Що Україні потрібно для того, аби створити розвиток екосистеми інновацій?

Війна радикально змінила структуру економіки України. Звісно, певний час вона триматиметься на зовнішній допомозі, виплатам військовим та їх споживчому попиті, але у майбутньому розвиток країни буде можливим лише завдяки інноваціям.

Залежати весь час від постачання США і окремих країн ЄС – не варіант. Та й політична кон’юнктура в цих країнах може змінитися. Отже, інновації – питання національної безпеки, а вони не виникають за директивою. Потрібне середовище, яке у розвинутих країнах отримало назву екосистема інновацій. 

У квітні 2023 р. Мінцифри винесла на публічне обговорення драфт бачення розвитку екосистеми інновацій в Україні. Документ розроблено CIVITTA та Центром економічного відновлення.  Ініціатори проекту розвитку екосистеми інновацій вирішили їсти слона шматочками і розділили формування візії і власне стратегії. За законами жанру візія – це картинка бажаного майбутнього. Вона має бути достатньо переконливою і привабливою, аби її захотіти реалізувати. 

Якщо порівнювати визначення екосистеми інновацій, запропоноване CIVITTA та Центром економічного відновлення з тим, що існує у світі, то бачимо не лише спрощення, а й розмитість та зміщення наголосів.

Будь-яка екосистема – це про взаємозалежність і взаємопов’язаність.  Зміна однієї частини інноваційної екосистеми призводить до змін в інших частинах інноваційної екосистеми. Шведські дослідники Уве Гранстадт та Маркус Холдерсон із Chalmers University of Technology, які відстежили еволюцію концепту «екосистема інновацій» зібрали 21 визначення цього явища. Єдиним компонентом, який зустрічається у всіх 21 визначеннях, є «актори». Другим найпоширенішим компонентом є співпраця/доповнення, яке зустрічається в 16 визначеннях.

У своєму дослідженні в Гарвардській бізнес-школі та Бебсон-коледжі професор Деніел Айзенберг окреслює структуру з шести ключових елементів інноваційної екосистеми: люди, ринки, політика, культура, фінанси та підтримка інфраструктури. Кожен елемент включає кілька характеристик або умов, без яких екосистема не складається або не працює.

Розробники української концепції зміщають наголос із акторів та зв’язків до ролі держави. Тут варто наголосити, що в успішних екосистемах державні структури є лише одним з елементів екосистеми. Звісно, комунальні чи національні бюджети отримують переваги з наявності екосистем. Але це відбувається у тривалій перспективі. І саме завдяки тому, що її актори, зокрема ті, які оперують капіталами, інвестують їх «вдома»: у інфраструктуру, партнерства, нові послуги. Державні органи оперують регуляторним впливом і повноваженнями розподіляти ресурси – але не створюють їх безпосередньо. Коли той актор, чий внесок розподіл і контроль починає домінувати у екосистемі, вона власне перестає бути еко- і стає надзвичайно крихкою і вразливою структурою. 

Аби запропонована концепція працювала на усіх можливих рівнях, включаючи смисловий і семантичний, нормативний, адміністративний необхідно почати саме з прояснення концептуальної рамки. Інакше кажучи, визначення екосистеми необхідно переглянути і переформулювати, орієнтуючись на те розуміння, що вже стало загальноприйнятим.

Щодо практичних кроків, пропонованих авторами драфту. До ключових структурних елементів передумов варто додати пункти про створення атмосфери заохочення та зниження регуляторних бар’єрів. Адже з тими низькими показниками Easy Doing Business (Індекс легкості ведення бізнесу), що їх тепер демонструє України навряд чи можна вести мову про підприємницьку культуру. Тут безумовно, потрібен доступ до капіталу. Запропоновані авторами джерела резонні, але недостатні. Зокрема варто додати такий інструмент як інноваційні ваучери, що запроваджені у багатьох країнах ЄС. Суть полягає, що ваучер на розробку нового продукту чи вдосконалення виробництва на конкурсних засадах отримає мале чи середнє підприємство і витратити ці кошти воно може лише уклавши угоду з дослідницькою інституцією, що має розробки у певній сфері.

До пакетів ініціатив варто додати трансформацію системи вищої освіти. Адже теперішня модель є по суті «фабрикою дипломів» орієнтована на збереження ставок викладачів, а не продукування нового знання та перетворення їх на інновації. Натомість в Україні мають з’явитися повноцінні університети. Це означає, що в них розвивається наука, проводяться актуальні дослідження, відбуваються інтелектуальні дискусії і головне ці інституції наділені повною автономією, включно з фінансовою, яка втім врівноважується підзвітністю ректора наглядовій раді, або ще краще – новому органу, як стратегічна рада. Та у свою чергу має складатися із тих людей, які зацікавлені у діяльності конкретного університету і здатні його підтримати ресурсно.

Власне оновлені університети і стануть одними із найзацікавленіших драйверів розвитку екосистеми. Так відбулося у Кремнієвій долині, яка розвивалася навколо Стенфордського університету. Та сама модель спрацювала з екосистемою Бостона, центрами якого стали MIT та Гарвард. Інноваційна екосистема Ізраїлю, сфокусована на висококласних медичних технологіях, сформувалася за активної участі науковців університету Техніон. 

В Україні, на щастя, є такі осередки, як Український католицький університет, Київська школа економіки та Харківська школа архітектури. Але їх потужність лише накопичується, та й вони ще далеко не є дослідницькими. 

Натомість університети із солідним науковим бекграундом, як Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Національний університет “Львівська політехніка”, Національний технічний університет “Київський політехнічний інститут ім І. Сікорського” в’язнуть в обмеженнях бюджетного законодавства і досить слабкому менеджменті і лише втрачають свій потенціал. Змінити ситуацію може пул університетів, який пройшовши перезавантаження, зосередиться на Мілітарі-тех. 

Микола Скиба, експерт напрямку “Освіта” Українського інституту майбутнього