Соціологічне дослідження щодо політичної ситуації в Україні: 2021 рік

Презентуємо вам резултатати соціологічного дослідження, проведеного Українським інститутом майбутнього за сприяння «Нью Імідж Маркетинг Груп», у період з 27.01.2021 року до 05.02.2021 року.

Неправильний рух країни: Тарифи замість війни, влада втрачає своїх прихильників

Напрямок розвитку країни більшість респондентів оцінює як НЕПРАВИЛЬНИЙ (74%). Лише 14% опитаних відмічають, що події в країні розвиваються у ПРАВИЛЬНОМУ напрямку.

У порівнянні з опитуваннями у лютому та червні 2020 року, напрямок розвитку подій в Україні респонденти оцінюють більш негативно, так у лютому 2020 року відповідь, що події в країні розвиваються у неправильному напрямку, надали 58% опитаних, у червні 2020 року – 67%.

Напрямок розвитку подій у області оцінюють більш позитивно – 23% респондентів зазначили, що події в області розвиваються у правильному напрямку, при цьому найбільш позитивно оцінюють напрямок розвитку подій у населеному пункті – 34% опитаних зазначили, що події у населеному пункті розвиваються у ПРАВИЛЬНОМУ напрямку, 51% – у НЕПРАВИЛЬНОМУ.

Зі зростанням віку респондентів, збільшується кількість тих, хто відмічає, що події в Україні розвиваються у неправильному напрямку, так серед респондентів віком 18-24 роки таку відповідь надали 59% опитаних, віком 55 років та старше – 79%.

Тут слід окремо звернути увагу на те, що лише 14% респондентів вважають, що країна рухається в правильному напрямку і це переважно молоді та відносно молоді люди, які неохоче ходять на вибори. Забігаючи наперед, треба звернути увагу на те, що кількість прихильників Володимира Зеленського вища за цю цифру (14%), але для влади потрібно звернути увагу саме на цю цифру, адже саме від кількості тих, хто задоволений напрямками розвитку країни залежить рівень підтримки.

Топ-8 найбільш актуальних проблем країни не змінилися у порівнянні з опитуванням, яке було реалізовано у червні 2020 року, однак зафіксовано одну суттєву відмінність: на перше місце топа постала проблема «ВИСОКИХ КОМУНАЛЬНИХ ТАРИФІВ, ВВЕДЕННЯ ТАРИФУ ЗА ТРАНСПОРТУВАННЯ» – 39% опитаних зазначили цю проблему, як найбільш актуальну.

За результатами дослідження, проведеного у червні 2020 року, перше місце посідала проблема «Війни/Військового конфлікту на Донбасі» – 36%, у даному дослідженні ця проблема посідає 4-е місце (28%), її також випередили проблеми щодо низького рівня заробітних плат/пенсій (36%) та корупція (35).

Щодо регіональних та демографічних особливостей сприйняття головних проблем суспільством, слід виділити наступні:

Чоловіки частіше за жінок, серед найбільш актуальних проблем, зазначали «корупцію» та «непрофесійність влади», жінки, в свою чергу, частіше за чоловіків, зазначали «високі комунальні тарифи, введення тарифу за транспортування» та «низький рівень зарплат, пенсій» як найбільш актуальні проблеми.
«Високі комунальні тарифи, введення тарифу за транспортування», «низький рівень зарплат, пенсій», «низьку якість та високу вартість медичних послуг, дорогі ліки» та «зростання цін на основні види товарів» як найбільш актуальні проблеми частіше за інших зазначали респонденти віком 55 років та старше.
«Безробіття, відсутність робочих місць» як найбільш актуальна проблема частіше зазначалася респондентами з сільської місцевості, так у обласних центрах «безробіття, відсутність робочих місць» обрали як актуальну проблему 18% респондентів, в сільській місцевості – 29%.
«Війну/військовий конфлікт на Донбасі» респонденти з Заходу та Центру зазначали як найбільш актуальну проблему частіше за інших (30% та 32% відповідно), при цьому опитані з Півдня рідше за інших надавали таку відповідь (23%).
«Високі комунальні тарифи, введення тарифу за транспортування» та «низький рівень зарплат, пенсій» як найбільш актуальні проблеми респонденти з м. Київ зазначали рідше за інших (28% та 26% при загальних показниках 39% та 36% відповідно.
Респонденти із Заходу частіше за інших як актуальну проблему зазначали «безробіття, відсутність робочих місць». Цілком ймовірно, це пов’язано з пандемією Covid-19 та неможливістю виїхати на роботу закордон.

