Напад ціною у мільярди: як відповість США на удар по союзниках

Такого не було від 1991 року – масштабні атаки на саудівську нафтовидобувну інфраструктуру компанії “Saudi Aramco” минулими вихідними стали знаковою подією не лише у межах чотирирічного конфлікту в Ємені, але й для усього регіону.

Група з 10-12 невеликих і примітивних безпілотників-камікадзе, оснащених бомбами кустарного виробництва, пролетіли кілька сотень кілометрів і вдарили по десятках об’єктів нафтової галузі навколо двох саудівських міст – Аль-Хурайс та Абкайк.

Неподалік першого населеного пункту розташоване друге за величиною у світі нафтове родовище. А поблизу Абкайка (“нафтової столиці” Саудівської Аравії) – найбільший на планеті нафтопереробний завод (НПЗ), який зазнав найбільших руйнувань.

“Нафтовий шок”

Напади на Саудівську Аравію одразу ж паралізували до 50% видобутку нафти, суттєво зменшили експорт сировини та вивели з ладу кілька потужностей Абкайкського НПЗ.

“Нафтовий шок”, якого зазнав світ, змусив США розконсервувати свій стратегічний нафтовий резерв для стабілізації ринку, а також спричинив підвищення світових цін на нафту на 20%, до $75.

Рівень шкоди, завданий цими атаками, порівнюють з подіями 1991 року, коли Ірак на чолі з Саддамом Хусейном обстрілював нафтові об’єкти Саудівської Аравії та Кувейту.

Відповідальність за атаки одразу ж взяли на себе єменські хусити з руху “Ансар Алла” – етнорелігійне племінне угруповання, члени якого живуть на півночі та північному заході Ємену, в регіонах, що межують з південною Саудівською Аравією.

Атаки на нафтову інфраструктуру показали нам кілька важливих і цікавих речей, на які варто звернути увагу.

Трансформація концепції війни XXI століття. Це не перша атака безпілотних літальних апаратів за останні кілька років, але точно одна з найрезультативніших.

Вона показує, наскільки змінилася війна у новому столітті.

Група невеликих дронів вартістю у кілька десятків тисяч доларів завдала збитків на мільярди доларів, паралізувала 5% світового видобутку нафти та обвалила (хоча й ненадовго) фондові ринки.

Трансформація війни в Ємені. Удари БПЛА довели також і те, що протягом останніх двох років намагалися приховати саудівці – хусити отримали доступ до технологій (не без підтримки з боку Ірану), які зрівняли їх із саудівськими військами – почали виробництво власних балістичних ракет, безпілотників та бомб.

Вже зараз можна говорити, що це виводить єменсько-саудівську війну на принципово новий рівень.

Зрив планів Саудівської Аравії. Удари по НПЗ та інших об’єктах саудівського енергетичного гіганта “Saudi Aramco” зриває плани спадкового принца Мухаммеда бін Сальмана щодо реалізації його амбітних, дещо фантастичних цілей, викладених у стратегії “Бачення-2030”.

Протягом останнього року принц Мухаммед і його прихильники намагаються здійснити перше виставлення на продаж акцій “Saudi Aramco”, що дозволить королівству заробити до $2 трлн.

Утім, вдалі удари по об’єктах компанії знизили вартість її акцій – компанії, на якій зав’язана уся нафтова індустрія королівства, і заручником вартості якої на сьогодні є спадковий принц і політичні еліти Ер-Ріяда.

Підвищення ставок ймовірного конфлікту з Іраном. Атака дронів також демонструє, наскільки дорогою і катастрофічною може стати потенційна війна між Саудівською Аравією та Іраном.

Якщо єменські хусити здатні завдавати таких болючих ударів королівству, то як же виглядатиме імовірний конфлікт саудитів із Іраном?

Розгубленість у Вашингтоні

Атаки дронів знову підняли питання ризику регіональної війни на Близькому Сході, до якої сторони готуються протягом останніх п’яти років.

Після виходу Штатів з “ядерної угоди” у травні 2018 року та відновлення санкцій проти Ірану регіональна ситуація на Близькому Сході різко погіршилася. А збиття іранськими ППС американського БПЛА над Ормузькою протокою у червні ледь не спричинило прямого військового зіткнення між Вашингтоном і Тегераном.

В цьому контексті важливо, що позиція США після атак дронів виглядає незрозумілою.

Спершу всі визнають, що удари здійснили єменські хусити, а згодом Майкл Помпео публічно звинувачує в нападі Іран, який нібито запустив десятки крилатих ракет зі своєї території (або Іраку, як повідомляють саудівські ЗМІ).

А ще за деякий час Дональд Трамп повідомляє, що війни з Іраном не хоче, але якось “відповість” на удари по саудівцях, попри те, що, за його словами, “нам близькосхідна нафта не потрібна”.

Така незрозумілість пояснюється розколом американських еліт з приводу “іранського питання”.

Частина істеблішменту вважає, що Штатам варто піти на мирову з Тегераном: або перепідписати “ядерну угоду”, або повернутися до її варіанту 2015 року. На їхньому боці громадська думка – більшість американців не бажають війни з іранцями.

Інша частина істеблішменту – включаючи великий бізнес, хоча й підтримує план дій адміністрації з санкційного тиску на Іран, зовсім не хоче війни. Їм достатньо викинути іранців зі світового енергетичного ринку.

Не останнім аргументом для цих груп є те, що чергова війна напередодні президентських виборів 2020 року, проти якої завжди виступав Дональд Трамп, обвалить його рейтинги.

Однак існує невелика, але агресивна та мобільна група республіканців-яструбів, які сьогодні домінують у Білому домі Трампа.

Вони щиро вірять в ідею “силового вирішення” іранського питання – шляхом постійного тиску, провокування збройного протистояння і внутрішнього перевороту в Тегерані, аж до дезінтеграції країни.

До цієї групи належить вже звільнений зі своєї посади Джон Болтон (радник президента США з питань національної безпеки), його близькосхідні радники, а також держсекретар США Майкл Помпео.

Що далі: два сценарії

Якою ж буде відповідь на атаку дронів?

І Ер-Ріяд, і Вашингтон не можуть просто закрити очі на такі нахабні та зухвалі напади з боку хуситів, які підтримуються Іраном.

Для спадкового принца Мухаммеда бін Сальмана це питання престижу, репутації в очах населення і власної королівської родини, де до нього є неоднозначне ставлення (навіть присутнє напруження у стосунках з його власним батьком, королем Сальманом).

І тут в обох країн є два варіанти:

Варіант №1. Посилити санкції і піти шляхом ескалації у відповідь на ескалацію, тим самим підвищуючи ставки та провокуючи збройні сутички з Іраном у районі Перської затоки та Ормузької протоки.

Це може включати обмежені військові удари по хуситах у Ємені (яких уже чотири роки бомблять, але ефекту немає) та по території Ірану.

Варіант №2. Піти на різке посилення риторики, але потім раптово дати по гальмах і почати деескалацію. Саудівська Аравія нарешті виходить з Ємену, уклавши певну проміжну міжнародну угоду про припинення війни, а США намагаються перепідписати “ядерну угоду” на нових (навіть якщо з косметичними змінами) умовах, що дозволить усім формально зберегти обличчя.

Який з варіантів оберуть сторони – покаже час. Але від цього залежатиме доля мільйонів людей і самого Близького Сходу.

 Ілія Куса, експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього

Вперше опубліковано: Європейська Правда