підписання терапевтичного і соціального контрактів на основі поінформованої згоди. Така згода у випадках відмови від участі у програми, за наявності мотивації, що постійно коливається, є передумовою продовження проходження програми.

2) Різнобічність зусиль та заходів.

Різнобічність зусиль полягає у залучені до участі у реабілітації всіх значимих для наркозалежної людини осіб: родичів, друзів, колег, різні заклади реабілітації та фахівців різних профілів. Фахівці у сфері роботи із важкими пацієнтами вважають, що спроби працювати з ними без залучення всіх членів їх сім’ї заздалегідь приречені на невдачу.

3) Принцип єдності психосоціальних і біологічних методів впливу передбачає розуміння психологічної, соціальної та патофізіологічної сутності наркозалежності.

4) Принцип перехідності передбачає дозування різних за характером заходів з врахуванням особистості клієнта, особливостей моделей наркоспоживання, соціального контексту тощо.

У біопсихосоціальному підході, який ми використовуємо у нашій програмі, постулюється, що вживання наркотиків є універсальною характеристикою людської поведінки; потяг до вживання наркотиків є вродженим потягом; вживання наркотичних речовин стає одним із способів пізнання світу; психосоціальний розвиток людини формує досвід; відбувається рух від порушення індивідуального розвитку – до появи внутрішної проблематики.

На таких засадах ми розглядаємо цю комплексну проблему і через ці пункти намагаємося працювати з нашими пацієнтами.

Передумови виникнення наркотичної залежності, як ми розуміємо, обумовлюються властивостями функціонування людського організму; впливом соціальних факторів; внутрішньою системою саморегуляції та індивідуальним розвитком.

Біопсихосоціальна модель є цілісною, інтегративною й охоплює всі аспекти досліджуваної проблеми: фізичний, психологічний і соціокультурний. Вона дозволяє і заохочує цілісно бачити взаємопов’язані та інтерактивні впливи середовища, генетики та поведінки.

Є десять сфер життя, які ми разом з клієнтом досліджуємо в рамках діагностичного інтерв’ю за європейським протоколом. Цей протокол дає можливість визначити рівень тяжкості залежності й окреслити найбільш уражені сфери життя, після чого ми маємо можливість з самим клієнтом визначити подальшу роботу з ним. Розробляється індивідуальній план лікування, який включає всі наявні у клієнта проблемні зони, і який у подальшому є цілісним планом, до якого ми знову і знову повертаємось, корегуємо і доходимо до тих цілей, які переслідує психосоціальна реабілітація кожного окремого пацієнта.

Методологічні засади реабілітаційної програми ґрунтуються на ідеології повної відмови від вживання психоактивних речовин (ПАР), застосуванні науково обґрунтованих форм і методів реабілітації. Кінцевою метою реабілітації є стійкі поведінкові зміни в конкретних сферах життєдіяльності клієнта.

Основні завдання реабілітації – це свідоме утримання від вживання наркотичних речовин, покращення психоемоціойного стану та покращення соціального функціонування клієнта.

Для свідомого утримання від вживання наркотичних речовин відбуваються прояснення ролі та місця наркотику, оволодіння стратегіями контролю поведінки щодо вживання наркотиків та навчання навичкам попередження зриву.

Для покращення психоемоціойного стану – розпізнавання емоцій і навчання емоційній саморегуляції, розширення позитивного емоційного досвіду, розпізнавання і відмова від дисфункціональних психологічних захистів, зміцнення і навчання новим стратегіям внутрішньої саморегуляції.

Навчання навичкам попередження зриву, у свою чергу, включають зміну способів взаємодії з іншими, налагодження стабільних стосунків з найближчим оточенням і відновлення професійної діяльності/навчання.

Технологія реабілітаційної роботи, яку ми використовуємо у програмі, була напрацьована у тісній співпраці з деякими громадськими організаціями і досвід, який вони використовували, ми також впроваджували і поєднували з нашим досвідом.

Техніки, що застосовуються в програмі, будуються на:

‘BRENDA’ підході,
моделі процесу змін Прохазки і Ді Клементе,
мотиваційному консультуванні.