Але якщо ми запитуємо респондентів про те, що є головною перешкодою розвитку країни, то тут маємо два беззаперечних лідера у відповідях: корупція (49%) та непрофесійність влади (27%). Також 7% говоріть про слабкі інститути влади, що напряму корелюється з непрофесійністю влади. Війна перестала бути ключовою перешкодою в масовій свідомості – 10%.

Зусилля команди Зеленського по наративу «Припинити стріляти» дали свої плоди і ця тема перестала сприйматися суспільством, як серйозна загроза (хоча зараз, після останніх подій і заяв про завершення перемир’я та збільшення кількості жертв на Сході, очевидно, ця ситуація може бумерангом вдарити по суспільним настроях в цілому і по владі зокрема). Окремо слід зупинитися на темі корупції, яка поступово, але дуже настирливо, повертається до суспільного обговорення. Вже зараз, попри всі зусилля влади продемонструвати боротьбу з корупцією, можна говорити, що суспільство припиняє вірити в те, що влада бореться з цим злом. І все це відбувається на фоні катастрофічної недовіри суспільства до антикорупційних органів.

Довіра суспільства. Народ не проти перевиборів

Найвищий рівень довіри серед респондентів до запропонованих інституцій зафіксовано до Збройних сил України (як і у опитуваннях у лютому та червні 2020 року) – 53% респондентів повністю або скоріше довіряють ЗСУ.

Також відносно високий рівень довіри, в порівнянні з іншими інституціями, зафіксовано до українських ЗМІ та Патрульної поліції: сума відповідей «Повністю» та «Скоріше довіряю» становить 34% та 31% відповідно.

Серед державних інституцій найбільш високий рівень довіри у Офісу Президента (21%).

Найнижчий рівень довіри зафіксовано до Антикорупційного суду (8%), Антикорупційних органів (НАБУ,САП) – 11%, Верховної Ради (12%) та судів в цілому (12%).

Серед окремих державних діячів та політиків найбільшу довіру зафіксовано до Президента В. Зеленського – 12% респондентів повністю довіряють Президенту, ще 17% – скоріше довіряють (у червні 2020 року ці показники були 22% та 25% відповідно, тобто рівень довіри до Президента В. Зеленського суттєво знизився). З підвищенням віку респондентів зменшується кількість тих, хто повністю або скоріше довіряє Президенту, так серед респондентів віком 18-24 таких 44%, віком 25-34 роки – 37%, віком 35-44 роки – 29%, віком 45 років та старше – 23%. Респонденти з м. Київ рідше за інших зазначали, що повністю або скоріше довіряють В. Зеленському. Таким чином, Володимир Зеленський все більше втрачає вплив на ситуацію в столиці.

23% респондентів повністю або скоріше довіряють Ю. Бойко, 25% – Д. Разумкову.

Найнижчі рівні довіри зафіксовано до А. Шарія, А. Єрмака та Д. Шмигаля – сума відповідей «Скоріше довіряю» та «Повністю довіряю» становить 10%, 10% та 13% відповідно.

Найвищі антирейтинги щодо рівня довіри зафіксовано у Ю. Тимошенко та П. Порошенка – сума відповідей «Цілком довіряю» та «Скоріше НЕ довіряю» становить 80% та 79% відповідно.

Водночас на запитання «Що може забезпечити підвищення ефективності діяльності влади?» 39% відповіли, що це має бути повне перезавантаження влади, яке передбачає появу нових облич, які раніше не були в політиці, але є професіоналами в різних сферах. 35% хочуть бачити прихід сильного лідера.

