Україні рано святкувати перемогу над російськими соцмережами (інфографіка)

Ігор Тишкевич, аналітик Українського Інституту Майбутнього, “Хвиля”

Цього тижня мине 5 місяців з того моменту, як президент Петро Порошенко ввів своїм указом в дію рішення РНБО про застосування санкцій відносно ряду компаній і фізичних осіб з Російської Федерації. Указ став більш відомий суспільству як “указ про заборону російських соцмереж”, хоча мова в ньому йшла про обмеження доступу українських користувачів до даних ресурсів. Кілька днів тому компанія “Kantar TNS” опублікувала дані про популярність інтернет-ресурсів серед громадян країни, згідно з якими сайт “Вконтакті” випав з ТОП-10 за відвідуваністю серед українців. На перший погляд, можна святкувати й говорити про перемогу, але в реальності справа йде далеко не кращим чином.

Як викинути “Вконтакті“ з Топ-10

Дані українського представництва міжнародної компанії “TNS” (“Kantar TNS”), дійсно, вселяють оптимізм: сайт vk.com вперше випав з ТОП-10 популярних серед українців ресурсів. Або, якщо бути більш точним, з тих, на які заходять користувачі з України.

У справедливості підрахунку засумніватися важко: збирається інформація Site-centric- і Frame-centric-лічильників (автоматичні лічильники безпосередньо на сайті або у фреймі банерної мережі), проводиться опитування 5 тисяч респондентів по всій країні.

Обвал пошукових запитів, пов’язаних з мережею “ВКонтакті” фіксує і сервіс Google Trends.

Проте навіть “Kantar TNS” уникає переможних реляцій, підкреслюючи, що “кожен 3 українець як і раніше відвідує цю соц. мережу”. А графіки від Google вражають тим, що падіння запитів, що стосуються “Вконтакті” не компенсувалося зростанням запитів, що стосуються інших соціальних мереж. А проект української соціальної мережі Ukrainians, що гучно розпочався на тлі патріотичного підйому припинив своє існування, так і не вийшовши з режиму тестування — компанія StartupSoft просто зупинила розробку. Одна з ініціаторів проекту, Олександра Струмчинська вже презентувала новий стартап — є “єсвоє”.

Виникає питання: як же так? Адже дані статистики показують ринок, що звільняється. Невже українці масово пішли із соціальних мереж? Ні в якому разі: вони продовжують користуватися звичними сервісами, звично плюючи на те, що із серйозним виглядом забороняють або обіцяють українські політики. Тобто російські соціальні мережі живіші за всіх живих, а ось держава, крім декількох плюсів, отримала великий жирний мінус “в карму” і проблеми для правоохоронців.

Чому так — писав ще в травні, відзначаючи, що соцмережі “це не тільки інформація від ЗМІ (перепис), але і безліч особистих даних, починаючи від фото і закінчуючи листуванням з друзями. Уявіть, що РНБО випускає рішення “здати сімейні фотоальбоми” — не можна, мовляв, там фото “радянської епохи”. Або вказує з ким вам можна розмовляти особисто, з ким по телефону, а з ким тільки листами (виключно через Укрпошту). Абсурдно? Так соціальні мережі — це фото, листування, розмови — те ж саме. Заборонити їх можна виключно в разі, коли користувач сам згоден. Інакше він знайде шляхи обходу”. Тоді текст “Які помилки українська влада допустила із забороною російських соціальних мереж” викликав дискусію, в якій мене, серед іншого, звинувачували мало не в зраді національних інтересів.

Що в реальності відбулося за цей час пропоную розглянути на основі даних згаданого вище сервісу Google Trends. Тим більше корисно, що всі таблиці і дані читачі можуть перевірити буквально “на льоту”.

Для того щоб розуміти суть процесів я звів в одне дані про запити, що стосуються соціальних мереж і засобів обходу блокування, введеного рішенням РНБО. Вийшла ось така цікава картинка.

