Чи є вигода від перемовин? Червоні лінії та умови

Ось уже два тижні минуло з моменту інавгурації Дональда Трампа як президента США, проте можна констатувати, що Вашингтон поки далекий від виконання його обіцянки завершити війну в Україні “за 24 години”. До того ж, поки не спостерігається передумов, що це відбудеться і протягом “100 днів після інавгурації”.

Однак тема швидкого початку переговорів практично не полишає медійний простір. Про це говорять і Вашингтон, і Київ та Москва. Не оминають це питання і в Євросоюзі, який розраховує стати повноцінним учасником майбутнього переговорного процесу. Ось тільки підходи, оцінки та думки всіх дійових значно розходяться і не демонструють єдності, що цілком обґрунтовано не дає змоги спрогнозувати навіть приблизні терміни початку переговорів.

Ключова роль Вашингтона

Рішучість і натиск, з якими 47-й президент США вступив на посаду, з одного боку, вселяють достатній оптимізм у питанні припинення бойових дій в Україні найближчим часом. Тим більше, що Вашингтон, як і раніше, залишив це питання одним із найголовніших у своєму порядку денному: про те, що припинення війни між Росією та Україною стане офіційною політикою США за президента Дональда Трампа, відразу ж після вступу на посаду заявив держсекретар Рубіо.

При цьому вже стає ясно, що команда Трампа вирішила використати весь авторитет США для тиску на Москву з метою змусити останню до початку переговорів. В останні тижні Трамп і його адміністрація завалили Росію і путіна цілим градом заяв, що закликають “укласти угоду” для закінчення бойових дій і загрожують різними покараннями за відмову зробити це — від “високих податків, мит і санкцій” до обвалу цін на нафту.

Американський президент, який вважає, що саме путін несе відповідальність за припинення конфлікту, пригрозив росії санкціями у разі відмови від переговорів про припинення війни. Новий міністр фінансів США Скотт Бессент закликав посилити нафтові санкції проти Росії. Держсекретар США Марко Рубіо заручився у тому питанні підтримкою Європи, домовившись із головою дипломатії Євросоюзу Каллас «продовжувати чинити максимальний тиск» на Росію для закінчення війни в Україні. При цьому остання підтвердила, що санкції ЄС щодо Росії діятимуть до закінчення переговорів щодо російсько-українського конфлікту.

Який сценарій розвитку процесу завершення конфлікту обрали США як основний?

Марко Рубіо, новий держсекретар США, у своєму виступі перед Конгресом визнав, що будь-яка угода має розпочатися з припинення вогню, а також висловив упевненість, що подібні конфлікти не вирішуються гучними публічними заявами, а потребують «жорсткої дипломатичної роботи».

Справді, навряд чи варто сподіватися на укладання найближчим часом всеосяжного мирного договору, який вирішує всі спірні питання. Аж надто багато їх накопичилося у супротивників

Тому, швидше за все, припинення конфлікту почнеться за “корейським варіантом” 1953 року: припинення вогню і зупинка бойових дій по узгодженій лінії. Однак переговори про припинення вогню в Кореї тривали цілих два роки. І гарантіями запобігання їхньому відновленню виступала рішучість і прихильність США до захисту Південної Кореї, які зберігаються ось уже 70 років. Чи готові США так само рішуче відстоювати інтереси України?

Відповідь на це питання не така однозначна, як хотілося б. Трамп повернувся до Вашингтона переможцем, використовуючи гасло “Америка понад усе”, і в перші ж дні свого президентства підтвердив свою прихильність цій ідеї. Трамп — підприємець до останньої волосинки, і на перше місце завжди ставить прибуток. Вирішення питання в Україні вимагає величезних фінансових витрат і суперечить планам президента США зосередитися на внутрішніх американських проблемах, що також потребують значних коштів.

У своїх численних виступах Трамп неодноразово висловлював  невдоволення тим фактом, що США несуть основний тягар витрат у питанні військової допомоги Україні. Тому й не дивні його останні заяви про те, що він хоче забезпечити доступ США до запасів рідкісноземельних мінералів України в обмін на продовження американської допомоги, наголосивши, що український уряд висловив готовність обговорити ідею обміну запасів літію, титану та інших рідкісноземельних мінералів на подальшу підтримку з боку США.

