Про що насправді говорили Порошенко і Лукашенко телефоном

Прес-служба Президента України повідомила про телефонну розмову між Петром Порошенком і Олександром Лукашенком. Офіційний прес-реліз скупий на подробиці: «Глави держав підкреслили важливість належної підготовки до проведення в поточному році в Гомелі Першого форуму регіонів України і Білорусі. У цьому контексті йшлося про інтенсифікацію торгово-економічної та культурної складової міжрегіональної співпраці».

Виникає запитання. Що необхідно було обговорити керівникам держав, адже «Форум регіонів» двох країн організують робочі групи – це не рівень обговорення перших осіб. У розмові дійсно йшлося про економіку, політику, гуманітарну сферу. Але акценти, ймовірніше, були розставлені по-іншому.

Економіка

Характер співпраці двох країн у 2017 році відрізнявся від практики попередніх років – Білорусь і Україна, за винятком «ситуативної» торгівлі товарами, перейшли на інший рівень, почавши масштабну виробничу кооперацію. Зокрема:

        • на тлі заяви керівника держвійськпрому Білорусі про відсутність військово-технічного співробітництва з Україною, на озброєння ЗСУ продовжують надходити вантажівки МАЗ (Богдан), з кінця 2017 вже без російських двигунів. Бронеавтомобіль «Варта», як і раніше, збирається на білоруському шасі. Україна, на відміну від РФ, змогла створити шасі для свого ракетного комплексу (при тому, що таку продукцію випускають не більше 5-6 країн у світі). Можливо, збіг, можливо, без ідей інженерів МЗКТ не обійшлося. Зрештою в Українській пресі і про «Варту» говорять як про українську розробку;

        • ще в кінці 2016 року Київ запропонував Мінську переробку нафти за давальницькою схемою на Мозирському НПЗ. Питання доставки сировини трубопроводом були узгоджені ще кілька місяців тому. Замість замінника у систему закачана «технічна» нафта;

        • в 2017 році можуть почати діяти нові правила судноплавства по Дніпру, що відкриє можливості для доставки білоруських вантажів до портів Чорного моря річковим транспортом;

        • в 2019 році починає працювати Білоруська АЕС. До цього часу в Україні можуть бути виведені з експлуатації 1 або 2 реактори. До 2025 – ще 2, а в Білорусі побудують другий енергоблок. Можлива участь Білорусі в компенсації тимчасового дефіциту на українському енергоринку – це прекрасна тема для обговорення.

Контрабанда

Не менш важливою є тема закриття Росією свого ринку для білоруських продуктів харчування (в першу чергу молочки і м’яса). Де тут Україна? Відповідь варто шукати в торговому балансі двох країн. Після того, як РФ закрила свій ринок для українських товарів, Білорусь несподівано почала імпортувати дані товарні групи. Одночасно (приблизно на ту ж суму) виріс і експорт продуктів з Білорусі на територію РФ. Отже, є підстави припускати, що російські обмеження б’ють як по Мінську, так і по Києву. А значить необхідно виробити нові алгоритми дій. До того ж, в 2017 році Китай відкрив свій ринок для білоруської яловичини. Це золоте дно, але стільки м’яса в «синьоокої» немає. Але є Україна, з котрою можна обговорити таку важливу і «жирну» тему.

Політика 

Виходячи з економічного порядку денного, формується і політична складова. Реалізація «нафтового проекту» зменшує залежність Мінська від Москви. Судноплавство по Дніпру також розв’язує руки Білорусі, і йде в розріз з політикою Кремля з примусу до перевалки білоруського експорту через територію РФ. Науково-технічне співробітництво, виробнича кооперація, спільний вихід на ринки третіх країн – усе це так само віддаляє Мінськ від «русского мира», і все це вигідно обом країнам. Але тема Росії була присутня в обговоренні не тільки в якості фону обговорення питань економіки. У Мінську розуміють небезпеку від східного сусіда, але не можуть собі дозволити надмірно різких кроків. З іншого боку, РФ в 2017 році провела ряд інформаційних атак і провокацій, спрямованих на зрив співпраці між двома країнами. В результаті цього, в Білорусі перед новим роком пройшли масштабні кадрові зміни в керівництві спецслужб і державних ЗМІ. А колишній редактор «Білорусі Сьогодні» (Радянської Білорусі), друкованого органу адміністрації президента, і найтиражованішої  газети країни, Павло Якубович в інтерв’ю польській «Річ Посполита» заявив, що: «Республіка Білорусь веде інформаційну війну проти Соловйова, Кісєльова, Росія-1 і НТВ». Вироблення системи, яка зробить даремними або малоефективними російські інформаційні атаки і провокації – ще одна тема для президентів. Мирний процес на Донбасі і можлива участь білоруських миротворців у можливій місії ООН так само могли обговорюватися. Україна справедливо побоюється російського впливу через «білоруський контингент». Для Білорусі участь в місії важлива, як це не парадоксально, з позицій отримання додаткових гарантій дипломатичної реакції на можливі агресивні дії РФ. Є місце перетину інтересів, є тема для обговорення. І лише останнім пунктом (якщо тема взагалі піднімалася) могло стати питання «шпигунського скандалу». Після того, як вирішити питання без розголосу не вдалося, в Білорусі і в Україні синхронно почалися суди над громадянами, яких звинувачують у шпигунстві. У Мінську судять Шаройко, в Києві Політика. Після завершення судів та винесення вироків можливий обмін, і це вже технічне питання. З іншого боку, ніщо не перешкоджає президентам зробити красивий жест. Наприклад, Порошенко просить «віддати журналіста», Лукашенко віддає зі словами «він же не чужа людина», можливо, навіть помилувавши українця (що однаково передбачає винесення вироку судом). В такому випадку політичні бали заробляють обидва президенти, обидва «роблять собі хорошу пресу». До речі, за непідтвердженою інформацією, вирок Шаройко в закритому режимі вже міг бути винесений, що робить описану вище комбінацію досить ймовірною.