Нова іспанська реальність: що робитиме Мадрид після проголошення незалежності Каталонії

Джерело: Європейська правда

Ігри з взаємного перекидання відповідальності, що тривають тижнями, досягли своєї кульмінації: каталонський парламент схвалив незалежність республіки, не залишивши Мадриду шансів на компроміс. 

Після кількох тижнів гри нервів голова уряду Каталонії Карлес Пучдемон та іспанський прем’єр-міністр Маріано Рахой поклалися на колективне рішення депутатів.

Саме представницькі органи – іспанський Сенат та каталонський парламент – обрані відповідальними за остаточне розв’язання кризи. А точніше – за її загострення. 

В той час як Сенат мав підтвердити запит уряду на тимчасове призупинення автономії відповідно до статті 155 Конституції Іспанії, каталонський парламент голосував за незалежність та встановлення Каталонської Республіки. 

Зрештою, і у Барселоні, і у Мадриді вирішили не відступати, вивівши кризу на новий рівень.

Після взаємного ігнорування попереднього тижня, коли без відповіді залишилися і два дедлайни від Мадрида з вимогою прояснити, чи була проголошена незалежність, і запити Барселони щодо політичного діалогу, в суботу 21 жовтня Рахой заявив, що винесе питання активації 155 статті Конституції на розгляд і затвердження Сенату.

Запропоновані на засіданні уряду заходи передбачали проведення нових виборів в автономії протягом шести місяців, а в межичассі контроль над фінансами, поліцією, освітою та медіа мав перейти до центрального уряду. За повідомленнями каталонських медіа, планувалося також суттєво обмежити право на публічні демонстрації. Звісно, чинний каталонський уряд, на чолі з Пучдемоном та його заступником Юнкерасом, мав бути відправлений у відставку.

На перший погляд, процес виглядав гладко, зважаючи на більшість Народної партії Рахоя в Сенаті. Однак настільки безпрецедентні заходи вимагали більш широкої політичної підтримки, особливо для уряду меншості, тож Рахою довелося піти на певні поступки Соціалістичній партії і “Громадянам” (правоцентристська партія, що походить з Каталонії, але займає чітку проіспанську позицію).

Ці партії, зокрема, наполягали, щоб введення 155 статті було підкреслено тимчасовим, не більше ніж на півроку. Соціалісти навіть висловлювали позицію, що якщо Пучдемон сам розпустить регіональний парламент і проголосить нові вибори, та ще й прибуде на засідання Сенату для дискусії, то цього буде достатньо для розрядки і не доведеться користуватися призупиненням автономії.

Посередником між Пучдемоном та Рахоєм в справі щодо скликання виборів як розрядки ситуації, виступив голова Баскського регіонального уряду Іньїго Уркуллу. Цікаво, що в статті для The Guardian Уркуллу натякнув, що домовленості 1978 року неактуальні не лише для Каталонії, а й для інших регіонів Іспанії, тож необхідним є політичний діалог центрального уряду з регіональними, як можна легко домислити – щодо розширення і поглиблення автономій.

Кілька днів, поки проходили переговори, брак новин по суті компенсували кумедні моменти.

Так, наприклад, сестра колишнього французького прем’єр-міністра каталонського походження Мануеля Вальса насварила його у Twitter, докоряючи пам’яттю діда і не бажаючи більше бачити його в Барселоні. Міська ж рада каталонського міста Жирони символічно проголосила короля Феліпе, який вже двічі звертався до нації з засудженням каталонських політиків, персоною нон грата в місті.

Втім, варіант “ми проводимо вибори, а ви не чіпаєте 155” не спрацював.

Засідання каталонського парламенту, призначене на четвер, напередодні сенатського голосування, неуникно перетворилося на ходіння Пучдемона по лезу бритви. Після довжелезних міжпартійних консультацій та кілька разів перенесених виступів, Пучдемон все ж відкрито відмовився і від участі в засіданні Сенату, надіславши натомість листа, і від проголошення дострокових виборів.

Причин було дві: частина радикально налаштованих союзників почала звинувачувати його в зраді, натякати на “155 срібняків” у Twitter і пригрозила виходом з коаліції в разі відмови від незалежності.

По-друге, як Пучдемон сам заявив у вечірньому виступі, центральний уряд не дав жодних гарантій, що в разі проголошення виборів не запускатиме застосування 155 статті. Відтак таке проголошення виборів залишило б каталонського лідера біля розбитого корита: без підтримки союзників і без поступок ворогів.

Жорстка позиція прем’єра Рахоя і його заступниці Сорайї Санчес де Сантамарія теж має структурні проблеми. Окрім вимушеного пом’якшення пропонованих заходів, саме впровадження авторизованих Сенатом заходів має купу ідеологічних і практичних перепон.

