Росія детально: події та тренди в РФ за минулий тиждень (11.07-15.07)

Події та тренди в РФ за 11.07-15.07

 

Висновки

1. Донька Путіна, Катерина Тихонова, стала співголовою координаційної ради по імпортозаміщенню при РСПП. Таким чином, Путін поступово долучає доньку до політики. Зокрема, продовжується спільне посилення групи технократів (Силуанов-Грефф-Кірієнко) та групи Чемезова-Патрушева в оточенні Володимира Путіна. Кадрова політика свідчить, що ці «клани» мають намір поставити під свій контроль програми РФ з пошуку нових точок технологічного співробітництва та посилитися у ключових суб’єктах Федерації.

2. Питання вивезення зерна з України лишається пріоритетним для усіх сторін, і Стамбульські домовленості дозволили зробити перший крок до реалізації ідеї про “зерновий коридор” Туреччини. Однак поки що дуже важко оцінити реалістичність цих угод, а також темпи їхньої реалізації, враховуючи, що Росія грає у довгострокову гру на шантаж продовольчою кризою, а Україна не може отримати ніяких гарантій ненападу на портову інфраструктуру після розмінування. Крім того, йдучи на домовленості по зерну, РФ продовжує грати на цьому питанні, демонструючи підхід “дроблення” великого питання на менші.

3. Російсько-іранські відносини на тлі війни в Україні балансують між ситуативною співпрацею проти США та загостренням суперництва на нафтовому ринку та у регіоні Близького Сходу. Але чим більшим буде тиск Заходу на Іран, тим більше Іран буде схилятися до продовження співпраці з Москвою.
   

---

Кадрова політика в РФ: залучення доньки Путіна до політики та гра на користь двох кланів

 

Група технократів та їхні союзники (Патрушев) продовжують зміцнення своїх позицій в оточенні Путіна. Минулого тижня кадрові зміни відбулися у МНС, уряді Росії. Зокрема, були надані «сигнали» групам Газпрому та Роснафти у вигляді досить гучних арештів.

Найближчим часом не виключені кадрові зміни, що стосуються низки технологічних держкомпаній (включно з «Роскосмосом») та продовження чистки керівництва суб’єктів Федерації.

Події

• Ключовою подією, до якої було привернуто найбільше уваги, є позачергове засідання Держдуми РФ, на якій розглянуто питання затвердження міністра промисловості та торгівлі РФ Дениса Мантурова на посаді віце-прем’єра.

• Однак, без уваги ЗМІ пройшла трансформація Російської Ради Промисловців та Підприємців зі створенням у РСПП Координаційної ради з імпортозаміщення та призначення співголовою нового органу Катерини Тихонової (про яку говорять як про дочку Путіна).

• Варто також згадати скандали з арештами високопосадовців — затримання заступника міністра з надзвичайних ситуацій Андрія Гуровича та затримання колишнього віце-губернатора Томської області Юрія Гурдіна.

Аналіз

У російській економіці за практичні питання ВПК та технологічного розвитку відповідальні три ключові особи: керівник «Ростеху» Сергій Чемезов, міністр промисловості та торгівлі Денис Мантуров та заступник голови уряду РФ (з питань розвитку ОПК) Юрій Борисов.

Мантуров мав «заступництво» одразу двох груп, які зблизилися (і найчастіше діють скоординовано) останніми роками — групи «Ростеха» Чемезова та групи технократів. Його посилення пов’язують із перерозподілом повноважень всередині уряду та перехоплення частини напрямків, які раніше курував Борисов. Принаймні до третини свого виступу у Думі Мантуров присвятив саме розвитку оборонної промисловості.

Зокрема, сьогодні, 15 липня, Путін призначив Борисова, який є ставлеником армійського лобі в уряді, Головою держкорпорації “Роскосмос”, попередньо знявши його з посади віце-прем’єра. Тож, це свідчить про поступове зниження впливу Дмитра Рогозіна (який “поступився місцем” Борисову на посаді генерального директора “Роскосмосу”) в оточенні Путіна.

