Масові протести у Судані: що відбувається?

Фото: unn.com

Публікуємо черговий матеріал з нашого циклу #міжнародка_для_чайників, де простими словами пояснюємо складні міжнародні процеси 

Вже майже місяць одна з ключових країн Північної Африки Судан переживає найбільші за останні роки антиурядові протести, що спалахнули 20 грудня одразу у кількох великих містах. У столиці Судану вперше з 2013 року стріляли, а на вулицях розгорнули бронетехніку та війська. Ситуація продовжує загострюватися і, вірогідно, отримає продовження уже в новому 2019 році.

          А ми тим часом спробуємо розібратися і доступно пояснити, що ж не так з протестами в Судані та чому ця країна захопила увагу світових ЗМІ знову, та ще й під Новий Рік.

 

Чому люди вийшли на вулиці?

          Все розпочалося на початку грудня минулого року, коли суданський уряд схвалив рішення про підвищення цін на хліб і пальне у межах боротьби з високим рівнем інфляції та девальвацією валюти. Однак це не сподобалося багатьом людям, адже ці заходи означали автоматичне підвищення цін на зерно – майже втричі. Населення слабкого і переважно бідного Судану такого б не витримало. Тому не дивно, що тисячі людей вийшли на вулиці, вимагаючи скасування рішень уряду та відставки президента Омара Аль-Башира, якого вважають основним винуватцем затяжної економічної та фінансової кризи, в якій опинилася країна.

          Ціни на хліб і пальне, а також фінансові обмеження, наприклад на зняття валюти у банкоматах – це стандартна «трійка» соціально-економічних проблем, з якими щодня стикаються суданці. Ця «трійка» лягла в основу невдоволення населення економічною політикою уряду на чолі з Омаром Аль-Баширом.

          По мірі посилення антиурядових виступів, учасники протестів згадали президенту і чимало інших проблем, пов`язаних з його багаторічним правлінням. Це і деградація системи освіти, і придушення інакомислячих, і міжнародна ізоляція Судану через економічні санкції, і девальвація суданського фунту.

          Акції протесту та страйки охопили переважно східні, південно-східні та центральні провінції Судану, включно зі столицею Хартумом.

Читайте також: МАСОВІ ПРОТЕСТИ В УГОРЩИНІ: ЩО ЗА НИМИ СТОЇТЬ І ДО ЧОГО ТУТ «РАБСЬКІ ЗАКОНИ»?

 

Хто такий Омар Аль-Башир?

          Омар Хасан Ахмад Аль-Башир – багаторічний авторитарний правитель Судану. З 1960 року він служив у військах, і навіть брав участь у війні з Ізраїлем 1973 року на боці Єгипту.

          У 1989 році у званні полковника Омар Аль-Башир організував військовий переворот у Судані, скинувши нестабільний і слабкий в очах населення коаліційний уряд Садика Аль-Махді. До 1993 року Аль-Башир був головою Революційної командної ради за спасіння країни та ділив владу з іншими генералами та ісламістами з партії «Національний ісламський фронт». У 1993 році Омар Аль-Башир остаточно закріпився як одноосібний правитель і президент Судану.

          З того часу він уже 30 років керує країною. За його правління Судан пережив криваву громадянську війну з південними територіями, які в 2011 році відкололися і сформували окрему державу Південний Судан. Також Омар Аль-Башир перебуває під міжнародними санкціями з боку США та ЄС за систематичне порушення прав людини, вбивства і геноцид. До речі, саме за його роль у масових етнічних чистках під час громадянської війни Омара Аль-Башира розшукує Міжнародний кримінальний суд у Гаазі. Ордер на його арешт був виданий у 2008 році.

 

Чи дійсно Аль-Башир призвів до такої економічної ситуації?

          І так, і ні. Ще у 1970-х та 1980-х роках, до військового перевороту 1989 року, низка невдалих соціально-економічних кроків тогочасних урядів загнали Судан у фінансову яму. Посуха, провальна сільськогосподарська політика та, часом, дивні експерименти з впровадженням ісламського права для регулювання соціальної політики – все це серйозно вдарило по економіці країни, зокрема по фермерам. Судан завжди залежав від сільського господарства та експорту продукції закордон. Це означає, що будь-які коливання на зовнішніх ринках могли спровокувати кризу в Судані. У той же час, еліти у Хартумі лише позичали гроші та намагалися владнати питання через кредит. До 1993 року Судан став одним з найбільших боржників МВФ і Світового банку.

