Три сценарії українського транзиту

21 січня у Брюсселі повинні відбутися тристоронні переговори за участі представників України, Росії та ЄС х приводу майбутнього транзиту газу територією України до країн ЄС. З кінцем 2019 року закінчиться і чинний транзитний контракт.

Тим часом, Північний потік 2 ще не буде збудований, а необхідна інфраструктура для прийому російського газ у та подальшого розподілення у Німеччині, як очікується, буде збудованою ще пізніше. Відтак, близько до 2022 р. інших можливостей постачати газ до ЄС, окрім української ГТС не буде. Зрозуміло, європейців цікавить життєво важлива проблема забезпечення газом після 2019 р, а Росію – можливості збуту. Таким чином, Україна може отримати переговорний козир пов’язаний із тими умовами, в які поставлені інші дві сторони переговорного процесу. Інша справа – як ми цим скористаємось

Найімовірніше, одразу 21 січня не буде знайдено жодного компромісного рішення для усіх сторін, виходячи із серйозних протирічь у позиціях Нафтогазу та Газпрому (найбільше російська сторона не задоволена результати Стокгольмського арбітражу та зобов’язанням виплат понад 2,5 млрд дол. США). Проте і зараз можна оцінити імовірність різних сценаріїв стосовно організації транзиту.

Можна говорити про три основні сценарії з продовження транзиту для України:

1. Укладання довготермінового контракту на транзит газу територією України.
2. Створення консорціуму за участі європейських копаній та українського газотранспортного оператора. Концерн, розуміючи кон’юнктуру на ринках газу у ЄС забезпечуватиме імпорт потрібних ресурсів зі сторони України до ЄС, керуючись зокрема і економічними чинниками (як-от, ставка на транзит українською ГТС).
3. Короткотермінові контракти – бронювання потужностей української ГТС російською стороною для забезпечення можливостей прокачування необхідних обсягів газу до ЄС.

Укладення довготермінового контракту гарантувало б певні, хоч і не надто великі обсяги використання української ГТС. Вочевидь, що сторонами такої угоди, як і раніше швидше за  були б українська та російська юрисдикція, адже, в ЄС довготермінові контракти починають використовуватись все рідше.

 Проте, в нинішніх умовах такий варіант є вкрай сумнівним. Перш за все, через “токсичність” ідеї укладання довготермінових контрактів із Росією чи її представниками. Той, хто в Україні запропонує таку ідею, може наразитися на шквал звинувачень та онулення власних рейтингів. Інше питання – наскільки сам Газпром готовий на довготерміновий контракт.  

Поза проблемою токсичності, цей варіант міг би бути консенсусом для РФ та багатьох членів ЄС, у випадку, якщо б українська сторона зняла б свої публічні звинувачення стосовно будівництва Північного потоку 2 і змінила б свою риторику з вимогами припинення його будівництва. А така зміна офіційної позиції країни, особливо на етапі, коли газопровід активно будується – є вкрай сумнівною.

Для України, надійніше було , якби угода була укладеною між європейською та російською юрисдикцією. За таких умов, український транзит мав би значно менше ризиків наразитись на можливий російський шантаж. Це мова про консорціум з європейських компаній, які б напряму співпрацювали б з Газпромом, а точка продажу ресурсу була б перенесеною на східний кордон України.

Водночас, ідея з консорціумом неможлива без повної готовності до анбандлінгу. Європейські компанії готові почали лише з незалежною відокремленою компанією (якою мала б сайти, наприклад вже існуюча, проте досі неправомочна компанія Магістральні газопроводи України). 

Час для анбандлінгу все ще є, проте його все менше. І європейці регулярно озвучують свою стурбованість з того приводу, що готовність до анбандлінгу відкладається.

У випадку, якщо ідею з  консорціумом західних компаній буде провалено, то у 2019 р. залишається лише варіант короткострокових контрактів між Газпромом та Нафтогазом. Це проте не виключає можливості зо згодом буде проведено успішний анбандлінг і початок співпрацю із консорціумом.

Андріан Прокіп, експерт програми “Енергетика” Українського інституту майбутнього