‘BRENDA’ підхід розшифровується як:

B – біо-психо-соціальна оцінка клієнта,

R – результати біо-психо-соціальної оцінки представляються клієнту,

Е – емпатія, вислуховування і врахування опору щодо змін,

N – нагальні потреби і проблеми визначаються і впливають на формулювання цілей лікування,

D – «директивні» поради зосереджені на досягненні цілей.

A – аналіз відповідей клієнта на поради.

Мультифакторіальна модель процесу поведінкових змін Прохазки і ДіКлементо включає:

Передусвідомлення (Precontemplation)

Усвідомлення (Сontemplation)

Прийняття рішення (Determination)

Реалізації рішення/Дії (Action)

Дотримання/збереження змін (Maintenance)

Зрив (Relapse).

Мотиваційний підхід будується на 4-х керівних принципах: Проявляти емпатію (express empathy); розвивати амбівалентність/протиріччя клієнта (develop discrepancy); опрацьовувати опір клієнта, уникати конфронтації (roll with resistance) та підтримувати внутрішні резерви клієнта (support self-efficacy).

Упродовж мотиваційного консультування застосовується шість «ключів» (FRAMES): 1)забезпечення зворотнього зв‘язку (feedback); 2)акцент на власній відповідальності (responsibility) клієнта; 3)надання прямих порад/рекомендацій (advice) про можливості змін; 4)пропонування та забезпечення альтернативних підходів, варіантів (menu); 5)емпатичне ставлення (empathy);

6)віра у власну здатність до змін.

Світлана Румянцева, експерт “Центру психічного здоров’я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України”

Виклики, пов’язані з новими психоактивними речовинами, вирішення проблемних питань

Поява на незаконному ринку України нових психоактивних речовин вкрай актуальна. Лише протягом останніх трьох років до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів було додано понад 250 різних речовин.

Існуючі нормативно-правові акти не забезпечують необхідний захист суспільства від вказаної загрози. Окрім внесення до переліку цих речовин, треба вжити багато заходів, таких, як визначення обсягу, за який наступає адміністративна чи кримінальна відповідальність; визначити, чи є в наявності у експертних лабораторій стандарти, для того, щоб ідентифікувати ці речовини та зрозуміти, чи є протокол лікування залежності від цих речовин.

Носієм інформації про нові психоактивні речовини є правоохоронні органи, які, здійснюючи оперативно-розшукову діяльність, стикаються з вилученням речовин, але не завжди можуть кваліфікувати, що це за речовина і за якою ознакою приймати рішення щодо цієї речовини. Такожносіями інформації є лікарі швидкої медичної допомоги, які виїжджають на виклики надання допомоги особам, але не розуміють, як у цій ситуації себе поводити. Такою ж інформацію володіють і відділення закладів охорони здоров’я, де намагаються надавати першу допомогу особам, які отруїлися тою чи іншою речовиною. Нею володіють споживачі, які, розраховуючи, що вони вживають якусь чисту речовину, стикаються з сурогатом.

Є й інші заходи, такі, як, наприклад, виявлення в сточних водах якихось психоактивних речовин – для того, щоб мати об’єктивну картину, що відбувається на теренах держави у питанні вживань тих чи інших речовин.

Відповідь на цей виклик лежить у площині внесення відповідних змін не лише у перелік наркотичних засобів, але і в низку нормативних актів, які будуть дієвим механізмом зупиненняподальшого просування на ринку нових психоактивних речовин.

У 2019 році був розроблений наказ Міністерства охорони здоров’я України №715, який встановлює процедуру віднесення засобів та речовин до аналогів наркотичних засобів і психотропних речовин, а також підготовки висновків щодо їх належності, якщо хімічна структура та властивості подібні до хімічної структури та властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №770 від 6 травня 2000 р.

Станом на сьогодні приклади позитивного застосування цього наказу в Україні відсутні.