Більше половини респондентів (54%) відзначають, що ПОТРІБНО ПРОВЕСТИ ПОЗАЧЕРГОВІ ВИБОРИ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ у 2021році. З підвищенням віку респондентів зростає кількість тих, хто вважає за потрібне проведення позачергових виборів до Верховної Ради. Так, серед респондентів віком 18-24 роки таких 45%, віком 25-34 роки – 48%, віком 35-44 роки – 49%, віком 45-54 роки – 57%, віком 55 років та старше – 60%.

46% опитаних зазначили, що ПОТРІБНО ПРОВЕСТИ ПОЗАЧЕРГОВІ ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА у 2021 році. З підвищенням віку респондентів, суттєво зростає кількість тих, хто вважає за потрібне проведення позачергових виборів Президента, так серед респондентів віком 18-24 роки таких 29%, віком 25-34 роки – 38%, віком 35-44 роки – 45%, віком 45-54 роки – 48%, віком 55 років та старше – 53%.

Респонденти зі Сходу частіше за інших відмічали, що потрібно провести позачергові вибори і до Верховної Ради і Президента; респонденти з м. Київ надавали подібні відповіді рідше за інших.

Таким чином, ми наблизилися до ситуації, коли суспільство єдиним виходом із ситуації бачить перезавантаження влади. Поки не можна говорити про те, що це процес незворотній, але для влади ситуацію можна вважати критичною.

Президентські і парламентські рейтинги. Молодь за Зеленського

Лідером президентських симпатій залишається чинний Президент Володимир Зеленський. Так, якби вибори Президента відбулися найближчої неділі, 25,2% респондентів ПІДТРИМАЛИ Б В. ЗЕЛЕНСЬКОГО ЯК КАНДИДАТА У ПРЕЗИДЕНТИ, рейтинг В. Зеленського знизився, у червні 2020 року його кандидатуру у Президенти були готові підтримати 29,2% опитаних.

15,6% респондентів готові підтримати на посаду Президента П. Порошенко, 13,0% – Ю. Бойко (серед усіх респондентів).

В той же час, у Зеленського, в структурі виборця, найбільший відсоток молоді – 33% у віці 18-24 та 26% у віці 26-34 роки відповідно.

Якби вибори до Верховної Ради відбулися найближчої неділі, 21,7% респондентів серед усіх ПІДТРИМАЛИ Б ПАРТІЮ «ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА – «ЗА ЖИТТЯ»», 18,0% –партію «Слуга народу», 16,1% – «Європейську солідарність», 11,8% – «Батьківщину».

Рейтинг партії «Слуга народу» суттєво знизився, у червні 2020 року цю партію були готові підтримати 27,1% опитаних.

При цьому, в структурі виборця «Слуги народу» 22,3% займає вікова група 18-24 роки та 18,9% – 25-34 роки.

Нагадаємо, що на всіх виборах вікові групи 18-24 та 25-34 роки найменш активні та переважно не ходять голосувати.

Коронавірус: провал комунікації

41% респондентів відмічають, що коронавірус Covid-19 – ЦЕ РЕАЛЬНА СЕРЙОЗНА ХВОРОБА, ЯКА СТАНОВИТЬ СЕРЙОЗНУ НЕБЕЗПЕКУ ДЛЯ ВСІХ. Жінки частіше за чоловіків надавали дану відповідь, також цю відповідь частіше обирали респонденти віком 45 років та старше.

37% опитаних зазначає, що коронавірус Covid-19 – небезпечна хвороба, але його небезпека перебільшена, 15% респондентів вважає, що коронавірус – це звичайне захворювання на кшталт грипу/ГРВІ (чоловіки частіше за жінок надавали дану відповідь, також цю відповідь частіше обирали респонденти віком 18-34 роки).

Лише 3% опитаних відмічає, що коронавірусу взагалі не існує.

