Як Білорусь міняє Росію на Україну та китайців, в інтерв’ю “ДС” розказав експерт Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич.
– В останній місяць відносини між Україною і Білоруссю дещо ускладнилися. Чому?
– Я б не став говорити про охолодження і погіршення відносин між двома країнами. Ми маємо підвищений градус напруженості в інформаційному середовищі, але щодо самих відносин поки що я не бачу серйозних сигналів для погіршення.
Коріння проблем (зокрема підвищеного градуса в інформаційному полі приблизно з травня 2017-го й до сьогодні) варто шукати в історії українсько-білоруських відносин 2012-2013 років і пізніше — 2014-2015 років, коли пролунали перші інтенсивні заклики до того, щоб їх переглянути.
З 2005-го до 2007 року торгівлі між двома країнами практично не було. Товарообіг становив близько $ 50 мільйонів. Різке пожвавлення почалося на рубежі 2006-2007 років.
У 2008 році були контакти на вищому рівні, а пізніше Україна спробувала виконувати роль адвоката диявола. Вона стала лобістом Білорусі з поліпшення відносин із Заходом.
У Лукашенка тоді був черговий етап ослаблення залежності від Росії, і йому треба було нормалізувати відносини з Заходом за допомогою України та Грузії. Це частково вдалося.
– Але в 2010-му в Білорусі був силовий розгін протестувальників, незадоволених результатами президентських виборів…
– Так, Лукашенко взяв на себе відповідальність за той силовий розгін, і Білорусь підпала під санкції. Після цього було підписано угоду щодо Митного союзу.
Відносини з Україною тривали до 2013 року вже без європейського вектора.
Але Мінськ все одно в українському ринку намагався знайти альтернативу російському.
Частково Білорусь гарантувала собі успіх шляхом контрабандних схем, роботи з “сім’єю”. Наприклад, якщо порівняти дані Укрстату та Белстату за 2013 рік, то різниця в оцінці білоруського імпорту в Україні становила понад $ 600 мільйонів — ось потенційна контрабанда і “торгівля за схемами”.
Після 2014-го Білорусь підтримала Україну в її проєвропейському векторі, і після об’єктивного падіння у зв’язку з обвалом економіки в 2014-2015 роках товарообіг знов почав зростати. Крім того, Білорусь в особі України повернула головного партнера з поліпшення відносин із країнами Євросоюзу. Для Києва це було вигідно, адже Мінськ віддаляється від впливу Росії. Але основний її вплив не в області політики, а в залежності країни від російської нафти та ринку. Тому для України постало питання, як прив’язати Білорусь до себе так, щоб їхні відносини мали стратегічний вигляд.
– Вдалося?
– Так, минулого року. Відтоді українська політика стала послідовною. Частково починає відновлюватися співробітництво у військово-технічній сфері. Але цього було замало, і Україна запропонувала ще два основні проекти, які можуть істотно вплинути на позиціювання Білорусі. Перший у нафтової галузі та можливості перероблення української нафти на Мозирському НПЗ. Україна економить на імпорті, а платить тільки за перероблення сировини, а Білорусь отримує альтернативні джерела постачання нафти і таким чином зменшує вплив Росії.
Другий великий проект — це відновлення судноплавання Дніпром до портів Чорного моря, завдяки чому Білорусь може удосконалити логістику для свого експорту. Наприклад, за калійними солями, однією з найважливіших експортних товарних груп, де Білорусь контролює до 20% світового ринку. Зараз основна перевалка здійснюється або через Литву, або через Росію. Основні покупці — Індія, Китай або країни Північної Африки. Возити туди сіль через Литву економічно невигідно, а ось шлях Дніпром на кілька тисяч кілометрів коротший. Обсяги експорту великі — тільки минулого року було експортовано понад 9 мільйонів тонн. Можете собі уявити, скільки Україна зможе отримати від цього транзиту.
Обидва ці проекти спрямовані на майбутнє, і таким чином Україна намагається втягнути Білорусь в свою орбіту і хоча б частково зняти її з орбіти Кремля. Це те, що відбувається в 2016-2017 роках.
– Як у Білорусі на цьому тлі складаються стосунки з Росією?
– За останні два роки вони істотно погіршилися. Росія намагалася обмежувати постачання своєї нафти в Білорусь і перешкоджати розвитку проектів з Україною. Час реакції настав у 2017 році.
