Минулого тижня нова каталонська влада на чолі з прем’єр-міністром регіону Кімом Торрою знову порушили питання незалежності Каталонії та її відносин з центральною владою у Мадриді. Здавалося, що всі ці проблеми вже у минулому. Колишній лідер каталонців, ідейний натхненник і організатор скандального референдуму про незалежність Каталонії Карлес Пучдемон переховується від слідства у Європі. Його прихильники або звільнені з посад, або сидять за ґратами. Іспанська поліція міцно тримає регіон під контролем, а офіційний Мадрид, як всі гадали, придушив сепаратистський рух, вдавшись до безпрецедентного кроку – тимчасово взяв Каталонію під пряме управління, позбавивши її статусу автономії.
Утім Кім Торра – новообраний лідер Каталонії – знову кинув це питання у інформаційний вир, піднявши його на перші шпальти газет. 11 вересня у Барселоні пройшов величезний мітинг на підтримку незалежності Каталонії від Іспанії. За деякими даними, у ньому взяли участь до 1 мільйона людей. Лідер каталонців знову заявив, що вимагатиме відділення від Іспанії і відкинув пропозицію прем’єр-міністра країни Педро Санчеса щодо референдуму про більш широкі повноваження регіону. Натомість він пішов далі і запропонував провести референдум про незалежність Каталонії. Його риторика нічим не відрізнялася від свого попередника Карлеса Пучдемона, нині розшукуваного поліцією. Чому ж нова каталонська влада, після невеликої перерви, знову вирішила вести наступ на Мадрид? Може, це все Путін? Навряд чи.
По-перше, варто одразу зазначити, що цілковитої єдності серед каталонців щодо питання незалежності немає. Відповідно до липневих соціологічних опитувань, 44,9% каталонців виступають проти незалежності, тоді як підтримують її 46,7%. Цей розкол відобразився і на дострокових виборах у парламент Каталонії наприкінці 2017 року. Хоча прихильники незалежності перемогли та сформували уряд, проіспанська партія «Громадяни» стала найбільшою політичною силою у парламенті за кількістю місць. Її опоненти отримали більше мандатів, лише об’єднавшись у блок. Нині вони мають 70 голосів зі 135 у регіональному парламенті, лише на 5 більше, ніж потрібно. Це створює нестабільну ситуацію для сепаратистів, оскільки лишає їх уразливими під час голосувань.
По-друге, повернення нової каталонської влади до старої риторики – це, скоріше, вимушена необхідність, аніж реальна готовність до дій. Справа в тому, що своїми маневрами навколо референдуму про незалежність минулого року, сепаратисти вибудували навколо себе ореол мучеників і національних героїв ще з XIV століття, які мужньо протистоять наступу зухвалої і кровожерливої іспанської корони. Втрачати цей образ, а значить і побудовану на цій основі внутрішню легітимність і репутацію, вони не хочуть. А для її збереження необхідно продовжувати розкачку цього питання у публічному політичному дискурсі. Проблема лише в тому, що це доволі загрозлива тенденція, яка може вийти з-під контролю, і тоді самі сепаратисти опиняться у ситуації, коли будуть змушені або діяти і доводити справу до кінця, або відступити та знищити свою репутацію у розставленій ними же пастці.
По-третє, коли іспанська влада встановила пряме управління Каталонією наприкінці минулого року, заборонивши референдум про незалежність 1 жовтня і оголосивши в розшук лідерів сепаратистів, чимало хто поставив хрест на кампанії каталонців за незалежність. Хоча тодішній прем`єр-міністр Іспанії Мар’яно Рахой зробив чимало неадекватних кроків, коли розганяв демонстрації у Барселоні та розпускав парламент Каталонії, його дії сприйняли як придушення сепаратистського руху на довгий час. Утім дуже швидко стало зрозуміло, що це скоріше заморозка протистояння, аніж перемога однієї з сторін, особливо після того, як уряд Рахоя пішов у відставку через корупційні скандали. Це послабило центральну владу в Мадриді, а новий соціалістичний уряд Педро Санчеса пом’якшив риторику щодо Барселони та навіть повернув каталонцям частину автономних функцій. Новий каталонський уряд Кіма Торри не хоче, щоб його сприймали як маріонетку Мадрида, а тому пішов на відновлення жорстких переговорів про незалежність.
