Події та тренди в РФ за 15.08 – 19.08
Висновки
- Росія використовує посередницьку роль Туреччини для розбивки питань мирного врегулювання на декілька “малих компромісів”, завдяки яким можна зберігати діалог із Заходом і добиватися поступок, продаючи їх як політичну “перемогу”. Найімовірніше, Анкара хоче замкнути на собі і питання гуманітарного характеру, які неможливо вирішити без посередництва і фізичного доступу до окупованих територій — ситуація навколо ЗАЕС, розслідування вбивства в Оленівці тощо. Усі ці питання Росія використовуватиме також як елемент своєї стратегії “малих компромісів” і торгуватиметься за них з міжнародною спільнотою.
- Кремль не зміг (і не зможе) агресивно зреагувати на Джанкой, Новофедорівку і «приземлення» безпілотника на штаб Чорноморського флоту. Всі ці випадки надломили дві важливі «скрєпи». Перша – сліпа віра в те, що після референдумів по анексії, колективний Захід злякається третьої світової і почне тиснути на Україну, щоб ми припинили бойові дії (по суті, це казус 2014 року, коли Крим став недоторканним). Друга «скрєпа» – Джанкой дав величезну пробоїну в віртуальному світі, який 22 роки будували російські пропагандисти.
- Росія вже налагодила певні канали поставки заборонених товарів, а зростання їхньої вартості не буде критичною проблемою для Росії, яка продовжуватиме отримувати надприбутки від експорту енергоресурсів. А отже, санкції потрібно посилювати та вводити вторинні санкції, притягуючи до відповідальності, зокрема, ті країни та компанії, які допомагають Росії обходити чинні санкції.
- Росія прагне скріпити армію додатковим військовим духівництвом. Кремль намагається перетворити військових священників на ще одну скріпу свого армійського механізму, але стикнувся з нестачею спеціально підготовлених капеланів. Тому в Росії планують запровадити магістерську програму, яка б дозволяла навчати таких у семінаріях, а не лише у закладах Міноборони. Однак невирішені проблеми з матеріальним забезпеченням та тривалість навчання військових священників роблять малоймовірним суттєвий вплив цих заходів на перебіг російсько-української війни.
Тристоронні переговори у Львові: гра Ердогана та стратегія «малих компромісів» Путіна
Візити президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана та генсека ООН Антоніу Гутерреша в Україну показали декілька важливих зрушень у зовнішній політиці РФ, а також у ситуації навколо України.
Туреччина стає для Росії одним із ключових багатофункціональних “сірих хабів”, класичних держав-посередників, які слугують як економічні буфери та перевалочні центри для взаємодії із ворогуючими країнами та групами країн. Але це стосується не лише торгівлі товарами або обходу санкцій. Цей пакет включає у себе можливість розширювати і поле для політичного маневру, зокрема через капіталізацію посередницької ролі третіх сторін.
Вигода Туреччини тут очевидна. По-перше, в Анкарі вважають, що балансування та прагматичний нейтралітет — це запорука стабільного та швидкого посилення престижу та позицій самої Туреччини у регіоні та світі. По-друге, роль посередника дозволяє Туреччині замикати на собі важливу посередницьку роль, яка у будь-якому разі дозволить Анкарі бути частиною післявоєнних мирних домовленостей. По-третє, посередництво і миротворчість дають Туреччині можливості продовжувати отримувати комерційну вигоду від збереження торгово-економічних зв’язків з Росією.
Зі свого боку, Російська Федерація, здається, вже змирилася із тим, що саме Туреччина буде головним посередником в контексті війни в Україні. Москві таке посередництво є вигідним, адже дозволяє використовувати переваги човникової дипломатії на свою користь. Хай які мирні ініціативи пропонував Ердоган Зеленському на переговорах у Львові, Росія використовуватиме їх для просування своєї переговорної стратегії, яка багато в чому схожа на те, як вони діяли у рамках Мінського процесу після 2014 року.
Гра РФ на посередництві Туреччини полягає у розбиванні одного великого питання “мирних переговорів з Україною” на декілька малих тем, які обговорюють поступово та окремо. Іншими словами, замість врегулювання ситуації в цілому, російська влада робить ставку на “малі компроміси”, які реалізуються крок за кроком, і кожен передбачає якісь поступки з боку України або країн Заходу. У цій логіці Стамбульські “зернові угоди” стали прецедентом: було вирішене одне невелике питання і досягнуто малий компроміс, який дозволив послабити антиросійські санкції, які стосувалися добрив, сільськогосподарської продукції та цивільної авіації.
