Росія детально: події та тренди в РФ за минулий тиждень (05.11 – 11.11)

Події та тренди в РФ за 05.11 – 11.11

Висновки 

1. Необхідність виходу з Херсона в Москві розуміли, але намагалися прив’язати цей процес до переговорів з Україною. Проте Путін та його найближче оточення, не отримавши зовнішньополітичних бонусів у вигляді перемир’я від відступу з Херсона, спробували посилити контроль над потенційними лідерами радикального крила російського суспільства. Крім того, через те, що РФ оголосила Херсон “своєю територією”, мова вже йшла не про відступ із зайнятих “в рамках СВО територій” а з “території Російської Федерації”. Відповідно, обивателю необхідно було роз’яснити те, що відбувається. А так само, про всяк випадок, обрати чиновників, які служитимуть громовідведеннями на наступних етапах. Тож, керівництво РФ купірувало шокову реакцію суспільства від відступу. Але нейтралізувати негатив, як і можливий майбутній напрямок його особисто на Путіна та його політику неможливо.
2. Поразка росіян під Херсоном дійсно спонукала прихильників переговорів з РФ на Заході спробувати прозондувати грунт на цю тему, але вона ж і посилила аргументи тих, які виступають за продовження підтримки України і тиску на Росію. Жодне фінальне рішення ухвалене не було, і не варто розглядати останні меседжі з Заходу як доконаний факт. Але тема переговорів буде лишатися у порядку денному країн Заходу, особливо у Європі, яка очікує на дуже важку зиму.
3. За кілька місяців ми побачимо реальне падіння рейтингу Путіна. Суспільство буде наляканим, чекатиме команди зверху і погодиться на все, включно з тим, щоб віддати новоанексоіані території. Головна проблема – російські еліти, які поки не готові до змін. Судячи з усього, головну увагу вони приділять максимальному закручуванню гайок всередині РФ. Формули для переговорів по війні в Україні у них нема. Точніше вони бояться говорити її вголос і будуть тягнути з цією формулою до останнього. Вони вважають, що той, хто першим озвучить, що треба йти з України – обов‘язково програє. А виграє той, хто буде про це говорити другим чи третім.
4. Кадиров прагне стати головним мусульманським радикалом в Росії. 8 листопада в телеграм-каналі глави Чечні Рамзана Кадирова був розміщений відеоролик з його коментарями поточної ситуації в Росії, Україні та Європі. Кадиров запевняє, що чеченські війська не несуть втрат, анонсує скору перемогу, а також закликає мусульман в Європі виступити, зокрема і збройно, на захист ісламу, традицій та інтересів Росії. В умовах організаційної роздрібненості російських мусульман Кадиров може розраховувати на роль не лише світського правителя, але й духовного провідника, принаймні на Кавказі. Однак ймовірність того, що його трактування «війни з Іблісом» знайде відгук в інших ісламських регіонах Росії, а тим більше в Європі, невелика. Таким чином, можливість джихаду російських мусульман проти України, а європейських – проти Європи, залишається низькою. А от посилення внутрішньополітичної ваги особисто Кадирова за рахунок залучення на свій бік ісламських радикалів цілком реальне. 

---

Відступ росіян із Херсона: політичні виклики

Судячи з подій останніх 3-4 тижнів, рішення про відступ із Херсона ухвалювалося раніше. Збіглися відразу кілька фактів:

• евакуація матеріальних цінностей із плацдарму на правому березі (аж до обладнання лікарень);

• припинилося перекидання мобілізованих на правий берег Дніпра (судячи з повідомлень російських ЗМІ та історії конфліктів родичів з керівництвом регіонів РФ);

• російське керівництво активно педалювало тему переговорів з Україною найближчим часом. Це відбувалося як у медійному полі, і з допомогою керівників низки держав;

• Новопризначений командувач російського угрупування Суровікін анонсував «складні» і «непопулярні» рішення;

При цьому продовжувалися спроби вирішити проблему постачання угруповання на правому березі на випадок, якщо рішення про виведення не буде.

Необхідність виходу з Херсона в Москві розуміли, але намагалися прив’язати цей процес до переговорів з Україною як демонстрація готовності йти на компроміси. Офіційний Київ на переговори не пішов, а ситуацію із постачанням угруповання на правому березі Дніпра РФ так і не покращила. Як результат — оголошення про «маневр» та виведення військ на лівий берег.

