Російський день голосування та недовга гра в демократію

10 вересня у РФ пройде “єдиний день голосування”. Вибиратимуть 21 губернатора (включно з мером Москви), ще 5 “губернаторів” призначатимуть або “обиратимуть у парламенті”. Перезавантажать і 20 регіональних парламентів. До речі, виборчий цирк Кремль організує на окупованих територіях. У тому числі з виборами “губернатора” та “обласної думи” (не чекали?) Херсонської області!

Найбільший інтерес становлять вибори лише в одному регіоні. Йдеться про Республіку Хакасія. Де до 2 вересня не було явного фаворита, а виборчий процес проходив публічно та підкреслено демократично. Аж до серії із чотирнадцяти (!) теледебатів між ключовими кандидатами. Але на день голосування демократія згортається. І вже 3 вересня можна було із ймовірністю 90% назвати ім’я майбутнього губернатора. Тут проявилися відразу кілька процесів — кремлівський експеримент із виміром “реальних настроїв” виборця та гра відразу кількох “веж Кремля”. Але про все по порядку.

Ілюзорна демократія та новий монополіст у регіонах

Кампанія 2023 року по оновленню регіональних еліт пройде за вже обкатаним алгоритмом. Група “технократів” (Грефа-Кірієнко) продовжує розставляти своїх людей по регіонам. Схема проста. Старий “губернатор” подає у відставку, на його місце відправляється парашутист (людина, яка не жила в регіоні) з приставкою в.о. І, диво, через півроку він перемагає на “виборах”, виносячи, зокрема, конкурентів-представників місцевих еліт. Думаю, зайве згадувати, що всі “в.о.” перед призначенням закінчили курси при Російській академії народного господарства та державної служби при Президенті РФ, які називають “школою губернаторів”. Програму було запущено шість років тому під особистим патронатом Грефа. А з 2022 року за протекцією Кирієнка ректором “наргоспу” став А. Комісаров, який займається проектом “лідери Росії” і є “відповідальним” за кадри в групі технократів.

За минулі роки механізм відпрацьований та функціонує “як годинник”. Досить сказати, що на момент, коли я починав писати доповідь щодо російських еліт, “технократи” контролювали 28 регіонів, коли презентував (початок 2023) — уже 38. А за результатами осінніх виборів цифра зросте до 51 чи 52 -х.

Таке зростання відбувається за рахунок різкого зменшення:

• суто “партійних квот” — регіони, де губернаторами були представники тієї чи іншої партії, рівновіддалені від усіх “веж Кремля”. Таких було небагато – 8. Після виборів залишиться 3.
• квот “Роснафти”. За останні півтора року Сечин втратив контроль над чотирма регіонами з шести, якими керували “його люди”.
• регіонів, які можна було б назвати “уламками справжньої федерації”. Тобто областями, на чолі яких стояли ставленики місцевих еліт. Це число скоротиться із семи до чотирьох.
• “Газпром” також ризикує втратити. Але небагато — лише одну область.

У 2022 році підхід посилено у бік “патріотизму” за рахунок використання “фактору України”. Сергій Кирієнко є куратором кадрової роботи на окупованих територіях. І, як жартують російські політтехнологи, кар’єрні сходи йдуть через Україну.

Звичайно, не йдеться про перспективи місцевих кадрів, які прагнуть довести вірність Кремлю. Використовується апробований механізм “парашутистів” — людина, яка має амбіції зробити кар’єру в російських регіонах, має приїхати на окупований південь України у відрядження. Так би мовити, покерувати небагато: від 3 до 6 місяців. У результаті Кремль відсікає від реальних важелів управління та, що найважливіше, грошових потоків місцевих колаборантів. З іншого боку, за рахунок короткострокових призначень не дає молодим і голодним управлінцям часу вибудувати свою систему годівлі на нещодавно окупованій території, де контроль за фінансами ускладнений.

Після такого відрядження людина отримує призначення або до регіонів (від члена регіонального уряду до в.о. губернатора), або до ключових міністерств на рівень керівника департаменту.

Єдина “вежа Кремля”, яка залишається “за своїх” — це група “силовиків”. Але тут є своя специфіка: під їх впливом знаходяться “нересурсні” регіони, що представляють собою, або військові бази розміром з область або проблемні національні республіки, де важлива силова (і репресивна) компонента в управлінні.

Але є ще одна група, позиції якої можуть змінитись. Це група ВПК чи “група Чемезова”. Найбільш закрита “вежа Кремля”, у сфері інтересів якої є мінімум представників конкуруючих угруповань. У тому числі щодо фінансів — гроші проходять через “свої” банки. І навіть страхування працівників підконтрольних підприємств йде через “своїх” страховиків. А наявність ставлеників у системі фінансових розслідувань (починаючи від ФСБ, закінчуючи Рахунковою палатою) дозволяє не турбуватися щодо атак.