44% респондентів зазначили, що ВІДМОВЛЯТЬСЯ ВІД ВАКЦИНАЦІЇ НЕ РОЗДУМУЮЧИ, якщо завтра їм запропонують зробити щеплення від коронавірусу Covid-19 однією з сертифікованих вакцин. Рідше за інших дану відповідь надавали респонденти з м. Київ та респонденти віком 55 років та старше.

Лише 8% ГОТОВІ ЗРОБИТИ ЩЕПЛЕННЯ НЕЗВАЖАЮЧИ НІ НА ЩО, 18% – готові зробити, але будуть враховувати країну походження вакцини, 9% – готові зробити, якщо вакцинація буде безкоштовною.

Кожен п’ятий респондент (21%) відмітив, що рішення щодо вакцинації відкладе на потім.

41% респондентів НЕ ЗМОГЛИ ВИЗНАЧИТИСЯ З ВІДПОВІДДЮ, яка вакцина викликає у них більшу довіру.

17,5% респондентів відмітили, що БІЛЬШУ ДОВІРУ У НИХ ВИКЛИКАЄ АМЕРИКАНСЬКО-НІМЕЦЬКА ВАКЦИНА (PHIZER/BION TECH), 12% – Російська вакцина (Супутник V), 11% – Американська вакцина (Moderna).

Більшу довіру до американсько-німецької Phizer/BioN Tech) та американської (Moderna) вакцин частіше за інших зазначали респонденти з Заходу.

Більшу довіру до російської вакцини (Супутник V) набагато частіше зазначали респонденти зі Сходу та Півдня – 24% та 19% відповідно при загальному показнику 12%; також частіше за інших довіру до російської вакцини зазначали респонденти віком 55 років та старше.

78% українців чітко розуміють про загрозу коронавірусу, а тому причина вкрай низького відсотку тих, хто готовий вакцинуватися лежить виключно в комунікаційній площині. Комунікацію з населенням провалено, а нинішня комунікаційна стратегія МОЗ, яка полягає лише в констатації небажання населення вакцинуватися, може стати такою собі міною сповільненої дії як у випадку загострення спалахів хвороби, так і у випадку, якщо будуть введені паспорти вакцинації для охочих виїхати за кордон.

Регіональний зріз як ілюстрація кризи української влади

В Україні восени 2020 року відбулись місцеві вибори. Відразу кілька загальнонаціональних партій заявили про свій успіх. Водночас, як ми відзначали у прогнозі на 2021 рік, процес йде трохи в іншій площині. Його можна охарактеризувати як «криза загальнонаціонального порядку» – у ключових регіонах посилилися місцеві еліти, а партійні бренди були використані лише як франшиза. Тому логічно було виміряти ставлення громадян до місцевого самоврядування через призму ставлення до державних інститутів, спробувати змоделювати суспільні настрої у разі публічних розбіжностей між першими і другими. Відповіді повною мірою підтверджують тезу про кризу національного порядку і політичної системи загалом.

Було поставлене питання «Чиї інтереси представляє місцева влада?». Лише 26% відповіли «Населення». Показники «національних політичних партій» ще нижчі –13% (саме з цією цифрою і варто читати переможні пресрелізи СН, ЄС, Батьківщини, ОТЗЖ та інших). В те, що місцеве самоврядування може представляти інтереси президента вірять лише 9% опитаних. Проте 35% заявляють, що на місцях представлені інтереси «місцевих еліт» і ще 27% – великого бізнесу, представленого в регіоні. Тобто, менш ніж через півроку після місцевих виборів лише 25% впевнені, що обрані депутати, мери захищають їх інтереси.

Уточнювальне запитання «Ким є більшість обраних депутатів?» підтверджує наведені дані. 37% опитаних впевнені, що їхні обранці є представниками місцевих еліт, які використовували бренди національних партій як франшизу. 22% вважає, що місця у списках були куплені. І всього лише 16% вірять, що депутати – реальні активісти політичних партій, від яких висувалися.