І тут дуже важливим для розуміння процесу оцінка медійного поля. Оскільки РФ оголосила Херсон “своєю територією”, мова вже йшла не про відступ із зайнятих “в рамках СВО територій” а з “території Російської Федерації”. Відповідно, обивателю необхідно було роз’яснити те, що відбувається. А так само, про всяк випадок, обрати чиновників, які служитимуть громовідведеннями на наступних етапах.

У результаті було реалізовано таку схему:

• Перше та ключове: саме рішення було озвучено на відомчому рівні. Командувач військами зробив доповідь і виступив із пропозицією вивести війська. Шойгу погодився. Теоретично, це могло стати одним із механізмів виведення з-під удару Путіна, оскільки той формально до цього рішення не мав відношення. Натомість є два прізвища. Одне — Суровікін, новий призначенець, якого підтримує низка спікерів радикального крила. Друге — Шойгу, якого досить послідовно критикували ті ж радикали. При цьому в ЗМІ не акцентувалася увага на персонах, які ухвалили це рішення, так само як і не створювалося ілюзії протиставлення по осі Путін — армійське керівництво. Швидше йшлося про генералів, яких президент РФ наділив повноваженнями приймати «складні» рішення.

• Друге: особливий наголос робився на тезі про необхідність «зберегти життя солдатів». Саме цю тезу активно підхопили ключові медійні групи. У даному випадку є спроба зіграти на зростанні негативних настроїв у родичів мобілізованих та низки скандалів, коли ті вимагали у керівництва регіонів «прибрати наших з першої лінії». Для обивателя створюється картина «турботи» російського керівництва військовослужбовців. Що, за задумом авторів тези, має зменшити ймовірність розширення негативних настроїв (фактично закапсулювати їх у групах «родичів» та звести можливі протести до зустрічей у військкоматах).

• І, нарешті, висвітлення у ключових ток-шоу (на каналах НТВ, Росія — 24, Першому) тез про плановий характер того, що відбувається, а також про можливе посилення потенціалу на інших напрямках.

Резонансне рішення, автором якого (публічно) став Суровікін, нейтралізувало і можливу різку критику з боку позасистемних політиків, які претендують на посилення своєї ролі. Пригожин та Кадиров, які кількома днями раніше активно підтримували нові призначення у командуванні «СВО», не мали можливості виступити з різкими тезами та підтримали рішення про виведення військ. Що важливо — зробили це публічно, ставши одними з ключових спікерів. Показовою є також реакція ключових ТГ каналів з мережі «військорів». На відміну від ситуації з Харківською областю, Лиманом (де війська РФ реально намагалися закріпитися та чинити опір) зараз, за ​​«планового відведення», вони підтримали «розумне рішення», скидаючи негатив на витрати попередніх етапів війни.

Російське керівництво купірувало шокову реакцію суспільства від відступу. Але нейтралізувати негатив, як і можливий майбутній напрямок його особисто на Путіна (його політику) неможливо, враховуючи історію «референдумів» та «приєднання областей». Проте явне виділення «винних», яке зараз відбулося симптоматично. Якщо на ранніх етапах кампанії 2022 року про керівництво «СВО» та зв’язок зі становищем на фронті згадували у фоновому режимі, зараз є конкретні прізвища. Тобто за наступних можливих невдач є ймовірність, що саме вказані персонажі (або Суровікін особисто) озвучуватимуть чергові «складні» рішення. І це створює для Путіна (і Шойгу) можливість зіграти на нейтралізацію політичного тиску з боку позасистемних політиків, які претендують на симпатії радикально налаштованої частини російського суспільства. Наприклад, звинувативши у невдачах нових призначенців та провівши чергові кадрові перестановки. У такому разі ті ж Пригожин і Кадиров змушені будуть: 

• або підтримати таке рішення (тим самим визнавши свої помилки в лобіюванні кадрових питань в армії). Це буде рівносильно припиненню політичної атаки на групу силовиків в оточенні Путіна та згоду на роботу у виділеній політичній ніші як керована ланка (а не лідер групи);

• або публічно виступити на підтримку генералів, які знімаються з посад у зв’язку з військовими невдачами. Що підірве їхню підтримку серед радикальної частини російського суспільства і змусить погодитися до повернення в ролі «керованих порученців».

Аналогічна ситуація, хіба що, з єдиним варіантом дій  —  «робота в керованому режимі» складається і для низки «військорів», що набирають популярності, і політиків, що стоять за даними каналами.