Маючи намір капіталізувати свою посередницьку роль, Туреччина могла пропонувати продовжити успіх “зернових угод”, наприклад шляхом розширення категорій товарів, які Україні дозволять експортувати морем. В обмін на це, Росія також почне щось вимагати від Заходу, показуючи свою готовність до “конструктивного діалогу” та компромісу. У цьому і полягатиме гра “малих компромісів” РФ найближчим часом, і базуватиметься вона саме на посередницьких зусиллях Анкари, які продиктовані внутрішньополітичними амбіціями турецької правлячої верхівки. Це підтверджується і матеріалом CNN Turk, згідно з яким Росія раптом пом’якшила свою позицію і повідомила Туреччині, що Путін готовий зустрітися із Зеленським особисто без попередніх умов, щоб “напрацювати порядок денний і передати його далі на рівень робочих груп”. Фактично, це та сама гра на розбивку мирного врегулювання на декілька окремих треків і напрямків, що їх потрібно буде обговорювати в різних групах.
Львівська зустріч також показала, що гуманітарні питання, пов’язані із доступом на ту чи іншу територію, росіяни також використовуватимуть окремо як інструменти шантажу та схиляння до “малих компромісів”. І розслідування вибуху в Оленівській колонії, і інспекція на Запорізьку АЕС, і обмін військовополонених, включаючи захисників Маріуполя, і питання незаконної депортації до РФ громадян України — все це гуманітарні аспекти, які вимагають фізичного доступу міжнародних організацій на цю територію. Самі по собі міжнародні організації не можуть отримати такий доступ без згоди Москви, а відтак по кожному із цих питань потрібен політичний торг. Найімовірніше, Туреччина також спробує замкнути ці переговори на себе як на ключового посередника, про що і свідчить факт тристоронньої зустрічі України, Туреччини та ООН, на якій обговорювалися усі вищезазначені гуманітарні питання.
Вибухи в Криму: як пропагандисти Кремля загнали Путіна у пастку
Кремль не зміг (і не зможе) агресивно зреагувати на Джанкой, Новофедорівку і «приземлення» безпілотника на штаб Чорноморського флоту.
Всі ці випадки зламали (надломили) дві важливі «скрєпи». Перша – сліпа віра в те, що після референдумів по анексії, колективний Захід злякається третьої світової і почне тиснути на Україну, щоб ми припинили бойові дії (по суті, це казус 2014 року, коли Крим став недоторканним).
Друга «скрєпа» складніша для сприйняття, але не менш важлива. Джанкой дав величезну пробоїну в віртуальному світі, який 22 роки будували російські пропагандисти.
І справа тут не тільки в тому, що росіяни не можуть у відповідь на «хлопки» зробити «судний день», як обіцяв нам Дмитро Мєдвєдєв. Справа в тому, що росіяни застрягли в словах свого новітнього «новоязу». Для тих, хто не пам‘ятає, нагадуємо – Оруел запропонував термін «новояз», щоб пояснити тоталітарну мову. Так от, коли ми сміємося з хлопків, «отріцатєльних всплитій» і т.д, ми маємо чітко зрозуміти – путінська Росія створює цю нову мову не тому, що їм нічого робити. А тому, що мова – це останній бастіон свободи навіть самого нікчемного раба. Ми живемо в мові і за її межі ми ніколи не можемо вийти (якщо ви звичайно не вмієте досягати нірвани).
Віртуальний світ сучасної Росії живе в цьому самому «новоязі», який регламентує внутрішнє «я» кожного, навіть найбільш ліберального росіянина. І цей самий ліберальний росіянин кожен раз має включати самоцензуру навіть у себе дома, бо навпроти може сидіти феесбешний сексот.
Поки ми лише сміємося з чоловіків, які здають своїх жінок, які щось погане говорять про Путіна, але це лише ягідки, порівняно з тим, що буде далі. Самоцензура російського «новоязу» вже роз‘їдає зсередини мільйони росіян. І перш за все, лібералів та тих, хто сумнівається. Але «ватників» це також торкнеться, бо Павлік Морозов не має свого інтелектуального цензу.