РФ не може безпосередньо вплинути на Мінськ у цих питаннях, але має змогу грати на інформаційному полі та здійснювати провокації. Мета — викликати політичну напруженість між країнами, в таких умовах спільні проекти найчастіше припиняються.
На цьому повертаємося до травня 2017-го і наступних місяців. Спочатку пішла тема навчань “Захід-2017”, в якій послідовно лунало кілька тез:
- Росія окупує Білорусь.
- Кремль введе війська та зніме Лукашенка.
- Російські війська залишаться в Білорусі на постійній основі.
Вже на початку навчань МО РФ опублікувало новину “про перекидання 1-ї танкової армії в Білорусь”. МО Білорусі спростувало цю інформацію, але з сайту російського відомства новину не зняли. Наступна тема — нібито в межах спільного угруповання військ ППО буде створено російські військові бази протиповітряної оборони. У серпні додалися тези, що через навчання Білорусь може втратити якусь територію, як Україна втратила Крим. Паралельно вводилися теми, що Білорусь торгує з ЛНР і ДНР або про “нелюдське ставлення” білоруських митників до українців.
Коли інформаційні вкидання не спрацювали, настав час провокацій. Наприклад, викрадення українця Павла Гриба. Були провокації і з української сторони: декілька депутатів обласних рад вимагали перегляд державного кордону, копачі бурштину намагалися віджати білоруські озера, депутат Надія Савченко також заявляла про необхідність ревізії лінії держкордону. Далі можна згадати заяви українських політиків про те, що в Білорусь необхідно виряджати розвідувально-диверсійні групи. Такий набір із білоруської сторони (так само простих політиків, не влади) спричинив обурення в українських ЗМІ. Із заяв українців (зокрема й депутата ВР, Героя України) щодо Білорусі спробували не робити скандал.
Словом, задум організаторів інформаційних атак не спрацював. І ось тут ми приходимо до арештів українських громадян. Одного за підозрою в корупції, іншого — в шпигунстві.
Якщо аналізувати подібним чином: що змінилося, куди рухаються відносини, кому це вигідно та кому невигідно, все стає на свої місця. Відносини між країнами набувають ознак довгострокового співробітництва та раціональності, результатом може стати істотне ослаблення російського впливу на Білорусь. І тут з’являються інформаційні вкидання, провокації, які за здебільшого розраховані на одне — рано чи пізно в однієї зі сторін повинні здати нерви, після чого розпочнеться холодна війна на рівні еліт двох країн.
– Ініціатором цих скандалів є Росія?
– Найімовірніше. Але росіяни працюють за кількома напрямами та відомствами, і їхня роль головна. Проти українсько-білоруських проектів може працювати не тільки Росія. Достатньо подивитися на потенційно зацікавлені групи.
Якщо ми говоримо про транзит річковим транспортом, значить, страждають інтереси білоруських і українських залізниць, а також українських виробників залізничних вагонів, рухомого складу. Усі вони мають свої інтереси й гроші, щоб ці інтереси захищати. Далі.
Якщо з цих 8 мільйонів тонн солі, що йдуть через Литву. Хоча б 6 мільйонів підуть через Україну, і Литва втратить колосальні кошти за транзит. А це робочі місця громадян Литовської Республіки та податки.
Ось вам ще одна зацікавлена сторона. Я не кажу, що ці сторони безпосередньо беруть участь в цих провокаціях, але якщо з’являється шум у пресі, хтось може й підтримати чи замовити слівце. Зацікавлених сторін занадто багато. Але це якраз говорить про те, що білорусько-українські відносини починають виходити на інший рівень.
– Останній шпигунсько-дипломатичний скандал зачепив українських громадян. З’явилися пропозиції, що з Білоруссю треба розривати різного роду відносини…
– Те, що країни ведуть розвідку на території інших держав, цілком нормально, буденно та навіть правильно. Якби цього не відбувалося, то постало б питання, за що отримують гроші розвідслужби. Також нормально, коли розвідки використовують журналістське прикриття — зручний формат.
Я не буду стверджувати, що заарештований журналіст займався розвідувальною діяльністю, це поза моєю компетенцією. Але хочу зазначити, що робота журналіста — збирати інформацію. У ситуації з українським журналістом в Білорусі, зокрема й інформацією, що стосується військової сфери, — це цікавить і редакцію аудиторію, редакцію “та” аудиторію. Це нормальна практика. Варіантів безліч.