При цьому показово, що інші групи еліт від імені їхніх публічних лідерів демонстративно витримали паузу у коментуванні того, що сталося. За винятком Медведєва (який грає свою гру) ні група Грефа-Кірієнка, ні група Чемезова ні групи Газпрому чи Роснафти не виявили власної позиції. Більш того, підконтрольні ним медіа акуратно працювали в описаній вище тезовій конструкції.

Тема військових поразок та війни в Україні залишилася локалізованою у трикутнику «військове керівництво-Путін-позасистемні політики (що шукають підтримки радикалів»).

Таким чином, Путін та його найближче оточення, не отримавши зовнішньополітичних бонусів (у вигляді перемир’я) від відступу з Херсона, спробували посилити контроль над потенційними лідерами радикального крила російського суспільства. Не маючи сьогодні готового алгоритму «включення радикалів у політичну систему», вони працюють над недопущенням розвитку неконтрольованої ситуації на правому крилі політичного поля.

---

Поразка РФ під Херсоном: тригер мирних переговорів чи війна до кінця? 

Відступ російських військ з Херсона та усієї правобережної частини області на півдні співпав у часі з появою у західних медіа цілої низки повідомлень/статей/коментарів на тему вірогідного відновлення мирних переговорів між Росією та Україною. Це призвело до спекуляцій про те, чи не є відступ росіян під Херсоном передумовою для початку таких переговорів, і чи не будуть західні партнери схиляти Україну до переговорів після повернення під контроль ЗСУ самого міста та більшої частини області. 

Дійсно, повідомлень на цю тему було чимало. 6 листопада в американському виданні Washington Post з’явилася стаття, у якій зазначалася можливість відновлення мирних переговорів після того, як ЗСУ повернуть Херсон. За 2 дні, вже після оголошеного росіянами відступу, подібна публікація з’явилася у виданні Wall Street Journal. Ще за 2 дні така ж публікація з’явилася на сайті Politico. Паралельно із цим, у Києві з таємним візитом побував радник президента США з питань нацбезпеки Джейк Салліван, який міг піднімати тему переговорів під час зустрічі з українським керівництвом. Навіть сам президент США Джозеф Байден декілька разів натякав на імовірність переговорів, зокрема у своєму виступі 10 листопада у Вашингтоні. Сході сигнали надходили і з Європи: президент Франції Еммануель Макрон, виступаючи на кліматичній конференції у Єгипті, зазначив, що Україна та Росія зрештою повинні будуть сісти за стіл переговорів. 

Усі ці меседжі, втім, не означають, що на Заході було прийнято фінальне рішення про компроміс з Росією. Ситуація навколо Херсона, безумовно, може використовуватися як критиками, так і прихильниками переговорів з РФ. Перші будуть наполягати на продовженні “війни до кінця”, і наданні України додаткової військової, фінансової, економічної та гуманітарної допомоги для цієї мети. А останні будуть говорити про необхідність скористатися відступом РФ, їхнім “моментом вразливості”, щоб повернути сторони конфлікту до переговорного треку, в якому Україна тепер буде у виграшній позиції. 

На даний момент, існує три базові сценарії подальших дій у контексті мирних переговорів. 

1.         Частина західних еліт, які виступають за переговори, спробують їх ініціювати, користуючись відступом РФ з Херсона, але проваляться, стикнувшись з абсолютно протилежними позиціями Києва та Москви, а також відсутністю компромісу по РФ у себе всередині істеблішменту. У такому разі, вони будуть змушені продовжувати підтримувати Україну і послабляти Росію і далі, що затягне війну на весь зимовий період і частину весни 2023 року. 

2.         Західні еліти домовляться між собою, що хочуть заморозити конфлікт на деякий час, домовитися про режим припинення вогню щонайменше на декілька місяців перед зимою, щоб взяти паузу, накопичити ресурси, стабілізувати свої економіки, виділити додаткові кошти на врегулювання внутрішніх проблем, скорегувати подальші дії. Таку паузу дуже хочуть у Росії, оскільки вона дасть час Москві на перегрупування військ, перекидання резервів та перегляд своїх подальших кроків. 

3.         Захід не стане домовлятися з Росією, і на їхньому провалі під Херсоном, збільшить допомогу Україні для подальшого тиску на Москву та схиляння її до територіальних поступок Києву, користуючись вразливістю РФ після серії військових поразок і посилюючи санкційний тиск у зимовий період. 