Справа в тому, що зараз, саме в ці дні, відбувається те, чого в російській свідомості не було з початку 80-х. Віртуальний світ, який створювався останні 22 роки, іде в повний дисонанс з реальністю. Досі ці два світи (реальний і пропагандистський) жили в повній гармонії один з одним, але як писав класик, «всі сім’ї щасливі однаково, а нещасні по-різному». І ось, економічна криза, війна, смерть, візи в ЄС – все це повертає в реальність і бомбардує віртуальний світ, а влада ніяк не встигає латати дірки свого віртуального світу. Влада вважала, що вона дотягнулися до кожного і кожен, навіть самому собі, боявся щось сказати. Але поки це був не стільки страх, скільки примирення з відносно комфортним віртуальним світом «новоязу». Досі росіяни жили в повному підпорядкуванні до порядку денного держави, але при цьому вони не відповідати за те, що робило керівництво цієї держави. Це влаштовувало всіх. Аж тут все почало змінюватися. Комфортний віртуальний світ почав ламатися.
Як би це парадоксально не звучало, але в інформвійні проти РФ прийшов новий етап. Ми пройшли етап масового донесення інформації і пояснень. Натомість, прийшов етап війни за слова. І ключові слова цієї війни більш ніж прості: вибухи (замість хлопків), криза та дефіцит (замість «імпортозамєнія»), корупція, безпорадність, некомпетентність (злочинна некомпетентність) – (замість «шаг за шагом ми достігаєм целєй»), брехня і безнаказаність. Росіянин має вставити в свій офіційний новояз саме ці слова.
Звичайно, на вершині цієї словесної піраміди має бути два заборонених слова: війна і Путін. Але до них ми прийдемо трохи пізніше. А поки, завдяки тому, що 6 місяців росіяни нічого не можуть зробити в Україні і тепер, завдяки «хлопкам» в Джанкої, Саках, Севастополі і т.д вдалося прорвати віртуальний світ пересічного росіянина. Тепер головне запитання, чи вдасться Україні заповнити цю діру «правильними» словами.
Як працює паралельний імпорт в РФ
6 травня Мінпромторг затвердив список товарів для паралельного імпорту, у який входить понад 50 груп. У список увійшли запасні частини для автомобілей, фото- та кінотехніка, медичні інструменти, електроніка, косметика та побутова хімія та інші.
28 червня Пунін підписав закон, який легалізує паралельний імпорт. Паралельний (сірий) імпорт – це ввіз товарів у країну без згоди власника бренду.
Обсяг ввезених до Росії товарів у рамках паралельного імпорту з моменту його запуску досяг майже 6,5 млрд дол. у липні (станом на червень було завезено 307 тис. тон товарів майже на 4 млрд дол.). Очікує, що до кінця року цей показник може зрости до 16 млрд дол. Зараз прогноз ґрунтується на оцінці середнього щомісячного обсягу паралельного імпорту у 2 – 2,5 млрд дол.
Туреччина стала найбільшим хабом для паралельного імпорту товарів до Росії. Згідно з данимиТурецького інституту статистики, експорт турецьких товарів у Росію в червні зріс на 46% порівняно з червнем 2021 року та на 52% відносно травня 2022 р. Так у червні об’єм експорту з Туреччини становив 791 млн дол. проти 519 млн дол. у травні та 273 млн дол у березні. Найбільш популярними товарами стали фрукти та горіхи (168 млн дол.), обладнання та механічні пристрої (102 млн дол.), електричні машини та обладнання (32 млн дол.), наземний транспорт та його компоненти (34 млн дол.), пластмаси та вироби з них (48 млн дол.).
Схема паралельного імпорту працює працює наступним чином – компанія дистриб’ютор повинна бути зареєстрована у Туреччині та готова співпрацювати з Росією. Здебільшого це компанії, у яких власник із РФ, який купив нерухомість та отримав громадянство, оскільки суто турецькі компанії не готові напряму співпрацювати з Росією. Ця компанія знаходить необхідний товар та закупає його як турецька і вже потім відправляє в РФ. Так само і з товарами, які в Туреччині важко знайти (автозапчастини), закупка проходить на турецьку фірму з Європи та інших країн.
Російські маркетплейси Ozon та «Яндекс маркет» почали організовувати паралельний імпорт товарів брендів, що пішли з країни. Так, “Яндекс маркет” опублікував кілька вакансій пов’язаних з міжнародними закупівлями, а онлайн-ретейлер Ozon вже поставив за новою схемою в Росію продукцію Apple, а у майбутньому на майданчику Ozon можуть з’явитися і товари люксових брендів холдингів LVMH та Kering. Експерти попереджають, що продукція в результаті виявиться дорожчою на 5–50%.