Наказом запроваджувався механізм схвалення робочої групи, яка мала голосувати щодо віднесення чи не віднесення нової психоактивної речовини до переліку або до реєстру аналогів наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів. В країнах Європейського Союзу не використовується такий механізм, як голосування групи, тобто, колективної відповідальності за якесь рішення. Адже аналог визнається аналогом тоді, коли хімічна структура відповідає хімічній структурі будь-якого наркотику чи будь-якої психотропної речовини, а їхні властивості відтворюють психоактивну дію тієї ж речовини.

В Україні чітко визначені заклади, які мають визначати хімічну структуру речовин. Це система лабораторій, затверджених Законом України «Про судову експертизу».

Також, є заклади охорони здоров’я, наукові установи Міністерства охорони здоров’я, які здатні дати відповідь на те, чи відтворює певна речовина психоактивну дію того чи іншого наркотику чи психотропної речовини. Тобто, є конкретні заклади та спеціалісти, які мають відповісти на це питання. Лише за наявності позитивної відповіді можна стверджувати, що певну речовину доцільно віднести або до переліку наркотичних засобів, як нову психоактивну

Речовину (ПАР), або до реєстру аналогів вже існуючих в переліку наркотичних засобів чи психотропних речовин.

Методами ідентифікації нових психоактивних речовин є хімічний аналіз і порівняння з еталонними стандартами або з існуючими онлайн-базами даних.

До 2020 року понад 60 країн впровадили правові заходи контролю за новими ПАР. При цьому багато країн використовують або змінюють існуюче законодавство, а інші застосовують інноваційні правові інструменти в якості пілотних проектів.

Країни, де швидко з’являлася велика кількість нових психоактивних речовин, вжили заходівконтролю над цілими групами речовин, шляхом введення «аналогового» законодавства, яке посилається на принцип «хімічної схожості» вже з контрольованою речовиною.

Наприклад, у Литві були внесені зміни до переліку наркотичних засобів – вони зробили зноску до таблиці І і написали, що «до цього списку також відносяться аналоги всіх відомих речовин, що внесені до цього переліку». Це пришвидшує реакцію на вилучення з незаконного обігу новоїречовини. Оскільки відправляючи її до лабораторії, правоохоронці одразу отримують висновок, якщо речовина має хімічний склад як у речовини, що внесена до переліку.

Ми запропонували застосувати в Україні аналогічний підхід, внести зміни Постанови №770, і вказати, що до списку додаються також аналоги всіх перелічених в ньому речовин. Такожзапропонували внести зміни до Наказу МОЗ №715, яким визначається порядок визнання аналогів. З наказу також вилучили голосування комісії, зробивши акцент на відповідальності тих установ, які за своїми положеннями про ці установи за правами та обов’язками мають здійснювати дануроботу.

Було запропоновано також внести зміни до Наказу МОЗ №188, якими унормувати розміри аналогів речовин, що знаходяться у незаконному обігу, до розмірів аналогічних речовин.

Станом на сьогодні, також розроблено проект наказу МОЗ стосовно системного збору упереджувальної інформації щодо нових ПАР.

Планується раз на три місяці/півроку направляти запити до установ, які є носіями інформації про нові речовини, і отримувати відповідь про доцільність віднесення певної речовини або до переліку, або до аналогів.

Також спільно з Міжнародною благодійною організацією «Альянс громадського здоров’я»опрацьовується проект щодо отримання об’єктивних даних про невстановлені речовини у розважальних закладах, щоб вивчати їх на предмет віднесення до нових речовин або до аналогів.

Розпочато дослідження питання наявності у суб’єктів експертної діяльності еталонних стандартів ПАР та їх аналогів, з метою прийняття рішення їх закупівлі для використання в службовій діяльності.

Розроблено проект Постанови Кабінету міністрів України «Про внесення змін до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», у якому передбачено, що таблиця І переліку доповнена абзацом «до цих списків додаються аналоги всіх перерахованих в них речовин».

Розроблено зміни до наказу МОЗ №715, яким розмежовано повноваження суб’єктів експертної діяльності та закладів охорони здоров’я у питаннях дослідження хімічної структури засобів та речовин та їх впливу на організм людини.

