Доповідь “Майнова агресія Кремля”

Ворога, як відомо, потрібно знати в обличчя. Тож для нашої країни важливо фіксувати не тільки воєнні злочини рф, але й усі факти майнової агресії росії проти нашої держави. Ця агресія триває вже 10 років, але відтоді, як було анексовано Крим і тимчасово окуповано частину Донецької та Луганської областей, загарбницькі територіальні апетити ворога зросли.

Після повномасштабного вторгнення Росії на територію нашої держави агресивна полі- тики окупаційної влади щодо майнових питань на непідконтрольних Україні територіях тільки посилилася, а у регіонах, які були захоплені після 24 лютого 2022 року, розпочався тотальний перерозподіл власності, що здійснювався під керівництвом кремлівських кураторів.

Для України принципово важливо розпочати збір усіх фактів майнової агресії росії вже зараз, поки відомості щодо захоплених об’єктів нерухомості (націоналізованих, визнаних колаборантами безхазяйними або такими, що знаходяться на прикордонних територіях тощо) знаходяться у відкритому доступі. Чим довше триватиме окупація, тим вища вірогідність того, що місцеві бази даних і «офіційні» рішення колаборантів щодо майнових питань будуть інтегровані до реєстраційної системи країни-агресорки, яка є абсолютно закритою.

Чітке розуміння процесів, які відбуваються в українському «тилу» ворога — на тимчасово окупованих територіях нашої держави — дозволить оцінити реальні збитки від майнової агресії росії і створити необхідні передумови для повернення захоплених активів законним власникам після деокупації.

Український інститут майбутнього у межах програми «Правова безпека власності» презентує доповідь «Майнова агресія кремля. Що відбувається з власністю українців на тимчасово окупованих територіях і як Україні створити передумови для повернення захопленого майна?». Перший блок цієї експертної аналітики присвячений дослідженню основних процесів, які відбувалися з українською власністю на захоплених росією територіях у різні періоди окупації: виокремлено загальні тренди і локальні сценарії майнової агресії. У другому блоці роботи проаналізовано основні віхи формування національної стратегії деокупації крізь призму врегулювання питань щодо подальшої долі «окупаційних» правочинів, а також — міжнародну практику у запровадженні інституту конвалідації (досвід Хорватії). У третьому блоці аналітики запропоновано 5 першочергових кроків, реалізація яких дозволить Україні вже зараз створити дієві інструменти для протидії майновій агресії росії і повернення захопленої власності, які б відповідали міжнародним стандартам та реаліям національних правових і реєстраційних процедур.