Однак для досягнення цих планів Вашингтон має прискорити процес примусу Росії до початку переговорів. Україна має суттєві запаси рідкісноземельних мінералів, вартість яких оцінюється в десятки трильйонів доларів. Запаси одного літію оцінюються у 500 000 тонн. Але частина цих ресурсів вже знаходиться на територіях, захоплених росією, а інша

ує бути втраченою на тлі російського наступу, що триває на сході України. І у зв’язку з останніми заявами Трампа контроль над мінеральними ресурсами стає однією зі стратегічних цілей війни. Для Києва можливість розпоряджатися своїм багатством перетворюється на один із вирішальних чинників завершення війни та відновлення України. Москва, у свою чергу, зможе використати захоплені ресурси як серйозний козир у майбутніх переговорах.

Третього лютого президент США заявив, що у питанні врегулювання конфлікту Росії та України досягнуто “великого прогресу”, а його адміністрація вже запланувала «зустрічі та переговори» як з Москвою, так і з Києвом, спрямовані на припинення бойових дій та підписання мирної угоди. Однак раніше держсекретар США Марко Рубіо заявив, що під час укладання мирної угоди і Росія, і Україна повинні будуть піти на поступки. На які саме, на його думку, з’ясується під час переговорів. При цьому нині жодна зі сторін не висловила чіткого та виразного бажання сісти за стіл переговорів без будь-яких умов. Навпаки, і Київ, і москва наполягають на виконанні певних умов, здійснення яких найближчим часом виглядає малоперспективним.

Україна насамперед наполягає на гарантіях запобігання повторній агресії з боку Росії. Кремль — на виконанні умов на користь досягнення раніше заявлених цілей своєї агресії: денацифікації України та її демілітаризації, відмови Києва від вступу до НАТО та ін.     

Тому основні зусилля Вашингтона найближчим часом будуть спрямовані на переконання Києва та Москви хоча б розпочати переговорний процес. І якщо з Україною вже існує давно налагоджений діалог, то щодо Росії Трампу та його адміністрації належить вирішити низку питань. Тим більше, що авторитет США в деяких сферах виявився не таким уже й залізним. Так, країни ОПЕК+ не прислухалися до заклику Дональда Трампа скоріше опустити ціни на нафту і залишили в силі домовленість про обмеження на видобуток до кінця нинішнього кварталу. На додачу, новина про введення Трампом мит на імпорт із Канади та Мексики підняла ціни на нафту.

Побоювання Києва

На цьому фоні Україна висловлює цілком обґрунтовані побоювання щодо можливих попередніх переговорів США та Росії без участі Києва. Коментуючи заяви Трампа про те, що американські та російські офіційні особи «вже говорять» про припинення війни, президент України В. Зеленський зазначив, що у Москви та Вашингтона «можуть бути свої відносини, але говорити про Україну без нас – це небезпечно для всіх». Він також наголосив, що у переговорах, окрім США, Росії та України, мають брати участь представники Євросоюзу.

Водночас Зеленський висловив упевненість, що Росія не зацікавлена ​​у реальних переговорах про припинення війни чи поступках, які Кремль розглядає як поразку, особливо в умовах своєї військової переваги на полі бою. На його думку, Трамп може змусити Путіна домовлятися, лише погрожуючи санкціями проти російської енергетики та банківської системи, а також продовжуючи підтримку українських військових.

З недавнього часу офіційний Київ все частіше заявляє про свою готовність сісти за стіл переговорів. Але, як і раніше, відмовляється це зробити без розуміння гарантій з боку своїх партнерів. Членство в НАТО залишається головним вибором Києва. Але в умовах чітко визначеної відмови з боку США, Німеччини та низки інших членів Альянсу розглядати це питання в найближчій перспективі, Зеленський і його команда дедалі частіше змушені говорити про інші пропозиції щодо гарантій безпеки. При цьому, за всіма альтернативними варіантами є певні проблеми.

На тлі загальної втоми західних партнерів України та суперечливої ​​риторики Вашингтона постачання Києву необхідних обсягів озброєння та боєприпасів останнім часом не можна назвати постійними та регулярними. Підтримка Києва у розвитку власної оборонної промисловості поки що знаходиться лише на початковій стадії і не зможе найближчим часом мати вирішальний вплив на забезпечення ЗСУ необхідними ресурсами.