Відразу звертаю увагу на схожість перших двох графіків — популярність соцмереж і засобів обходу блокування. Якщо до травня 2017 року середньостатистичний українець не знав, що таке анонімайзер, VPN, не займався вивченням переваг браузерів Tor, Opera, то рішення “мудрих українських політиків” дозволило жителям країни зробити ривок в області комп’ютерної грамотності. Зверніть увагу наскільки падає популярність запиту “Вконтакті” (і пов’язаних з ним запитів) і як росте частка запитів “Facebook”. Для наочності різного масштабу процесів справа вгорі дав у вигляді стовпців: синього і червоного. Якщо вірити тільки першому графіку — жителі країни законослухняні і вирішили піти з соціальних мереж. Але, якщо подивитися на популярність VPN і анонімайзерів, то ось вам і відповідь — українці як і раніше користуються російськими соціальними мережами. Більш того, навіть за даними з урахуванням блокування доступу, “Вконтакті” найбільш популярна мережа в 6-х областях (Крим залишимо за дужками) і столиці (!) України, місті-герої Києві. Ще в двох (Дніпропетровська і Херсонська) маємо “паритет” —найбільші соцмережі йдуть “ніздря в ніздрю”.

В реальності ситуація набагато гірша — “Вконтакті” набагато популярніший. Просто, коли люди використовують анонімайзер, віртуальну приватну мережу, навіть виходять в інтернет за допомогою браузера Opera (в якому VPN реалізований за замовчуванням), то на “бажані сайти” вони входять з “неукраїнських” IP адрес. Відповідно, статистика, заснована на обліку “вітчизняного трафіку” їх не фіксує — це вже не українці, а “голландці”, “німці”, “американці” і навіть, наприклад, жителі острова Того.

Тобто другий графік (засобів обходу) є ні чим іншим, як описом найбільш популярних засобів за допомогою яких середньостатистичний громадянин може наплювати на рішення РНБО своєї країни, введене в дію ні багато ні мало, а указом самого президента. Як приклад можна взяти дані про популярність VPN і anonymizer за останні 90 днів. Навіть по закінченні 5-и місяців бану жителі країни все ще запитують про VPN для “Вконтакті”.

Якщо ж взяти ретроспективу 12 місяців, то ось вам скрін з найбільш популярними запитами:

Тому смію стверджувати, що лідери країни не добилися бажаних результатів: більшість користувачів успішно обходять блокування.

Хто залишився “в мережі“ і чому це погано

Не можна говорити, що блокування доступу до російських соціальних мереж стало зовсім марною річчю. Є ті, хто мігрував, або пішов з мережі. Заборона позначилася на людях похилого віку (про що свідчить “просідання” мережі “Однокласники”) і відвертій дітворі — молодих людях, яких не можна назвати навіть підлітками. Останнє радує, враховуючи, що з “відходом українських ІР”, знизилася активність так званих груп навколо небезпечної для життя підліткової гри “Синій кит”.

Але влада говорила про інше — таким чином, мовляв, зможе захистити ніжні почуття і мізки громадян від згубного впливу Росії і унеможливить для російських спецслужб стеження за українцями в соцмережах.

На жаль, але мігрували на Facebook або відмовилися від російських ресурсів в більшості своїй ті, кого і агітувати не треба — патріоти України. Вони, до речі, створювали досить потужний проукраїнський фон (або фронт) в тому ж “Вконтакті”.

Залишилися — ті, хто вагався, хто не мав чіткої, яскраво вираженої позиції. Вони були “трошки розлючені” на владу за спробу позбавити їх улюбленої соціальної мережі і знайшли обхідний шлях. Але, “Вконтакті” осені 2017 має кілька відмінностей:

– Там набагато менше представлені проукраїнські автори, думки, тези — адже патріоти пішли.

– Самі українські користувачі не горять захопленням від необхідності використовувати VPN, анонімайзер для доступу до звичайного на їхній погляд ресурсу. Говорячи простіше — вони (особливо в умовах проблем зі швидкістю доступу) “трошки злі” на українську владу і Петра Порошенка, зокрема.

