Російські радіоелектронні комплекси “Самарканд”: уже боятися, чи ще ні?

Росія планує розмістити біля кордонів на Заході, на Сході і на території Білорусі 16 нових комплексів радіоелектронної боротьби “Самарканд”. Інформація від Міноборони РФ про проведення тендеру на поточний ремонт, монтаж і доробку “Самаркандів” потрапила в росЗМІ. Цю «духопідйомну» для них новину одразу ж почали коментувати російські експерти, і в більшості випадків їхня думка зводилась до того, що це “абсолютно новий вид озброєння, про який країнам НАТО нічого не відомо”. Повідомляли, що “Самарканди” мають бути розміщені до 10 листопада 2019 року в Мурманській, Калінінградській, Нижегородській, Московській областях, в Краснодарському та Приморському краях, в Єврейській автономній області (Далекий схід РФ) і в Білорусі.

Логічно запитати, а що таке ці “Самарканди”? Як вони вплинуть на боєздатність армії агресивної Росії? А відтак, наскільки боятись нових російських комплексів радіоелектронної боротьби Україні та країнам НАТО?

Експерт з національної безпеки та оборони Українського інституту майбутнього Глен Грант в коментарі Укрінформу припустив, що комплекси радіоелектронної боротьби “Самарканд” є доволі дорогими. “Одна система типу «Самарканд» може обійтись в 60 млн доларів, а таких комплексів – 16. Отже, на “Самарканди” Росія витратить близько мільярда доларів. Варто відмітити, що технологія РЕБів у росіян – одна з кращих у світі, якщо не краща порівняно з іншими видами озброєнь. Проте тут дуже важко зрозуміти, скільки їм коштує той чи інший комплекс РЕБ, адже невідомо, по якому шляху росіяни пішли – створювали щось принципово нове, чи модернізували вже наявні станції”, – розмірковує експерт.

Яку же мету переслідували в Міноборони Росії, розпочинаючи масштабне розгортання цих комплексів? Глен Грант вважає, що розгортання “Самарканди” — це частина реалізації довготривалого плану. “Треба дивитись на це зі стратегічної точки зору. Росія розміщує комплекси” на своєму західному кордоні – в Ростові, Калінінграді. Кілька комплексів «полетіло» в східному напрямку, до кордонів з Японією. Не виключено, що Росія може просто замінювати застарілі системи РЕБ новими”, – вважає експерт.

Глен Грант переконує, що застарілі РЕБи, які були ввезені в Україну в ході українсько-російської війни за своїми ТТХ цілком влаштовують Росію: “Вони мають радіус дії 10-30 кілометрів, чого більш ніж достатньо, щоб перехоплювати дрони і глушити зв’язок на передовій. У «Самаркандів» значно більший радіус дії, можливо, понад 300 км. На території України йде війна і є ризик, що місцерозташування Самаркандів буде вирахувано. Ніякий командир не віддасть новітню систему на передову, де її можуть захопити. Отже, їх встановлять там, де вони будуть потрібні для ведення бойових дій і будуть в безпеці. А використовувати “Самарканди” нині на Донбасі – усе одно, що стріляти по мухах з гармати”, – вважає експерт.

Підтримує версію про те, що інформація про “Самарканди” поширилась не просто так і експерт Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевіч. “По-перше, мобільна версія “Самарканда” по комплектації не сильно відрізняється від попереднього комплексу РЕБ “Москва-1”. По-друге, судячи з інформації про пункти дислокації та відстань між ними, можна припустити, що радіус ефективного застосування “Самарканда” – 80-90 км. А отже, це не новий комплекс, а доробка “Москви-1”. І по-третє, усі “Самарканди” мають бути розгорнуті на тих військових об’єктах РФ, де комплекси РЕБ мали бути за визначенням. В тому числі, і на одній з військових баз РФ в Білорусі “Вілейка”. Отже, розміщення “Самаркандів” – це ні що інше, як модернізація існуючих вузлів зв’язку. В такому разі, ми стали свідками інформаційної операції Росії щодо власного населення і сусідніх країн. А ще ця «операція» підтримала стан нервозності в Україні, нагадала про дискусії стосовно ступеня самостійності білоруського керівництва, і зумовила дискусії щодо реальної небезпеки для України з боку Білорусі”, – пояснює експерт.

Отже, не такий страшний той “Самарканд”, як його малюють російські ЗМІ та експерти? А може, це схоже на випадок, коли Росія навіть незначні етапи в роботі своєї військово-промислової машини виставляє як велику перемогу? Ну що ж, коли насправді так, то це не перший і не останній такий випадок. Втім, пильності не втрачаємо. Цікаво, до речі, що з цього приводу думають в уряді Узбекистану, адже саме іменем старовинного узбецького міста чомусь названа ця російська «лякалка».

Микола Романюк, Київ

Матеріал вперше опублікований на сайті УКРІНФОРМ