» Новини » Зона вільної торгівлі між Україною та Китаєм: можливості та ризики

Зона вільної торгівлі між Україною та Китаєм: можливості та ризики

Днями на форумі, присвяченому розвитку «Нового Шовкового шляху», посол КНР в Україні Ду Вей анонсував перспективу створення зони вільної торгівлі між Україною та Китаєм. Зона вільної торгівлі – це наступний крок після Угоди про торговельно-економічне співробітництво, укладеної ще у 1992 році, якою встановлено режими найбільшого сприяння у міжнародній торгівлі.

На сьогоднішній день, частка торгівлі між Україною та КНР є незначною та у ІІ кв. 2016 року становить 6,2% – експорт у КНР, 11,6% – імпорт з КНР, спостерігається тенденція до скорочення вартісних обсягів міжнародної торгівлі, однак зростає частка українського експорту та китайського імпорту у загальному товарообігу України.

Варто зазначити, що у 2015 році структурі міжнародної торгівлі КНР частка товарообігу з Україною становить 0,17%, а ключовим торговельним партнером виступають США.

Джерело: Державна служба статистики України

Китай є лідером з високотехнологічного експорту, тому не є дивним, що найбільша частка імпорту України з КНР припадає на механічне обладнання, машини, механізми та устаткування – 30,3%.

Значна частка світового ринку легкої промисловості також належить китайським виробникам, а частка імпорту України з КНР у розрізі виробів текстильної промисловості становить 16,1%.

Джерело: Міністерство економічного розвитку та торгівлі України

У структурі експорту України в Китай у 2015 році найбільша частка належить сировинному експорту – мінеральним продуктам (43,1%), та зерновим культурам – 30,1%. Це підкреслює сировинну орієнтованість українського експорту, що не сприяє створенню доданої вартості.

Джерело: Міністерство економічного розвитку та торгівлі України

У розрізі інвестиційної активності між Україною та КНР у 2015 році сумарні прямі іноземні інвестиції становили 22,6 млн. грн., а основними напрямами інвестування китайських інвесторів є:

  • промисловість (31%),
  • сільське господарство (23%),
  • транспорт (15%),
  • оптово-роздрібна торгівля (14%).

Обсяг інвестицій з України в Китай значно менший – 1,4 млн. дол. США та спрямованість українських інвестицій переважно на переробну промисловість – 40%.

Таким чином, угода про зону вільної торгівлі відкриє нові можливості, як для китайських виробників, так і для українських, що призведе до поглиблення співпраці у різних галузях економіки:

  • розширення ринків збуту продукції, а для китайських товаровиробників Україна – сполучна ланка між Азією та Європейським союзом, що дозволяє отримати доступ до європейського ринку;
  • інноваційний потенціал КНР та України – розвиток спільних науково-дослідницьких та інноваційних проектів, створення інноваційних кластерів та хабів;
  • можливості для розвитку інфраструктури у межах «Нового Шовкового шлях» – Китай створив фонд Sino-CEEF для фінансування економічної співпраці між країнами Центральної та Східної Азії у розмірі 10 млрд. євро саме на розробку спільних інфраструктурних проектів, розвитку високотехнологічного виробництва та індустрії масового споживання;
  • розвиток енергетичної галузі України – Китай планує інвестувати у модернізацію енергогенеруючого обладнання та електрокомунікацій 2 млрд. дол. США;
  • поглиблення співпраці у розвитку освіти – освітній та науковий обмін студентами, розвиток інклюзивної освіти, грантова підтримка академічних досліджень.

Однак, окрім позитивних перспектив зони вільної торгівлі між Україною та КНР є певні ризики в контексті українських національних інтересів:

  • роль України зведеться до «місточку» між ЄС та КНР, що відповідає китайській стратегії торгівельної експансії;
  • нарощення тільки сировинного експорту у КНР, що не сприятиме переходу України до інноваційної стадії розвитку;
  • зростання імпорту дешевої продукції, що призведе до загостренню конкуренції на внутрішньому ринку України.

Тому для захисту національних інтересів у питаннях міжнародної торгівлі, в першу чергу, необхідно:

  • стратегія імпортозаміщення енергетичних ресурсів, товарів широкого вжитку та виробничого призначення шляхом стимулювання внутрішнього виробництва;
  • експортна стратегія, в основі якої експорт продукції з високим ступенем переробки та доданої вартості (як сільськогосподарської, так і промислової продукції);
  • імпортна стратегія, яка базуватиметься на стимулюванні технологічного імпорту (наприклад, високотехнологічного обладнання) задля виробництва в подальшому готової продукції з високим експортним потенціалом та інноваційною складовою;
  • потенційна угода про створення зони вільної торгівлі повинна містити захисні статті для українського експорту, зокрема, переорієнтація експорту сільськогосподарської продукції з зернових культур (сої та кукурудзи) на готову продукцію високої якості та довгострокового зберігання (борошно, мед, м’ясні, овочеві, фруктові консерви, соняшникова олія тощо);
  • сприяння лібералізації взаємної торгівлі високотехнологічною продукцією, та збільшення частки в українському експорті, що сприятиме стимулюванню економічного зростання.