Безперечно, тема переговорів буде лишатися у порядку денному країн Заходу, особливо у Європі, яка очікує на дуже важку зиму. Соціально-економічні та фінансові негаразди у ЄС спонукатимуть частину політиків закликали до переговорів з метою перемир’я та взяття оперативної паузи. Багато буде залежати від здатності країн Заходу нарощувати зв’язки з іншими країнами, компенсуючи собі втрати від наслідків війни РФ в Україні. У цьому контексті показовим був візит канцлера ФРН Олафа Шольца до Китаю на початку місяця. Крім того, почалися переговори між США та ЄС про координацію зусиль у наданні не-військової допомоги Україні. У Вашингтоні, очевидно, хочуть розділити з європейцями тягар фінансової та економічної допомоги, і тому просять Брюссель виділити Україні на наступний рік пакет у 18 млрд євро, щоб самим скоротити витрати перед початком роботи у січні нового складу Конгресу, у якому домінуватимуть республіканці, скептично налаштовані до зовнішньої фінансової допомоги. 

Ситуація навколо Херсона, таким чином, може розглядатися під різним кутом, і використовуватися різними політичними силами для своїх цілей. Але жодного фінального рішення поки не було прийнято. 

---

Дугін пропонує вбити Путіна. Що далі?

Найвідоміший російський ідеолог розродився текстом про Херсон і його здачу. На це можна було б не звертати уваги, якби не одне «але». Де-факто, Дугін попереджає Путіна: або ситуація виправляється, або Путіна мають прибрати. 

Ось повна цитата із заяви Дугіна: «Власть. Она за это несет ответственность. В чем смысл самодержавия, а у нас именно оно? Мы даем Правителю абсолютную полноту власти, а он нас всех, народ, государство, людей, граждан, в критический момент спасает. Если для этого он окружает себя дерьмом или плюет на социальную справедливость, это неприятно, но лишь бы спас. А если не спасает? Тогда – судьба “царя дождей” (смотри Фрэзера)». У Фрезера: «цар дощу» має послати вологу в сезон дощу. Якщо дощ не йде – царя просто вбивають. 

Отже, що ж це відбувається?

1. Система все ще управляється, але отримує глибокі тріщини. Дугін, вважаючи себе пророком, дозволяє собі більше ніж будь-хто інший. По суті він стає ідейним лідером радикалів, який першим вголос говорить: Путіна треба міняти. Те, про що шепочуться різні політики, Дугін вперше озвучив вголос. Херсон – лише каталізатор пошуку винного. Для нас важливо, що вперше з уст відомого ідеолога чітко сказано: вина лежить на Путіні. 

2. Система отримала інші тріщини: попри всі старання вбити організації солдатських матерів, вони реінкарнуються і починають піднімати голови. І починають це робити публічно. У регіонах дуже обережно, але в соцмережах люди починають писати на економічні теми. Звичайно, це не фундаментальні зміни – це поки лише початок. 

3. Де-факто, в Росії зараз склалася унікальна ситуація, коли дві великі групи впливу вважають, що час Путіна вичерпався. Це ліберали і ультранаціоналісти. Але розвиток майбутнього у двох цих груп кардинально різний. Перші хочуть утопити все в крові, другі бояться вголос сказати, навіть те, що потрібно повернутися до кордонів 24.02.2022. Насправді, найбільша проблема, що ми не бачимо в РФ нікого, хто б почав артикульовано говорити про те, як і куди має відступити Росія і як вона може вийти із пастки анексії. Поки не з‘явиться група таких людей, доти перевага буде на стороні ультранаціоналістів з їхньою кривавою повісткою. Ще раз повторюся: ліберали поки бояться про це говорити.

4. Ключова проблема у російському транзиті влади – не просто відсутність наступника, а відсутність картини майбутнього. Еліти розуміють, що Путін їх тягне на дно, але еліти вже занадто старі, щоб почати робити жорсткі кроки. В сумі з відсутністю людей, які створюють в суспільстві запит на вихід з пастки анексії – маємо проблему з транзитом влади. Як ця проблема вирішиться поки неясно. Путін слабкий як ніколи. Але його оточення боїться вийти з накатаної колії. 

За кілька місяців ми побачимо реальне падіння рейтингу Путіна. Суспільство буде наляканим, чекатиме команди зверху і погодиться на все, включно з тим, щоб віддати новоанексоіані території. Головна проблема – російські еліти, які поки не готові до змін. Судячи з усього, головну увагу вони приділять максимальному закручуванню гайок всередині РФ. Формули для переговорів по війні в Україні у них нема. Точніше вони бояться говорити її вголос і будуть тягнути з цією формулою до останнього. Вони вважають, що той, хто першим озвучить, що треба йти з України – обов‘язково програє. А виграє той, хто буде про це говорити другим чи третім.