          Переворот 1989 року, який привів до влади Омара Аль-Башира, лише погіршив ситуацію. Велика частина інвесторів з Канади, США та Європи, налякана анти-західними меседжами нового авторитарного лідера країни, заморозила програми підтримки та свої інвестиції у Судан. Остаточно добила економічну ситуацію у Судані громадянська війна між Північчю та Півднем, яка забрала чимало людських життів, зруйнувала цілі регіони та завдала непоправної шкоди сільському господарству, в якому була зайнята більшість населення.

          Через громадянську війну та воєнні злочини, які вчиняли усі сторони конфлікту, проти суданської влади та особисто президента Омара Аль-Башира запровадили міжнародні санкції. Вони ще більше погіршили життя звичайних громадян, а ізоляція сприяла появі у Судані «чорного ринку», в тому числі нелегальних обмінників валюти, оскільки офіційні банкомати не могли нормально функціонувати у таких умовах.

          Відтак, починаючи з 2011 року, коли Південний Судан відділився від Судану, економіка останнього стабільно погіршувалася. Натомість, уряд на чолі з Аль-Баширом не зумів виправити ситуацію, а затяжна міжнародна ізоляція зв`язувала йому руки та не давала можливості вийти на зовнішні ринки та стабілізувати економіку та торгівлю, призвівши до занепаду промисловості. До того ж, аномальна спека та «кліматичні шоки» останніх років серйозно підірвали сільськогосподарський сектор країни.

          Тому, не дивно, що нинішні протести у Судані розпочалися саме з промислового центру країни – міста Атбара, яке ще називають «містом Вогню і Сталі».

Читайте також: МАСОВІ ПРОТЕСТИ В УГОРЩИНІ: ЩО ЗА НИМИ СТОЇТЬ І ДО ЧОГО ТУТ «РАБСЬКІ ЗАКОНИ»? 

Але ж міжнародні санкції нещодавно частково скасували, тоді чому життя людей не покращилося?

          Так, це правда. У жовтні 2017 року США оголосили про скасування частини економічних санкцій проти Судану. Аналогічну заяву зробив і Євросоюз.

          Однак жодного покращення ситуації Судан не відчув, навіть навпаки: за останні 2 роки все погіршилося, а суданський фунт ще більше обвалився. Чому так?

          Річ у тім, що скасування санкцій саме по собі не завжди означає автоматичне відновлення довіри до державних структур. У випадку Судану, довіра інвесторів та міжнародних банків була підірвана настільки сильно, що навіть після скасування санкцій вони не ризикують повертатися на цей ринок. До того ж, далеко не всі країни, наприклад у тому ж ЄС, погодилися зі скасуванням санкцій на практичному рівні. Іншими словами, теоретично, санкції скасовані, однак уряди можуть не заохочувати власний бізнес вести справи з суданською владою.

          До того ж, попри скасування частини санкцій, Судан все ще лишається у списку держав-спонсорів тероризму. Це також заважає привертати необхідні для стабілізації економіки інвестиції з-за кордону.

 

Чи допомагають протестувальникам зовнішні сили?

          Прямих доказів цього немає, однак чимало зовнішніх сил зацікавлені у нинішній дестабілізації Судану та зміни влади в Хартумі.

          Насамперед, мова йде про Катар і Туреччину. Ці дві країни традиційно підтримують опозиційні сили в Судані. Режим президента Омара Аль-Башира на сьогоднішній день є союзником їхніх геополітичних ворогів: Саудівської Аравії та ОАЕ. Останні підтримують уряд Аль-Башира та надають йому фінансову допомогу. Катар і Туреччина, зі свого боку, підтримують місцеві ісламістські сили. Це передусім суданське відділення ісламістського руху «Брати-мусульмани». Вони нещодавно увійшли до новоствореного опозиційного альянсу «Демократичний фронт змін», який висунув вимогу відставки президента Аль-Башира.