Організовано робочу групу (за підтримки Управління ООН з наркотиків та злочинності), на яку покладено переклад та впровадження нового протоколу лікування осіб, що зловживають новими ПАР.

Ірина Скрипк, адвокат

Законодавчі перепони у функціонуванні соціально-реабілітаційних центрів

На даний час у державі існує тільки три державних центри надання соціальної реабілітації. Вони знаходяться в Донецькій, Хмельницькій та Миколаївській області. У вказаних центрах розташовано лише 74 ліжка-місця, де особи можуть проходити соціальну реабілітацію цілодобово.

За весь 2020 рік у вказаних трьох центрах пройшли фактично соціальну реабілітацію лише 74 особи. А загалом тільки 1500 осіб було надано можливість пройти соціальну реабілітацію у вказаних центрах.

Тобто, сьогодні у державі сотні тисяч осіб, які потребують вказаної соціальної реабілітації, і тий малий відсоток людей, яких можуть охопити державні центри соціальної реабілітації жодним чином не вирішує проблему, яка склалася у суспільстві.

Покращити ситуацію із соціальною реабілітацією осіб, які вживають психоактивні речовини, можуть представники приватного бізнесу. На даний час в реєстрі раєстровано 32 суб‘єкта підприємницької діяльності, які надають послуги у сфері соціальної реабілітації. Всього по Україні існує 60 таких центрів. Разом з тим, цих центрів також недостатньо для того, щоб охопити ту кількість осіб, які потребують соціальної реабілітації. На даний час, законодавством чітко не прописано і не закріплено діяльність роботи соціальних центрів.

Для того, щоб приватний бізнес прийшов зі своїми інвестиціями в сферу соціальної реабілітації, необхідно розробити такі законодавчі акти, які б влаштовували як державу, так і представників бізнесу, які будуть надавати ці соціальні послуги. Тому, до вказаного питання треба підійти вкрай виважено, і запропонувати такий механізм, такі законодавчі напрацювання, які сприяли би тому, що приватні особи, приватний бізнес захотів би вкладати кошти у дану сферу.

Ті ж законодавчі ініціативи, які напрацьовується Міністерством соціальної політики, пропонують навпаки: якщо особи стаціонарно лікуються у центрах соціальної реабілітації, то пропонується отримувати центром ліцензію проведення відповідної діяльності. Разом з тим, цього можна і уникнути, прийнявши відповідні підзаконні нормативно-правові акти, які чітко будуть регулювати вказану діяльність, і дадуть змогу центрам соціальної реабілітації

працювати належним чином.

Крім того, необхідно розробити спільний наказ між Міністерством соціальної політики, Національною поліцією, Офісом Генерального Прокурора про те, що, дійсно, на даний час є невиправдане втручання з боку правоохоронних органів у діяльність вказаних реабілітаційнихцентрів. Дослідчі перевірки, які проводяться органами Національної поліції, фактично призводять до того, що беруться ухвали на обшук, залучаються спецпризначенці, порушуються кримінальні провадження за тяжкими та особливо тяжкими статтями, такими, як 146 та 149 Кримінального кодексу України. Посадові особи центрів соціальної реабілітації затримуються, їм обираються запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою. Вони подовгу тримаються під вартою, потім справи передаються до суду, а в кінцевому результаті виходить так, що ті «потерпілі», які писали заяви, що їх там незаконно утримували, змушували працювати, катують – вони взагалі не з‘являються до суду.

Щоб цього уникнути, ще на стадії дослідчої перевірки потрібно розглядати факти, які б свідчили про те, чи дійсно людей у реабілітаційному центрі катують, незаконно утримують чи відбуваєтьсятрудова експлуатацієя – оскільки ті центрі, які належно працюють, в обов’язковому випадку беруть заяви від осіб, які надходять цей центр, застосовують в тому числі відео-записи про те, що особа дає добровільну згоду на те, що вона буде перебувати у вказаному центрі.

Тільки після такого аналізу необхідно проводити заходи, спрямовані на виявлення злочинців, а не створювати перепони у роботі добросовісних центрів соціальної реабілітації.