Водночас пам’ятають (знають) свого депутата 36% опитаних. Ситуація не ідентична по Україні. Найкращі показники «впізнаваності» у Центрі і на Заході України (45% і 42% відповідно), найгірші – у місті Київ, де рівень впізнаваності лише 14%. Столиця стоїть осібно і у розрізі відповідей на інші питання. Про це трохи пізніше.

Тепер порівняємо рівні довіри громадян до місцевої влади і представників центральних органів управління (обласних державних адміністрацій). Місцевій владі загалом тією чи іншою довіряють 48% опитаних. Водночас рівень довіри, наприклад, депутату від округу – 33%. Такі ж показники довіри в середньому по країні мають ОДА.

Але у регіональному розрізі картина цікавіша. Рівень довіри місцевої влади найвищий на Півночі (56%) і на Заході (51%). У Центрі і на Сході однаковий – 49%. А ось у Києві лише 39%. Депутатам найбільше довіряють у Центрі країни (40%), найменше – на Сході (28%) і у Києві (24%). Рівень довіри до ОДА перебуває у діапазоні від 34% до 37% по всій країні, крім східного регіону (25%) і Києва (24%).

Крім загальних показників довіри ми вивчили віру населення в компетенції влади. У відповідь на питання «Хто дієвіший у вирішенні питань в різних сферах життя у вашому регіоні?» понад 53% вибрали місцеву владу за всіма 8 напрямами, у тому числі, що належать до сфери відповідальності центральної влади (охорона правопорядку, освіта, охорона здоров’я). Показники президента знаходяться у діапазоні від 11 до 15%, Верховної Ради – від 14 до 20%. Кабмін виглядає краще – середній показник перевищує 20%. Але водночас у тому, що уряд дієвий(компетентний) у питаннях економіки регіону та ринку праці вірять 16% і 19% відповідно. Цей рівень нижче ніж навіть у групи «місцеві еліти» – у дієвість «впливових земляків» у питаннях економіки регіону вірять 19% громадян, у питаннях ринку праці – 21%.

Окремо варто відзначити питання інфраструктури (дороги, школи тощо). Дана тема є стрижнем президентської кампанії «Велике будівництво» і часто успіхи демонструються як досягнення центральної влади, а на провали кажуть, що це відповідальність місцевого самоврядування. Цифри довіри громадян показують іншу картину. У компетентність уряду в інфраструктурних питаннях вірять 25% громадян, президента – 13%, ВРУ –14%. А ось укомпетентність місцевої влади – 69%. Це можна назвати вироком «піару ОП на дорогах».

У 2020 році ми були свідками відразу декількох публічних конфліктів за лінією мер-президент, мер-кабмін. З огляду на результати осінніх виборів і загальну ситуацію в країні, подібні події можна очікувати і у найближчі 12 місяців. Нас цікавив можливий розподіл симпатій громадян у разі такого протистояння. Було поставлено питання «Коли центральна і місцева влада ухвалять суперечливі рішення, чию позицію ви будете вважати виправданою і правильною?». 24% опитаних обрали «Позицію місцевої влади» незалежно від ситуації. Беззастережна підтримка центральної влади у три рази менша – лише 8%. 55% населення буде оцінювати ситуацію. Таким чином місцевий порядок денний домінує, що несе пряму загрозу для реалізації загальнонаціональної політики у чутливих для громадян сферах.

Регіональний розріз відповідей на питання демонструє потенційні зони напруженості. На Півночі України домінує підтримка місцевої влади (28%), але і кращі позиції у державних інституцій (12%). Різниця – 16%. Проте в Центрі різниця рівня підтримки збільшується до 18,6% (22% у місцевої влади, 3,4% у центру). На Сході – 17,5% (22,3% проти 5,1%). Найгірші показники для центральної влади на Заході, де різниця підтримки становить 22,6% на користь місцевого самоврядування. Винятком із загальної картини знову є місто Київ, де центральну владу беззастережно підтримають 29%, а місцеве самоврядування лише 13,7%.

