Освіта стала однією із топових тем сучасності, адже темпи розвитку економіки і розв’язання багатьох соціальних проблем залежать від інновацій, а ті своєю чергою – від якості інтелекту і талантів, вміння рухатися у невідоме експериментувати, винаходити, творити. Про те, як інституціям освіти впоратися глобальним запитом на таланти, останнім часом сперечаються на багатьох майданчиках. Одним із репрезентативних майданчиків в Україні вже другий рік поспіль є Київський міжнародний економічний форум, оскільки він концентрує лідерів індустрій, політиків, бізнес і медіа. Однією з провідних тем стала бізнес-освіта нового покоління. Однак учасники: Боаз Голані, віце-президент університету Техніон (Ізраїль), Альмагуль Канагатова, проректор Almaty Management University, Ілля Лаурус, голова венчурного фонду Nextury Ventures, Ніколя Садірак, засновник та директор французької Школи 42, Володимир Співаковський, засновник міжнародної корпорації “Гранд”, та модератор журналістка Ольга Ксьондз вийшли далеко за межі бізнес-шкіл.
Центром тяжіння дискусії було питання про виявлення і культивування підприємницьких талантів. Не буду переповідати зміст всієї розмови – вона була доволі змістовною, але, як буває на публічних подіях зі строкатою аудиторією, ковзала поверхнею впізнаваних понять. Проте поділюся одним з інсайтів, який я “виловив” із нотаток і спостережень з Форуму вже при підготовці до зовсім іншої, не пов’язаної з ним презентації. Хоча в цьому, певне, і проявляється кумулятивний інтелектуальний ефект подій подібного масштабу. Так от, йдеться про модель, смисловий контур. Теперішні стратегічні підходи до освітньої політики все ще коливаються лише між двома “коробками”, в які намагаємося укласти відомі нам факти та досвід при ухваленні нових рішень, що визначають кого, чого, як і за чий рахунок навчати.
Перша – це елітарна модель, прихильники якої виходять з того, що потрібна безкомпромісна селекція для відбору талантів і/чи формування еліти у будь-якій сфері: політиці, бізнесі, науці. Всім, хто не проходить крізь решето, залишаються без якісної освіти. Інший підхід, егалітарний, полягає в тому, що освіта – це передусім соціальне благо, яким потрібно рівномірно забезпечити максимальну кількість людей, адже: по-перше, це дає шанс молодим людям, забирає їх з “вулиці” та зменшує соціальне напруження; по-друге, залучає цих людей до економіки; по-третє, тримає їх у зоні досяжності для реклами та ідеологій. Елітарна модель історично виникла раніше і упродовж певного час о цілковито панувала. Після промислових революцій дедалі більш потрібними ставали люди, які здатні зрозуміти інструкції. Впродовж останніх 50- 60 років обидві моделі співіснують, але не перетинаються, однак такий стан не вирішує кардинальні виклики сучасності – ні в політиці, ні в економіці, ні в соціальних процесах.
Фактично вже існує третя модель, але її складові також поєднані у згаданому смисловому контурі. Йдеться про еколітарний підхід до освіти. Це передбачає не меншу увагу до таланту, особистісних якостей учня і вчителя, як в елітарній моделі, та водночас інклюзивність і рівноправність, характерні для егалітарного підходу. Також з’являються цілковито нові елементи. Наприклад, заохочення через ігровий азарт, навчання через практичні завдання. А головне – гнучкість навчальних планів
Приклади? Скажімо, фінська модель освіти, проект Minerva, який поєднав переваги відкритих онлайн-курсів із наставництвом і командним духом. Еколітарною є і Школа 42, де є як жорсткий відбір на вході, так і колективне лідерство, співпраця і орієнтація на те, щоби “підтягнути” найслабших всередині групи; рівні як у комп’ютерній грі, навчання без вчителів, стажування у компаніях. В Україні екологічність цієї моделі, реалізованої в UNIT factory у Києві, підсилюється ще можливістю безкоштовно отримати вишкіл програміста високого класу.
Елементами екосистеми освіти нового покоління, які утворюють собою контур відповідної моделі, є ліцеї, коледжі та університети, бізнес-інкубатори та стартап майданчики, технологічні компанії, муніципалітети, альянси і консорціуми геймченджерів та інноваторів, що здатні запропонувати нові правила гри. Зокрема, до таких належить Global Shapers.
Що на практиці дає формулювання додаткової моделі? Передусім, смисловий контур перетворюється на контур управління. Крім того, кожна з моделей працює як лінза, що дозволяє сфокусуватися на певних деталях чи побачити масштабну картинку. Елітарна модель насамперед спрямована на індивідів із потрібними характеристиками і управляє їхнім просуванням заданою траєкторією; еГалітарна – на соціум, управління ним як певною масою. А еКолітарна модель наводить різкість на зв’язки – як індивідів один з одним, так і з соціальними масами. За цим підходом завдання управлінця – у підтримуванні процесів самоорганізації в системі і контролю за життєздатністю. Як загалом, так і в індивідуальних проявах.
Повторююся – це лише інсайт: короткий яскравий спалах думки, не достатній для того, щоби роздивитися деталі, але такий, що дає імпульс рухатися до глибшого розуміння. У подальших коментарях планую поділитися результатами своїх спостережень і досліджень.
Вам також буде цікаво:
Для чого (пере) винаходити університет?
Росія має в розпорядженні більше за всіх ресурсів для прямого впливу на ситуацію в Мінську, — Ілія Куса
ДБР: вихід із безвиході
Шульмейстер запропонував план для вирішення проблеми Шулявського мосту
Андрій Ілларіонов очолить програму «Трильйон доларів для України» в Українському інституті майбутнього
Нові зміни у Податковому Кодексі = покращення інвестиційного клімату?