Ключовим завданням Мантурова є організація системи «імпортозаміщення». Проте характер його виступів, інтерв’ю «Комерсанту» (яке вийшло 14 липня) говорить про пріоритет військової сфери та суміжних з ОПК областей. І тут не випадковим виглядає фактичне введення в урядові програми доньки Путіна, яка займатиметься розвитком технологічної співпраці з країнами Азії. Формально пані Тихонова не буде чиновником. Насправді через РСПП проходитиме істотна частка урядових проектів, як і з паралельного імпорту і з пошуку технологічних партнерів. Голова РСПП Шохін розпочав свою кар’єру ще у 90-ті роки і належить до близького кола «сім’ї» Єльцина. Тому на тлі політики «видавлювання сім’ї», Путіну потрібен був спостерігач у РСПП, якому можна довіряти. Донька — хороша кандидатура, яка, до речі, задовольняє групу «технократів» і особисто Кирієнка за рахунок добрих контактів, напрацьованих у 2017-2020 роках.

Таким чином, ми можемо також припускати, що Путін поступово долучає свою доньку до політики. Адже сфера її зайнятості буде тісно перетинатися з міжнародними відносинами та зокрема – співробітництвом із Китаєм та Індією, які є ключовими країнами для технологічного розвитку РФ.

Розглядаючи кейси гучних арештів, так само можна побачити явні закономірності. Колишньому заступнику міністра з надзвичайних ситуацій інкримінують будівництво мобільного шпиталю не призначеного для холодного клімату в Мурманську в період пандемії COVID-19. Це, імовірно, формальна підстава перестановок, оскільки «кримінальний слід» дозволив групі Патрушева ввести до міністерства близьких собі осіб. В.о міністра (після загибелі Зіничова) недовго побув колишній ад’ютант Путіна Олександр Чупріян. Однак, у травні 2022 року міністром був затверджений виходець із ФСО (працював заступником Золотова з бойової підготовки) Олександр Куренков. Із сильних опонентів усередині відомства залишався Олександр Гуревич, який, до того ж, курував ключовий напрямок — матеріально-технічне забезпечення. Усунення останнього (тим більше зі скандалом) поставило фінансові потоки відомства під контроль нового міністра і уможливило призначення (точніше пропозицію призначити на посаду) свого заступника.

Другий кейс з арештом стосується заступника колишнього губернатора Томської області Юрія Гурдіна, який під час перебування на посаді відповідав за реалізацію інвестиційних програм та національних проектів. Колишнього чиновника звинувачують у розтраті. Однак,  це удар не по ньому, а по Сергію Жвачкіну, який залишив у травні 2022 року пост губернатора, а також сигнал в.о. керівника регіону Володимиру Мазуру. Справа в тому, що і Жвачкін був висуванцем Газпрому, який, до речі, реалізує левову частку «інвестиційних» проектів в області. Його наступник Володимир Мазур також має досвід роботи в структурах газової компанії, проте останні три роки він зблизився з групою Греффа-Кирієнка і став одним із слухачів їхньої «Школи губернаторів», після чого і став в.о. керівника регіону. Таким чином, кримінальна справа проти Гурдіна — удар по інтересах «Газпрому» та сигнал-нагадування в.о. губернатора напередодні єдиного дня голосування.

Прогноз

Патрушев та група технократів продовжують політику посилення свого впливу. Вони поки що не претендують на «перші посади», зосереджуючи зусилля на реальному (а не формальному) контролі над процесами — змінюють заступників, начальників департаментів в окремих відомствах, проводять політику зміни керівників регіонів. Мантуров, найімовірніше, виняток із правил, без якого неможливо було б взяти під контроль фінансові потоки за програмами імпортозаміщення.

Найближчими тижнями варто очікувати продовження процесу «зачистки губернаторів». Враховуючи наближення єдиного дня голосування, відставки вже не такі ймовірні. А ось медійні атаки та поява нових «альтернативних» регіональних лідерів у 5-6 суб’єктах федерації можливі.

Зокрема, продовжиться поступове послаблення впливу «Газпрому» на систему ухвалення рішень.

---

Зернові переговори у Стамбулі

Чотиристоронні переговори щодо вивезення зерна з України на світові ринки принесли перші результати, хоча до формалізованої угоди справа поки не дійшла. Судячи із заяв сторін, була погоджена загальна ідея “зернового коридору” у Чорному морі, який забезпечив би вивезення українського зерна з чорноморських портів за посередництва Туреччини та ООН. Утім, лишаються невизначеними ключові питання, які дозволять розпочати практичні кроки.

