Український інститут майбутнього -

ФОТО: Радіо Свобода

«Президент України Володимир Зеленський вважає, що артилерійські обстріли поблизу Новолуганського на Донеччині та інших населених пунктів в ніч проти 7 червня, внаслідок яких двоє українських військових загинули, а восьмеро отримали поранення, свідчать про втрату Росією контролю над найманцями». Ця фраза викликала бурхливу негативну реакцію в українських сегменті соціальних мереж. Чи була реакція виправданою, чи все ж таки поспішною?

7 червня в результаті обстрілу українських військовослужбовців загинуло двоє наших бійців, а ще восьмеро отримали поранення різної тяжкості. Саме на це Володимир Зеленський і відреагував словами про втрату Росією контролю над найманцями, адже активізація у бойовій зоні очевидно була спробою Російської Федерації в черговий раз зірвати процес переговорів щодо припинення вогню.

На думку деяких читачів, цим формулюванням Президент знімає відповідальність з російської сторони за загибель наших солдатів. Однак, насправді навпаки – він намагається загнати Кремль в логічну пастку. Росія не в змозі прокоментувати дане звинувачення з тієї причини, що, сказавши хоч слово, їй доведеться або визнати, що це саме російські війська завдали удару, або звинуватити у всьому сепаратистів, тим самим погіршивши з ними стосунки. У свою чергу міжнародна спільнота це розуміє.

Можна сказати, що за 5 років війни ми вперше перехопили ініціативу і почали «грати» в дипломатичній площині. І якщо нас раніше постійно звинувачували в постійних зривах мирних переговорів, то сьогодні ми є тими , ХТО звинувачує. Для Кремля такий хід подій став несподіванкою. Вони ніяк не очікували, що зазвичай пасивно-реактивна Україна, яка в кращому випадку, «прибігла би» в ПАРЄ, і звинувачувала б Росію у злочинах без доказів, виявляється, здатна на іншу реакцію. Адже за фактом виходить, що переговори не зірвані, а істинний агресор звинувачений в провокації і нічого сказати з цього приводу не в змозі. Сумно лише те, що за це нам довелося заплатити кров’ю.

Також читачі звинувачують новообраного Президента в тому, що він називає територію ОРДЛО не окупованою, а тією, що знаходиться під ефективним контролем держави-агресора. У людей знову створюється відчуття, що Президент підміняє поняття і знімає відповідальність з Росії за всі злочини, коли-небудь нею вчинені. Але і це не так. На фото нижче наведені поняття термінів «окупація» і «ефективний контроль держави-агресора». Під характеристику першого чітко підходить Крим. Там є і російський суд і інші державні російські органи, а також на цій території присутні збройні сили РФ, а тому це – окупація. А долі таких територій як Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія і особливо ОРДЛО, підходять саме під другий опис: безперервна війна, що спонсорується Росією, місцеві сепаратисти, що організують свої власні квазі-державні органи, тощо. Це поняття жодним чином не знімає відповідальності з Кремля, а просто називає речі своїми іменами. Більше того, не варто думати, що попередня влада використовувала інші терміни. Вони теж намагалися уникати слова «окупація», кажучи про ОРДЛО в переговорах з міжнародними партнерами.

Тож, надалі події можуть розгортатися за одним з двох сценаріїв:

1) Кремль припиняє обстріли. Україна заявляє, що Росія взяла своїх найманців під контроль, ще раз виставляючи Москву у невигідному світлі.

2) Кремль дає наказ сепаратистам про продовження обстрілів. У такому випадку у нас з’являється повне право діяти «з усією жорстокістю». І якщо Росія почне протестувати, то ми у відповідь можемо заявити, що піддаємося обстрілу з боку озброєних сил, які не належать ОРДЛО, тому що ми ведемо з ними мирні переговори. Ці озброєні сили також явно не належать Російській Федерації. Виходячи з цього, це – або найманці, або незаконні збройні банд-формування. У такому випадку, їх потрібно усунути як неправомірних з усією строгістю закону. Крім того, за міжнародним правом, у цих збройних формувань зовсім немає прав.