Водночас, якщо порівняти відповіді на перший блок питань щодо того, чиї інтереси представляє місцева влада, то можна спрогнозувати зіставний баланс симпатій і у разі конфлікту місцевих еліт з органами державної влади.

Подібну ситуацію можна сміливо назвати кризою загальнонаціонального порядку і надзвичайно слабкими позиціями української влади. За такого балансу підтримки в конфліктних питаннях і за такої віри укомпетентність центру жодне більш-менш важливе рішення не може бути ухвалене і реалізоване без компромісу з місцевими елітами.

Патерналізм або чи є загроза Майдану?

Слово «Майдан» міцно увійшло у побут українських політиків, які лякають одне одного цим явищем або намагаються для більшої легітимізації оголосити хоч трохи чисельний мітинг Майданом. Однак для дійсно масштабних потрясінь необхідне поєднання відразу декількох факторів, де невдоволення громадян поточною ситуацією є лише «однією з», але далеко не ключовою складовою.

Проведене опитування показує, що половина населення країни відчуває обмеження своїх громадянських прав. Порівняно з торішнім опитуванням (червень 2020 року) показник збільшився на 5%. Водночас третина респондентів відповіла, що сьогодні не готова брати участь в акціях протесту –у жодному з форматів.

Якщо ж говорити про висловлення свого ставлення до проблем, то 32% вважають важливим збір підписів, 19% – підписання електронних петицій, а 12% рішуче візьмуть участь у флешмобі у соціальних мережах. У мітингах і масових акціях готові брати участь лише 23% опитаних, 17% можуть піти на перекриття доріг.

На перший погляд, ситуація безпечна для влади. Громадяни України завжди були готові до публічних акцій протесту, але зараз вектор уподобань схиляється до формату «посиджу вдома – натисну кнопку на клавіатурі».

Але є ще один параметр, який є надзвичайно важливим під час обговорення можливостей серйозних політичних потрясінь. Це рівень патерналізму в суспільстві. У 1990,1998, 2003 та 2012 роках зростала кількість тих, хто не сподівається на державу в питаннях свого майбутнього (успіху, добробуту тощо). Залежно від року, кількість таких становила від 30 до 40%. Водночас кількість тих, хто покладав надії на державу зменшувалася до 30-35%.

Ми поставили аналогічне питання: «Від кого переважно залежить якість Вашого життя, Ваш добробут?». Лише 16% респондентів сподіваються на державу. Розраховують лише на свої сили 34% респондентів. Це надзвичайно високий за українськими мірками показник. Ще 41% розподілили відповідальність між собою і державою.

Подібна трансформація суспільної думки частково обумовлена змінами в економіці та соціальних відносинах. І повернення до надвисокого рівня патерналізму (понад 60%) навряд чи можливий. З іншого боку, зменшення рівня тих, хто покладає надії на державу є наслідком кризи довіри державних інститутів (про що так само свідчать результати опитування). Якщо ти вважаєш державну владу некомпетентною, нездатною вирішувати проблеми, створювати умови в рамках країни, ти будеш розраховувати тільки на себе.

Низький рівень патерналізму є і важливим сигналом для влади – необхідно змінювати підходи до політики і комунікації. Громадяни схильні більш критично ставитися до обіцянок політиків та чиновників. Традиційна для України риторика «захистимо від …», «гарантуємо …», «компенсуємо …», «підтримаємо …» – не працює. Наївно очікувати позитивної реакції на обіцянки підтримки від тих, хто на цю підтримку не розраховує і не вірить у неї.

З іншого боку, низький рівень патерналізму створює запит на оновлення державної політики, її раціоналізацію або, як мінімум, аудит ефективності. Відсутність реакції на перераховане створює новий запит – повне перезавантаження влади. Ось це вже можна назвати «передмайданним станом суспільства».

Сьогодні Україна знаходиться на стадії запиту на раціональну та ефективну політику. До наступного етапу (за умови відсутності реакції влади) 12-18 місяців. Принаймні так було на попередніх витках спіралі.