Французька пропозиція щодо розміщення європейських сил в Україні поки що далека від набуття конкретних форм. Занадто багато питань щодо структури командування та управління, учасників миротворчої коаліції, кількості військ та їх позицій.

Іншим каменем спотикання останнім часом стало питання проведення в Україні виборів. Днями спеціальний посланник президента США Дональда Трампа в Україні та Росії Кіт Келлог заявив: «У більшості демократій вибори проводяться навіть під час війни. Вважаю, що це важливо. Це корисно для демократії. Сила стійкої демократії полягає у наявності більш ніж одного кандидата».

Раніше Келлог виступав за укладання справедливої ​​мирної угоди для України, використовуючи вплив США на Москву. Він також наполягав на тому, що США повинні продовжувати надавати військову допомогу Україні та надати Києву гарантії безпеки, щоб запобігти подальшій агресії з боку Росії.

Тому позиція спецпосланника американського президента щодо українських виборів свідчить про те, що це питання розглядається у Білому домі як одна з умов для початку переговорів із Росією.

Особливе занепокоєння Києва викликає дивовижний збіг позицій Вашингтона і москви у питанні українських виборів. На тлі регулярних заяв путіна про те, що він не визнає легітимність чинного українського президента, кремль підтримав Келлога, заявивши вустами прессекретаря пєскова про необхідність проведення виборів і «легітимізації керівництва України» в рамках будь-якого мирного процесу.

Зеленський раніше заявляв, що Україна може провести вибори у 2025 році, але неодмінною умовою для цього назвав припинення бойових дій та узгодження гарантій безпеки, щоб утримати Росію від поновлення воєнних дій.

Але зараз Україна не може провести вибори на законних підставах. Згідно з Конституцією країни, вибори не можуть бути призначені у воєнний час, поки Україна перебуває на воєнному положенні , яке було оголошено у лютому 2022 року, що призвело до відстрочення запланованих на 2024 рік президентських та парламентських виборів. А для скасування воєнного стану необхідно як мінімум домогтися припинення вогню з обох сторін.

Водночас численні заяви путіна про нелегітимність нинішнього українського керівництва та особисто В. Зеленського, як не дивно, багато в чому сприяють зміцненню позицій українського президента в очах своїх громадян.

З одного боку, рейтинг Зеленського знижується на тлі відсутності значних успіхів на фронті та численних фактів корупції. З іншого боку, українські громадські діячі, які активно закликають до проведення виборів до завершення бойових дій, ризикують отримати звинувачення у просуванні російських інтересів, оскільки, по суті, стають на кремлівські позиції.

Крім того, проведення виборів на даному етапі здатне підірвати згуртованість України та створить умови для активізації росією дестабілізуючих кампаній щодо просування свого впливу. Тим більше, що ситуація, в якій Україна змушена боротися за своє виживання під безперервними російськими бомбардуваннями, а значна частина українців вимушено переміщена за кордон, не сприятиме проведенню спокійної електоральної кампанії. Водночас, проведені у січні 2025 року опитування демонструють значне зростання кількості українців, які виступають за негайне припинення вогню та проведення переговорів. На це згодні 50,6% респондентів. Ще 19,5% підтримують тимчасове “заморожування” конфлікту по поточній лінії зіткнення. Лише 14,7% опитаних вважають, що бойові дії слід продовжувати до відновлення кордонів 1991 року, а 10,2% згодні завершити конфлікт за умов повернення до кордонів станом на 23 лютого 2022 року.

Враховуючи зміни у поглядах українців щодо умов продовження війни, питання доцільності проведення виборів в Україні залишається відкритим.

Підступність Москви

Багаторазові заяви путіна про нелегітимність В. Зеленського, цілком імовірно, є сигналами Трампу про бажання Кремля провести як мінімум початковий раунд переговорів щодо України «tête à tête», без участі Києва.

По-перше, такий формат викликаний прагненням путіна підкреслити “перевагу” Росії над Україною, негідною, на його думку “вести розмову на рівних” із сильними світу цього.