Зокрема, поза кадром лишилося питання розмінування портів, яке було наріжним каменем переговорів, у яких брали участь представники військових відомств. Створення координаційного центру у Стамбулі, який займається наглядом за операцією із вивезення зерна, не відповідає на питання, хто і яким чином розміновуватиме порти, щоб це зерно можна було безпечно вивезти. Відповідно до анонімних джерел американського видання WSJ, Україна нібито сама частково розмінує порти, а у Чорному морі буде створена “зона безпеки”, через яку вивозитимуться кораблі із зерном у супроводі військових кораблів, скоріше за все — турецьких.

Поки що виглядає так, що всі сторони демонструють конструктив і готовність співпрацювати заради покращення ситуації на світових ринках продовольства. Утім, реальні наміри сторін відрізняються. Більше за всіх у “зерновому коридорі” зацікавлена Туреччина, для якої це питання престижу, репутації, покриття власних потреб, додаткового прибутку, посилення своїх регіональних позицій та замикання на собі одного з ключових аспектів переговорного процесу по війні в Україні. В Україні вивезення зерна необхідне, щоб уникнути кризи із наступним врожаєм, а також щоб розблокувати хоча б частковий експорт для залучення додаткових грошей у бюджет. З іншого боку, справедливо зазначається, що розмінування портів може стати потенційною уразливістю України на тлі активних бойових дій.

Росія використовує зерно як інструмент політичного торгу та шантажу. За розблокування вивезення зерна Москва вимагатиме часткового послаблення санкцій від Заходу, показуватиме свій “конструктив” на переговорах, а також використовуватиме це як розмінну монету у перемовинах із близькосхідними країнами, які зацікавлені у відновленні експорту зерна з України. Наприклад, в обмін на поступки в енергетичних питаннях або на збереження нейтралітету, який цілком влаштовує РФ і дозволяє їй грати важливу роль на світових нафтогазових ринках. З погляду Москви розблокування вивезення зерна може мати свої резони для ситуації в Україні, адже:

• Україна, хоча й дійсно отримує можливість експортувати зерно, але не експортувати решту товарів, які лишаються заблокованими. Іншими словами, часткове відкриття портів не вирішує проблему запуску української економіки;
• Питання експорту руд, металів, імпорту в Україну морем нафтопродуктів та інших товарів, не стоять у пріоритеті західних держав, для яких гострим лишається питання саме продовольчої кризи, на якій грає РФ;
• Це не вирішує й питання дефіциту продовольства. Часткове відкриття портів дозволить дещо пом’якшити різке зростання цін та дефіцит як такий, але не вирішує питання нестачі та здорожчання калійних та азотних добрив. Російська Федерація таким чином продовжує свою гру на проблемах ймовірної дестабілізації низки країн Північної Африки та Близького Сходу, і як наслідок — хвилі біженців у ЄС.

Контури можливої угоди, як, наприклад, оголошені США пом’якшення обмежень експорту з РФ добрив, дозволяють Кремлю, окрім вищеперерахованого, отримали ще декілька бонусів у сфері економіки, зокрема:

1. РФ зберігає ключові ринки калійних добрив і отримує додаткові прибутки як на обсягах, так і на цінах (завдяки зростанню світових цін на хлористий калій на 220%);
2. Високі ціни на газ вже змусили низку європейських компаній зупиняти виробництво азотних добрив наприкінці 2021 року. Те саме може статися у цьому році. Дефіцит добрив і значне зростання (за деякими оцінками, ціна зросла утричі) ставить російських виробників і експортерів у кращу ситуацію, враховуючи ціни на природний газ на внутрішньому ринку.
3. Санкції США та ЄС проти білоруських калійних активів (це по різним оцінкам від 13% до 20% світового ринку) і відсутність санкцій проти РФ (до 2022 року) дозволяли Кремлю схиляти Мінськ до об’єднання (передачу під контроль Росії) калійного бізнесу. У такому разі Росія виходила б на тверді позиції 30%-35% світового ринку за обсягами продажів. Обмеження, запроваджені США після початку війни РФ проти України, загальмували реалізацію цього плану. Послаблення санкцій відносно лише російських компаній (Уралхім, Сальвініт) може створити для Москви ідеальні умови для завершення комбінації із поглинання білоруської калійної галузі.
4. Наостанок, Росія у даному питанні застосовує підхід “дроблення” комплексної проблеми на менші складові. Подібний підхід Росія вже демонструвала у 2015-2019 роках, наприклад розділивши питання Донбасу та Криму по різних кейсах, намагаючись вийти на домовленості по першому блоку і відмовляючись говорити про другий блок питань. Успіх був частковим, оскільки Україна все ж таки не пішла на реалізацію Мінських угод у трактуванні Кремля. Однак на міжнародній арені обговорювалося саме питання “врегулювання на Донбасі”, а не питання російської агресії в цілому.