По-четверте, нова-стара риторика каталонських сепаратистів – дуже тонка гра у мисливця та жертву. Кім Торра, якого обрав особисто його попередник Карлес Пучдемон, не може дозволити собі піти назустріч Мадриду, навіть якщо він цього хоче. Адже це зруйнує його репутацію і образ Пучдемона – Робін Гуда, який ціною власної кар’єри захищає своїх прихильників. Зі свого боку іспанська влада на чолі з прем’єром Педром Санчесом грає роль доброго поліцейського на контрасті з Мар’яно Рахоєм. Санчес підтримує конструктивний діалог з Каталонією, пропонує варіанти виходу з ситуації, а також не тисне на регіон погрозами урізати дотації. А Каталонія є найбільшим боржником уряду з усіх регіонів Іспанії. У такому контексті каталонці програють медійно, адже сприймаються як купка радикалів-фанатиків без чіткого стратегічного плану, а що робити після здобуття незалежності.
Іспанський уряд вже закинув м’яч на поле каталонських сепаратистів – запропонував ідею референдуму про широкі автономні права, який, насправді, міг би вирішити всі проблеми та перегорнути цю сторінку конфлікту. Однак Кім Торра, зв’язаний по руках і ногах обіцянками, особистими стосунками з Пучдемоном і створеним ними ж іміджем, відмовляється приймати цю пропозицію, яку в його партії (а також серед прихильників на вулиці) сприймуть як «капітуляцію». Водночас, відмовившись від референдуму, Торра поставив себе у доволі незручне становище: він зухвало відкидає пропозиції Мадрида, але нічого нового не пропонує. На це і сподівались у Мадриді.
По-п‘яте, каталонці не мають підтримки з боку країн Європи. Цей фактор стримує їх від радикальних непродуманих дій. Частина каталонських сепаратистів, а також їхні опоненти, нагадують своєму керівництву, що у разі незалежності Каталонії необхідно буде входити в ООН і з нуля вибудовувати відносини з ЄС та іншим світом. Якщо відділення не підтримають, цей регіон перетвориться на «сіру зону» з усіма відповідними наслідками для місцевої економіки. Відтак, відновлення незалежницького курсу Кімом Торрою – це скоріше підвищення ставок і набивання політичних балів, а також відмова визнати помилки свого попередника Карлеса Пучдемона, який і розпочав цю небезпечну гру минулого року.
Гра у каталонську незалежність – один з найбільших викликів для Іспанії з 1970-х років. Парадоксально, але те, що починалося як банальна політична гра між регіоном і центром, збурила емоції людей настільки, що тепер будь-яке просте рішення проблеми видається «зрадою» одних і «перемогою» для інших. Каталонські лідери, здається, іноді самі не знають, як їм впоратися з натовпом прихильників незалежності (а це половина 7,5-мільйонного населення регіону) без шкоди для свого політичного майбутнього. У Мадриді ж на тлі внутрішніх соціально-економічних проблем, демографічної кризи та необхідності брати участь у процесі реформування ЄС, питання Каталонії лише відволікає ресурси та виснажує центральну владу. Більше того, воно поляризувало іспанське суспільство, автоматично підвищивши рейтинг правих націоналістів і популістів, які з легкістю можуть прийти до влади вже на наступних виборах в Іспанії. А це означатиме, що часи м’якого соціалістичного уряду Санчеса завершаться, а їм на зміну прийдуть більш радикальні та агресивні іспанці, що може вивести ситуацію з Каталонією з-під контролю.
Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього
Матеріал вперше опублікований на сайті Укрінформ
Вам також буде цікаво:
Школа має підготувати до навчання впродовж життя
Russia in details: events and trends in Russia over the last week (08.08-12.08)
Український інститут майбутнього відкриває вакансію експерта з охорони здоров’я
UIF провів обговорення першого розділу Конституції України
США демонізує Іран напередодні військової операції
Tariff petitions. Payments for housing and communal services have become the only “protest outlet” for the Russians