Крім того, на даний момент, в країні, згідно з опитуваннями, 20% підлітків, вживають наркотичні засоби. Приватні центри соціальної реабілітації можуть виконувати також профілактичну іпросвітницьку функцію серед молоді, проводити інформаційні кампанії та залучати реабілітантів до лекцій з метою, донесення до підлітків тих негативних наслідків, які несе вживання наркотичних засобів, алкоголю.

Крім того, потрібно звернути увагу на те, що центри соціальної реабілітації, які функціонують не один рік, вже мають певну методику, яка є ефективною, і допомагає в лікування наркозалежних осіб.

Роботи дійсно в даному напрямі дуже багато, і необхідно в першу чергу звернутися до представників державних органів, щоб належним чином були враховані всі аспекти цієї діяльності, і надана можливість саме представникам приватного бізнесу розпочати діяльність у сфері соціальної реабілітації. Оскільки, чим швидше і прозоріше зможуть запрацювати центри соціальної реабілітації, тим швидше держава може впоратися з такою проблемою, як вживання психоактивних речовин.

Потрібен діалог між контролюючими органами і представниками приватного бізнесу для тих напрацювань, які б дозволили чітко визначити правила гри у зазначеній сфері. Щоб ці правила і законодавчі ініціативи задовольняли всіх учасників вказаного процесу.

Владислав Костюченко, ТОВ “Рікавері”, завідуючий відділенням. Асоціація “Ренесанс”

Специфіка соціально-психологічної реабілітації в установах відкритого типу

В своем докладе я хотел бы озвучить специфику работы отделениий социально-психологической реабилитации открытого типа.

Первое и основное – к нам обращается достаточно много людей, и примерно 9 из 10 мы отказываем по разным причинам. Как правило, большинство отказов связаны с тем, что непосредственно сам наркозависимый лечиться не хочет.

Здесь всегда поднимается вопрос того, какова мотивация человека, та совокупность обстоятельств, из-за которых он желает пройти реабилитацию. Это могут быть проблемы со здоровьем, давление семьи, кредиторов и т.п.

Сложности, связанные с мотивацией заключаются в том, что отрицание является одним из симптомов такого заболевания, как зависимость.

Поэтому, в большинстве случаев люди считают, что они «употребляют чуть-чуть» и им будет достаточно лишь немного пообщаться с психологом.

Однако в постабстинентный период, вне зависимости от специфики употребления и того, какое вещество употребляет человек, очень тяжело адекватно оценивать себя, свой потенциал и, соответственно, принимать какие-то решения.

В Украине так сложилось, что само слово «реабилитация» нивелировано. Не все понимают, что это такое, надо ли это пробовать, поскольку черпают информацию из недостоверных источников или опираются на опыт знакомых, ставших жертвой мошенников.

Поэтому люди довольно настороженно относятся к реабилитации.

Также мы не берём на реабилитацию несовершеннолетних по ряду причин. Чтобы работать с несовершеннолетними нужна особая методика, детские психологи, узкопрофильные специалисты.

Итак, что такое реабилитация открытого типа?

Когда к нам приезжает зависимый человек, то у него есть ряд обстоятельств, которые вынудили его обратиться за помощью. Поэтому в первый период мы работаем над мотивацией. Где-то в половине случаев у нас получается. Еще в половине – первый период становится и последним. Когда через какое-то время человек начинает «приходить в себя», в него снова начинают верить родные и близкие, и он считает, что все осознал и ушел дороги зависимости.

В этот момент на него должны оказывать воздействие также родные и близкие. Не важно, что это будет: бытовой «шантаж», обиды, угрозы, уговоры, «торги»…,. В половине случаев удаётся уговорить, в половине – нет.

Поскольку это – отделение открытого типа, которое со своей стороны не имеет никаких рычагов влияния, уговоров и рациональной психотерапии, мы отпускаем пациента, мотивация которого не доведена до конца.

Что мешает реабилитации в заведениях открытого типа? Мобильные телефоны и родители. Пациенты давят на родителей звонками и обидами, часто «вымогая» у них деньги, сигареты и т.д.

