У МОЗ підняли питання щодо оптимізації системи постановки діагнозу відповідно до провідних підходів та задля максимального розширення доступу до медичної допомоги

Ключовою умовою ефективності надання медичних послуг є забезпечення чіткого маршруту пацієнта починаючи від проведення скринінгу до встановлення діагнозу та надання послуг, відповідно до нього. Встановлення діагнозу є  першим етапом для початку лікування, саме тому швидкість встановлення діагнозу напряму впливає на швидкість отримання пацієнтом необхідного лікування. В свою чергу, складна система постановки діагнозу є бар’єром для пацієнта для отримання необхідних медичних послуг.

Наразі в Україні існує юридична колізія на рівні двох законів України, які визначають процедуру постановки діагнозу психічних та поведінкових розладів пов’язаних із вживанням психоактивних речовин. Так, ЗУ «Про психіатричну допомогу» визначає, що діагноз може ставитись одноосібно лікарем-психіатром і лише у окремих випадках є потреба у залучені комісії. В свою чергу, відповідно до ЗУ  «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» діагноз має встановлюватись лікарсько-консультативною комісією.

За результатами опитування лікарів, які представила  Ірина Іванчук, начальник відділу вірусних гепатитів та опіоїдної залежності ДУ “Центр громадського здоровʼя МОЗ України”, на конференції “Наркотична й алкогольна залежність: безпека суспільства, захист неповнолітніх, психічне здоровʼя” виявлено, що на думку опитаних перевагами одноосібного встановлення діагнозу лікарем є:

• зменшення навантаження на медичний персонал та економія ресурсів лікувального закладу;
• реалізація права лікаря-нарколога здійснювати свої обовʼязки зі встановлення діагнозу;
• спрощення організаційних процедур та швидкість встановлення діагнозу

Водночас, лікарі говорили про такі переваги встановлення діагнозу із залученням лікарсько-консультативної комісії, як:

• зменшення персональної юридичної відповідальності лікаря за наслідки встановлення діагнозу;
• можливість залучення додаткових фахівців для діагностики та підтвердження діагнозу;
• мінімальна корупційна складова,
• уникнення гіпер- та гіподіагностики.

Іванчук І. також проаналізувала недоліки одноосібної діагностики, про які говорили лікарі відповідаючи на питання опитування зазначивши, що більшість страхів грунуються на бажанні розділити колективну відповідальність і легко можуть бути нейтралізовані через стандартизацію та визначення чітких діагностичних критеріїв, інструментів тощо. В свою чергу суб’єктивність у прийнятті рішення вирішується кваліфікацією лікаря, який окрім здобуття кваліфікаційного рівня постійно підвищує власну кваліфікацію.

Представник ЦГЗ також розповіла, що лікарі говорили про ризики випадків симуляції наркозалежності, підкресливши,  що закон України “Про психіатричну допомогу” передбачає встановлення діагнозу одноосібно лікарем, незважаючи на те, що певні психічні розлади легше симулювати, ніж залежність від вживання психоактивних речовин. Саме тому зазначені острахи навряд чи є чимось, що дійсно зустрічається на практиці.

Підсумовуючи, Іванчук І. зазначила, що норма щодо постановки діагнозу лікарсько-консультативною комісією та в умовах стаціонару значно обмежує доступ пацієнтів до лікування, призводить до надмірного та невиправданого витрачання бюджетних коштів, як на оплату перебування у стаціонарі, так і утримання у штатному розкладі закладу охорони здоров’я великої кількості лікарів певної спеціалізації для утворення комісії. Така практика постановки діагнозу є обтяжливою і економічно невиправданою, а також такою, що не дозволяє оперативно надавати послуги із лікування та реагувати на потреби пацієнта.

Враховуючи міжнародні підходи, баланс ризиків та переваг різних підходів та виходячи з розуміння необхідності впровадження науково обґрунтованих та економічно-ефективних підходів, наразі необхідно привести нормативно-правову базу у відповідність до міжнародних практик і підходів з метою забезпечення максимально швидкого доступу пацієнтів до лікування, шляхом скасування положень в ЗУ «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», що затверджують постановку діагнозу та впровадження в практику ЗУ «Про психіатричну допомогу»