Оскільки Україна перебуває в стані війни, то цілком природно, що український журналіст цікавиться військовою співпрацею Білорусі з іншими країнами. Але це не означає, що він розвідник.
Наступний момент. Якщо вірити білоруському КДБ, пізнішим заявам Лукашенка та словам посла України в Республіці Білорусь пана Кизима, посольство було інформовано про те, що трапилося, й було досягнуто домовленість щодо нерозголошення цього випадку. У пресу потрапляє кілька слів, а далі починається торг і швидкий обмін. Але за три тижні відбувається витік, і в перші 24 години після цього офіційні особи як у Білорусі, так і в Україні мовчали — можливо, був шок і думали, що робити. Факт залишається фактом: першу добу офіційної реакції від обох країн не було.
Минає ще одна доба, та затримують ще одного українця. Ось тут може бути збіг. Це директор одного з українських заводів, який приїхав до Білорусі у відрядження. Цього разу затримали за хабар. Пізніше заарештували і громадянина Білорусі. Як з’ясувалося, люди працювали “відкат”, за що й поплатилися.
– Тобто за хабарі в Білорусі саджають за ґрати?
– Так, але не завжди. Якщо це в інтересах Білорусі та стимулює її експорт, найчастіше це не відбувається. А ось якщо справа стосується імпорту на території країни, то його стимулювання білоруській владі дуже сильно не подобається.
Усі ці провокації спрямовані на те, щоб МЗС двох країн почали футболити одне одного, висилати ноти і дипломатів. Поки що політики обох країн зберігають холодну голову і намагаються знайти вихід з цієї ситуації. Але якщо співпраця за якимись довгостроковими проектами збережеться, то про інформаційні вкидання та провокації будемо чути дедалі більше.
– Ви сказали, що відносини між Білоруссю і Росією погіршуються. А як це виражається на практиці? Все ж обидві країни — члени Митного союзу …
– C одного боку, Білорусь, як і раніше, сильно залежить від російського ринку. Товарообіг між країнами в різні роки становив від 37 до 70%. Причому реальний традиційний білоруський експорт дещо менший, але зростання товарів експорту відбувається через так званих білоруських креветок. Упродовж останніх двох років Білорусь купує українське м’ясо, молоко, сири. При цьому Україну вона постачає цією ж номенклатурою товарів.
Але якщо подивитися на обсяг постачання з України, то приблизно настільки ж збільшився обсяг постачання з Білорусі в Росію. Йдеться про банальне переклеювання етикеток для вигоди обох держав
Росіяни безпосередньо не пускають українські продукти, але це не проблема — вони приїдуть через Білорусь.
Мало-помалу Білорусь у своїй внутрішній політиці провадить кадрову ротацію. З погляду міжнародного вектора Білорусь ставить не стільки на ЄС, скільки на Китай. Країни добре співпрацюють у галузі військової промисловості. Ось якщо раніше легка броньована машина білоруської армії була російського виробництва, то на останньому параді російських машин не було взагалі. Були китайські зразки та білоруські. Це означає, що Білорусь поступово провадить російське заміщення.
– Навряд чи Кремль радіє такому повороту подій …
– Природно, він хотів би мати союзника, який постійно заглядає до рота. Тому Росія почала проводити інформаційні атаки на Білорусь. Але оскільки влада Лукашенка є авторитарною, він не терпить альтернативної системи. І якщо прозахідна позиція ослаблена, то він почав використовувати інші методи. Наприклад, намагався приборкати Росію через Білоруську православну церкву. З ними Лукашенко почав застосовувати метод батога та пряника, здебільшого батога.
За останній рік був засуджений один священик, причому за нелегальну торгівлю та зберігання зброї. Другий дзвіночок — затримання священика РПЦ, якого звинуватили в сутенерстві і вже висунули обвинувачення. Незабаром буде суд ще над одним панотцем, який збував фальшиві гроші. Зауважте статті, за якими їх заарештовували. Загалом, білоруська церква натяки зрозуміла, і, коли під час навчань “Захід-2017” проходила хресна хода-автопробіг під егідою РПЦ, Мінська єпархія відмовила їм у проведенні молебню в Білорусі.
До того ж, Білорусь і надалі запевняє Росію в братерській любові.
– І активно шукає альтернативу Росії в усіх аспектах?