Поэтому хорошая, грамотная, профессиональная и четко выстроенная работа с родными, чрезвычайно важна, это первое условие.

Второе – это мягкая и деликатная работа непосредственно с зависимыми. Мы применяем практику, которую называем «Гостевой день». Любой зависимый человек может к нам обратиться и на бесплатной основе приехать в наше заведение на день – посмотреть, как проходит реабилитация.

Многие боятся из-за бытующих негативных представлений. Однако, как правило, 2/3 человек, которые приезжают к нам на гостевой день, принимают решение пройти реабилитацию.

Еще один момент, который можно одновременно охарактеризовать как с положительной стороны, так и с отрицательной – создание зоны комфорта. Это комфортные бытовые условия, прогулки, пробежки, занятия на свежем воздухе. Это также комфортные номера, в которых живут не более трёх человек, достаточное количество санузлов.

И такие моменты отчасти могут противоречить реабилитации, потому что реабилитация – это изменения, а для того, чтобы были какие-то изменения, должна быть переоценка ценностей. Когда человек оказывается не в «гостиничном номере», а в комнате на 5-7 человек – тогда он совершенно по-другому начинает смотреть на свою квартиру, на то, чем обладает в жизни.

Поэтому такие моменты делают реабилитацию комфортной, но, при этом, они увеличивают и продлевают сроки самой реабилитации.

Нам остро необходима поддержка со стороны государства, необходима качественная законодательная база, чтобы обеспечить качественные изменения в данной сфере.

Андрій Тищенко, старший єпископ об’єднання Українських Християнських церков (УХЦ) “Нове Покоління”

Зміна соціального оточення – один з основних факторів реабілітації алко- і наркозалежності

25 лет назад я взял нескольких человек к себе домой на реабилитацию. И сегодня, спустя 25 лет, никто из них не вернулся к наркотикам. С этого началось целое движение и многие знакомые также начали брать людей с наркозависимостью домой, потом это превратилось в реабилитационные центры.

За эти годы я могу проследить жизнь 7 тысяч человек, которые, благодаря этой деятельности ведут жизнь без наркотиков. Люди, которые стали частью протестантский церквей.

На что я обратил внимание, когда столкнулся с этой проблемой 25 лет назад?

Во-первых, на то, что человек становится наркозависимым, попадая в определённую среду. Если бы он не попал в эту среду, то мог бы сам никогда не столкнуться с наркотиками. То есть, он попадает под влияние определенных людей: возможно, старших, возможно, опытных, возможно, для него авторитетных. В конце-концов, эта среда его втягивает. И все его отношения, его связи начинают вращаться вокруг наркозависимых людей.

Естественно, что когда тебя окружают десятки, а то и сотни людей, которые одержимы таким желанием употреблять наркотики любым путем, любым способом – то очень сложно из этого вырваться.

Когда я последний раз проповедовал в местах лишения свободы, то 70% заключенных там – люди, так или иначе связанные с наркозависимостью и сопутствующими ей явлениями такими, как кражи, насилие и т.п. И если эту проблему решать, то можно только представить, насколько уменьшится количество преступлений в стране.

Даже если у человека появляется желание оставить наркотики, как-то из этого выбраться, то среда, в которой он находится, снова провоцирует его на повторное употребление. Когда человек меняет среду, у него появляются совершенно другие желания, планы, идеи. Когда наркозависимому удаётся сменить среду, а, возможно, даже изменить город, изменить место жизни, где психологически ему все напоминает о том, как он употреблял наркотики, то

в большинстве случаев получается вывести человека из этого состояния.

Когда человек попадает в реабилитационный центр, то оказывается в среде, где все объединены общим желанием – избавиться от наркозависимости. Если 20 человек хотят бросить и к ним попадает один, который колеблется, то под влиянием этих людей, благодаря общению, их участию, их молитве за него, стремлению «вытащить» его – под таким влиянием люди очень часто оставляют наркотическую зависимость.

Необходимо помнить, что наркозависимы очень импульсивны. Да, все люди могут менять свои желания, но у наркозависимых это более выражено. И поддержка общины тут чрезвычайно важна.

