Чи варто застосовувати поштове або онлайн-голосування на українських виборах?

Поки війна не закінчена про оголошення виборів говорити не потрібно. Проте одразу після скасування воєнного стану нас очікують чергові парламентські, а потім і чергові президентські вибори. Регулярне проведення виборів – конституційна норма та частина міжнародних зобов’язань. Хоча, очевидно, під час активних бойових дій та застосування режиму воєнного стану будь-які вибори не проводяться.

Наступні вибори будуть найскладнішими за історію України. Війна привела до переміщення мільйонів українців, і на момент проведення голосування велика їх частина залишатиметься за кордоном або перебуватиме у статусі внутрішньо переміщених осіб. Це потребуватиме корекції виборчого кодексу, і цим експерти та уповноважені державні органи повинні займатися вже зараз. Очевидно, що на найближчих парламентських виборах буде застосована пропорційна виборча закритих списків. Відкриті регіональні списки себе добре показали в мирний час на місцевих виборах, проте зараз ця система не буде ефективною.

Але найбільшим викликом стане забезпечення реалізації виборчих прав українських біженців, а це не менше 5 мільйонів громадян віком 18+. Закон передбачає для них лише одну можливість – голосування у закордонному виборчому окрузі на дільницях у консульських установах України. Навіть у мирний час цією можливістю користувалася незначна кількість українців. До прикладу, у 2019 у першому турі президентських виборів за кордоном взяло участь у голосуванні 55 тисяч виборців. Навіть певне розширення пропускної здатності дільниць та відкриття додаткових дільниць не створить можливості для волевиявлення мільйонів громадян.

У деяких країнах для вирішення цієї проблеми застосовують дистанційне голосування – шляхом відправлення бюлетенів поштою або голосування онлайн. Електронне голосування – це взагалі більш широкий процес, і включає використання різних комп’ютеризованих систем на дільницях для здійснення волевиявлення та підрахунку голосів. Це як правило або оптичні сканери, вмонтовані у спеціальні скриньки, або пристрої типу планшетів, де виборець натискає на певні поля у електронному бюлетені. Проте для нашої проблеми важливим є аналіз саме дистанційного голосування.

Варто відзначити, що майже в усіх країнах віддалене голосування пропонується як додаткова опція, а виборець може в будь-якому випадку прийти на дільницю і обрати класичний спосіб з бюлетенями. Основною перевагою дистанційного голосування вважають підвищення явки, хоча щодо цього аргументу також є відмінні оцінки. У Швейцарії поштою голосує 90% населення. Це пов’язано із особливостями виборчої системи. В цій країні виборець може не лише поставити преференцію одному кандидату, але повністю перетасувати їх послідовність у бюлетені, або навіть перенести кандидата у інший партійний список. Окрім того, одночасно з виборами проходять референдуми різного рівня. Процес голосування може займати годину (треба упоратися з пачкою бюлетенів), і тому пересічна швейцарська родина займається цим удома, а результати відправляє поштою.

Поштове голосування у Канаді допомагає вирішити проблему сезонної міграції пенсіонерів. Взимку десятки тисяч канадців переїжджають до теплої Флориди, де проводять кілька холодних місяців. Єдиний спосіб забезпечити їх виборче право – міжнародна поштова служба.

Кілька країн проводили експерименти із голосуванням онлайн, і не всі вони вирішили залишити собі такий спосіб волевиявлення. Головними перевагами для Інтернет-виборів також називають підвищення явки, а також прискорення підрахунку та його точність. Проте, окремі експерти зауважують, що голосування через мобільний додаток перетворює важливу суспільну функцію у легку гру, і виборець зможе голосувати у перерві між переглядом розважальних сторінок та онлайн-шопінгом. Конституційний суд Німеччини у 2009 році визнав е-голосування неконституційним, бо воно не є достатньо публічними, а для його розуміння потрібні спеціальні знання.

В Україні загрозами для Інтернет-голосування будуть ризики кібератак з боку ворожих хакерів, але головне – це потенційна недовіра суспільства до результатів таких виборів. Навіть класичні вибори у нас майже кожного разу закінчуються взаємними звинуваченнями у фальсифікаціях. Довіра до «чорного ящику» буде ще меншою. Оскільки для голосування треба ідентифікувати себе, то одразу виникнуть звинувачення у порушенні таємниці голосування – начебто, адміністратори системи знатимуть індивідуальний результат волевиявлення кожного виборця. Насправді, технічні рішення по уникненню цього ризику є, але вони не будуть сприйняті більшістю виборців. Довіра до бюлетенів, які кілька днів пересилаються поштою, також може бути поставлена під сумнів. А кожне відео у соцмережах із темними людьми, які перебирають конверти у темній кімнаті – лише посилить недовіру.

Тому будь-які кардинальні зміни способу голосування повинні ухвалюватися лише суспільним консенсусом основних політичних гравців, а також ставати результатом публічних обговорень. Адже позбавити закордонних виборців реального механізму участі у голосуванні – також не є демократичним. У процесі дискусії може виникнути згода щодо можливості оновлення свої даних у реєстрі виборців через «Дію», і це також буде важливим елементом підготовки до виборів. Важливо забезпечити ухвалення прозорого рішення про правила проведення наступних виборів заздалегідь до їх старту. І це не потрібно сприймати як політичні ігри. Дату виборів визначить Верховна Рада після закінчення війни, а от спосіб їх проведення має бути зрозумілим до того. Адже конкурентні прозорі вибори – важлива цінність для нашого суспільства.

Ігор Попов, експерт з політичних питань Українського інституту майбутнього