– Так, і є Україна, крім Китаю. Війна в Україні є майданчиком можливостей. Завдяки мінському процесу з Білорусі вже зняті санкції. Якщо Білорусі вдасться відправити своїх миротворців, чого так бажає Лукашенко, і вони не будуть прив’язані до росіян, то це будуть хоч і хиткі, але теж додаткові гарантії безпеки.
Адже в разі чого за Лукашенка не буде навіть кому заступитися. Для Заходу він чужий, для США чужий, а українських ресурсів щонайбільше вистачить не те, щоб принести квіти під білоруське посольство. Тому Лукашенко розуміє, що його чекає, якщо він залишиться сам на сам з російським ведмедем.
Читайте також: “Миротворці з Білорусі на Донбасі: чи є такі і навіщо це Мінську”.
Зовсім інша річ, коли якісь воєнні дії провадяться щодо країни, яка є учасником миротворчої місії. В такому разі дипломатична реакція буде швидшою і потужнішою. І ось з таких маленьких зерняток Лукашенко намагається створити хоч якусь основу для своєї безпеки.
– А влада Лукашенка, вона яка, авторитарна?
– Якщо дивитися індекс економік та індекс легкості ведення бізнесу від Світового банку, то позиції Білорусі значно вищі за позиції України. І це багато в чому логічно — у 2008-го був перший стрибок з реформування Білорусі, зараз йде друга хвиля.
З одного боку, Білорусь була й залишається авторитарною державою, а Лукашенко був і залишається диктатором. З іншого — економіка лібералізована. Вдалося створити в економіці близько 30% досить потужних напрямів, які тягнуть на собі всю решту білоруської економіки. Це хімія, ІТ.
Решта 70% білоруської економіки — все ж старий радянський мотлох.
З погляду соціальної держави Білорусь вкрай не соціальна держава, від нарахування робочого стажу, коли відпустка для догляду за дитиною не входить в робочий стаж і закінчуючи проїздом у транспорті.
Час виходу на пенсію — 65 років, а пенсіонери не мають безкоштовного проїзду в приміських маршрутках. Помилково пов’язувати економічні перетворення з політикою. Білорусь намагається проводити економічні перетворення, при цьому вона не зачіпає політичну сферу. У Білорусі, як і раніше, диктатура та жорсткий авторитарний режим. В цьому якраз ніяких змін немає. Водночас є спроби лібералізувати економіку, тим паче, що історія знає безліч прикладів ліберального економічного устрою на тлі політичної диктатури або авторитаризму — ті ж Китай, Сінгапур, Корея, Чилі часів Піночета або певною мірою Франція часів Де Голя.
– А щодо національних цінностей, мови, культури…
– Якщо до 1999 року Лукашенко провадив політику приєднання Білорусі до Російської Федерації, то з приходом Путіна ця політика змінилася. Тепер вона позначається гаслом “Гроші та нафту в обмін на поцілунки”.
Білорусь намагається вихолостити усі можливі підписані союзницькі документи й при цьому дуже багато говорить про братерську дружбу.
Якщо в 90-х роках Лукашенко провадив фактично антибілоруську політику, то тепер він дуже-дуже обережно повертає в бік національної культури та національних традицій. Йде м’яке загравання з націоналізмом, яке білоруські праві охрестили “мяккай беларусізацыяй”. Але це в жодному разі не означає, що білоруський диктатор стає демократичним.
Так, більшість білоруських демократів білоруськомовні, цінують свою культуру і таке інше.
Але те, що Лукашенко заграє з націоналізмом, не означає, що він стає демократом.
Після 2014 року об’єктивний інтерес незалежності Білорусі збігся з інтересами громадянина Олександра Лукашенка в справі зміцнення своєї власної влади.
– Лукашенко вже 63 роки. Кого він готує як наступника? Його молодший син Микола, який їздить з ним на більшість міжнародних зустрічей, підходить для цієї ролі?
— Основні сфери, важелі влади в Білорусі замкнені на Лукашенку та його дітях. Старший керує силовим блоком, середній — бізнесом сім’ї, торгівлею зброєю, контактами з країнами арабського світу. Молодший… Він поки просто молодший. Щодо віку і здоров’я Лукашенка в Білорусі є такий анекдот: американські ЗМІ оголосили про таблетку, яка гарантує людині безсмертя. Ця таблетка дешево коштує й буде доступна всім. “Ура!” — закричали в усьому світі. “Твою ж мати!” — сказали білоруси. Поки Лукашенко не старий, говорити про те, що він готує наступника, рано. Особливо якщо згадувати молодшого сина Миколу — він ще занадто малий.