Але Чемезов мав слабке місце — кадри і, як наслідок, можливість розширення на регіони. В результаті він за 2018-21 рр втратив контроль над двома (із п’яти) областями. Але 2022 вніс свої корективи. ВПК знову “всім потрібний”. І на цьому фоні дає про себе знати ситуативний альянс із технократами, який проявляється на єдиних вільних та конкурентних виборах 2023 року в Росії. Йдеться про вибори глави Хакасії.

Проблема більша, ніж Фургал (сліди подій 2018-го у виборах 2023-го)

Вибори голови Хакасії були унікальними для виборчої кампанії 2023 року. Серед чотирьох зареєстрованих кандидатів було два очевидні фаворити — теперішній керівник регіону, молодий комуніст Валентин Коновалов та депутат Держдуми від “Єдиної Росії” Сергій Сокол. У республіці пройшли вже 8 турів теледебатів. Не постановки, справжніх дебатів, де кандидати намагалися представити своє бачення розвитку регіону. Працюють соціологи, які дають реальні цифри. Активними були кандидати “другого порядку”, які розтягують голоси протестного електорату (Молчанов від ЛДПР) і розмивають електоральне поле теперішнього глави регіону (Грудинін від партії “Комуністи Росії”).

Варто окремо згадати факт із новітньої історії: Коновалов відзначився тим, що у 2018 році “зламав схему” і вибив із губернаторських перегонів єдинороса Віктора Зіміна, який керував регіоном майже десять років і був ставлеником місцевих еліт. Після першого туру Зімін, за порадою Москви, знімає свою кандидатуру. А процесом передачі влади керував теперішній “губернатор Севастополя” Михайло Развожаєв.

Перемога Коновалова навряд чи була катастрофою для Кремля — було завдання усунути від влади потужне місцеве угруповання, на яке, крім усього іншого, мав колосальний вплив Дерипаска. Комуністи сприймалися, як найменше зло. Чого не очікував Путін — то це масштабу розгрому та приниження кандидата-“єдинороса”. До певної міри в Хакасії в 2018 році відбулася “електоральна революція”, яка за своїм напруженням перевершувала вибори в Хабаровському краї, де переміг Фургал.

До речі, “проблема Фургала” стала для кураторів регіональної політики у Кремлі одним із додаткових аргументів на користь необхідності “прибрати” Коновалова. І, з кінця 2019 року у молодого, активного комуніста починаються проблеми. Його атакують з усіх боків: представники групи Зіміна (частина депутатів законодавчих зборів, економічний блок уряду регіону), люди Дерипаски (Рада муніципальних утворень Хакасії) і, звичайно, регулярно передаються “привіти” з Москви.

Підходи до “проблеми Коновалова” докорінно відрізняються від дій Кремля у більшості інших регіонів. Де йде “профілактична бесіда” з губернатором, і той подає у відставку. Якщо ні, арешти “за корупцію” його найближчого оточення. І у фіналі все ж таки з’являється згадана заява. У Хакасії, на фоні протестів у Хабаровську, діють тонше, можна навіть сказати “демократично” – намагаються обвалити рейтинг губернатора. Що виходить непогано – на початок 2023 року за відставку Коновалова виступало понад 50% населення республіки.

2018 рік був останнім роком, коли результати електоральної кампанії в регіонах пішли “не за планом”. Не повністю, було лише дві несподіванки — Хабаровський край і Хакасія. І у прагненні нейтралізувати проблему (у вигляді виборів реально популярного у населення глави регіону), Москва діяла за двома абсолютно різними алгоритмами. В одному випадку було використано репресивний метод (як щодо глави регіону, так і його прихильників). У другому — механізм дискредитації, з використанням демократичних механізмів. Алгоритм, який, до речі, РФ активно вдосконалювала та застосовувала на зовнішніх ринках. Насамперед для ослаблення позиції влади у пострадянських країнах.

Урочистості та занепад демократії в окремо взятому регіоні

Тож, підходимо до електоральної кампанії 2023 року. Губернатор виходить на вибори із слабкою позицією. Але ключовою проблемою Кремля була відсутність адекватних кандидатур на противагу опальному комуністу. Жодна з “веж Кремля” не могла гарантувати безпроблемне висування (і перемогу) своєї людини. У результаті проти Коновалова починають грати відразу три сили, які створили ситуаційний альянс — Чемезов, група “технократів” та Дерипаска.

