Криза імплементації, або непрочитана лекція для нових політиків

За багатьма параметрами сьогодення я відчуваю День бабака. Все це в тій чи іншій формі я вже переживав у різні періоди нашої новітньої історії. Прорив нових політиків, сплеск нереальних очікувань, емоцій, «от тепер заживемо», «Даєш Польщу і Сингапур». Але все закінчувалось розчаруванням і провалом. Звісно, кожна ситуація унікальна за своїми параметрами, але дуже близька за своєю сутністю. Не вірите?

2014 рік. Яценюк формує уряд з провідних «технократів», яких ми бачимо і сьогодні. Декларації Угоди про асоціацію, безвіз, «Моя нова поліція», запуск децентралізації, в жовтні 2014 безпрецедентний пакет законів про боротьбу з корупцією, «унікальна» коаліційна угода і коаліційна більшість в Раді… Можна повернутись у 2004 рік і згадати заяви про вступ до ЄС в 2008-му. Можливо, подібне відбувалось і в 1991 –му, але я був занадто малий.

Очевидно, що одні й ті ж провали, які слідують за цими ейфоріями, мають під собою одну й ту ж причину. Ця причина дуже проста – криза імплементації, або, іншими словами, неможливість реалізації задекларованих цілей.

Я часто порівнюю Україну з розваленим автомобілем. Це старий радянський жигуль, з якого тече масло, він жре нереальні обсяги бензину при своєму маленькому двигуні і розвиває швидкість близьку до велосипеда. Але кожний новий водій, який сідає за руль, переконаний, що раніше автомобіль не їхав, бо були погані водії.

В листопаді 2014 року Петро Порошенко зустрівся з рядом активістів, серед яких був і я. Кожен говорив про своє, а я підняв питання імплементації. Я сказав Петру Олексійовичу, що насправді безкінечні декларації хорошого життя завищують очікування, натомість для реалізації цього всього не було нічого зроблено. Система управління на той час була повністю розвалена. Рівень невиконання урядових рішень в одного відомого реформатора складав (!) 90%, що справді  зовсім не корелювало з його фейсбук-активністю. Я запропоновував свою логіку – що з цим всім варто робити. Але ПОП рознервувався і почав істерити про те, як активісти його не цінують і як все чудово. Я відповів просто: ви самі обираєте своє майбутнє. Сьогодні ви всі бачите майбутнє, яке він обрав у 2014-му.

Далі у цьому лонгріді я спробую описати ключові речі, які, можливо, допоможуть уникнути чергового повторення історії.

Імплементація будь-чого має під собою прості складові:

1. Кадри
2. Ресурси
3. Моніторинг і оцінка

Кадри

Проблема №1 – зарплати

Всі ці роки державні службовці отримували офіційно одні з найнижчих зарплат в Україні. Зрозуміло, що це вирішувалось доплатами, корупцією тощо. В результаті держслужба сьогодні може успішно щось «порішати», але взагалі не може працювати на трансформацію і прорив. В кращому випадку служба робить поточну роботу, а насправді «виживає». Саме тому, якщо глянути на 28 років нашої незалежності – ми не спромоглися реалізувати жодний значимий інфраструктурний проект. Спроба зробити реформу державного управління при Порошенко призвела тільки до погіршення ситуації. На службі виникла «класова ненависть», де директорати отримують зп від 1000 євро, а всю роботу і далі мають робити люди з зп меншою чим в оператора Нової пошти.

Я, як і багато, обурююсь тому факту, на що сьогодні перетворилась патрульна поліція: дрібні корупціонери. Але коли вирішив наїхати на керівництво, то почув просту пропозицію знайти тисячі класних людей на 8 тис грн. Я таких знайти не можу, сумніваюсь, що хтось може

Проблема №2 – функціональні обов’язки

Функціонал служби не проходив ревізій, і фактично сьогодні є купа посад з радянських часів, з одного боку, а з іншого – дуже багато посад надули, щоб робити економію фонду заробітної плати. Вся ця громіздка історія абсолютно неповоротка для здійснення реформ. Окрім цього, за 28 років бюрократія намножила безліч процедур, суть яких зводиться до того, щоб не знайшли крайнього. Саме тому будь-який документ має пройти сотні і тисячі погоджень і перепогоджень.

