Чи зможе народ мати право на законодавчу ініціативу?

Вже незабаром народ може отримати право законодавчої ініціативи. Вона пропонується Проектом Закону України «Про внесення змін до статті 93 Конституції України (щодо законодавчої ініціативи народу)» від 29 серпня 2019 року , який встиг стати предметом бурхливого обговорення суспільства.

_________________________________

Що таке Законодавча ініціатива?

Законодаавча ініціатиива —  це стадія законодавчої процедури, що полягає у внесенні уповноваженим органом або посадовою особою  до парламенту офіційної пропозиції про прийняття, зміну або скасування законодавчого акта.

Згідно зі статтею 93 Основного Закону правом законодавчої ініціативи наділені Президент України, Кабінет Міністрів України й народні депутати України. Але разом з тим стаття 5 Конституції України, яка закріплює ідею народовладдя, вказує на те, що носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ.

_________________________________

У пояснювальній записці до президентської ініціативи конституційних змін зазначається: положення законопроекту викладені повно та дадуть змогу регулювати відповідні суспільні відносини на конституційному рівні, проект не потребуватиме ухвалення до нього пропозицій і поправок, у тому числі редакційно-уточнювального характеру.

Однак, у тексті законопроекту щодо законодавчої ініціативи народу, на жаль, не згадується про необхідність подальшого врегулювання тих чи інших положень на рівні законодавства. Без їх детального з’ясування вказана конституційна норма позбавлена будь-якого практичного змісту!

Дійсно, ч. 3 статті 8 Конституції України визначає, що норми Конституції України є нормами прямої дії. Однак за відсутності чітко прописаного алгоритму ця норма не може бути втілена в життя…

Що ж, звернемося до європейської та світової практики.

У інших країнах надають перевагу вичерпному врегулюванню реалізації цього інституту на конституційному рівні. Основні Закони наших європейських сусідів, насамперед, чітко регламентують чисельність виборців, які мають право ініціативи, порядок внесення такої ініціативи. Також, окреслюють питання, з яких громадяни не можуть бути ініціаторами законодавчих змін.

Конституції іноземних держав передбачають такі варіанти нижньої межі кількості ініціаторів: 1/10 частина виборців – у Латвії; 100 тис. – у Польщі, 50 тис. – у Білорусі, Італії, Литві, Румунії; 5 тис. – у Словенії. Практикою іноземних конституцій визначено, що народ не може виступати суб’єктом внесення проєктів, які стосуються державного бюджету (Іспанія, Польща, Румунія), питань міжнародного співробітництва, а також амністії та помилування (Румунія) тощо. На жаль, аналізований проект і цей аспект обходить увагою…

На відміну від іноземного законодавства, пропоновані для України зміни не торкаються й визначення граничних строків розгляду таких пропозицій, що на практиці може загрожувати їх ігноруванням.

Загалом аналіз тенденцій розвитку інституту петицій до Президента України останнім часом наводить на думку про можливість залишити ресурси цього інституту лише у теоретичній площині.

Наразі цілком слушною є рекомендація Комітету з питань європейської інтеграції стосовно звернення до Європейської комісії за демократію через право (Венеційської комісії) щодо отримання висновку про відповідність проекту закону щодо законодавчої ініціативи народу європейським стандартам та цінностям.

 Андрій Помазанов, експерт з реформування правоохоронних органів, органів юстиції та судової гілки влади UIF

Команда UIF

Адміністрація