Наскільки місцеве населення сприйме урядовий дискурс про те, що впровадження статті 155 – це виключно результат безвідповідальності каталонських політиків, якщо автономія, щодо якої консенсус значно вищий, ніж щодо незалежності, буде призупинена? Чи повірять, що це суто тимчасовий захід? 

Іспанські аналітичні інститути, а за ними і каталонські ЗМІ починають писати про можливість Євромайдану в Каталонії.

Якою буде відповідь уряду на таку громадянську непокору? Як поставиться ЄС до можливості силового вирішення конфлікту? А з іншого боку, наскільки готові самі каталонські незалежники до силового протистояння?

Іншим питанням є власна спроможність держави імплементувати рішення, про що відверто пише навіть настільки проурядова газета, як El Pais. Сенат, звісно, може затвердити проведення нових виборів у регіоні, однак переймання влади на місці, тим більше в короткі піврічні строки, є проблематичним.

Каталонія є регіоном з найменшою представленістю загальноіспанських чиновників. Це лише 9% функціонерів, в основному представники фіскальної служби та установ соціального страхування.

Решта 200 тисяч напряму підпорядковуються регіональному уряду, відтак навіть пасивний опір чи “італійські страйки” можуть паралізувати функціонування багатьох сервісів. А деякі спілки – журналісти, об’єднання шкільних вчителів та пожежники – прямо заявили, що не збираються виконувати розпоряджень надісланого з Мадриду керівництва.

Більшість з майже 6000 іспанських поліціянтів, відряджених з інших регіонів, все ще мешкає на трьох круїзних суднах, що стоять в портах Барселони і Таррагони. Чи вдасться оперативно організувати нову адміністрацію без масових звільнень і не менш масового завезення чиновників з інших регіонів? Гарантувати це наразі ніхто не візьметься.

Втім, як мінімум не кращим є і становище каталонських політиків.

Здобути підтримку міжнародного співтовариства загалом і ЄС зокрема їм категорично не вдалося, а намагання деяких проросійських сил використати цей рух в своїх інтересах тільки шкодять і ЄС, і Іспанії, і Каталонії.

Економічний тиск центру, що полегшив перереєстрацію бізнесу в інших регіонах, не вдалося збалансувати ні спробою масового зняття депозитів у зрадницьких банках, ні спрощенням реєстрації та діяльності міжнародних стартапів в регіоні.

План відправити у відставку чинний каталонський уряд майже напевно буде доповнений кримінальними провадженнями проти всіх очільників, питання тільки, за якою статтею (державна зрада? підбурювання до бунту?) і на скільки (десятків) років їх посадять.

Як попередження, вже з понеділка під вартою без права застави перебувають лідери громадських організацій, що організовували референдум, Жорді Санчес та Жорді Кушарт, власне, звинувачені у підбурюванні до бунту. Паралельно ведеться розслідування щодо очільника регіональної поліції Траперо, і тут остаточний вирок залежатиме від того, наскільки активно поліція сприятиме впровадженню статті 155. Навряд чи дуже активно, судячи з історії референдуму 1 жовтня.

Засідання каталонського парламенту, яке розпочалося із запізненням, супроводжувалося демонстрацією під лозунгом “Давайте зробимо Республіку!”, організованою незалежницькою групою ANC, а також підтримкою кількох сотень мерів каталонських міст, які зібралися у дворі парламенту, вигукуючи “Незалежність!”.

Ситуація швидко пішла на загострення – коли коаліція “Разом за “так” і ліворадикальна CUP внесли резолюцію для голосування за незалежність, Соціалістична партія в Сенаті одразу ж відкликала свою поправку, яка передбачала можливість відновлення автономії в разі проведення в регіоні парламентських виборів.

Однак великого впливу на перебіг подій це не справило. В результаті таємного голосування, після того як зал покинули опозиціонери, тобто Народна партія, соціалісти та “Громадяни”,

резолюція про незалежність була проголосована 70 голосами “за”, трохи більше за мінімальний поріг у 68 голосів.

Хай живе Каталонська Республіка?

Втім, у ЄС із цим незгодні. “Для ЄС нічого не змінюється. Іспанія залишається нашим єдиним посередником. Я сподіваюся, що іспанський уряд буде використовувати силу аргументу, а не аргумент сили”, – миттєво відреагував президент Європейської ради Дональд Туск.

Також одночасно прийшли новини з Мадрида. “Прошу всіх іспанців зберігати спокій. Правова держава відновить законність у Каталонії”, – у своєму Twitter написав прем’єр Іспанії Маріано Рахой. Рішення Барселони буде оскаржене у Конституційному суді.

А вже за декілька хвилин своє слово сказав Сенат Іспанії, запровадивши пряме управління Каталонією з Мадрида. В іспанському уряді вже пообіцяли миттєво приступити до виконання цього рішення.  

Отже, і Мадрид, і Барселона дружно пішли на підвищення ставок. Однак чи достатньо у сторін сил реалізувати свої рішення, невідомо.