Проблема №3 – оутсорс

Державна служба закрита. Вона ніяк не стикується з зовнішнім світом. Ні громадські організації, ні незалежні експерти, ні бізнес чи інвестори – ніхто не може мати сталу взаємодію. З одного боку, це радянська спадщина – влада всесильна, з іншого – це вже наслідок антикорупційної манії останніх років.

Я б міг довго пояснювати як боротися з цими проблемами, але є одне просте рішення – перезапуск органів влади з нуля. Міністерств, ЦОВВ, агентств тощо – набрати з нуля. Так, це хаос, так – це серйозний виклик, але всі успішні реформаторські кейси починались тільки в цій точці.

Ресурси

Реформи – це одна з найзатратніших статтей для держави. Адже мова йде впровадження нових технологій життя і організації суспільства. Реалізація реформ ніколи в історії не суміщала справедливу соціальну політику. Навпаки держава змушена серйозно приносити соціальну справедливість в жертву на користь майбутнього розвитку. Ще складніша ситуація, коли нація мусить робити реформи і воювати одночасно. В такій країні взагалі немає шансів на розмови про зменшення тарифів чи підвищення пенсій. Колись на зустрічі покійний Бендукідзе розповідав нам як на будь-яку зароблену копійку приходив його міністр оборони і забирав на танки.

Ресурс №1 – загальна інвентаризація

Ще де Сото говорив, що бідні країни насправді володіють мільярдними ресурсами, які просто не обліковані. В нашій країні ситуація ще гірша. Через тотальну корупцію і мародерство свідомо знищувалось безліч документів про право власності. Декілька років назад я побував в місті, де мерія не могла встановити більшість комунального майна, оскільки попередній мер просто знищив документи. Тотальна інвентаризація покаже колосальний не задіяний в економіці ресурс.

Ресурс №2 – неефективна власність

У нас дуже модно рятувати «стратегічні» підприємства. Але, насправді, продаж державної власності слід починати не з конфліктних проблемних активів, а навпаки, з не профільних і неефективних. Сьогодні, наприклад, я був поруч з дитячою базою відпочинку, яка належить… СБУ. Або, наприклад, цікаво на скільки можна було б підняти зарплату поліції від проданого на Шовковичній совкового готелю, який належить МВС. Органи влади володіють десятками баз відпочинку, їдальнями, і купую непотребу. Так, ДУС володіє Житомирським лікеро-горілчаним заводом, не коментуючи молочні цехи і все інше.

Ресурс №3 – партнерство

Для дуже багатьох рішень держава могла б дозволити партнерство. Не тільки з бізнесом, а й просто з громадянами чи громадськими організаціями. Так, соціально відповідальний бізнес чи громадські організації могли б брати на себе обов’язки щодо облаштувань територій, чи допомоги соціальним незахищеним. Це розвантажувало б державу, і часто створювало б набагато кращий результат. Не треба трактувати всіх підряд в антикорупційні манії. Потенційна співпраця з органами влади приватного сектора не обов’язково має вести до корупції.

Моніторинг і оцінка

Нарешті останнє – контроль. Сьогодні наша влада сама формує політику, сама імплементує і сама оцінює. Результат цього ви бачите навколо себе тотально. Під час свого не тривалого перебування на державній службі я стикнувся з тим, що ніхто не хотів впроваджувати нові рішення, не через корупцію, а саме через не розуміння як за них прозвітувати. Як тільки я виводив цифрові показники ефективності – контакт втрачався. І ключова фраза була «навіщо це писати, якщо є ризик не досягнути». Саме тому, в державних звітах будете читати суцільну воду про покращення і збільшення. Найсмішніше, що часто формат звітів взагалі не відповідає формату прийнятих програм.

Тому ключове рішення в цьому питанні – винести моніторинг і оцінку за межі виконавчої влади. Чи це мають бути незалежні аудити чи парламентський контроль, чи інші способи – до дискусії. Точно не може орган сам себе оцінювати.

І на завершення. Я дуже хочу, щоб новому уряду вдалося. Я точно знаю, що будь-який успіх це «рух від невдачі до невдачі зі зростанням ентузіазму». Час біжить і найгірше для мене знову почути фразу американців «ви ніколи не втрачаєте шанс втратити шанс». Робитиму все можливе, і наш Український інститут майбутнього теж, тільки щоб вийшло.

Але разом з цим не забуваю фразу Тетчер про мудрість всіх віків: не сподівайтесь дуже багато.

Віктор Андрусів, виконавчий директор Українського інституту майбутнього