По-друге, путін має що запропонувати Трампу кулуарно в контексті прагнення останнього до глобального лідерства. Суперництво в Арктиці, ядерна програма Ірану, безпека Тайваню, торговельна війна з Китаєм, хусити на Близькому Сході — ось неповний перелік тем, здатних зацікавити Вашингтон і змусити його до деяких поступок по Україні. При цьому після того, як путін, фактично, кинув Асада, не викликає сумніву, що Кремль також легко може зрадити своїх інших союзників: Кім Чен Ина, Мадуро, Іванішвілі і т.д. І тут також можуть бути знайдені спільні точки дотику з Вашингтоном.

У день інавгурації Трампа путін провів оперативну нараду з постійними членами Ради безпеки Росії, яка була спеціально перенесена зі звичайної п’ятниці на понеділок, щоб путін міг привітати нового президента США у перерві між вирішенням “нагальних питань національної безпеки”.  Саме тоді президент Росії заявив, що готовий обговорювати з Трампом завершення війни. Але саме завершення, а не зупинку: «не перемир’я, а довгостроковий мир», який ґрунтуватиметься «на повазі до законних інтересів усіх народів».

Через кілька днів путін публічно погодився з двома улюбленими тезами Трампа: з тим, що у 2020 році демократи вкрали у нього перемогу, і з тим, що за нього російсько-українська війна могла й не розпочатися.

Такі відверті лестощі стосовно американського президента базуються, звичайно ж, на особливих рисах характеру останнього. Складається враження, що багато ідей Трампа, висловлені ним у передвиборчий період і під час інавгурації, в кремлі були прийняті як схожі з тими, що просуваються нині в Росії. Перегортання неприємних сторінок історії та її написання заново; відродження патріотичного виховання дітей та виховання гордості за свою країну; неприйняття трансгендерних відхилень у суспільстві; розвиток власного промислового виробництва на власній території; право на застосування сили та територіальні претензії на користь досягнення інтересів національної безпеки… Ось неповний перелік наративів, які, на думку Москви, співзвучні в риториці лідерів двох країн.

Тому, вважаючи себе схожою за ментальністю та глобальністю задумів, москва планує на початковому етапі обговорити з Вашингтоном свій власний план припинення війни в Україні, який за задумом, після затвердження Трампом, будуть змушені прийняти й Україна, і НАТО, і Євросоюз.

У цьому випадку багато питань (зафіксовані межі зіткнення сторін, гарантії безпеки Україні з боку Заходу, денацифікація, відновлення прав російської мови тощо) будуть відкладені росією на потім. На думку кремля, той факт, що саме росія диктуватиме умови мирного договору, вже буде  перемогою, яку легко можна буде продати російському населенню. По суті це означатиме повернення «великої росії» на нових умовах супердержави.
Тому москва всіляко чинитиме опір обговоренню питання мирного врегулювання конфлікту на умовах США. Адже мир, підписаний під диктовку Вашингтона, буде перш за все перемогою Трампа. Навіть якщо там буде прописано невигідні для України тези.

Список умов для укладання мирного договору, який путін повезе на першу зустріч із Трампом, якщо й відрізнятиметься від вимог, що висуваються москвою з листопада 2021 року, то лише у бік максимізації. З того часу територіальні вимоги Росії лише збільшилися.

Однак, швидше за все, на москву чекає серйозне розчарування в цьому питанні: поки що немає жодних передумов і свідчень того, що Трамп готовий поширити озвучені ним принципи на інші країни, включаючи росію. Навпаки, США має унікальну можливість зміцнити своє становище на міжнародній арені. Але не за рахунок якоїсь фундаментальної угоди із кремлем з питань глобального світового порядку. Трамп швидше вмовить Україну обміняти захоплені росією території на мирний договір, ніж піде на угоду з москвою, яка ставить під сумнів його образ “вічного переможця та тріумфатора”. Більше того, не можна відкидати, що виведений із себе Трамп заговорить з росією так, як він зараз розмовляє з Канадою, Мексикою, Панамою та Данією.

Тому, просуваючи тезу про нелегітимність В. Зеленського та української влади, кремль залишає собі юридичний виверт. Якщо москва буде змушена під тиском Вашингтона укласти мирну угоду щодо України, то в подальшому росія завжди зможе відмовитися від цього договору, саме через відсутність у його підписантів з українського боку юридичних прав на це.