3 года назад мы заключили с полицией своего рода меморандум, чтобы полиция и реабилитационные центры могли сотрудничать. Имеется ввиду, чтобы полицейский знал, что он всегда может прийти в определенный центр, пообщаться, поговорить, увидеть, как там обстоят дела.

И многие реабилитационные центры у нас, больше 200, начали заключать меморандумы с полицией именно по такому «патрулированию». Хотя, необходимо признать, что сегодня это сошло на уровень бюрократии – видно, что у полицейских очень много своей работы, и им не до реабилитационных центров.

Итак, мой многолетний опыт свидетельствует, что один самых важных факторов – это смена социального окружения. В том числе, приобщение к церкви, которое погружает человека совершенно в другую среду, другое общение, благодаря чему он по-новому смотрит на жизнь.

Тетяна Лебідь, директорка Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА»

Стигма та дискримінація, з якою стикаються люди, які живуть з наркозалежністю, в реабілітаційних центрах

Жінки, які живуть з наркозалежністю (ЖЖН), потерпають від множинної стигми. За результатами дослідження, яке проводилося БФ «Надія та Довіра» з залученням активісток БО «ВОНА», 36% ЖЖН стикалися з відмовою у наданні медичної допомоги через наркозалежність; тільки 14% вагітних ЖЖН отримали повністю задовільні послуги, коли лікар знав про наркозалежність, ВІЛ+ статус або ВГС; і тільки 4% ЖЖН отримали допомогу від поліції, коли по неї звертались.

Кожен третій споживач наркотиків – це жінка, але у програмах лікування – жінка лише кожна п‘ята.

Всеукраїнське об‘єднання наркозалежних жінок «ВОНА» – неприбуткова громадська організація, яка створена за ініціативи самих наркозалежних жінок. Очільницями також є жінки. І наша місія: «Ми, жінки, які живуть з наркозалежністю, об‘єдналися для реалізації наших прав та свобод заради гідного життя у суспільстві з гуманною наркополітикою».

Ми вважаємо, що найефективніший підхід до надання допомоги людям, які живуть з наркозалежністю – це формат «рівний-рівному», у нашому випадку «рівна-рівній». Практично у всіх регіонах України є наші представниці – регіональні координатори та параюристки, які допомагають жінкам вирішувати питання, з якими вони стикаються, оскільки стигма настільки велика, що простий похід до лікаря для деяких жінок становить проблему.

Ми співпрацюємо з такими організаціями, як Центр громадського здоров‘я МОЗ України, Альянс громадського здоров’я з метою забезпечення доступу до та популяризації участі у програмах Зменшення Шкоди та Замісної Підтримувальної Терапії.

Проводимо рутинний моніторинг порушень прав людини в тісній співпраці з Благодійним Фондом «Надія та Довіра», зокрема, з Національною Гарячою Лінією з питань наркозалежності та ЗПТ, Альянсом (REAct) та БО БФ «ВОЛНА»

Також з метою правозахисту спільноти, співпрацюємо з центрами надання безоплатної юридичноїдопомоги, «дружніми» адвокатами, правозахисними проектами та організаціями, МБФ «Відродження», Офіс Генеральної Прокуратури (зокрема відділ протидії катуванням), Національний Превентивний Механізм Офісу Омбудсмена.

Знаходимося у партнерстві з організаціями, які займаються протидією домашньому та гендерно обумовленому насильству.

Наші регіональні представниці та параюристки, спільно з БО БФ «ВОЛНА» та іншими партнерами, тісно співпрацюють з реабілітаційними центрами, розповідаючи про нашу діяльність, місію, цілі та послуги, які ми можемо надати представницям спільноти, та, власне, для переадресації та доступу до якісних програм підтримки та лікування.

Ми дивимося на реабілітацію, як на важливий компонент програм зменшення шкоди. Вона така ж важлива, як доступ до стерильного ін’єкційного інструментарію; тестування та лікування ВІЛ, вірусні гепатити; програма замісної підтримувальної терапії; профілактика передозувань;недискримінаційний підхід до споживачів наркотиків та гуманна наркополітика.