---

Кадиров прагне стати головним мусульманським радикалом в Росії

8 листопада в телеграм-каналі глави Чечні Рамзана Кадирова був розміщений відеоролик з його коментарями поточної ситуації в Росії, Україні та Європі. Промова Кадирова підкріплює деякі старі та запроваджує деякі нові наративи. До перших належать запевнення у відсутності втрат («жоден наш боєць») в районі Лисичанська, погрози «сюрпризів» для українців (на кшталт операції «Возмездие», в якій начебто загинуло 600 «бандерівців), «виклик на дуель» професійних найманців із Заходу та анонси швидкої перемоги («ми не просто виграємо – ми вже виграли цю війну»). Також не викликають подиву визначення українських бійців як «сатаністів» – в цьому питанні Кадиров суголосний Дмитру Медведєву – перемежовані з висловленням співчуття «простому українському народові», який буцімто став «невільником натівської політики» та «заручником обставин».

Набагато важливішими є наративи, які чи не вперше з’являються в публічній риториці Кадирова. Після постанови Верховної Ради України про визнання незалежності Ічкерії Кадиров накинувся із персональними образами на закордонних лідерів самостійників  Ахмеда Закаєва та Анзора Масхадова, а також окремо звернувся до чеченської молоді в Європі:

«не піддавайтеся на розмови євроічкерійців про якийсь вільний Кавказ, про необхідність боротьби тощо. Нічого хорошого вам ці базіки та їхні гасла не принесуть. Просто використовують молодих людей для своїх порожніх амбіцій. Не слухайте їх».

Крім того, Кадиров прямо заявляє, що росіяни і чеченці не зупиняться, поки не дійдуть до європейських країн і не поставлять їх на коліна і не змусять вибачатися перед мусульманами за спалення Коранів та карикатури на пророка Мухаммеда. Кадиров закликає повстати не «десятки», а «сотні» тисяч мусульман, утворювати батальйони, кожній родині віддавати сина, щоб вести боротьбу проти «шакалів та шайтанів» в ім’я релігії та традиції, захоплювати «голими руками» європейські країни, поки ті не попросять у Росії, щоб вона «зупинила нас». Кадиров запевнює, що він ще «навіть не починав» оголошувати джихад. Всім, хто вийде на таку боротьбу, глава Чечні обіцяє підтримку.

Заява Кадирова (навмисне записана максимально неофіційно – на телефон в ручному режимі в домашньому кріслі) може свідчити про його прагнення зайняти нішу головного ісламського радикала в Росії. За неточними даними в РФ проживає від 14 до 17 млн мусульман, але їхні спільноти вкрай децентралізовані. Нараховується понад 40 самостійних муфтіятів, об’єднаних у чотири великі структури: Центральне духовне управління мусульман Росії та європейських країн СНД в Уфі, Раду муфтіїв Росії й Духовні збори мусульман Росії  та Координаційний центр мусульман Північного Кавказу (всі три у Москві), – причому перша і друга знаходяться у стані тривалого протистояння. Понад то, не всі найвпливовіші російські муфтії підтримали вторгнення в Україну. В цих умовах Кадиров може розраховувати на роль не лише світського правителя, але й духовного провідника, принаймні на Кавказі. Ймовірність того, що його трактування «війни з Іблісом» знайде відгук в інших ісламських регіонах Росії, невелика.

З іншого боку, Кадиров завуальовано, але прямо погрожує урядам європейських країн використати мусульман як зброю в їхньому тилу. Втім, хоча небезпека ісламського тероризму як такого в Європі існує, навряд чи Кадирову вдасться його суттєво посилити. Для вихідців з Близького Сходу та Північної Африки «війна Кадирова» – не їхня війна. А більшість тих європейських мусульман, хто спілкується російською мовою, становлять політичні опоненти теперішнього глави Чечні. Таким чином, навіть ця частина заяви все одно більше спрямована на внутрішню, а не на зовнішню аудиторію.

Таким чином, можливість джихаду російських мусульман проти України, а європейських – проти Європи, залишається низькою. А от посилення внутрішньополітичної ваги особисто Кадирова за рахунок залучення на свій бік ісламських радикалів цілком реальне.