          Саудівська Аравія та Об`єднані Арабські Емірати стали на бік суданського уряду. Для них Судан став надзвичайно цікавим протягом останніх 3 років через своє геостратегічне розташування у регіоні. Контроль над західним суданським узбережжям Червоного моря дозволяє саудитам та еміратцям посилити свій вплив над цим районом, через який з Близького Сходу до Європи прямують нафтові танкери. До того ж, Судан – це ключ до домінування у Східній Африці. Саме тому останнім часом офіційний Хартум зблизився з Ер-Ріядом і Абу-Дабі, а також пішов на нормалізацію з Єгиптом та Ізраїлем.

          До того ж, Судан є важливим союзником для саудівсько-еміратського альянсу у Перській Затоці. Чимало суданських військовослужбовців воюють у складі про-саудівської коаліції на території Ємену проти про-іранських шиїтів. Суданська влада дала дозвіл Еміратам на будівництво їхньої військової бази на узбережжі Червоного моря. А Єгипет активно співпрацює з Суданом у питаннях боротьби з контрабандою зброї з сусідньої Лівії.

 

А як же демократичний Захід?

Євросоюз і США, хоча публічно досі критикують суданську владу за порушення прав людини, переслідування опозиції та посилення диктатури Аль-Башира, негласно підтримують президента. Їм не вигідна дестабілізація Судану з кількох причин:

1. Вони не бажають нової хвилі біженців з Африки в Європу внаслідок спалаху насилля та війни;
2. Сполучені Штати прагнуть приватизувати свої війни на Близькому Сході, наприклад у тій же Сирії, звідки вони оголосили про свій вихід у кінці грудня. Це означає, що США шукають донорів найманців, які б зайняли місце американських військ у різноманітних конфліктах. А немає дешевших найманців, аніж суданці;
3. Судан може бути важливим партнером для ЄС у стримуванні потоків біженців зі Східної Африки до Південної Європи;
4. Судан є важливим для ЄС і США у питаннях боротьби з тероризмом, а також стримування терористів «Ісламської держави» на кордоні з Лівією, де останні нині мають бази;
5. Сполучені Штати, Франція, Велика Британія та Німеччина прагнуть зберегти контроль над районом Червоного моря, а Судан – це чудовий плацдарм для нагляду за цим регіоном.

 

Що буде з Суданом далі?  

          Протести у Судані пішли на спад після Нового Року, однак все ще становлять загрозу правлячим елітам. Кількість жертв зіткнень між силами безпеки та демонстрантами зростає практично щодня. Чимало лідерів опозиції були заарештовані та кинуті за грати, а економічна ситуація дедалі більше скочується у безодню. Все це радикалізує протестувальників, які можуть стати ще більш агресивними та непоступливими.

          Позиції президента Омара Аль-Башира були послаблені, що відкрило дорогу до імовірного військового перевороту. Найбільш імовірним наступником Аль-Башира внаслідок заколоту може бути генерал Мухаммед Хамдан Дакло, доволі популярний серед військових і частини населення. За ним можуть стояти зовнішні сили: Катар, Туреччина та Ефіопія. У випадку перевороту Судан може чекати переорієнтація у зовнішній політиці та погіршення стосунків з Єгиптом, Саудівською Аравією і ОАЕ.

          Існує сценарій і перевороту, фінансованого самими саудівцями та еміратцями, якщо вони відчують, що президент Омар Аль-Башир не може втримати ситуацію і остаточно втратив внутрішню легітимність. У цьому випадку, їм краще перехопити ініціативу з переворотом, аніж її реалізують їхні вороги Катар, Туреччина або Ефіопія.

          Тим не менше, шанс на те, що Аль-Башир втримається при владі, існує. Він вже мобілізував внутрішні війська, армію і навіть парамілітарні угруповання у межах МВС для придушення демонстрацій. Частина людей розійшлася по домівках, чимало з них були кинуті за грати, а опозиція поки що не має достатньої внутрішньої легітимності, щоб кинути виклик Аль-Баширу на політичному рівні. До того ж, поки президента підтримують зовнішні гравці, а Захід не готовий до зміни влади в Хартумі, його шанси на збереження влади та перемогу у цій битві лишаються високими.

Ілія Куса, експерт з міжнародних відносин УІМ