Раніше ЗМІ повідомляли, що “Связной” першим із великих ретейлерів підтвердив початок ввезення електроніки через паралельний імпорт. Йшлося про смартфони і годинники Samsung, iPhone та ігрові приставки Play Station, Xbox і Nintendo. Уточнювалося, що пристрої будуть дорожчими на 10–20%.
Початок продажу сірої електроніки підтверджують новинами про різке збільшення кількість ноутбуків без російської розкладки клавіатури. Попит на лазерне гравіювання вже збільшився у 1,5-2 рази порівняно з початком року. За оцінкою фахівців, частка подібних пристроїв досягне до кінця року 10% від загальної кількості і далі зростатиме.
Таким чином, Росія вже налагодила певні канали поставки заборонених товарів, а зростання їхньої вартості не буде критичною проблемою для Росії, яка продовжуватиме отримувати надприбутки від експорту енергоресурсів.
А отже, санкції потрібно посилювати та вводити вторинні санкції, притягуючи до відповідальності, зокрема, ті країни та компанії, які допомагають Росії обходити чинні санкції.
Росія прагне скріпити армію додатковим військовим духівництвом
В Донській духовній семінарії Ростова-на-Дону оголосили про початок роботи над відкриттям магістерської програми для підготовки військового духівництва. Передбачається створення спеціального навчального центру, де окрім звичайних для семінарії дисциплін слухачам запропонують курси із загальновійськової підготовки, основ геополітики, військової медицини та психології, а також міжнародного гуманітарного та воєнного права.
Капеланство в російській армії легалізовано указом президента Дмитра Медведєва у 2009 році, однак у 2012 році некомплект військових священників складав понад 90%. Головних причин можна назвати три:
а) відсутність законодавчого регулювання статусу капелана – де-факто священники займали посади помічників командирів з роботи з віруючими військовослужбовцями (прирівняні за статусом до замполітів), однак при цьому вони де-юре залишалися найнятим цивільним персоналом, не могли претендувати на офіцерські звання, не мали військових гарантій та пільг, зокрема, виплат родині у випадку загибелі, а також не вносилися у штатний розклад на час воєнних дій;
б) недостатнє матеріальне забезпечення – станом на 2019 рік 13 770 рублів посадового окладу (фактично, межа бідності) + 100% за спеціальний режим роботи, внаслідок чого склалася ситуація, коли священники «розривалися» між парафією і казармою;
в) брак спеціальної підготовки – лише в 2014 році капелани почали отримувати відповідну освіту і тільки в п’яти закладах Міноборони РФ (найімовірніше, ці зрушення настали внаслідок російської агресії проти України).
Початок повномасштабного вторгнення, наскільки можна судити, лише загострив означені проблеми. І для розв’язання хоча б однієї з них, очевидно, і була запропонована згадана магістерська програма. Реалізація такої ініціативи дозволить навчати майбутніх капеланів при семінаріях, а не лише у закладах Міноборони, що має призвести до зростання кількості військових священників.
Вся ця ситуація може свідчити про значні труднощі із бойовим духом та мотивацією в російських військах – прийнятні у мирну добу, але неприпустимі під час воєнних дій. І наскільки можна зрозуміти, звичайні політичні методи, як-от апеляція до патріотизму чи традицій боротьби із нацизмом, працюють недостатньо. Тому російське керівництво, напевно, розглядає капеланство як ще одну скріпу в армійському механізмі.
Однак з певною обережністю можна твердити, що з кількох причин ці заходи суттєвого впливу на перебіг російсько-української війни в найближчій перспективі не матимуть. По-перше, і це найголовніше, проблема матеріального забезпечення капеланів так і не вирішена, тож мотивувати священників йти на військову службу буде важко. По-друге, в сучасній російській армії частка мусульман та буддистів пропорційно більша, ніж в цілому в суспільстві. Це означає, що слід розв’язувати проблему нестачі капеланів і для них – а про це поки не йдеться. По-третє, тривалість підготовки фахівців виключає можливість різкого збільшення їхньої чисельності протягом найближчого часу. Ну і також існує можливість неузгодженості дій між Міноборони та РПЦ, як це сталося із т.зв. «камуфляжними рясами». Вони були представленігромадськості ще на виставці «Армія-2020», але благословення церкви не отримали і відтоді не застосовувалися.
Вам також буде цікаво:
Коли Росія програла цю війну?
Як розблокувати $800 млрд для відбудови України?
Кого я бачу Директором Державного бюро розслідувань
Круглий стіл “Якісне регулювання – запорука прогресу країни”
Ризики дефолту України стають критичними
В UIF презентували соціальний проєкт з протидії алкогольній та наркотичній залежності