» Новини » Локалізація, протекціонізм і міфи неолібералів

Локалізація, протекціонізм і міфи неолібералів

Виконавчий директор Українського інституту майбутнього Віктор Андрусів назвав правильною ініціативою, ухвалений у першому читанні Верховною Радою законопрєкт, який передбачає локалізацію в державних закупівлях. Про це він заявив на свій сторінці у соцмережі «Фейсбук».

«Навколо вже підняли хайп, що ця ініціатива порушує Угоду про асоціацію – і це, на жаль, правда. Ситуація з підтримкою вітчизняних виробників давно є патовою, і ця дискусія, яка бурхливо відбувалась між Нефьодовим і Галасюком, перетекла в новий парламент», –  розповів Віктор Андрусів.

Він також зазначив, що наразі в українських виробників взагалі немає шансів на конкуренцію, а тому вільна міжнародна торгівля сприяє далеко не усім.

«В чому проблема ситуації? На жаль, ми дійсно попідписували дуже багато «лишнього» в рамках міжнародних угод. І, звісно, що ЄС, США, Китай чи будь-які інші держави, на перше місце виносили вільний доступ до наших ринків, до закупівель, –  рівну конкуренцію іноземних і вітчизняних компаній. В рамках цих угод, наші компанії теж отримали можливість брати участь в закупівлях у інших країнах, але там дійсно існує дуже багато бар’єрів.

Є такий міф, який активно поширюють неоліберали, буцім-то вільна міжнародна торгівля сприяє всім. Тільки реальність цей міф дуже легко спростовує. Чи можуть в рівних умовах перебувати українські виробники, з кредитною ставкою 16% і європейські, з кредитною ставкою 0-1%? Ні, звісно. А якщо врахувати масштаби дотацій і стимулів, які Китай надає своїм компаніям, то в українських виробників взагалі немає шансів на конкуренцію. Ця конкуренція відбувається через дешеву робочу силу, курс, через сировину, або через унікальність продукту. По-факту, саме тому в нас все так погано, бо саме на ці фактори і робиться упор, а не на класичні: модернізацію, здешевлення вартості виробництва та інновації. Тому в таких умовах ми приречені програвати на державних закупівлях у всьому світі, і у самих себе.

Однак, спроба вирішити це через протекціонізм приречена на провал, хоча і достойна похвали. Порушення Угоди про асоціацію в питанні закупівель викличе неминучу жорстку реакцію ЄС, бо де-де, а в економічних питаннях ЄС рухається дуже швидко. Очевидно, що удар нанесуть по безмитним квотам, і втрати, які понесе країна можуть бути куди більше, ніж вигоди на локалізації. Так, завдяки квотам на ЄС припадає 35% експорту української агропродукції, а це 2 млрд 472 млн євро.

Тому, попри те, що я поважаю і підтримую позицію локалізації, – вона не реалістична. На жаль, ми стали заручниками попередніх домовленостей, в рамках яких наші політики здавали нас з потрохами за будь-які кредитні подачки. Водночас, слід зрозуміти, що сьогодні протекціонізм не працює в моделі 20-го століття. Протекціонізм сьогодні – це розвиток та підтримка свого бізнесу. Зрозуміло, що дешеві кредити для виробників здешевлюють ціну продукції на закупівлях. Зрозуміло, що прихід інвесторів, модернізація виробництв здешевлюють продукцію. Аналогічно з дотаціями і державними програмами. Ба більше, нам ще більше вигідно, щоб наш бізнес вигравав на іноземних закупівлях, оскільки це – експорт і валюта», – вважає Віктор Андрусів.

«Тому я переконаний, що найкращий протекціонізм – це державні програми стимулювання модернізації та розвитку українського бізнесу. Тоді відпаде потреба в факторі локалізації», – підсумував він.

Інна Гордієнко

PR-директор Українського інституту майбутнього

+380 44 537-17-78

Вам буде цікаво:

Підтримай UIF та отримай книгу «Візія України 2030»!

Читати далі