У 2022 році замість обговорення загалом блокади судноплавства пройшли переговори щодо експорту українського зерна. Проблема лишається у комплексі невирішеною, і вона йде з пріоритетних тем для обговорення. РФ зі свого боку демонструє “договороздатність”, отримуючи за це поступки по важливих напрямках (торгівля, добрива). Цього разу підхід може стати успішним і дати частині російських лобістів у ЄС аргументи щодо необхідності “консультацій” з Кремлем і завершення війни в Україні через поступки, на які має піти Київ. З погляду “дроблення” можна очікувати розділу кейсів ЛНР та ДНР, Криму, Харківської області, Півдня України. Це виклик, до якого українській владі треба підготуватися.

---

Російсько-іранські відносини: партнерство заради конкуренції

На цьому тижні з подачі США з’явилася інформація про нібито готовність Ірану поставити Росії безпілотники для війни в Україні. Першоджерелом цієї новини виступив радник президента США з питань нацбезпеки Джейк Саліван. Жодних підтверджень ця історія не отримала, а у МЗС Ірану, хоча й доволі поверхнево, але спростували ці дані.

Тим не менше, на цьому тижні Москва анонсувала візит до Ірану президента РФ Володимира Путіна. Він приїде на саміт “Астанинської трійки” — Ірану, РФ та Туреччини, і проведе переговори з президентами обох держав.

Російсько-іранські відносини зазнали деяких змін після початку війни в Україні. Тегеран і Москва не відмовилися від свого ситуативного партнерства, базованого на спільній антиамериканській риториці та протистоянню впливу Заходу. І чим більше країни Заходу чинять тиск на Іран, тим більше це мотивує Тегеран дрейфувати ближче до Росії і Китаю. Єдине, що може тримати іранців на відстані — це віра у досягнення домовленостей із Заходом щодо своєї ядерної програми та, як результат, скасування американських санкцій із наступним виходом на світові енергетичні ринки. Але останнім часом віра в успіх перемовин слабшає, а запровадження нових санкцій США проти Ірану ще більше заганяє переговори у глухий кут. Цим користується Росія, намагаючись втримати Іран в антизахідному таборі.

З іншого боку, Іран чудово розуміє ризики, пов’язані з надмірним зближенням з Росією, а тим більше постачанням їй озброєння. Поки тривають “ядерні переговори” зі США, іранська влада навряд чи ризикуватиме, надаючи військову допомогу РФ в Україні. Більше того, Іран не зацікавлений у надмірному посиленні РФ в результаті війни в Україні. Хоча для Тегерана РФ — ситуативний партнер, коли мова йде про глобальне стримування американського впливу, у регіональних справах Росія вважається суперником. Послаблення РФ у результаті війни в Україні розглядається в Ірані як шанс вибити з Москви поступки у питаннях регіональної безпеки, наприклад переконати Росію дозволити іранцям посилити свою присутність та вплив у Сирії, особливо враховуючи погіршення стосунків між РФ та Ізраїлем за останні місяці. Крім того, надзвичайні знижки на 30%, які Росія пропонує імпортерам нафти, таким як Китай та Індія, на тлі західних санкцій, витісняють з ринку іранську нафту, оскільки Тегеран не може дозволити собі пропонувати такі знижки.

Візит президента РФ до Ірану 19 липня буде надзвичайно важливим з погляду визначення формату двосторонніх взаємовідносин. Росія зацікавлена у тому, щоб зберегти партнерство з Іраном, а також, можливо, використовувати цей напрямок для обходу західних санкцій. Зі свого боку, Іран прагне отримати підтримку РФ у питаннях “ядерних переговорів” зі США, поступки у Сирії та Ємені, розуміючи, що зараз США будуть вибудовувати у регіоні проамериканську коаліцію, яка не вигідна ані Ірану, ані Росії.

Україна у цих схемах не грає відчутної ролі. Іран дотримується нейтралітету щодо війни в Україні, і навряд чи надаватиме допомогу РФ у війні, хоча окремі угоди у військово-технічній сфері можливі, якщо вони будуть прийнятні для обох країн. Втім, тут багато ризиків для Ірану, і поки зберігається віра у зняття західних санкцій та успіх переговорів із Вашингтоном, іранці не будуть наражатися на додаткові санкції.