Бліцкриг Луценка поглинули нетрі прокуратури

Прихід Луценко ознаменувався бліцкригом – блискавичним та безпрецедентним голосуванням в парламенті за зміни до закону «Про прокуратуру» і наданням згоди на призначення Президентом Юрія Віталійовича на посаду Генерального прокурора.

Спробою бліцкригу можна назвати і його перші місяці на новій посаді: ініціатива з перевіркою на доброчесність прокурорів, створення нової Генеральної інспекції, гучні імена політиків вищого ешелону, щодо яких здійснюється провадження Генеральною прокуратурою, конкурування з НАБУ та багато безкомпромісних заяв щодо непримиренності у боротьбі зі злочинністю, заяви про долюстрацію недолюстрованих прокурорів, відкриття доступності до прокурорської професії для «зовнішніх» кандидатів і багато іншого.

Щоправда, згодом на Юрія Віталійовича чекала реальність, що показала: бліцкригом прокуратуру не взяти.

По-перше, прокурори завжди не любили міліціонерів. І хоча Луценко важко назвати міліціонером, проте заведення у керівництво прокуратури вихідців із нетрів МВС було різко негативно сприйнято в прокурорському середовищі.

По-друге, люстрація попередниками Луценка була проведена в межах закону: всі, хто формально підпадав під люстрацію були, переважно, люстровані. Тому у підсумку лише до десятка прокурорів були дійсно люстровані за часів Луценка.

По-третє, виявилось, що спроможних до виконання «завдань партії і уряду» прокурорів не так багато, а за межами прокуратури не стоїть черга бажаючих влитись у їхні ряди. А керівників, здатних ефективно виконувати поставлені завдання, – взагалі одиниці. Тому жорсткі кадрові чистки з боку Луценка призвели б до повного паралічу органів прокуратури. Виявилось, що спроможність показала лише військова прокуратура на чолі з незручним Головним військовим прокурором Анатолієм Матіосом і він знову довів свою потрібність.

По-четверте, вплив на призначення на адмінпосади в прокуратурі був дещо втрачений і перспектива з шокінською Радою прокурорів взагалі могла вивести центр прийняття кадрових рішень за межі прокуратури.

Щось пішло не так

Проте, в процесі опанування системи прокуратури забули про чи не найголовніше: з вересня 2016 року прокуратура, згідно зі змінами до Конституції, кардинально змінила свій статус. Прокуратура тепер є частиною правосуддя і її повноваження жорстко обмежені:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням,

3) вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження,

4) нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У новому статусі відсутні слідчі та наглядові повноваження – основні функції з якими завжди асоціювалась і продовжує асоціюватись прокуратура.

Команда Луценка мала б запропонувати нову модель, нове бачення прокуратури. І саме тут виявились основні, як на мене, проблеми. Зокрема, те, що спроможної для цієї мети команди у Юрія Віталійовича поки немає, а нового бачення за рік роботи так і не було запропоновано. Судячи з усього, такого завдання перед Генеральним прокурором просто не ставилось. Саме тому всередині системи прокуратури протягом цього року відчутно проявилась розбалансованість. Прокурори не бачать, до якої мети, до якої моделі врешті решт вони йдуть. Як будуть оцінюватись їхні результати роботи? Основні успіхи, про які ми чуємо сьогодні – це здобутки слідства прокуратури, якого згідно з Конституцією та Кримінальним процесуальним кодексом прокуратура поступово позбудеться!

У випадку, коли відсутня чітка нова модель діяльності органів прокуратури, починають вдосконалювати, штопати стару модель. Ось чому багато прокурорів сумують сьогодні за часами Пшонки, за якого модель діяльності прокуратури була чіткою і зрозумілою. Кожен знав, що від нього вимагають і що він особисто має зробити сьогодні і завтра.

Конкретики і чіткості не вистачає сьогодні Луценку. Найбільше система не любить безсистемності. Проте, це вада не лише Юрія Віталійовича, а й сьогоднішньої влади загалом.

Також оцінити керівника можна по тому, що би було, якби такої особи не було на посаді Генерального прокурора протягом останнього року. І тут можна припускати, що на більшу частину поточної діяльності прокуратури це б не вплинуло. Нажаль, традиційна слабкість українських керівників полягає у тому, що їхні управлінські рішення торкаються лише обмеженого кола підлеглих (які перед очима у Генерального) і характеризуються відірваністю від регіонів (що дуже нагадує проблеми української влади 100 років тому).

У чому сила, прокурор?

Проте, треба також визначити сильні позиції, які можна пов’язати з ефективністю самого Луценка – першого, як він сам зазначив, «політично призначеного Генерального прокурора». Ключова перевага тут – політичний вплив і авторитет Юрія Віталійовича. Основні його успіхи – це там, де він особисто доклав зусиль в, так званому, ручному режимі.

1.Визнання і опора на ефективні слідчі підрозділи військової прокуратури, департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки ГПУ. Саме це призвело до основних успіхів Генеральної прокуратури у досудовому розслідуванні справ Януковича, Курченка, а також повернення близько 1,5 мільярдів доларів у бюджет.

2.Законодавчий бліцкриг щодо прийняття змін до Кримінального процесуального кодексу щодо, так званого, заочного досудового розслідування та судового провадження. Луценко чітко сприйняв проблему і блискуче «провів» проект через парламент. Певне, жоден інший очільник прокуратури не зміг би це зробити в сучасних умовах.

3.Лобіювання складу оновлених органів прокурорського самоврядування, що дасть змогу контролювати кадрові призначення.

За Луценка прокуратура однозначно утвердила себе як ефективний орган досудового розслідування. Це доводить і кількість, і якість справ розслідуваних прокуратурою (при чому тут прокуратура значно випереджає за ефективністю НАБУ). І це, очевидно, змусило поставити поки що на паузу процес створення Державного бюро розслідувань, якому має бути передані слідчі повноваження прокуратури.

Юрій Луценко 2.0

На початку своєї каденції Юрій Луценко зазначив, що він приходить на посаду на півтора року. Далі він планував повернутись у політику.

Проте, вочевидь, Луценко залишиться на посаді принаймні до початку повноцінної роботи Державного бюро розслідувань. І цей час йому потрібно провести значно ефективніше, ніж минулий рік.

Треба посилювати в Генеральній прокуратурі команду, яка б займалась питанням розробки і запровадження нової моделі прокуратури. Треба більш активно працювати з громадянським суспільством щодо напрацювання узгоджених змін в кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві.

Наступними кроками Луценка ймовірно стануть:

1)Продовження законодавчого просування інтересів прокуратури (на черзі мегаважливий і непідйомний для попередників Луценка проект закону щодо запровадження досудового розслідування кримінальних проступків та проект змін до профільного закону «Про прокуратуру» щодо приведення його у відповідність до Конституції України).

2)Пролонгація тимчасових слідчих повноважень прокуратури ще на декілька років.

3) Закладення підвищення реальних зарплат прокурорів в проекті бюджету на 2018 рік (не за рахунок премії, які нараховуютсья на розсуд керівництва)

4)Пропаганда виключних досягнень прокуратури в свідомості правлячої еліти.

Так, бліцкриг Луценка в прокуратурі не відбувся. Проте, головне в майбутньому, чи буде Юрій Віталійович думати про наступну свою політичну посаду, чи реально займеться укріпленням прокуратури в інтересах суспільства?