– Російський контент нікуди не зникав, більш того, при ослабленні конкуренції, він починає домінувати навіть в деяких колишніх недавно “українських” групах.

Таким чином, влада замість обмеження впливу російської пропаганди на своїх громадян створила передумови для прямо протилежних процесів. Принаймні, як мінімум щодо третини (за даними TNS) або, що більш імовірно 40% -45% (з урахуванням альтернативних способів доступу), користувачів інтернет в країні.

Другим ключовим мінусом ситуації є те, що із забороною доступу з російських соцмереж пішли українські силовики. Я не маю на увазі особисті сторінки (це, як раз, повинно бути обов’язково за службовими інструкціями) — я кажу про моніторинг активності. Ми говоримо про кібербезпеку, загрозу розгойдування ситуації, розмірковуємо про велику силу Фейсбук на Майдані… Але сьогодні ми маємо “Вконтакті”, який лідирує за популярністю в Києві і в цій мережі публічними групами може обговорюватися все, що завгодно: починаючи від масових акцій, оголошення чергової “Народної республіки”, або допомоги в зборі особистих даних, конкурсі “сфотографуй колону військової техніки” і т.д. Та ось біда:

– Велика частина патріотів, які ще 6 місяців тому забили б на сполох від таких речей пішла з російських соцмереж — це законослухняні громадяни. Сигналу не буде.

– Спецслужби і навіть МВС, які і 6 місяців тому не мали достатніх ресурсів для моніторингу, явно зменшили активність — адже доступ офіційно заборонений (хоча, звичайно, силовики напевно обходять заборону за допомогою VPN, як і інші громадяни).

Отримали типову позу страуса з головою в піску: очі заховали, проблеми не бачимо, а, значить, її немає. Але проблема в цей час ходить навколо і думає чи висмикнути перо з філе “пташки” (як в мультику “Крила ноги і хвости”) або по цьому самому місці дати з усієї сили військовим чоботом.

На цьому місці мав бути розділ «що робити»

Що робити сьогодні і як вийти з ситуації, що склалася я не уявляю. На рівному місці уряд привчив громадян ховати свою активність за анонімайзерами, віртуальними приватними мережами. Це означає, що навіть сьогодні підрозділам боротьби з кіберзлочинністю (спасибі за розгортання не Києву, а Брюсселю з Вашингтоном, які підкинули на цю благородну справу грошей і пояснили на пальцях чому потрібні дії, а не розмови і “форуми НУО”) буде в рази важче проводити оперативну роботу.

“Анонімний” трафік, на жаль, відгукнеться і в звичайних злочинах. Ті ж секти або “ігри самогубців” на кшталт “Синього Кита” будуть і далі вирубувати українських дітей. Але відстежити їх стане набагато складніше — адже навіть жертви використовують “анонімайзер”, VPN. І якщо раніше бачачи кадри підготовки до самогубства чергового “кітёнка” можна було вирахувати того по ІР і запобігти трагедії, то сьогодні і завтра таке завдання вимагає на порядок більше часу і ресурсів.

Зрештою, наведу знову цитату з тексту за травень: “Із соціальними мережами, пошуковими системами ситуація простіша — це майданчики на яких потрібно було працювати або з яких потрібно відводити користувачів. Відводити в наказовому порядку не вихід, а от створення своїх продуктів, свого контенту таким є. І тут вже камінь у город інформаційної політики держави. Єдина заборона джерел інформації, яка може мати сенс — це обмеження в ефірі і в кабельних мережах — трансляція свого замість передач з РФ або “ЛДНР-ТВ”. Але тут, на жаль, поки що навіть власна територія не покривається своїм контентом — вишку на горі Карачун будували до грудня 2016, в Бахмутівці і Покровську обіцяють закінчити будівництво тільки в 2017 році…”

Одним словом, хотіли як краще, вийшло як завжди. Хіба що проблема тепер не очевидна. Але ось біда, навіть “неочевидна” проблема потребує вирішення, інакше вона стане великим, красивим, граціозним, користуючись термінологією Талеба, чорним лебедем. Одним зі зграї.