Ключовим суперником губернатора виставляють депутата Держдуми Сергія Сокола, формально обраного депутатом Держдуми від Хакасії. Політик очевидно готувався до регіональних виборів і у 2022 закінчив згадану вище “Школу Губернаторів” при Російській академії народного господарства та державної служби при Президенті РФ. При цьому Сокіл — типовий парашутист, але не є креатурою Грефа та Кирієнка — з 2010 по 2018 роки він працював у структурах “Ростеху”, обіймаючи посади радника Чемезова і (у 2018) куратора “штабу з виборчої кампанії Путіна” всередині корпорації. Тобто ця персона була компромісом між двома групами. У цьому альянсі кожна зі сторін мала свою мету:

• “технократи” продовжували процес встановлення регіонів під свій контроль. І Хакасія, де традиційно сильні місцеві еліти ставала однією з ключових цілей. При цьому Дерипаска після знищення (як групи впливу) “сім’ї Єльцина” шукав нових партнерів для впливу на політичні процеси. А також категорично не бажав остаточно втрачати контроль над важливою для нього Хакасією.
• Чемезов, на фоні природного укріплення своїх позицій, намагався посилитися в регіонах. Хакасія, враховуючи структуру економіки (поклади міді, алюмінію, рідкісноземельних елементів, енергетика) була гарною метою. Крім того, війна та збільшення оборонного замовлення в РФ зблизила позиції Дерипаски та Чемезова до рівня ситуативних союзників.

Таким чином, хтось на зразок Сергія Сокола просто мав з’явитися. Але цим справа не обмежилася. У гонку вступає ще один “комуніст”, щоправда від партії “Комуністи Росії” Володимир Гудилін. Який працює директором новоствореної юрособи (у 2022 році) “Авіазавод “Ірбіс”. Дана фірма заявляє про наміри будувати авіаційний завод у Хакасії та поглинає завбачливо збанкрутоване досвідчене конструкторське бюро “Ротор” (розробник та виробник легких гелікоптерів та літаків). Гудилін заявляє, що діє від імені “інвесторів”, не називаючи останніх. Місцева преса припускає, що він працює за дорученням, зокрема Дерипаски та Прохорова.

В агітаційну кампанію Коновалов вступає як “наздоганяючий”. Йому нав’язують серію дебатів. Але вже з 6-го раунду для Кремля “щось пішло не так” — соціологія фіксує посилення опального губернатора. До 10-го раунду позиції вирівнюються, а до 13-го Коновалов отримує перевагу. При цьому чинний губернатор ефектно обігрує тему “парашутистів у регіоні”, називаючи Сокола та його команду “шановними гостями Хакасії”. І це подобається виборцю.

У Кремлі розуміють загрозу: повторення провалу московського ставленика (і представника ЄР) на других виборах поспіль створює небезпечний прецедент.

Тому проблеми зі здоров’ям Сокола використовуються по повній. Офіційна версія — депутат потрапив у реанімацію внаслідок ускладнень нібито спричинених перерваною реабілітацією після складної липневої операції. Воно б так, але в липні Сокіл так писав про свій діагноз: “Поїхав до лікарні. Апендицит, перитоніт, операція”. Таким чином, кремлівська операція з електорального вибивання небажаного губернатора була згорнута з мінімальними втратами.

Але це не означає, що Коновалов, який вибив у 2018 році старожила (і, паралельно, партнер Шойгу), може в 2023 році викинути з регіону Чемезова з Кирієнком і залишитися переможцем. Найімовірніше, ярлик на нове князювання отримано в результаті консультацій із Кремлем (і керівництвом КПРФ, якій невигідна “маленька політична війна за регіон”).

Губернатор Хакасії збереже місце, але буде лояльнішим.

Кремль, зі свого боку, апробував механізм “чистих” виборів на місцевому рівні. І вкотре переконався, що дострокова відставка губернатора із призначенням заздалегідь обраного “в.о.” є кращою. При цьому перебіг виборчих перегонів показав відсутність симптомів проблем у 2024-му, на виборах Путіна: незважаючи на демократичність процесу, критики політики федерального центру на виборах не було. Причому цю тему старанно уникали всі чотири кандидати.

Варто зазначити, що є ще один варіант виходу із провальної кампанії для Кремля — зняття всіх кандидатів. Для цього необхідно натиснути тільки на фаворита, оскільки двоє, що залишилися, є, швидше, технічними фігурами.

Плюси варіанту для Москви за таким сценарієм — можливість поставити свого “в.о.”, оскільки Коновалов закінчить термін повноважень. А також провести на виборах нового “місцевого” кандидата, яким цілком може стати Олексій Лемін, який з 2019 року обіймає посаду мера Абакана. Ця особа найбільше задовольняє клан “технократів”, оскільки, крім, власне навчання (заочно) в РАНХіГС, є і слухачем нового потоку “Школи Губернаторів”.

З мінусів такого кроку — демонстрація слабкості позиції у разі незгоди місцевих еліт. У короткостроковій перспективі — поки що є репресивний ресурс — такий підхід спрацює і дозволить спокійно пройти проблему 2024 року. Але вже в середньостроковій, особливо при загостренні міжкланової боротьби, він може спричинити серйозні проблеми для Кремля. Особливо в регіонах, де поки що сильні місцеві еліти і є помітна присутність інтересів однієї з “веж Кремля” (яка не має контролю над губернатором).

Ігор Тишкевич, експерт програми «Міжнародна і внутрішня політика» Українського інституту майбутнього

Джерело: dsnews.ua