» Новини » За крок до справедливого суду за воєнні злочини

За крок до справедливого суду за воєнні злочини

З лютого 2014 року на території нашої держави посилилася затяжна неоголошена війна, яка мільйони українців зробила своїми заручниками і жертвами. Вона у вогні і болі забрала життя тисяч наших воїнів, завдала їм непоправних каліцтв фізичних та душевних, зруйнувала дах над головою і мрії десятків тисяч людей, позбавила сну, минулого життя і нещадно продовжує мучить заплакані, зранені серця сотень сімей, які чекають… і які не дочекалися з полону-катівень своїх рідних і найдорожчих людей. Вона розділила нас на тих, хто «там» і тих, хто «тут», на тих, хто знає і щоденно бачить і тих, хто по-різному співпереживає з далеку, а окремих осіб на хвилі популізму підняла на високі посади і політичні сходи.

Ця війна день за днем єднає сім’ї, що від неї зазнали горя, але, на жаль, за шість років ще так і не об’єднала людей – тих, хто «там» і тих, хто «тут».

Нас легко збирають сотнями під Радою в день голосування законів про землю, про бізнес, про енергетику та «ефективно систематично спамять» новинами політичних чвар. Але минулого четверга 17.09.2020 року, коли сталася важлива подія, дотична до відновлення справедливості за наслідками війни, вона фактично залишилася непоміченою для громадськості і більшості ЗМІ.

Між тим, цього місяця, а саме 17 вересня 2020, ми стали на крок ближче до людяності.

Але про все по порядку.

Ситуація, внаслідок якої Україна сьогодні позбавлена можливості здійснення ефективного контролю над частиною своєї території (тимчасово окупованими територіями півострову Крим і частково – Донецької та Луганської областей) кваліфікується як міжнародний збройний конфлікт (війна) і щодо такого стану в усьому цивілізованому світі діють норми т.з. міжнародного гуманітарного права або права війни.

Це право покликано забезпечити підвищений правовий захист під час війни конкретних осіб і об’єктів, що робить його надзвичайно важливим і незамінним.

Так, особами, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, зокрема є: військовополонені, поранені та хворі, цивільне населення окупованих територій, медичні працівники, персонал гуманітарних місій тощо.

До об’єктів, які знаходяться під захистом права війни відносяться медичні формування та санітарно-транспортні засоби, цивільні об’єкти, об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення (запаси продуктів харчування, посіви, худоба, споруди, що забезпечують питною водою, запаси останньої) тощо.

Згідно міжнародного гуманітарного права напад на вказаних осіб і об’єкти забороняється і за його здійснення має наступати кримінальна відповідальність, притягнення до якої не має строків давності. Крім того, щодо таких міжнародних злочинів діє екстериторіальна кримінальна (універсальна) юрисдикція, оскільки переслідування за ці діяння є інтересом і обов’язком не лише однієї держави чи окремих держав, а всього міжнародного співтовариства.

Однак така правова послідовність має місце у розвинених правових державах. Україна ж два десятиліття не приводила свій Кримінальний кодекс у відповідність до вимог міжнародного кримінального права. І за інших обставин ми могли б ще стільки ж років нічого не змінювати, але  бездіяльність з цього питання на сьомому році війни немає жодних виправдань і говорить про абсолютну політичну безвідповідальність влади. Оскільки винним у вчиненні більшості зі злочинних порушень права війни, що передусім мали місце у 2014-2015 роках наразі, через прогалини чинного Кримінального кодексу України, вдається повністю або частково уникати кримінального переслідування – панує юридична і фактична безкарність за значний перелік тяжких міжнародних злочинів.

Певного сумного гумору додає одна парадоксальна обставина. Так, з одного боку, ВРУ своєю постановою № 145-VIII ще від 04.02.2015 зобов’язала прокуратуру зібрати необхідні матеріали та належну доказову базу для звернення до Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій “ДНР” та “ЛНР”, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян.

З іншого боку, у прокуратури і відповідних правоохоронних органів немає юридичної можливості виконати цю постанову в частині збирання доказів щодо злочинів проти людяності, оскільки у Кримінальному кодексі України такі злочини не передбачені, відповідно збір доказів щодо них (у рамках кримінального провадження) є незаконним і може кваліфікуватися як перевищення повноважень.

Що ж сталося цими днями? 17 вересня ВРУ нарешті почала виконувати свій обов’язок перед народом України і у кількості 271 голосів проголосувала у першому читанні за проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права» реєстр. № 2689 (або, як його ще називають в ЗМІ «проєкт про воєнних злочинців»).

Прийняття вказаного проєкту у контексті існуючого збройного конфлікту, крім іншого, дозволить Україні: по-перше, імплементувати положення міжнародного гуманітарного права до Кримінального кодексу України і таким чином забезпечити належний кримінально-правовий захист військовополонених, поранених, хворих, медичного та духовного персоналу, цивільних та низки інших осіб. Це безпосередньо пов’язано з наданням правової можливості нашим правоохоронцям і судам для переслідування міжнародних злочинців на національному рівні та, у кінцевому результаті, не допустити безкарність за катування військовополонених, цивільних осіб, ґвалтування жінок, умисні вбивства лікарів та представників гуманітарних місій на тимчасово окупованих територіях та ін.

По-друге, прийняття проєкту дозволить виконати свій обов’язок як держави перед потерпілими щодо забезпечення їх права на справедливий суд, а також підтвердити послідовність державної політики на шляху до формування України як правової держави.

Окремо, не можу не сказати про переполох у залі ВРУ під час голосування за вказаний проєкт, який спричинила норма, що дозволить після набрання чинності пропонованих ним змін, належно кваліфікувати злочинні діяння, що мали місце з моменту окупації українських територій. І незважаючи на те, що вказане не є зворотною дією закону в часі, що заборонена ст. 58 Конституції України, з підстав, які докладно розписані у Пояснювальній записці до законопроєкту, ширяться вимоги скасувати такі положення змін.

Цікава виходить ситуація: держава своєчасно, ще у перші дні війни не виконала свій обов’язок щодо своїх громадян – не внесла необхідні зміни до Кримінального кодексу України, які б не допустили фактичної і юридичної безкарності за міжнародні злочини, що чинить противник, не поставили б правоохоронців в ситуацію, коли сьогодні (на сьомому році війни!) вони мають частково кваліфікувати міжнародні злочини як загальнокримінальні, а потім закривати кримінальні провадження через сплив строків давності притягнення до відповідальності. А сьогодні, навіть не розібравшись з матерією міжнародного кримінального права, не надаючи жодних альтернатив вирішення проблеми, що склалася, – наполягають на виключенні відповідних положень із законопроєкту і фактично говорять тисячам потерпілих сімей – вибачте, Ви своє право на справедливий суд в Україні не отримаєте…

Хочеться вірити, що ВРУ цього скликання все ж візьме на себе політичну відповідальність і не допустить безкарності за найбільш тяжкі міжнародні злочини проти наших громадян, що мали місце саме у перші роки збройної агресії.

Проєкт № 2689 чекає на своє друге читання.

Мозгова Вікторія,  експертка програми “Право” Українського інституту майбутнього

 

Інна Гордієнко

PR-директор Українського інституту майбутнього

+380 44 537-17-78

Вам буде цікаво:

Підтримай UIF та отримай книгу «Візія України 2030»!

Читати далі