– Виходить, що альтернативи влади Лукашенка немає?
– З погляду опозиційних рухів або політичних партій, то її немає. Режим в Білорусі більш жорсткий щодо альтернативних центрів впливу. Можна говорити про якісь яскраві особистості, але проблема в тому, наскільки ці особистості здатні до організації, структури тощо. Лукашенко розуміє, що будь-яка потужна структура рано чи пізно увійде з ним в якусь конфронтацію. Тому намагається знищувати або послаблювати усе, що може стати потужним центром сили.
Навіть силовий блок не є винятком: в Білорусі провадиться уповільнена війна між силовиками. Лукашенко штучно періодично посилює одну зі спецслужб, а потім накладає арешти на всі інші. Таким чином він послаблює можливість створення на базі силового блоку більш-менш самостійної (з погляду політики формулювання власних інтересів) структури.
– А якби Лукашенко завтра помер, в країні почався б хаос?
– В такому разі в Білорусі від 48 до 72 годин буде йти боротьба за владу. Але це не буде війна всіх проти всіх, тому що армія, найімовірніше, посяде вичікувальну позицію. Буде боротьба між різними номенклатурними угрупованнями в колі Лукашенка. Старший син Віктор курує спецпідрозділом і силовим блоком. Добре підготовлених бійців там від 2 до 3 тисяч осіб — це насамперед спецпідрозділи різних відомств (деякі з них засекречені), які через “координаційну раду командирів спецпризначенців” підпорядковані йому особисто.
У веденні середнього сина перебувають фінанси сім’ї. Він відповідає за торгівлю зброєю, ризикові ринки тощо. Він теж спирається на частку силовиків.
Долі третього сина Миколи за більшості розкладів не позаздриш. Є певні побоювання за його життя. Він може виявитися зайвим на цьому святі поділу портфелів.
Події будуть розвиватися в канві військових переворотів у країнах з диктаторським режимом. Досить швидко формується основне коло людей, що переймає на себе владу та до якого увійде більшість (що залишилися не знищення) силових структур.
У проміжку цього часу, від 24 до 72 годин, якраз таки можливий вплив РФ, опозиції чи навіть зовнішніх сил. Але і тут переоцінювати її можливості не варто — автоматичне захоплення не відбудеться, навіть якщо не брати до уваги настрої громадян. Від 17 до 20% білорусів у відповідь на пряме запитання, що ви будете робити в разі спроби РФ анексувати Білорусь або її частину, відповідали, що чинитимуть опір зі зброєю в руках, і лише від 7 до 10% підтримали б такий розвиток подій. Система влади вибудовувалася роками та має певний запас міцності. Простий приклад: у 2014 році було ухвалено низку документів, які розписують дії чиновників у разі загрози незалежності та недоступності зв’язку з першими особами. Якщо навіть 40% виконавців “відкриють конверт”, система працюватиме.
– Якою буде роль самих білорусів? Вони взагалі революційно активні?
– Коли ми з білорусами говоримо про майбутнє, то їхнє головне питання полягає в передвиборчій програмі політичних партій. З іншого боку, білоруси схильні до популізму, завдяки чому до влади прийшов і сам Лукашенко. Протестне голосування можливе, але значною мірою білоруси системні.
У програмістів, сисадмінів є хороша приказка: не руш систему, яка працює. Це про білорусів.
Якщо ми говоримо про суспільний договір, то влада в країні вибудувана так: держава існує сама собою, забезпечує якийсь мінімальний рівень життя, безпеки та зони комфорту населення. При цьому не забороняє населенню займатися якимось дрібним бізнесом собі на догоду та не закриває країну від сусідів.
Наприклад, під час кризи 2008 року в Білорусі вирішили, яким чином не пустити людей в політику, спростивши систему реєстрації бізнесу. Тепер це можна зробити за три робочих дні, аж до виготовлення печатки. Податкова ставка весь час знижується. Ті ж програмісти живуть фактично в податковому офшорі.
Тому розумні люди не пішли в політику, а спробували заробляти самі. Тим паче, що багато хто з них бачить безперспективність політики. Це теж одна з основ стійкості режиму Лукашенка.
Так білоруси і живуть — сонце сходить, сонце заходить. Все це без зайвих оплесків Лукашенку, але і без зайвої роздратованості його персоною.