Принципи допомоги наркозалежним:

доступність та відповідність потребам клієнта, це важливо, як і добровільність.
дотримання правових та етичних норм при проведенні лікування;
лікування повинно грунтуватися на наукових, доказових підходах;
мають бути враховані потреби конкретних підгруп (наприклад, ЖЖН), а відтак надані й конкретні умови під час самого лікування;
повинен бути забезпечений доступ до медичної допомоги;
інтегровані тактики, послуги, програми й підходи, які є комплексними та якісними, і впроваджується у рамках державних гарантованих послуг.

Під час реабілітації, звичайно, повинен враховуватися гендерний аспект, оскільки чоловіки і жінки мають різні потреби. Дуже часто вагітним жінкам, які вживають опіоїди, в реабілітаційних центрах наполегливо рекомендують відмовитися від вживання. Хоча це може спровокувати передчасні пологи, переривання вагітності.

Це стосується і замісної підтримувальної терапії (ЗПТ). Були випадки, коли жінці рекомендуваливідмовитися від життєво-необхідного препарату, тим самим ризикуючи спровокувати біду.

Також серед реабілітаційних одиниці готові взяти жінку з дитиною.

Часто жінкам потрібна подальша допомога з правовими аспектами с працевлаштуванням, влаштуванням до шелтеру, тому що за час вживання наркотиків всі комунікації можуть бути втрачені (так само, як і документи), а людині потрібно десь жити.

Рекомендації людей, які живуть з наркозалежністю в Україні (Резолюція форуму наркозалежних жінок 2020 року, Резолюція ІV форуму людей з наркозалежністю України 2020 рік):

Необхідні єдині стандарти та підходи до реабілітації, прийняті на державному рівні
Клієнт повинен мати право вибору серед програм зменшення шкоди, методів реабілітації та дружніх реабілітаційних центрів
Відомства взаємодіють для того, щоб у людини було максимум можливостей для реабілітації, тобто сприяють працевлаштуванню, отриманню медичної та соціальної допомоги.
Після завершення реабілітації людина має бути забезпечена інформацією про діяльність організацій, які можуть надати їй підтримку, телефонами гарячих ліній, юридичною допомогою і підтримкою соціальних працівників.

Надзвичайно важливо, що наразі держава йде в бік введення стандартів і якісної реабілітації. Ми, як організація громадянського суспільства, що представляють інтереси ЛЖН в Україні і, зокрема, організації «ВОНА» та «ВОЛНА», будемо підтримувати прогресивні підходи та вибудовувати ефективну систему переадресації клієнтів до гарантованих послуг, що відповідають правам та забезпечують свободи людини.

Ми, як представники спільноти, наполягаємо на необхідності повного спектру послуг, який буде гарантований державою. Це програми профілактики поширення соціально небезпечних явищ та захворювань, програми зменшення шкоди, програма замісної підтримувальної терапії, реабілітація у вигляді послуг (медичних, психологічних та соціальних), сертифікованих медичним закладом та гарантованим у вигляді державного замовлення.

Зобов‘язання, взяті нашою державою на міжнародному рівні – декриміналізація наркоспоживачів(зміна законодавства, відсутність стигми та дискримінації), дотримання прав людини і принцип доступності та добровільності лікування – є показником європейської інтеграції України.

Міжнародна конференція «Наркотична та алкогольна залежність: безпека суспільства, захист неповнолітніх, психічне здоров’я»

Матеріали конференції

Панель 2: “Дитяча залежність”

Панель 3: “Медицина: стандарти лікування залежності від різних типів ПАР”

Панель 4: “Лікувальні заклади та соціально-реабілітаційні центри. Прозоре функціонування, напрями взаємодії та державна підтримка”

Вам також буде цікаво:

Залишити Коментар Скасувати коментар

Анатолій Амелін

Сергій Громенко

Ольга Оніщук

Микола Скиба

Ілія Куса

Андріан Прокіп

Ігор Тишкевич

Яна Лаврик

Аріна Цатурян

Ігор Попов