Причому росія вже неодноразово використала цей прийом: незважаючи на невизнання москвою результатів прозахідної Революції Гідності 2014 року, путін, проте, брав участь у переговорах і досягав домовленостей з українськими офіційними особами, у тому числі щодо врегулювання збройного конфлікту в рамках Мінських угод 2014 та 2014 років. Що надалі не заважало путіну також постійно порушувати ці угоди та використовувати заяви про нелегітимність української влади для виправдання цих порушень.

Тому доти, доки москва вважає, що може досягти своїх цілей застосуванням військової сили без серйозних наслідків для себе, немає жодних гарантій у дотриманні кремлем будь-яких підписаних угод. Навіть якщо в Україні буде скасовано заборону про переговори з путіним, навіть якщо будуть проведені вибори до завершення військових дій, ніщо не завадить згодом Росії відмовитися від будь-яких домовленостей під будь-яким надуманим приводом.

Сама перемога над Україною також уже не цікава для путіна. У своїй свідомості він воює з НАТО та Заходом. Саме перемога над ними важлива для нього, тим більше, що він вважає, що перемагає. Саме тому будь-які компроміси в рамках мирних переговорів будуть розцінюватись москвою як чергова перемога. А у разі зняття, наприклад, санкцій росія фактично виявиться безкарною. Що стане небезпечним сигналом для інших авторитарних лідерів: вони побачать, що агресія працює, а міжнародна громадськість та світові лідери не здатні не лише запобігти її, а й не здатні покарати за порушення світового порядку.

Сумніви Євросоюзу

Початок президентства Трампа можна схарактеризувати як “холодний душ” для Європи. Загрози торговельних війн, вимога в рази підвищити витрати на оборону, прагнення встановити контроль над Гренландією, відмова від «зеленого порядку денного» і принципів толерантності — ось тільки невеликий перелік ініціатив Вашингтона, які звалилися на Європу за два тижні й здатні шокувати

На цьому тлі європейським країнам залишається лише сподіватися, що США не кине їх у питанні боротьби з російською агресією на континенті. А для цього необхідно посилити НАТО загалом та переможно завершити конфлікт в Україні.

Зважаючи на те, що розміщення миротворчого контингенту стає практично основною гарантією, яку Захід може надати Києву, Вашингтон розраховує, що саме європейські союзники, включаючи Велику Британію, нададуть війська, які будуть розміщені в Україні після припинення вогню.

І тут виникає цікава колізія. Нині в Європі все частіше звучать голоси про те, що вона не готова протистояти можливій агресії Росії у разі ескалації конфлікту за межі України. І тому ухвалення рішення направити значну частину своїх національних збройних сил до складу миротворчого контингенту даватиметься більшості членів ЄС дуже важко.

Єдиним союзником, на підтримку та захист від якого зможуть розраховувати європейські країни, є США, які зараз зайняті своїми внутрішніми проблемами, а в основу зовнішньої політики поклали погрози та жорсткий диктат своєї волі.

У цих умовах усунення Європи слідом за Україною з процесу мирних переговорів викликає цілком обґрунтовані страхи європейського політичного істеблішменту, який не згоден задовольнятися виключно роллю спонсора спочатку миротворчого контингенту як гарантії, а згодом — гігантських відновлювальних робіт в Україні.

З іншого боку, ситуація, що складається, повинна підштовхнути європейські країни до більшої самостійності та незалежності у питаннях власної колективної та національної економічної та військової безпеки.

Саме про це йшлося третього лютого на неформальному саміті лідерів європейських країн у Брюсселі за участю керівництва НАТО. Водночас на заході було продемонстровано відсутність єдності з цих питань. Якщо Франція наполягає на розвитку європейської оборонної промисловості та пріоритетної купівлі європейської зброї, то Польща не бажає відмовлятися від військово-технічного співробітництва зі США.

Однак у будь-якому разі Європа прагне якнайшвидше закінчити війну в Україні, щоб зосередитися на зміцненні власної безпеки. Тому тиск на Київ з боку Брюсселя та окремих держав з метою якнайшвидше підштовхнути Україну до початку переговорів лише наростатиме. Європа втомилася і морально, й фінансово. Європа, на відміну від України, нічого не втрачає, зафіксувавши лінію зіткнення сторін щодо фактичного стану військ. І на відміну від Вашингтона, нічого не набуває у вигляді пільгових концесій на видобуток рідкісноземельних мінералів Автор: Володимир Шолух