ФОТО: orionsports.ru
Для розвитку української позашкільної освіти потрібно об’єднати сили як державних органів, так і громадськості – без цього не можливі зміни.
Про це йшлося під час панельної дискусії з питань розвитку позашкільної освіти і виховання на серпневій конференції, одну з панелей якої (виховання та позашкільна освіта) модерував експерт напрямку «Освіта» аналітичного центру «Український інститут майбутнього» Микола Скиба.
За рахунок чого та кого відбуваються зміни у загальній системі освіти та яке місце з ній займатимуть позашкільні навчальні заклади, про це він розповів у коментарі виданню ДивисьІнфо.
Міністерство освіти пропонує внести зміни до закону «Про позашкільну освіту», таким чином реформувавши, так звану, неформальну освіту. Вже навіть з’явився відповідний законопроект. У документі пропонується забезпечити рівний доступ до позашкільної освіти, зокрема дітей з особливими освітніми потребами, можливість визнавати в межах формальної освіти результатів навчання, здобутих в межах позашкільної освіти, а також йдеться про державну фінансову підтримку через можливість спрямування освітньої субвенції в систему позашкільної освіти.
«Треба розуміти, що у поняття «дошкільна освіта» входять переважно створені ще за радянських часів центри дитячої творчості, палаци дітей та юнацтва тощо. Фактично, якщо сказати дуже просто, що таке позашкільна освіта – це колишні палаци піонерів. Різноманітні центри, створені при будинках культури тощо, тобто заклади, які були на балансі місцевих органів влади. І за інерцією ця практика тягнеться досі. Є кілька закладів державного рівня – наприклад, Національний еколого-натуралістичний центр, Національний центр Мала академія наук і ще кілька подібних.
Відтак постає питання, яке місце цієї мережі у загальній системі освіти. З іншого боку, ті, хто працює таких закладах, зацікавлені у належному фінансуванні. Точка перетину цих очікувань стимулювало Міністерство освіти до дії. Воно, наприклад, організувало стратегічну сесію, темою якої було «Розвиток позашкільної освіти». І тепер з’явився проект закону «Про позашкільну освіту», – каже Микола Скиба.
Водночас експерт зазначає, що сьогодні існує велике лобі мережі позашкільних навчальних закладів, які є на балансі місцевих органів влади і вимагають фінансування.
«Сьогодні у МОН створений директорат позашкільної і інклюзивної світи, який займає більш прогресивну позицію. Є люди, які замислилися над місцем цієї мережі у системі освіти, і що з нею далі робити. Місцеві бюджети також не зовсім до кінця розуміють, навіщо утримувати цю мережу, якщо цілком успішно, без дотацій розвивається неформальний сектор освіти, який закриває дуже багато запитів. Йдеться про приватні заклади – арт-студії, гуртки робототехніки чи танцювальні студії тощо. Тобто йдеться про те, що насправді цікаво дітям і за що батьки готові платити. Отож виникає питання, а навіщо фінансувати ту мережу, яка дуже часто асоціюється із радянською спадщиною», – продовжує пан Микола.
Вихід – створення нових професійних стандартів для людей, які сьогодні працюють у системі позашкільної освіти.
«Потрібні реформи на кшталт тих, які сьогодні впроваджуються для педагогів початкових класів нової української школи. Сьогодні можна говорити про певні опущення. Бо, наприклад, у законі «Про освіту» є досить прогресивна норма про те, що результати освіти, здобуті у неформальному секторі освіти, наприклад, на науковій студії, можуть бути зараховані. Те ж може бути, якщо дитина займається, наприклад, професійно спортом. Гіпотетично, таку дитину можуть звільнити від занять у школі з того чи іншого предмету, якщо вона демонструє високі знання чи спортивні досягнення. Уся проблема у тому, що все це не достатньо детально виписано у законі. Міністерство не довело до логічної точки один процес (завершенням написання тексту закону «Про освіту) і вже взялося за інший процес», – веде далі Микола Скиба.
Будь-які зміни прийняти важко, а тим паче тим, хто роками задіяний у певній системі.
«Проблема у тому, що представники мережі позашкільної освіти здійснюють тиск на міністерство. Роблять вони це через депутатів, представників Кабміну, працівників Секретаріату уряду тощо. Цей тиск негласний, неформальний. Ще один чинник, який дещо гальмує процес – це відсутність координації між директоратами, які є експериментом зі зміни моделі управління у міністерстві. Тобто один директорат не знає, що робить інший. І це згодом видно у текстах законів», – зазначає експерт з освіти.
За його словами, формальна мережа позашкільної освіти сьогодні нагадує валізу без ручки – і нести важко, і кинути шкода.
«До того ж, якщо концепція нової української школи буде вимагати дедалі більше коштів, то на позашкільну освіти грошей просто фізично не вистачатиме. Бюджет не гумовий, навіть незважаючи на те, що нинішній бюджет МОН – 6,7% від ВВП. Тому якщо понаписувати усіляких лобістських норм, то потім буде невиконання.
Вихід – узгодити положення. Якщо визнається неформальна освіта складовою системи освіти як і формальна освіта, то, значить, треба шукати точки співпраці. Відтак заклади позашкільної освіти можуть перетворитися у якісь навчальні хаби, де на найбільш вигідних умовах можуть розташовуватися представники неформальної освіти, які є малими підприємцями і надають ці послуги. Натомість ті, хто працює у системі позашкільної освіти, можуть вийти на інший рівень, зокрема менеджменту, пройти через перекваліфікацію. Зрештою, на неформальну мережу освіти треба буде витрачати менше коштів. Це буде вигідно і тим, хто працює у цьому секторі, і батькам, і тому, хто це фінансує, тобто місцевим бюджетам, на балансі яких перебувають заклади.
Такий хаб буде відповідати потребам громади. Завдання полягає у тому, щоб зробити ці послуги найбільш доступними. Крім того, це зможе компенсувати теперішні програми. Не кожна школа може дозволити собі, наприклад, робототехніку як факультатив. Це дозволить зробити навчальний процес набагато цікавішим. Тобто це можна поєднати і зробити доступнішим. Як це зробити? Запропонувати дешевшу оренду для фізичних осіб, запровадити гранти тощо. Адже у бюджетах приватних гуртків багато закладено витрат на оренду, оплату комунальних послуг тощо.
На ринку неформальної освіти вже постійні гравці і їх можна зацікавити певними пропозиціями. Можливо, вони навіть якісь речі зможуть профінансувати. Натомість для дрібних гравців – ФОПів, які пропонують унікальний контент, ціна надання ними послуг може знизитися. Відтак ці послуги стануть доступнішими ширшому колу людей. Це дозволить розкрити потенціал талановитих дітей», – пояснює Микола Скиба.
Він зазначає, що представники теперішньої мережі позашкільних закладів хочуть захиститися від ліцензуванням. «Вони досі користуються планами, складеними ще за Союзу. Вони не заморочуються новими методиками, планами тощо. Якщо все ж закон буде ухвалений, то на позашкільну освіту чекають серйозні зміни», – резюмував пан Скиба.
Вам також буде цікаво:
“Український інститут майбутнього” запрошує до співпраці експерта з економіки та інфраструктури
Войны внутри Кремля: зачем отравили близкого друга Кадырова?
Зростання української економіки перевершило очікування Нацбанку
Конфлікт між США та Іраном: Сторони не поспішають закопувати сокиру війни
#якмиіговорили: які події 2020 року спрогнозували в UIF
Чому Україна за 26 років не стала енергонезалежною державою