“Вам яку: апокаліптичну, утопічну, кіберпанківську? Додати відтінків епічного пурпуру, чи пастельно-пасторальних відтінків бірюзи? Не тисне на гіпокамп?”. Можливо, так колись можна буде приміряти картину світу, як сьогодні окуляри чи піджак. Книжкові фестивалі – одна з чудових можливостей приміряти на себе інші картини світу, протестувати власну, подивитися в якому напрямку її можна проапдейтити та й загалом вийти із власної інформаційної бульбашки. Книжковий універсум, зрештою, настільки багатовимірний, що може претендувати на визнання нескінченного. Так, так – книжковий текст здатен сильніше трухнути нашу уяву, ніж театр чи кіно, або навіть музика. А різноманіття жанрів править за дороговкази і вектори.
Концепція цьогорічного фестивалю «Book Space», що втретє відбувся у Дніпрі, якнайкраще для цього пристосована. За своїм форматом ця ініціатива покликана тримати на радарах розширення «галактики Гутенберга»: нові форми і формати книжок, зокрема цифрові, зміну психології читачів і письменників і способу взаємодії з текстом. Одним словом, фестиваль особливу увагу приділяє тому, як книжка вживається у сучасний світ. Цей фест особливий, тим, що він зосередився на темі, «нової близькості» , тобто – відживлення чутливості і чуттєвості у досвіді взаємодії із книжкою, в якій би формі вона не була представлена.
До речі, вимушені паузи ділової активності на кшталт сovid-локдану породили в окремих країнах, як-от Франція, саме сплеск письменницької активності. Видавництва були просто завалені романами та іншими опусами охочих поділитися своїм екзістенційним досвідом. Цю історію я почув від Ірини Славинської, однієї зі спікерок дискусійної панелі.
Досить актуальною складовою фестивалю була серія презентації і діалогів названа «(Не)знайомі» (кураторка Богдана Неборак). Вона була про літератури країн, до яких не часто доходить читацька увага. Наприклад, навряд чи в українській книжковій тусовці знайдеться більше десятка-другого людей, які хоч побіжно обізнані із літературою Гани, Греції чи Філліпін. А це теж породжує бульбашку, тільки книжкову. Тамара Гундорова вже тривалий час наголошує на тому, що нам варто привернути більше увагу постколоніальній літературу і шукати солідарності серед цих, начебто «периферійних» літератур, а не лише серед “великих і центральних”. Адже у перших можна знайти значно більше спльних проблем і тем, попри географічну віддаленість і відміність мов. І вагомість української книжки й інтелектуальної сфери загалом буде багато у чому залележати від спроможності охоплювати такі контексти, знаходити сенси, які пов’язують периферійне і витіснене із мейнстрімним і трендовим.
Мене на цьогорічний Book Forum запросили поміркувати про майбутнє інформації. Я спробував подивитися на цю тему як антрополог. Це наука, що вивчає культурну зумовленість поведінку людини та результати її діяльності.
Як антрополог я можу сказати, що наш роман з інформацією триває кілька тисячоліть. Він розпочався задовго до появи книжок та інших медіумів. Власне він і зробив нас homo sapience. Наші пра-пра жили у відносно компактних групах чисельністю 100 – 150 особин. Усі добре знали і розрізняли одного в обличчя, кожен знав своє місце в племінній ієрархії. Наш мозок дуже добре до цього пристосувався. Нейромережа, орієнтвана на розуміння поведінки інших, так звані дзеркальні нейрони, одна з тих, які «передуствновлені» в нас природою. Таким чином людині властиво сприймати інформацію дуже персоналізовано, навіть уособлено. Зчитувати її з обличчя, розуміти іншого швидко і без слів Проблема ж у тому, що чим більше стає інформації, а за нею – і даних, тим більше деперсоналізованою, чи навіть дегуманізованою вона стає і тим складніше її сприймати. За останні тисячу, сотню і особливо – десяток років кількість даних та інформації зросла в мільйони разів. Це навіть не еспоненційне розширення, це – новий великий вибух. Мозок же змінюється значно повільніше за розвитку технологій. Його просто накриває вибуховою хвилею, контузить і вводить у стан ступора.
Втім митці, дослідники, футурологи не полишають надії знайти ключ до апгрейту мозку, або принаймні по новому активізувати, вийти на нові способи взаємодії з інформацією і самою реальністю. Класичний приклад – Neurolink Ілона Маска, що пропонує напряму підключити мозок до комп’ютера. Але такий механічний підхід зробить мозок радше додатком до обчислювальної машини. І власне культурні практики, зокрема література тут, нерідко виявляється в авангарді. Вона пропонує нові слова, нові фактури думки; для того, щоб перепакувати шалений потік інформації і досвіду в компакні категорії. І іноді породжують якусь нейрохімію, яка відкриває нові напрямки взаємодії зі світом.
Скажімо, з роману Роберта Гайнлайна, американського письменника-фантаста, в сучасну розмовну англійську потрапило таке слово як «грок». Тобто сказати “I grok you” означає “я розумію тебе кожною клітиною тіла”. І це поняття якось по-новому розвертає тему нової близькості, чи якщо хочете, “нової інтимності”, що її просуває цьогорічний Book Space. Воно, у тому числі, і про пошук задоволення від читання, і про повільне читання, і про симбіози читання із іншими творчими та соціальним практиками. Про здатність намацати свою картину світу, зняти її наче окуляри, і як мінімум протерти скельця, або поміняти фільтри.
Микола Скиба, експерт програми “Освіта” UIF
Вам також буде цікаво:
Суддівська мантія: Хто? Де? Коли? Відкрита дискусія
Володимир Шульмейстер: Без громадського транспорту неможливо запустити економіку
Україні рано святкувати перемогу над російськими соцмережами (інфографіка)
Україна 2022. Як не втратити свій шанс стати сильною державою
КАЛЕНДАР КЛЮЧОВИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПОДІЙ
Пропозиції щодо удосконалення механізмів реалізації рішення РНБО про стимулювання пошуку, видобутку та збагачення корисних копалин